Аналіз і оптимізація банківського кредитування фізичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

"Аналіз і оптимізація банківського кредитування фізичних осіб"

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб

1.1 Сутність банківського кредиту та його види

1.2 Механізм банківського кредитування

1.3 Принципи банківського кредитування

2. Аналіз кредитної діяльності банку (на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк)

2.1 Загальна характеристика діяльності банку

2.2 Аналіз кредитного портфелю

2.3 Аналіз ефективності кредитних операцій

3. Переваги ПриватБанку у порівняння з іншими банками України

Висновок

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Пов'язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення). Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням. Для нормального проживання яким відразу хотілося мати власне житло, можливість його обладнати.

З початку перебудовчих часів кредитування поступово стало не привабливим продуктом для більшості банків. Насамперед причинами цього стали високі темпи інфляції та, як правило, довгостроковий характер кредитування, тоді як банки надавали перевагу короткотерміновим кредитам під торгівельні операції. Але з часом все змінюється, і ті тенденції які існують в усьому світі не залишилися поза нашою увагою. То ця тема стає все більш актуальною для нашої країни на даний час. Свідченням цього є як державні програми по житловому кредитуванню молодих сімей так і початок активізації роботи деяких банків на цьому сегменті ринку. Зрозуміло, що спочатку ці послуги орієнтовані на більш заможних громадян нашого суспільства але з часом рамки цих категорій розширюються і є надія що не за горами ті часи, коли цей банківський продукт буде доступний кожному законослухняному громадянину. Одним з найбільших комерційних банків в Україні, який в даний момент займається споживчим кредитуванням, є Ощадний банк України. Свідченням того що дана тема набуває все більшої актуальності є й той факт, що в останній час починається друкуватися все більше і більше статей, книжок, які в тій чи іншій мірі стосуються теми споживчого кредитування.

Також можна зауважити, що хоч ця тема в останній час стає все більш актуальною і має величезні перспективи для розвитку в банківській системі України, але в українських виданнях вона висвітлена не достатньо і переважно в періодичній літературі.

В результаті проведеної мною роботи були детально вивчені теоретичні та практичні аспекти, які стосуються як споживчого кредитування так і тих сфер з якими цей продукт стикається. Що стосується теоретичних аспектів, то вони розглянуті в першому розділі даної дипломної роботи і розкривають класифікаційні види кредиту та детально описують всі елементи кредитного процесу з урахуванням тієї особливості, що позичальником, як правило, є фізична особа. Виходячи з вивчених мною теоретичних аспектів була досліджена робота такого суб'єкту банківської системи, як ПАТ КБ «ПриватБанк» на ринку споживчого кредитування. Дослідження базувалося на основі даних по всіх регіональних управліннях. В результаті цього дослідження було визначене теперішнє положення ПриватБанку, вивчено з якими проблемами стикається банк на даному етапі своєї діяльності, процес споживчого кредитування та методи оцінки кредитоспроможності позичальників, фактори які впливають на діяльність банку як в середині самого банку так і з зовні, проаналізована програма дій банку, перспективи розвитку на майбутнє та були мною розроблені рекомендації та нововведення, які були виконані нами під час переддипломної практики.

Проведено детальний аналіз рейтингових методів оцінки кредитоспроможності позичальників - фізичних осіб, як тих що використовуються вітчизняними банками так і тих, якими користуються провідні європейські банки. Досліджувана тема знайшла відображення в працях багатьох українських і зарубіжних економістів, а зокрема А.Герасимовіча, О.Дзюблюка, Р. Ермоленко, А. Лобанова, Р. Шевченка, М.Ськоулза, О.Лаврушина і Н. Соколінської. Ці економісти достатньою мірою досліджували особливості і методики аналізу кредитних операцій банку, проте у області управління кредитними операціями їх методики є достатньою мірою застарілими.



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

1.1 Сутність банківського кредиту та його види

За своєю сутністю кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

-- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

-- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

За своєю сутністю кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення [35, c.30].

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Існують дві основні форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту -- вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна, наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же -- процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення -- при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями [23, c.48].

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті -- держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті -- резиденти різних країн. В особистому кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого.

Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування -- грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

-- виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

-- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

-- кредити в промисловість;

-- кредити в сільське господарство;

-- кредити в торгівлю;

-- кредити в будівництво;

-- кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

-- кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

-- кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи;

на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва -- житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

-- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

-- кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

-- забезпечений і незабезпечений;

-- прямий і опосередкований;

-- строковий і прострочений, пролонгований;

-- реальний, сумнівний, безнадійний;

-- платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Серед усіх кредитів виділяють банківський кредит, який ми і розглянемо більш детально.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи. При переході до ринкової економіки принципово змінюється об'єктно-суб'єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб'єктного до прямого кредитування господарських суб'єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об'єкта, а оцінка суб'єкта кредитної угоди.

У нормально функціонуючій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів. Позичальник самостійно вільно вибирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Господарський суб'єкт має право одночасно брати позики в різних банках.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власних кредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ. Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам [27, c. 212].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

Позики господарським суб'єктам надають комерційні банки. НБУ як банк останньої інстанції надає кредити комерційним банкам через кредитні тендери, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Комерційні банки надають кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечити поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та господарських суб'єктів із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки важливе значення має запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку [8].

Значну загрозу стабільності фінансового стану комерційних банків несе занадто ризикована кредитна політика з метою отримання надмірно високих прибутків.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

1. Забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), при чому вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

2. Гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3. З іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4. Незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних банків важливо нарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порівнянні з малоризикованими.

Банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні [2].

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики - це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику - 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику - 100%). Безнадійні позики списуються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овердрафт.

Кредитна лінія - це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини - ліміту кредитування. Кредитна лінія - це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Позики надаються в межах попередньо встановленого ліміту кредитування. Розмір заборгованості може коливатися залежно від зміни реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитною лінією не повинен перевищувати встановленого ліміту.

Револьверний кредит - це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кредит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта - характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії револьверного кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг. Револьверний кредит часто-густо надається на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та зобов'язаннями.

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально залежно від його фінансового стану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі контокорентного кредиту може оперативно без узгодження з банком поповнювати свій поточний рахунок відповідною сумою грошей.

Овердрафт (англ. - перевищення кредиту) - це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його заборгованості перед банком. Із від'ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток, як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило, використовується в сучасній західній банківській практиці для кредитування приватних осіб на поточні потреби.

У вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування конкретних комерційних операцій.

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

1. Водночас;

2. У розстрочку;

3. Достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

4. З регресією платежів;

5. Після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

1. Двосторонній (комерційний банк - позичальник);

2. Консорціумний;

3. "Дзеркальний";

4. Багатосторонній (паралельний).

Банківський консорціум - тимчасове добровільне об'єднання комерційних банків для розв'язання конкретних господарських завдань. Банки - учасники консорціуму зберігають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань.

Банківський консорціум надає кредит позичальникові в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків - кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції [2].

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника. Консорціум ний кредит може надаватися банками різних країн для кредитування зовнішньоекономічної діяльності.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення, насамперед, потреб інвестиційної сфери.

При класифікації банківських кредитів використовуються й інші критерії виділення тих чи інших видів позик. Це джерела залучення (внутрішні позики, в межах своєї країни; зовнішні, тобто міжнародні позики); економічне призначення (зв'язані позички і незв'язані позички, в яких не зазначається об'єкт кредитування); вид відсоткової ставки (позички з фіксованою ставкою; позички з плаваючою ставкою; позички із змішаною ставкою) тощо.

1.2 Механізм банківського кредитування

Кредитний механізм - це сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб'єкти кредитування.

2. Об'єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Механізм надання чи погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їх резервування.

6. Система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності.

Суб'єкти кредитування - особи, які беруть участь у процесі кредитування. Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

- заяву;

- фінансово-економічну інформацію;

- форми бухгалтерської звітності;

- показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

- розрахунок економічної окупності об'єкта;

- відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:

- обсяг реалізації продукції;

- прибутки і збитки;

- рентабельність;

- ліквідність активів;

- рух грошових коштів, стан рахунків;

- собівартість продукції;

- ліквідність, оцінка забезпечення та ін.

Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

При проведенні кредитних операцій комерційний банк має додержуватись певних вимог і умов, що продиктовані чинним законодавством і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально й оформлятися протоколом.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням таких умов:

1. Оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника;

2. Цільове кредитування;

3. Позичальник повинен мати власний дохід, підтверджний документально.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів, якщо це кредитування авто або іпотека. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках та ін. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому дня визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами, працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту - розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

- мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

- форма забезпечення зобов'язань позичальника;

- відсоткова ставка;

- порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

- права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;

- перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;

- періодичність надання їх банку та ін.

Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

Порядок погашення банківського кредиту. Заключним етапом банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв'язку з пошкодженням майна кредитора, а також нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов'язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, як що відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у клієнта тимчасових фінансових труднощів через об'єктивні причини та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживала економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному порядку.

Окрім цього, при наданні кредиту на придбання будинку, котеджу, елітних квартир (нестандартна ціна, планування та ін.) обов'язковим є перевірка службою безпеки ступеню ліквідності предмету застави з виїздом на місце для його огляду з метою виявлення можливих перешкод для реалізації предмету іпотеки по заставній вартості (близькість трамвайних, залізничних колій, ліній електропередач; знаходження нерухомості у виробничій зоні, на схилі, який підвергнутий зсувам, у тектонічно активній зоні та ін.). Аркуш узгодження візитується всіма членами кредитного комітету регіонального відділення банку (малого кредитного комітету - у межах ліміту повноважень) та підписуються його керівником, уповноваженим приймати рішення про надання кредиту. Кредитні комітети повинні проходити лише у робочому порядку. Рішення повинно бути прийнято на протязі 2 годин від надання повного пакету документів клієнтом [25].

У випадку перевищення суми запрошуваного кредиту або суми запрошуваного кредиту з урахуванням поручительства по діючим кредитам клієнта повноважень керівника РП необхідно направити наступні документи (копії) електронною поштою на кредитний центр Бізнесу «Іпотечне кредитування» ГО:

1. Анкета-заява клієнта на отримання іпотечного кредиту.

2. Додаткова інформація про клієнта.

3. Довідка про доходи за останні 6 місяців.

4. Експертна оцінка нерухомості.

5. Розрахунок фінансового стану.

6. Розрахунок фінансового стану для приватних підприємців.

7. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності для приватних підприємців.

При наявності поручителів додатково необхідні документи по них (п. 1, 2, 5).

1.3 Принципи банківського кредитування

Основними принципами, які необхідно дотримуватися при наданні кредиту фізичним особам є:

1. Платність

2. Строковість

3. Повернення

4. Забезпеченість

5. Цільове призначення

6. Територіальність

7. Персональна відповідальність

Платність - отримання позикових коштів здійснюється на певних умовах оплати банку процентного доходу позичальником за користування кредитними ресурсами.

Строковість - видача засобів позичальникові здійснюється на строго визначений договором термін.

Зворотність - за умовами договору позичальник зобов'язався в обумовлений термін повернути позикові засоби в повному об'ємі, включаючи плату за користування ресурсами і всі можливі нараховані штрафні санкції.

Забезпеченість - кошти позичальнику видаються тільки при умові надання ним у розпорядження банку на термін договору ліквідних активів, за рахунок яких банк буде у стані, при неможливості виконання зобов'язань позичальником, за короткий термін погасити борг за рахунок активів позичальника.

Цільове використання - кредити надаються тільки з конкретною метою. Тільки при наявності мети банк зможе прослідкувати законність використання представлених позичальнику ресурсів, що у комплексі із якісною переробкою питань фінансового аналізу, механізмів та джерел погашення заборгованості дає практично повну гарантію своєчасного повернення коштів.

Територіальність - підрозділи банку приймають до уваги кредитні проекти тільки у межах обхвату своєї території. Позичальники з регіонів діяльності інших відділень банку направляються у відділення банку відповідної територіальної компетенції.

Персональна відповідальність - відповідальність за видачу та повернення коштів несе особа, яка підписала кредитний договір та прийняла рішення про видачу кредиту [25].



2. Аналіз кредитної діяльності банку (на прикладі ПАТ КБ «Приватбанк)

2.1 Загальна характеристика діяльності банку

Фінансовий потенціал комерційного банку ПАТ КБ «ПриватБанк» характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених і позичених). Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій ПАТ КБ «ПриватБанк» відносять:

-- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

— розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

— касові операції з приймання і видавання готівки;

-- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;

— фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

-- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

-- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

-- операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках [17, с. 101].

Наведена класифікація банківських операцій не є винятковою і не має чітких безумовних меж, адже багато операцій можуть одночасно виступати в ролі як активних, так і пасивних. Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Разом з тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в операційній касі банку, що є активною операцією. Таким чином, розподіляти банківські операції на суто активні чи пасивні доцільно й економічно можливо під час аналізу підсумкових результатів здійснення цих операцій, що відображаються у змінах сум відповідних статей у певних розділах банківського балансу.

Водночас для аналізу потрібне більш чітке визначення активів. Так, у бухгалтерському обліку активи трактуються як ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, імовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку тощо.

Метою аналізу активів банку та операцій з ними є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з погляду забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого -- визначення шляхів її оптимізації та узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів ПАТ КБ «ПриватБанк» конкретизується у таких завданнях:

-- дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

-- дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури дохідних і не дохідних активів;

— дослідження та оцінка якості активів;

-- дослідження та оцінка якості «кредитного портфеля» за класифікаційними видами кредитів;

— дослідження та оцінка «портфеля цінних паперів»;

-- дослідження та оцінка іммобілізованих активів у дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та ін.;

-- визначення узагальнюючої оцінки активів і способів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

-- правової інформації, що міститься у законах України, які регулюють економічну діяльність банків [5];

-- директивна інформація, що міститься у постановах Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказах Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств;

-- нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

-- інформація бізнес-планів та прогнозів;

-- обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації [1].

В обліково-економічній інформації основне місце посідає поточна інформація бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку ПАТ КБ «ПриватБанк» є його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов'язань контрагентів перед банком та зобов'язань банку перед контрагентами.

Баланс є основою для балансового звіту комерційного банку, в активі якого відображається склад засобів за напрямами їх розміщення, а в пасиві -- склад фінансових ресурсів (зобов'язання та капітал).

До балансового звіту складаються примітки, які розшифровують окремі статті балансу.

Актив балансу розглядається як з погляду складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з погляду витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрями досліджень дають змогу оцінити ліквідність та дохідність банку.

У процесі аналізу слід зважати на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційної та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку ПАТ КБ «ПриватБанк» активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки; кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ; кошти на кореспондентських рахунках в інших банках; депозити та кредити в інших банках; цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам; інвестиції капіталу в асоційовані компанії; інвестиції в дочірні компанії; основні засоби та нематеріальні активи; чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів; нараховані доходи до отримання та інші активи.

Валюту, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та інші кошти в НБУ можна об'єднати в одну групу й охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». Цей актив є першим джерелом банку на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

Кореспондентські рахунки в інших банках, депозити та кредити в інших банках відображаються у цілому та в тому числі України, країн Латвії, Португалії, Італії, Великої Британії та інших країн.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу і інвестицій, кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати «Основні активи».

Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати «Вторинні активи».

За ступенем ліквідності активи комерційного банку ПАТ КБ «ПриватБанк» підрозділяються на групи:

-- гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;

-- депозити та кредити в інших банках;

-- цінні папери;

-- матеріальні оборотні активи;

-- кредити, надані клієнтам;

-- нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням:

а) грошові кошти;

б) кошти в НБУ;

в) кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках» і «Депозити та кредити»;

г) портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»;

д) кредитний портфель;

е) інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу «чим більше -- тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причиною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.