Стан кредитного ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Резюме

СТАН КРЕДИТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Виконавець: студент(ка) групи ЕФ-10-1 ЧернадчукА.О.

Об'єкт дослідження: специфіка функціонування кредитного ринку України.

Мета роботи: дослідження специфіки функціонування кредитного ринку України та визначення напрямів його удосконалення.

Одержані висновки та їх новизна: проаналізовано функціонування кредитного ринку в Україні за банківським та небанківським секторами. Визначено, що після згортання у 2010-2011 рр. відбувається поступове відновлення кредитного ринку. Особливо активно таке відновлення відбувається у банківському секторі у кредитуванні юридичних осіб при наданні короткострокових кредитів у гривні.

Результати дослідження можуть бути використані при обґрунтуванні кредитної політики суб'єктів кредитного ринку.

Ключові слова: КРЕДИТНА ДІЯЛЬНІСТЬ, КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ, СПОЖИВЧЕ КРЕДИТУВАННЯ, НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ, МЕХАНІЗМ КРЕДИТУВАННЯ, БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ, ЕФЕКТИВНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ.

Resume

Credit market condition in Ukraine

The works present the student of four-year training Chernadchuk A.O. The work is done in DNU, Economic faculty, Department of Finance.

Diploma work is devoted to functioning of credit market is analysed in Ukraine after bank and unbank sectors. It is certain that after rolling up in 2010-2011 There is gradual renewal of credit market. Especially actively such renewal takes place in a bank sector in crediting of artificial persons at the extension of short-term credits in a hryvnya. Diploma work can be interesting to the specialists from the bank crediting, to the credits managers of banks.

Keywords: CREDIT ACTIVITY, CREDITING OF PHYSICAL PERSONS, CONSUMER CREDITING, UNBANK CREDITING, MECHANISM OF CREDITING, BANK CREDITING EFFICIENCY OF CREDITING.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне забезпечення кредитної діяльності в Україні

1.1 Поняття кредитного ринку та його складові

1.2 Основні учасники кредитного ринку

1.3 Принципи та етапи кредитування фізичних та юридичних осіб

Розділ 2. Аналіз розвитку кредитного ринку України за 2011-2013 рр.

2.1 Становлення та сучасний стан кредитного ринку України.

2.2 Кредитування у небанківських фінансово-кредитних установах

2.3 Структура та динаміка кредитів, наданих банками України

Розділ 3. Проблеми розвитку кредитного ринку України та шляхи їх подолання

Розділ 4. Охорона праці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Важливим та актуальним для України є питання вдосконалення організаційно-економічних і правових засад ефективної кредитної діяльності на вітчизняному грошово-кредитному ринку. Спроможність останнього задовольняти суспільні потреби в позичкових коштах сприяє розвитку економіки країни. Від рівня ефективності кредитної діяльності значною мірою залежить стабільність фінансової системи.

Активізація кредитної діяльності на кредитному ринку України в останні роки супроводжується одночасним зниженням її прибутковості, що зумовлено передусім нестабільністю фінансових ринків, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та високим рівнем конкуренції. За таких умов зростають вимоги до якості кредитної діяльності. Відповідно актуальним є оцінювання стану середовища кредитної діяльності ? кредитного ринку ? чому й присвячена дана дипломна робота.

Дослідженням теоретико-методологічних основ кредитування та аналізу його результатів приділяється багато уваги у працях провідних вітчизняних вчених: М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, А.В. Головача, Н.А. Головач, Р.А. Гриценка, О.Д. Заруби, В.Б. Захожая, Б.С. Івасіва, М.Р. Ковбасюка, Г.О. Кравченко, В.Д. Лагутіна, І.М. Лазепка, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, Л.О. Примостки, М.Ф. Пуховкіної, А.М. Герасимовича. Серед російських науковців вагомий внесок у розробку цієї тематики здійснено О.І. Лаврушиним, Г.С. Пановою, В.М. Усоскіним.

Зниження ефективності кредитної діяльності, що спостерігається останнім часом, вимагає від суб'єктів кредитного ринку адекватного збільшення кредитних вкладень (для забезпечення прибутковості кредитної діяльності на рівні не нижчому ніж у попередні роки), це супроводжується зростанням ризиків та зумовлює необхідність проведення комплексних досліджень щодо особливостей функціонування кредитного ринку.

Метою дипломної роботи є дослідження специфіки функціонування кредитного ринку України та визначення напрямів його удосконалення.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

– проаналізувати теоретичне забезпечення кредитної діяльності в Україні, а саме: поняття кредитного ринку та його складові; роль основних учасників кредитного ринку; принципи та етапи кредитування фізичних та юридичних осіб;

– проаналізувати сучасні тенденції розвитку кредитної діяльності на кредитному ринку України, а саме: процес становлення та сучасний стан кредитного ринку України; особливості кредитування на кредитному ринку небанківськими фінансово-кредитними установами; особливості кредитування на кредитному ринку України банківськими установами;

– виявити проблеми розвитку кредитного ринку України та запропонувати шляхи їх подолання..

Об'єктом дослідження є специфіка функціонування кредитного ринку України. Предметом дослідження є відносини на кредитному ринку України та кредитна діяльність банків та небанківських фінансово-кредитних установ.

Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: порівняння, структурний аналіз, аналіз динаміки, комплексність. При вивченні особливостей розвитку кредитного ринку України на сучасному етапі застосовано методи порівняння, графічні методи дослідження.

Дипломна робота включає вступ, три розділи, висновок, список використаної літератури та додатки.

Розділ 1. Теоретичне забезпечення кредитної діяльності в Україні

1.1 Поняття кредитного ринку та його складові

Поняття «кредитний ринок» є однією із основних категорій наукових досліджень у сфері фінансів та кредитного обігу. Зокрема, воно є ключовим у вивченні механізму формування рівноваги кредитного ринку.

Однак, поняття «грошово-кредитний ринок» досліджено не достатньо: спостерігається плюралізм думок щодо структури грошово-кредитного ринку, яка по-різному трактується вченими у залежності від специфіки їх наукових досліджень. Таким чином, постає необхідність уточнення змісту даного поняття у контексті дослідження методичних підходів щодо формування рівноважного стану грошово-кредитного ринку. Відсутність законодавчого закріплення змісту даного поняття в Україні підвищує актуальність даного дослідження. Ознайомлення з працями вчених із країн з розвиненою ринковою економікою, дає підстави стверджувати, що поняття «кредитний ринок» активно використовується як у науковій так і навчально-методичній літературі [36, 60]. У науковій літературі дане поняття переважно використовуєтеся в аспекті дослідження окремих прикладних проблем функціонування кредитних ринків. З іншого боку, у навчально-методичній літературі наводиться детальне роз'яснення сутності, структури та інструментів кредитного ринку. Також зміст даного поняття розкривається у довідково-енциклопедичній літературі економічного спрямування [5, 20, 54, 62, 65].

Дослідники країн СНД [6, 21, 52, 63, 73] або запозичують трактування даного поняття, яке сформоване у країнах з розвиненою ринковою економікою; або формулюють власне бачення структури кредитного ринку враховуючи національні особливості. Окремий підхід щодо розуміння кредитного ринку сформований представниками Національного банку України [37].

Кредитна система - (у широкому розумінні) це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому розумінні) це сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів та надання їх у позичку.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

– сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

– сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду [39, с.31].

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами: концентрацією і мобілізацією банківського капіталу; подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ; продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями; інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Кредитна система та кредитний ринок України мають тісний взаємозв'язок, тому що функціонування кредитного ринку забезпечує саме кредитна система.

З іншого боку, поняття «грошово-кредитний ринок» використовується переважно в національній науковій літературі [2, 1] та у вітчизняному законодавстві [49, 50, 48]. Однак, вітчизняні дослідники, активно використовуючи дане поняття, не наводять його достатнє теоретичне обґрунтування. Зокрема, відсутні наукові роботи спрямовані на чітке визначення меж та внутрішньої структури (сегментів) грошово-кредитного ринку, а також обґрунтування відмінності даного ринку від кредитного ринку.

Спочатку розглянемо підходи до розуміння поняття «грошово-кредитний ринок», які сформувались у науковій літературі та практиці нормативно-правого регулювання економічних процесів. На нашу думку, можна виділити три ключові напрямки у межах яких доцільно досліджувати сутність грошово-кредитного ринку: 1) розглядати даний ринок як частину кредитного ринку; 2) досліджувати грошово-кредитний ринок з точки зору поєднання кредитного та кредитного ринків; 3) визначати зміст та структуру даного ринку виходячи із практичного застосування поняття «грошово-кредитний ринок» державними органами у процесі аналізу та регулювання грошово-кредитних відносин.

Як бачимо, перші два напрямки дослідження змісту грошово-кредитного ринку України пов'язані із визначенням сутності поняття «кредитний ринок». Зазначимо, що в англомовній науковій та довідково-енциклопедичній літературі нам не вдалось віднайти аналоги поняттю «грошово-кредитний ринок». Однак, досить багато публікацій присвячено дослідженню теоретичних аспектів та прикладних проблем функціонування кредитного ринку (money market). У провідних країнах СНД (Росія, Казахстан, Білорусь) дане поняття іноді зустрічається у науковій літературі, однак практично не використовується у нормативно-правових актах та у офіційних матеріалах центральних банків даних держав. З іншого боку, поняття «кредитний ринок» активно використовується у країнах СНД. Враховуючи зазначене вище, вважаємо за доцільне спочатку дослідити зміст поняття «кредитний ринок», яке відіграватиме ключову роль у дослідженні структури грошово-кредитного ринку.

На основі узагальнення визначень наведених у енциклопедичній та науковій літературі нами виділено [58] три основних напрямки трактування поняття «кредитний ринок» (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 ? Підходи до визначення сутності поняття «кредитний ринок»

Сутність	Характерні риси	Представники
Будь-який ринок позикових коштів на якому купляється та продається специфічний товар ? гроші.	Комплексний підхід, що відображає найбільш широке розуміння кредитного ринку.	Савлук М.І. [21], Пирс Д.У., ПивоварА.Г. [62], Маконнелл К.Р., Брю С.Л. [36].
Ринок на якому здійснюються депозитно-кредитні операції, які мають переважно короткостроковий характер	Процесний підхід, що відображає тимчасово вільних кредитних коштів.	Лапуста М.Г., НикольскийП.С. [65], Азрилиян А.Н. [5], Борисов А.Б. [6], Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш. [52]
Ринки на яких купляються та короткострокові ( до 1 року) фінансові (боргові) інструменти	Об'єктний підхід у якому акцентується на інструментах кредитного ринку.	Доунс Дж., Гудман Дж.Элиот [20], Самуельсон П.Э., Нордхауз В.Д. [60], Шимов В.Н., Каменков В.С. [63], Д.М. Розенберг [54]

Представники першого підходу трактують кредитний ринок найбільш широко: не визначаються обмеження щодо строковості та переліку операцій, які можуть здійснюватись на даному ринку. Підкреслюється лише специфіка товару який купується та продається на даному ринку ? гроші, а також визначається окрема форма ціни зазначеного товару ? процентна ставка.

Зокрема, один із найбільш авторитетних науковців у сфері фінансів в Україні СавлукМ.І. зазначає, що кредитний ринок можна розглядати як механізм балансування попиту та пропозиції, що забезпечує зрівноваженість і стабільність процента як ціни грошей [21]. Він також підкреслює що кредитний ринок є найбільш широким, узагальнюючим явищем, яке включає ринки коротко та довгострокових банківських кредитів, валютний ринок та ринок цінних паперів. Потрібно зазначити що у більшості випадків поняття «кредитний ринок» та «ринок грошей» трактуються тотожно.

Досить широко поняття «кредитний ринок» також трактує ШкольникІ.О. [73, с.46-48]. Вона виділяє наступні сегменти кредитного ринку: валютний, депозитний та кредитний. Однак ринок боргових цінних паперів відносить до ринку капіталу.

У межах другого підходу при визначанні сутності кредитного ринку акцентується на депозитних та кредитних операціях, які здійснюються учасниками даного ринку для перерозподілу тимчасових надлишків кредитних коштів у кредити. Представники даного підходу у більшості випадків підкреслюють короткостроковий характер даних операцій. Потрібно зазначити, що даний підхід є найбільш розповсюдженим серед науковців Російської Федерації [5, 6, 52, 65].

Третій підхід щодо трактування сутності кредитного ринку є найбільш вузьким: зазначається, що на даному купляються та продаються короткострокові (до 1 року) фінансові (боргові) інструменти. Таким чином, по-перше встановлюється обмеження щодо виду (переліку) інструментів, які використовуються для здійснення операцій на грошовому ринку, а по-друге встановлюється жорстке обмеження щодо строковості даних інструментів. На нашу думку, останнє обмеження є досить умовним, адже економічний зміст боргових інструментів (зокрема депозитів, кредитів, облігацій) із строковістю від 1 до 2 року (а іноді і до 3 років) суттєво не відрізняється від їх аналогів зі строковістю до 1 року. Даний підхід найбільш розповсюджений у країнах з розвиненою ринковою економікою [20, 60]. У якості англомовного аналогу поняття «кредитний ринок» використовується поняття «money market».

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

На думку вченої ХодаківськоїВ.П., кредитний ринок - «це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв'язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок - це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов'язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів». Маслова С.О приводить таке поняття «кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах» [68, с.145].

Функціями кредитного ринку є: об'єднання грошових заощаджень різних суб'єктів і утворення великих грошових фондів; трансформація коштів у позичковий капітал; надання позик державним органам, населенню та іншим суб'єктам.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, де об'єктом операцій є наданий на певних умовах у позику капітал. Необхідною умовою функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, які мають тимчасово «вільні» грошові кошти, та позичальників, які можуть вчасно та в повному обсязі виконати зобов'язання перед кредиторами. Також важливою умовою функціонування кредитного ринку є наявність системи регулювання відносин на кредитному ринку.

1.2 Основні учасники кредитного ринку

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Основні учасники кредитного ринку - це кредитори, що надають у позику на різних умовах тимчасово вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації [26, с.64].

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Саме держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку. Тобто центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого - кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому - комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Діяльність банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

– страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15% сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

– пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій [28, с.93].

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн: забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; постійне економічне зростання; врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб'єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності банків.

Центральний банк встановлює комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків. Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків [33].

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку становлять банківську систему - складову частину кредитної системи.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є: інвестиційні компанії; страхові компанії; ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки; пенсійні та інші фонди.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Далі охарактеризуємо основних учасників кредитних ринків. Потрібно зазначити, що структура суб'єктів кредитних ринків залежить від специфіки національної системи державного регулювання, але перелік основних учасників та їх функції збігаються. На основі узагальнення наукових джерел нами структуровано [58] таблицю 1.2, у якій наведено перелік позичальників та кредиторів на кредитних ринках Великобританії [62], Росії [6, 52, 54, 65] та США [20].

Деякі науковці підкреслюють, що основними постачальниками ресурсів (кредиторами) виступають комерційні баки [52]. Як наслідок, організований кредитний ринок окремими дослідниками ототожнюється із банківською системою [63]. Також до основних кредиторів у більшості випадків відносяться інші фінансові (кредитні) організації та центральні банки.

Пітер Роуз (Rose, Peter) зазначає, що найбільшим позичальником на грошовому ринку США та на інших національних ринках є держава. У залежності від структури державних органів, що здійснюють операції на національних фінансових ринках, держава може залучати ресурси на фінансових ринках через: центральні банки, казначейства, дилерів міністерства фінансів, місцеві органи влади і т.д. Також важливими покупцями кредитних коштів виступають великі корпорації із стабільним фінансовим станом та відповідною репутацією. Потрібно підкреслити, що більшість основних учасників кредитного ринку можуть виступати як кредитори так і позичальники. Дана теза перш за все стосується банків та інших фінансових посередників.

Таблиця1.2 - Основні учасники національних кредитних ринків.

Країна	Позичальники	Кредитори
Великобританія	Лондонські облікові будинки, брокери, Казначейство, Банк Англії.	Комерційні банки, інші фінансові організації та компанії.
Росія	Суб'єкти господарської діяльності, держава, муніципальні утворення.	Комерційні банки та інші кредитні організації; Центральний банк Російської Федерації, Міністерство фінансів, міжнародні фінансово- кредитні інститути.
США	Найбільшими позичальниками є: держава, яка здійснює операції через Казначейство, Федеральну резервну систему та дилерів; а також найбільші корпорації із бездоганною репутацією.	Комерційні банки, а також нефінансові корпорації із тимчасовими надлишками кредитних ресурсів.

Враховуючи специфіку учасників національних кредитних ринків, можна зробити припущення, що перелік та порядок застосування інструментів кредитного ринку також залежать від національних особливостей організації та регулювання фінансових відносин у окремих країнах. Зокрема, у словарі сучасної економічної теорії Макмілана зазначено, що основними сегментам кредитного ринку Великобританії є: міжбанківський ринок (Inter-Bank Market ), ринок облігацій місцевих органів влади (local authoritie s' market) та ринок стерлінгових депозитних сертифікатів (certificates of deposit ) [62].

Російські науковці [5, 65], до інструментів кредитного ринку відносять короткострокові депозитно-позикові операції, які переважно обслуговують рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб. Зокрема, Борисов А.Б. [6] виділяє наступні інструменти кредитного ринку: короткострокові цінні папери (казначейські і комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти), короткострокові депозитно-позикові операції, валюта. Подібного підходу також дотримуються інші російські науковці [52, 54].

Одним із найбільш розвинених кредитних ринків, який характеризується значним спектром інструментів та великими обсягами операцій є ринок США. Отже, можна зробити висновок щодо існування національних відмінностей у переліку інструментів кредитного ринку. Однак зазначені інструменти мають ряд подібних параметрів: висока ліквідність, низький рівень ризиків, короткі строки. Зазначені параметри надають інструментам кредитного ринку певної єдності, що дозволяє їх використовувати для реалізації специфічних відносин на грошовому ринку щодо формування, розподілу та перерозподілу фондів кредитних коштів.

Дослідивши зміст, суб'єктів та інструментарій кредитного ринку доцільно продовжити аналіз структури грошово-кредитного ринку. Як зазначалось на початку роботи, першим напрямком вивчення сутності грошово-кредитного ринку є його дослідження як складової кредитного ринку. Наприклад, у банківській енциклопедії за редакцією керівників НБУ [1, с.134] зазначається, що у науковій літературі та на практиці кредитний ринок часто називають «грошово-кредитний ринок». Також автори уточнюють, що з методологічної точки зору, грошово-кредитний ринок є лише частиною кредитного ринку. Однак, більш детальне визначення грошово-кредитного ринку в дані роботі не наводиться. Потрібно підкреслити, що у даному джерелі наводиться найбільш широке розуміння поняття «кредитний ринок» [1, с.133], яке можна розглядати в аспекті виділеного нами комплексного підходу (див. табл. 1.1). Причому при визначенні поняття «кредитний ринок» автори наводять посилання на роботи М.І.Савлука.

Таким чином, при використанні комплексного (широкого) підходу до формування визначення поняття «кредитний ринок» видається логічною інтерпретація грошово-кредитного ринку як складової кредитного ринку. Однак, якщо взяти до уваги існування інших підходів до визначення поняття «кредитний ринок» (табл. 1.1), які істотно звужують його межі, то твердження щодо необхідності трактування грошово-кредитного ринку як сегменту кредитного ринку потребує подальшого обґрунтування.

Другий напрям дослідження сутності грошово-кредитного ринку полягає у вивченні даного ринку з точки зору поєднання кредитного та кредитного ринків. Науковці які застосовують даний підхід акцентують на взаємодії зазначених ринків в аспекті перерозподілу грошової маси (фінансових ресурсів) між суб'єктами економічних відносин. На нашу думку, даний напрямок трактування змісту поняття «грошово-кредитний ринок» сформувався внаслідок механічного поєднання термінів «гроші» та «кредит» і не є достатньо обґрунтованим. Наприклад, будь-який із підходів, визначених нами у таблиці 1, передбачає трактування кредитного ринку як з точки зору купівлі фінансових ресурсів (залучення депозитів, емісія цінних паперів і т.д.), так і з точки зору їх продажу (надання кредитів, інвестування у цінні папери і т.д.). Таким чином, поняття «кредитний ринок» уже включає у себе ключові процеси, що проходять на кредитному ринку.

Враховуючи не достатню обґрунтованість перших двох напрямків дослідження сутності грошово-кредитного ринку пропонуємо детально розглянути третій напрямок, який передбачає вивчення змісту та структури даного ринку виходячи із практичного застосування поняття «грошово-кредитний ринок» у сфері формування та реалізації монетарної політики України.

Спочатку дослідимо порядок його використання у відповідній нормативно-правовій літературі та у публікаціях фахівців НБУ. У законах які визначають порядок функціонування вітчизняної банківської системи не наводяться визначення понять «грошово-кредитний ринок» та «кредитний ринок». Дані поняття взагалі не використовуються у законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III. Однак, у статтях 1, 24, 51 та 52 закону «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. №679-XIV, використовується поняття «грошово-кредитний ринок». У зазначених статтях переважно йдеться про формування, реалізацію та аналіз результатів грошово-кредитної політики. Дане поняття також використовується у більшості підзаконних нормативно-правових актів НБУ (положення, правила, інструкції) [49, 50, 48]. Зокрема НБУ регулярно приймає постанови «Про регулювання грошово-кредитного ринку» у яких визначає основні параметри його функціонування та порядок використання інструментів грошово-кредитної політики (обов'язкові резерви, процентні ставки НБУ, обсяги операцій із підтримки ліквідності і т.д.). Наприклад, одна із останніх постанов «Про деякі питання регулювання грошово-кредитного ринку» [48] стосувалась перегляду нормативів обов'язкового резервування для формування банками обов'язкових резервів.

Необхідно зазначити, що постанови щодо регулювання грошово-кредитного ринку почали прийматись НБУ відразу після введення національної грошової одиниці. Наприклад, перша постанова №260 від 07.10.1996 р. яка мала назву «Питання регулювання грошово-кредитним ринком» стосувалась порядку використання інструментів монетарної політики та затверджувала положення про Раду з питань оперативного регулювання грошово-кредитного ринку. Таким чином, у нормативних документах НБУ поняття «грошово-кредитний ринок» використовується більше 16 років.

Поняття «грошово-кредитний ринок» також активно використовується у наукових публікаціях фахівців НБУ. Наприклад, у статті керівників НБУ [2] дане поняття використовується у процесі аналізу грошово-кредитної політики центрального банку. Таким чином, можна зробити висновок, що у нормативних актах поняття «грошово-кредитний ринок» переважно використовується у контексті застосування засобів та методів грошово-кредитної політики НБУ.

Нашу тезу щодо істотного взаємозв'язку та взаємообумовленості грошово-кредитного ринку та грошово-кредитної політики НБУ підтверджують результати аналізу основних функцій структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України. Зокрема, до основних функцій Генерального департаменту грошово-кредитної політики відноситься здійснення аналізу, прогнозування та забезпечення процесу регулювання грошово-кредитного ринку.

