Регенерація рослин

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Регенерація рослин

3. Способи вегетативного розмноження рослин.

3.1 Розмноження поділом куща

3.2 Розмноження нащадками

3.3 Розмноження відводками

3.4 Розмноження живцями

3.5 Розмноження щепленням

3.6 Метод культури клітин

Висновки

Література

1. ВСТУП

Регенерація (від пізньолат. regeneratio - відродження, відновлення) в біології - відновлення організмом втрачених або пошкоджених органів і тканин, а також відновлення цілого організму з його частини. Термін «регенерація» запропонував в 1712 році французький вчений Р. Реомюр.

Більшою мірою регенерація властива рослинам і безхребетним тваринам, у меншій - хребетним. Регенерація спостерігається в природних умовах, а також може бути викликана експериментально.

Здатність до регенерації широко поширена у рослин від нижчих до вищих. В ході еволюції ця властивість рослин не тільки не втрачається, як у тваринному світі, а навпаки, вдосконалюється і стає різноманітнішою. Не втрачається здатність до регенерації відсутніх тканин і органів за рахунок практично будь-якої ділянки рослинного організму. Навіть з однієї вегетативної клітини будь-якого органу в експериментальних умовах можна відновити цілий організм.

Явища регенерації були знайомі людям ще в глибоку давнину. Можливості регенерації були описані ще в XVIII столітті, але до цих пір лишається загадкою, як відбувається цей процес.

В основі вегетативного розмноження рослин лежить широко розповсюджена у них здатність до регенерації. Вегетативне розмноження здійснюється шляхом розвитку нових особин з вегетативних органів або їх частин, іноді з особливих утворень, що виникають на стеблах, коренях або листках і спеціально призначених для вегетативного розмноження. Як у нижчих рослин, так і у вищих способи вегетативного розмноження різноманітні. Найбільш складних і різноманітних форм вегетативне розмноження досягло у вищих і особливо у квіткових рослин. Для них характерно розмноження за допомогою вегетативних органів: частин пагона, кореня, кореневища, листка.

Велике значення вегетативному розмноженню рослин надавав І. В. Мічурін. Він вважав, що від усякої рослини шляхом тривалого впливу на неї можна отримати потомство, яке легко розмножується живцями.

2. РЕГЕНЕРАЦІЯ РОСЛИН

Регенерація у рослин може відбуватися на місці втраченої частини (реституція) або на іншому місці тіла (репродукція). Регенерація (реституція та репродукція) може походити як від материнської частини рослини, так і від відокремленої його частини. У першому випадку мова йде про основну регенерацію, а в другому - про ізольовану. Весняне відновлення листя опалого восени - природна регенерація типу репродукції. Зазвичай, проте, під регенерацією розуміють лише відновлення насильно втрачених частин. При такій регенерації організм, насамперед, використовує основні шляхи нормального розвитку.

У рослин, особливо у вищих, викликана пошкодженням регенерація органів відбувається переважно у формі репродукції. Реституція зустрічається значно рідше. Як раз зворотна картина спостерігається у тварин, особливо у вищих. Ця різниця обумовлена глибокою відмінністю у розвитку вищих тварин і вищих рослин.

Рослинам, як менш диференційованим організмам, властива в значно більшій мірі, ніж тваринам, метамерність в їх нормальному індивідуальному розвитку, тобто здатність повторення раніше розвинених органів (елементів) в наступних стадіях розвитку рослини в її цілому. Звідси випливає і надзвичайно поширена у рослин мерістична мінливість в кількості певних органів або їх частин (наприклад, кількість листків, кількість квіток, пагонів, кількість листочків листка або пелюсток і тичинок квітки і т. д.). У тварин же індивідуальна мерістична мінливість цілих органів є винятком. Звідси у рослини в наявності легкий шлях поповнення втрачених органів або їх частин шляхом новоутворення їх в іншому місці тіла рослини; у тварин же для заповнення втраченого органу залишається майже виключно один шлях - відновлення з того самого місця, де сталася втрата.

