Характеристика Антарктичного біофілотичного царства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. А. С. МАКАРЕНКА

Реферат на тему:

"Характеристика Антарктичного біофілотичного царства"

Підготував студент

IV курсу заочного відділення

Алексєєв Я.В.

Суми - 2011

План

1. Географічне положення, природні умови, історія формування

2. Характеристика флори

3. Характеристика фауни

1. Географічне положення, природні умови, історія формування

Антарктичне царство охоплює материк Антарктиду, південні райони Південної Америки (в основному на південь від тропіка Козерога), Нову Зеландію, острови Хуан-Фернандес і субантарктичні острови, що знаходяться південніше 35° пд. ш. Весь цей регіон тепер здається дуже розкиданим та складеним з ізольованих частин, проте колись він був суцільним масивом суходолу, і тут існував єдиний центр формоутворення. Аж до початку крейдового періоду ще зберігався єдиний південний материк Гондвана, в якому центральну частину займали сучасні ділянки суходолу, що входять в Антарктичне царство. Згодом відбулося розходження частин Гондвани, що розділило первинну голантарктичну біофілоту, що сформувалася ще на початку крейди в умовах помірного клімату. Наступний ізольований розвиток окремих ділянок Антарктичного царства призвів до формування значних відмінностей в пізніших шарах біофілот, однак древні пласти первинної голантарктичної біофілоти демонструють безперечну схожість всіх цих сьогодні розкиданих територій. У межах Антарктичного царства можна виділити такі області: Магелланову, Хуан-Фернандеську, Циркумполярну і Новозеландську. Біофілота Магелланової області має широкий контакт із біофілотою Неотропіків та зазнає її значного впливу. Біофілоти решти областей Антарктичного царства мають яскраво виражений острівний характер.

2. Характеристика флори

Флора квіткових рослин Антарктичного царства включає 11 ендемічних родин (лакторидові, гризелінієві, мізодендрові та ін.), більшість яких включає один чи декілька видів.

Представники роду мізодендрум - невеликі чагарнички, які ведуть напівпаразитичний спосіб життя виключно на видах південного буку.

У Магеллановій та Новозеландській областях спостерігається вплив голарктичної флори, що проникала сюди ще в третинному періоді. У цих областях є ендемічні види таких типових голарктичних родів, як жовтець (Ranunculus), каменеломка (Saxifraga), щавель (Rumex), гравілат (Geum), вероніка (Veronica), подорожник (Plantago), ситник (Juncus), ожика (Luzula), тонконіг (Poa).

Деякі типові антарктичні елементи флори далеко виходять на північ за межі царства і проникають у Неотропіки по високогір'ях. Наприклад, колобантус (Colobanthus) із гвоздикових, ацена (Асаеnа) із розових, азорелла (Azorella) із зонтичних. Всі вони просунулися на північ під часплейстоценових зледенінь .

Особливо примітні, хоч і нечисельні, приклади древніх зв'язків антарктичної флори з флорою Капського царства. Три види роди діетес (Dietes) із ірисових поширені в Капському царстві, а один вид виявлений на острові Лорд-Хау ( Новозеландська область).

Флора Магелланової області містить 6 ендемічних родин: гомортегові (Gomortegaceae), галофітові (Halophytaceae), екстоксикові (Aextoxicaceae), франкоєві (Francoaceae), мізодендрові (Misodendraceae), трибеляєві (Tribelaceae), багато ендемічних родів, в основному в Чилі.

Ендемічні папороть лептоціоніум (Leptocionium), хвойні аустроцедрус (Austrocedrus), пільгеродегдрон (Pilgerodendron), фіцроя (Fitzroya) і багато родів квіткових .

Варто згадати ендемічні роди кактусів аустрокактус (Austrocactus) й холмбергія (Holmbergia).

У Хуан-Фернандеській області є 1 ендемічна родина лакторісові (Lactoridaceae) й 20 ендемічних родів; із загальної кількості близько 200 видів ендеміками є 70%.

Ендеміками є папороть тирсоптерис елегантний (Thyrsopteris elegans), древоподібні волошки центауродендрон (Centaurodendron) і юнквея (Yunquea) й інші деревоподібні айстові, а також ендемічна пальма іуанія (luania).

У флорі Циркумполярної області ендемічні 2 монотипічні роди - кергеленська капуста (Pringlea antiscorbutica) із хрестоцвітих і лайаллія кергеленська (Lyallia kergelensis) із родини гектореллових (Hectorellaceae). На загальному тлі флористичного збіднення антарктичних островів виділяються відносною різноманітністю острови Тристан-да-Кунья , де зростають 44 види рослин, із них 30 - ендеміки. Флористично ці острови тяжіють до Магелланової області. Але особливо примітна флористична близькість островів Кергелен і Вогненної Землі: із 30 видів флори Кергелена 17 - загальні з Вогненною Землею .

