Функції дезоксирибонуклеїнової кислоти. Генетичний код та його основні властивості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Природничий факультет

Реферат

Функції дезоксирибонуклеїнової кислоти. Генетичний код. Його основні властивості

Виконала:

студентка 31-А групи

заочного відділення

Ляхевич А.М.

Житомир - 2015 рік



План

дезоксирибонуклеїновий кислота генетичний код

Вступ

Розділ І. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК)

1.1 Історія відкриття ДНК

1.2 Будова, властивості та функції ДНК

Висновок І

Розділ ІІ. Генетичний код

2.1 Історія відкриття генетичного коду

2.2 Генетичний код. Властивості генетичного коду

Висновок ІІ

Список літератури



Вступ

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) -- один із двох типів природних нуклеїнових кислот, що забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Основна роль ДНК в клітинах -- довготривале зберігання інформації про структуру РНК і білків.

У клітинах еукаріотів (наприклад, тварин, рослин або грибів) ДНК міститься в ядрі клітини в складі хромосом,а також в деяких клітинних органелах (мітохондріях і пластидах).

У клітинах прокаріотів (бактерій і архей) кільцева або лінійна молекула ДНК, так званий нуклеоїд, міститься в цитоплазмі і прикріплена зсередини до клітинної мембрани. У них і у нижчих еукаріотів (наприклад дріжджів) зустрічаються також невеликі автономні кільцеві молекули ДНК, так звані плазміди. Крім того, одно- або дволанцюгові молекули ДНК можуть утворювати геном ДНК-вірусів.

Генетичний код -- набір правил розташування нуклеотидів в молекулах нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), що надає всім живим організмам можливість кодування амінокислотної послідовності білків за допомогою послідовності нуклеотидів.



Розділ. І. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК)

1.1 Історія відкриття ДНК

Молекула ДНК має форму подвійної спіралі, і її відтворення засноване на тому, що кожна ланцюг подвійної спіралі служить матрицею для складання нових молекул. Сьогодні ми знаємо, що молекула ДНК є носієм коду, який управляє хімізмом всього живого (див. Центральна догма молекулярної біології), а подвійна спіраль молекули ДНК стала одним з найвідоміших наукових символів. Відкриття ДНК, як і практично всі великі відкриття, не було результатом роботи самотнього генія, а увінчало собою довгий ланцюг експериментальних робіт. Так, експеримент Херші- Чейз продемонстрував, що носієм генетичної інформації в клітинах є саме ДНК, а не білки.

Ще в 1920-ті роки американський біохімік родом з Росії Фібус Левін встановив, що основні цеглинки, з яких побудована ДНК, - це п'ятиатомний цукор дезоксирибоза (вона позначена літерою Д у слові ДНК), Фосфатна група і чотири азотистих підстави - тимін,гуанін, цитозин і аденін (їх зазвичай позначають літерами Т, Г, Ц і А). В кінці 1940-хроків американський біохімік австрійського походження Ервін Чаргафф з'ясував, що у всіх ДНК міститься рівну кількість підстав Т і А і, аналогічно, рівну кількість підстав Г і Ц. Однак відносний вміст Т / А та В / Ц в молекулі ДНК специфічно для кожного виду.

На початку 1950-х років стали відомі два нових факти, що пролили світло на природу ДНК: американський хімік Лайнус Полінг показав, що в довгих молекулах, наприклад білках, можуть утворюватися зв'язку, закручують молекулу в спіраль, а в лондонській лабораторії Моріс Уілкінс і Розалінда Франклін отримали дані рентгеноструктурного аналізу (засновані на вдосконаленому застосуванні закону Брегга), що дозволили припустити, що ДНК має спіральну структуру. Якраз в цей час молодий американський біохімік Джеймс Уотсон відправився на рік в Кембриджський університет для роботи з молодим англійським фізиком-теоретиком Френсісом Криком. ("Про мене тоді практично ніхто не знав, - згадував згодом Крик, - а ідеї Уотсона вважали ... занадто незрозумілими "). Експериментуючи з металевими моделями, Крик і Уотсон намагалися об'єднати різні компоненти молекули в тривимірну модель ДНК. Щоб краще уявити собі отримані ними результати, уявіть довгу драбину. Вертикальні стійки цієї сходи складаються з молекул цукру, кисню і фосфору. Важливу функціональну інформацію в молекулі несуть сходинки сходів. Вони складаються з двох молекул, кожна з яких кріпиться до однієї з вертикальних стійок. Ці молекули - чотири азотистих підстави - є поодинокі або подвійні кільця, містять атоми вуглецю, азоту і кисню і здатні утворювати дві або три водневі зв'язки (див. Хімічні зв'язку) з іншими підставами. Форма цих молекул дозволяє їм утворювати зв'язку - закінчені сходинки - Лише певного типу: між А і Т і між Г і Ц. Інші зв'язку виникнути не можуть. Отже, кожна сходинка представлена або А- Т або Г Ц. Тепер уявіть, що ви берете зібрану таким чином сходи за два кінця і скручуєте - ви отримаєте знайому подвійну спіраль ДНК.Зчитуючи сходинки по одного ланцюга молекули ДНК, ви отримаєте послідовність підстав. Уявіть, що це повідомлення, написане з допомогою алфавіту всього з чотирьох букв. Саме це повідомлення визначає хімічні перетворення, що відбуваються в клітині, і, отже, характеристики живого організму, частиною якого є ця клітина. На другий ланцюга спіралі ніякої нової інформації не міститься, адже якщо вам відомо підставу, яка знаходиться на одного ланцюга, ви знаєте і те, якою має бути друга половина сходинки. У певному сенсі два ланцюги подвійної спіралі ставляться один одному так само, як фотографія і негатив.

Відкривши двоспіральну структуру ДНК, Уотсон і Крик зрозуміли і той простий спосіб, яким здійснюється відтворення молекули ДНК - Як і має відбуватися при діленні клітини. За їх власними словами, "від нашої уваги не вислизнув той факт, що постульовано нами специфічна парність азотистих основ безпосередньо вказує на можливий механізм копіювання генетичного матеріалу".

Такий "можливий механізм копіювання" визначено структурою ДНК. Коли клітина приступає до поділу і необхідна додаткова ДНК для дочірніх клітин, ферменти (див. Каталізатори і ферменти) починають "розстібати" сходи ДНК, як застібку - "блискавку", оголюючи індивідуальні підстави. Інші ферменти приєднують відповідні підстави, що знаходяться в навколишньому рідкому середовищі, до парних "оголюючих" підставами - А до Т, Г до Ц і т. Д. В результаті на кожній з двох розійшлися ланцюгів ДНК добудовується відповідна їй ланцюг з компонентів навколишнього середовища, і вихідна молекула дає початок двом подвійним спіралях. Точно так само, як кожне велике відкриття засноване на роботі попередників, воно дає початок новим плідним дослідженням, оскільки вчені використовують отриману інформацію для руху вперед. Можна сказати, що відкриття подвійної спіралі дало поштовх подальшому піввікового розвитку молекулярної біології, завершується успішним здійсненням проекту "Геном людини"

1.2 Будова, властивості та функції ДНК

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) -- один із двох типів природних нуклеїнових кислот, який забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів. Основна роль ДНК в клітинах -- довготривале зберігання інформації про структуру РНК і білків.

Біологічні функції ДНК:

1. Збереження спадкової інформації - кількість ДНК у соматичних та статевих клітинах організму людини є сталою величиною, яку ці клітини отримують у процесах запліднення батьківських гамет та подальшого поділу зиготи.

2. Передавання генетичної інформації нащадкам - подвоєння молекул ДНК у процесі реплікації та передавання нащадкам копій материнських молекул є основою консерватизму спадковості, збереження протягом багатьох поколінь основних біологічних ознак виду.

3. Реалізація генетичної інформації - ця біологічна функція здійснюється за рахунок передачі закодованої в ДНК інформації молекулам інформаційних (матричних) РНК (транскрипції) та подальшої розшифровки цієї інформації при синтезі білків (трансляції).

Сукупність зазначених біологічних функцій ДНК та механізмів їх реалізації отримала назву -- центральна догма молекулярної біології (Ф. Крік).

У клітинах еукаріотів (наприклад, тварин, рослин або грибів) ДНК знаходиться в ядрі клітини в складі хромосом, а також в деяких клітинних органелах (мітохондріях і пластидах). У клітинах прокаріотів (бактерій і архей) кільцева або лінійна молекула ДНК, так званий нуклеоїд, знаходиться в цитоплазмі і прикріплена зсередини до клітинної мембрани. У них і у нижчих еукаріот (наприклад дріжджів) зустрічаються також невеликі автономні кільцеві молекули ДНК, так звані плазміди. Крім того, одно- або дволанцюжкові молекули ДНК можуть утворювати геном ДНК-вірусів.

З хімічної точки зору, ДНК -- це довга полімерна молекула, що складається з послідовності блоків -- нуклеотидів. Кожний нуклеотид складається з азотистої основи, цукру (дезоксирибози) і фосфатної групи (або гомологічної арсеноїдної). Зв'язки між нуклеотидами в ланцюжку утворюються за рахунок дезоксирибози і фосфатної групи. У переважній більшості випадків (окрім деяких вірусів, що містять одноланцюжкові ДНК) макромолекула ДНК складається з двох ланцюжків, орієнтованих азотистими основами один проти одного. Ця дволанцюжкова молекула утворює спіраль. В цілому структура молекули ДНК отримала назву "подвійної спіралі".

У ДНК зустрічається чотири види азотистих основ (аденін, гуанін, тимін і цитозин) (виняток становлять випадки пізніших модифікацій нуклеотидів, наприклад метилювання). Азотисті основи одного з ланцюжків сполучені з азотистими основами іншого ланцюжка водневими зв'язками згідно з принципом комплементарності: аденін з'єднується тільки з тиміном, гуанін -- тільки з цитозином. Послідовність нуклеотидів дозволяє "кодувати" інформацію про різні типи РНК, найважливішими з яких є інформаційні, або матричні (мРНК), рибосомальні (рРНК) і транспортні (тРНК). Всі ці типи РНК синтезуються на матриці ДНК (тобто за рахунок копіювання послідовності ДНК у послідовність макромолекули, що синтезується) у процесі транскрипції і беруть участь у біосинтезі білків (процесах сплайсингу і трансляції). Крім кодуючих послідовностей, ДНК клітини містить послідовності, що виконують регуляторні і структурні функції. Ділянки кодуючої послідовності разом із регуляторними ділянками називаються генами.

Фізико-хімічні властивості ДНК
Реакційноздатність	Завдяки кислотним властивостям і наявності на своїй поверхні негативних зарядів молекули ДНК при фізіологічних значеннях рН активно реагують і утворюють комплекси з катіонами: - поліамінами (спермідином, сперміном); - основними білками (гістонами, протамінами); - катіонами металів (Са2+, Mg2+, Fe2+).
В'язкість	Висока молекулярна маса і велика довжина молекул ДНК зумовлюють високу в'язкість навіть дуже розбавлених їх розчинів. В'язкість молекул ДНК у розчині залежить від їх конформації і суттєво змінюється за умов денатурації та рена- турації (див. нижче), що дозволяє використовувати віскозиметричні методи для дослідження кінетики цих процесів.
Оптична активність	Завдяки впорядкованій вторинній структурі молекули ДНК є оптично активними, тобто вони здатні обертати площину поляризованого світла. Оптична активність розчинів ДНК також застосовується з метою реєстрації конформаційних змін молекул.
Поглинання в УФ-ділянці	Азотисті сполуки (та відповідні нуклеотиди), що входять до складу нуклеїнових кислот ДНК і РНК, мають властивість поглинати ультрафіолетове світло при 260 нм. За умов утворення полінуклеотидів взаємний вплив паралельно розташованих по довжині молекули ДНК пар азотистих основ супроводжується певним зниженням УФ-поглинання. Таким чином, поглинання при 260 нм нативної молекули ДНК дещо нижче (в середньому на 40 %) від відповідного поглинання суми азотистих основ, що входять до складу полінуклеотиду --гіпохромний ефект. При порушенні високовпорядкованої двоспіральної конформації ДНК та структурних взаємовідносин між азотистими основами спостерігається гіперхромний ефект, тобто зростання поглинання розчинів молекул ДНК при 260 нм, що дозволяє досліджувати процесс денатурації.
Денатурація	Денатурація ДНК -- це порушення нативної двоспіральної конформації молекул ДНК та їх упорядкованого просторового розташування з утворенням невпорядкованих одноланцюгових клубків. За умов денатурації ковалентні зв'язки в ДНК зберігаються, проте відбувається розкручування подвійної спіралі з втратою специфічних взаємодій між азотистими основами. Ренатурація -- відновлення нативної вторинної конформації ДНК, що спостерігається за певних умов. Молекулярною основою денатурації молекул ДНК є руйнування водневих зв'язків між комплементарними азотистими основами А-Т та Г-Ц, відповідно.



Висновок І

Отже, молекула ДНК - дуже довгий подвійний ланцюжок, спірально закручений навколо своєї поздовжньої осі. Довжина її в багато сотень разів перевищує довжину ланцюжка білкової молекули. Кожна одинарна ланцюжок є полімер і складається з окремих з'єднаних між собою мономерів - нуклеотидів. До складу будь-якого нуклеотиду входять два постійних хімічних компонентів (фосфорна кислота і вуглевод дезоксирибоза) і один змінний, який може бути представлений одним з чотирьох азотистих основ: аденін, гуанін, тимином або цитозином. Тому в молекулах ДНК всього чотири різних нуклеотиду. Різноманітність же молекул ДНК величезне і досягається завдяки різній послідовності нуклеотидів в ланцюжку ДНК.

Два ланцюга ДНК з'єднані в одну молекулу азотистими підставами. При цьому аденін з'єднується тільки з тиміном, а гуанін - з цитозином. У зв'язку з цим послідовність нуклеотидів в одному ланцюжку жорстко визначає послідовність їх і в інший ланцюжку. Суворе відповідність нуклеотидів один одному в парних ланцюжках молекули ДНК отримало назву комплементарності. Ця властивість лежить в основі утворення нових молекул ДНК на базі вихідної молекули.

Редуплікація зводиться до того, що під дією спеціального ферменту вихідна подвійна ланцюжок молекули ДНК поступово розпадається на дві однакові - і тут же до кожної з них за принципом хімічної спорідненості (аденін до тимін, гуанін до цитозин) приєднуються вільні нуклеотиди. Так відновлюється подвійна спіраль ДНК. Але тепер таких подвійних молекул ще дві. Тому синтез ДНК і отримав назву редуплікації (подвоєння): кожна молекула ДНК як би сама себе подвоює. Роль ДНК полягає в зберіганні, відтворенні та передачі з покоління в покоління спадкової інформації.



Розділ ІІ. Генетичний код

2.1 Історія відкриття генетичного коду

Найважливішим досягненням біології XX ст. стало з'ясування генетичного коду - встановлення відповідності між послідовністю нуклеотидів молекули ДНК та амінокислотами молекули білка. Нині генетичний код з'ясовано повністю. Книга життя кожної людини зшита з різних сторінок, в них вписаний генетичний код. Іншими словами, геном людини - це унікальна система запису інформації.

Сьогодні ні для кого не секрет, що програма життєдіяльності усіх живих організмів записана на молекулі ДНК. Найпростіше представити молекулу ДНК у вигляді довгих сходів. Вертикальні стійки цих сходів складаються з молекул цукру, кисню і фосфору. Уся важлива робоча інформація в молекулі записана на перекладинах сходів - вони складаються з двох молекул, кожна з яких кріпиться до однієї з вертикальних стійок. Ці молекули - азотисті основи - називаються аденин, гуанин, тимін і цитозин, але зазвичай їх означають просто буквами А, Г, Т і Ц. Форма цих молекул дозволяє їм утворювати зв'язки - закінчені сходинки - лише певного типу. Це зв'язки між основами А і Т і між основами Г і Ц (утворену таким чином пару називають "парою основ"). Інших типів зв'язку в молекулі ДНК бути не може.

Спускаючись по сходинках вздовж одного ланцюга молекули ДНК, ви отримаєте послідовність основ. Саме це повідомлення у вигляді послідовності основ і визначає потік хімічних реакцій в клітині і, отже, особливості організму, що має цю ДНК. Згідно з центральною догмою молекулярної біології, на молекулі ДНК закодована інформація про білок, які, у свою чергу, виступаючи в ролі ферментів (див. Каталізатори і ферменти), регулюють усі хімічні реакції в живих організмах.

Строга відповідність між послідовністю пар основ в молекулі ДНК і послідовністю амінокислот, що становлять білкові ферменти, називається генетичним кодом. Генетичний код був розшифрований незабаром після відкриття двоспіральної структури ДНК. Було відомо, що нещодавно відкрита молекула інформаційної, або матричною РНК (иРНК, або мРНК), несе інформацію, записану на ДНК. Біохіміки Маршалл Уоррен Ниренберг (Marshall W. Nirenberg) і Дж. Генріх Маттеи (J. Heinrich Matthaei) з Національного інституту охорони здоров'я в містечку Бетезда під Вашингтоном, округ Колумбію, поставили перші експерименти, які привели до розгадки генетичного коду.

Вони почали з того, що синтезували штучні молекули І-РНК, що складалися тільки з азотистої основи урацила (який є аналогом тиміну, "Т", і утворює зв'язки тільки з аденином, "А", з молекули ДНК), що повторюється. Вони додавали ці І-РНК в тестові пробірки з сумішшю амінокислот, причому в кожній пробірці лише одна з амінокислот була помічена радіоактивною міткою. Дослідники виявили, що штучно синтезована ними І-РНК ініціювала утворення білку лише в одній пробірці, де знаходилася мічена амінокислота фенілаланін. Так вони встановили, що послідовність " - У-У-У-" на молекулі І-РНК (і, отже, еквівалентну їй послідовність " - А-А-А-" на молекулі ДНК) кодує білок, що складається тільки з амінокислоти фенілаланіну. Це було першим кроком до розшифровки генетичного коду. Сьогодні відомо, що три пари основ молекули ДНК (такий триплет дістав назву кодон) кодують одну амінокислоту в білці. Виконуючи експерименти, аналогічні описаному вище, генетики врешті-решт розшифрували увесь генетичний код, в якому кожному з 64 можливих кодонів відповідає певна амінокислота. У 1968 році Ніренберг, разом зі своїми колегами Робертом Холлі і Гобіндом Кораною отримав Нобелівську премію за розшифровку генетичного коду і встановлення механізму білкового синтезу.

Дослідження вчених відкрило принципово нові можливості в області вивчення спадкових захворювань та пошуку методів їх лікування.



2.2 Генетичний код. Властивості генетичного коду

Генетичний код - набір правил розташування нуклеотидів в молекулах нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), що надає всім живим організмам можливість кодування амінокислотної послідовності білків за допомогою послідовності нуклеотидів. У ДНК використовується чотири нуклеотиди -- аденін (А), гуанін (G), цитозин (С) і тімін (T), які в україномовній літературі також часто позначаються буквами А, Г, Ц і Т відповідно. Ці букви складають "алфавіт" генетичного коду. У РНК використовуються ті ж нуклеотиди, за винятком тіміну, який замінений схожим нуклеотидом, --урацилом, який позначається буквою U (або У в україномовній літературі). У молекулах ДНК і РНК нуклеотиди складають ланцюжки і, таким чином, інформація закодована у вигляді послідовності генетичних "букв".

Для синтезу білків в природі використовуються 20 різних амінокислот. Кожен білок є ланцюжком або декількома ланцюжками амінокислот в строго певній послідовності. Ця послідовність називається первинною структурою білка, що також у значній мірі визначає всю будову білка, а отже і його біологічні властивості. Набір амінокислот також універсальний для переважної більшості живих організмів.

Експресія генів або реалізація генетичної інформації у живих клітинах (зокрема синтез білка, що кодується геном) здійснюється за допомогою двох основних матричних процесів: транскрипції (тобто синтезу мРНК на матриці ДНК) і трансляції генетичного коду в амінокислотну послідовність (синтез поліпептідного ланцюжка на матриці мРНК). Для кодування 20 амінокислот, а також стоп-сигналу, що означає кінець білкової послідовності, достатньо трьох послідовних нуклеотидів. Набір з трьох нуклеотидів називається кодоном. Прийняті скорочення, що відповідають амінокислотам і кодонам, зображені на малюнку.

Дослідження генетичного коду розкрили його основні властивості:

1. Триплетність - кожна амінокислота кодується послідовністю із трьох нуклеотидів - триплетом або кодоном (серед 64 кодонів 61 - змістовний і 3 незмістовні кодони - УАА, УГА та УАГ).

2. Специфічність - один кодон відповідає лише одній амінокислоті.

3. Виродженість (надлишковість) - одній амінокислоті відповідають кількакодонів (наприклад серину чи лейцину відповідають 6 кодонів, метионіну - всього 1).

4. Колінеарність - послідовність нуклеотидів в молекулі і-РНК точно відповідає амінокислотній послідовності у поліпептидному ланцюгу.

5. Односпрямованість - зчитування інформації в процесі транскрипції і трансляції відбувається лише в напрямку 5' - 3' кінець.

6. Неперекриваємість - останній нуклеотид попереднього кодону не належить наступному триплету.

7. Безперервність - між триплетними "словами" відсутні "розділові знаки".

8. Універсальність - в усіх організмах одні і ті самі амінокислоти кодуються одними і тими ж нуклеотидами (проте така властивість характерна лише для ядерного генетичного коду; мітохондріальний генетичний код має деякі відмінності від ядерного).

У 1961 г. Сеймур Бензер і Френсіс Крік експериментально довели триплетность коду та її компактость. Суть експерименту: "+" мутація - вставка одного нуклеотида. "-" мутація - випадання одного нуклеотида. Одиночная "+" чи "-" мутація на початку гена псує весь ген. Подвійна "+" чи "-" мутація теж псує весь ген. Тройная "+" чи "-" мутація на початку гена псує лише його частину. Четвертна "+" чи "-" мутація знову псує весь ген. Експеримент доводить, що код триплетен і усередині гена немає знаків препинания. Експеримент був проведений двома поруч розташованих фаговых генах і показав, ще, наявність знаків препинания між генами.



Висновок ІІ

Стара істина свідчить: без минулого немає майбутнього. У генетичному коді міститься інформація про походження людства, він - віддзеркалення усіх змін, які відбувалися з людьми упродовж тисячоліть.

Кожну цивілізацію на певному етапі чекає вибір - або подальший розвиток, або саморуйнування. Щоб прогресувати, потрібний деякий імпульс, завдяки якому з'являються наука і мистецтво, пізнаються основні закони устрою Всесвіту. Розшифровка генетичного коду людини - найбільше відкриття біогенетиків кінця ХХ століття.

Код - це набір певних знаків і символів - своєрідна біохімічна азбука. У нім - формула людського життя. Є в коді і так би мовити, розділові знаки, вони означають початок і кінець життя, тобто її часові межі.

Біогенетики стверджують, що із смертю людини генетичний код не припиняє існування. Він зберігається в генофонді його нащадків і, таким чином, формується багатомільярдна людська популяція.

Не знаючи даних свого генетичного коду, його власник не має поняття про те, що його чекає. Код - це успадкована інформація про подальшу долю. Лікарі вже намагаються запобігти прояву спадкових захворювань. І доки таке втручання на генному рівні не представляє загрози, яка може спричинити небажані зміни. Інша справа - урбанізація. Розвиваючи виробництво, створюючи нові продукти, у тому числі в області фармакології, людство здатне змінити генетичний матеріал. На думку учених, подібні процеси можуть привести до мутацій.

Отже генетичний код має кожен, і він може закінчитися. З іншого боку, по відношенню до усього людства генетичний код безперервний, в нім немає сигналів, що вказують на зникнення людського роду.



Список літератури

1. Біологія: Навч. посіб. / За ред. та пер. з рос. В.О. Мотузного. - 3тє вид., випр. і допов. - К.: Вища шк., 2002. - 622 с.: іл.

2. Доменюк В.П., Белоусов А.А., Сиволап Ю.М. Отбор RAPD-праймеров для маркирования хозяйственных признаков кукурузы // Сборник материалов 2-й Междунар. научной конференции "Биотехнология в растениеводстве, животноводстве и ветеринарии". - Москва, 2001. С. 141 - 142.

3. Доменюк В.П., Сиволап Ю.М. Детекція поліморфізму послідовностей ДНК у ліній кукурудзи методами RAPD, ISSR та SSR- аналізу // Збірник матеріалів Міжнар. конференції молодих вчених "Современные проблемы генетики, биотехнологии и селекции растений". - Харків, 2001. - С. 21 - 22

4. Про. Про. Фаворова. Збереження ДНК у низці популяцій: реплікація ДНК. Соросівський освітній журнал, 1996 р.

5. Г.М. Димшиць. Проблема раеплікації кінців лінійних молекул і теломераза. Соросівський освітній журнал, 2000 р.

6. Ратнер В.А. Молекулярна генетика: Принципи і механізми. Новосибірськ: Наука, 1983.

7. Крік Ф. Структура й третя функція клітини, перекл. з анг. М.: 1964.

8. Вотсон Дж. Молекулярна біологія гена, перекл. з анг. М.: 1967.

9. Ниренберг М. Структура й третя функція клітини, перекл. з анг. М.: 1964.

10. Основи генетики. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru