Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

КНУБА

Кафедра основ архітектури

Реферат по темі: «Архітектура Києва часів Київської Русі»

Підготувала: Студентка АРХ-24б Пазюра Анастасія

Викладач: доц. канд. арх. Горіна А. А.

Київ 2018

План

• Вступ
• 1. Історичні особливості політичного і суспільного життя Стародавнього Києва
• 1.1 Етапи розвитку Київської Русі
• 1.2 Піднесення Київської Русі (кінець X - середина XI століття)
• 1.3 Князювання Володимира Великого (980-1015 роки)
• 1.4 Ярослав Мудрий
• 2. Розбудова міста за часів правління Володимира та Ярослава
• 2.1 Архітектура міста до розбудови: Печери Києво-Печерської Лаври
• 2.2 Розвиток міста при правлінні Володимира
• 2.3 Зміни, що відбулися в архітектурі та містобудуванні після приходу до влади Ярослава
• 3. Основні пам'ятники архітектури Києва, побудовані при Ярославі Мудрому
• 4. Софія Київська та її унікальні особливості
• 5. Деталі храмів Київської Русі
• 5.1 Мозаїки
• 5.2 Хрести
• Підсумок
• Список літератури

Вступ

Період Київської Русі відносно невеликий за тривалістю (трохи більше 300 років), але вкрай важливий по своїй ролі в розвитку культури на українських землях. Його початком формально вважається 863 р - рік воцаріння князя Рюрика на новгородському престолі. Однак точкою відліку в історії давньоруської архітектури слід вважати 988 р - хрещення Русі князем Володимиром.

Різниця в датах пов'язана не з тим, що монументальна архітектура з'явилася на Русі лише завдяки приїжджим християнським майстрам, а з тим, що в ході хрещення найбільш значущі пам'ятники попереднього мистецтва були цілеспрямовано знищені. Лише завдяки розкопкам ми маємо приблизне уявлення про окремі зразках давньоруської архітектури дохристиянського часу. В епоху хрещення Русі Візантія переживала свій розквіт. Недовгий період інтенсивного контакту двох цивілізацій на століття визначив вигляд російсько-православного храму. Культова архітектура східних слов'ян наслідувала візантійським зразкам 10-11 вв. навіть тоді, коли самі греки вже давно будували інакше: наприклад, в Росії храми подібного типу зводилися до 17 ст.

Однак мистецтво Київської Русі не було чистим наслідуванням ромейського зодчества. Уже після ста років після хрещення давньоруські храми помітно відрізнялися від візантійських. За лічені десятиліття в образотворчому мистецтві і архітектурі східних слов'ян з'явився самобутній і впізнаваний, власне давньоруський стиль. У короткий період феодальної роздробленості в 12- 13 ст. цей стиль встиг розділитися на декілька чудових регіональних шкіл. Все це свідчить про те, що християнське мистецтво Русі стояло на плечах багатовікової язичницької культури.

Історичний розвиток давньоруської архітектури можна розділити на чотири етапи.

В язичницький період (5-9 ст.) Основним було будівництво фортець, замків, палаців-теремів, язичницьких культових комплексів.

У період розквіту Русі (10-11 ст.) Переважає візантійський тип храму - багатоглавий, оперезаний галереями. \

На початку 12 ст. з'являється київська школа храмового зодчества, представлена численними однокупольними храмами з лаконічним декором.

З другої половини 12 ст. настає період роздробленості Русі, що характеризується бурхливим розвитком регіональних шкіл (галицько-волинської, Чернігово-Сіверської та інших).

1. Історичні особливості політичного і суспільного життя Стародавнього Києва

1.1 Етапи розвитку Київської Русі

В українській історіографії історія Київської Русі поділяється на три періоди.

Перший - з 882 р. коли на престол сів Олег - до смерті Святослава у 972 р. Протягом цього періоду (майже 100 років) відбувається значне розширення території Київської Русі, об'єднуються землі і племена Подніпров'я: поляни, древляни, сіверяни. За часів правління Олега, Ігоря і Святослава були приєднані до Русі землі уличів, тиверців, вятичів, Білу Вежу, Тмутаракань.

Другий період - розквіт Київської Русі. Це роки коли при владі знаходилися князі Володимир (980-1015 рр.) і Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Це період найбільшої могутності Київської Русі . Розширювалися кордони держави : приєднані землі волинян, білих хорватів, окремі землі Балтії. Проводяться суттєві внутрішні реформи з метою укріплення і централізації влади. У 988 р. Володимир приймає християнство. Поступово родовий принцип управління змінюється державним. Варязьку аристократію витісняють дружинники і бояри місцевого походження. Стабілізується державна територія і кордони, удосконалюється державний апарат. Формується вотчина і феодальні відносини, які були юридично закріплені у зводі законів “Руська правда” (1015 р.)

Третій період - феодальна роздробленість Київської Русі (друга половина XI - перша третина XII ст.) - час правління Ярославовичів та їхніх нащадків. У політичному житті цей період характеризується центробіжними тенденціями. У господарській сфері - пануванням феодальної власності на землю, формуванням великого вотчинного землеволодіння, зростанням продуктивних сил у сільському господарстві і ремеслі. В XIII ст. влада великого київського князя стала номінальною. З'являється більше півтора десятка суверенних князівств, у тому числі шість на території сучасної України - Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, Турово-Пінське.

1.2 Піднесення Київської Русі (кінець X - середина XI століття)

Подальше формування держави у східних слов'ян тривало у роки князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

Після смерті Святослава, який не залишив заповіту, між його синами розгорілася міжусобна боротьба. Молодші брати Олег і Володимир не бажали визнавати єдиновладним верховним князем старшого - Ярополка. До того ж за походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги (Малуші).

Вирішивши примусити братів визнати свою зверхність, Ярополк у 977 р. вирушив із військом на Овруч, де правив Олег. Військо Олега було розгромлене, а сам він загинув. Володимир утік у Скандинавію, де найняв дружину і 978 р. повернувся на Русь. Спочатку Володимир захопив Полоцьке князівство, а потім із військом пішов на Київ. Ярополк з Києва втік, а пізніше був убитий варягами, що служили Володимиру, і Володимир зосереджує у своїх руках неподільну владу.

1.3 Князювання Володимира Великого (980-1015 роки)

Це стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу її піднесення та розквіту. В діяльності Володимира можна визначити кілька важливих напрямків.

По-перше, ураховуючи відцентрові тенденції у суспільстві, Володимир спрямовує свої зусилля, насамперед на зміцнення внутрішнього становища держави.

По-друге, ставши правителем держави Володимир, замість далеких походів, зосередив увагу на захисті власних кордонів.

По-третє, поряд із зміцненням кордонів, Володимир проводить низку заходів щодо посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. З цією метою він здійснює ряд реформ:

- адміністративна реформа (близько 988 р.).

- військова реформа

- релігійна реформа. Прийняття християнства.

Хрещення Володимира

Прийняття християнства мало значний вплив на подальший розвиток Київської Русі. На думку О.Бойко, це виявилося у тому, що:

1. Християнство сприяло остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян.

2. Православ'я стало надійною основою створення могутньої, централізованої самодержавної країни.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі відкрило шлях до її визнання європейською християнською спільнотою.

4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населенням Київської Русі.

5. Християнство заклало якісно нові підвалини у культурній сфері, сприяло розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва: поширилася писемність, книжкова справа, освіта, створення шкіл для навчання грамоти боярських дітей тощо.

6. Християнська мораль вплинула на формування руського права, що проявилася в пом'якшенні кари за злочини, стабілізувала суспільство, проповідуючи смирення і покору.

Хрещення Володимиром Русі не було єдино миттєвим актом. Християнство входило у свідомість і побут населення поступово, витісняючи дохристиянські язичницькі вірування, а зазвичай і поєднуючи візантійські, західноєвропейські й старі язичницькі місцеві риси обрядовості. Своєрідне поєднання племінних язичницьких культів слов'ян і християнської віри обумовило регіональні відмінності в культурі східнослов'янських народів, сприяло формуванню оригінальної святкової обрядовості, самобутніх рис психології, системи народних звичаїв.

Смерть Володимира (1015 р.) стала приводом до жорстокої боротьби між його синами за владу. Його найстарший (прийомний) син Святополк, князь турівський (літописець прозвав його за жорстокість «Окаянним»), бажаючи одноосібно панувати у 1015 р. захопив владу у Києві, убивши своїх зведених братів: Бориса - князя ростовського, Гліба - князя муромського, Святослава - князя древлянського (деякі історики заперечують причетність Святополка до цих подій). київ архітектура храм

Проти Святополка виступив старший син Володимира Ярослав - князь Новгородський. Розгромивши його у битві під Любечем, Ярослав утвердився на київському престолі (Святополк утік до Польщі). У 1018 р. Святополк у союзі з польським королем Болеславом Хоробрим (тесть Святополка) зайняли Київ (Ярослав утік до Новгорода). Однак, Святополк, позбавлений допомоги поляків, навесні 1019 р. на річці Альті під Переяславом зазнав поразки від свого брата Ярослава, який повернувся до влади в Києві (Святополк утік за кордон і там, перебуваючи то з чехами, то з поляками, незабаром загинув)

1.4 Ярослав Мудрий

Тривале князювання Ярослава (1019-1054 рр.) вважають вершиною економічного, політичного та культурного розвитку Київської Русі. Найбільш характерними рисами його політики були :

1. Ярослав свої зусилля, як і його батько, спрямував на посилення єдності і централізації держави, він значно розширив кордони своїх і без того величезних володінь.

2. У зовнішній політиці Ярослав надавав перевагу дипломатичним методам налагодження зв'язків із різними країнами, підкріплюючи їх династичними шлюбами.

3. У роки правління Ярослава Мудрого активізувалася внутрішня розбудова держави.

Завдяки мудрій і далекоглядній політиці в усіх галузях державного життя Ярослав увійшов в історію з ім'ям „Мудрий”.

Отже, часи князівства Ярослава Мудрого позначалися завершенням будівництва Давньоруської держави, її зміцненням, розвитком економіки, торгівлі, культури.

Правління Ярославичів. По смерті Ярослава Мудрого (1054 р.) в історії Київської Русі настав час багатьох героїв, адже одноосібного володаря із сильною владою не було доволі довго. По суті після смерті Ярослава Мудрого в Київській Русі починається зміна форми правління: одноосібна монархія поступово переростає в монархію федеративну.

---Правління Мономаха стало часом розбудови Києва. Він також розширив і укріпив міжнародні зв'язки Русі. Як і Ярослав Мудрий, Володимир укладав династичні шлюби з європейськими володарями. Міждинастичні зв'язки поєднували Київ з Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Данією, Німеччиною, Угорщиною. Володимир Мономах помер у 1125 р. Поховали князя у Софійському соборі.

Після смерті Мономаха на київському столі утвердився його старший син - Мстислав. За семирічне володарювання Мстислава в Києві (1125-1132 рр.) він уміло керував державою, зміцнював великокнязівську владу. Кілька успішних походів проти половців забезпечили спокій на південних рубежах держави. За Мстислава пожвавився західний напрямок зовнішньої політики (похід на Литву). Відбувалося активне будівництво.

