Організація консорціумного кредитування

Висновки за розділом 1

За результатами першого розділу курсової роботи, можна зробити висновок, що особливе місце в об'єднаннях банків належить банківським консорціумам, які створюються для здійснення на сумісній основі кредитних, гарантійних та інших кредитно - фінансових операцій. У даному розділі наведені теоретичні основи органзації банківськими консорціумами саме кредитування.

В ході роботи було визначено, що в економічній літературі існують досить суперечливі судження по питанню, щодо визначення терміну „консорціумний кредит”. Аналіз наукових джерел з даного питання дозволив згрупувати різні підходи до розуміння даного визначення: ототожнення консорціумного і синдикованого кредитів; визнання консорціумного кредиту як особливої форми кредиту; розмежування понять консорцумного і синдикованого кредиту, спираючись на різні організаційні аспекти їх надання. На нашу думку, консорціумний кредит не є синонімом синдикованого кредиту, адже відрізняється від нього організаційно, технічно та методологічно; консорціумний кредит не є особливою формою кредиту, адже здійснюється згідно загальних принципів кредитування. Систематизація різних поглядів науковців дозволяє сформулювати наступне визначення консорціумного кредиту: це економічні відносини, що виникають між об'єднанням банків (банківським консорціумом) та одним або декількома позичальниками на договірній основі з приводу перерозподілу вартості, що створюється в результаті акумуляції грошових ресурсів різних банків на загальних принципах кредитування, з метою диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком - учасником.

Безперечно, усі відносини, що пов'язані з консорціумним кредитом, мають місце на ринку консорціумних кредитів, що являє собою інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків - консорціумів), з одного боку, та позичальників, - з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім. У даному розділі проаналізовані основні особливості ринку, що стосуються суб'єктів - наявність банківського консорціуму, об'єкту - значна сума та відповідно кредитний ризик, та інструментів, за допомогою яких здійснюються операції. Враховуючи, що ринок консорціумних кредитів є динамічним, визначені та охарактеризовані основні етапи розвитку ринку консорціумних кредитів, від становлення до сучасного моменту.

Як вже було з'ясовано вище, головною метою створення банківського консорціуму є диверсифікація кредитних ризиків банками - учасниками, розподіл яких здійснюється в межах відповідних схем кредитування. У залежності саме від рівня кредитного ризику, суми кредиту, потреб позичальника та можливостей банків - учасників банківський консорціум обирає відповідну схему. Найбільш доцільною є схема безперебійного кредитування позичальника. У межах якої позичальник у будь - який момент може отримати необхідну суму кредиту від консорціуму, а банки - учасники значно менше ризикують при проведенні даної операції.

Розділ 2

Методичні основи здійснення консорціумного кредитування

2.1. Аналіз тенденцій на світовому та українському ринках консорціумних кредитів

За останні декілька років ринок консорціумних кредитів став одним з фінансових ринків, що найдинамічніше розвивається в усьому світі. Цілком можна стверджувати, що ринок консорціумного кредитування - є міжнародний ринок.

Деякі вчені виокремлюють три основних центри даного ринку: Нью-Йорк, Лондон, Гонконг, а серед важливих регіональних центрів називають Сінгапур, Токіо, Франкфурт, Париж Амстердам, Люксембург, Мадрид, Чикаго, Сідней і Торонто [3].

Аналіз тенденцій на світовому консорціумному ринку за останні п'ять років свідчить про поступове переміщення вказаних центрів з Сполучених Штатів Америки та Канади у Західну та Східну Європу. Так, найбільшу питому вагу на даному ринку протягом трьох останніх років займають консорціумні кредити для банків і корпорацій, що організовуються в Західній Європі. Серед країн даного регіону лідерами в наданні консорціумних кредитів є Великобританія, Німеччина і Франція. Найменша відносна частка припадає на такі держави, як Італія, Іспанія, Австрія, Швейцарія. Побудована таблиця 2.1 на основі даних, наведених інформаційною компанією Dealogic, дає можливість прослідкувати основні тенденції на ринку консорціумних кредитів у деяких країнах Західної Європи [15].

Таблиця 2.1

Обсяги наданих консорціумних кредитів банками в країнах Західної Європи станом на 01.09.2004 - 01.09.2006 роки

Країна	01.09.2004	01.09.2005	01.09.2006
	млн. дол. США	%	млн. дол. США	%	млн. дол. США	%
Великобританія	129 873,64	30,51	144 159,74	27,40	165 783,70	24,21
Німеччина	65 127,96	15,30	72 292,04	13,74	83 135,84	12,14
Франція	62 802,80	14,75	89 179,98	16,95	126 635,57	18,49
Італія	46 775,92	10,99	71 567,16	13,60	113 791,78	16,62
Іспанія	28 353,92	6,66	49 619,36	9,43	87 330,07	12,75
Інші	92 727,30	21,78	99 218,21	18,86	108 147,85	15,79
Всього	425 661,54	100,00	526 036,48	100,00	684 824,81	100,00

Як видно з вищенаведеної таблиці, обсяги наданих консорціумних кредитів за три квартали у 2004 - 2006 роках щорічно збільшуються. Так, станом на 01.09.2006 рік країни Західного регіону надали консорціумних кредитів на загальну суму 684 824,81 млн. дол. США, що на 30,19% більше порівняно з трьома кварталами 2005 року, та на 60,88% більше у порівнянні з обсягами консорціумних кредитів, що були надані станом на 01.09.2004 рік. Найбільшу питому вагу серед зазначених країн займає Великобританія, проте її частка на протязі аналізованого періоду щорічно зменшувалась: з 30,51% станом на 01.09.2004 рік до 24,21% станом на 01.09.2006 рік, що в деякій мірі пов'язане з швидкими темпами зростання обсягів консорціумних кредитів, наданих в Італії, Іспанії, Франції. Так, наприклад, питома вага Іспанії в загальній структурі країн Західного регіону збільшилась майже в 2,5 рази, а саме з 6,66% станом на 01.09.2004 рік до 12,75% станом на 01.09.2006 рік, що пов'язане зі зростаючими потребами фінансових корпорацій та банків у великих сумах грошових ресурсів, які не в змозі їм надати один банк.