За своїм змістом поняття «кредитний ринок» та «грошово-кредитний ринок» є досить близькими. Однак, специфічною рисою останнього можна вважати використання для позначення сегментів кредитного ринку, які перебувають під безпосереднім регуляторним впливом Національного банку України. Даний вплив в основному здійснюється за допомогою інструментів грошово-кредитної політики. Враховуючи практику застосування поняття «грошово-кредитний ринок» у нормативно-правових актах НБУ, можна зробити висновок що воно переважно використовується для позначення міжбанківського сегменту кредитного ринку, який включає гривневу та валютну складові (вузький підхід). З одного боку, даний підхід об'єктивно обумовлюється цілями та функціями Національного банку України, але з іншого - виключення роздрібного сегменту ринку порушує цілісність сприйняття економічних відносин, які реалізуються на грошовому ринку та не повністю відповідає розумінню трансмісійного механізму монетарної політики.

При вивченні сутності та структури грошово-кредитного ринку необхідно враховувати специфічні вимоги, що визначаються методологією дослідження економічної рівноваги. До таких вимог слід віднести: комплексність та системність, чітка внутрішня сегментація, встановлення обґрунтованих меж, визначення взаємозв'язків між суб'єктами. На основі врахування зазначених вище уточнень та сформульованих вимог, нами запропонована базова концепція структури грошово-кредитного ринку України. З нашої точки зору, грошово-кредитний ринок повинен включати наступні сегменти (широкий підхід): за валютою - гривневий та валютний, за суб'єктами ? роздрібний та оптовий (міжбанківський), за формою кредитних коштів - готівковий та безготівковий, за інструментами - коротко та середньостроковий. У порівнянні із «широким» трактуванням кредитного ринку (табл. 1.1) ми пропонуємо більш вузьке трактування змісту поняття «грошово-кредитний ринок» включивши у нього сегменти які перебувають під безпосереднім впливом Національного банку України у процесі реалізації заходів грошово-кредитної політики.

Доцільність використання широкого підходу до визначення меж грошово-кредитного ринку також підтверджується змістом цифрової інформації, яка характеризує його стан та оприлюднюється Національним банком України. Наприклад, у щомісячному документі «Основні тенденції грошово-кредитного ринку України» наводяться показники як роздрібного (обсяг, структура та вартість банківських кредитів та депозитів фізичних і юридичних осіб і т.д.), так і оптового (рівень коррахунків та обсяг обов'язкових резервів банків, обсяг та вартість рефінансування банків, результати операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України і т.д. ) сегментів грошово-кредитного ринку України. Причому зазначені вище показники наводяться за операціями у іноземній та національній валютах. Крім того, зазначаються узагальнюючі показники, які характеризують кон'юнктуру грошово-кредитного ринку: обсяг готівки поза банками, динаміка монетарної бази і грошової маси, рівень монетизації. Подібна інформація також наводиться у документі «Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку».

Враховуючи обґрунтовані вище межі грошово-кредитного ринку (в широкому розумінні) усі інструменти грошово-кредитного ринку, з точки зору їх впливу на кон'юнктуру даного ринку, ми пропонуємо поділити на дві групи. До першої включити основні економічні засоби і методи грошово-кредитної політики НБУ (регулюючі інструменти), які визначені статтею 25 закону України «Про Національний банк України»: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків, процентна політика, рефінансування комерційних банків, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку, регулювання імпорту та експорту капіталу, емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними. Зазначимо, що законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок» у листопаді 2012 року були внесені зміни до зазначеної вище статті закону в напрямку розширення переліку інструментів грошово-кредитної політики. Додатково були включенні два інструменти: запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті; зміна строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Підкреслимо, що основним призначенням зазначених вище інструментів є регулювання обсягу та структури грошової маси, яка у свою чергу визначає інші параметри грошово-кредитного ринку.

До другої групи (економічні інструменти) ми пропонуємо включити фінансові інструменти, які можуть використовуватись у взаємовідносинах між банками другого рівня, а також застосовуються для здійснення операцій банку з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Дані інструменти повинні відповідати двом основним обмеженням. По-перше, вони повинні мати короткостроковий або середньостроковий характер. Дане обмеження введено для відокремлення інструментів грошово-кредитного ринку від інструментів інвестиційного ринку. Ми чітко не визначаємо граничну межу строковості операцій (у більшості випадків строковість операцій на грошово-кредитному ринку не перевищуватиме 2-3 роки). Однак, на середньостроковому інтервалі необхідно детально вивчати економічний зміст операцій для визначення доцільності їх віднесення до грошово-кредитного чи інвестиційного ринку. По-друге, інструменти повинні здійснювати вплив на кон'юнктуру розглянутих вище сегментів грошово-кредитного ринку. Наприклад, розрахунково-касові операції банків не здійснюватимуть суттєвого впливу на кон'юнктуру даного ринку. Також, на нашу думку, доцільно виключити будь-які інструменти пов'язані зі здійсненням банківських операцій з пайовими цінними паперами.

