Система підвищення ефективної діяльності комерційного банку на основі зарубіжного досвіду

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«Допущено до захисту»

Завідувач кафедри

___________________

проф. Нижник Віктор Михайлович

«___» __________ 2007 р.

система підвищення ефективної діяльності комерційного банку на основі зарубіжного досвіду

(на прикладі ат “індекс-банк”)

Дипломна робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст

Спеціальності 7.030403 - «Міжнародні економічні відносини»

Кваліфікації 2441.2 - «Спеціаліст міжнародних економічних відносин, перекладач»

Хмельницький, 2007р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу

1.1 Принципи побудови та умови ефективної діяльності банківської системи України

1.2 Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору

1.3 Базельські принципи регламентування ефективності банківської діяльності

1.4 Система банківського нагляду за ефективністю в зарубіжних країнах

Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому секторі України

2.1 Макроекономічний аналіз ефективності діяльності банків України

2.2 Оцінка діяльності АТ «ІНДЕКС - БАНК» на фінансовому ринку

2.3 Оцінка фінансової діяльності АТ «ІНДЕКС-БАНК»

2.4 Аналіз ефективності комерційних операцій банку

2.4.1 Операції з корпоративними клієнтами

2.4.2 Операції з фізичними особами

2.4.3 Операції банку на ринку цінних паперів

2.5 Структура системи ризик-менеджменту банку

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності діяльності АТ «Індек-банку»

3.1 Пільговий кредит на житло як перспектива забезпечення житлом молодих сімей

3.2. Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку

3.3 Формування єдиної системи інформаційних ресурсів АТ «Індекс-банк» на основі Інтернет технологій

3.4. Дослідження впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в України

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Розбудова сучасної банківської системи, яка відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, є однією з найактуальніших проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки. Доведено, що рівень міжнародної довіри до країни залежить від прогнозованої банківської діяльності в цій країні, і Україна не виняток із цього правила.

Функціонування будь якої системи, зокрема банківської спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Низький рівень ефективності діяльності банків свідчить про обмежені можливості їх розвитку, невисоку конкурентну спроможність, підвищену чутливість до ринкових ризиків, неефективне управління активами й пасивами, і в разі наявності тенденцій до погіршення може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасне вжиття необхідних заходів -- до банкрутства. Отже, діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який складно забезпечувати в умовах високої конкуренції, особливо -- коли дохідність банківських oneрацій падає, а впровадження нових банківських технологій і продуктів потребує дедалі більших витрат.

Актуальність дослідження. Банківська система помітно впливає на економічні процеси, тому і питання підвищення ефективності її функціонування впродовж останніх років значно активізувалося.

Проблеми підвищення ефективності банківської діяльності досліджували багато зарубіжних і вітчизняних вчених і пратиків, зокрема П. Роуз, К. Редхерд, К.Е. Раєвський, З.Г. Ширінська, А.О. Мороз, Л.О. Примостка, О.А. Ющенка, .

Питанням фінансової глобалізації та місця й ролі банків у цих процесах присвятили такі іноземні вчені, як Дж. Маршал, Ж. Герар, Р. Ринутро, В. Ханкель. Серед вітчизняних дослідників слід назвати О. Барановського, О. Гаврилюка, В. Гейця, В. Козюка, М. Савлука, О. Рогача.

Процес формування ефективної банківської системи в Україні -- доволі непросте завдання, яке має низку своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є теоретичне обґрунтування головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв'язання на основі передового зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:

- дослідити структуру банківського сектору , визначити його передумови (механізми запуску), структуру, фактори

- проаналізувати мотиви і тенденції присутності іноземного капіталу в банківському секторі України з позицій можливих ризиків для фінансової стабілізації й необхідності розроблення адекватного інструментарію регулювання його присутності;

- узагальнити зарубіжний досвід регулювання ефективності банків та нагляду за ними;

- оцінити ефективність банківських операцій на прикладі АТ «ІНДЕКС- БАНК»;

- визначити основні напрямки та конкретні заходи щодо підвищення ефективності функціонування банківського сектору в цілому та АТ «ІНДЕКС- БАНК» зокрема.

Предметом дослідження виступають принципи і механізми ефективної діяльності банків, які апробовані іноземною практикою банківського бізнесу.

Об'єкт дослідження - банківська діяльність АТ «ІНДЕКС- БАНК» та інструменти управління її ефективністю.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод і системний підхід до вивчення умов і можливостей розвитку банківського сектору. Для дослідження стану діяльності комерційних банків використані різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичні, економіко-математичні, техніко-економічні методи.

Дослідження фактичної структури і стану діяльності АТ «ІНДЕКС- БАНК» ґрунтується, в першу чергу, на даних їх форм звітності № 302.07 та № 316.09, які надаються в державне управління Національного банку України та зведені дані по Україні. Важливе значення в процесі дослідження надавалось окремим положенням Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних документів НБУ. В дослідженні також використані теоретичні і практичні досягнення в банківській сфері України та економічно розвинутих країн світу.

Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу

1.1 Принципи побудови та умови ефективної діяльності банківської системи України

Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки.

Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки. Вивчення цієї проблеми особливо важливе, адже держава вирішує завдання Інтеграції у світовий фінансовий ринок, для входження в який необхідно створити конкурентоспроможну Інфраструктуру фінансових послуг.

Україна послідовно реалізує стратегію вступу до Євросоюзу і Світової організації торгівлі (COT) та вирішує складні проблеми інтеграції до світового фінансового ринку. 3 огляду як на зовнішні, так і на внутрішні фактори особливої актуальності набуває проблема створення умов стійкого зростання національної економіки га розвитку фінансового і банківського секторів. Інтеграція України в міжнародний фінансовий ринок спонукає до прискореного розвитку вітчизняного фінансового ринку за необхідності підтримки пріоритетності національних інтересів на світовому фінансовому ринку та збереження політичного й економічного суверенітету держави. Успішне функціонування фінансового ринку значного мірою залежатиме від його здатності оперативно та ефективно адаптуватися до європейської бізнес-моделі.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

* однорівнева банківська система;

* дворівнева банківська система .

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів:

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.



Рис. 1.1 Структура банківської системи України

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

- купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

- видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- касове виконання державного бюджету;

- придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,

- прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

- купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

- купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

- довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

- надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури , що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Таблиця 1.1

Класифікація комерційних банків за різними критеріями:

Класифікаційні ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	перепрофільовані, заново створені
Характер спеціалізації	універсальні, спеціалізовані
Розмір	регіональні, республіканські, міжнародні
Форма власності	загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті і закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, із 100%-м іноземним капіталом, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	інвестиційні заощадження, депозити, іпотечні. земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові; біржові; експортно-імпортні; лізингові; торгівельні
Характер відносин	банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Стадія впливу	монополісти, аутсайдери
Структура	багатофілійна, безфілійна
Стадія контролю	контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	конкурентоспроможні, неконкурентні
Фінансове становище	стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків. Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під заставу нерухомості - землі і міських будівель. Ресурсами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є нестабільність національної валюти .

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам [20, с.872-873].

Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї - впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів.

1.2. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору

Глобалізація у найближчому майбутньому визначатиме стан світової фінансової системи. Тому аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху капіталу, передусім банківського, дає можливість сформувати уявлення про перспективи інтеграції України у міжнародний фінансовий простір. Окрім того, потребує розробки й реалізації стратегія, яка дала б можливість вітчизняній банківській системі залучити іноземні капітали для розв'язання проблем забезпечення стійкого економічного зростання національної економіки.

Світовий фінансовий ринок виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації капіталу.

Певні ознаки інтернаціоналізації банківського капіталу спостерігалися ще у XIX столітті. У цьому процесі можна умовно вирізнити кілька етапів. Перший етап тривав з кінця XIX століття до 60-х років XX століття і характеризувався зрощуванням банківського капіталу з промисловим переважно на національних ринках. Там же відбувався процес концентрації і централізації банківського капіталу. Розвивалися також специфічні форми міжнародних банків і міжнародних банківських об'єднань. Міжнародна діяльність комерційних банків переважно зосереджувалася на обслуговуванні зовнішньої торгівлі та виробничих інвестицій за кордоном. Вивезення безпосередньо банківського капіталу мало відносно невеликі масштаби.

Другий етап розпочався із середини 60-х і тривав до кінця 80-х років XX століття. У цей час відбувалися якісні зміни у банківських системах розвинених країн, зросла роль банків у міжнародних відносинах. Сягнули величезного масштабу міжнародний рух капіталів, відкриття закордонних представництв і філій банків. Міжнародні ринки капіталів набувають певної самостійності, перетворюються на глобальний механізм перерозподілу фінансових ресурсів між країнами.

Важливою ознакою цього етапу є те, що транснаціональні банки (ТНБ) почали створювати мережу відділень і представництв у країнах, що розвиваються, які не мають власної фінансово-кредитної системи, спроможної ефективно розподіляти фінансові ресурси. Посилилися монополістичні тенденції у розвитку банківської сфери -- кредитні відносини почали контролювати найбільші банківські транснаціональні групи. Ознакою цього етапу є також те, що транснаціональні банки розпочали створення мережі відділень і представництв у країнах, які не мають власної розвиненої фінансово-кредитної системи.