Мстислав був останнім київським князем, чию владу можна охарактеризувати як монархічну. По його смерті в Київській Русі почалася доба роздробленості.

2. Розбудова міста за часів правління Володимира та Ярослава

2.1 Архітектура міста до розбудови: Печери Києво-Печерської Лаври

Вхід до Дальніх печер Києво-Печерського монастиря. Ілюстрація 1897 року.

Унікальним архітектурним спорудою Стародавнього Києва є Печери Києво-Печерської Лаври [33] [34].

Архітектура Ближніх (Антонієвих) і Дальніх печер є складна система підземних коридорів висотою від 2 до 2,5 м. Розміри печер пристосовані для проходу по них людей. Глибина залягання Ближніх печер - 10-15 м, Далеких - 15-20 м. Печери рилися монахами протягом декількох століть. Загальна довжина існуючих під Лаврою печер становить сотні метрів. Довжина Ближніх печер, доступних сьогодні для паломництва - 383 м, Далеких - 293 м. Міцність конструкції надає склад геологічний шарів, складене з сіро-зелених пісків і білої глини, яка пов'язує зерна піску в міцний каоліновий піщаник. Пізніше стіни частини печер були облицьовані цеглою.

У двох комплексах печер влаштовано по три підземні церкви з позолоченими іконостасами. Підлоги церков в 1826 році були вимощені прямокутними чавунними плитами з орнаментом. Вперше печери згадуються в літописі 1051 року.

Початок монастирського життя в печерах Києва поклав митрополит Київський і всієї Русі Іларіон в середині XI століття. Він віддалявся для молитов на один з пагорбів Дніпра, де викопав для себе печеру. Поява Ближніх і Дальніх печер, що поклали початок Києво-Печерській лаврі, пов'язане зі святими Антонієм і Феодосієм.

Антоній Печерський при князя Ізяслава віддавався відлюдницької подвигу в печері на Берестовий горе, викопаної священиком Іларіоном. До нього потягнулися за благословенням люди, почала утворюватися Києво-Печерська лавра. Зусиллями парафіян була викопана печера, в якій була влаштована церква і келії. Після цього Антоній викопав собі нову печеру. Так утворилися Ближні та Дальні печери Лаври.

Києво-Печерська лавра: печера Антонія, Успенський собор, печера Феодосія. Гравюра майстра Тимофія Петровича. 1623 р

2.2 Розвиток міста при правлінні Володимира

Церква Богоматері (Десятинна) в Києві. 989-996

У 989 році великий князь Володимир почав монументальне кам'яне будівництво. За допомогою візантійських майстрів зводиться соборний храм Успіння Богородиці (закінчений в 996 році). Розуміючи ідеологічне значення першого кам'яного храму для Києва, князь виділив 1/10 частину своїх доходів на його організацію в зв'язку з чим церква отримала найменування Десятинної. За зразок була прийнята церква Богоматері Великого Імператорського палацу в Константинополі, іменована Фароської. Сучасники називали її храмом, красою перевершує Соломонів храм. У 1240 році храм був повністю зруйнований арміями Батия. Вивчаючи залишки фундаментів, ми можемо сказати, що це була тринефна хрестово-купольна споруда з сильно розвиненою західною частиною. Пізніше з півночі і півдня до неї були прибудовані галереї. Зведена церква була з плоского цегли плінфи світло-жовтого кольору і дуже тонкого - 2,5-3 см. Внутрішній вид Десятинної церкви вражав киян складної багатопланової організацією простору, невластивої дерев'яним храмам і багатством оздоблення. При розкопках були знайдені мармурові різьблені деталі, фрагменти мозаїчної підлоги, оскільки керамічних плиток, вкритих глазур'ю, шматки штукатурки з фресковим розписом. Все це дає підстави стверджувати, що за багатством оздоблення Десятинна церква не поступалася візантійським храмам.

Церква Богоматері (Десятинна) в Києві. 989-996. реконструкція Н.В. Холостенко

Деякі джерела говорять, що храм був увінчаний двадцятьма п'ятьма главами, але з упевненістю можна стверджувати лише те, що глав було багато. Це пояснювалося необхідністю висвітлювати великі хори, що відкриваються в центральний підбанний простір. Круглі мармурові колони з капітелями утворювали два яруси малих потрійних аркад, які перебували між центральними крестчатого стовпами і підтримували хори, які містилися над малими нефами і заходили в бічні апсиди. Завдяки їм бічні частини церкви придбали двоповерхову структуру. Настільки активне виділення хор, незвичайне для константинопольської архітектури того ж часу, було визначено умовами замовлення князя, який перебував тут під час богослужінь разом з сімейством і наближеними.

Кладка стін відрізнялася декоративністю - за кожним поруч тонкого цегли-плінфи слідував такий же, але поглиблений ( «втоплений») ряд, зверху затертий злегка подцвеченние вапняним розчином. У X столітті таку техніку використовували артілі, що працювали в самому Константинополі.

Пірамідальність, нарощення мас - риси, чужі візантійському зодчества, можливо, така ступенчатость була властива язичницьким спорудам, побудованим на території майбутньої Київської Русі. Десятинна церква була багато «ізукрашена»: про це свідчать фрагменти фресок і мозаїк, плит набірного статі, уламки колон, шматки різьблених капітелей і шиферу.

