Сутність, значення та основні напрями державного регулювання страхової діяльності в Україні

Економічна сутність, зміст державного регулювання страхової діяльності. Обґрунтування необхідності управління страхуванням в сучасних умовах. Його інституційне та нормативно-правове забезпечення в Україні. Проблеми, шляхи вдосконалення цієї сфери.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.03.2016
Размер файла 43,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Державна політика у сфері страхування має неймовірно важливе значення у ефективності діяльності страхового сектору в Україні. Розвиток ринку страхових послуг багато в чому визначається ефективністю застосовуваних державою методів його регулювання. Ставлення держави до проблем страхового ринку та розуміння необхідності їх вирішення повною мірою виявляється у реформах, що проводяться. На жаль, специфіка прояву ринкових механізмів на ринку страхових послуг України свідчить, що існуючий рівень державного регулювання страхового сектору економіки України поки що не можна назвати ефективним.

Останніми роками в секторі страхування України відбувалися стрімкі структурні зміни, які потребують постійного вдосконалення державного регулювання даної сфери. Актуальність питання державного регулювання страхової галузі значно підвищилася у зв'язку з кризовими явищами в Україні протягом останніх місяців, оскільки в подібних умовах державне регулювання набуває особливого значення, адже вчасне реагування держави на кризові явища значно послаблює їхні негативні наслідки для економіки й держави загалом.

Метою зазначеної роботи є дослідження особливостей державного регулювання страхової діяльності в Україні. Завданнями роботи є дослідити сутність, значення державного регулювання страхової діяльності в Україні; дослідити інституційне та нормативно-правове забезпечення державного регулювання в Україні; дослідити проблеми та шляхи досконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні; проаналізувати європейський досвід державного регулювання страхової діяльності та можливість його використання для України.

1. Сутність, значення та основні напрями державного регулювання страхової діяльності в Україні

страхування державний управління

Державне регулювання страхового ринку - це сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технічних відносин між суб'єктами страхового ринку і державою за умови цілеспрямованого комплексного впливу держави на страховий ринок.

Державне регулювання є найбільш дієвим та ефективним механізмом контролю за ефективністю діяльності страхових компаній України. Його необхідність зумовлена причинами:

- неефективна конкуренція на страховому ринку;

- потреба в запровадженні обов'язкових видів страхування за тими видами ризиків, які є невигідними для страхових компаній унаслідок їх катастрофічного характеру;

- забезпечення прозорості функціонування страхового ринку, законності діяльності страхових компаній та підтримка інформаційної відкритості ринку.

Вітчизняні науковці виділяють такі основні завдання органів страхового нагляду:

- ліцензування страхової діяльності;

- реєстрація і ліцензування страхових посередників;

- контроль за формуванням та інвестуванням коштів страхових резервів;

- наявністю маржі (резерву) платоспроможності;

- дотримання умов обов'язкових видів страхування, якщо це передбачено чиним законодавством (за дотриманням умов страхування і розмірами страхових тарифів) [2, c. 112].

Метою такого регулювання є дотримання вимог законодавства України у сфері страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Основними функціями органів державного страхового нагляду є:

- видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності;

- ведення єдиного державного реєстру страховиків і їх об'єднань, реєстру страхових брокерів;

- контроль за встановленням страхових тарифів;

- встановлення правил формування і розміщення страхових резервів;

- встановлення показників і форм обліку страхових операцій, звітності про страхову діяльність; документів по страхуванню;

- здійснення розрахунку розміру (квоти) участі іноземного капіталу в статутних капіталах страхових організацій;

- проведення атестації страхових актуаріїв;

- здійснення видачі страховиками банківських гарантій та інше.

Загалом, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій в Україні:

1) ліцензійну;

2) контрольну;

3) статистичну.

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Цілями контрольної форми державного нагляду є дотримання інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів у розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс і фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Взаємовідносини страховика і держави визначаються в ст. 41 Закону України «Про страхування»: страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика. Не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сумм (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності. Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків. Держава повинна залишатись повноважним суб'єктом страхового ринку, але вона не повинна перебирати на себе ті функції, які може виконати ринок.

Отже, на даному етапі державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюється в таких напрямах:

- пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

- законодавче регулювання (прийняття державою базових законів і нормативно-правових актів);

- здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників і загальнодержавних потреб;

- створення постійно діючої процедури аналізу, коректування і впровадження положень стратегії розвитку страхового ринку України;

- створення умов для розвитку конкурентоздатного страхового ринку й органів нагляду за ним [2, c. 112].