Серед країн Східної Європи найбільший обсяг консорціумних кредитів надається і залучається в Росії. Російські позичальники залучили станом на 01.01.2007 рік 154 консорціумних кредитів на загальну суму 52,8 млрд доларів США, що на 16,8% більше порівняно з початком 2006 року (додаток А). Найбільше зростання протягом аналізованого періоду спостерігалось у 2004 році, коли обсяги консорціумного кредитування зросли майже в 3,5 рази, що пов'язане з різким зростанням потреб потужних промислових компаній Росії у додаткових значних обсягах грошових ресурсів. Основне зростання ринку забезпечив банківський сегмент: за 2006 рік банки надали кредитів на 11.4 млрд доларів, що на 80% більше, ніж в 2005 році [15]. Корпорації з інших фінансових секторів надали дещо більше, ніж банки -- 11.8 млрд доларів, але зростання сегменту поступається банківському і складає близько 50% за рік. У кінці 2007 році, ймовірно, корпоративний сегмент покаже більш значне зростання, оскільки на поточний момент позичальниками з даного сектора вже заявлено більше всього планового обсягу кредитів -- на загальну суму близько 9 млрд доларів. За прогнозами економістів, до 2010 року в Росії зростання ринку консорціумних кредитів для позичальників очікується на рівні 17 - 20% щорічно, а отже станом на 01.01.2010 рік прогнозний рівень зазначеного обсягу становить приблизно 84,1 млрд. доларів США [15].

При аналізі тенденцій на ринку консорціумного кредитування в Росії доцільним є розгляд структури консорціумних кредитів за галузями позичальників у 2005 - 2006 роках (додаток Б). У 2005 році найбільша частка консорціумних кредитів надавалась у нафтогазову галузь - 72,6% . Фінансовим інститутам (у тому числі банкам) - надалось 14,7% від загального обсягу наданих кредитів. Найменша кількість консорціумних кредитів спрямовувалась в кольорову й чорну металургію, транспорт, телекомунікації. Варто відзначити, що вже в 2006 році кількість галузей значно збільшилась, і можна констатувати про диверсифікацію портфеля консорціумних кредитів за різними галузями. Так до галузей позичальників приєднались харчова, гірничодобувна галузі, торгівля. При цьому значно скоротились обсяги кредитів, що надаються в нафтогазову галузь - до 30,4% у 2006 році порівняно з 72,61% в 2005 році, за всіма іншими сферами діяльності обсяги кредитів зросли. Так, на консорціумне кредитування фінансових інститутів було направлено 30,2% загальної суми, кольорову металургію - 12,7%, що майже в 4 рази перевищило відповідний показник в 2005 році. Дані тенденції на ринку консорціумних кредитів Росії свідчать про поступовий розвиток даного напрямку кредитування, доступність та можливість отримання кредиту позичальником, що здійснює свою діяльність в будь - якій галузі, зацікавленість банків в консорціумному кредитуванні тих галузей, що якомога швидше можуть повернути позичені грошові ресурси (наприклад сфера торгівлі порівняно з нафтогазовою, є більш швидкою до отримання віддачі на вкладений капітал, проте більш ризикованою).

Що стосується валюти, в якій надавались консорціумні кредити банками Росії, то їх структура змінювалась протягом у 2005 - 2006 роках (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Консорціумні кредити, надані банками Росії протягом 2005 - 2006 р.р. у доларовому еквіваленті

Валюта кредиту	2005	2006
	млрд. дол. США	%	млрд. дол. США	%
RUB	0,3	0,8	1,0	2,3
EURO	1,1	2,7	2,4	4,9
USD	39,8	96,5	41,6	92,8
Всього	41,2	100,0	45,0	100,0

Дані вищенаведеної таблиці свідчать про те, що основна маса синдикацій в Росії здійснюється в доларах США. У 2006 році сума доларових кредитів склала 41,6 млрд або 92,8% ринка, при цьому ця відносна частка зменшилась порівняно з 2005 роком на 3,7%, що викликано збільшенням надання консорціумних кредитів у євро, а саме на 2,2% в 2006 році порівняно з 2005 роком, та відповідно зростанням частки наданих кредитів у російських рублях - на 1,5% в 2006 році у порівнянні з 2005 роком. У 2007 році за прогнозами та існуючою тенденцією протягом 3 кварталів зросте попит на синдикації в рублях з боку банків з інших країн СНД (Білорусь, Казахстан) [16]. За прогнозами на 2008 - 2009 синдикації в доларах збережуть лідуючі позиції, проте відбудеться зростання синдикацій у рублях на 10 - 15% щорічно [16]. Варто відзначити, що більшість консорціумних кредитів, що надаються в рублях є короткостроковими - на один рік, або по структурі 6 місяців + 6 місяців. Синдикації в доларах та євро є довгостроковими - від трьох до п'яти років, що пов'язане з наявністю більшої довіри до резервних валют, аніж національної одиниці. Проте, з кожним роком ця довіра збільшується.

Слід звернути увагу на те, що консорціумні кредити, надані позичальникам України, Росії та в країнах СНД в більшості своїй належать іноземним банкам. Про це свідчить рейтинг організаторів консорціумних кредитів за 2006 рік, що був проведений агентством Cbonds [15].

Так, у зведений рейтинг по всіх країнах СНД крім російських операцій увійшли 34 казахстанські синдикації на 6.9 млрд доларів, 27 кредитів українським компаніям на 2.6 млрд/ доларів, а також п'ять синдикацій в Білорусії, три в Азербайджані і одна в Грузії на загальну суму 1.35 млрд доларів (додаток В). Усього в операціях по даних країнах СНД як букраннери взяли участь 30 банків. Трійка лідерів в рейтингу по країнам СНД відрізняється від рейтингу по Росії: тут активна робота на ринках Казахстану України і Азербайджану допомогла BNP Paribas зайняти третє місце - проти шостого по Росії. Банк виступив букраннером чотирьох крупних синдикаціій на загальну суму 1.65 млрд доларів. Також значно поліпшили свої позиції в рейтингу за рахунок роботи на різних ринках СНД Standard Bank, JP Morgan WESTLB, Deutsche Bank.

У окремих рейтингах по Україні лідирує Standard Bank, що взяв участь в 9 синдикаціях на загальну суму 401 млн. доларів США (додаток Д). Третє місце займає ING, який організував 6 консорціумних кредитів на 382 млн. дол. США.

По кількості синдикацій по всіх країнах СНД перше місце займає RZB Group, що організував 46 синдикацій для 37 компаній, друге місце у Standard Bank з 40 операціями, третє -- у ABN AMRO з 33 синдикаціям.

Аналіз тенденцій на ринку консорціумного кредитування неможливо проводити без характеристики основних параметрів угоди, а саме строків, процентної ставки, валюти кредиту, суми. В додатку Е наведені параметри угод, що були залучені позичальниками Росії за вересень 2007 року.

В Росії за вересень 2007 року було привернуто 12 консорціумних кредитів на загальну суму $4.4 млрд. З цих кредитів сім було організовано для російських банків і лише два -- для компаній. Один з двох цих кредитів (кредит «Норільського Нікелю» на $3.5 млрд) склав близько 80% від всього обсягу російських синдикацій у вересні. Зупинимося детальніше на цій капіталоємній операції. Кредит складається з трьох траншів і наданий в рамках фінансування на загальну суму в $6 млрд. Перший транш є передекспортною кредитною лінією. Її обсяг -- $2 млрд, надана вона на п'ять років під ставку LIBOR + 52.5 б.п. у перші три роки і під ставку LIBOR + 62.5 б.п. у подальші два. Другий і третій транш -- термінова і поновлювана кредитні лінії відповідно, загальним обсягом $1.5 млрд, надані на три роки під ставку LIBOR + 60 б.п. Частина, що залишилася (короткострокова незабезпечена кредитна лінія на суму $2.5 млрд) привернута без використання синдикації провідними уповноваженими організаторами операції -- BNP Paribas і Societe Generale. Кредит залучається для фінансування покупки компанії LionOre Mining Ltd, яка відбулася влітку цього року, в консорціум у результаті увійшло 18 банків. Серед банківських синдикацій відзначимо двотраншеву операцію, організовану Citigroup, SMBC і RZB Group на $150 млн. для НОМОС-банку. Річний транш надається під ставку LIBOR + 70 б.п., а дворічний -- під LIBOR + 100 б.п.

В інших країнах СНД за вересень здійснено 8 операцій по залученню консорціумних кредитів (додаток Ж). Загальний обсяг запозичень склав більше $2.1 млрд. Майже половину цього об'єму забезпечила проміжна операція казахстанськой компанії «КМГ Кашаган», дочірній компанії Казмунайгаза, на $1.05 млрд. Організаторами річного кредиту виступили BNP Paribas, Citigroup і Societe Generale. Засоби будуть направлені на фінансування розробки родовища Кашаган.

В Україні спостерігається інша ситуація -- велика кількість планів поєднується з проблемами критичного підвищення ставок. Серед минулих операцій відзначимо консорціумний кредит компанії «Індустріальний Союз Донбасу» на $300 млн. Цей трирічний кредит організували Calyon і Credit Suisse під ставку LIBOR + 180 б.п. Всього за вересень в Україні було проведено 3 операції синдикації загальним обсягом $360 млн (додаток Ж). Про свої плани по залученню консорціумних кредитів оголосили близько 10 українських позичальників (серед яких більшість банків), проте деякі економісти стверджують, що найближчим часом значною частині цих операцій не призначено відбутися.

У Білорусії, що характеризується поки низьким рівнем зовнішнього боргу банківської системи, на ринок за вересень вишли 3 найбільших банка. Завершилася синдикація кредиту для Білорусбанка на $105 млн. Ресурси надані на один рік з можливістю пролонгації на такий же термін під ставку LIBOR + 300 б.п. Організаторами кредиту виступили BAYERNLB, Banco Finantia Commerzbank і ВТБ. До цього Білорусбанк виходив на ринок в квітні цього року, тоді він привернув кредит на $38 млн., організований BAYERNLB. Белінвестбанк і Белгазпромбанк у вересні оголосили про плани по залученню річних консорціумних кредитів, відповідно обсягами $35 млн. і $25 млн. Організовують обидві операції BAYERNLB і ВТБ, ставки для Білорусі традиційно високі: для Белінвестбанка -- LIBOR + 330 б.п., а для Белгазпромбанка -- LIBOR +287.

На думку багатьох економістів, ринок консорціумного кредитування в країнах СНД (за винятком Росії і Казахстану) покаже в 2007 році значні темпи зростання, оскільки потребу, що росте, у фінансуванні даних країн не зможуть повністю задовольнити внутрішні ринки облігацій, а ринок єврооблігацій ще недоступний для більшості потенційних позичальників з погляду обсягу запозичень [16].

Підводячи підсумок аналізу тенденцій на ринках консорціумного кредитування в країнах СНД, у тому числі Росії та України, Західної Європи, варто сказати, що дані ринки зростають випереджаючими темпами, в середньому в світі на 15% щорічно. Відбувається зміна ринку як кількісно - збільшуються обсяги консорціумного кредитування, кількість угод невпинно зростає, так і якісно - в пошуках більш високого доходу банки направляють значні обсяги грошових ресурсів в компанії з більш низькою кредитною якістю, відповідно, більш ризикові компанії отримують доступ на ринок, а банки - організатори, з одного банку стають більш обачними при виборі ринку, з іншого боку - вони готові брати на себе досить високі ризики. Розширюється база інвесторів - на світовий ринок консорціумного кредитування виходять японські банки, активізуються поступово азіатські інвестори, які готові надавати консорціумні кредити поки що лише банкам та фінансовим установам. Загальною тенденцією на ринку консорціумних кредитів в країнах-членах СНД є те, що майже 95% банків-організаторів консорціумних кредитів є іноземні банки Німеччини, Великобританії, США. При чому, на нашу думку, в найближчий час позиція національних банків на даному ринку не посилиться, а навпаки вони будуть частіше ставати просто партнерами або організовувати угоди лише зі світовими банками. В майбутньому, провідні банки - резиденти за наявності дешевих ресурсів для фінансування, достатньо великих розмірів капіталу, стабільній економічній ситуації в країні зможуть конкурувати з світовими лідерами в організації консорціумного кредитування.