Ця велика церква, яку можна порівняти з пишності декору лише з будівлями Константинополя, виконувала функції великокнязівського придворного храму. Є серйозні підстави вважати, що зразком для неї послужила церква Феотокос Фарос, що входила в комплекс імператорського палацу, і що вибір зразка міг бути визначений волею дружини Володимира Анни, колишньої сестрою імператора Василя II. З усіх боків храм оточував комплекс палацових споруд, зведених одночасно з ним. В цілому весь комплекс храму-палацу, де зберігалася дорогоцінна раку з мощами Папи Римського Климента, принесеними Володимиром з Херсонеса, являв собою подобу великого святилища, піднесеного над містом, де богослужбові обряди, яких припустилися на грецькій мові, були міцно переплетені з придворним церемоніалом.

Частина території Києво-Печерської Лаври. Фрагмент плану Києва з книги А.Кальнофойського «Тератургіма, або чудеса, що відбулися, як в самому Печерському монастирі, так в обох його печерах». 1638 році, ксилографія (дереворит). Майстер Л.Т.

2.3 Зміни, що відбулися в архітектурі та містобудуванні після приходу до влади Ярослава

Місто Ярослава - частина міста Києва, яку добудував Ярослав Мудрий за часи свого правління; це і умовна термінологія. У літописі говориться, що саме він заклав це місто, тобто це і була ідея сакрального міста. Київ княжий ділиться на дві основні частини: на верхній

місто - Плато, і на нижній - Поділ. У місті, де жило населення, Посполитої і ремісники, були майстерні, проходили торги, тут кипіла міське життя. Таким був Поділ, а верхній місто було особливою частиною міста, яка більше відома як Княжий град. Княжий град був містом Володимира, навколо Десятинної церкви, там знаходилася княжа резиденція, палацовий ансамбль.

Цікаво, що Ярослав побудував більшу частину міста, обнесений стіною, звалюваннями і дерев'яними стінами, в центрі спорудив Софію, і там не будувалися палаци, був тільки один палац на Іринінської вулиці, і досить невеликий в порівнянні з палацами біля Десятинної церкви. Більшість стародавніх міст на різних континентах чомусь будувалися за одним принципом, характерна особливість якого - четверо воріт, багато з яких орієнтовані по сторонах світу.

На мій погляд, це не випадково, як і те, що центром цього міста не була палацовий княжий ансамбль, і туди не був перенесений княжий двір Ярослава Мудрого. Він залишався там же, де і княжий двір Володимира Великого, тобто сама планографія міста Ярослава, а це 800 на 800 метрів, дуже цікава. У його центрі розташована Софія, яка теж була обнесена кам'яною стіною. Софія якраз знаходиться на перехресті двох головних магістралей. Одна з них йшла від Золотих воріт до Софійських, де був в'їзд в місто Володимира, а інша від Лядських воріт, де Майдан Незалежності і далі, через місто Ярослава в район Львівської площі.

Комплекс Софії Київської

Більшість стародавніх міст на різних континентах будувалися за одним принципом, характерна особливість якого - четверо воріт, багато з яких орієнтовані по сторонах світу.

Головними «Золоті ворота» стародавнього Києва стали південні ворота, які були орієнтовані на Афон, що вважається «Обитель Богоматері».

Сучасна карта історичного центру м. Києва з відмітками колишнього місцезнаходження «чотирьох брам» і нинішнього Собору Святої Софії: 1) собор Святої Софії; 2) місцезнаходження фундаменту Десятинної церкви (перша кам'яна церква Київської Русі, присвячена Пресвятій Богородиці); 3) місце розташування головних - «Золотих воріт»; 4) місце розташування «Лядських воріт»; 5) місце розташування «Західних воріт».

1) Золоті Ворота в 11-м столітті. Реконструкція Ю. Асєєва

2) Золоті ворота в Києві. XI ст. Реконструкція С. А. Висоцького

На цих головних «Золотих воротах» міста була побудована церква, присвячена Архангелу Гавриїлу і Богородиці - церква Благовіщення, щоб «дати завжди радість граду тому святим Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла». Київ історично знаходиться під спільним заступництвом Богородиці і Архангела Гавриїла - це очевидний факт, який на сьогоднішній день замовчується.

Взагалі, треба відзначити, що квадратична структура, яка вказує на загальну давню символіку духовних знань, відображена і в архітектурній плануванні храмів, що належать іншим релігіям. Наприклад, храмово-монастирські комплекси Стародавнього Китаю мали в своїй основі квадрат і коло. Той же найбільший, знаменитий в країні «Храм неба» по плануванню розділений на дві частини: одна в формі квадрата (символ Землі; земні сили), друга - округла (коло - символ Неба; небесні сили). У Китаї спільне зображення квадрата і кола (Землі і Неба) до сих пір символізує ідеально збалансованого (в духовному плані) людини. Інший приклад, форма мусульманських мечетей, орієнтованих на Каабу в Мецці, також є квадратом, або прямокутником

Християнський квадрифолій ( «чотирьохлистник», від латинського слова «quadri» - «чотири», «folium» - «лист») - храм хрестово-купольного типу, чотири гілки якого завершуються куполоподібними закругленнями, що позначають «небесне склепіння». Згадували, що грецька назва таких храмів - тетраконх ( «чотирьохлистника»; від грецького «tetras» - «чотири», «konche» - «раковина», «вихор», «те, що закручено по спіралі»). Я поцікавилася цим питанням і знайшла багато цікавих фактів. Такі споруди були популярні не тільки в Стародавній Русі, а й у Візантії, країнах Закавказзя (Вірменії, Грузії), Персії (Ірані), Індії та інших стародавніх державах. На Захід вони прийшли через еллінізму культуру, яка багато запозичила у культур Стародавнього Сходу. Але що примітно, дійсно в ранньохристиянських храмах Близького Сходу, Європи (а пізніше і в давньоруських християнських храмах) вівтар спочатку встановлювали саме в средокрестии храму як престол «невидимого Бога»! Тобто під центральним великим куполом в центрі церкви. І лише набагато пізніше вівтар храму був перенесений в виступаючу східну частину будівлі.



Схема хрестово-купольного храму (квадрифолій)

Середкрестя в храмі якраз і символізувало ту «дорогоцінну перлину в раковині», яку весь Стародавній Схід знав як позначення Душі ... До речі кажучи, в давнину в Київській Русі початковий варіант Собору Святої Софії ( «Божественної Премудрості») в Києві був ні чим іншим, як п'ятинефні хрестово-купольним храмом з 13 главами, мав пірамідальну композицію.

Треба відзначити, що прикладом зведення подібних храмів з такою символікою в Київській Русі послужив саме київський Собор Святої Софії. Він був побудований в XI столітті в центрі Києва за проектом, який порадив князю Ярославу Мудрому Агапіт Печерський. Храм не мав аналогів навіть у візантійській архітектурі того часу. Ярослав Мудрий (великий князь Київський, колишній князь Ростовський, князь Новгородський) познайомився з Агапітом Печерським Лікарем Безмезднимвследствіе свою хворобу. В ті часи слава про лікарському мистецтві Агапіта простягалася далеко за межі Київської Русі. А у Ярослава були проблеми з хребтом через пошкодження тазостегнового і колінного суглобів. Так що, як кажуть, він став постійним пацієнтом Агапіта. Завдяки такого вимушеного, але вельми корисного для Ярослава спілкуванню, його освіті Агапітом з багатьох важливих питань, що стосуються Знань, як про людину, так і про суспільство в цілому, князь Ярослав, можна сказати, і став «Мудрим».

Як наслідок такого спілкування виникли перші самостійні російські монастирі, причому в честь Пресвятої Богородиці. Почалася активна робота з перекладу зарубіжних книг (особливо з Афона), старанна перепис старослов'янських фоліантів (навіть давньоруських «поганських» грамот, записаних на бересті). Книга стала основою суспільної просвіти. Начитаність Агапіта і його поради Ярославу привели до того, що князь сам захопився читанням книг, вводячи просвіта в моду і серед свого оточення, і серед простого народу. Керуючись порадами Агапіта, князем були організовані перші громадські дитячі школи, в столиці при Софійському соборі заснована велика бібліотека загальнодержавного рівня, зафіксована основна знакова символіка для суспільства, налагоджена дипломатична робота на міжнародному рівні. Так що не дивно, що Київська Русь за часів правління Ярослава Мудрого досягла свого розквіту.

Анастасія: Це дійсно цікаві факти, які проясняють багато в такому різкій зміні поведінки Ярослава: від жорсткого правителя, що не соромиться в засобах захоплення влади в Києві, до став «мудрим» керівником за часів його правління в Київській Русі після знайомства з Агапітом Печерським ... Та й зовсім не випадкові символи, а також сама незвичайна архітектура пятинефного хрестово-купольного храму Софійського собору, та ще з 13 главами, пірамідальної композицією.

Треба зазначити, що будівля Собору Святої Софії в Києві зазнавала неодноразові часткові руйнування часом і людьми. А в XVII-XVIII століттях в результаті перебудови храму, воно взагалі істотно змінило свій зовнішній вигляд.

Собор Святої Софії в Києві - був побудований не просто сам по собі, а в комплексі. Чітко по кутах Собору на рівновіддалених відстані від нього були побудовані, а також позначені знаками четверо «Воріт міста». Хоча, точніше буде сказати, це були ворота в так званий Верхній місто, який знаходився на Старокиївській горі, нині центральна частина Києва.

Тобто, четверо воріт навколо Собору Святої Софії в Києві - це косий хрест по типу чотирьох Сутностей, де центром є сам собор як символ Душі. Врата в релігійній символіці християнства - це входи, які вели з притвору до храму і з храму у вівтар.

Головні ворота давньоруського іконостасу в православному храмі перебували навпроти престолу (у вівтарі) та іменувалися «Царськими вратами» в розумінні духовного, а не політичного верховенства. Зазвичай у верхній їх частині зображували сцену Благовіщення з Архангелом Гаврилом і Дівою Марією, а в нижній попарно на стулках - чотирьох євангелістів. Так ось, в певні моменти богослужіння розкриття Царських врат символізує «отверзание Царства Небесного», тобто вхід, прохід в інший, духовний світ. Але цей символізм утворився не на порожньому місці. Такий енергетичний процес «отверзания» проходу в інший світ дійсно відбувається під час духовної роботи (як індивідуальної, так і колективної) сильних духовних особистостей, незалежно від того, до якої релігії вони належать і в якій країні проживають. І, до речі кажучи, в давнину серед народів, наприклад, тієї ж Київської Русі, «отверзание врата», «отворіша врата» міста вважалося впустити в місто, а якщо мова йшла про ворогів, то означало - захоплення міста або бажання городян скласти зброю. Якщо ж в літописі повідомлялося про закриття головних воріт - «затвориша врата» перед ворогом, це означало рішення жителів чинити опір.

Головними «Золоті ворота» стародавнього Києва стали південні ворота, які були орієнтовані на Афон, що вважається «Обитель Богоматері». Точніше географічно вони були розташовані в південно-західній частині міста. На цих головних «Золотих воротах» міста була побудована церква, присвячена Архангелу Гавриїлу і Богородиці - церква Благовіщення, щоб «дати завжди радість граду тому святим Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла».