Державна політика щодо розвитку страхового ринку ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються у сфері страхування, зокрема шляхом удосконалення нормативно-правової бази і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання й нагляду.

Так, нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють у трьох напрямах [7, c. 150].

Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому, з боку Нацфінпослуг звертають увагу на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можли-вих зловживань з боку страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрям - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Нацфінпослуг звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на встановлених ним умовах. Особливо аналізують розмірі причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формують план перевірок страховиків на наступний квартал.

Третій напрям - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Нацфінпослуг аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим під час ліцензування та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складають відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків [7, c. 151].

Сьогодні в Україні приділяється велика увага основним методам державного регулювання страхової діяльності: видачі ліцензій, атестації страхових аудиторів, веденню реєстрів страховиків і брокерів, контроль за обґрунтованістю страхових тарифів.

Існування ефективного ринку страхування є важливою умовою для підвищення добробуту населення та сталого економічного зростання. Динаміка основних параметрів за останні роки свідчить про зростання обсягів страхового ринку. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників [7, c. 151].

Тож, державне регулювання є найбільш дієвим та ефективним механізмом контролю за ефективністю діяльності страхових компаній України.

2. Інституційне та нормативно-правове забезпечення державного регулювання в Україні

Страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків [8, c. 309].

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю;

2-й - структурні елементи страхового ринку - страховики страхувальники та об'єднання страховиків;

3-й - елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники.

Перший сектор - Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг в Україні.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань [8, c. 309]:

- веде єдиний державний реєстр страховиків та державний реєстр страхових брокерів;

- видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

- видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;

- проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

- у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;

- розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

- у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

- контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

- визнає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням з Державним комітетом статистики України - правила їх обліку та показники звітності;

- аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні перестрахуванні;

- розглядає звернення громадян ,підприємств, установ та організацій з питань, що належать до її компетенції;

- контролює платоспроможність страховиків;

- бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений такими суб'єктами:

- страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній;

- страхувальниками;

- юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;

- об'єднаннями страховиків;

- страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків [8, c. 310].

Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створені у відповідних формах та в установленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників-страховиків повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажу акцій. Бувають відкриті, закриті, кептивні акціонерні страхові компанії [8, c. 310].

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Державні страхові компанії - це форма організації страхового фонду державою. Формуються на підставі заснування державою або націоналізацією акціонерних страхових компаній. Як правило, функціонують в конкретному сегменті ринку (страхування експортних кредитів, медичне страхування іноземних громадян, які заїжджають в Україну, обов'язкове страхування від нещасних випадків на залізничному транспорті).

Моторне (транспортне) бюро є об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь у ньому страховиків, що здійснюють страхування даного виду, є обов'язковою.

Авіаційне бюро є об'єднання страховиків, які приймають на страхування авіаційні ризики; участь у ньому є добровільною.

Морське бюро об'єднує страховиків, яким дозволено займатись страхуванням морських ризиків, на добровільних засадах.

Страхові пули - Ядерний пул - є обов'язковою формою об'єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту [8, c. 311].

Товариства взаємного страхування є формою об'єднання громадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.

Спілки, асоціації (Ліга страхових організацій України) - об'єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів та здійснення соціальних програм, не можуть займатись страховою діяльністю.

Третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять:

- прямі посередники - страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; перестрахові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник;

- непрямі посередники - ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андерайтер, сюрвейєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);

- нестрахові посередники - виконують роботу другого напрямку [8, c. 312].

Правові основи страхування визначаються Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” [1], Кодексом професійної етики страховиків, а також низкою інших законів і підзаконних актів.

Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції України, деталізуються відповідні законодавчі норми та механізм страхової діяльності, встановлюється певний порядок проведення страхування для галузей або суб'єктів господарювання.

В умовах трансформації ринку фінансових послуг державне регулювання набуває особливого значення, оскільки основним завданням державного регулювання є забезпечення розвитку національної системи страхування і здійснення контролю за страховим сектором.

3. Проблеми та шляхи досконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні

Розглянемо основні тееденції розвитку страхування в Україні.

