НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ СТУДЕНТОВІ

Данченку Богдану Володимировичу

1.1 Запровадження системи фінансового моніторингу в Україні

Глобалізація світової економіки безумовно впливає на глобальний характер криміногенних процесів, «тінізацію» економіки, подальше поширення та зміцнення організованої злочинності. З середини 70-х років минулого сторіччя прояви організованої злочинності транснаціонального характеру стали предметом серйозної уваги міжнародної спільноти. З того часу постійно проводиться робота стосовно універсалізації відповідного понятійного апарату, напрацьовується міжнародна нормативно-правова база (рекомендації, конвенції і декларації) з питань боротьби з відмиванням доходів незаконного походження [50, c.32].

Аналіз наукових джерел та міжнародних правових актів з проблем боротьби зі злочинністю дозволяє виділити дві групи транснаціональних організованих злочинів, економіко-кримінологічний моніторинг яких дає можливість визначити притаманну їм структуру відмивання доходів незаконного походження. По-перше, це наднаціональні злочини, що посягають на інтереси людства у цілому; по-друге, злочини міжнаціонального характеру, що утворюють небезпеку для інтересів громадян чи організацій двох і більше країн. Розподіл злочинів за групами наведено у таблиці 1.1

Вчинення злочинів першої групи супроводжується значним обсягом витрат, хоча у процесі їх реалізації не можна виключити як накопичення, так і відмивання капіталів незаконного походження певними національними і міжнародними кримінально політичними угрупуваннями [41, с.87].

Глобалізація світових криміногенних відносин зумовлює такі негативні наслідки вчинення злочинів другої категорії, які наближаються до першої категорії і суттєво впливають на розвиток останніх.

Друга група характеризується Організацією Об'єднаних Націй як посягання на різні соціально значимі інтереси громадян та організацій двох і більше країн.

Таблиця 1.1.

Транснаціональні злочини

Організація Об'єднаних Націй поділяє всі транснаціональні злочини на 17 видів. Крім вищенаведених, до них належать такі: крадіжки витворів мистецтва і предметів культури; крадіжки інтелектуальної власності; викрадення літальних апаратів; морське піратство; шахрайство зі страховкою; псевдобанкрутство; проникнення організованих злочинних формувань у легальний бізнес; корупція і підкуп громадських та партійних діячів, виборних осіб.

Такою є загальна класифікація транснаціональних злочинів, які доцільно поділити на підвиди за конкретним складом злочинів, способами і географією їх вчинення. Фінансові махінації за складом злочину можна поділити на розкрадання, крадіжки, шахрайства з фінансовими ресурсами, ухилення від оподаткування та ін. Всі наведені підвиди фінансових шахрайств за класифікацією ООН і деякі конкретизовані є характерними як для України, так і для інших країн світу [42, с.44].

Загальна класифікація транснаціональної злочинності, розроблена ООН, наочно демонструє, як серйозно організована злочинність впливає на життя людей, окремі галузі економіки та світове господарство в цілому. Тому проблему боротьби з організованою злочинністю необхідно розглядати комплексно, у тому числі й через призму технологій відмивання доходів злочинного походження та «тіньового» капіталообороту, оскільки незаконні доходи є не тільки матеріальною базою для існування організованої злочинності, а й стимулом та засобом її саморегулятивного відтворення.

У контексті вищенаведеної класифікації видів злочинів, вчинюваних організованими угрупуваннями, та доходів, отриманих від них, перший рівень класифікації доходів злочинного походження, що відображає технологію їх обороту і легітимізації, можна поділити на три види за наступними ознаками:

- доходи, що отримуються готівкою (банкнотами та казначейськими білетами) за межами застосування банківських розрахункових технологій, тобто, поза банківським оборотом;

- доходи, що отримуються безготівковими коштами з використанням банків і легітимних банківських, кредитних та розрахункових технологій;

- доходи, що отримуються як готівковими коштами, так і безготівковими грошима або у вигляді речей, прав, дій, за допомогою товарообмінних операцій.