Значить «Золоті ворота» в Києві були символом міста, який прирівнювався до Передньої суті в духовній інтерпретації Знань про людину. Отже, символом Минулого міста, тобто Задньою сутності, північними умовними «вратами» стала перша кам'яна церква Київської Русі, присвячена Пресвятій Богородиці, нині відома в історії як Десятинна церква. Вона була побудована ще батьком Ярослава - князем Володимиром. Біля неї розміщувався весь старий великокнязівський двір Володимира. Взагалі, треба відзначити, що це місце має більш давню історію щодо культових дохристиянських споруд. Так, судячи з археологічних розкопок, там виявлені фундаменти «палаців» ще більш древніх будівель, що належать до «язичницьким» часів слов'ян, а також залишки ще більш давнього культової споруди (капища) у вигляді кам'яної платформи з чотирма виступами на кутах. Іншими словами, і в давніші часи Старокиївська гора вже була важливим культово-релігійним центром слов'янських народів, що проживали в цій місцевості. Так ось, Ярослав Мудрий не тільки провів в цій церкві реставраційні роботи, але і за порадою Агапіта ще раз її освятив, але вже як годиться. Перша церква в Київській Русі, присвячена Богородиці, символізувала минуле, яке відкривало дорогу майбутнього. І вона грала не менш важливу роль в розстановці знаків у Києві.

Жидівські ворота, Львівська площа, Київ

Правою сутністю для древньої столиці стали «Західні ворота» або, як їх найменовував народ, «Жидівські ворота». Географічно вони були розташовані в північно-західній частині міста. Через кілька століть, коли утворилося місто Львів, їх стали називати «Львівськими воротами», так як через них йшов шлях з Києва на Львів. Нині на цьому місці в Києві - Львівська площа. Цікаво, з часом, можна сказати, в цьому місці нічого не змінилося у ставленні точок актваціі, що стимулюють в людях Тваринне начало. Як був тут з давніх-давен базар, так і залишився, тільки називатися став по-іншому - «Будинок торгівлі». Більш того, стимул до накопичення і збільшення матеріальних цінностей в цьому місті (втім, як і в багатьох інших великих містах світу) нині знову цвіте бур'яном замість дійсно важливих і потрібних стимулів для людей - творчих справ від «древа плодоносного, вічного» - Духовного початку.

Так ось, ще в ту пору Агапіт порадив Ярославу «зміцнити» ці «Західні ворота» духовно-культурним об'єктом зі знаком, який би врівноважував невидимі сили, щоб не було перекосу в сторону Тварину початку людей, які відвідують це місце. І тут була поставлена церква, присвячена Стрітення Господнього. Це було символічно. По-перше, старослов'янське слово «стрітення» означало «зустріч», а по старослов'янським віруваннями - зустріч людини з божественним і його глорифікація. А по-друге, біблійний сюжет Стрітення був присвячений Богородиці (Діві Марії), яка принесла Немовля Христа в храм на сороковий день після Його народження. У Православ'ї Стрітення святкувалося як раз за тиждень до 25 лютого і в духовному плані розглядалося як оновлення, як зустріч старого і нового. Тому дуже символічно, що «західні ворота» в стародавньому Києві були укріплені саме цим духовно-культурним об'єктом.

Якщо Софійський Собор був центром, «Золоті ворота» умовно були Передньої сутністю, Церква Богородиці (Десятинна) - Задній, а «Західні ворота» - Правою сутністю, то символом Лівою суті стародавньої столиці Київської Русі були «Лядські ворота». Вони розташовувалися там, де нині центральна площа міста - площа Незалежності, яку в народі називають «Майдан».

Ліва сутність - Лядські ворота, Козине болото, нині Майдан Незалежності, Київ (прим. Автора статті)

І це було зроблено не через непорозуміння, а дуже навіть свідомо, як то кажуть, від Розуму, причому Тварину. Урочище, де нині розташована площа Незалежності в Києві, за часів Агапіта Печерського називалося Перевісище. Там було болото, в народі здавна його називали Козячим болотом. Так ось, приблизно там в південно-східній частині міста, де зараз на Майдані починається вулиця Софіївська, яка веде до собору, Ярославом Мудрим було поставлено «Східні ворота», які відкривали шлях з Києва до Печерського монастиря (нинішню Києво-Печерську Лавру), а також в «землю печенізьку». В історії ці ворота отримали назву «Лядські ворота». Слово «ляд» зі старослов'янської перекладається як «нечистий», «недолугий», а «ляда» - «пустку», «бур'яни», «густий чагарник», «необроблені землі». До речі кажучи, згодом, через пару століть саме через «Лядські ворота» війська хана Батия після тривалої облоги міста змогли увірватися до Києва. А що стосовно самого цього місця, то воно так і залишалося «пусткою» аж до XIX століття, поки деякі політики, вкладаючи свою лепту у справу знищення духовної спадщини слов'ян, не ініціювали будівництво будівлі Міської думи саме в цьому «нечистому місці»

3. Основні пам'ятники архітектури Києва, побудовані при Ярославі Мудрому

4. Софія Київська та її унікальні особливості

Собор, закладений Ярославом в 1037 році, замислювався, будувався і прикрашався вже не як палацова церква, а як головний храм Київської держави, осередок його духовного життя - митрополія. Саме посвячення храму Софії Премудрості вказувало на спадкоємний зв'язок з центром всього православного світу - Софією Константинопольської. Весь вигляд цієї грандіозної будівлі і навіть місце його розташування говорять про прагнення князя зробити храм центром тяжіння для всього народу, недавно ще знаходився за межами культурної ойкумени.

Київська Софія - пятинефний, пятиапсиний, 13-купольний храм. Центральний купол, що спирається на барабан, прорізаний 12 вікнами, і 4 менші за розміром голови навколо нього висвітлюють Центральне простір і головний вівтар, а найменші, бічні 8 глав - бічні простору і величезні (Площею близько 600 кв. М) хори.

Вид на Софійський собор

Софійський храм, як і Десятинна Церква, був обнесений внутрішньої двоповерхової галереєю - гульня. На жаль, Київська Софія була перебудована в XVII ст., Як багато російські храми на Україні, в дусі «українського бароко», в результаті чого зникла характерна для неї пирамидальность, поступове нарощення мас від галерей до бічних куполів, а від них - до центрального , що визначало вигляд всього храму.

Змішана система кладки рядів каменю з рядами плінфи і широкого прошарку цем'янки, тонкі колонки з капітелями, що підкреслюють межі середньої апсиди, вікна та двоступеневі ніші - все це надавало різноманітність і ошатність екстер'єру собору.

Ідея залучення до християнського світу новохрещених народу, введення його в число обранців божих становила суть архітектурного задуму храму. У композиції Софійського собору з його хрестоподібним центральним ядром, з детально продуманою і вибудуваної структурою пірамідально піднімаються обсягів і просторових осередків, що не має аналогів у візантійському зодчестві, знайшла втілення фундаментальна для Русі ідея об'єднання безлічі різновеликих частин в єдине ціле і поширення світла і благодаті євангельського слова . Це сувора, хоча і дещо громіздка ієрархічна система являє свого роду універсальну модель божественного космосу, очищеного від усього того, що минає, випадкового. У сприйнятті людей того часу храм був зримим чином неба на землі. Посли київського князя Володимира Святославича так відгукувалися про Софії Константинопольської: «... немає на землі такого видовища та краси такої. Перебуває там Бог з людьми ».

Як і в чернігівському соборі, в Софії Київській одиницями урочистого просторового ритму є хрещаті стовпи, пілони, арки. Але тут вони відсунуті в глибину, виділяючи його центральну трехнефную структуру, роблячи повністю доступним для огляду світле хрестоподібне просторове ядро ??храму. Простір всіх компартіменти собору звернено до центральної підкупольної частини і як би вливається в нього, знаходячи тут пластично певну форму. Поступово наростаючий ритм вертикальних членувань досягає кульмінації при переході з-під склепінь бічних нефів в купольну частину собору, розкривається на всю висоту чотирма піднесеними до купола арками. Нічим не скуте, широко розкрите на всі боки, воно постає як найбільш істотний, найбільш активно сприймається елемент архітектурного образу.

Як і в Десятинній церкві, інтер'єр Софії Київської був надзвичайно багатий і мальовничий: добре освітлені вівтарні приміщення і центральне подкупольное простір прикрашені мозаїкою, стовпи нефів, більш темні бічні приміщення під хорами, стіни - фресками. Підлоги були також мозаїчні і з шиферу. Особливою красою відзначалися вівтарні перешкоди і решітки хорів: за візантійським звичаєм вони були кам'яними, найтоншої різьблення. Загальне враження було величним, надзвичайно урочистим. «Виждь церькві квітучі, подивись крістіанство зростаючих, дивись град іконами святих висвітлюємо, блістающі і тіміямом обьухаем ... І сі вся бачивши, возрадуйся», писав митрополит Іларіон у «Слові про Закон і Благодать». В XI ст. він часто виголошував свої проповіді під склепіннями Софії.

Архітектура Софійського собору справила величезний вплив на подальше будівництво. На тому ж митрополичому дворі були збудовані такі храми, як церква Ірини, церква Георгія, правда, значно скромніші і за розмірами, і по оздобленню (перша половина-середина XI ст.). Митрополичий двір був оточений цегляною стіною. «Місто Ярослава» був багато більше, ніж «місто Володимира». Він був укріплений за всіма правилами середньовічного оборонного мистецтва: його вали, що досягали висоти 14 м, тяглися більш ніж на 3 км. На валах були споруджені дерев'яні стіни. У місто-фортеця вели кілька воріт. Одні з них, Золоті, представляли собою величну проїзну арку з надбрамної церквою. (Зараз вони реставровані.) Київ XI століття був гідним суперником Константинополя, або, як його тоді називали на Русі, Царгорода. Пліч-о-пліч з візантійськими зодчими там працювали російські майстри. поступово складЯскравим прикладом, який залишився з тих часів є Софійський собор у Києві. Дата закінчення його будівництва датується 1036 роком, при князівстві Ярослава Мудрого. - Однією з центральних тем, зображених на стінах Собору, є сцена Благовіщення. Це пов'язано з самим духовним змістом того явища, уособленням якого стала Софія, ціле місто Софії.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

5. Деталі храмів Київської Русі

5.1 Мозаїки

Мозаїка XI століття, м. Київ Собор Святої Софії

Під час реставрації храму, на стінах були виявлені стародавні графіті і фрески, після вивчення яких, було ще раз доведено шанування жіночого начала, зокрема Великої матері Богородиці. Це дійсно є особливістю Софії, незважаючи на те, що дуже мало збереглося фресок, але навіть ті, що збереглися вражають кількістю жіночих фігур і жіночих образів. У жодному іншому храмі немає такої кількості саме жіночих образів.

БЛАГОВІЩЕННЯ Мозаїка XI століття, Київ Собор Святої Софії

ОРАНТА Мозаїка XI століття, Київ Собор Святої Софії

Ідея Благої вісті, тут можна говорити в двох ракурсах, звістку про народження Христа, і в метафоричному вимірі - звістка про новий світ, нового життя. Звістка про новий світ, нову картину світу якраз і стала центральною темою, втіленої в самих Золотий воротах з Церквою Благовіщення.

