Головне завдання фінансового менеджменту - координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.

Управління ресурсами комерційних банків на мікрорівні має уособлювати діяльність пов'язану з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів у тісному взаємозв'язку з їх розміщенням. Основним завданням управління ресурсами банку повинно стати найбільш ефективне їх використання, що реалізується через здійснення банками збалансованої пасивної та активної політики.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має дві взаємодоповнюючі сторони: кількісну та якісну.

Кількісна сторона полягає у всезростаючому розвитку пасивних операцій банків із метою залучення якомога найбільшої кількості ресурсів. Для цього використовуються усі можливі заходи, що стимулюють залучення вкладів і забезпечують їх збереження.

Основними напрямами даної діяльності є:

· розвиток нових видів вкладів, які б відповідали зростаючим потребам клієнтів;

· стимулювання залучення ресурсів через збільшення та диференціацію процентної ставки;

· удосконалення порядку та методів виплати відсотків;

· розвиток спектра додаткових послуг вкладникам;

· використання різних видів ЦП для залучення ресурсів;

· підвищення якості обслуговування клієнтів.

Якісна сторона управління залученими банківськими ресурсами тісно пов'язана з розробкою напрямів їх розміщення, що дозволяє найбільш ефективно їх використовувати. Якісне управління можливе лише при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активами.

Кожен із даних методів взаємодоповнює один одного, тому банки у своїй практиці застосовують їх не окремо, а спільно.

Ефективність кредитної діяльності банку під час економічної кризи в Україні визначається дохідністю кредитного портфелю та прийнятим банком кредитним ризиком, рівень якого суттєво може збільшитись в періоди економічних криз та рецесій. В сучасних кризових умовах важливе практичне значення має ефективна організація управління проблемними активами банків, одним з яких може бути реструктуризація боргу як основа збереження конструктивних відносин між кредитором та позичальником [31]

Висока дохідність кредитного бізнесу в останні передкризові роки дозволяла фінустановам заощаджувати на системах ризик-менеджменту. У банки України стабільно надходили кошти із-за кордону, від населення та НБУ, тому вітчизняні фінустанови стали вважати нормальним видавати іпотеку на 20 років. Фінансова криза в Україні стала своєрідним моментом істини для банків, що захопилися беззастережним наданням кредитів, не замислюючись над можливістю їх повернення. Для банкірів вважається за «допустиме» число проблемних кредитів не більше 2-3% від загального кредитного портфеля. За даними НБУ частка «поганих» позик в загальному кредитному портфелі банків в жовтні 2009 р. становила 7,1% , при цьому з початку року об'єм проблемних кредитів зріс в три рази. Однак Міжнародне рейтингове агентство Fitch оцінює середню частку проблемних кредитів у загальному кредитному портфелі українських банків на рівні 34%.

Постанова НБУ №49 від 5 лютого 2009р. про можливість реструктуризації кредитів є ледь не єдиним поміркованим рішенням НБУ в умовах фінансової кризи, яка спрямована на порятунок банківської системи. Банкам вигідно за рахунок реструктуризації переводити «проблемні» кредити в розряд високоякісних, що покращує банківський баланс. Метод виключає різноманітні штрафні санкції. Застосовуючи штрафні санкції банки лише погіршать ситуацію. На думку окремих експертів, у результаті використання такого механізму позичальнику доведеться переплатити кредит. В період кризи банки дозволятимуть їм платити тільки відсотки по кредиту впродовж певного періоду, а тіло позики - після закінчення канікул. Підсумок - істотна переплата за отриманий кредит [45].

Питання процентної політики є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки.

Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобовязаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті. Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки прагнуть не до всесвітнього "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що пропонує комерційний банк направлено не тільки на отримання прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку. У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку у відношенні залучення заощаджень населення, а також нерозвинута система видів вкладів не сприяли удосконалюванню процентної політики. У таких умовах процент часто виконував страхову функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого зберігання коштів в організованих формах, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обґрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити.

В умовах ринку вирішальними чинниками є:

- співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг, а також державне регулювання рівня процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу;

- зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою та цінними паперами.

З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і послуг.

Під впливом вищезгаданих чинників формувалася процентна політика українських банків останніх років. Процес підвищення рівня процентних ставок був обумовлений у головному негативними причинами в економіці.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій.

Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи - кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

ВИСНОВКИ

В умовах дефіциту фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання формування фінансових ресурсів комерційних банків, оптимізації їх структури та вибору стратегії управління ними. Від зростання ресурсного потенціалу банків значно залежать сприятливий інвестиційний клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове співтовариство. Зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків є однією з передумов пожвавлення інвестиційної активності та виходу економіки з кризи.

Наявність достатніх фінансових ресурсів - необхідна умова успішного функціонування будь-якої підприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості й організаційно-правового статусу.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти складу, структури ресурсів комерційного банку та джерела їх утворення.

Отже, ресурси комерційного банку -- це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Ресурси кожного окремого банку мають конкретну структуру - певне співвідношення між власними коштами та зобов'язаннями, яке формується під впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища

За останні роки в структурі ресурсів банків склалися наступні тенденції. По-перше, у до кризовий період закріпилася тенденція до збільшення залишків на рахунках фізичних осіб. Це відбувається завдяки росту доходів населення, зрушеннями в ощадній поведінці домашніх господарств, а також у певному збільшенні довірі населення до банківської системи. Вклади населення почали займати вагоме місце в формуванні ресурсної бази банків. По-друге, зростали кошти юридичних осіб в структурі ресурсів банку, що також позитивно впливало на ресурсну базу банку. Одночасно помітно зростала динаміка випущених банкам боргових зобов'язань.

Світова практика свідчить, що заощадження приватного сектору є важливим джерелом фінансування не тільки економіки, а й дефіциту державного бюджету. В період криз національного виробництва вони становлять вагомий чинник економічного зростання.

Для регулювання ресурсної бази комерційних банків та ефективної роботи банківської системи необхідна відповідна нормативно - правова база. На сьогодні в Україні діють: Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Закон України “Про Національний банк України”, Декрети Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Положення, інструкції та постанови НБУ та інших законодавчих органів, що регулюють діяльність банківського сектору економіки відповідно до законів України.

В другому розділі проведено аналіз ресурсної бази банківської системи України за 2006-2010 роки та проаналізовано управління ресурсами на прикладі ВАТ «Ощадбанк» України.

Отже, по банківській системі України: відношення активів до ВВП зросло з 48,44 % станом на 01.01.2006р. до 83,15 % у 2008 р. за цими показниками у банківської системи залишається значний невикористаний потенціал. Однак станом на 0.01.2010 року ці показники дещо знизились, зокрема відношення активів до ВВП, що обумовлено явищами світової фінансової кризи, яка безумовно негативно вплинула на економіку України та на стан банківської системи в тому числі.

Співвідношення власного капіталу банків до ВВП за 2008 рік підвищилося на 2,7 процентного пункту до 12,5%, на що, зокрема, вплинуло збільшення статутних капіталів державних банків на суму 13,8 млрд.грн.

Зростання власного капіталу, як показав аналіз, в банківській системі України є позитивним моментом. Однак, рівень капіталізації вітчизняних банків є недостатнім і неконкурентоспроможним поряд з банками країн Європи. Це негативно впливає на їх стійкість та надійність в умовах фінансової кризи.

На протязі 2004 - 2008 років зобов'язання банків України динамічно зростали. Відповідно зростали кошти залучені від суб'єктів господарювання і населення, але на протязі 2009 року ситуація змінилась зобов'язання банків зменшились на 41696 млн. грн.., зменшення зобов'язань прослідковується за рахунок строкових коштів як суб'єктів господарювання (-22841 млн.грн.) так і фізичних осіб (-19941 млн.грн.).

Протягом 2009 року зобов'язання банків зменшилися на 41,7 млрд.грн., та на 01.01.2010 року становили 765,1 млрд.грн. При цьому скорочення коштів клієнтів банків склало 31,9 млрд.грн.

Структура зобов'язань у 2009 році також змінилася. При цьому зросла частка коштів до запитання з 14,21% до 16,47% та знизилася питома вага строкових коштів з 38,37% до 35,52%.

За перше півріччя 2010 року зобов'язання банків зменшилися на 5,9 млрд. грн. і на 01.07.2010 року становили 758,6 млрд. грн. При цьому зростання коштів клієнтів банків склало 36,3 млрд. грн.

Власний капітал банківської системи України зріс на 4,4 млрд. грн. і за станом на 01.07.2010 року становив 130,6 млрд. грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 13,95 млрд. грн. (на 11,7%).

Негативний вплив на банківську діяльність мають низькі доходи населення, незадовільний фінансовий стан позичальників вимагає створення значних резервів, що в умовах відсутності відносно стабільних джерел надходження ресурсів ускладнює формування ресурсної бази комерційних банків.

Розглядаючи динаміку активів та пасивів ВАТ «Ощадбанк» видно, що активи і пасиви банку активно збільшувались у 2008 році, але у 2009 році темпи зростання помітно сповільнились, що обумовлено кризовими явищами в економіці України та світовою економічною кризою.

Збільшення власного капіталу банку відбулось відповідно до прийнятої постанови 27 грудня 2008 року Кабінету Міністрів України №1119 "Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Відповідно до цієї постанови статутний капітал Ощадбанку збільшиться на 11,7 млрд. грн.

Структура зобов'язань банку у 2007 році змінилась в бік зростання частки строкових депозитів, які збільшились на 2,0 млрд.грн., або в 2 рази. Їх частка в пасивах зросла на 3,2 в.п. і становила 21,5 %.

В структурі зобов'язань станом на 01.01.2008 року кошти клієнтів становили 81,575% в зобов'язаннях банку; кошти інших банків - 12,549% але вже станом на 01.01.2009р. кошти клієнтів зменшились до 38,504% і в той же час зросли кошти інших банків до 54,646%, при чому значну частку в них становлять короткострокові кредити. Станом на 01.01.2010 року ситуація дещо змінюється зменшується частка коштів інших банків до 50,164% і збільшується частка залучених коштів клієнтів до 44,110% . В умовах сучасної кризи та нестабільності деяких комерційних банків збільшило довіру населення до Державного Ощадного банку та обумовило збільшення частки коштів клієнтів, при чому за 2009 рік значно зросла частка коштів юридичних осіб у коштах клієнтів.

Для структури активів банку у 2007 році характерне їх покращення за рахунок зростання частки кредитів, наданих клієнтам, та зменшення більш ніж на третину частки проблемної заборгованості за кредитами. Дохідні активи з початку року зросли в 1,8 рази, або на 7 194 196 тис.грн. і становили 15 765 389 тис.грн.

Для забезпечення надійності та стабільності, а також диверсифікації активів з метою зниження ризиків банк продовжував розміщувати кошти в боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України та емітовані Національним банком України. Їх обсяг на кінець 2007 року становив 2 027 957 тис.грн. і на кінець 2008 року залишок за такими цінними паперами становив 15 401 912 тис. грн., або 26,5% чистих активів.

з даних таблиці 2.4 видно, що за період, що аналізується, банк значно розширив масштаби своєї діяльності. Про це свідчить збільшення валюти балансу в 2009 році порівняно з 2007 роком на 48336163 тис. грн. або на 517,03%. При цьому збільшення ресурсної бази відбулося як за рахунок залучених коштів, так і нарощування власного капіталу. Таким чином капітал збільшився за підсумками 2009 року порівняно з 2007 роком на 14594943 тис. грн. або 914,7 %, а зобов'язання - на 33741220 тис. грн., що еквівалентно 444,3 %.

У той же час рівень фінансової стійкості банку зазнав змін, фінансова стійкість банку знизилась майже у 3 рази, що обумовлено більшим формуванням резервів за зобов'язаннями та активними операціями. Питома вага зобов'язань у загальних джерелах формування ресурсів дещо знизилась і становить на 01.01.10 - 72,65%, що свідчить відплив коштів з Ощадбанку та і взагалі по всій банківській системі країни.

Отже, банк має таку структуру ресурсної бази, яка дозволяє поєднати порівняно високу надійність та стійкість ресурсної бази з невисокою їх вартістю. Але в той же час виникає гостра потреба в трансформації короткострокових ресурсів у довгострокові, оскільки необхідно задовольнити попит на високоліквідні активи.

В третьому розділі дипломної роботи висвітлено проблеми формування ресурсів комерційних банків та шляхи вдосконалення управління ресурсами комерційних банків, зокрема розглянуто такий фінансовий інструмент, як сек'юритизація, механізм сек'юритизації та застосування даного інструмента в Україні.

В умовах глобалізації фінансових ринків та динамічного розвитку фінансових інновацій впродовж останніх років великого розмаху набули новітні форми фінансових інструментів, які істотно поглибили й розширили існуючий інструментарій фінансових аналітиків.

Сек'юритизація -- це тенденція переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм, якими є заощадження, готівка, депозити тощо, у форму цінних паперів

У країнах з ринковою економікою у процесі сек'юритизації такі фінансові активи, як закладні, об'єднуються в пул, під який випускають цінні папери. У разі із закладними інвестор, який придбав емітовані цінні папери, має безпосереднє право на частину пулу. Це означає, що інвестор отримує доходи й основну частину платежів за закладними. Сек'юритизація є одним із найбільш перспективних інструментів світового ринку капіталу, який (інструмент) постійно розвивається: спостерігається стале зростання обсягів операцій, якісно змінюються структура та характеристики ринку. Сек'юритизація охоплює як іпотечні активи, так і неіпотечні, тобто цей інструмент фактично дозволяє використовувати будь-які майнові права як забезпечення зобов'язань.

З огляду на її можливості збільшувати ліквідність оригінаторів сьогодні вважається на міжнародному рівні одним із важливих шляхів подолання фінансової кризи й відновлення фінансової стабільності

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має дві взаємодоповнюючі сторони: кількісну та якісну.

Кількісна сторона полягає у всезростаючому розвитку пасивних операцій банків із метою залучення якомога найбільшої кількості ресурсів. Для цього використовуються усі можливі заходи, що стимулюють залучення вкладів і забезпечують їх збереження.

Якісна сторона управління залученими банківськими ресурсами тісно пов'язана з розробкою напрямів їх розміщення, що дозволяє найбільш ефективно їх використовувати. Якісне управління можливе лише при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активами.

Постанова НБУ №49 від 5 лютого 2009р. про можливість реструктуризації кредитів є ледь не єдиним поміркованим рішенням НБУ в умовах фінансової кризи, яка спрямована на порятунок банківської системи. Банкам вигідно за рахунок реструктуризації переводити «проблемні» кредити в розряд високоякісних, що покращує банківський баланс. Метод виключає різноманітні штрафні санкції. Застосовуючи штрафні санкції банки лише погіршать ситуацію. На думку окремих експертів, у результаті використання такого механізму позичальнику доведеться переплатити кредит. В період кризи банки дозволятимуть їм платити тільки відсотки по кредиту впродовж певного періоду, а тіло позики - після закінчення канікул. Підсумок - істотна переплата за отриманий кредит

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов'язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України за станом на 05.06.2003 N 914-IV).

2. Закон України “Про Національний банк України” (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України за станом на 10 січня 2002 року № 2922--ІІІ).

3. Закон України «Про господарські товариства». від 19.09.1991 р.

4. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». від 18.06.1991 р.

5. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 № 959-XII зі змінами та доповненнями

6. Конституція України, пункт 1 частини другої ст. 92

7. Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства №215 (Постанова НБУ 26.05.2000 зі змінами та доповненнями)

8. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: Затв. постановою Правління НБУ № 369 від 28.09.2001 р.

9. Положення НБУ “Про міжбанківські розрахунки в Україні”. Затверджено постановою правління НБУ від 27 грудня 1999 року № 621

10. Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду: Затв. постановою Правління НБУ № 334 від 8.08.2001 р.

11. Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України: Затв. постановою Правління НБУ № 244 від 27.06.2001 р.

12. Постанова НБУ «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008р №319

13. Інструкцяї «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368

14. Інструкції N 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", приведену у відповідність до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності. Постанова правління НБУ від 30 грудня 1997 року N 469 м. Київ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 14 квітня 1998 року N 141)

15. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затв. постановою правління Національноro банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 // Офіційний вісник України. - 1999.- № 1. - С. 98.

16. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 556 с.

17. Банківські операції: Підручник/ Під ред. А. М. Мороза, М. І. Савлука та ін.-К.,2000.-472с.

18. Банківські операції (Шевченко Р.І.) http://studentam.kiev.Ua/ content/view/616/72/

19. Банківська енциклопедія / За ред. А. М. Мороза. -- К.: Ельтон, 1993. -- 328 с.

20. Банківські операції. - 2-ге видання. / За редакцією д-ра екон. наук., проф. А.М.Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

21. Бланк Игорь Александрович. Управление капиталом: Учебный курс. -- К. : Эльга, 2004. -- 576с.

22. Василик О.Д.Державні фінанси України: Навчальний посібник. -- К.: Вища школа, 1997. - 383с

23. Васюренко О.В., Волохата К.О.Економічний аналіз діяльності комерційних банків:Навчальний посібник.- К.: Знання, 2006. - 463с.

24. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. -К.:Алерта, 2004. -478 с.

25. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.., За ред.. А. М. Герасимовича.- Вид. 2-ге, без змін.- К.:КНЕУ.-2006.-600с.

26. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І.Тиркала, - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с. - (Серія «Банки і біржі»)

27. Банківський менеджмент. За ред. О. А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002, - 438 с.

28. Кредитно-розрахункові операції за редакцією Мілай А. О: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2004. -- 204 с.

29. Інструменти та установи фінансового ринку: Енциклопедичний довідник / За ред. В.В. Фещенка. - К.: УАФР, 2007. - С. 260.

30. Райсберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - 5-е изд., перераб. и доп. - М:. ИНФРА-М, 2006. - С. 375.

31. Фінанси: термінологічний словник. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2007. - 608 с.

32. Гусєва И.Л. Работа с проблемной задолженностью в банке // Банковское кредитование.-2008.-№6.-С.13-14.

33. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2009року //Вісник Національного банку України. - 2009. - №2. - С.19.

34. О.Вовчак , І.Ковалишин Досвід рефінансування іпотечних кредитів через механізм сек'юритизації в Україні // Вісник НБУ, 2009 №12 с.10-13

35. В.Бобиль, М.Соловей Сек'юритизація банківських активів у контексті управління портфельним кредитним ризиком // Вісник НБУ №1 2010р с. 22

36. Н.Версаль Сек'юритизація та її роль у відновлені фінансової стабільності // Вісник НБУ №4 2010р с. 28-35

37. Р.Набок, К. Черкащина Обґрунтування підходів до функціонування системи страхування депозитів та її вплив на банківський сектор України // Вісник НБУ №7 2010р с. 36

38. Дзюблюк О. Оптимізація формування ресурсної бази комерційних банків // Банківська справа. - 2008. - №5. - С. 38-46.

39. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / Под ред. А.Г. Грязновой. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 1168 с

40. Піддубний В. Світова торгівля та українські банківські ресурси // Фондовый рынок. - 2008. - №23. - С. 26-32.

41. Економічна енциклопедія: У 3-х томах/ Ред..кол. С.В.Мочерний та ін. - К.: Видавничий центр «Академія» 2000. - Т. 2 - 848с.

42. Диба, М. І. Капіталізація банківської системи як чинник підвищення надійності економіки України [Текст] / М. І. Диба, Є. С. Осадчий // Фінанси України. - 2008. - N 6. - С. 77-89

43. http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/dynamics.htm

44. www.oschadnybank.com/ua/reports.html.php

45. http://aub.org.ua/

46. http://intkonf.org/danilov-ri-mormul-so-antikrizove-upravlinnya-resursami-komertsiynih-bankiv/

47. http://uk.wikipedia.org/wiki

ДОДАТКИ

Додаток А

Аналіз основних фінансових нормативів та коефіцієнтів ВАТ «Ощадбанк» за період з 2008 по 2009 р.р.

Додаток Б

Баланс ВАТ «Ощадбанк» на 31 грудня 2008 р. (тис. грн.)