Гінкго - листопадне дерево, заввишки до 30-40 м (у Європі - до 18 м), діаметр стовбура - до 2,5 м. Живе гінкго до 2 тисяч років. Стійке до холоду, комах-паразитів, фітопатогенних грибів, вірусів, забрудненої атмосфери великих міст. Рослина дводомна, на чоловічих рослинах в сережковидних зборах спорангіїв (колосках) розвивається пилок. На жіночих рослинах на довгих ніжках розвиваються по два сім'язачатка. Обидва процеси уперше відбуваються на 25-30 році життя дерева, тільки тоді з'являється можливість сказати яке воно - жіноче або чоловіче. Запилюються рослини вітром пізньої весни. Через декілька місяців після цього, восени відбувається запліднення. Пізніше утворюються жовтуваті плоди і обпадають, зародок в них розвивається вже після опадання. Насіння округле, трохи нагадують абрикос, однак володіє неприємним запахом згірклого масла (його дає масляна кислота). Насіннєва шкірка складається з трьох шарів: зовнішнього - м'ясистого, жовтувато-бурштинового кольору, середнього - твердого, з поздовжніми ребрами і внутрішнього - тонкого паперуподібного. Плоди сливовидні, м'ясисті, спочатку зелені, потім жовті з сизим нальотом. Насіння має жагуче-терпкий смак і неприємний запах. Плоди дозрівають в жовтні. Насіння немає періоду спокою, що і є причинної їх примітивності. При проростанні сім'ядолі залишаються всередині насінини. Перші декілька листків проростка - лусочкоподібні катафілли і лише потім формується характерні для гінкго віялоподібні листки. [43]. Гінкго дуже пізно вступає в стадію плодоношення - навіть за сприятливих умов тільки через 30-35 років при насіневому розмноженні.

Відділ. Pіnophyta

Клас. Gіnkgoopsіda

Порядок. Gіnkgoales

Родина. Gіnkgoaceae

Рід. Gіnkgo

Вид. bіloba L. - дволопатеве. [56]

1.1.1 Gіnkgo bіloba L. у світовій флорі

Гінкго дволопатеве, попри те, що є єдиним представником класу гінкгових, який дожив до наших днів, було дуже розповсюджене по планеті, в мезозойську еру - 250 млн. років тому в давньому Китаї [42].

Прадавня китайська література не містить ніяких відомостей про гінго, але в кінці XІ ст. (династія Сінь) з'явились повідомлення про аборигенну рослину гінкго у Східному Китаї. В поемі Оу - Янь Ксін записано: "Gіnkgo" вирощується на півдні річки Янгтре. Насіння вважається у Кайфень коштовним і береться як данина". Також відомо, що XІІ гінкго культивували будійські монахи від Китаю до Японії і Кореї.

Проте у Південному Китаю гінкго міг бути відомим у дикорослому стані ще раніше. Згідно енциклопедичних даних (Куань Куін, Фань Пу, 1708 р.), [35,36] насіння гінкго вживалося принаймні з часів династії Нан. А у травниках насіння згадується з часів династії Янь (1208 - 1368). Після правління династій Сінь і Янь (XІ - XІV ст.) гінкго почали вирощувати вже по всій території Китаю.

У Китаї і у Японії його висаджували біля священних храмів і гробниць. В традиційній китайській і японській кухні гінкго почали використовувати з XVІІ ст. і використовують до сьогоднішнього дня.

Але у решті країн світу до кінця XVІІ ст. вважалося, що гінкго є вимерлим близько 2,5 млн. років тому видом. І лише у 1691 р., коли німецький лікар і ботанік Енгельберт Кемпфер (1651 - 1726) виявив цю рослину в Японії і описав у праці "Amoenіtatum extіcarum" (1712 р.), [42] відбулося друге відкриття гінкго для науки. В 1730 р. гінкго було інтродуковане до ботанічного саду м. Утрехт в Голландії. В 1754 р. дерево потрапило до ботанічного саду Школи Гордона, а в 1762 р. до Королівського ботанічного саду у м. К'ю неподалік від Лондона. Саме з ботанічного саду К'ю і безпосередньо з Південного Сходу (Японія і Китай) ця екзотична рослина поширилась до інших країн Європи.

У 1754 році гінкго потрапило до Великобританії. Там до теперішнього дня збереглося дерево, за допомогою якого було досліджено особливості запліднення гінкго. Англійці називають гінкго "деревом дівочого волосся" за схожістю листків з ваями папороті венерине волосся. Французи охрестили гінкго "деревом за сорок екю". Таку дивну назву воно отримало в 1780 році від паризького ботаніка - любителя Петіньї. Тому вдалося купити у одного з англійських садівників горщик з п'ятьма маленькими гінкговими деревами за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Ці дерева стали пращурами майже всіх гінкго, які ростуть тепер в Франції. До Америки гінкго потрапив дещо пізніше - у 1784 р. і був висаджений у саду Вільяма Гамільтона у Філадельфії [45]. Хоча у міоцені гінкго було широко розповсюджене у субтропічному кліматі місцевості, яку тепер займає штат Вашингтон.

У Токійському ботанічному саду росте чудовий екземпляр гінкго. Перед ним - мармурова дошка, на якій висічено ім'я ботаніка Хиразе, що присвятив вивченню цієї рослини велику частину свого життя. У Нагасакі існує дерево, вік якого налічує більше 1200 років. У Китаї в природних умовах зростання виявлено гінкго висотою 45 м. Припускають, що воно наближається до 2000 - річного рубежу. В наші дні гінкго можна зустріти в парках Західної Європи і на вулицях міст Північної Америки. Але найбільше дерева індуковані в окремих ботанічних садах великих міст в Північній і Південній Америці, Східній Європі, Середній Азії, Австралії та Новій Зеландії. (рис. 1.1-1.3)

Рис. 1.1 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Євразії.

Рис. 1.2 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Австралії.

Рис. 1.3 Карта поширення Gіnkgo bіloba у Південній і Північній Америці.

1.1.2 Поширення Gіnkgo в Україні

В Україні Gіnkgo bіloba вперше був інтродуковане у 1811 в Кременецькому ботанічному саду на Волині [23] р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почало вирощуватися у Нікітському ботанічному саді в Ялті. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України.

На території України гінкго є досить рівномірно поширений у культурі. Північна межа заселення цією рослиною сягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід - до Ужгорода і на схід до - Харкова [40]. Вперше утворення схожого насіння в кліматичних умовах України було зафіксовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна.

Зазвичай поширене гінкго у ботанічних садах, парках і зелених насадженнях України. (рис 1.4)

Рис. 1.4 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Україні.

Результати багаторічної інтродукції Gіnkgo в різних за кліматичними умовами країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України є значно суворішими порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго тут нормально росте, повноцінно розвивається і утворює насіння [8]. Як було показано в спостереженнях Синіциної Л.В. найкраще ця рослина розвивається на відкритих сонячних місцях, а дуже негативно на її ріст впливає затінення, ущільнення і сухість ґрунту. Ця рослина витримує сильні морози і після цього утворює схоже насіння, що дає підставу стверджувати про те, що акліматизація цього реліктового виду в умовах України відбулася [30].

1.1.3 Орфографічні та кліматичні умови міста Львова

Львів який представляє своєрідну урбосистему розміщений на головному європейському вододілі Балтійського і Чорноморського басейнів. (Рис.2.1).

Рис. 2.1 Орографічна схема Львова [10]: 1 - долини і пагорби, 2 - останцеві виступи, 3 - плато, 4 - понижені рівнини, 5 - головний європейський вододіл.

Територія міста Львова та його передмістя знаходиться на північній околиці Подільської височини. Завдяки довготривалим ерозійно-тектонічним процесам на даній території сформувався особливий комплекс рельєфу, який представлений тут вододільними височинами, ерозійно-акумулятивними пасмово-долинними формами, структурними плато, скульптурними рівнинами і височинами. Вони належать до трьох географічних країн: Розточчя, Побужжя і Львівська височина. Розточчя - це високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околиці Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, що піднімаються до 400м і тягнуться в напрямі з південного заходу на південний схід. Від горбків Брюховичі - Голосько (382 м) через Кортумівку (374 м), Високий Замок, Піскову гору (389 м), Личаківські узгір'я, Міські Пасіки до Чортової скелі (414 м). Побужжя - тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризується воно різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Гряди розділені між собою підмоклими долинами. Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя (басейн Водники), Опіллям, Львівсько-Люблінською депресією і південним кінцем розточчя. Львівська височина (330 - 350 м) охоплює Снопків, Персенківку, площу Східних Ярмарків, Кадетську гору, Богданівку та Кульпарків. Саме тут проходить європейський вододіл. Місто Львів розташоване на р. Полтва [62].

Окрім, складного рельєфу клімат міста Львова перебуває під одночасним впливом повітряних мас Євразії та Атлантичного океану. У зимовий і весняний період спостерігається надходження континентального арктичного повітря, чим і пояснюється холодна, безхмарна погода та низькі температури. У літньо-осінній період, сюди часто потрапляє морське арктичне повітря, що приносить холодну і вологу погоду.

Весною і літом деколи пробивається континентальне тропічне повітря, що зумовлює досить високі температури. Морські тропічні маси повітря викликають теплу хмарну погоду з туманами [4]. Впродовж року переважають західні і південно-західні вітри. Середньорічна швидкість вітру становить 4 м/с [6]. Вітряні дні у році складають у середньому 78%, безвітряні - 22%. (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Розподіл середньомісячних швидкостей вітру міста Львова [6]

Територія м. Львова, отримує за рік 163,3 ккал/см² сумарної сонячної радіації [2]. У Львові протягом року нараховують всього близько 50 ясних і близько 150 похмурих днів, всі решта відрізняються мінливою хмарністю. Хмарність у зимовий період досягає 70 - 77% у літній 44 - 46%. Внаслідок високої хмарності спостерігається зниження тривалості сонячного сіяння.

Важливим показником клімату є температурний режим. Зокрема 271 день у році має температуру вище: 0⁰С, 215 - 5⁰С, 164 - 10⁰С, 105 - 15⁰С. Річна амплітуда температур для Львова дорівнює 20,8 ⁰С. Хід середньомісячних і річних температур повітря Львова наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Середні місячні та річні температури в місті Львові [6]

Середня річна відносна вологість повітря складає 79%; зимою вона досягає 88 - 97%, у літній час понижується до 56%. Середня кількість опадів становить 660 мм: у теплий період року випадає 489 мм, у холодний - 171 мм [6]

Вологість повітря міських територій є також нижчою ніж приміської зони. Влітку опівдні ця різниця для Львова коливається у межах 15 - 17%. Головною причиною такого різкого зниження вологості повітря у містах, за С.П. Мельничуком є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів тощо) [32]. Розподіл середньомісячних значень відносної вологості повітря у році, характерних для міста Львова подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Розподіл значень середньомісячної відносної вологості міста Львова [10]

Єдиним сучасним представником класу гінкгових є реліктова рослина - гінкго дволопатеве (Gіnkgo bіloba). Воно було відкрите для науки в 1690 р. в Японії лікарем голландського посольства Є. Кемпфером і в 1712 р. описано ним же під назвою Gіnkgo, що в перекладі з японської означає "срібний абрикос" або "срібний плід". Так називалися продавалися в японських крамницях їстівні насіння цього дерева. З давніх пір дерева гінкго, як вельми шановані і священні, ростуть у багатьох парках, що оточують старовинні храми в Японії, Китаї і Кореї. Близько 1730 гінкго був ввезений до Західної Європи, а приблизно років через 50 - у Північну Америку. З цього часу гінкго незмінно користується пильною увагою і ботаніків, і садівників. Автором наукової назви " гінкго " є Карл Лінней. Одіп з англійських садівників послав незвичайне рослина великому натуралісту, і в 1771 р. Лінней ввів його в ботанічну літературу під латинською назвою Gіnkgo bіloba. Гінкго дволопатеве - високе дерево, що досягає більше 30 м у висоту і більше 3 м в діаметрі. Молоді дерева мають пірамідальну крону, з віком крона стає більш розлогою. Бічні гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом, іноді вони зближені, утворюючи подобу мутовок. Кора сіра, шорстка, у старих дерев - з поздовжніми тріщинами. Основну масу стовбура гінкго, як і у хвойних, становить деревина, серцевина розвинена слабо, кора вузька. Річні кільця виражені досить добре, хоча і не так чітко, як у більшості хвойних. Трахеїди вторинної ксилеми мають 1-2 ряди округлих облямованих пір в супротивні, рідше, в черговому розташуванні. Серцевинні промені однорядні, низькі. Істотною відмінністю від переважної більшості хвойних є відсутність у гінкго здатності до утворення смоли., Листя гінкго розташовуються на пагонах двох типів - на подовжених кінцевих пагонах, зростаючих швидко, і на укорочених пагонах (брахібластах), що відрізняються уповільненим ростом. На довгих пагонах листя поодинокі, сидять по спіралі. Брахібласти, як у деяких хвойних (модрина, кедр.), утворюються на довгих пагонах з пазушних бруньок листя. Подовжені і укорочені пагони відрізняються і за анатомічною будовою. Зокрема, у укорочених пагонів серцевина і кора займають відносно велику площу поперечного перерізу. На верхівці укорочених пагонів у гінкго утворюється пучок з 5-7 листків. Жодне з сучасних голонасінних рослин не має листя, схожі на листя гінкго. Вони мають веєропобідну або широко клиноподібну шкірясту пластинку, пронизану багаторазово діхотомірующімі жилками, чим нагадують листя деяких папоротей. Продихи на нижній стороні листа гаплохейльні. Черешок листа тонкий, пружний, довжиною до 10 см. Пластинка більшості листя більш-менш глибоким серединним V - подібним вирізом розсічена на дві симетричні половинки. Ця їх особливість відображена у видовому епітеті (від лат. Bіloba - дволопатеве). Листя молодих екземплярів гінкго, особливо проростків, а також пагонів прикореневої порослі, більш сильно порізані, бувають 4-8 лопатевими і нерідко мають кліноподібну підставу. Такі листи дуже схожі на листя древніх, вимерлих представників роду гінкго. Гінкго відноситься до числа небагатьох листопадних голонасінних. Щорічно пізньої осені дерева скидають листя, які незадовго до цього набувають привабливий золотисто - жовтий колір. Гінкго - дводомна рослина. Його чоловічі та жіночі репродуктивні органи утворюються на різних деревах. Втім, садівники мають можливість частково " виправити цю помилку природи " шляхом щеплення пагонів з жіночого екземпляра на чоловічий і навпаки. У стадію зрілості дерева гінкго входять досить пізно. За сприятливих умов вони починають утворювати пилок і насіння на 25 - 30 - й рік життя. До цього часу невідомо, який перед вами примірник - чоловічий чи жіночий. Мікро- та мегастробіли гінкго утворюються на укорочених пагонах. Закладаються вони в кінці літа, але дозрівають на початку наступного вегетаційного сезону. Ранньою весною, коли ще не зовсім розпустилися листя, на дорослих примірниках гінкго з'являються стробіли. Мікростробіли гінкго сережкоподібний і складаються з осі і спірально сидять на ній мікроспорофілів. Мікроспорофілли являє собою тонку ніжку, на кінці якої розташовано два, рідше 3-4 висячих мікроспорангія. У мікроспорангіях утворюються численні мікроспори, дуже схожі на мікроспори саговникових. Вони однобороздні, еліпсоїдальні або майже округлі. Розвиток чоловічого гаметофіту в мікроспорії починається ще всередині мікроспорангія. До часу розкриття спорангия, а це відбувається зазвичай в кінці квітня - початку травня, пилкові зерна складаються, як правило, вже з чотирьох клітин: перший і другий проталліальной клітин, генеративної клітини і гаус торії. У такому стані пилкові зерна розсіюються вітром і переносяться на сім'язачатки. До цього часу сім'язачаток виділяє краплю обпилювальної рідини, до якої пилок приклеюється. Зрілі мегастробіли гінкго складаються з довгої ніжки і сидять на ній двох сім'язачатків, з яких, як правило, розвивається тільки один. На одному скороченому втечу серед листя може утворитися до 7 мегастробіли. В основі кожного сім'язачатка є валик, який називають комірцем. Зрідка зустрічаються мегастробіли з 3-4 і більше (до 15) сім'язачатками. Такі випадки зазвичай трактуються як свідчення походження редукованого мегастробіла гінкго дволопатевого від мегастробіли * предкової форм, що мали велику кількість сім'язачатків. Звернемося до біологічних процесів, які відбуваються в сім'язачатків гінкго у міру його розвитку. Глибоко в тканини нуцеллуса, ближче до його основи, закладається материнська клітина мегаспори. Після редукційного ділення з неї утворюється лінійна тетрада клітин. Подальшому розвитку піддається тільки нижня з них. Вона-то і стає функціонуючої мегаспора, з якої розвивається жіночий гаметофіт. Решта клітини тетради дегенерують. Дослідження ультраструктури материнської клітини мегаспори показали, що перед розподілом в ній відбуваються складні перетворення і перерозподіл деяких органел. Зокрема, велика частина пластид і мітохондрії концентрується переважно у нижній (халазальной) частини цієї клітини, з якої утворюється функціонуюча мегаспора. Протягом майже місяця в мегаспора відбувається вільне ділення ядер. У результаті в ній утворюється більше 8000 ядер. Приблизно в середині червня навколо ядер починають формуватися клітини. Освіта клітинних стінок здійснюється доцентрово, тобто спочатку формується зовнішній шар тканини гаметофіта і потім поступово клітинами заповнюються внутрішні ділянки. Пухка тканина нуцеллуса поступово абсорбується розростається гаметофітом. Наприкінці червня на верхівці утворився масивного гаметофіта зазвичай формуються два архегония. У просторі між ними в середині серпня з'являється столбікообразних виступ. Над цією ділянкою руйнується оболонка мегаспори, архегонии і столбікообразних виступ виявляються на дні пилкової камери. Архегонии тим часом продовжують розвиватися. Центральна клітина архегонія ділиться неравновеликих на верхню маленьку черевну канальцеву клітину і що розташовується під нею велику клітинку, яка стає яйцеклітиною. Черевна канальцева клітина недовговічна н незабаром руйнується. Задовго до процесу запліднення в гаметофите починають накопичуватися поживні речовини - крохмаль, ліпіди, лппопротеіни. Акумулюються вони і в яйцеклітині. Те ж саме, як було сказано вище, характерно і для саговникових. Інший біологічної особливістю гінкго, що відрізняє його від інших голонасінних, крім саговникових, є рання диференціація інтегумента, яка відбувається також задовго до запліднення. Цілком розвинений інтегумент сім'язачатка гінкго складається з трьох шарів. Примикає до нуцеллуса внутрішній, найтонший шар (ендотеста) за зовнішнім виглядом нагадує найтоншу, пергаментний папір. Середній шар (склеротеста) твердий, сильно лігніфіцірованний, товщиною до 0,5 мм, утворює " кісточку " дозрілого сім'язачатка, а згодом - насіння. Зовнішній шар интегумента (саркотеста) м'ясистий, соковитий, досягає в товщину 5-6 мм і покритий кутіпізірованною епідермою з устьицами. Восени саркотеста забарвлюється в красивий янтарно - жовтий колір, але одночасно набуває неприємного запаху через присутність масляної кислоти (яка, як відомо, міститься і в прогірклому вершковому маслі). За ступенем розвитку інтегумента у гінкго, як і у саговникових, неможливо відрізнити стерильний сім'язачаток від заплідненого, не зробивши поперечного зрізу. У решти сучасних голонасінних повна диференціація інтегумента і затвердіння склеротести відбувається тільки після утворення зародка. Повернемося до процесів, що відбуваються усередині сім'язачатка. Пилкові зерна, які проникли навесні під час запилення в пильцеву камеру, продовжують перебувати в ній, плаваючи в обпилювальної рідини. Після проростання пилкового зерна перша проталліальної клітина руйнується, а генеративная клітина ділиться, утворюючи сперматогенну клітину і клітину-ніжку. Надалі розвивається тільки сперматогенна клітина. Шляхом ділення з неї утворюються два рухливих сперматозоїда. Один з кінців сперматозоїда укладає блефаропласт - своєрідне опорна освіта, до якого прикріплюються численні джгутики. Сперматозоїди дуже еластичні, рухливі і "випливають " через отвір гаустории. Одночасно верхівка яйцеклітини утворює невелике випинання, проникаюче між клітинами шийки архегония. Як тільки плаваючий в пилкової камері сперматозоїд торкнеться шийки, це випинання втягується всередину, як би прокладаючи дорогу сперматозоїду. Однак в яйцеклітину проникає тільки головка сперматозоїда. В результаті злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється зигота з диплоїдним набором хромосом: 2п = 24. У хромосомному наборі гінкго є статеві х - і y - хромосоми. У чоловічих дерев гінкго є пара гетероморфних хромосом: одна хромосома цієї пари несе супутник (x - хромосома), інша його не має (у - хромосома). Хромосоми відповідної пари у жіночих дерев однакові, обидві мають по супутнику (x - хромосоми). Запліднення у гінкго відбувається на початку вересня. Таким чином, між запиленням і заплідненням гінкго проходить кілька місяців. Гінкго - перша голонасінна рослина, у якого були відкриті рухливі сперматозоїди. Честь цього відкриття належить японському досліднику С. Xіразе. Працюючи художником в лабораторії ботаніки Токійського університету, він захопився ботанікою і почав вивчати ембріогенез гінкго. У 1896 р., спочатку на мікроскопічних препаратах, а потім і в прижиттєвому стані він відкрив рухливі сперматозоїди. І до цих пір в ботанічному саду Токійського університету росте величезна дерево гінкго, з якого Хиразе брав матеріал, який призвів його до блискучого відкриття. Близько дерева - пам'ятна дошка. Запліднення за допомогою рухливих сперматозоїдів зближує гінкго з Саговникові, а точніше, показує, що і та і інша група голонасінних в цьому відношенні стоять на однаково низькому ступені еволюції. Розвиток зародка, а нерідко і запліднення відбувається у гінкго вже в опалих з дерева насінних зачатках. Це теж одна з архаїчних особливостей цієї рослини, мабуть зближує його з вимерлими насіннєвими папоротями і кордаїтові. Насіння гінкго не мають періоду спокою (теж архаїчний ознака!) І можуть прорости, як тільки зародок досягне свого максимального розвитку. При найбільш сприятливому поєднанні температурних умов і вологості це трапляється не раніше, ніж через три місяці після запліднення. У природі насіння гінкго зберігають здатність до проростання близько року за умови їх перебування на досить вологому субстраті. При проростанні, як і у саговникових, сім'ядолі не виходять на денну поверхню, а залишаються всередині насіння (підземне проростання). Перші два листа зазвичай лусковидне, третій і наступні листя - лопатеві. З наведеного опису видно, що гінкго володіє цілим рядом суттєвих, здебільшого архаїчних, особливостей, що відрізняють його від хвойних. Гінкго - одне з найбільш примітивних голонасінних рослин сучасного рослинного світу. За рівнем еволюційного розвитку, як було показано, він найближче до Саговникові. Рід гінкго з єдиним збереженим представником по праву виділяють в самостійне сімейство гінкгових (Gіnkgoaceae), а це сімейство, в свою чергу, в самостійний порядок і клас. Але в мезозойську еру цей рід був представлений принаймні кількома десятками видів і займав величезний, майже космополітичним ареал. За ДАНП геологічному літописі, історія роду гінкго починається в тріасі. Про існування та розповсюдженні гінкго в минулі геологічні епохи зазвичай судять за знахідками копалин листя (рис.181). Репродуктивні органи, схожі на відповідні структури сучасного гінкго, також зустрічаються у викопному стані, але дуже рідко. Не менш рідкісні достовірні копалини деревини гінкго. Палеоботанічні дані свідчать про те, що морфологічна еволюція листа гінкго йшла в бік зменшення рассеченности листової пластинки. Тріасові і більшість юрських гінкго мали листя, розсічені на 4-12 і більш чітко оформлених лопатей. У середині юрського періоду починають з'являтися гінкго з майже цільної, лише по краю неглибоко надрізаної листової платівкою. У ранньому крейди цельнолістной гінкго зустрічаються вже досить часто, одночасно скорочується кількість видів з кавалками листям. У пізньому крейди і третинному періоді залишаються тільки гінкго з цільної або мало розсіченою платівкою листа. До гінкгових з більшою чи меншою мірою достовірності відносяться ще кілька пологів, також відомих головним чином по листовим залишкам. Це - байера (Baіera), еретмофіллум (Eretmophyllum), гінкгодіум (Gіnkgodіum), глоссофіллум (Glossophyіlum), сфенобайера (Sphenobaіera), Торелл (Torellіa). Найдавніший з них - сфенобайера - з'являється в пермських відкладеннях, тобто наприкінці палеозойської ери. Розквіт гінкгових припадає на юрскій і раньомеловий час, причому вони були поширені переважно в північній півкулі на території, що входила в зону помірного і теплого клімату з досить високим ступенем вологості. У цей час існували і рід гінкго, і всі перераховані вище пологи передбачуваних гінкгових (крім палеогенової Торелл). Особливо багато гінкгових було на території нинішньої Сибіру. Мабуть, немає жодної юрської або ранньомелової сибірської флори, де б не зустрілися ті чи інші представники давніх гінкгових. Найбільш широко були поширені пологи гінкго, байера і сфенобаєра. Нерідко відбитки листя гінкгових переповнюють площині нашарування геологічних порід, на зразок того, як під час осіннього листопаду листя вистилають грунт у лісі. Така велика кількість залишків дозволяє думати, що в юрський період і ранньомелову епоху рослини цієї групи були одними з основних лісоутворюючих листопадних порід помірної і теплопомірної зон північної півкулі. Листя древніх представників гінкгових класифікуються за формою листової пластинки, її розмірами і розсіченості, густоті жилкування, довжині черешка, наявності або відсутності секреторних каналів. Багато стародавніх види гінкгових, як і сучасний гінкго дволопатеве, характеризуються значною мінливістю листя. Але як би вона не була велика, будова епідерми листя в межах виду залишається однаковим. З іншого боку, подібні листи різних видів виявляють явні відмінності в будові епідерми: в характері клітинних стінок, ступеня заглибленості устьиц, особливості тріхомних утворень. На кордоні ранньо- та позднемеловой епох, під час докорінної перебудови рослинності, разом з іншими групами типово мезозойських рослин вимирає і більшість пологів гінкгових. Починаючи з другої половини крейдового періоду фактично залишається тільки рід гінкго. І хоча в піздньомеловий і третинний час гінкго вже не грав скільки-небудь значної ролі в рослинному покриві Землі, все ж ареал роду був ще досить великий. Третинні місцезнаходження гінкго відомі навіть на Алясці, в Гренландії, на Шпіцбергені. Наймолодший з відомих нам копалин гінкго - гінкго Флоріна (Gіnkgo florіnіі) - походить з пліоценових відкладень Західної Європи і за будовою епідерми виявляє значну схожість з сучасним виглядом. У четвертинний період в результаті різкого похолодання, викликаного настанням льодовиків, рід гінкго був уже на межі повного зникнення.