5.2 Хрести

На куполах Собору Святої Софії були розміщені не просто хрести, а хрести, в основі яких знаходився горизонтальний півмісяць ріжками вгору. Більш того, середину (у вигляді кола) кожного хреста перетинав ще косий хрест, а загальна композиція представляла собою одно- сторонній хрест. І була там вся стародавня духовна символіка: коло, ромб, вказівка на 3, 4, 6, 7, 8, 9, 12 і 13, а також знак «АллатРа». Цей собор був присвячений Благовіщенню, тобто Богородиці і Архангелу Гавриїлу.

Символи Архангела Гавриїла і Діви Марії: 1) хрест - символ Діви Марії; 2) центральний хрест - символ Богородиці (Діви Марії) з навершием у вигляді символу Навчання, привнесеного з Духовного світу - знака «АллатРа» (він символізував як справжнє духовне Вчення, привнесене Ісусом Христом, так і передачу духовних Знань, «розкриття Волі Духовного світу »в понятті« вести »від Архангела Гавриїла як посланника Духовного світу).

Такий хрест - це ціла книга для людей, посвячених у таємницю духовного Знання та істинного духовного вчення Ісуса. Він є особистим символом Діви Марії як учениці Ісуса, яка за життя досягла духовного звільнення і залишилася допомагати людям навіть після своєї фізичної смерті. На самому главку центрального хреста було ще й навершя у вигляді півмісяця ріжками вгору і кола над ним, тобто робочого знака «АллатРа». Ця відмінна риса вказувала на те, що це Вчення було привнесено з Духовного світу, в даному випадку Ісусом Христом, як вищим Духовним істотою, котра відвідала через втілення в людське тіло цей тривимірний світ. Також воно вказувало і на особливе значення Архангела Гавриїла як Духовного Істоти, що зіграв важливу роль у справі поширення істинного духовного Вчення Ісуса і духовної підтримки Діви Марії. Більш того, все це в сукупності свідчило про рівень Знань тих, хто ініціював установку даного робочого знака на центральному куполі головного храму столиці Київської Русі. Для тодішніх релігійних жерців і віруючих були дані прості пояснення, зокрема, що вся ця символіка буде зрозуміла слов'янським народам, враховуючи їх традиційні символи.

Підсумок

Містом закону стало місто Володимира, як би княжий град. Ми бачимо два граду: княжий град, з князівськими палацами, з князівським двором, який символізував ідею закону і був містом закону, і місто благодаті, де навіть князь, мабуть, розумів, що він не має право будувати там собі палац, тобто це було присвячено всьому вищому, духовному.

Місто Софії стало втіленням доброї новини, а місто Ярослава, очевидно, було побудоване, як уособлення благодаті, міста благодаті, образ Небесного граду.

Софія - це був не просто храм, навіть не просто митрополія, і не просто головний храм міста або держави. Софія стала втіленням цілої філософської програми, ідеї; Софія є вираженням не тільки духовності, а й нового світовідчуття.

По-перше, аналізуючи зібраний матеріал, не складає труднощів здогадатися, що древнє містобудування було засновано на певних і строгих принципах, в основі яких лежали не тільки зручність і оборонні міркування, а швидше за все цілком конкретні духовні знання, де геометрія простору і додається до неї активація деяких робочих знаків сприяли перетворенню людської особистості і прояву в ній кращих морально-етичних якостей. Адже якщо наявність чотирьох воріт хоч якось можна пояснити сучасним розумом з позиції дотримання традицій, моди, зручності, безпеки, то при чому тут орієнтація по сторонах світу. Рігден Джаппо сьогодні, який окреслив в книзі епізод з будівництвом цілого архітектурного комплексу, в центрі якого знаходилася Софія Київська, собор Святої Софії, переслідує одну і ту ж мету - духовне перетворення людського суспільства, або іншими словами, використання сакральних технологій, які допомагають людям ставати добрішими.

Список літератури

1. Мавродин В.В. Откуда есть пошла Русская земля. М., 1986.

2. Рыбаков Б.А. Мир истории. Начальные века русской истории. М., 1984

3. А. Нових / АллатРа // Видавництво АллатРа - 2015. - 834 - С. 39-40.

4. О. Д. Бойко - Посібник "Історія України"

5. Кульчицький С.В. - «Історія України, 10 клас.

6. https://www.alex-botsman.cont.ws/@mrid/196113 - стаття про містобудування стародавніх поселень

7. http://pamyatky.kiev.ua/streets/volodimirska/pributkoviy-budinok-upravlinnya-kiyevo-sofiyskogo-mitropolichogo-domu-190304-v-yakomu-prozhivali-verbitskiy-o-m_-zabolotniy-v-g_-tatsiy-o-o_-shteynberg-ya-a - звіт пам`яток історії та культури

8. http://smartclever.com.ua/ru/landmark/88 - сайт туристической компании Smart and Clever

9. http://www.planetofhotels.com/ukraina/kiev/sofievskaya-ploshchad - сайт Planet of Hotels

10. http://domik.ua/poleznoe/photoalbum/kiev-vladimirskaya-ul-22-1702.html - энциклопедия недвижимости

11. http://mistaua.com/Приметности/Памятники_архитектуры/колишній-прибутковий-будинок-управління/2024/?setcity=278

12. https://allatra.tv/video/sofia-kievskaya-1 Відеоресурс: «Софія Київська. Знаки часу. Частина 1»

13. https://interneturok.ru/lesson/istoriya-rossii/6-klass/drevnerusskoe-gosudarstvo/kultura-kievskoy-rusi-arhitektura-i-iskusstvo Відересурс: «Культура Киевской Руси. Архитектура и искусство»

14. http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/arkhitekturnie-sooruzheniya-kievskaya-rus.html - Освітній портал «Класна оцінка», стаття «Архитектурные сооружения. Киевская Русь» (автор - Земляна Ірина Олександрівна)

Размещено на Allbest.ru