2.2 Механізм надання консорціумних кредитів

Аналіз наукових джерел з теорії та практики надання консорціумних кредитів свідчить про практичну відсутність обґрунтованих досліджень щодо механізму проведення даної операції, а також серед науковців не існує єдиної думки з приводу етапізації даного виду кредитування.

Враховуючи той факт, що кредитний ризик виникає і реалізується в усіх економічних відносинах банку, де відбувається рух позиченої вартості, то вважаємо доцільним розглянути механізм надання консорціумного кредиту у взаємозв'язку з етапами управління кредитним ризиком, що виникає з моменту відкриття ризикової позиції (одинична угода, кредитний портфель), є присутнім на всіх етапах кредитування і припиняє своє існування разом із закриттям ризикової позиції [17, 18].

На нашу думку, перед розглядом даного питання варто визначитись з поняттям управління кредитним ризиком, що неоднозначно трактується в науці.

Пiд управлінням ризиком (регулюванням ризику) розумiютъ заходи, спрямованi на мiнiмізацію відповідного ризику і перебування оптимального співвідношення прибутковостi і ризику, що включає оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику [19].

З іншої точки зору, „управлiння ризиками -- сукупнiсть системно організованих процедур по досягненню величини ризику у визначених межах [20]. Або „управлiння ризиками - це складний багатоступiнчастий процес iдентифiкацiї, оцiнки, упраалiння, монiторингу i контролю за ризиками” [21].

Банкiри - практики пiд управлiнням ризиками розумiютъ контроль і лiмітування ризиків, з якими зiштовхується банк у силу своєї залежностi від коливань різних змiнних фiнансових ринків [18]. Також управління ризиками можна розглядати як цілеспрямований вплив на розвиток банківської діяльності і мінімізацію втрат.

На нашу думку, найбільш обгрунтоване та повне визначення даного поняття сформулював О.П. Ковальов: „Управління кредитними ризиками - це система взаємопов'язаних i взаємозалежних методів свiдомого, цiлеспрямованого влливу, спрямованих на недопущення ймовiрного вiджилення дiйсностi вiд очікуваних результатiв (настання ризикової події) або отримання додаткової вигоди (доходу, прибутку) у порiвняннi з очiкуваним результатом в умовах подолання невизначеностi в русi кредитiв” [18]. Саме в такому значенні в курсовій роботі буде використовуватися поняття - управління кредитним ризиком, з тією лише відмінністю, що відхилення від очікуваних результатів буде призводити до збитків і не передбачатиме отримання доходу.

Здійснивши аналіз сутності та схем консорціумного кредитування в попередньому розділі та систематизувавши різні підходи науковців до етапізації управління кредитним ризиком, вважаємо доцільним механізм надання консорціумних кредитів з позиції комерційного банку розглянути як процес, що починається з етапів управління загальним кредитним ризиком і послідовно проходить такі етапи безпосередньо надання кредиту:

· організаційний;

· поточний;

· підсумковий.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені завдання і функції, у своїй сукупності поряд з етапами управління кредитним ризиком формуючи методологію надання консорціумного кредиту, стратегічний рівень аналізу. Рішення методологічних (стратегічних) завдань можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками. Застосування методiв управлiння ризиком створює об'єктивнi передумови для появи iнструментiв, до числа яких можна вiднести результати вiд застосування того або iншого методу. Управлiння кредитними ризиками на кожному окремому етапі консорціумного кредитування буде виступати як сукупнiсть науково обгрунтованої методології, успішно апробованих методiв i iнструментiв мiнiмiзації ризиків.

Розглянемо більш детально особливості механізму надання консорціумного кредиту.

2.2.1. Управління загальним кредитним ризиком

Перед розглядом даного питання, варто звернути увагу на те, що подвійність кредитного ризику обумовлена характером економічних відносин між комерційним банком і контрагентом, що знаходить висвітлення в поводженні ризикової позиції з моменту її відкриття і до остаточного закриття. Відкриття ризикових позицій, що поєднується в кілька окремих сукупностей, а ті, у свою чергу, в кредитний портфель банку, дає можливість умовно розділити кредитний ризик на кредитний ризик окремої угоди і кредитний портфельний ризик.

При цьому, на нашу думку, варто розглядати в межах консорціумного кредитування дві окремі форми, в яких проявляється ризик на індивідуальному рівні, а саме - загальний індивідуальний кредитний ризик та безпосередньо індивідуальний кредитний ризик. При чому, загальний кредитний ризик (ЗКР) виникає на попередньому етапі консорціумного кредитування і пов'язаний з банком - організатором, до якого звернувся клієнт. Тобто, даний ризик - є ймовірністю недоотримання прибутку банку - організатору або навіть втрати частини капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг в повному заявленому обсязі. Ця ймовірність виникає, якщо банк - організатор прийме на себе ризик всього проекту, тобто повну суму куредиту.

Як і при звичайному банківському кредитування, консорціумне кредитування починається зі звернення клієнта до банку. Позичальник самостійно веде переговори стосовно організації кредитування під його проект з банком, що його обслуговує і який у разі підтримки даного проекту бере на себе відповідальність за виконання функцій банка - організатора (лідера) кредитної угоди .

