Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ
• 1.1 Сутність кредиту та основи банківського кредитування
• 1.2 Принципи та умови кредитування
• 1.3 Механізм кредитування банку
• 1.4 Необхідні документи та вимоги до позичальника
• 1.5 Оцінка кредитоспроможності позичальника
• 1.6 Визначення умов кредитування
• 1.7 Укладення кредитного договору
• 1.8 Видача і погашення кредиту
• 2. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ
• 2.1 Загальна характеристика досліджуваного підприємства
• 2.2 Аналіз кредитоспроможності підприємства
• 3. ШЛЯХИ Удосконалення умов кредитування в комерційних банках України
• ВИСНОВОК
• Список використаної літератури
• ВСТУП
• В сучасних умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
• Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.
• В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово - кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Необхідно зазначити, що першопричинами є: теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб'єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.
• З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічені проблеми, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення умов та принципів кредитування, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності, а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.
• Метою курсової роботи є дослідження сучасних умов та принципів кредитування комерційних банків та визначення кредитоспроможності клієнта на конкретному прикладі.
• Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:
• визначити сутність кредиту як економічної категорії;
• проаналізувати стан сучасних умов та принципів банківського кредитування;
• вивчити особливості механізму кредитування;
• провести аналіз кредитоспроможності позичальника;
• навести можливі шляхи та рекомендації щодо підвищення умов кредитування та захисту від кредитних ризиків.
• Об'єктом дослідження є приватне підприємство „Оріон” та ВАТ КБ «ПриватБанк».
• Предметом дослідження є сучасні принципи та умови кредитування розвинутих банків, а також процес кредитування, оскільки він є однією з найважливіших категорій функціонування банків та розвитку ринкової економіки.
• Теоретичну основу роботи складають існуючі розробки та методи українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну та аналітичну основу складають звітні та поточні матеріали комерційних банків, підприємства, дані періодичного друку, інші джерела інформації.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

банківський кредитування позичальник

1.1 Сутність кредиту та основи банківського кредитування

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто - у кредит. [9].

Кредит - (від латинського “кредо” - вірю) є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, - підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності [8].

Згідно положення про кредитування, кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка[5].

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів розглядають кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

"Банківський кредит - грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Потрібно відмітити, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..."[2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше - її терміном, по-друге - умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми" [1].

Отже, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії - кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Вона побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником.

Сучасна система кредитування побудована на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку. У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту на рівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах 70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Діюча система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об'єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик [10].

1.2 Принципи та умови кредитування

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. [7].

Принципи банківського кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Це вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарюючих суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Можна виділити 3 основні рівні системи принципів банківського кредитування:

загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників - господарських суб'єктів.

Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Принцип поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принцип повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником... У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне з'ясувати - про повернення (чи поворотність) чого йдеться - позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка - одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит - це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотній рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність - суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти(як, наприклад, у випадку фінансування).

Необхідно зупинитися на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле - позичка має бути повернена. Інша річ -- коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі - необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення. Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей круговороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Потрібно зауважити, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.

Існує також принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). Поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризикованість цілі, з якою береться позика, що, на наш погляд, має сенс. На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще одна важлива засада організації кредитування - принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [5]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором...". У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності...".

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів: