Цінні папери як об'єкти цивільних прав

- 92 -

Зміст

Вступ........................................................................................................3

Розділ І Поняття цінного паперу та історія розвитку.

1.1. Історія розвитку поняття цінного паперу в законодавстві.................................................................................5

1.2.Особливості правого регулювання цінних паперів, як об'єктів цивільних прав................................................................8

1.3. Визначення цінного паперу................................................10

1.4. Фундаментальні вимоги цінних паперів............................11

Розділ ІІ Ознаки, класифікація, види цінних паперів

2.1.Ознаки цінних паперів .........................................................18

2.2. Класифікація цінних паперів .............................................37

2.3. Види цінних паперів ............................................................40

2.4. Групи цінних паперів...........................................................51

2.5. Ринок цінних паперів. Розвиток ринку цінних пеперів в Україні.Структура ринку цінних паперів. Діяльність по випуску та обігу цінних паперів................................................56

Розділ ІІІ Фондова біржа та удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів

3.1. Національна депозитарна система та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні.........................60

3.2. Фондова біржа. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України. Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні ..........................69

3.3. Деякі аспекти правого регулювання операцій з цінними паперами за Цивільним і Господарським кодексами України. Операції з цінними паперами за новими ЦК України і ГК України........................................................................................75

3.4. Аналіз акціонерної діяльності у Житомирській області...........................................................................................82

Висновок ..............................................................................................87

Література

ВСТУП

Однією з найважливіших проблем становлення економіки Україн є формування ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів є невід'ємною складовою системи функціонування механізму ринкової економіки.

В даній роботі розглядається питання правового визначення цінних паперів, їх регулювання в законодавстві України, а також які ознаки притаманні їм та які види і групи зустрічаються на фондовій біржі.

Так чи інакше, пересічному громадянинові України довелося мати справу з цінними паперами, які він отримав в процесі тотальної приватизації в обмін на приватизаційні сертифікати. На сьогодні акції становлять найбільш вагомий сегмент ринку цінних паперів (98.4%) (за виключенням державних цінних паперів та векселів) (решту цінних паперів складають облігації підприємств та інвестиційні сертифікати. Станом на 01.07.2000 загальна номінальна вартість акцій, облігацій підприємств та інвестиційних сертифікатів складала 37,36 млрд.грн.). Однак розібратися в складних процесах обігу цінних паперів досить важко.

Відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” обіг цінних паперів - укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язано з їх випуском.

Іноді цінні папери в якості об'єкту цивільно-правових відношень намагаються визначити як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що “цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам” (стаття 1 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”).

Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба прямого впровадження іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій. Такий досвід має бути вивчений й адаптований з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Цей шлях забезпечить реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.

Для виконання цієї задачі мають бути залучені не тільки досвідчені іноземні фахівці а й висококваліфіковані фахівці української академічної школи, які добре знають економічну ситуацію в Україні. Мають бути проведені фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України.

Розділ І. Поняття цінного папер ута історія розвитку

1.1. Історія розвитку поняття цінного паперу в законодавстві

Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. У середині XIX ст. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту.

У радянському цивільному праві поняття "цінні папери" уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу РСР І союзних республік 1991 р., ст.31 яких встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може бути здійснене лише після пред'явлення оригіналу цього документа.

У ст. 194 ЦК цінний папір визначено як документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам

За своєю правовою природою цінні папери є одним із видів матеріальних об'єктів, які мають широке застосування в ринковій економіці. В правовій та економічній науці обґрунтовуються різні погляду як на поняття цінних паперів, так і на перелік документів, які до них відносяться

Закон "Про цінні папери та фондову біржу" [1] визначає цінні папери як грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, які визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розкриття суті цінного паперу через поняття "грошові документи" не зовсім точне, оскільки поняття "цінні папери" значно ширше, ніж "грошові документи". Якщо суть векселя можна визначити через поняття "грошовий документ", то характеризувати акцію, інвестиційний сертифікат, приватизаційні папери як грошові документи неправомірно - таке, що не відповідає правовій нормі, лишити невірно.

В різних правових системах цінні папери визначаються порізному. Приміром, за законодавством США цінні папери - це письмові документи, які є дольовими паперами корпорації (акції) або які свідчать про заборгованість (облігації, сертифікати). У Великобританії під цінним папером розуміють інвестиції, які набирають форму акції або облігації. За Цивільним кодексом РФ [2], цінні папери - це документи з дотриманням встановленої форми і обов'язкових реквізитів, що посвідчують майнові права, здіснення і передача яких можливі тільки в разі їхнього пред'явлення.

Загалом цінні папери є юридичними документами, які відповідають певним вимогам та містять законодавчо визначені реквізити. Фундаментальними ознаками цінних паперів є їхня обіговість, стандартність та серійність, ринковість, ліквідність, урегульованість та визнання державою.

Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу

Виокремлюють три аспекти цінних паперів як грошових документів:

1) документарний характер - тобто випуск цінних паперів обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цінних паперів („офіційний характер”). Емітент заявляє офіційно умови випуску, готовність взяти на себе певні обов'язки і надати інвесторам певні права;

2) матеріальна форма документа - форма чи вид матеріального носія, на якому виконаний документ (паперовий або комп'ютерний запис);

3) наявність прав і обов'язків, які випливають з власності на конкретний цінний папір.

Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, за яким одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші - ні, є законодавче закріплення видів цінних паперів. У більшості країн є нормативно-правові переліки цінних паперів. Вони закріплюються в законах і можуть бути вичерпними (Японія) чи відкритими (США).

Ті грошові документи, які не включені в перелік цінних паперів і не відповідають законодавчим вимогам, не мають правового статусу цінних паперів.

Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК УРСР), який набрав чинності 1 січня 1964 р., не містив ніяких окремих норм щодо таких об'єктів цивiльних прав, як цінні папери. Лише у ст. 129 “Предмети, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу” згадувався вексель, як платіжний документ, а також акції і облігації, як фондові цінності, що можуть бути предметом угод лише в порядку і межах, встановлених законодавством Союзу РСР. Не визначаючи поняття цінного паперу, ЦК УРСР все ж містив ст. 147 “Витребування грошей і цінних паперів”, яку важко було застосувати до невизначеного поняття. На практиці її застосовували до облігацій державних позик та ощадних книжок.

Поняття цінних паперів до 1 січня 2004 року наводилося у ст. 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, який набрав чинності з 1 січня 1992 року. Згідно цього визначення “цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”. Не важко помітити, наскільки не точним є дане визначення.

По-перше, не всі цінні папери виступають різновидом тільки грошового капіталу. Часто це виражається опосередковано через товар чи інший базовий актив (наприклад, товаророзпорядчі цінні папери; варанти на право купівлі акцій чи облігацій тощо).

По-друге, вжиття слів “як правило” щодо виплати “доходу у вигляді дивідендів або процентів” вже робить цю ознаку цінного паперу нехарактерною для всіх цінних паперів, а тому недоцільною у визначенні поняття “цінні папери”.

По-третє, слова “що засвідчують право володіння або відносини позики” також не мають великого сенсу, враховуючи правове поняття “володіння” як юридично забезпечене, фактичне та безпосереднє панування над річчю. Очевидно, що автори закону мали на увазі поняття “власність”. Однак, протягом десяти років цю неточність, органи державної виконавчої влади, які відповідають за розвиток ринку цінних паперів, так і не виправили.

1.2 Особливості правового регулювання цінних паперів, як об'єктів цивільних прав

Новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року (далі - ЦК України), у порівнянні з ЦК УРСР 1963 року, містить цілу главу про цінні папери, як об'єкти цивільних прав (глава 14 “Цінні папери”). За основу названої глави взято главу 9 “Загальні положення про цінні папери” підрозділу 4 розділу 1 “Загальні положення” Модельного Цивільного кодексу для країн СНД. Це - рекомендаційний законодавчий акт СНД, прийнятий 29 жовтня 1994 року на п'ятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав - учасниць СНД. Однак, українська версія глави про цінні папери не є точною копією Модельного ЦК, а є істотно покращеним її варіантом.

З 1 січня 2004 року набрав чинності також Господарський кодекс України (далі - ГК України), який також регулює статус цінних паперів і діяльність на ринку цінних паперів.

У відповідності із загальними принципами побудови ЦК України глава 14 „Цінні папери” містить норми, що регулюють лише загальні для всіх цінних паперів питання. Особливості розміщення (видачі) та обігу цінних паперів регулюються спеціальними нормами ЦК України та актами законодавства України.