Власне процес організації консорціумного кредиту, на нашу думку, позичальнику треба почати з проведення попередніх двосторонніх переговорів відразу з декількома банками. В ході цих діалогів можна з'ясувати думку банків з приводу найбільш оптимального способу залучення засобів, визначити базові параметри фінансування, зокрема терміни і цілі кредитування, після чого підприємець повинен вибрати банк-організатор і направити у письмовій формі запити решті банків на отримання фінансування (рис. 2.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Етапи управління загальним кредитним ризиком

Тобто, клієнт, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами (ресурсами), який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Для одержання кредиту позичальник подає майбутньому банку-лідеру пакет документів:

· клопотання на одержання кредиту; дані про мету та направленість кредиту;

· розрахунок строку, протягом якого планується користування кредитом;

· техніко - економічне обґрунтування проекту, що може бути прокредитований;

· інформація про гаранта;

· строкові зобов'язання;

· інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування (визначаються окремо банком - лідером, наприклад, остання фінансова звітність, зведення про структуру організації і акціонерів і т.д.).

Консорціумна угода, на відміну від синдикованої, передбачає наявність двох і більше співорганізаторів. Отже, позичальнику необхідно обрати двох організаторів майбутньої кредитної операції, які будуть певною противагою один для другого, що забезпечить балансування угоди.

На початку кредитування розпочинається управління загальним кредитним ризиком в три послідовних етапи:

· ідентифікація загального кредитного ризику;

· оцінка загального кредитного ризику (наслідків настання ризику);

· вибір рішень про керуючий вплив (вибір варіанта стратегії).

Отже, напочатку консорціумного кредитування банк позичальника здійснює ідентифікацію загального кредитного ризику (ЗКР).

Iдентифiкацiя (розпiзнавання) кредитного ризику є першим етапом у процесі управління системою кредитних ризиків і означає виявлення специфіки ЗКР, обумовленою природою й іншими характерними рисами кредитних ризиків, прогнозування можливостей i особливостей реалізації, зміна ЗКР в часі, ступінь взаємозв'язку з iншими ризиками, фіксація факторів, що впливають на ідентифікуємий ЗКР. На даному етапі фіксується ступiнь зближення параметрiв ризикової позицiї з заданими її характеристиками, і у результаті цього формується рейтинг досліджуваної ризикової позиції в залежності від убування її подібності з якісними і кількісними параметрами розпiзнаваного об'єкта, прийнятими банком.

Головна мета етапу ідентифікації ЗКР - створення умов для другого етапу управління загальним кредитним ризиком, на якому здійснюється базпосереднiй вибiр рішень про керуючий вплив. Очевидно, що даний етап дозволяє прогнозувати результати його управління при можливих комбiнацiях керуючих факторiв, дає в майбутньому можливiсть проаналізувати і порiвняти варіанти управління і відібрати оптимальні з них за визначеними критеріями.

Як показує практика, головним методом на першому етапі управління ЗКР э експертний метод, а інструментом - карта ризику [17]. Саме експерт, використовуючи апробовані банком методи ідентифікації ризику, базуючись на системному аналізі доступної інформації і власному досвіді, має виявити джерела, носії, причинно-наслідкові зв'язки факторів ЗКР. Для реалізації цих цілей створюється карта ЗКР, у якій формується цілісна картина можливих його проявів. Формуючи карту ризиків, експерт повинен чітко представляти співвідношення між основними факторами ЗКР, враховуючи їх взаємозв'язок.

Для ефективного управління кредитним ризиком, зниження негативного його впливу недостатньо установити причини, фактори і специфіку ймовірних загроз. Об'єктивно необхідна оцінка наслідків настання ЗКР (оцінка ЗКР) - другий етап управління загальним кредитним ризиком напочатку консорціумного кредитування. При чому основними методами управління ЗКР на даному етапі є оцінка кредитоспроможності позичальника та оцінка самого кредиту.

Варто відзначити, що пiдхiд з використаяням вищеперелiчених методiв управління кредитним ризиком є класичним і дещо спрощеним. Огляд найновiших публікацiй показує, що в останнi роки розвиток кредитного ризик-менеджменту зумовлений застосуванням сучасних математичних методів, таких як аналiз виживання, ймовiрнісне і статистичне моделювання, математичне програмування, нейроннi мережi та iн. У праці [22] методи оцiнки кредитного ризику класифікують за математичним апаратом наступним чином:

· Економетричнi моделi на основi лiнiйного і багатовимiрного дискримiнантного аналiзу, регресiйного аналiзу, аналiзу виживання, що дозволяє отримувати оцiнку ймовiрностi настання подiї (наприклад, дефолту), та iн.

· Нейроннi мережi -- комп'ютернi алгоритми, що iмiтують роботу людського мозку через взаємозв'язок пов'язаних „нейронiв”.

· Оптимізаційні моделi, заснованi на методах математичного програмування, дозволяють мiнiмiзувати помилки кредитора і максимiзувати прибуток з урахуванням рiзних обмежень.

· Експертнi системи, що використовуються для iмiтацii процесу оцiнки ризику.

· Гібридні системи, якi використовують розрахунки, статистичне оцiнювання та iмiтацiйне моделювання і можуть бути побудованi на причинно-наслiдкових вiдношеннях.

Проте незважаючи на досить високий рiвень точностi та ефективностi сучасних моделей, повномасштабне застосування iх бiльшiстю вiтчизняних банкiв є проблематичним, оскiльки, будучи розробленими на основi найновiших досягнень науки та технiки, вони вимагають вiдповiдного рiвня знань банкiвських фахівців та прогресивного програмного забезпечення.

Тому доцільним є розгляд двох найпоширеніших методів оцінки кредитного ризику, а саме оцінка кредитоспроможності позичальника та кредиту.

Що стосується оцінки кредиту, то відомо, що кредитний ризик є функцією двох параметрів - ризику позичальника та ризиковості конкретного кредиту [23]. Оцінка кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми і строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з цією угодою. У процесі оцінювання ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити характер кредиту; економічне обгрунтування потреби в кредитуванні; напрями цільового використання; відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення.

Якщо подана кредитна заявка оцінюється як адекватна і обгрунтована, менеджеру необхідно перевірити, чи відповідає вона положенням кредитної політики банку: сума кредиту порівнюється з лімітами кредитування одного позичальника, групи взаємопов'язаних позичальників, а також лімітами кредитування окремих галузей; строки надання позики порівнюються з максимальними строками, прийнятними для банку; перевіряється, чи займається банк кредитуванням підприємств цієї галузі та ін.

Отже, у процесі аналізу та оцінювання кредиту необхідно виявити ступінь обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівень прийнятності для банку відповідного кредиту.

Після завершенняя оцінки ЗКР банк - організатор приймає рішення щодо вибору варіанта подальшої стратегії управління ризиком - третій етап системи управління загальним кредитним ризиком на початку консорціумного кредитування. Серед основних методів управління загальним кредитним ризиком (уникнення, поглинання, перекладання, розподіл), банк позичальника обирає розподіл - прередача банком частини ризику іншому банку (банкам), тобто загальний кредитний ризик розділяється на окремі індивідуальні ризики мабутніх банків - учасників консорціумної угоди, а отже приймається рішення банком - організатором про створення консорціуму.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі і тим самим зменшується ризик для кожного банку.

2.2.2 Етапи надання консорціумного кредиту

Як вже зазначалось на початку пункту 2.2. даної курсової роботи, на нашу думку, доцільно у процесі надання консоорціумного кредиту виокремити три етапи:

· оганізаційний;

· поточний;

· підсумковий.

Розглянемо детальніше кожен з цих етапів.

На організаційному етапі консорціумного кредитування здійснюється відбір учасників консорціуму. Після того, як позичальник зробив свій вибір на користь конкретних організаторів, між сторонами підписується мандатний лист, що містить основні умови і параметри операції. На цьому ж етапі проходить остаточне узгодження списку банків, які братимуть участь в процесі консорціумного кредитування. Потім позичальник і організатор (організатори) спільно готують інформаційний меморандум, в якому міститься докладна інформація про компанію, саму операцію, організаційну структуру, акціонерів і фінансовий стан компанії, що кредитується. Банкам розсилаються запрошення, а потім - у відповідь на вираз їх зацікавленості - той самий меморандум. Паралельно відбувається узгодження пакету кредитної документації між організатором і позичальником. Додатковим аспектом, який повинен враховувати банк, що приймає рішеня про участь в операції іншого банку, є якість і репутація на ринку банка - організатора. Якщо такий банк є одним з лідерів на ринку, то учасник може розраховувати на те, що дана операція пройшла всі необхідні внутрішні перевірки такого банку і для її належного виконання були привернуті необхідні ресурси. Якщо організатор має недостатньо великий або взагалі не має досвіду в проведенні консорціумних операцій, то при ухваленні рішення про участь в такій операції, можливо, йому слід бути обачнішим. У будь-якому випадку не варто повністю сподіватися на імідж організатора для виправдання своєї участі в консорціумі, банкам-учасникам слід ретельно оцінити кожний з аспектів майбутньої операції (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Управління ІКР на організаційному етапі консорціумного кредитування

З метою, що була сформульована вище, кожним банком - учасником здійснюється ідентифікація вже безпосередньо індивідуального кредитного ризику (ІКР), оцінка даного ризику та вибір стратегії управління індивідуальним ризиком (див. рис.2.2.). Методи на даному етапі консорціумного кредитування теоретично є аналогічними методам, розглянутим при ідентифікації загального кредитного ризику. Адже методологія залишається однаковою, а вже об'єктом управління для кожного банку - учасника стає індивідуальний кредитний ризик - ймовірність недоотримання прибутку банком - учасником або навіть втрати частини капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг в межах частини, яку прийняв на себе конкретний учасник консорціуму.

Загальна величина і термін індивідуального кредитного ризику банку-контрагента (учасника), що приймається, визначаються фінансово-аналітичною службою або підрозділом, що відповідає за управління ризиками комерційного банку.

Третім етапом управління індивідуальним кредитним ризиком (ІКР) в банку - учаснику є вибір варіанта стратегії ІКР. Серед методів обирається прийняття кредитного ризику в певному розмірі, максимально допустимого для конкретного учаснику консорціуму.

Завершується процес синдикації після того, як інвестори дадуть остаточну відповідь про свою згоду брати участь в операції. Серед банків - учасників обирається банк - агент.

Серед організаторів обговорюватиметься питання про розподіл функцій: агент; документар (букранер) - агент з документації; розрахунковий банк; карнаух. Найчастіше, роль банка - агента полягає в здійсненні посередницької діяльності між банками - учасниками (а не з позичальником) і координуванні й організації всіх аспектів консорціумної угоди. Це включає надання грошових ресурсів від учасників консорціуму після виконання ним всіх необхідних умов, а також повернення кредитних засобів (крім того, отримання від позичальника комісійних, процентів та платежів за соновною сумою боргу за дорученням банків - учасників. Агент також несе відповідальність за ведення переговорів іншими банками - учасниками консорціума щодо будь-яких змін та претензій, що надаються позичальником.

Нарешті, формується книга заявок. На даному етапі управління ІКР інструментом мінімізації є структурування консорціумного кредиту виходячи з величини прийнятного ризику.

Процес структурування консорціумного кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які відповідали потребам позичальника та мінімізували індивідуальний кредитний ризик окремого банку - учаснику, забезпечуючи умови своєчасного погашення кредиту.

Валюта кредиту. На вибір валюти консорціумного кредиту впливає ряд чинників, у тому числі роль валюти в міжнародно - кредитних відносинах, рівень її стабільності, рівень процентних ставок, практика міжнародних розрахунків. Основною валютою для консорціумного кредиту був і залишається долар США. Проте, починаючи з 2002 року можна говорити і про другу валюту - євро, відносна частка якої в даних операціях постійно збільшується ( з аналізу пункуту 2.1. даної курсової роботи).

Строк та умови кредиту будуть залежати від попиту та пропозиції на ринку євровалют, суми кредиту, цільового призначення, рейтингу позичальника, традиційної практики кредитування. Як правило, строк консорціумного кредитування є більшим 3 років, проте все частіше з'являються кредити терміном 6 - 12 місяців [14]. Зрозуміло, що строк кредитування капіталоємних об'єктів може складати 8-10 років (наприклад, на будівництво Євротонеля кредит був наданий на 18 років). Повний строк кредиту розраховується з моменту початку його використання до моменту погашення. Він включає: період використання кредиту, пільговий період ( відстрочка погашення), а також період виплати основної суми боргу та процентів. Пільговий період передбачається при значних поставках комплексного обладнання для реалізації інвестиційних проектів [14].

Умови погашення консорціумних кредитів можуть бути наступними: рівномірне погашення (однаковими частками) протягом визначеного терміну; нерівномірне погашення згідно графіку (наприклад, збільшення частки погашення к кінцю строку); одноразове погашення всієї суми боргу; ануітетне погашення (однакові за розміром платежі протягом року основної суми кредиту та процентів).

Вартість консорціумного кредиту включає крім основної суми і процентів ще й витрати, обумовлені кредитною угодою, домовленість по яких досягнена сторонами поза Угодою.

Сума кредиту і проценти -- це основні елементи вартості кредиту. До додаткових елементів відносяться різні види комісій. Саме встановлення процентної ставки передбачає зміну такої її складової, як надбавка за ризик, або ризикова премія. Вона є певною компенсацією потенційних втрат банку через невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Особливості застосування ціноутворення як інструменту мінімізації індивідуального кредитного ризику потребують більш детального висвітлення і будуть розглянуті в останньому розділі даної курсової роботи.

Метою поточного етапу консорціумного кредитування є створення консорціуму, документальне узгодження інтересів усіх учасників, що функціонують у консорціумній операції.

Поточний етап передбачає укладання необхідних договорів та надання кредиту позичальнику.

Інструментом мінімізації індивідуального кредитного ризику на даному етапі кредитування є документування консорціумної операції.

Договірно - правові взаємовідносини між учасниками консорціумного кредитування та позичальником регулюються:

· кредитним договором, який підписується між кожним учасником консорціуму та позичальником;

· угодою між кредиторами (банками) про надання кредиту на консорціумній основі та видачу в певних розмірах кожним учасником кредитування грошових засобів позичальнику на реалізацію проекту, що був погоджений (рис. 2.3.).

Рис. 2.3. Управління ІКР на поточному та підсумковому етапах консорціумного кредитування

Варто звернути увагу на те, що кредитні договори між позичальником та банком - учасником не є чітко регламентованими і вміст статей може змінюватися в залежності від потреб банків, про в загальному випадку даний договір має містити такі основні статті:

· перелік учасників консорціумної угоди;

· сума та термін кредиту;

· періодичність і порядок надання кредитів;

· процентна ставка, порядок нарахування та сплати процентів;

· умови дострокового погашення;

· порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;

· санкції за порушення умов договору;

· підписи та печатки всіх учасників угоди та інше.

В Угоді між банками - учасниками позначаються:

· список учасників і мета кредитування;

· сума, термін і валюта кредиту;

· частка (квота) кожного учасника в загальному об'ємі консорціумної операції;

· співвідношення власності, представництво і керівництво операцією;

· права й обов'язки учасників;

· фінансові умови укладання консорціумної угоди й умови її завершення;

· зобов'язання банків-учасників по відношенню до банку-агента, що стосуються суми внесків, що надаються в кредит кожним учасником окремо або відсотків і комісійних і інших сумісних операцій, терміни і порядок їх перерахування;

· форми майнової та іншої відповідальності за дотримання умов Угоди.

Як додаток до Угоди банк-агент також отримує графік перерахування йому банками-учасниками кредитних ресурсів. Слід зауважити, що окремі статті і пункти Угоди при необхідності виробляються в ході переговорів безпосередньо з позичальником, які проводить банк-агент і потім погоджує їх результати з рештою банків - учасників.

Після укладання кредитної угоди та Угоди між банками - учасниками головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника. Кредит може надаватись таким чином:

· за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;

· шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру виникнення потреби у позичці;

· шляхом зміни гарантованих банками - учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

У двох останніх випадках оформляється угода зі стягненням плати залежно від виду вимоги, строку та суми кредиту.

На підсумковому етапі здійснюється кредитний моніторинг та контроль за рівнем ризику. Адже цілком очевидно, що процес управління ІКР не завершується ухваленням рішення про відкриття ризикової позиції. Схильнiсть кредитного ризику до змін диктує обов'язковість моніторингу його динамiки для своєчасчого управлінського реагування у випадку раптових вiдхилень зчачень резикової позиції від запланованих величин. У корегуванні зміни ІКР і полягає суть призначечня завершального етапу управління кредитним ризиком контролю.

Банком - агентом здійснюється контроль за цільовим використанням кредиту, погашенням кредиту та проценту, за забезпеченням, виконанням всіх зобов'язань з боку позичальника.

На даному етапі у залежності від реалій банку делегуються повноваження, розподіляється відповідальність мiж суб'єктами кожного рівня управління в кожному банку учаснику та між останніми в цілому, здійснюється монiторинг ризикових позицій, формується система управлінської звітностi. При настанні строків погашення зобов'язань (боргів) позичальник повертає кредиторам (консорціуму через банк - агент) не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, але й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції в сумах, обумовлених кредитною угодою. Після повного погашення кредиту, відсотків за його користування та інших платежів, що належать консорціуму, він складає свої повноваження, але у разі потреби, в подальшому спільна діяльність банків-учасників може бути поновлена без укладання нової консорціумної угоди.

Слід звернути увагу на те, що вище був проаналізований процес надання консорціумного кредиту у взаємозв'язку з етапами управління індивідуальним кредитним ризиком. Проте, ми вже з'ясували, що подвійність кредитного ризику обумовлена характером економічних відносин між комерційним банком і контрагентом, що знаходить висвітлення в поводженні ризикової позиції з моменту її відкриття і до остаточного закриття. Відкриття ризикових позицій, що поєднується в кілька окремих сукупностей, а ті, у свою чергу, в кредитний портфель банку, дає можливість умовно розділити кредитний ризик на кредитний ризик окремої угоди і кредитний портфельний ризик.

При цьому, ми розглядати в межах консорціумного кредитування дві окремі форми, в яких проявляється ризик на індивідуальному рівні, а саме - загальний індивідуальний кредитний ризик та безпосередньо індивідуальний кредитний ризик. На портфельному ж рівні, в межах кожного банку виникає портфельний кредитний ризик - величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля кожного окремого банку - учасника консорціуму. Безперечно, з метою управління портфельним кредитним ризиком виокремлюються окремі етапи : ідентифікація, оцінка, вибір способу мінімізації, контроль зміни рівня кредитного ризику. Слід звернути увагу на етап вибору способу мінімізації портфельного кредитного ризику. Одним з основних інструментів мінімізації даного ризику є резервування.

Як відомо, створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовують для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом [24]. Особливістю консорціумного кредитування є те, що створення таких резервів здійснюється в кожном банку - учаснику консорціуму окремо і лише під ту частину суми кредиту, яку прийняв на себе відповідний банк. Тобто, якщо весь обсяг консорціумного кредиту розподілений на частини між банками - членами консорціумної угоди, то відповідно під кожну частину даної суми повинен бути сформований відповідний резерв.

Підводячи підсумок, досить цікавим є розрахунок часу, який позичальнику доведеться витратити на весь процес синдикації. Аналіз декількох консорціумних угод свідчить про залежність даного часу від індивідуальних особливостей компанії, здібностей організатора і бажання банків брати участь в кредитуванні. Спираючись на міжнародний досвід, до остаточного узгодження мандата, наприклад, може пройти від одного до трьох тижнів, а на погодження всіх деталей угоди після цього сторони можуть потратити сім - тринадцять тижнів. Якщо зробити нескладні арифметичні підрахунки, виходить, що в кращому разі позичальник і банки - учасники прийдуть до консенсусу за два місяці, а в гіршому - за чотири.

Таким чином, механізм надання консорціумного кредиту - є досить складним організаційно і технічно процесом, який послідовно проходить через три етапи: організаційний, поточний, підсумковий. Важливим є розуміння того, що дані етапи нерозривно пов'язані з етапами управління кредитним ризиком, який виникає зі звернення позичальника до банку, закінчується в кращому випадку погашенням боргу. Дотримання та використання всіх зазначених в даному пункті методів, інструментів управління кредитним ризиком, вимог, що постають між позичальником з одного боку, і консорціумом - з іншого забезпечить якісне використання отриманих коштів та задоволення потреб обох сторін.

Висновки за розділом 2

За результатами другого розділу даної курсової роботи можна зробити висновок, що з кожним роком обсяги надання консорціумних кредитів як в Україні, так і в цілому у світі невпинно зростають (10-15% у рік), і все частіше банки звертаються саме до такого засобу акумуляції тимчасово вільних коштів, диверсифікації кредитних ризиків та отримання значних прибутків.

У цілому ринок консорціумних кредитів в Росії, Україні та в Західній Європі орієнтується на позичальників - експортоорієнтованих компаніях, найчастіше нафтогазової та металургійної галузей, тобто на позичальників, що можуть надати забезпечення експортною виручкою. Проте поступово відкривається ринок незабезпечених консорціумних кредитів, і банки-організатори почали вкладати кошти в ретейл, телекомунікації, торгівлю, що є свідченням галузевої диверсифікації ризиків при консорціумному кредитуванні. Найбільш розповсюдженими угодами з консорціумного кредитування в розрізі валют був і залишається доларовий кредит, проте відносна частка його поступово зменшується на користь кредитів в євро, або національній валюті в Росії, Україні, країнах Східної та Західної Європи. Загальною тенденцією на ринку консорціумних кредитів в країнах-членах СНД є те, що майже 95% банків-організаторів консорціумних кредитів є іноземні банки Німеччини, Великобританії, США.

Що стосується механізму надання консорціумних кредитів, то він нерозривно пов'язаний з управлінням кредитним ризиком, що являє собою сукупність елементів, суб'єктів і методів управління, використовуваних відповідно до кредитної політики, що проводиться банком, є однією з найважливіших логічних складових організованого процесу функціонування банку, і тому воно зобов'язано бути інтегроване в даний процес, мати на озброєнні науково обґрунтовану стратегію, тактику й оперативну реалізацію. На нашу думку, необхідно розрізняти в рамках індивідуального кредитного ризику дві його форми - загальний і безпосередньо індивідуальний. При чому, якщо перший ризик пов'язаний безпосередньо зі всією cумою проекту і банком - організатором, тобто виникає на попередньому етапі кредитування, то безпосередньо індивідуальний кредитний ризик виникає після розподілу загального ризику банком - організатором і пов'язаний вже з кожним банком - учасником. А отже, необхідно розрізняти етапи управління даними ризиками в межах окремих етапів кредитування, що й було викладене вище.

Розділ 3

Застосування ціноутворення як інструменту мінімізації кредитного ризику банків - учасників консорціумного кредитування

Як було з'ясовано в попередньому розділі, основною метою створення банківського консорціуму є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, необхідних для фінансування значних капіталоємних проектів; можливість отримання значного прибутку у разі ефективно проведеної кредитної операції та мінімізація кредитного ризику для банку - організатора шляхом розподілу загального кредитного ризику між банками членами. Проте, після зазначеного розподілу, кожний банк - член ідентифікує для себе безпосередньо індивідуальний кредитний ризик, що виникає в межах його участі. Ймовірність непогашення кредиту напряму залежить від характеру (рейтингу) позичальника, рівня та стабільності грошових надходжень на підприємстві позичальника, реального рівня власного капіталу, наявності гарантій та взагалі якості інформації ( своєчасність, точність), яка надається позичальником до банку.