Саме внаслідок відсутності або слабкого прояву метамерності розвитку у тварин (особливо у вищих) у них, як правило, відсутні закладення органів, що нормально не розвиваються, причому саме такі, які в онтогенетичному розвитку можуть бути стимульовані до росту. Також, зазвичай, відсутнє у тварин і новоутворення закладень будь-яких органів не на місці розвитку існуючих розвинених органів. Отже, у тварин регенерація може протікати переважно за типом реституції. В той же час у рослин вона протікає по типу репродукції, де використовуються закладення, обумовлені метамерністю розвитку.

Для реституції необхідні нові закладення в еволюційно незвичайному для них місці, саме на поверхні зрізу. При репродукції ж відбувається лише розвиток вже наявних закладень або ж утворення нових закладень в нормальному для них місці. До першого положення відносяться пазушні закладення бруньок, деякі випадки закладення бруньок на пластинках листків; до другого, наприклад, - звичайне закладення додаткових коренів на материнському корені.

Якщо рослина або окремий її орган не володіють метамерністю розвитку, то тут повинна зустрічатися регенерація за типом реституції, тобто так само, як у тварин. Так, у шляпкових грибів відсутня метамерність розвитку їх плодового тіла, і тут реституція останнього переважає над репродукцією. Те ж відноситься до більшості пластинок простих листків, здатних взагалі до регенерації. Але і при цьому часто залишається чинною зазначена вище інша особливість рослин, саме їх здатність закладати органи поза еволюційно нормального для них місця.

Тому регенерація органів у рослин відбувається переважно шляхом репродукції: відібрані органи компенсуються розвитком існуючих або метамерних закладеннь, що утворюються знову. Так, при відрізанні верхівки пагона посилено розвиваються бічні пагони. Рослини або їх частини, що розвиваються не метамерно, легше регенерують шляхом реституції, як і ділянки тканин. Наприклад, поверхня поранення може покритися так званою рановою перідермою; рана на стовбурі чи гілці може зарубцюватися напливами (каллюсамі). Розмноження рослин живцями - простий випадок регенерації, коли з невеликої вегетативної частини відновлюється ціла рослина.

Широко поширена регенерація і з відрізків кореня, кореневища або слані. Можна також виростити рослини з листкових живців, шматочків листка (наприклад, у бегоній). У тих же грибів, в залежності від віку та місця відняття частини плодового тіла, регенерація відбувається або з поверхні зрізу (реституція) або збоку ділянки материнського плодового тіла, що залишилась, тобто шляхом репродукції. У деяких рослин вдавалася регенерація з ізольованих клітин і навіть з окремих ізольованих протопластів, а у деяких видів сифонових водоростей - з невеликих ділянок їх багатоядерної протоплазми. Молодий вік рослини зазвичай сприяє регенерації, але на дуже ранніх стадіях онтогенезу орган може виявитися нездібним до регенерації. Як біологічне пристосування, що забезпечує заживлення ран, відновлення випадково втрачених органів, а часто і вегетативне розмноження, регенерація має велике значення для рослинництва, плодівництва, лісництва, декоративного садівництва і ін. Вона дає матеріал і для вирішення ряду теоретичних проблем, в тому числі і проблем розвитку організму.

З усього вище сказаного витікає важливе узагальнення. Якщо для деяких тварин може йти мова про відібраної в процесі еволюції здатності реституції тих органів, які найбільш схильні до пошкоджень в індивідуальному житті тварини, то для рослин це положення в загальному не може бути застосовно. Тут з однаковим успіхом можуть поповнюватися всі втрачені органи, і поповнення це можливо саме завдяки поширеною у рослин метамерності у розвитку, внаслідок широкої соматичної репродуктивної, а не реституційної здібності і звідси - мерістичної мінливості.

Однак все сказане у відношенні рослин являє собою лише загальну схему. В різних систематичних групах рослин не тільки реституційна, але навіть і звичайна репродукційна регенерація проявляється в різній мірі в залежності від будови і властивостей представників різних рослинних угрупувань, а також від умов і фаз онтогенетичного розвитку індивідуума і від характеру оперованих органів.