Флора Новозеландської області містить 50 ендемічних родів. Видовий ендемізм яскраво виражений, серед папоротей він становить близько 40%, серед хвойних - 100%, а у квіткових - близько 80%. Серед ендемічних родів - локсома (Loxsoma) (Loxsomaceae), псевдовінтера (Pseudowintera) (Winteraceae), гекторелла (Hectorella) (Hectorellaceae), ентелея (Entelea) (Tiliaceae), хохерія (Hoheria) (Malvaceae), корокія (Corokia) (Escalloniaceae) та ін.

Із хвойних на островах Норфолк і Філіп ендемічна араукарія різнолиста (Araucaria heterophylla), на острові Північному у Новій Зеландії ендемічний Agathis australis. Цікаво, що ендемічні новозеландські види родів Podocarpus й Dacrydium чітко вікарують із чилійскими видами цих родів .

Флора хвойних і квіткових в Новозеландській області містить дуже мало елементів типово австралійської флори . Це пов'язане з тим, що Нова Зеландія втратила зв'язок з Австралією до того, як на цьому материку склався типовий склад флори хвойних і квіткових . Зате більш древня група - папороті - демонструє більшу спільність Новій Зеландії й Австралії (близько 45% загальних видів ). Ця спільність сформувалася до крейдового періоду , коли між обома територіями ще існував континентальний зв'язок, а флора папоротей уже була в розквіті. Втім, спори папоротей добре переносяться вітром, і ці рослини завжди можна знайти серед піонерів на островах .

3. Характеристика фауни

Фауна Антарктичного царства небагата, але містить ряд досить древніх елементів , що ведуть свій початок від часів існування Гондвани. Такими є хижі равлики роду рітіда (Rhitida), поширені в Новій Зеландії, а також в Австралії і Південній Африці, первиннотрахейні (Peripatopsidae), що живуть у Новозеландській і на північ від Магелланової області , а також у Південній Африці і Південній Австралії, риби родини Galaxiidae, поширені в Новій Зеландії, на острові Лорд- Хау, на Фолклендських островах , у Південній Америці на північ до 32 паралелі , а також у Південній Африці й Південній Австралії. Такий характер поширення ряду груп організмів свідчить про древню єдність антарктичної біофілоти, і зокрема - її фауністичного компонента. Ці древні зв'язки підкреслюються також поширенням веснянок родини Eusteuiidae, які живуть в Патагонії , на Новій Зеландії , а також в Австралії.

В основному межами Антарктичного царства обмежений у своєму поширенні ряд пінгвінів (Sphenisciformes), що включає 16 видів. Лише 3 види живуть за межами царства: у Південній Австралії, Південній Африці й на островах Галапагос. Викопні залишки пінгвінів також приурочені в основному до описуваного регіону. У Магеллановій області фауністичний компонент біофілоти зазнає сильного впливу Неотропіків. Однак тут є цілий ряд характерних видів і груп тварин . Згадаємо жужелиць роду Ceroglossus, шоломоголових жаб (Calyptocephalus gayi) із родини жаб, довжиною до 20 см і дрібних, до 3 см, ринодерм (Rhinoderma darwini), самці яких виношують кладку у своєму горловому мішку. Ринодерми - монотипічний рід, що відноситься до родини короткоголових (Brachycephalidae),решту родів родини властиві Неотропікам .

Лише незначно виходять за межі області нандуподібні (ряд Rheiformes), представлені двома видами - звичайним нанду й нанду Дарвіна.

Характерні також 2 види родини каріамових (Cariamidae) із ряду пастушкових - птахи середніх розмірів, які погано літають . Ці 2 сучасних види є залишками досить різноманітної групи птахів (близько 40 викопних видів - знайдені в основному в Магеллановій області ).

Із своєрідної родини тинамових (Tinamidae), властивого в основному Неотропікам , в Магеллановій області є 2 ендемічних роди. Субендемічні для цієї області зобаті бігунки (родина Thinocoridae), 4 види невеликих птахів, споріднених із куликам. Вони лише недалеко проникають у Неотропіки по високогір'ях Анд.

До цих високогір'їв, до сухих саван і пустинь Патагонії приурочені безгорбі верблюди роду лама (Lama) - гуанако й вікунья.

Із гризунів у Магеллановій області зосереджена більшість видів родини тукотукових (Ctenomyidae) (у родині всього 1 рід Ctenomys, але зате 27 видів), майже всі види родини шиншилових (Chinchillidae), що включає 3 роди й 6 видів.

Субендемічні для Магелланової області мара (Dolichotis) і нутрія (Myocastor koypus).

Тут ендемічні деякі види в цілому неотропічної родини броненосців (карликовий броненосець Zaedyuspichi й ін.). На півдні Чилі й на острові Чилое поширений монотипічний рід чилійські ценолести (Rhyncholestes) із родина цеполестових (щуроподібних опосумів).

Хуан-Фернандеська область у фауністичному відношенні не така оригінальна, як у флористичному. Фауністичний комплекс бере початок безпосередньо від фауни Магелланової області . Ендемізм досягає лише видового рангу. Тут є близько 20 ендемічних видів наземних молюсків, ендемічні колібрі (Eustephanus fernandensis) і тиранн (Anaertes fernandensis).