Особливості правового регулювання цінних паперів, як об'єктів цивільних прав визначаються, крім норм глави 14 ЦК України, ще й такими статтями ЦК України:

· ч. 2 ст. 48 “Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою”;

· ч. 2 ст. 115 “Майно господарського товариства”;

· п. 4 ч. 1 ст. 116 “Права учасників господарського товариства”;

· ст. 158 “Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів”;

· ч. 4 ст. 344 “Набувальна давність”;

· ч. 1 ст. 389 “Витребування грошей та цінних паперів”;

· ч. 1 ст. 537 “Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса”;

· ч. 1 ст. 576 “Предмет застави”;

· ч. 4 ст. 656 “Предмет договору купівлі-продажу”;

· ч. 1 ст. 718 “Предмет договору дарування”;

· ч. 1 ст. 729 “Пожертва”;

· ч. 1 та 2 ст. 969 “Зберігання цінностей у банку”;

· ч. 2 ст. 975 “Зберігання речей у готелі”;

· ч. 1 ст. 1030 “Предмет договору управління майном”;

· ст. 1045 “Особливості управління цінними паперами”.

До спеціальних актів законодавства віднесено Господарський кодекс України, що, виходячи з його змісту, додав непорозумінь до функціонування вже більш або менш сформованого ринку цінних паперів та Національної депозитарної системи України. Особливості правового регулювання ринку цінних паперів в ГК України прописані в двох главах - главі 17 „Цінні папери у господарській діяльності” та параграфі 3 „Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа” глави 35 „Особливості правового регулювання фінансової діяльності”, а також у наступних статтях ГК:

· ч. 3 ст. 41 „Антимонопольно-конкурентне законодавство”;

· ч. 3 ст. 58 „Державна реєстрація суб'єкта господарювання”;

· ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 66 „Майно підприємства”;

· ч. 2 ст. 83 „Державна реєстрація господарського товариства”;

· ч. 1 ст. 86 „Вклади учасників та засновників господарського товариства”;

· ч. 5 ст. 107 „Господарська діяльність виробничого кооперативу”;

· ч.ч. 1, 2 , 4 та 7 ст. 139 „Майно у сфері господарювання”;

· ч. 1 ст. 140 „Джерела формування майна суб'єктів господарювання”;

· ст. 143 „Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання”;

· ч. 3 ст. 197 „Місце виконання господарського зобов'язання”;

· ст. 201 „Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань”;

· ч. 1 ст. 392 „Форми здійснення іноземних інвестицій”.

Спеціальними законодавчими актами щодо цінних паперів є Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про обіг векселів в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про іпотеку”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” тощо.

1.3. Визначення цінного паперу

Визначення цінного паперу наведено у ч. 1 ст. 194 ЦК України та у абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України. По суті, ці два визначення є тотожними.

Ч. 1 ст. 194 ЦК України	Абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України
Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.	Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

1.4. Фундаментальні вимоги цінних паперів

Цінними паперами визнаються права на ресурси, яківідповідають таким фундаментальним вимогам:

обіговість, доступність для цивільного обігу, стандартність і серійність, документальність, регульованість і визнання державою, ринковість, ліквідність, обов'язковість виконання.

Обіговість - це здатність цінних паперів бути предметом цивільних правочинів, обертатися на фондовому ринку згідно із спеціальними, законодавчо визначеними правилами, бути платіжним інструментом. Стандартність та серійність - однойменні цінні папери мають стандартний набір реквізитів, стандартний склад суб'єктів, стандартні правила передачі та обліку прав на них, стандартні права, що з них випливають. Ринковість - цінний папір обертається на своєму ринку цінних паперів з притаманною йому інфраструктурою, суб'єктним складом, правилами роботи. Доступність для цивільного обігу - здатність цінних паперів не тільки купуватися і продаватися, але й бути об'єктом інших видів угод.

Стандартність - стандартний зміст цінного паперу (стандартність прав, які надає цінний папір, стандартність учасників, термінів, місць торгівлі, правил обігу, стандартність правочинів, пов'язаних з передачею цінних паперів з рук в руки, стандартність форми). Тому індивідуальний нестандартний контракт не може перебувати в обігу.

Документальність - тільки документ може зафіксувати стандартні умови обігу і використання, забезпечити перехід цінних паперів з рук у руки. Цінний папір - це завжди документ, незалежно від того чи він у формі сертифіката, чи в безготівковій формі. Відповідно до правової практики цінний папір повинен містити всі передбачені законодавством реквізити. Відсутність хоча б одного з них спричиняє недійсність цінного паперу.