Так, станом на 30.09.2015 ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.09.2015 становила 368, у тому числі СК «life» - 50 компаній, СК «non-life» - 318 компаній, (станом на 30.09.2014 - 389 компаній, у тому числі СК «life» - 58 компаній, СК «non-life» - 331 компанія). Кількість страхових компаній має тенденцію до зменшення, так за 9 місяців 2015 року порівняно з аналогічним періодом 2014 року, кількість компаній зменшилася на 21 страхову компанію (табл. 3.1) [12].

Таблиця 3.1 Кількість страхових компаній

Кількість страхових компаній

Станом на

31.12.2013

Станом на

31.12.2013

Станом на

30.09.2014

Станом на

30.09.2015

Загальна кількість

407

382

389

368

в т.ч. СК "non-Life"

345

325

331

318

в т.ч. CК "Life"

62

57

58

50

Загальні показники діяльності страхового ринку та його динаміка представлені в табл. 3.3.

Таблиця 3.2 Основні показники діяльності страхового ринку та його динаміка

Показники

9 місяців 2014

9 місяців 2015

Темп приросту

9 місяців 2015/9 місяців 2014

млн. грн.

%

Валові страхові премії

17 081,6

21 718,7

4 637,1

27,1

Валові страхові виплати

3 665,1

4 674,8

1 009,7

27,5

Рівень валових виплат, %

21,5

21,5

-

-

Чисті страхові премії

13 643,9

16 746,4

3 102,5

22,7

Чисті страхові виплати

3 588,0

4 577,9

989,9

27,6

Рівень чистих виплат, %

26,3

27,3

-

-

У порівнянні з 9 місяцями 2014 року на 4 637,1 млн. грн. (27,1%) збільшився обсяг надходжень валових страхових премій, обсяг чистих страхових премій збільшився на 3 102,5 млн. грн. (22,7%).

Обсяг валових страхових виплат/відшкодування у порівнянні з 9 місяцями 2014 року збільшився на 1 009,7 млн. грн. (27,5%), обсяг чистих страхових виплат збільшився на 989,9 млн. грн. (27,6%). Зростання обсягів валових страхових виплат за 9 місяців 2015 року мало місце у всіх основних системоутворюючих видах страхування [12].

Загалом, серед головних проблем, які залишаються в галузі страхування, можна виділити такі:

- відсутність кодексу про страхову діяльність;

- наявність великої кількості вимог та бар'єрів, що обмежують конкуренцію на ринку;

- низький рівень капіталізації підприємств;

- недостатній розвиток брокерських послуг на ринку;

- низька довіра суспільства до страхових компаній;

- крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь [6, c. 337].

Одна з проблем - відсутність законодавчого забезпечення послідовної, ясної структури для сектора страхування в Україні. Іншим недоліком чинного законодавства, на думку страхових аналітиків, є його негативний ефект на бізнес перестрахування. Страхувальники зазвичай розподіляють великі ризики, передаючи його частину іншим компаніям в обмін на частину премії. В Україні перестрахування відбувається за кордоном на великих Європейських і Американських ринках, а українські фірми зберігають лише незначну частину ризику. Більшість українських страхових компаній приймає лише приблизно 1 % від загального ризику.

В Україні перестрахування часто використовувалося як канал вивезення капіталу з країни. Заходи щодо боротьби з таким явищем, на думку, експертів галузі, не будуть запобігати переміщенню грошей, але призведуть до затримок у перестрахуванні.

Інше положення законодавства вимагає, щоб кожен іноземний страховий брокер, що співпрацює з українською фірмою страхування, заснував представницький офіс у країні. Зазвичай інвестори працюють з власними міжнародними брокерами страхування. Якщо ці брокери не мають представницького офісу в Україні, українські підприємства не можуть виплачувати їм комісію. Отже, ця вимога дуже часто гальмує бізнес [6, c. 338].

Так, низький рівень капіталізації страхових фірм перешкоджає розвитку галузі. Чинні закони вимагають, щоб фірми мали мінімальний встановлений законом капітал у розмірі 100 000 євро. На думку експертів, цей рівень занадто низький, щоб забезпечити достатній захист протии неплатежу. Проблема посилюється відсутністю ясних інструкцій щодо форми цього капіталу. У результаті - багато українського страхових компаній включає до статутного капіталу переоцінені активи, будинки або акції компанії. Це робить ці страхові компанії дуже ненадійними і нездатними оплатити вимоги.

З іншого боку, низько встановлений законом рівень капіталізації означає, що українські компанії мають більш низьку здатність для обробки ризику.

Послуги страхового брокерства в Україні також добре не розвитку. Брокери, традиційно складовий елемент галузі, з'єднують клієнтів зі страхувальниками, консультують їх про ринок, і допомагають укласти кращі угоди. З причин недостатньої кількості професійних брокерів, велика кількість потенційних клієнтів не обслуговується, в той час як страхувальники втрачають додатковий дохід [6, c. 338].

Ще одна проблема - укорінена недовіра українців до всіх фінансових посередників - особливо страхових компаній. Велика частина населення була ошукана протягом початку 1990-их рр. шахрайськими трастовими фондами і фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.

Система страхування також має проблеми звичайні для всього українського бізнесу, зокрема нерозвинутість експертизи, відсутність стратегій обслуговування, хитка економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція [6, c. 338].

Запровадження сучасної моделі регулювання страхової діяльності в Україні потребує оновлення стандартів оцінювання особливих ризиків страховика, змін у правилах обліку та звітності, впровадження необхідних інструментів відстеження органами нагляду платоспроможності страхових компаній. Наглядові органи повинні бути інституційно спроможні здійснювати оперативний моніторинг виконання вимог нормативної платоспроможності, розрахунку страхових резервів та інвестування, періодично контролювати надійність систем управління, якість ведення обліку, ефективність систем ризик-менеджменту та внутрішнього контролю. Актуальним завданням із наближення функціонування вітчизняного страхового ринку до міжнародного рівня і підвищення надійності національних страховиків є формування системи запобіжного нагляду, що передбачає забезпечення максимального обліку в діяльності страховиків за такими параметрами, як рівень ризиків, адекватність оцінки страховиком реального рівня ймовірних утрат, якості внутрішньої системи управління і контролю за ризиками, відповідного бухгалтерського обліку та фінансової звітності, виявлення недоліків страховиків на ранніх стадіях їх розвитку [10, c. 77].

Реалізація розвитку державного регулювання страхової діяльності повинна здійснюється в наступних напрямах:

- забезпечення стабільності розвитку страхового ринку на основі вдосконалення системи правового забезпечення й системи регулювання, нагляду й контролю за діяльністю учасників страхового ринку;

- удосконалювання механізмів захисту інтересів споживачів страхових послуг;

- підвищення капіталізації страховиків і конкурентоспроможності національного страхового ринку;

- посилення державного регулювання й нагляду за діяльністю по перестрахуванню;

- регуляцію оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням.

- формування адекватної системи професійної підготовки й сертифікації фахівців зі страхування й забезпечення державної підтримки науково'дослідних робіт у цій сфері;

- підвищення рівня страхової культури населення [10, c. 77].

Особливу актуальність у цей час набувають проблеми штучного обмеження конкуренції в результаті дій органів влади в окремих регіонах або державних відомствах при проведенні страхових операцій. У зв'язку з цим завдання органів державної влади повинні полягати в тому, щоб не допускати створення привілейованого положення для окремих страхових організацій при проведенні страхових операцій у яких'небудь державних або інших програм, здійснювати на конкурсній основі відбір страховиків для участі в реалізації програм, проведених з використанням державних ресурсів.

Важливе значення також має розвиток системи перестрахування, використання якого в розумних масштабах дозволяє страховикам підвищити свою фінансову стійкість [10, c. 78].

У той же час надмірна передача ризиків і перестрахування обмежує розвиток страхових організацій, робить страховиків надто залежними від виконання перестрахувальниками страхових зобов'язань. За договорами перестрахування перетворює страховиків у страхових посередників.

Успішне функціонування страхової системи багато в чому залежить від кваліфікації фахівців, що працюють в органах державного регулювання страхової діяльності, в страхових організаціях і в інших структурах, пов'язаних зі страховим ринком. Завдання держави в зв'язку з цим складається у встановленні кваліфікаційних вимог до осіб, що займають ключові позиції на страховому ринку, в організації їхньої атестації, у створенні системи підготовки й перепідготовки фахівців у галузі страхування, у розробці й затвердженні програм їхнього навчання.

Під час удосконалення механізмів захисту інтересів страхувальників Верховній Раді України бажано було б звернути увагу на узгодження нового законодавства зі світовим законодавством про страхування, щоб створити можливості для найшвидшого зростання страхового ринку України та підвищення його ролі в глобальній економіці. Зрозуміло, що ці пропозиції виявляться неефективними у випадку відмови від розробки та реалізації довгострокової програми розвитку страхової галузі [10, c. 78].

Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки Комітетом з нагляду за страховою діяльністю страхових компаній, і в такий спосіб попередити масове припинення їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків.

4. Європейський досвід державного регулювання страхової діяльності та можливість його використання для України

Початком інтеграційного процесу формування єдиного страхового простору на території Європи й однакового страхового законодавства стало прийняття в березні 1957 р. у Римі договору, який закріпив принципи, визначив основи інтеграційного публічно-правового регулювання різних сфер діяльності у країнах ЄС. Римський договір став базисним актом, яким дозволив сформувати право країн ЄС, складовою частиною якого є комплекс директив, які містять норми, що регулюють суспільні відносини у сфері страхування.

Важливим завданням європейської економічної інтеграції є створення єдиного страхового ринку, метою якого є забезпечення свободи просування страхових послуг, капіталу та страхових брокерів, що сприятиме розвитку конкуренції та зростанню ефективності роботи страхових компаній. Однак формування спільного ринку у сфері страхування не може бути швидким.

Більше того, для цього слід здолати перепони, обумовлені наявними відмінностями страхових секторів різних країн, а саме [9, c. 381]:

- нормативно-правової основи страхової діяльності та системи страхового нагляду, що зумовлені національними особливостями;

- рівень і якість пропонованих страхових продуктів;

- умови діяльності страховиків;

- рівень страхової культури населення та ін.

З урахуванням цих причин виділилися основні напрями формування єдиного страхового ринку:

а) гармонізація страхового законодавства;

б) забезпечення свободи діяльності страховиків у всіх країнах ЄС. Керівник і координатор цієї діяльності - Європейський комітет зі страхування, в якому представлені всі національні спілки та асоціації страховиків.

Єдиний страховий ринок ЄС формується у двох взаємозалежних напрямах:

1. Гармонізація страхового законодавства.

2. Забезпечення свободи діяльності страховиків у всіх країнах ЄС.

Створення єдиного європейського страхового ринку базується на принципах, які передбачають вільну можливість створення філій усередині країн ЄС для будь-якої з країн-членів. Крім того, європейські страхові компанії мають право вільно надавати страхові послуги в межах ЄС без обов'язкового створення філії.

Чесна конкуренція на рівних умовах і неможливість використання заборонених методів конкуренції, наприклад, самостійного вибору права контракту та режиму оподаткування, що може створювати нерівні умови конкуренції на території ЄС, також відносяться до базових умов побудови єдиного європейського страхового ринку [9, c. 382]

У країнах ЄС вироблено єдині норми, у т.ч. фінансово-правові, що регулюють відносини у сфері страхування, і функції державного регулювання страхової діяльності:

- єдиний порядок формування страхових резервних фондів;

- правила розміщення коштів страхових резервних фондів;

- процедуру ліцензування страхової діяльності, у т.ч. контроль за фінансовим станом;

- норматив співвідношення між активами й зобов'язаннями страхової організації (маржа платоспроможності);

- форми і строки надання бухгалтерської та статистичної звітності;

- порядок реєстрації страхових брокерів;

- порядок призупинення й відкликання ліцензій на право здійснення страхової діяльності;

- реєстр страхових організацій [9, c. 382]

Сьогодні європейське страхове законодавство спирається на три покоління директив ЄС щодо регулювання страхової діяльності. Ці директиви стосуються контролю платоспроможності страхових компаній, захисту прав споживачів страхових послуг, регулювання діяльності страхових посередників тощо.

Перша директива з особистого і неособистого страхування (73/239/ЄЕС і 79/267/ЄЕС) передбачає правила, рекомендовані для всіх країн-членів ЄС.

Друга директива з особистого і неособистого страхування (88/357/EEC, 90/619/ЕЕС) передбачає введення свободи просування страхових послуг на території інших країн членів ЄС. До прийняття цієї директиви були обмеження тільки щодо просування невеликих ризиків (просування великих ризиків не мало обмежень). Дана директива вже говорить про необхідність контролю за просуванням великих ризиків - цей контроль повинна здійснювати країна, яка просуває страхову послугу.

Спеціальна директива з кредитного страхування і страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту передбачає введення додаткових фінансових гарантій для здійснення страхування кредитів: збільшення розміру гарантійного фонду для цього виду страхування; формування додаткового резерву - резерву коливань збитковості для цього виду страхування з метою забезпечення вирівнювання збитковості за роками фінансового циклу [9, c. 383]

Також прийнято інші директиви зі страхування цивільної відповідальності автовласників, юридичного захисту, річного бухгалтерського звіту та консолідованої бухгалтерської звітності - звітності юридичних осіб, пов'язаних між собою за деякими ознаками, наприклад з власності тощо.

Найважливіший крок у побудові єдиного страхового ринку в ЄС - це введення правила єдиної ліцензії. Директиви ЄС висувають такі вимоги до видачі єдиної ліцензії:

а) обмеження на вид діяльності, що означає, що страхові організації ЄС поряд зі страховою діяльністю не повинні займатися ніяким іншим видом діяльності;

б) використання єдиних організаційно-правових форм для створення страхових організацій;

в) обов'язковість надання схеми страхових операцій (прогнозу, бізнес- плану) на найближчий після початку період діяльності страхової організації;

г) обов'язковість наявності гарантійного фонду, що забезпечує здійсненність зобов'язань страховика перед страхувальниками;

д) чесність та добропорядність власників (для акціонерних товариств) і членів організації (для залежних страхових організацій). Ні ті, ні інші не повинні мати кримінального минулого, не повинні знаходитися під судом і зобов'язані розуміти, що "швидких грошей" даний бізнес не дає;

е) наявність чесного, надійного і кваліфікованого управління страховою організацією. Встановлено вимоги до керівництва організації, зобов'язаного діяти перш за все в інтересах страхувальників [9, c. 384]

Розглянемо принципи європейського регулювання страхової діяльності на прикладі Великобританії. Страховий бізнес Великобританії протягом багатьох років концентрується в Лондоні як світовому фінансовому центрі.

Найбільший Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки ряду країн і компаній.

Авторитет Лондонського міжнародного страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал фахівців страхового ринку, високорозвинену інфраструктуру ринку, а також присутність відомої за межами Великобританії страхової корпорації, які не в праві займатися яким-небудь іншим видом бізнесу, крім страхування. У Лондоні розташовані представництва або дочірні структури всіх найбільших страхових компаній світу. Тут зосереджені також центральні офіси всіх найбільших міжнародних страхових і перестрахувальних брокерів. Працюють найстаріші (засновані в 1760 р.) і найбільш авторитетні класифікаційні товариства - Регістр судноплавства Lloyd's. У Лондоні розташовані штаб-квартири ряду міжнародних страхових організацій, а також деякі структури національного страхового ринку (інститут Лондонських страховиків, інститут дипломованих страховиків та ін.), діяльність яких носить міжнародних характер [9, c. 387]

Базова структура Лондонського міжнародного страхового ринку - корпорація Lloyd's, яка представлена 400 страховими синдикатами, що об'єднують фізичних осіб - андеррайтерів, безпосередньо здійснюють страховий бізнес корпорації. Андеррайтери несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з умов укладених ними договорів страхування в рамках синдикату. Відповідно до Закону про страхової корпорації Lloyd's 1982 р. функції нагляду за синдикатами передані Раді Lloyd's, наділеній широкими правами і повноваженнями. У результаті в цивільно-правовому декреті страхова корпорація Lloyd's розглядається як саморегулююча структура страхового ринку, її діяльність носить чітко виражений міжнародний характер.

Динамічні і рухливі структури синдикатів, які мають виражену спеціалізацію за видами страхування, створюють економічне середовище міжнародного страхового ринку в системі корпорації Lloyd's. Кожен синдикат представлений на цьому ринку через лідируючого андеррайтера, який безпосередньо приймає ризики на страхування в синдикаті від посередника - брокера Lloyd's. Членство корпоративної структури Lloyd's відкрито всім громадянам (резидентам) Великобританії та іноземцям (нерезидентам).

Агентства андеррайтингу створюються для продажу страхових полісів у регіонах в тому випадку, якщо страхової компанії економічно невигідно створювати там філію або дочірню компанію. Страхові поліси виписуються клієнтурі від імені страхової компанії, однак персонал агентства андеррайтингу не є кадровим складом даного страховика. Агентство андеррайтингу не відповідає за зобов'язаннями, які випливають з умов укладених договорів страхування, що засвідчуються страховими полісами, виписаними фізичними та юридичними особами за їхнім посередництвом. Діяльність страхових посередників у Великобританії також підлягає регулюванню і ліцензуванню. Це передусім відноситься до діяльності страхових і перестрахувальних брокерів. Відповідно до Закону про страхових брокерів 1977 р. (Insurance Brokers Act) у Великобританії утворена Реєстраційна рада страхових брокерів (Insurance Brokers Registration, IBRC), якому додано контрольних і регулятивних функцій стосовно страхових брокерів на англійському страховому ринку. На IBRC покладено ведення державного реєстру страхових брокерів. Без відповідної реєстрації в IBRC та занесення відомостей до державного реєстру страхових брокерів діяльність страхового посередника вважається незаконною.

Особливою є структура англійського страхового ринку - Управління по захисту страхувальників (Policyholders Protection Board), яке було створено відповідно до Закону про захист прав страхувальників 1975 р. (Policyholders Protection Act). Крім того, цей закон забезпечив необхідні умови для створення особливого компенсаційного фонду страхувальникам, який формується за рахунок грошових відрахувань всіх страхових компаній, що мають ліцензії і здійснюють страхові операції [9, c. 388]

Закон про страхові компанії 1982 р. встановлює мінімальні вимоги до рівня платоспроможності страховика. Система розрахунків рівня платоспроможності відповідає вимогам директив ЄС з питань страхової діяльності. Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. Страхові операції у деяких випадках можуть обкладатися гербовим збором, проте обсяг цих операцій є значно обмеженим [9, c. 390]

Проведені узагальнення дозволили виділити такі особливості розвитку державного регулювання страхової діяльності у країнах ЄС, які будуть корисними для України:

- країни ЄС мають приведені до єдиної системи методи й форми державного регулювання страхової діяльності, які встановлюються відповідними Директивами з питань страхування;

- домінують нормативно-правові методи регуляторного впливу держави;

- посилюється потреба у страховому захисті, метою якого є нагромадження й використання грошових та інших ресурсів для здійснення заходів із попередження, подолання або знищення негативного впливу ризиків і відшкодування завданих ними матеріальних чи інших збитків;

- поєднання свободи діяльності національних страхових компаній на всій території ЄС і гармонізації страхового законодавства;

- страхова організація, яка отримала ліцензію на страхову діяльність в одній з країн-учасниць ЄС, має право і в подальшому працювати з тією самою ліцензією в будь-якій іншій країні Європи;

- збалансування страхового законодавства країн-учасниць ЄС завдяки реалізації таких заходів: введення єдиних правил фінансових гарантій страховикам, єдиних правил ліцензування, визначення відповідальності національних органів нагляду за страховою діяльністю, а також введення єдиної класифікації видів страхування;

- підґрунтям розвитку страхового ринку є значний кадровий потенціал фахівців зі страхування, високорозвинена інфраструктура, дотримання податкового та страхового законодавство, що захищає інтереси як страховика, так і страхувальника тощо.

Висновки

Отже, державне регулювання страхового ринку - це сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технічних відносин між суб'єктами страхового ринку і державою при цілеспрямованому комплексному впливу останньої на страховий ринок.

Метою такого регулювання є дотримання вимог законодавства України у сфері страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Його необхідність зумовлена такими причинами: неефективна конкуренція на страховому ринку; потреба в запровадженні обов'язкових видів страхування за тими видами ризиків, які є невигідними для страхових компаній; забезпечення прозорості функціонування страхового ринку, законності діяльності страхових компаній та підтримка інформаційної відкритості ринку.

Ситуація на страховому ринку ускладнюється наявністю цілої низки проблем, без вирішення яких неможливо очікувати покращання ситуації, що склалася, зокрема таких, як недовіра до страховиків, низька платоспроможність потенційних покупців страхових продуктів та неповна інформованість про розвиток страхового ринку та наявні страхові продукти, низький рівень застосування маркетингу та реклами; недосконалість відповідної нормативно'правової бази, галузевий монополізм, порушення чинного законодавства, надмірна кількість видів обов'язкового страхування, відсутність на ринку привабливих інвестиційних інструментів.

Визначальним фактором стабільності страхового ринку є наявність ефективного й адаптованого регулювання, здатного випереджати розвиток несприятливих подій. Застаріле або недосконале регулювання, спрощений нагляд може негативно впливати на ефективність страхової діяльності та надійність профільних компаній.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР

2. Балицька К.Є. Державне регулювання страхової діяльності в Україні / К.Є. Балицька. - 2014. - № 13. - С. 111-113

3. Вовчак О.Д. Страхова справа: підручник / О.Д. Вовчак. - К.: Знання, 2011. - 391 с.

4. Гаманкова О.О. Ринок страхових послуг України: теорія, методологія, практика: монографія / О.О. Гаманкова. - К.: КНЕУ, 2009. - 283 с.

5. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.: Товариство «Знання», КОО, 2008.

6. Литвин П.В. Розвиток нормативно-правової бази в Україні / П.В. Литвин // Теорія та практика державного управління. - 2012. - № 3. - Вип. 3 (38). - С. 333-340

7. Медвідь Я.Ф. Особливості державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю в Україні / Я.Ф. Медвідь // Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право. - 2013. - № 13. - С. 149-152

8. Соболь Р.Г. Інституційне та законодавче забезпечення державного регулювання страхової діяльності / Р.Г. Соболь // Актуальні проблеми державного управління. 2012. - № 1 (41). - С. 308-313

9. Страхові послуги: підручник. У 2 ч. Ч. 1 / [Базилевич В.Д., Пікус Р.В., Приказюк Н.В. та ін.]; За ред. В.Д. Базилевича - К.: Логос, 2014. - 496 с.

10. Тищенко Д.О. Державне регулювання страхової діяльності в Україні / Д.О. Тищенко // Інвестиції: практика і досвід. - 2013. - № 22. - С. 74-79

11. Шолойко А.С. Тенденції розвитку страхового ринку: вітчизняний та світовий аспекти / А.С. Шолойко // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Економіка. - 2014. - № 156. - С. 60 - 65.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Постановка проблеми державного регулювання страхової діяльності. Правове забезпечення страхування. Завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю. Перспективи та напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування.

    реферат [23,2 K], добавлен 11.05.2010

  • Необхідність державного регулювання страхової діяльності. Державні органи нагляду за страховою діяльністю та їхні функції. Контроль за діяльністю страховиків. Перевірка укладених договорів страхування щодо надходження страхових платежів і виплат.

    реферат [30,3 K], добавлен 19.04.2012

  • Дослідження місця та ролі державних інститутів у формуванні та регулюванні страхового ринку України. Висвітлення особливостей державної страхової політики. Аналіз основних методів та інструментів державного регулювання вітчизняного страхового ринку.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 05.10.2011

  • Структура та проблеми страхового ринку, його основні суб’єкти, особливості розвитку в Україні, державне регулювання. Класифікація та зобов’язання страхових компаній. Сутність посередницької діяльності. Характеристика товариств взаємного страхування.

    реферат [32,2 K], добавлен 27.03.2011

  • Підходи в регулюванні страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Сучасний стан правового регулювання діяльності суб’єктів ринку страхування в Україні та світі. Аналіз діяльності страхових посередників та ефективність їх державного регулювання.

    автореферат [72,7 K], добавлен 10.04.2009

  • Сутність та державне регулювання перестрахувальної діяльності в Україні та світі. Рейтингова методика розрахунку показників фінансового стану страхової компанії в Україні. Порівняння рівня виплат в перестрахуванні (вхідне та вихідне) і страхуванні.

    отчет по практике [762,5 K], добавлен 11.07.2010

  • Сутність та призначення валютного регулювання, характеристика методів його здійснення. Регулювання валютних обмежень, сфери їх застосування та основні форми. Механізм валютного регулювання в Україні. Дослідження основних факторів валютного курсоутворення.

    курсовая работа [3,6 M], добавлен 26.12.2016

  • Теоретичні засади моделювання діяльності страхової компанії. Аналіз діяльності НАСК "Оранта", її організаційно-економічна характеристика, а також основні показники фінансового стану. Розробка рекомендацій щодо удосконалення діяльності страхової компанії.

    отчет по практике [133,1 K], добавлен 15.06.2014

  • Становлення та нормативно-правове зобов'язання функціонування страхового ринку України. Оцінка складу і структури страхових премій та виплат. Проблеми розвитку страхування в Україні. Основні напрями підвищення ефективності страхової діяльності країни.

    курсовая работа [140,2 K], добавлен 05.07.2011

  • Історія виникнення лізингового кредиту, його сутність та характерні ознаки. Нормативно-правова база та державне регулювання лізингового кредитування в Україні. Проблеми і шляхи вдосконалення розвитку сучасного ринку. Дискримінаційний податковий режим.

    курсовая работа [219,5 K], добавлен 18.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.