3. СПОСОБИ ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН

Вегетативне розмноження - це безстатеве розмноження шляхом регенерації у рослин, тканин і організмів. В основі вегетативного розмноження рослин лежить широко розповсюджена в них здатність до регенерації, тобто до відновлення втрачених органів чи частин або взагалі до розвитку з окремих ділянок тіла знову всієї рослини. При цьому нові особини утворюються з коренів, стебел або листків батьківського організму.

Розрізняють природне і штучне вегетативне розмноження. Природне вегетативне розмноження відбувається природним шляхом, без спеціальної участі в ньому людини.

Серед рослин нижчих груп, здатність до регенерації дуже висока. Наприклад, у багатьох мохів майже всі клітини їх тіла потенційно здатні розвинути нову рослину. При цьому у більш рідкісних випадках відновлення відбувається безпосередньо на місці поранення; частіше ж десь поблизу поранення виникає новоутворення або поранення викликає розростання уже закладених органів, що знаходилися в зачатковому стані.

У одноклітинних рослин розмноження їх шляхом ділення клітини можна теж вважати вегетативним розмноженням.

Багатоклітинні і великі неклітинні водорості, гриби, лишайники, часто розмножуються вегетативно, шляхом випадкового відламування від їх таллома окремих ділянок, які завдяки надзвичайній здатності до регенерації розвиваються в нові рослини. У грибів, мохів, селагинелл в найпростіших випадках вегетативне розмноження полягає в тому, що старі частини таллома або пагона відмирають, а більш молоді гілки його при цьому відокремлюються і стають самостійними. У папоротей, хвощів подібним же чином відбувається відмирання старих ділянок підземних кореневищ і відокремлення молодих з розвиненими з них надземними пагонами. Крім того, у деяких з цих вищих спорових рослин вегетативне розмноження відбувається за допомогою, так званих виводкових бруньок - придаткових бруньок на листках, які, відпадають з материнської рослини, проростають і дають початок новим особинам.

Серед рослин, які мають насіння, тільки однорічні і дворічні не розмножуються в природних умовах вегетативно. Серед багаторічних майже всі трав'янисті і всі дерев'янисті здатні, так чи інакше, до вегетативного розмноження.

У найпростіших випадках це відбувається шляхом відділення від материнської рослини пагонів, що розвиваються в нову особину. У рясок таким шляхом з декількох екземплярів, що перезимували утворюється за кілька тижнів потомство, яке покриває площу у пів гектара. У зв'язку з цим, ймовірно, ряска надзвичайно рідко цвіте.

Найбільш широко поширене у рослин, які мають насіння, вегетативне розмноження за допомогою кореневищ, надземних повзучих пагонів, які вкоріняються, цибулин, придаткових бруньок на коренях.

Надземні повзучі пагони (батоги, вуса, столони) являють собою перехід від типових вертикальних стебел до кореневищ. Стелючись по поверхні землі, вони у вузлах утворюють додаткове коріння, і тут же, у пазухах листків, бруньки, що дають вертикальні пагони з листками. Міжвузля повзучих пагонів відмирають, і нові рослини втрачають зв'язок з материнською. Таким чином, розмножується суниця. костяниця та ін. З однієї рослини суниці через два роки може утворитися 200 рослин, які займуть чималу площу.

Кореневищами вегетативне розмноження відбувається у більшості багаторічних трав. На деяких травах бруньки зближені, і виходять скупчені надземні пагони. На довгих кореневищах бруньки не скупчені, і надземні пагони, які утворюються з них не зближені. У міру вигніванія старих кореневищ нові рослини стають цілком самостійними. Розростаючись на всі боки, вони швидко заселяють велику площу.

Цибулинами розмножуються багато трав'янистих, головним чином однодольних рослин з сімейств лілейних і амарилісових (цибуля, часник, тюльпани, гіацинти, нарциси, лілії, гусяча цибуля та ін.). У деяких цибулини утворюються також і в пазухах листків надземних стебел (у зубянці), або в суцвіттях (у часнику), у останньому випадку квіток утворюється значно менше або зовсім не буває.

Бульби, що служать для вегетативного розмноження, бувають кореневого і стеблового походження, притому ті та інші можуть бути підземні та надземні.

Дуже поширене вегетативне розмноження придатковими бруньками, що утворюються на коренях і розвиваються в надземні пагони, так звані кореневі нащадки. Нові рослини стають цілком самостійними після відмирання коренів, що сполучали їх з материнськими. Таку кореневу поросль утворюють багато рослин.

У деяких рослин у пазухах листків утворюються маленькі пагони з листками, які відпадають потім з материнської рослини і укоріняються. Раніше помилково вважали, що у них проростають насіння на материнській рослині. Поширені вони головним чином в полярних, високогірних і степових місцевостях, де внаслідок стислості вегетаційного періоду насіння може не визріти. Такими є степовий мятлик, ситники, деякі арктичні овсяниці та ін.

В багатьох водних, головним чином плаваючих рослин, під осінь утворюються на вершинах стебел або на бічних пагонах особливі зимуючі бруньки, які наповнюються крохмалем і опускаються на дно або разом з материнською рослиною, або відокремившись від неї. Навесні після вигнивання материнської рослини вони випливають вгору внаслідок розвитку повітроносних порожнин і розвиваються в нові рослини. Так відбувається перезимування і вегетативне розмноження у пухирчатки, тілоріза, жабника, рути та ін.

Штучним розмноженням умовно можна назвати таке розмноження, яке в природі не має місця, так як пов'язано з хірургічним відділенням від рослини його частин, які застосовуються для розмноження. Між природним і штучним вегетативним розмноженням не можна провести різкої межі. Розмноження рослин, що розводяться бульбами, або цибулинами-дітками, відокремленими від материнської рослини, займає проміжне положення між природним і штучним вегетативним розмноженням.

До штучного вегетативного розмноження вдаються, якщо рослина в даних умовах не дає насіння, або дає його мало, поганої якості, якщо при розмноженні насінням не зберігаються властивості сорту, що зазвичай буває у гібридів, або якщо потрібно швидко розмножити дану рослину чи даний сорт.

3.1 РОЗМНОЖЕННЯ ПОДІЛОМ КУЩА

Ближче всього до природного вегетативного розмноження стоїть розмноження поділом кущів, вживане нерідко у різних декоративних трав'янистих багаторічних (примули, маргаритки, рудбекії, флокса, дельфініума та ін.), рідше у деяких багаторічних овочевих рослин (шніт-цибулі, цибулі-батун, щавлю, ревеню) і у деяких чагарників і дерев.

Це найпростіший спосіб отримання посадкового матеріалу. Діленням при пересадці можна розмножувати більшість кореневищних рослин, які мають під землею сильно розвинутий корень і у яких є кілька бруньок.

Дорослу рослину виймають з горщика, звільняють її від грунту, розрізають гострим ножем на окремі частини так, щоб на кожній обов'язково були ростові бруньки (Рис. 1) і висаджують кожен кущик в приготовлений субстрат.

Рослини, що цвітуть ранньою весною, рекомендується ділити і садити восени; що цвітуть влітку і восени краще ділити восени і навесні.

Рис. 1. Розмноження поділом куща.

3.2 РОЗМНОЖЕННЯ НАЩАДКАМИ

До поділу кущем близько стоїть розмноження нащадками, тільки тут при відділенні дочірніх рослин материнська рослина не витягується з землі. Цей спосіб застосовується у різних чагарників і дерев, які утворюють з додаткових бруньок на коренях кореневі нащадки (Рис. 2) (кореневу поросль), що потім викопують і пересаджують на нові місця. Так розмножують малину, ожину, сливу, вишню, черемху, обліпиху і ін.

У такий спосіб, але тільки стебловими нащадками (вусами) (Рис. 3), розмножують суницю і полуницю; у них відокремлюють і пересаджують молоді рослинки, що розвинулися на повзучих надземних пагонах.

Рис. 2. Розмноження кореневими Рис. 3. Розмноження стебловими нащадками. нащадками.