Регульованість і визнання державою _ закріплення на законодавчому рівні.

Ринковість _ цінний папір є особливим товаром, що має свій ринок з притаманними йому правилами роботи.

Ліквідність - здатність цінного паперу бути перетвореним у грошові знаки. Урегульованість і визнання державою - будь-який документ лише тоді визнається цінним папером, якщо він визнаний таким на законодавчому рівні. Фактично ця риса є визначальною. Наприклад, коносамент за законодавством України не є цінним папером, проте є таким за законодавством багатьох європейських країн. За Цивільним кодексом РФ ощадна книжка є цінним папером, тоді як в Україні ощадну книжку не віднесено до цінних паперів.

Цінні папери можуть функціонувати як у документарній, так і в бездокументарній формі. Форма випуску цінних паперів впливає на процедуру їх первинного розміщення, порядок укладення угод, фіксацію прав власності та визначає деякі інші особливості обігу. Розвиток комп'ютерних технологій зумовив функціонування "безтілесних", бездокументарних цінних паперів. Тому характеристика цінного паперу через "поняття" документ певною мірою є умовною. На ринку цінних паперів широко використовують термін "електронні цінні папери".

За Цивільним кодексом України [3] (ст.194) цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Аналогічне за змістом визначення міститься і у ст.163 Господарського кодексу України [4]. Не вдаючись до порівняльного аналізу положень Цивільного та Господарського кодексів і взагалі до оцінки ефективності правового регулювання відносин, пов'язаних з обігом цінних паперів різними нормативними актами - Господарським та Цивільним кодексом - з'ясуємо інші характеристики цінних паперів як важливих інструментів ринкової економіки. Зазначимо, що правове регулювання обігу цінних паперів здійснюється спеціальним законодавством, кодекси містять лише окремі найзагальніші положення щодо обігу цінних паперів

Кожен вид цінного паперу в ринковій економіці виконує певні функції. Цінні папери можуть посвідчувати членство в організації - емітенті та право на частку в його майні. Такими за законодавством України є акції. У світовій практиці до таких пайових цінних паперів відносять крім акцій, дольові сертифікати, пайові свідоцтва.

Значна кількість цінних паперів посвідчує відносини позики між емітентом та власником цінного паперу. Такими, зокрема, є облігації, казначейські зобов'язання, векселі. Такі цінні папери не надають права на членство в організації - емітенті. Власник боргового цінного паперу не має права управляти справами емітента, не набуває з придбанням цінного паперу права на частку у майні емітента. Фактично, оплативши вартість цінного паперу, його власник стає кредитором, а емітент - боржником. Вартість боргового цінного паперу в будь-якому випадку підлягає поверненню як у відносинах з позики. Економічний ефект власника - це отримання відсотків за користування позиченими у нього грошима. У світовій практиці до категорії боргових цінних паперів відносять також комерційні папери, свідоцтва про заборгованість та ін.

Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери, правовий режим яких визначається спеціальним законодавством (Закон "Про приватизаційні папери", Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" та підзаконними нормативними актами).

Специфічна природа ощадних сертифікатів, що виступають як письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Іменні ощадні сертифікати вільному обігу не підлягають. Угоди з ощадними сертифікатами на пред'явника не характерні для ринку цінних паперів. Природа цього цінного паперу більш індивідуалізована за суб'єктним складом: банк - власник ощадного сертифіката.

Інвестиційні сертифікати є пайовими цінними паперами з певними особливостями. Такий цінний папір випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Інвестиційний сертифікат не дає права на участь в управлінні справами емітента. Особливості емісії та обігу інвестиційних сертифікатів визначаються Законом "Про інститути, спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"[5].

3 1 січня 2004 р. введено в дію низку нових законів, положеннями яких передбачені нові види цінних паперів. Згідно із Законом "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим \ поточним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. [6], власник іпотечних актів (кредитодавець) має право випускати сертифікати - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Забезпеченням іпотечних сертифікатів є іпотечні активи - реформовані в консолідований іпотечний борг зобов'язання за договорами про іпотечний кредит. Тому строки обігу іпотечних сертифікатів не можуть перевищувати строків існування самих іпотечних активів.

Інформація про випуск сертифікатів та випуск сертифікатів підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Оскільки емісія іпотечних сертифікатів пов'язана з вартістю і строками існування іпотечних активів, то умови їхнього випуску є такі: 1) загальний розмір емісії сертифікатів не може перевищувати вартість іпотечних активів; 2) строк обігу сертифікатів не може перевищувати строк дії договорів про іпотечний кредит, реформованих в іпотечні активи, та строку їхнього існування; 3) загальна номінальна вартість сертифікатів не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента; 4) обсяг випуску не менше від суми, еквівалентної 100 тисячам євро за курсом НБУ на день ухвали рішення про випуск; 5) усі ризики виконання зобов'язань, які підлягають об'єднанню у консолізований іпотечний борг, мають бути застраховані.

Іпотечні сертифікати випускаються в документарній та в бездокументарній формах. При емісії сертифікатів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат. Залежно від способу фіксації власника сертифікати можуть існувати як іменні, так і на пред'явника. Сертифікати на пред'явника можуть бути емітовані лише у документарній формі.

Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу, тобто юридичні та фізичні особи можуть вільно купувати та продавати сертифікати, здійснювати з ними будь-які правочини як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Обслуговуються іпотечні сертифікати Національною депозитарною системою. Реєстр власників іменних сертифікатів емітент здійснює самостійно без ліцензії, незалежно від кількості власників таких сертифікатів. Тоді як реєстр власників іменних акцій при кількості акціонерів понад 500 має вести незалежний реєстратор.

Встановлено два види сертифікатів залежно від обсягу прав, що ними посвідчуються: сертифікати із фіксованою дохідністю та сертифікати участі. Сертифікати з фіксованою дохідністю засвідчують такі права: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску терміни; право на отримання відсотків; переважне право перед іншими кредиторами емітента на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у разі невиконання ним своїх зобов'язань. Сертифікати участі випускаються лише як іменні цінні папери і надають їхнім власникам такі права: право на отримання частини у платежах за іпотечними активами відповідно до умов договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у випадку невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань.

Отже, іпотечні сертифікати є борговими цінними паперами, оскільки власник сертифіката з фіксованою участю має право на повернення йому номінальної вартості сертифіката. Сертифікати не дають права на участь в управлінні справами емітента і права на частку у майнових активах емітента.

Згідно із Законом "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р. [7], в обіг вводиться заставна - борговий цінний папір, який засвідчує право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна - неемісійний цінний папір, тобто випуск не вимагає публічної фіксації. Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна підлягає державній реєстрації разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Порядок реєстрації заставної має бути встановлений спеціальним законом. Заставну як цінний папір можна передавати з рук у руки шляхом індосаменту. Держатель заставної вправі вимагати від боржника виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку його невиконання. У випадку виконання боржником основного зобов'язання заставна підлягає передачі боржнику.

З 1 січня 2004 р. в обіг вводяться сертифікати Фонду операцій з нерухомістю - цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю (Закон "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р.) [8].

Фонд операцій з нерухомістю не є юридичною особою, створюється фінансовою установою, яка має розробити та затвердити Правила ФОН, інвестиційну декларацію, проспект емісії сертифікатів ФОН шляхом відкритого продажу або безпосередньої пропозиції сертифікатів ФОН заздалегідь визначеному колу осіб. Залучені через сертифікати кошти використовуються на умовах управління майном в інтересах власників сертифікатів. Управитель ФОН інвестує кошти, залучені від продажу сертифікатів, в операції з нерухомістю, отримує дохід від цих операцій та розподіляє отриманий дохід між власниками сертифікатів ФОН.

Власниками сертифікатів ФОН є фізичні та юридичні особи. Такі сертифікати обертаються вільно і випускаються як у документарній, так і в бездокументарній формах. За способом фіксації власника сертифікати можуть емітуватися як іменні, так і на пред'явника. Сертифікати ФОН - емісійні цінні папери, їх випуск підлягає державній реєстрації в ДК ЦПФР.

Сертифікати ФОН - погашувані цінні папери, тобто фонд діє до моменту виконання зобов'язань перед власниками сертифікатів.

Цивільний кодекс виділяє нову групу цінних паперів - товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Чинне законодавство України не закріплює окремих видів товаророзпорядчих цінних паперів. У світовій практиці такими визнаються складські свідоцтва, варіанти, коносаменти. Фактично Цивільний кодекс закріплює поняття, реквізити, права, що посвідчуються складськими документами (складськими квитанціями, простими та подвійними складськими свідоцтвами - (ст.961 - 966 ЦК), не називаючи їх цінними паперами).

За Цивільним кодексом, фондові деривативи віднесені до цінних паперів, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. Такими є опціони, варанти та фючерси - фондові деривативи, випуск та обіг яких здійснюється згідно із Правилами випуску та обігу фондових деривативів від 24 червня 1997 р. Фондові деривативи до введення в дію Цивільного кодексу не визнавали цінними паперами.

Розділ ІІ. ОЗНАКИ, КЛАСИФІКАЦІЯ,ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 ОЗНАКИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

У ч. 1 ст. 194 ЦК України та абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України міститься легальне визначення цінного папера з якого випливає, що для будь-якого цінного папера характерними є такі ознаки:

1. цінним папером є документ;

2. документ має бути встановленої форми;

3. документ має містити відповідні реквізити;

4. документ має посвідчувати грошове або інше майнове право яке визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником;

5. документ передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску (видачі),

6. документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам.

Від дня набрання чинності ЦК України та ГК України втрачає чинність визначення цінного папера, дане в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу".

Перша та друга ознаки цінних паперів пов'язані між собою. Тому охарактеризуємо їх разом: а) цінним папером є документ; б) документ має бути встановленої форми. Виходячи з теорії цінних паперів та законодавчого визначення цінних паперів будь-який цінний папір являє собою “документ”, себто - письмовий акт, спроможний служити доказом наявності правовідносин, що мають певні правові наслідки. Саме ця теза вказує на потребу встановлення її істинності, оскільки останнім часом посилилася тенденція до більш широкого використання так званих “бездокументарних” цінних паперів замість “документарних” (паперових).

Розглянемо проблеми у визначенні першої ознаки, наявності цінного паперу, як документу. Цінні папери можуть існувати, як в Україні, так і в інших країнах, у формі паперових документів, або на електронних носіях. В Україні такі форми називаються "документарна" та "бездокументарна" форма цінного папера. Згідно ч. 3 ст. 195 ЦК України цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі відповідно до закону.

Слід зазначити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів, існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного паперу (див. ст. 194 ЦК України) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому до назв форм цінних паперів слід відноситься як до власних назв цих форм, які традиційно склалися історично, і сприйняті законодавцем у ЦК України, ГК України та Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 "Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону України "Про обов'язковий примірник документів"). Це поняття документу узгоджується як з чинним національним законодавством, зокрема Законами України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис”, так і з рекомендаційними міжнародними документами - Директивою Європейського парламенту по електронним підписам, з Модельним законом СНД про електронний цифровий підпис. В перспективі назви форм повинні бути приведені до сучасного визначення документу, яке враховує досягнення науково-технічного прогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті Закону України „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” (реєстр. № 4016-Д від 21 листопада 2001 року). Однак законопроект був відхилений Верховною Радою України після виступу представника ДКЦПФР з трибуни Верховної Ради України.

Форми випуску цінних паперів регулюються Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Згідно ст. 4 цього закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть розміщуватися в “документарній” та “бездокументарній” формах. Згідно ст. 1 "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Слід звернути увагу на те, що з правової точки зору відкриття рахунків не зберігачами (в тому числі спеціальних “рахунків у цінних паперах” депозитаріями) призводять до того, що цінних папір не існує у “бездокументарній” формі, а оформлення тимчасових свідоцтв, виписок з реєстру власників іменних цінних паперів, письмових зобов'язань замість сертифікатів цінних паперів призводить до відсутності цінного папера у “документарній” формі. Вказаний закон (ст. 13) дозволяє цінні папери в “документарній” формі перевести у “бездокументарну” форму (знерухомити їх).

При цьому, дуже важливим є усвідомлення того, що форма цінного паперу може стосуватися як випуску цінних паперів (про що зазначається у свідоцтві про реєстрацію випуску), так і конкретного цінного папера. Наприклад, знерухомленння цінного паперу переводить його у “бездокументарну” форму, хоча весь випуск цінних паперів залишається у “документарній” формі.

Слід враховувати, що згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, укладення договорів на організованому ринку (на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у "бездокументарній" формі. Саме тому, конкретні цінні папери “документарного” випуску слід знерухомити - перевести у “бездокументарну” форму.

Форма цінного паперу не впливає на об'єм прав за цінним папером, тобто на зобов'язальні відносини між власником цінного паперу та особою, зобов'язаною за цінним папером (емітентом). Однак форма цінного паперу впливає на порядок обліку та передачі прав за цінними паперами по системам обліку - системі реєстру власників іменних цінних паперів чи системі депозитарного обліку, які є двома системами обліку однієї Національної депозитарної системи України.

На практиці у "бездокументарній" формі існують виключно емісійні цінні папери, тобто цінні папери, які розміщуються “випусками” - сукупностями цінних паперів одного емітента певного виду та однієї номінальної вартості, що забезпечують їх власникам однаковий обсяг прав і можливість мати однакові умови розміщення на фондовому ринку. При цьому такий “випуск цінних паперів” (як сукупність цінних паперів) підлягає реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Поняття “випуску” та порядок оформлення на нього глобального сертифікату, який передається на зберігання до депозитарію визначається ст.ст. 1 та 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.

За своєю правовою природою цінні папери традиційно прийнято відносити до речей. На відміну від звичайних речей зазначена властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобов'язальні відносини. Без них не існує цінного паперу (див. визначення цінного папера). Саме єдина зобов'язальна природа цінного папера дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни об'єму прав за цінним папером.

Проблеми форми цінних паперів стосуються акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів, іпотечних сертифікатів, сертифікатів фонду операцій з нерухомістю (ФОН), як емісійних цінних паперів. Саме емісійні цінні папери обліковуються в системі реєстру власників іменних цінних паперів або в системі депозитарного обліку прямими учасниками Національної депозитарної системи. Всі інші цінні папери існують у “документарній” формі та мають інші правила обліку.

Третьою ознакою цінних паперів є та, що документ, який є цінним папером, має містити відповідні реквізити. Ця вимога конкретизується у понятті “вимоги до цінного паперу”, які встановлені ст. 196 ЦК України. В основу цієї статті покладено ст. 191 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД. У ст. 196 ЦК України законодавець чітко розрізняє: а) реквізити цінних паперів; б) вимоги щодо форми цінного паперу; в) інші необхідні вимоги. При чому, вказані вимоги повинні бути встановлені тільки в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону.

Ця стаття базується на одному з законів діалектики - єдності форми та змісту. Цінним папером є зміст (певний об'єм прав), який може існувати певній формі (сертифіката або коду на рахунку у цінних паперах). Зміст не може існувати без форми, як і форма без змісту. Тому, вимоги до цінного папера можуть розглядатися і як вимоги до форми цінного папера. Сам по собі зміст (об'єм прав) не може мати реквізитів. Реквізити проявляються через форму цінного паперу. Хоча спосіб їх прописання у законах дозволяє повністю їх дотриматися тільки при “документарній” формі цінного папера.

Зараз час визначені реквізити для ряду цінних паперів:

- "акція" повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства (ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- "облігації підприємств" повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються (ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “ощадні сертифікати” повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що розмістив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку (стаття 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “простий вексель” містить такі реквізити: найменування - "вексель"; просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця) (ст.21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “переказний вексель” повинен містити такі реквізити: найменування - "вексель"; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця); просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків: а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні; б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя); в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця (ст.21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “заставна” має містити наступні реквізити. 1) слово "Заставна" як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання; 2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - юридичних осіб: резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; нерезидентів - найменування, юридична адреса та держава, де зареєстрована особа; для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - фізичних осіб: громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживання за межами України; 3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання; 4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання; 6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором; 7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного державного реєстру). Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник - юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою (ст.21 Закону України “Про іпотеку”);

- “іпотечний сертифікат” має містити наступні реквізити: слова "іпотечний сертифікат" як складова частина його назви; повна назва й місцезнаходження емітента; вид сертифіката (іменний або на пред'явника); для іменних сертифікатів: назва і юридична адреса власника - для юридичних осіб або прізвище, ім'я, по батькові та номер і серія паспорта власника (для нерезидентів - найменування та реквізити належним чином легалізованих документів, що відповідно до законодавства засвідчують особу) для фізичних осіб; номер та серія сертифіката; номінальна вартість сертифіката; строк обігу сертифіката, порядок та строк виплати платежів; інформація про забезпечення даного випуску сертифіката; інформація про страхування власника сертифіката від валютних та інших ризиків; підпис керівника емітента або уповноваженої на це особи емітента; скріплення печаткою, за її наявності (стаття 14 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”).

Вимоги щодо форми цінного паперу визначаються Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливостями електронного обігу цінних паперів в Україні", згідно ст. 1 якого "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Більша деталізація в актах законодавства України не встановлена, що може суттєво вплинути на сам факт існування певних цінних паперів, оскільки документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК України).

Четвертою ознакою цінних паперів є та, що документ, який має статус цінного папера, “посвідчує грошове або інше майнове право яке визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником”. Тобто, цінні папери набувають певну цінність завдяки правам, що закріплені документом. Цінний папір сам по собі не має цінності (не рахуючи, звичайно, матеріалу, з якого він зроблений, якщо мова йде про його “документарну” форму) і стає цінним лише завдяки тому праву, виразом якого він є. Саме дуалістична природа цінних паперів породжує постійну суперечку між юристами з приводу відповіді на питання: Цінний папір - річ чи сукупність прав?

Законодавець у ст. 177 “Види об'єктів цивільних прав” ЦК України визначає цінні папери через поняття “річ”. Така ж позиція закріплена щодо цінних паперів і в ч. 2 ст. 115 "Майно господарського товариства", ст. 975 "Зберігання речей у готелі" ЦК України. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 "Поняття речі" ЦК України). Однак, вступаючи у цивільні правовідносини, слід мати на увазі, що у відносинах щодо цінних паперів проявляється дуалізм речових (права, що складають зміст права власності на цінні папери - володіння, користування та розпорядження) та зобов'язальних прав (права вимоги до особи, що розмістила або видала цінний папір) про виконання зобов'язань, які слідують з умов розміщення (видачі) цінних паперів.

Поєднання речових та зобов'язальних прав гармонізовано у визначенні цінного паперу, яке дається у ст. 194 ЦК України та ст. 163 ГК України. Цінним папером є документ. Саме документ є тим об'єктом цивільного права на яке розповсюджуються речові права (зокрема, право власності). Зобов'язальні права охоплюються у визначенні цінного паперу словами “грошовим або іншим майновим правом”.

Для позначення передачі речових прав законодавець використовує конструкцію “право на цінний папір” (див. ч. 2 ст. 194 ЦК України, ст. 5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Для позначення зобов'язальних прав (прав, що обумовлені умовами розміщення (видачі) цінних паперів та /або законодавством) використовується конструкція “права за цінним папером”. Тому учасникам цивільних правовідносин та органам державної влади (у тому числі, судової) слід чітко визначати правову природу тих правовідносин, які є предметом їхнього регулювання, або які лежать в основі спору. Якщо йдеться про передачу цінного паперу, то ключовими є речові права (див. статті книги третьої ЦК України), якщо мова йде про реалізацію прав за цінним папером (право на управління товариством, отримання доходу, інформації, грошової суми тощо) то ключовими є зобов'язальні правовідносини (див. статті книги п'ятої ЦК України).

Передання цінного папера передбачає перехід до нового власника всіх прав за цінним папером, що означає:

а) тісний і нерозривний зв'язок між самим цінним папером (правом власності на цінний папір) та прав, за цінним папером;

б) неможливість часткової передачі прав за цінним папером. Так, при відчуженні акцій продавець не може передати покупцю, а покупець прийняти від нього лише частину належних продавцю прав за акцією.

Частина 2 ст. 194 ЦК України як раз і поєднує момент передачі права власності на цінний папір та прав за цінним папером. Оскільки до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права за цінним папером, в Україні створюється ситуація яка забезпечує реалізацію прав за цінним папером власнику цінного паперу і у той же час не допускає реалізації прав за цінним папером третьою особою. Тому, з дня набрання чинності ЦК України норми ст. 5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, які встановлюють розбіжність в моменті передачі права власності на цінний папір та прав за цінним папером при "документарній" формі іменного цінного паперу застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.

Особливим є і вид зобов'язань, який закріплений цінним папером. Право, про яке йде мова, відноситься до права приватного, а не публічного. Звідси слідує, що з числа цінних паперів повинні бути виключені гроші та поштові марки, з власністю на які не пов'язано набуття приватноправових обов'язків. Отже, одним з основних моментів у понятті цінних паперів є те, що вони є приватноправовими документами.