У природних умовах гінкго дволопатеве зберігся пине, очевидно, тільки на невеликій території в Східному Китаї, в горах Дянь Му - Шань, уздовж кордону між провінціями Чжецзян і Апьхой, де він утворює ліси разом з хвойними і широколистяними породами (карта 12). У Китаї, Японії і Кореї гінкго відомий з незапам'ятних часів. Він згадується в китайських книгах VІІ і VІІІ ст., В китайських поемах початку XІ в., А в солідній медичної монографії Лі Ши - Чжен, виданої в Китаї в XVІ ст., Вже приведені опис та малюнок цієї рослини. Насіння гінкго знаходять застосування в китайській медицині. Крім того, вони здавна вживаються на Сході в їжу (у відвареному або смаженому вигляді), а м'яку деревину гінкго, легко піддається обробці, використовують в кустарних промислах. В даний час гінкго дволопатеве росте майже у всіх ботанічних садах і багатьох парках субтропічній і теплопомірної зон Європи та Північної Америки, як би відновлюючи значну частину ареалу своїх предків. У 1818 р. гінкго почали вирощувати в Криму, в Нікітському ботанічному саду. У європейській частині СРСР гінкго добре росте і дає схожих насіння до широти Києва. Гінкго - вельми довговічна рослина. У Китаї, Японії і Кореї відомо багато дерев гінкго, вік яких перевищує 1000 років, так що за сприятливих умовах дерева гінкго можуть служити багатьом поколінням людей. Гінкго легко розмножується як насінням, так і живцями і є надзвичайно перспективним рослиною для озеленення південних міст. Він стійкий до промислового задимлення повітря, а також до грибкових та вірусних захворювань, рідко уражається комахами. Дерева гінкго мальовничі й привабливі з ранньої весни до глибокої осені, однаково хороші і для одиночних посадок і для створення тінистих алей.

1.3 Фармакологічні властивості Gіnkgo bіlob