Існують рослини, такі як, наприклад, бріофілум Дегремона, які утворюють по краях листків велику кількість нащадків - повністю сформованих дочірніх рослинок з повітряним корінням. Більшість бромелієвих, сукуленти і кактуси, також розмножуються нащадками, що відходять від основного стебла. Їх відокремлюють і висаджують у невеликі горщики.

3.3 РОЗМНОЖЕННЯ ВІДВОДКАМИ

При розмноженні стебловими нащадками материнська рослина сама, без жодного впливу людини, дає пагони, які укоріняються, а при розмноженні відводками її змушують зробити це. Гілки рослини пригинають дугоподібно до землі й засипають їх зазвичай так, щоб верхівка пагона залишилася над землею. Через деякий час на ділянці гілки, засипаної землею, з'являються придаткові корені, після чого відводок можна пересадити на інше місце.

Укоріненню сприяє надрізання гілки, яка відводиться: воно ускладнює рух пластичних речовин, сприяє їх скупченню у місцях надрізу і більш швидкому утворенню кореня, і нових пагонів. Іноді відведену гілку всю розстилають по землі і отримують кілька відводків з вузлів. Гілки від товстих стовбурів «відводять», підв'язуючи до них горщик, випиляний збоку і наповнений землею, в яку вони пускають коріння. Практикують й інші способи відведення.

а) Горизонтальні відводки. У неглибокі борозни укладають молоді гілки (Рис. 4), пришпилюють їх і в міру росту пагонів 2-4 рази за сезон підгортають. Хороші результати дають поздовжні надрізи або перетяжка біля основи гілок мідним дротом у 2-4 витки. Так можна розмножувати троянди, гортензії, бузок.

Рис. 4. Розмноженні горизонтальними відводками.

б) Повітряні відводки. Цим способом розмножують юку, аралію, рододендрон, драцену, столітник, ехеверію. Застосовують цей спосіб у тих випадках, коли рослина дуже витягнулася і потрібно зменшити її висоту (Рис. 5). У місці бажаного вкорінення обрізають листя. Попередньо уздовж розпилюють горщик, підганяючи донний отвір під діаметр стовбура в місці вкорінення. Стовбур обгортають мохом, прикріплюють до нього за допомогою кілочків горщик, заповнюють його легкою землею і поливають. Для кращого утворення коренів на стовбурі роблять поздовжні надрізи. Горщик можна замінити обгортанням пагона поліетиленовою плівкою.

Рис. 5. Розмноженні повітряними відводками.

в) Вертикальні відводки. Підгортання часто застосовують при розмноженні тополі, липи та інших рослин. Якщо зрізати молоде дерево, на пеньку з'являється нові молоді пагони (Рис. 6). Коли пагони виростут до 8-10 см висоти, проводять перше підгортання (обов'язково поживною землею на 2/3-3/4 їхньої довжини), друге - при довжині пагонів 15-18 см, третє, коли їх довжина досягне 45-50 см. Наприкінці вересня землю видаляють, зрізають вкорінені пагони і садять їх в розплідник або на постійне місце.

Рис. 6. Розмноження вертикальними відводками.

У плодовому садівництві найчастіше застосовують розмноження вертикальними і горизонтальними відводками; так розмножують багато сортів агрусу, деякі підщепи яблуні, в декоративному садівництві - бузок, калину, жимолость та ін.

Багато сортів ожини і ожинообразної малини розмножують верхівковими відводками.

3.4 РОЗМНОЖЕННЯ ЖИВЦЯМИ

Живцем називають відрізок якого-небудь вегетативного органу, який служить для розмноження, як правило, штучного, тобто живець в буквальному сенсі відрізають від материнської рослини. При живцюванні використовуються частини рослини, здатні за певних умов відновлювати коріння (на стеблах), або бруньки (на корінні), або бруньки і коріння (на листках). Живці можуть бути стеблові або побігові (як у кімнатній герані, смородини, верби, тополі), листкові (як у бегоній), кореневі (як у кульбаби, іван-чаю, малини).

Стеблові живці можуть бути без листя (зимові), з листям (літні, або зелені), трав'янисті і дерев'янисті. Зимовими живцями розмножують виноград, деякі сорти агрусу, деякі типи підщеп яблуні і сливи, айву, інжир, гранат, жасмин, тополю, вербу та ін. Зеленими живцями розмножують агрус, вишню, сливу, айву, обліпиху, маслину, декоративні чагарники і трав'янисті квіткові рослини - хризантему, герань, гвоздику, жоржини, флокс і ін. Процес коренеутворення у зелених живців багатьох рослин стимулюють за допомогою ростових речовин.

Листковий живець - це листок або його частина. Листок садять в середовище вкорінення (частіше в пісок) черешком або укладають нижньою стороною, злегка надрізуючи опуклі жилки листка. Потім легенько присипають піском, поливають. Листковими живцями розмножують бегонію, седум, узамбарську (африканську) фіалку і ін.

Кореневі живці - частини кореня, довжиною 10-15 см; заготовляють їх зазвичай восени, зберігають прикопаними в піску і торфі, навесні висаджують у родючий грунт. Кореневими живцями розмножують малину (червону), ожину, молоді сіянці яблуні, деякі сорти вишні, сливи та ін.

Іноді можна говорити і про живцювання в природних умовах, наприклад у лиходії, верби ламкої, рокити, і деяких інших видів верб.

У верб при сильному вітрі відламуються невеликі кінцеві гілочки, які, потрапивши на вологий грунт (зазвичай на морський пісок), швидко вкорінюються і дають нові рослини. Але частіше цей прийом здійснюється за допомогою ножа.

Живцювання - один з найпростіших і розповсюджених способів розмноження рослин. Рослини, отримані за допомогою живцювання вже на другий, третій рік дають плоди. А, наприклад, інжир здатний дати плоди вже у перший рік життя.

3.5 РОЗМНОЖЕННЯ ЩЕПЛЕННЯМ

розмноження рослина репродукція регенерація

Найбільш штучним зі всіх способів вегетативного розмноження (в природі зовсім не зустрічається) є щеплення, або трансплантація (лат. transplantatio - пересадка). Щепленням називають перенесення частини однієї рослини (прищепа) на іншу (підщепа).

Щепленнями розмножують рослини в тому випадку, коли іншими способами не вдається повною мірою зберегти ті або інші декоративні або сортові особливості рослин, або якщо красива, цінна рослина в кімнатних умовах на своїх коренях не росте, а на коренях менш вибагливої рослини вона росте добре. Останнє в основному відноситься до кактусів. До того ж відомо, що підщепа дуже впливає на щеплену частину. Вона здатна прискорити і посилити ріст і розвиток щепленої рослини, змусити її раніше, рясніше, триваліше й гарніше цвісти, збільшити або скоротити строк її життя, підвищити стійкість до шкідників і хвороб. Прищеплюють, як правило, цитрусові (лимони, апельсини, мандарини) і кактуси.

Існує безліч різноманітних способів щеплення, які можуть бути об'єднані в дві групи. В одному випадку в якості прищепи служать живці, в іншому випадку - брунька з шматочком кори і деревини.

а) Спосіб щеплення, при якому в якості прищепи використовують бруньку зі шматочком кори і деревини (вічко), отримав назву окулірування (від лат. okulus - «око», інакше - щеплення вічком) (Рис.7). На підщепі гострим ножем роблять Т-подібний надріз кори. Края кори підщепи обережно відгинають і вставляють вічко. Брунька щепи виступає назовні. Місце з'єднання прищепи та підщепи обв'язують. Частіше окулірування проводять в кінці літа, але можна це робити й навесні. Вічка беруть з однорічних пагонів. Вибирають найбільш великі бруньки з плодоносних рослин того сорту, який хочуть розмножити. У разі вдалого щеплення, коли забезпечується зрощення прищепи та підщепи, вічко дає початок пагона. Пагони, що розвиваються з бруньок підщепи, зрізують. Нова рослина являє організм, у якого коренева система успадкована від підщепи, а майже вся надземна частина - система пагонів прищепи.

Рис.7. Окулірування, послідовність операцій.

б) Копуліруванням називають зрощення живця з підщепою, що має однакову з нею товщину (Рис. 8). Їх зрізають навкіс, так, щоб площини зрізу їх збігалися, прикладають один до одного, зв'язують і іноді обмащують особливим садовим варом. Потрібно ретельно піклуватися про збіг камбіїв. Для більшої міцності з'єднання і кращого зрощення часто роблять різні вирізи на підщепі і відповідні їм вирізи на прищепі - так зване щеплення з «язичками».

Рис. 8. Копулірування, послідовність операцій.

3.6 МЕТОД КУЛЬТУРИ КЛІТИН

Біологічна наука розробила нові методи розмноження рослин за допомогою окремих клітин або шматочків тканини. Цей спосіб називається методом культури клітин. При цьому в спеціальних умовах з однієї клітини або шматочка тканини виростає ціла рослина. Таким способом можна швидко розмножувати цінні культури, налагодити промислове виробництво маси клітин рідкісних лікарських рослин, як, наприклад, женьшеню. Якщо в штучних умовах на живильному середовищі 50 г женьшеню вирощують за 6 - 7 тижнів, то в природних умовах на це потрібно 50 років.

ВИСНОВКИ

Таким чином, з усього вище сказаного витікає важливе узагальнення. Якщо для деяких тварин може йти мова про відібраної в процесі еволюції здатності реституції тих органів, які найбільш схильні до пошкоджень в індивідуальному житті тварини, то для рослин це положення в загальному не може бути застосовно. Тут з однаковим успіхом можуть поповнюватися всі втрачені органи, і поповнення це можливо саме завдяки метамерності у розвитку, внаслідок широкої соматичної репродуктивної, а не реституційної здібності і звідси - мерістичної мінливості.

В основі вегетативного розмноження рослин лежить широко розповсюджена у них здатність до регенерації, тобто до відновлення втрачених органів чи частин або взагалі до розвитку з окремих ділянок тіла знову всієї рослини. При цьому нові особини утворюються з коренів, стебел або листків батьківського організму.

Вегетативне розмноження рослин у сучасному світі має великий науковий і практичний інтерес і часто застосовується в рослинництві та лісництві.

Щоб зрозуміти всю важливість способу вегетативного розмноження рослин, досить згадати, що багато рослин мають велике народногосподарське значення, розмножуються виключно вегетативно. У сільському господарстві вегетативно розмножуються картопля, топінамбур (земляна груша). Плодові рослини - яблуні, цитрусові, виноград і багато інших - розмножуються переважно вегетативно - щепленням. Плантації таких технічних культур, як ароматичні (м'ята), хінне дерево, створюються завдяки здатності цих рослин розмножуватися вегетативно.

У лісовому господарстві також здавна використовується ця особливість розмноження деревних рослин. На місці порубок дуба, берези, ясена, клена вже на наступний рік з'являється поросль, а через два-три роки вже росте молодий низькостовбуровий лісок. Осика завойовує собі великі території, витісняючи часто такі породи, як дуб, ялину, сосну та ін., завдяки здатності швидко розмножуватися за допомогою кореневої порослі. Такі породи як верби і тополі, розмножуються на великих плантаціях виключно живцями.

Останнім часом зростає інтерес до подальшої розробки різних способів вегетативного розмноження рослин, особливо таких, які важко розмножуються.

Таким чином, важко переоцінити роль вегетативного розмноження в природі і в штучних умовах, воно безсумнівно заслуговує на увагу дослідників, вчених і садівників.

ЛІТЕРАТУРА

1. Барна І.В., Барна М.М. Біологія. - Тернопіль, 2000. - 206с.

2. Кренке Н.П. Регенерация растений. - М., Л., 1950. - 678 с.

3. Аксёнова Н.А., Фролова Л.А. Деревья и кустарники для любительского садоводства и озеленения. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 160 с.

4. Хессайон Д.Г. Все о саде, за которым легко ухаживать. - М.: Кладезь-Букс, 2009. - 128с.

Размещено на Allbest.ru