Такою є сучасна функціонально-відтворювальна структура доходів незаконного походження в Україні. У країнах зі сталою ринковою економікою обсяги готівкової маси грошей, що обертаються у формі банкнот, не перевищує 10 % від сукупної маси, яка знаходиться у платіжному обігу. У цих країнах основна маса грошових операцій (крім дрібних) здійснюється у вигляді безготівкових банківських електронних транзакцій через систему банківських розрахункових і міжбанківських кореспондентських рахунків. Це так звані «електронні» гроші, що обертаються у платіжному обігу за допомогою електронних мереж та пластикових карток. Безготівкову структуру платіжного обороту зумовлено відповідною технічною і технологічною інфраструктурою існуючих форм платежів, які здійснюються у цих країнах через комп'ютерні електронні мережі зв'язку, у банківських установах, на підприємствах торгівлі, при наданні послуг у фінансово-господарських структурах, пов'язаних із фінансовим обслуговуванням цивільного обігу речей, прав, дій [38, c.17].

Значна маса готівкових грошей - банкноти і казначейські білети - тобто паперові гроші, свідчить про наявність більш широких можливостей для здійснення операцій щодо їх відмивання. Але у країнах з меншим обігом готівки теж існують причини і можливості відмивання грошей незаконного походження.

Відмивання грошових коштів, отриманих злочинним шляхом - складний процес, який постійно вдосконалюється і часом включає багато операцій, здійснюваних у різноманітних формах. Найпоширенішою є так звана трифазна модель відмивання грошей. Для неї характерні три стадії (етапи) процесу легалізації злочинних доходів: розміщення, розшарування, інтеграція.

На першій стадії відбувається попереднє відмивання «брудних» грошей. У банківському секторі воно виявляється у діях, спрямованих на уникнення обов'язкової у багатьох країнах ідентифікації клієнтів. У європейських державах саме ця стадія вважається найкритичнішою. Основні форми відмивання «брудних» грошей на цій стадії такі:

- шахрайство з використанням підставних осіб та фірм;

- обмін банкнот невеликої номінальної вартості на банкноти більших номіналів;

- підкуп або залякування банківського персоналу, відповідального за здійснення ідентифікації клієнтів;

- підробка документів з метою приховування справжнього джерела походження грошей або їх місцезнаходження;

- переказ грошові кошти у банківські чеки, облігації, цінні папери на пред'явника тощо (т.з. смерфінг). При цьому купівля здійснюється на дещо меншу суму, ніж та, за якої необхідно ідентифікувати клієнта;

- здійснення платежів невеликими сумами на один і той же банківський рахунок (структуринг);

- використання підприємств зі значним готівковим обігом, до легальної виручки яких додаються «брудні» гроші;

- створення власних фіктивних підприємств, котрі декларують «брудні» гроші як легальну виручку.

На другій стадії (розшарування) метою відмивання грошей є відокремлення злочинних доходів від джерела їх походження шляхом проведення низки фінансових операцій, після яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей. Операції на цій стадії, як правило, мають міжнародний характер. Їх часто здійснюють підставні особи й фірми, які виставляють фіктивні рахунки як основу для здійснення грошових переказів.

Характерною для цієї стадії процесу відмивання грошей є також купівля цінних паперів на вторинному ринку (щоб приховати первинне джерело походження коштів, їх купівля та продаж здійснюються із залученням брокерів або дилерів брокерської фірми) [23, c.10].

Найважливішим методом розшарування на сьогодні є електронний переказ коштів. Правоохоронні й податкові органи багатьох країн занепокоєні проблемою електронних платежів, які можна здійснювати анонімно і на будь-які відстані, що створює ідеальні умови для уникнення сплати податків, відмивання «брудних» грошей та іншої злочинної діяльності.

Нині у проведенні операцій другої стадії велику роль відіграють офшорні зони та країни з м'яким податковим режимом і слаборозвиненою системою фінансового контролю. Гроші переказуються на рахунки офшорних фірм на підставі фіктивних експортно-імпортних контрактів, як правило, із завищеними цінами.

Третьою стадією є інтеграція. Гроші набувають нового, легального джерела походження й інвестуються в легальну економіку. «Відмиті» кошти, зазвичай, інвестуються у підприємства, які далі можуть бути використані у кримінальній діяльності.

Зазначимо, що коли факт відмивання грошей не був виявлений на етапах розміщення та розшарування, то на третій стадії виокремити злочинні доходи із законно отриманих надзвичайно складно [36, c.30].

Не дивлячись на те, що в Україні раніше не було достатнього досвіду та відповідного законодавства у сфері боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ми чітко усвідомлюємо, яку шкоду наносить фінансовій та економічній системі це явище. На жаль, прийняття Закону про боротьбу з відмиванням «брудних» грошей не було самостійною ініціативою України. Україна опинилася перед необхідністю привести свої принципи в цьому питанні до вже існуючих міжнародних стандартів. Уособленням цих стандартів є створена 1989 року спеціальна організація - FATF (Financial Action Task Force). Метою діяльності цієї більш ніж впливової міжнародної організації є боротьба з відмиванням злочинних прибутків, щорічний обсяг яких, за її власними розрахунками, становить близько 1,5 трлн. доларів США.

FATF - це міждержавний орган, який розробляє політику боротьби з відмиванням грошей та сприяє її виконанню, як на національному, так і міжнародному рівні. В нього входять 29 країн-учасниць та дві регіональні організації. Він працює в тісному співробітництві з іншими міжнародними органами, які працюють в цій сфері, такими як відділ ООН з контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-Тихоокеанська група з відмивання грошей і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. FATF визначає відмивання грошей як переробку доходу, отриманого злочинним шляхом, з метою приховати його незаконне походження.

Основне завдання FATF - забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання відмиванню «брудних» грошей, його виявлення та притягнення винних до відповідальності. На виконання цього завдання FATF підготувала «Сорок рекомендацій», які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру заходів, спрямованих проти відмивання «брудних» грошей. Ці стандарти визнали, прийняли і схвалили багато міжнародних організацій, зокрема Базельський комітет з регулювання банківської діяльності [44, c.12].

Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов'язковою до виконання, більшість країн світу взяли на себе зобов'язання боротися з «відмиванням» грошей шляхом реалізації цих рекомендацій. Визначаючи загальні принципи дій, «Сорок рекомендацій» залишають за країнами право на певну гнучкість у їх реалізації в кримінальному законодавстві, здійсненні правосуддя, діяльності фінансової системи, тобто з урахуванням норм національного законодавства [11].

Основними критеріями боротьби з відмиванням «брудних» грошей є контроль за сумнівними фінансовими операціями при невтручанні податкових відомств і повній незалежності державних органів, що відповідають за фінансовий моніторинг, від кого і чого б то не було всередині країни.

Після подій 11 вересня 2001 року в США, проблема боротьби з легалізацією кримінальних доходів та фінансуванням тероризму набула особливої актуальності. В цьому аспекті підвищення вимог FATF, Світового банку та Міжнародного валютного фонду є цілком правомірним наслідком консолідації зусиль світової спільноти в напрямку запобігання та протидії цим суспільно-небезпечним явищам.

В зв'язку з недостатньою боротьбою з відмиванням «брудних» грошей Україну було включено до «чорного» списку FATF. Згідно з практикою, що склалася, ввійти до «чорного» списку FATF значно легше, ніж залишити його. Це підтвердив і досвід України, яка потрапила туди у вересні 2001 року.

20 грудня 2002 року FATF оголосила про введення санкцій проти України. Причина - відсутність в українській державі ефективного механізму боротьби з відмиванням «брудних» грошей. Зокрема - закону про запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, який би відповідав світовим стандартам.

На вихід же держави з «чорного» списку потрібно близько двох років. У разі виведення країни з «чорного» списку FATF моніторинг фінансових операцій триває. Його механізм реалізується двома шляхами: кожна держава зобов'язана щорічно робити самостійний аналіз відповідності свого фінансового сектора «Сорока рекомендаціям» і надавати його результату до штаб-квартири FATF. Окрім цього, у вибірковому порядку в окремі країни їдуть групи незалежних експертів (нерезидентів контрольованої країни) для незалежної оцінки.

Доводи українських урядовців, які переконували, що вимог організації з боротьби з відмивання «брудних» грошей FATF «практично дотримано», виявились непереконливими для західних держав. Коли український парламент в черговий раз відхилив поправки до закону «Про банки й банківську діяльність», наслідків не довелось довго чекати. Одразу дві держави - Німеччина й Великобританія - оголосили, що вводять санкції проти України [38, c.16].

Досить довгий час зусилля України не були достатньо ефективними для активізації боротьби із зазначеним явищем. Але в останні місяці 2002 року та на початку 2003 року, сталося реальне пожвавлення ситуації, відбулися позитивні та кардинальні зміни навіть в підходах до вирішення проблеми. На сьогоднішній день Україна виконує практично всі вимоги міжнародних організацій, які є загальновизнаними законодавцями у сфері боротьби з відмиванням «брудних» грошей та фінансуванням тероризму, і тим самим ще раз підтвердила своє прагнення створити максимально прозору фінансову систему і довести світовій спільноті незмінність інтеграційного курсу, визначеного Президентом та Урядом України.

Запровадження щодо України санкцій суттєво уповільнило, а в деяких випадках унеможливило рух коштів за багатьма зовнішньоекономічними контрактами. Але вже в лютому 2003 року санкції щодо України було скасовано, проте Україна продовжувала залишатись в «чорному списку».

Рішення про виключення України з «чорного списку» було закономірним, оскільки цілеспрямовано була створена ефективна національна система боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму. Причому створювалась вона не лише для того, щоб позбутися плями «чорного списку», а тому, що така система необхідна Україні як добросовісному і відповідальному члену світової спільноти цивілізованих країн.

Сесія FATF, котра почала свою роботу в Парижі 25 лютого 2004 року, прийняла рішення про виключення України зі списку країн, що не сприяють боротьбі з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом. Для цього було заслухано доповіді комісії експертів, котрі перебували в Україні з місією вивчення законодавства в галузі протидії відмиванню незаконних доходів і практики його застосування. Експерти дали позитивну оцінку діям українського уряду та парламенту щодо контролю за фінансовими потоками в національній банківській і страховій системах. Фактично усі заявлені до України претензії було знято, нові не з'явилися. Також велику підтримку українська делегація отримала з боку Росії - країни, котра на той час тільки залишила «чорний список», а тепер стала одним із членів FATF [40, c.167].

Підставою для виключення України з «чорного списку» стало:

- прийняття Верховною Радою України законів України:

§ «Про внесення змін до Закону України по запобіганню протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» від 24 грудня 2002 року (набув чинності в червні 2003 року);

§ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу України» від 16 січня 2003 року;

§ «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом» від 6 лютого 2003 року;

- постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення у складі Міністерства фінансів України Державного департаменту фінансового моніторингу» від 10 січня 2002 року № 35, а також затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Програми протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом на 2003 рік, № 140 від 29 січня 2003 року.

Досягнення України у боротьбі з відмиванням «брудних» коштів отримали позитивну оцінку на Пленарному засіданні Спеціального Експертного комітету Ради Європи з питань оцінки заходів в сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів (MONEYVAL), що пройшов з 16 по 21 січня 2005 року в м. Страсбург (Франція). Зокрема, Комітетом Ради Європи зазначено: «Україна за короткий проміжок часу досягла стрімкого прогресу у розбудові законодавчої бази та створенні інфраструктури для ефективної боротьби з відмиванням «брудних» коштів» [40, c.168].

Створений Комітетом Міністрів Ради Європи у 1997 році MONEYVAL (Committee of Experts on the Evaluation of Anti-Money Laundering Measures) є однією з трьох міжнародних організацій, які борються з відмиванням «брудних» коштів. Основна мета діяльності - проведення експертної оцінки ефективності протидії легалізації злочинних доходів в країнах, які є членами Ради Європи. Кожна країна - член Комітету представлена в ньому трьома експертами. Україна є членом MONEYVAL та постійно приймає участь у його засіданнях.

У даний час в Україні впроваджується проект технічної допомоги з питань боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом (MOLI-UA-2), який буде впроваджуватися протягом 3 років, а його бюджет становитиме 4,9 млн. євро. Він передбачає розвиток і вдосконалення Національної системи боротьби з відмиванням грошей та створення Національного учбово-методичного центру з питань боротьби з відмиванням грошей. MOLI-UA-2 є продовженням діючого проекту технічної допомоги України з питань боротьби з відмиванням прибутків, отриманих злочинним шляхом (MOLI-UA), який впроваджує Держфінмоніторинг разом з Радою Європи [38, c.21].

Виходячи, з вищенаведеного можна зробити висновок, що поняття фінансового моніторингу є актуальним не тільки для розвинутих країн, а й для України також. В цілях підтвердження того, що Україна стала активним учасником боротьби з легалізацією доходів та фінансуванню тероризму, прийнято ряд нормативних документів, що дозволили уникнути санкцій з боку країн, які активно борються з легалізації (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.

1.2 Нормативно-правові основи та організаційна структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні

28 листопада 2002 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Після прийняття базового Закону, спрямованого на врегулювання відносин в сфері боротьби з кримінальними доходами та фінансуванням тероризму, він був проаналізований експертами FATF, в результаті чого FATF висловив низку зауважень, згідно з якими Україні було рекомендовано внести зміни до щойно прийнятого Закону, а також врегулювати ряд інших законодавчих питань.

За ініціативою Уряду терміново розроблені та внесені пропозиції, які прийняті 24 грудня 2002 року Верховною Радою України у вигляді Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», зміст яких відповідає останнім рекомендаціям експертів FATF. Зокрема змінено статтю Закону, яка визначає порядок ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, доповнено положеннями щодо обов'язку суб'єктів первинного фінансового моніторингу ідентифікувати також особу, від імені якої здійснюється фінансова операція або яка є реальним вигодоодержувачем. Також змінено статтю, що надавала можливість суб'єкту первинного фінансового моніторингу уникати процедури надання інформації Держфінмоніторингу. Зміни в статті зазначеного базового Закону зобов'язують працівника суб'єкту первинного фінансового моніторингу безумовно повідомляти про всі операції, щодо яких виникла підозра, що вони здійснюються з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму. Відповідно до Закону Уповноважений орган за наявності достатніх підстав вважати, що фінансова операція може бути пов'язана з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, надає до правоохоронних органів, згідно з компетенцією, відповідні узагальнені матеріали для порушення кримінальної справи та проведення слідчих дій. Згідно діючих в Україні Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів цим розв'язується питання щодо арешту та конфіскації злочинних доходів [2].

12 вересня 2002 року Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму. На її основі та з урахуванням 8 спільних рекомендацій FATF розроблені доповнення до проекту Закону «Про боротьбу з тероризмом», який прийнятий Верховною Радою України в першому читанні за основу, в частині боротьби з фінансуванням тероризму.

12 грудня 2002 року, на виконання вимоги базового Закону, Національний банк України прийняв постанову, яка зобов'язує всі обмінні операції з валютою на суму більше ніж 10000 доларів США проводити тільки через каси банків, з обов'язковою умовою ідентифікації клієнта.

16 січня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» . Цей закон передбачає викладення статті 209 Кримінального кодексу України «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом» у новій редакції. Запропонована редакція даної статті не тільки розширює об'єктивну сторону складу даного злочину, на що звертали увагу фахівці FATF, але й усуває всі перешкоди в притягненні до відповідальності осіб за легалізацією (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Нова стаття 209 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів в частині умисного неподання, несвоєчасного подання, або подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу органу фінансової розвідки та за незаконне розголошення клієнту або будь-якій третій особі вищезазначеної інформації. Зміни до Кримінально-процесуального кодексу України визнали підслідність злочинів, передбачених статтею 209 Кримінального кодексу України [3].

6 лютого 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цей закон передбачає узгодження норм законів «Про банки і банківську діяльність» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з нормами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цим Законом встановлено, що банки і фінансові установи повинні ідентифікувати своїх клієнтів, які проводять фінансові операції. Банкам і фінансовим установам надається право одержувати відповідну інформацію про клієнтів від органів державної влади і відповідних управлінь [1, 3]. Зазначеним Законом передбачаються зміни до базового закону в частині встановленої єдиної суми по обов'язковому фінансовому моніторингу на рівні 80 тисяч гривень. Також, більш чітко виписана норма щодо звільнення від відповідальності працівників первинного фінансового моніторингу за законне надання інформації, що носить банківську та комерційну таємницю, органу фінансової розвідки. Доповнено базовий закон новою статтею щодо політичної незалежності Уповноваженого органу, яка чітко встановлює, що використання Уповноваженого органу в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Забороняється також діяльність у цьому органі партій, рухів й інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі.

Відповідно до останньої чинної редакції Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», легалізація (відмивання) доходів - це вчинення дій з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядження доходами або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

Обов'язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг - діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

До легалізації (відмивання) доходів цим Законом відносяться дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

Законодавство України в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає наступну організаційну структуру системи фінансового моніторингу:

- державний фінансовий моніторинг;

- первинний фінансовий моніторинг.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

- центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний виконавчої влади із спеціальним статусом (Уповноважений орган).

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

- банки, страхові та інші фінансові установи;

- платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

- товарні, фондові та інші біржі;

- професійні учасники ринку цінних паперів;

- інститути спільного інвестування;

- гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

- підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

- підприємства і об'єднання зв'язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

- інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

З 1 січня 2005 року, згідно з Указом Президента України від 24 грудня 2004 року, на чолі державного фінансового моніторингу знаходиться Державний комітет фінансового моніторингу України (ДКФМУ), який є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, функції якого чітко визначені базовим Законом та Положенням, як спеціального Уповноваженого органу в цій сфері. Він є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в Державному казначействі та печатку. ДКФМУ є абсолютно незалежною від політичних процесів державною установою, яка підпорядковується безпосередньо Президенту та Кабінету Міністрів України. Ніякі політичні партії та групи не мають впливу на призначення керівника ДКФМУ, заступників та його повсякденну діяльність в цілому. Протягом 2006 року Держфінмоніторингом забезпечувалась стабільна робота його центрального апарату та розбудова регіональної мережі. З 2007 року в режимі промислової експлуатації працює Єдина державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму [24, c.4].

Суб'єкти державного фінансового моніторингу (за винятком Уповноваженого органу) зобов'язані:

- вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань та обов'язків, передбачених цим Законом;

- проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, вживати заходів, передбачених цим Законом;

- під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог актів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів та фінансуванню тероризму, вживати в установленому законодавством порядку заходів, передбачених цим Законом;

- інформувати Уповноважений орган про виявлені випадки порушення законодавства суб'єктами первинного фінансового моніторингу;

- забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб'єктів первинного та державного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

- погоджувати з Уповноваженим органом будь-які нормативні документи, що стосуються питань, пов'язаних з виконанням вимог цього Закону;

- надавати Уповноваженому органу інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації щодо особистого життя громадян), в порядку, визначеному законодавством.

Завданнями Уповноваженого органу є:

- участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

- створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

- забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань:

- розробляє комплексні програми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- бере участь у розробленні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України та її реалізації;

- співпрацює з центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також іншими державними органами з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- за наявності достатніх підстав для віднесення фінансової операції до такої, що може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, надає правоохоронним органам, згідно з їх компетенцією, відповідні узагальнені матеріали;

- здійснює в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за такими суб'єктами, та координує заходи, що проводяться ними в цій сфері;

- встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які призначаються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

- проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- вносить пропозиції щодо розроблення законодавчих актів, бере в установленому порядку участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- узагальнює одержану від правоохоронних та інших державних органів інформацію, що стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізує динаміку розвитку негативних тенденцій у цій сфері, досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері;

- сприяє виявленню в фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом;

- забезпечує ведення в установленому законодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу;

- погоджує проекти нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до закону виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- організовує проведення нарад, семінарів, конференцій з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- надає роз'яснення щодо прийнятих Держфінмоніторингом України нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, вивчає, узагальнює та поширює світовий досвід з цих питань;

- бере участь за дорученням Кабінету Міністрів України у підготовці міжнародних договорів України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, забезпечує їх реалізацію;

- здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

- виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Уповноважений орган має право:

- одержувати в установленому законодавством порядку:

а) від центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до закону виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, правоохоронних органів, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також безоплатно від підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію (в тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю, та копії документів, що її підтверджують), необхідну для виконання покладених на нього завдань, зокрема про випадки порушення законодавства суб'єктами первинного фінансового моніторингу;

б) від правоохоронних органів, до яких надходять узагальнені матеріали про фінансові операції, інформацію про хід опрацювання та вжиття відповідних заходів на підставі зазначених матеріалів;

в) від суб'єктів первинного фінансового моніторингу необхідну для виконання покладених на нього завдань інформацію (в тому числі копії документів, що її підтверджують), пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, зокрема щодо осіб, які здійснюють такі операції;

- здійснювати в установленому законодавством порядку доступ, у тому числі автоматизований, до баз даних суб'єктів державного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів;

- залучати до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів державних органів, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками);

- у рамках міжнародного співробітництва:

а) укладати в установленому законодавством порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру з компетентними органами іноземних держав з питань співробітництва у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

б) здійснювати обмін інформацією з компетентними органами іноземних держав;

в) брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до його компетенції.

Структура Уповноваженого органу наведена в Додатку А.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:

- проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;