Третій етап бере початок з 90-х років XX століття. У цей час у країнах Заходу розпочалося бурхливе економічне зростання. У національних економіках відбувалося зростання фінансової заборгованості та концентрація активів у кількох найбільших банках. Уряди низки західних країн почали конкурувати з банками та іншими фінансовими установами щодо залучення заощаджень населення шляхом створення спеціальних програм.

Під впливом інтеграції та технічних нововведень сформувалися достатні передумови для підвищення мобільності капіталів (поява транснаціональних банків, глобальних інтегрованих ринків тощо). Інтернаціоналізація фінансово-кредитної інфраструктури привела до створення транснаціональних банків, які стали одним із головних суб'єктів сучасної глобальної фінансової системи. Початковим мотивом міжнародної діяльності ТНБ було прагнення обслуговувати потреби у фінансуванні експортно-імпортних операцій своїх основних клієнтів -- зарубіжних філій ТНК. Однак вони використовують свою присутність на зовнішніх ринках для пошуків нових інструментів та методів діяльності, значного розширення сфер операцій (це, зокрема, участь у процесах приватизації у країнах із перехідною економікою). Під впливом глобалізаційних процесів стратегії банків видозмінюються у напрямі розширення мереж відділень і дочірніх структур у регіональних або світових масштабах, залучення аутсорсингових компаній і реалізації спільних проектів із небанківськими установами.

Процеси глобалізації світової економіки не можуть обминути й фінансово-банківську систему України, особливо з огляду на відкритість національної економіки. Банківська система України однією з перших переживає процес прискорення інтеграції через розширення присутності у ній іноземного капіталу. Із вступом України до COT відбуватиметься поступове збільшення присутності іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі. Прихід іноземного капіталу з належною репутацією є важливим чинником розвитку банківського сектору держави. Іноземний капітал принесе в Україну сучасні банківські технології, нові фінансові продукти, культуру банківського корпоративного управління, сприятиме підвищенню рівня конкуренції. Поступово мають бути створені умови для доступу в український банківський сектор іноземного капіталу, що є аналогічними для резидентів.

Перестороги щодо іноземного капіталу пояснюються неготовністю українських банків до конкуренції, розпорошеністю активів, відсутністю умов для інвестиційного кредитування, наслідком чого може стати посилення залежності від зовнішніх ринків. Засоби захисту від негативного впливу іноземних банків можуть полягати також у створенні умов для припливу інвестицій у вітчизняні банки, належному захисті депозитів, досягненні європейського рівня монетизації економіки, підвищенні ступеня законодавчого захисту банків тощо. Однак слід зауважити, що майже із 150 країн -- членів COT лише 31 не має обмежень у фінансовому секторі. Тим часом побоювань щодо неконтрольованості діяльності філій іноземних банків можна уникнути шляхом запровадження для них національного режиму банківського нагляду, їх участі у національній системі страхування депозитів населення.

Навіть ураховуючи вагомість зв'язку прямих іноземних інвестицій, обслуговування ТНК не завжди є визначальним чинником для залучення іноземних банків. Тут насамперед слід говорити про низький рівень оподаткування, значний обсяг ВВП на душу населення, неефективну роботу місцевих банків тощо. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури в Україні є аргументом на користь зацікавленості іноземних банків у присутності на вітчизняному ринку.

У зв'язку з цим слід очікувати розширення спектра банківських послуг та зниження їх вартості.

Потребує детального аналізу досвід неоліберальних ринкових перетворень, що активно розгорнулися у Латинській Америці з другої половини 80-х років XX століття, під час яких і сталися глибокі зміни у банківській системі. Так, зокрема, скасування поширених раніше обмежень на діяльність нерезидентів, приватизація державних кредитних інститутів, реформування банківського законодавства відповідно до принципів моделі відкритої економіки -- все це зробило ринок цих країн привабливим для транснаціональних фінансових груп. Саме сюди було спрямовано потік іноземних інвестицій, що сприяло, з одного боку, модернізації національних банківських установ, підвищенню їхньої ролі у мобілізації заощаджень, а з другого -- витісненню з цієї сфери національного капіталу.

Вже у 90-ті роки минулого століття ринок банківських послуг латиноамериканського регіону стає об'єктом гострої конкурентної боротьби між транснаціональними банками Північної Америки і Західної Європи. Окрім того, значно зросли у цей період інвестиційні потоки у реальний сектор економіки з боку ТНК Великобританії, Німеччини, Нідерландів, США, Канади, Іспанії, Франції.

Політика, що була зорієнтована на створення конкурентного середовища, сприяла прискореному освоєнню найновіших банківських технологій та диверсифікації спектра послуг. За низкою параметрів багато латиноамериканських банків наблизилися до рівня банківських інституцій країн Західної Європи, США та Японії, а тому можуть брати активну участь у розвитку національних економік в умовах глобалізації світового господарства із застосуванням сучасного інструментарію мобілізації фінансових ресурсів.

Це виявилося у створенні інституційно-правових і фінансово-господарських важелів, а також сприяло розширенню відкритості національних економік. У банківській сфері нові виклики з боку світового ринку та імперативи внутрішньогосподарського розвитку проявилися у знятті або істотному зниженні обмежень щодо діяльності нерезидентів.

Значною мірою трансформувалися підходи і до питання про допущення іноземного капіталу у фінансово-кредитну сферу. На відміну від яскраво вираженої політики протекціонізму, котра практикувалася до цього, у 90-ті роки XX століття фінансову лібералізацію почали розглядати як важливу частину економічної політики. Однією з найважливіших складових нового курсу стала цілеспрямована модифікація законодавчої бази з регулювання припливу та умов функціонування іноземного капіталу у напрямі надання йому ширших гарантій і стимулів. У більшості латиноамериканських країн -- Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Колумбії, Мексиці, Перу розширення допуску іноземного капіталу на внутрішній ринок стало розглядатися як дуже ефективний і оптимальний метод участі у міжнародних Інвестиційних потоках.

У межах нової економічної парадигми істотної модифікації зазнала законодавча база і насамперед ті й розділи, що регламентують масштаби чи межі допуску іноземних компаній на внутрішній ринок. Можна відзначити два найпринциповіших напрями, які піддавалися істотній трансформації.

Скасування або зниження межі обмежень, прийнятих раніше щодо відкриття зарубіжними банками своїх відділень і філій та їх доступу на внутрішній ринок, і надання можливості здійснювати увесь спектр операцій. Норми і правила, які регламентують та регулюють функціонування вітчизняних банків, було перенесено без будь-яких обмежень і на зарубіжні банки.

Лібералізація вивезення інвестованих коштів, переведення прибутку й дивідендів при одночасному знятті обмежень на здійснення валютних операцій. Запроваджені норми і правила загалом відповідають установленому й для інших секторів режиму, включаючи оподаткування.

Розширення позицій ТНК у реальному секторі зумовило й зростання масштабів банківського супроводження їхніх операцій, у тому числі й шляхом безпосереднього входження у фінансово-кредитну сферу. Протягом останніх років це простежується у політиці іспанського капіталу. За останні кілька років Іспанія стала найбільшим європейським інвестором у латиноамериканському регіоні. Поряд з демонтажем адміністративної системи регулювання транснаціоналізація стала однією з найсуттєвіших рис розвитку банківського сектору країн Латинської Америки".

Загальновідомо, що банківська система України ще не може конкурувати з банківськими системами багатьох постсоціалістичних європейських країн, не кажучи вже про розвинені країни Західної Європи, за більшістю показників, що характеризують її потужність. Так, зокрема, відношення активів банківської системи до ВВП в Україні становить близько 50 %, тоді як у Великобританії, а також Франції та країнах єврозони цей показник коливається у межах від 240 до 340 %⁹. Слід зазначити, що, за даними Національного банку, у 2005 році балансовий капітал українських банків збільшився на 39,5 % і на 1 січня 2006 року становив 25 млрд. 689,7 млн грн. Водночас капітал американського банку Citigroup на початок 2004 року становив 66,8 млрд дол, французького Credit Agricole -- 55,4 млрд дол, а британського HSBC -- 54,8 млрд. дол (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Найбільші десять банків світу за величиною капіталу, млрд дол

№	Назва банку	Країна	Величина капіталу
1	Citigroup	США	66,8
2	Credit Agncole Group	Франція	55,4
3	HSBC Holdings	Великобританія	54.9
4	Bank o1 America	США	44,1
5	JP Morgan Chase	США	43,2
6	Mizuho Financial Group	Японія	37,8
7	Mitsubishi Tokyo Financiat Group	Японія	37,0
8.	Royal Bank of Scotland	Великобританія	34,6
9	Sumitomo Mttsui Financial Group	Японія	34,2
10.	BNP Paribas	Франція	32,5
	Разом за групою банків		440,3

Для іноземного капіталу потенціал банківського сектору країн СНД залишається значною мірою неосвоєним, особливо порівняно з масштабами їхньої присутності у країнах Східної Європи. Слід також зазначити, що свідченням слабкості банківських систем країн СНД є також і те, що більшість рейтингів такої агенції, як Standard&Poor's, які присвоюють банкам цих країн, перебуває у "спекулятивній" категорії рейтингової шкали, причому в її нижній та середній частинах. Зберігаються певні законодавчі обмеження на присутність іноземного капіталу у національних банківських системах. Так, зокрема, у Казахстані загальна частка капіталу банків з іноземною участю не повинна перевищувати 50 % сукупного капіталу національної банківської системи.