Фауна Циркумполярної області дуже збіднена, має океанічний характер, тут панують морські птахи ( пінгвінові, трубконосі, поморники) і морські ссавці (вухасті і справжні тюлені). Більшість пінгвінів приурочена саме до Циркумполярного області -- імператорський (Aptenodytes forsteri), королівський (A. patagonica), Аделі (Pygoscelis adeliae), золотоволосий (Eudyptes chrysolophus).

Ендемічна в цій області родина білих сивок (Chionididae) з 2 видами, що гніздяться на субантарктичних островах. Ці невеликі птахи, розміром з голуба -- віддалені родичі зобатих бігунків, властиних Магеллановій області.

Дуже характерний для Субантарктики поморник Маккорміка (Catharacta makkormicki). Однак його часто розглядають лише як підвид великого поморника (С. skua), що живе в Північній Атлантиці.

Зате біполярно поширені вухасті та справжні тюлені розрізняються в ранзі видів (південний морський слон -- Mirounga leonina) або родів (південний морський котик -- p. Arctocephalus і південний морський лев -- p. Otaria). Ці види тюленів виходять за межі Циркумполярної області в інші області Антарктичного царства, а також досягають Австралії (південний морський котик). антарктичний біофілотичний флора тваринний

Серед справжніх тюленів у Циркумполярної області ендемічні 4 монотипічні роди -- морський леопард (Hydrurga), тюлень Росса (Ommatophoca), тюлень-крабоїд (Lobodoii) і тюлень Уедделла (Leptonychotes).

Фауна Новозеландської області найбільш самобутня порівняно з іншими областями царства. Згадаємо про древні голантарктичні зв'язки цієї області ( риби-галаксиди і ловеттієві , веснянки-еустеніїди ) і про такі ж древні, але більш широкі гонд ванські зв'язки ( хижі молюски-ритиди , рівноногі раки Phreatoicidea). І з 54 видів риб-галаксид у Новозеландській області живуть 20 видів. А із 5 видів ловеттієвих (Aplochitonidae) цю область населяв 1 вид роду прототроктес (Prototroctes), що вимер близько півстоліття назад. Інший вид цього ж роду ловеттієвих властивий Південній Австралії і Тасманії, але інший рід родини розповсюджений на півдні Південній Америки -- у Магелланової області , що підкреслює зв'язок областей Антарктичного царства.

Рівноногі прісноводні раки підряду фреатоциди (Phreatoicidea) демонструють своїм поширенням давньогондванський зв'язок : вони населяють, крім Нової Зеландії, також Австралію, Індію і Південну Африку.

Високий відсоток ендемізму спостерігається в більшості груп комах. Так, із 1100 видів нижчих метеликів ендемічні понад 90 %. Фауна твердокрилих нараховує близько 4000 видів із них найбільше багато представлені жужелиці й довгоносики й навпаки, відсутні бронзівки, майки, світляки.

Надзвичайно бідна батрахофауна області складається всього із 2-3 видів роду леіопельма (Leiopelma). Найближчі родичи леіопельм, що об'єднуються разом з ними в одну досить древню родину Leiopelmidae, живуть у Північній Америці.

Унікальна герпетофауна , що включає гаттерію , або туатару (Sphenodon punctatus). Це представник особливого ряду дзоьбоголових (Rhynchocephalia), решту видів якого вимерли близько 100 млн. років тому. Крім гаттерії , у Новозеландській області є 2 ендемічних роди геконів і калька ендемічних видів сцинків роду лігозоми (Lygosoma).

В орнітофауні Новозеландської області є ендемічні ряди. Усього 200 років тому тут були винищені людиною гігантські нелітаючі птахи ряду моаподібних (Dmornithiformes), більше 10 видів яких існувало в історичний час. Ріст цих птахів варіював від 1 до 3 м, а маса найбільши х видів досягала, імовірно, 400 кг.

Ряд ківіподібних (Apterygiformes) включає 3 нині живучих види нелітаючих птахів, що належать до одного роду Apteryx.

Серед інших рядів птахів є також нелітаючі ендемічні форми: совиний папуга (Strigops habroptilus), пастушок уека (Gallirallus australis), такахе (Notornis mantelli), новозеландський кропив'яник (Traversia). Останній входить в ендемічну для області родину Acanthisittidae (усього 4 види). Ендемічна також родина новозеландських шпаків (Gallaeidae - 3 роди , 3 види).

Примітна виняткова бідність аборигенної фауни ссавців, що підкреслює давню ізоляцію новозеландських островів. Сюди змогли проникнути до появи тут людини лише рукокрилі . Це новозеландський виростогуб (Chalinolobus tuberculatus) і футлярокрил (Mystacina tuberculata) - єдиний вид ендемічної родини Mystacinidae. Саме відсутністю наземних ссавців і пояснюється різноманітність нелітаючих форм серед птахів. У цілому біофілоти областей Антарктичного царства мають глибокі родинні зв'язки, що сягають своїм коріннями до початку кайнозою, згодом на древні компоненти наклалися нашарування в основному неотропичного й австралійського характеру. Острівний характер всіх областей, крім Магелланової, сприяв як формуванню, так і збереженню в реліктовому стані ендемічних видів і груп до рангу родин і рядів .

Размещено на Allbest.ru