Широкий підхід до структурування грошово-кредитного ринку України дає можливість системно та комплексно досліджувати відносини між його учасниками у контексті формування рівноважного стану даного ринку.

На основі систематизації підходів вітчизняних та закордонних науковців до визначення понять «кредитний ринок» та «грошово-кредитний ринок», а також враховуючи національну практику застосування останнього поняття у контексті державного регулювання економічних процесів, обґрунтовано вузький та широкий підходи до розуміння сутності грошово-кредитного ринку. Проаналізовано основні інструменти даного ринку та запропоновано їх класифікацію.

1.3 Принципи та етапи кредитування фізичних та юридичних осіб

Принципи кредитування - це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту.

Якщо звернутись до англомовної літератури, то принципи раціонального кредитування позначаються абревіатурою САМРАRІ, яка утворюється з початкових букв наступних слів: С - характеристика (основні якості) клієнта; А - здатність повернути позику; М - маржа (дохідність); Р - ціль, на яку будуть витрачені гроші; А - розмір позики; R - умови погашення позики; І - страхування позики від неповернення.

Скласти уяву про клієнта можна двома шляхами: вивчення його минулого; особиста зустріч під час якої кредитний працівник повинен звернути увагу на наступні моменти: (чи достатньо відвертий клієнт при викладенні особистих планів; чи створює він враження людини, яка здатна зібрано і цілеспрямовано вести свою справу; чи має він діловий досвід та навики для того, щоб успішно вести справи в своєму бізнесі).

Здатність повернути позику обумовлена суттю кредиту. Це значить, що грошові кошти, надані у вигляді позики є лише строковим джерелом поновлення оборотних коштів і по закінчені певного часу повинні бути повернені банку. Саме тому дотримуючись другого принципу необхідно проаналізувати знання та досвід директора підприємства у галузі фінансів, маркетингу, управління підприємством [24, с.126].

Слід пам'ятати, що гроші роблять гроші, тому дуже важливо обдумати величину процентної ставки, під яку банк надає кредит, розмір комісійних, які будуть нараховуватись за прострочкою. В світовій банківській практиці розрізняють:

– фіксовані ставки (кредитна політика багатьох банків обумовлює конкретний розмір процентної ставки для конкретного клієнта, наприклад, для клієнта - фізичної особи ставка по незабезпеченому овердрафт на 3% більша базової);

– плаваючі ставки (в багатьох випадках банкір сам встановлює величину доходу, який він хоче отримати за цей кредит. Так позика для підприємства з високим степенем ризику, наприклад, для нового бізнесу, надається під більш високий процент; забезпечена позика для особи із стійким матеріальним положенням може бути надана під менший процент) [32, с.74].

Ще один з принципів кредитування по абревіатурі САМРАRІ це - аналіз мети на яку береться кредит, наприклад, досить ризикованими є ті кредити, які видані банком для: розвитку венчурного бізнесу; погашення вже існуючих в позичальника боргів; спекулятивної мети (проведення певних операцій на біржі) [35, с.152].

Крім цього, банк повинен бути впевнений, що сума позики не буде використана для незаконних операцій (виробництво продукції, яка забруднює навколишнє середовище, операції із зброєю, контрабанда наркотиків), а також проаналізувати потреби в кредиті відносно до здійснення і впровадження такого заходу, яке входить в рамки поля діяльності підприємства позичальника. Останній аспект можна проаналізувати, ознайомившись із спектром діяльності підприємства на основі статуту.

Кредитна заява точно обумовлює розмір позики, яку просить клієнт. Для аналізу потреби тієї чи іншої суми позики, банкір повинен розглянути чотири важливих аспекти цього питання:

– не варто самому прогнозувати розмір позики;

– треба переконатись в тому, що клієнт не просить надто багато, даний чинник дуже важливий, якщо мова йде про кредит по овердрафту (в тому випадку необхідно врахувати фінансовий стан клієнта та можливість повернути борг);

– треба переконатись в тому, що клієнт не просить менше, ніж йому потрібно. В іншому випадку, внаслідок цього, банку можливо прийдеться виділяти додаткові кошти;

– доля власних коштів клієнта повинна переважно бути досить значною в порівнянні з банківською позикою.

Основною умовою надання позики є висока ймовірність її погашення разом з відповідними відсотками. Щоб перевірити здатність клієнта розрахуватись з банком, банкір повинен:

– підрахувати розмір платежів з врахуванням відсотків по позиці;

– отримати підтвердження того, що джерела для погашення позики є достатніми. Ці джерела повинні бути проаналізовані до надання кредиту (це може бути прибуток компанії, дохід від продажу активів і т.п.);

– проаналізувати доходи і витрати клієнта.

Забезпечення є ще одним важливим аспектом для обговорення при розгляді заявки клієнта на кредит. Банкір повинен передбачити ситуацію, в якій опиниться банк, якщо клієнт не зможе повернути борг. Банкір не повинен надавати кредит, якщо в нього є передчуття того, що прийдеться реалізовувати забезпечення, яке є для банку страховкою на той випадок якщо справи підуть погано і він не зможе повернути борг.

При проведені кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та з врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання кредитного потенціалу, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу, комерційний банк повідомляє про кожен такий випадок НБУ. Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України і з Положенням НБУ. Основну частину прибутку банки одержують від кредитних операцій, цим і визначається роль і значення кредитного банківського персоналу. Основна особа в процесі кредитування - це економіст кредитного відділу. Він бере участь у підготовці і оформленні кредитної угоди, починаючи з першого контакту з майбутнім позичальником, і до моменту кінцевого погашення кредиту. На основі особистих бесід з клієнтом, вивчення всіх необхідних матеріалів про його фінансовий стан економіст дає початкове заключення про можливість видачі позики, а потім слідкує за наданим кредитом протягом усіх етапів кредитування [57, с.98].

Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і прибутковості для комерційного банку.

Початковий етап - це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій було обумовлено необхідну суму кредиту, ціль і його вид. Банк вимагає, щоб до заяви були додані документи та фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес - плани, декларації і обов'язково розрахунок техніко - економічного обґрунтування кредиту. Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й викреслити психологічний і професійний портрет позичальника і застрахувати кредит від ризику вже на початок угоди.

Другий етап - це визначення кредитоспроможності клієнта за його балансом іншими звітними даними і оцінка ризику кредиту. Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника);

– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію;

– економічна кон'юнктура.

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника).

У закордонних банках, створені окремі інформаційні відділи, які використовують для аналізу різноманітну інформацію про клієнта, одержану із промислових довідників - бюлетенів, засобів масової інформації.

Третій етап - підготовка до укладення кредитної угоди. На цьому етапі, який ще називають структуруванням кредиту, банк визначає вид кредиту, способи видачі і погашення, вид забезпечення, відсоткову ставку за користування кредитом. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти - в сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту також відіграє значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути непогашена позичальником. Способи погашення допоможуть позичальникові правильно розпоряджатись коштами зі свого розрахункового рахунку. Розмір відсоткової ставки та порядок її сплати встановлюється банком в залежності від кредитного ризику, облікової ставки НБУ, строку користування кредитом. Після закінчення цього етапу приймається рішення про можливість надання кредиту.

Четвертий етап - ведуться переговори з клієнтом про умови кредитної угоди. Пропозиції кредитного інспектора банку можуть зовсім не співпадати з умовами кредиту, що містились у заявці клієнта, тому необхідно вишукувати компромісне рішення. На Кредитній раді кредитний інспектор аргументує корисність і прибутковість угоди. Рішення на видачу конкретного кредиту оформляється протоколом Кредитної Ради.

Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов'язки як банку так і клієнта. Крім цього дуже важливим документом є строкове зобов'язання, за яким банк може вимагати погашення боргу і відсотків за ним, тому що в ньому позичальник вказує конкретну дату погашення. В кредитній справі повинні зберігатись ще гарантійний лист або договір застави майна, що гарантує забезпечення кредиту, та фінансове - економічна інформація (баланси, звіти) [51, с.322].

Завершальні етапи кредитування характерні тим, що банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання позики, вирішує всі питання при несвоєчасному поверненні кредиту тощо .

Отже, можна сказати, що кредитна система та кредитний ринок України мають тісний взаємозв'язок, тому що функціонування кредитного ринку забезпечує саме кредитна система. Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Тому організація кредитної дільності комерційного банку дуже важлива. Кредитування комерційними банками здійснюється у декілька етапів, кожний з яких вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і прибутковості для комерційного банку.

Розділ 2. Аналіз розвитку кредитного ринку України за 2011-2013 рр.

2.1 Становлення та сучасний стан кредитного ринку України

Створення національної дворівневої банківської системи незалежної України почалося після прийняття у березні 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цим законом визначено, що перший рівень банківської системи представляє Національний банк (НБУ), а другий - комерційні банки різних форм власності. За НБУ закріплено статус центрального банку держави, що поряд з іншими функціями передбачає реєстрацію і ліцензування діяльності банків [47].