Однак такі законодавчі обмеження стримують приплив іноземного капіталу меншою мірою, ніж ризики, пов'язані зі здійсненням банківської діяльності у цих країнах. Крім того, окремі міжнародні банки, що були присутніми у банківській системі, згортають свої інвестиції. Так, зокрема, бельгійський КВС нещодавно продав свою частку непрямої участі в Кредит-Банку (Україна) найбільшому державному банку Польщі Powszechna Kasa Oszczednosci Bank Polski, a 2003 року пішов з Азербайджану. Серед іноземних банків, що діють у державах СНД, найсильніші ринкові позиції в окремій країні має дочірній банк HSBC у Вірменії, частка якого в активах національної банківської системи перевищує 25 % і який є найбільшим банком країни".

Коли на ринок країн Центральної та Східної Європи у 90-х роках XX століття вийшли потужні Іноземні банки, вони майже витіснили національний капітал з банківської системи. Внаслідок цього у цих країнах різко скоротилася кількість банків. Так, зокрема, у Польщі їх -- 60, Хорватії 43, Чехії -- 35, Латвії -- 23, Естонії -- 7. Якщо аналізувати регіональні особливості іноземної присутності у банківських активах цих країн, то найвища вона в Естонії (97 %), Чехії, Словаччині та Литві (по 96 % у кожній) та Угорщині (83 %). Основними способами входження іноземного капіталу у банківський сектор цих держав були:

а) створення філії або дочірньої структури;

б) придбання діючого місцевого банку;

в) здійснення портфельних інвестицій у діючий місцевий банк із поступовим підвищенням частки акцій аж до повного контролю;

г) поглинання іншого іноземного банку (злиття з ним), який володіє філією чи дочірньою структурою у певній країні.

На цьому тлі доволі закритий банківський сектор України виглядає незвично. Наприклад, в Україні питома вага банків зі стовідсотковим іноземним капіталом у загальних активах не перевищує 15 %. З огляду на стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу банківська система України незабаром стане об'єктом експансії потужних іноземних банківських груп.

Водночас слід зазначити, що процес надмірної концентрації вже починає викликати серйозне занепокоєння в урядів країн -- членів ЄС, що увійшли до нього 2004 року. Так, зокрема, між урядом Польщі та Єврокомісією виник конфлікт з приводу об'єднання банків Pekao і ВРН, які є другим і третім банками країни. Прем'єр-міністр Польщі заявив, що уряд країни перешкоджатиме злиттю цих банків, оскільки це призведе до надмірної концентрації банківського сектору та скорочення робочих місць. Питома вага іноземного капіталу у банківській системі країни становить 68 %, що, на думку польських експертів, загрожує фінансовій безпеці країни.

Після вступу України до COT транснаціональні банки отримають змогу відкривати власні філії та практично необмежене вливати кредитні ресурси у національну економіку Штучне стримування приходу іноземних банків лише затягне об'єктивний процес консолідації української банківської системи. Україна має дозволити відкриття філій іноземних банків, оскільки не враховувати об'єктивні закони глобалізації просто неможливо. Безперечно, одним з основних чинників, який сприятиме приходу потужних іноземних банків, буде зростання прямих іноземних інвестицій. Досвід країн Східної Європи саме засвідчує, що частіше спочатку з'являються інвестори у реальному секторі національної економіки, а потім для їх обслуговування приходять іноземні банківські установи.

У вітчизняній банківській системі цілком об'єктивно назрів процес консолідації капіталів. Очевидно, що потенційними кандидатами на поглинання чи приєднання є банки, основна діяльність яких зосереджена на обслуговуванні певної групи підприємств, особливо однієї галузі чи споріднених із нею. Також доцільним є об'єднання невеликих місцевих банків. Фахівці висловлюють думку про те, що насамперед іноземні інвестори прагнутимуть придбати або найбільші вітчизняні банки з розгалуженою мережею філій, або середні банки. Це обумовлено передусім тією стратегією, яку обере той чи той іноземний банк.

Наприкінці 2004 року литовський банк Vilnians Bank, який входить до складу шведської групи Skandinaviska Enskilda Banken, придбав контрольний пакет банку "Ажіо". Крім того, у вересні 2005 року здійснено продаж 93,5 % акцій банку "Аваль" Raiffeisen International Bank Holding за 1,028 млрд дол. Укрсоцбанк було продано італійському Banca Intesa за рекордну для України суму в 1,16 млрд дол. Італійці оцінили увесь банк в 1,31 млрд дол, що в 5,2 разу перевищує його власний капітал. Таку високу ціну банку зумовлено насамперед високим попитом на українські системні банки з боку іноземних інвесторів. Серед претендентів на придбання Укрсоцбанку були такі відомі європейські банки, як французький Societe Generale, австрійський Erste Bank, німецький Commerzbank, російський Альфа-банк, угорський ОТР Bank.

Власники УкрСиббанку продали 51% акцій французькому банку BNP Раribas. Він є найбільшим у Франції і входить до десятки найпотужніших банків світу, має структурні підрозділи у 87 країнах світу. Його загальні активи на початок 2005 року сягали 905,9 млрд. євро. Крім того, у січні 2006 року підписано угоду про продаж банку "Мрія" російському «Внешторгбанку». До кінця року відбудеться об'єднання дочірнього банку, що функціонує в Україні, й банку "Мрія" під одним брендом "Внешторгбанка". Протягом трьох років він має намір інвестувати в такий банк 300 млн євро. Перед об'єднаною структурою буде поставлено завдання до кінця цього терміну увійти до п'ятірки найбільших українських банків.

Угорський ОТР Bank, найбільша за капіталізацією кредитна установа Східної Європи, придбав 100 % акцій "Райффайзенбанк-Україна" (без права на використання попередньої назви) за 0,82 млрд дол". Частка банку на угорському ринку банківських послуг становить близько 20 %. На початку 2005 року його активи становили 15,05 млрд дол, капітал -- 2,14 млрд дол". Австрійський Erste Bank заявив про придбання 50,5 % акцій банку "Престиж" за 35,3 млн дол. Банк "Престиж" було зареєстровано у січні 2006 року, й він не відкрив жодного представництва. Банк "Російський Стандарт" придбав 100 % акцій нещодавно зареєстрованого АІС-банку, що також є фактично придбанням банківської ліцензії.

Польський Bank Pekao, що входить до складу італійської UniCredit Group, оголосив про намір купити в Україні третій, середній за величиною банк. UniCredit Group уже належать два банки в Україні -- банк "ХФБ Україна" й УніКредит Банк, який раніше мав назву "Пекао" (Україна). Ці два банки будуть об'єднані в одну фінансову установу.

Важливим аспектом аналізу процесів придбання нерезидентами вітчизняних банків і визначення співвідношення між ціною придбаного пакета акцій та її балансовою вартістю. Він показує, у скільки разів більше від номінальної вартості сплатив покупець. У табл. 1.3. наведено такі дані про деякі угоди, що були здійснені в Україні у 2004--2006 роках.

Таблиця 1.3

Вартість придбання пакетів акцій деяких українських банків нерезидентами у 2004--2006 роках

Назва банку	Назва покупця	Країна покупця	Вартість угоди (млн.. дол.)	Відсоток придбаних акцій	Відношення ціни акції до її балансової вартості (Р/В)	Дата укладання угоди
Ажіо	SEB	Швеція	27,5	98,0	1,65	17.12. 2004
Аваль	Raiffeisen International BanK Holding	Австрія	1028	93,5	3,18	20.10. 2005
Форум	Bank of New York	США	20	7,81	3,52	21.10. 2005
УкрСиббанк	BNP Ponbas	Франція	325	51,0	3,40	01.12. 2005
НРБ-Україна	Сбербанк	Росія	100	100,0	4,77	12.01 2006
Мрія	Внешторгбанк	Росія	70	98,0	1,60	31.01.2006

Важливою проблемою у цій сфері с скасування заборони на створення в Україні філій іноземних банків. Аналіз позитивних та негативних результатів дозволу на відкриття у нашій країні філій іноземних банків дає можливість виділити головні з них. Так, зокрема, до позитивних слід віднести такі:

швидке впровадження передових технологій банківської діяльності;

зростання обсягів кредитних ресурсів;

збільшення капіталізації банківської системи;

розширення асортименту банківських послуг і зниження їх ціни;

застосування міжнародного досвіду реорганізації та реструктуризації банків;

підвищення рівня кваліфікації працівників банківського сектору;

посилення конкуренції на ринку банківських послуг.

Негативними ж чинниками є насамперед:

зосередження філій іноземних банків лише на спекулятивній діяльності;

тиск на вітчизняну банківську систему внаслідок спроможності філій іноземних банків пропонувати дешевші кредитні ресурси;

підвищення чутливості банківської системи країни до світових фінансових криз;

загострення проблеми управління фінансовими потоками;

ускладнення банківського нагляду за операціями філій іноземних банків;

імовірність збільшення спекулятивних операцій та операцій з відмивання "брудних" грошей.

Питання допуску філій іноземних банків слід розглядати насамперед з позиції підвищення конкурентоспроможності української банківської системи, оскільки в Україні сформувалася стійка необхідність активізації банківського кредитування суб'єктів національної економіки. Слід зазначити, що фінансове потужним банкам країн із високим рейтингом невигідно відкривати свої філії у країнах, що мають рейтинг нижчий за інвестиційний, оскільки під активи, розміщені у цих країнах, їм доведеться створювати стовідсоткові резерви на покриття ризиків. Слід очікувати, що за чинного рейтингу в Україну можуть прийти лише банки із країн, які мають аналогічний чи дещо вищий рейтинг (країни Східної Європи, Балтії, СНД). Однак ці країни й самі потребують інвестицій, а тому слід розраховувати на значні інвестиційні потоки від них у нашу банківську систему.

Створення філій може зацікавити не зовсім надійні банки, а тому існує загроза вимивання через них коштів українських підприємств чи відмивання брудних грошей. Ці питання набувають дедалі більшої актуальності з огляду на те, що у разі ліквідації чи неплатоспроможності філії всі проблеми треба буде розв'язувати за законодавством країни реєстрації іноземного банку. У разі приходу на вітчизняний ринок філії іноземних банків матимуть вигідніші умови, ніж українські банки. Так, зокрема, філії не повинні будуть виконувати норматив адекватності, інші економічні нормативи і вимоги Національного банку, що висувають до українських банків, у тому числі й зі стовідсотковим іноземним капіталом.

Існує й інша думка, відповідно до якої для прискорення розвитку всього фінансового сектору доцільно зняти обмеження на входження транснаціональних банків на місцеві ринки. Політика підтримання інтеграції місцевих банків у потужні транснаціональні банки може прискорити розвиток національної фінансової системи на основі порівняно дешевих і ефективних механізмів капіталізації банків, забезпечення їхньої надійності та довіри з боку клієнтів. Потрібно не лише дозволити сходження ТНБ на внутрішній ринок, а й створити для них сприятливі умови. Це забезпечить передумови для функціонування місцевих банків у конкурентному середовищі.

Потребує детального аналізу досвід Китаю, де присутні двісті іноземних банків. Однак їхню активність регламентує державна ліцензійна система із суворими обмеженнями щодо груп клієнтів та видів діяльності, що робить неможливою справжню конкуренцію між ними та місцевими банками. Через відсутність значних обсягів діяльності всередині країни їх частки на ринку є незначними. Однак уже починаючи з 2005 року, Китай реалізує програму лібералізації банківської системи, зняття обмежень для іноземних банків, створюючи умови для цілковитої відкритості банківської системи.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що єдиної позиції щодо дозволу на відкриття філій іноземних банків в Україні не існує. Частина фахівців вважає, що їх відкриття є передчасним і призведе до негативних наслідків. Інші обстоюють протилежну позицію. Ще одна частина виступає за запровадження певних умов та обмежень для такої присутності.

Так, зокрема, на думку професора М. Савчука, доступ на український ринок мають отримати лише надійні іноземні банки, які мають власний капітал не менше ніж 1 млрд євро, високий рівень рейтингу, а також представлятимуть країну, котра дозволяє відкривати філії українських банків на своїй території. Крім того, з огляду на сучасний рівень розвитку банківського сектору України пропонується встановити верхню межу участі іноземного капіталу у національній банківській системі, яка не повинна перевищувати 40 %. Голова Ради Національного банку України академік В. Геєць вважає, що збільшення частки іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі мас відбуватися з урахуванням створення сприятливих умов для розвитку банківського сектору та підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу. Допуск філій закордонних банків має здійснюватися не раніше, ніж через п'ять років після вступу до COT з можливістю диференціації цієї норми для окремих видів діяльності".

Подібні позиції обстоює й Асоціація українських банків. Так, зокрема, у рамках процедури реєстрації філій іноземних банків слід передбачити додаткові заходи перестороги, які покликані не допустити в Україну банківські установи із сумнівною репутацією або такі, що орієнтуються на проведення ризикованих операцій із грошима кредиторів та вкладників. Асоціація пропонує встановити мінімальний розмір статутного капіталу іноземного банку -- 500 млн євро, а його кредитний рейтинг, за класифікацією однієї з провідних міжнародних агенцій, має бути не нижчим за показник "А". Регулювання діяльності таких філій має здійснювати НБУ відповідно до національного законодавства. Крім того, дозвіл на відкриття філій іноземні банки зможуть отримати лише через десять років після вступу України до COT, а також за умови набуття нашою країною суверенного рейтингу, не нижчого за показник "А".

Слід зауважити, що такий показник може бути недоступний Україні ще протягом тривалого часу, а тому ця умова перетворюється фактично на закриття національної банківської системи. Сумнівними видаються й доцільність та обґрунтованість запропонованої норми про заборону для філій на здійснення певних видів операцій, зокрема, залучення вкладів населення, операцій на фондовому ринку тощо.

Враховуючи важливість питання та необхідність його вирішення, НБУ має намір власним нормативним документом дозволити іноземним банкам відкривати філії у країні. Чинне законодавство не забороняє цього, однак сам механізм не врегульовано. Крім того, воно дає змогу Нацбанку самостійно регулювати доступ іноземного капіталу в Україну. При розробці інструкції про умови доступу філій іноземних банків на український ринок НБУ має намір використовувати низку принципів, викладених у відповідному законопроекті, який Нацбанк розробив, але Верховна Рада не ухвалила. Так, зокрема, у листопаді 2005 року парламент укотре відмовив іноземним банкам у відкрито філій в Україні.

Водночас надмірна активність іноземних банків у придбанні вітчизняних банківських установ потребує від НБУ адекватних дій, оскільки відповідно до законодавства Національний банк може обмежити приплив інвестицій до банків із певних країн, внести обмеження на обсяг інвестицій з боку іноземних як державних, так і недержавних комерційних банків.

Дискусійним залишається питання про максимальний обсяг іноземних інвестицій у вітчизняну банківську систему. Тут важливо керуватися лише виваженими та обґрунтованими рішеннями. Однак оперативний аналіз результатів активного виходу іноземних банків на вітчизняний ринок дає змогу зробити висновок про те, що через рік по тому головні перестороги, що висловлювалися багатьма банкірами й експертами, не підтвердилися. Банки, придбані іноземними фінансовими установами, не знизили різко рівня кредитних ставок, а саме цей чинник розглядався як одна з найвагоміших їхніх конкурентних переваг, яка дасть їм можливість збільшити ринкову частку. Крім того, найбільшим капіталом в Україні володіє Приватбанк, який поки що не має наміру залучати іноземних інвесторів. За словами голови його правління О. Дубілета, ця фінансова установа має такі технологічні можливості, котрі дають їй змогу витримувати конкуренцію з банками, які перебувають під контролем потужних іноземних банківських груп. До того ж апробовані в інших країнах технологічні прийоми потрібно ще адаптувати до українських реалій. З огляду на ці та інші чинники на повноцінну адаптацію на українському ринку іноземним банкам знадобиться щонайменше ще два роки. Однак протягом цього часу банки, які перебувають під контролем вітчизняних акціонерів, також матимуть змогу нарощувати капітал та вдосконалювати технології обслуговування клієнтів.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

стратегічним вектором розвитку банківської системи України має стати її спрямованість у світовий банківський простір на основі глобалізації фінансових ринків;

інтеграція національної банківської системи у світову повинна здійснюватися на основі концентрації українського банківського капіталу та зростання рівня її капіталізації;

посилення конкуренції на ринку банківських послуг України сприятиме зниженню вартості фінансових ресурсів та розширенню доступу до них економічних суб'єктів;

зростання частки іноземного капіталу у національній банківській системі має відбуватися з урахуванням усіх потенційних ризиків на основі світового досвіду для того, щоб забезпечити дотримання національних інтересів та запобігти загрозам фінансовій безпеці держави.

1.3 Базельські принципи регламентування ефективності банківської діяльності

Розбудова сучасної банківської системи, яка відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, є однією з найактуальніших проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки. Доведено, що рівень міжнародної довіри до країни залежить від прогнозованої банківської діяльності в цій країні, і Україна не виняток із цього правила.

Необхідність підвищення стійкості банківських систем у найбільших країнах світу і світової банківської системи загалом привела до створення центральними банками і наглядовими органами провідних індустріальних країн комітету, що дістав назву Базельського і складається з представників банківських регулюючих органів низки держав (нині їх 12). Зустрічі членів комітету відбуваються регулярно за підтримки Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements -- BIS). Комітет спільно з Банком міжнародних розрахунків організовує дослідження і готує практичні узагальнення національним пруденціальним органам для вироблення регулюючої позиції.

Базельська угода 1988 року, що визначила стандарти достатності капіталу для найбільших транснаціональних банків і схвалена нині понад сотнею країн світу, стала першою вдалою спробою встановлення загальновизнаних інституціональних меж для регулювання банківської діяльності й підтримки стійкості фінансово-банківських систем. Цей документ являє собою угоду між Базельським комітетом з банківського нагляду і країнами-членами про те, що кредитні інститути, які беруть активну участь в операціях на міжнародних ринках, мають визначити мінімально достатній обсяг власного капіталу на рівні 8 % від суми зважених за ризиком активів (коефіцієнт достатності капіталу -- adequancy ratio, чи коефіцієнт Кука -- Cooke ratio). Укладення цієї угоди дало змогу на певний час зняти проблему міжнародної фінансової нестійкості та підвищення ризиків у зв'язку з бурхливим розвитком високоприбуткових позабалансових операцій банків і загальною тенденцією до зниження їхнього власного капіталу.

У 2004 році було опубліковано 4-ту редакцію угоди (Базель II), яку й було прийнято як остаточну в червні цього ж року. Закінчення терміну впровадження Угоди в країнах-учасницях спочатку намічалося на 2006 рік, але було відкладено до кінця 2007 року.