главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Історія виникнення рушника

Вишитий рушник на стіні як український народний звичай. Рушник - супутник і оберіг. Символіка українського орнаменту. Вишивка як мистецтво особливого бачення світу, яке втілюється за допомогою художніх засобів. Регіональні особливості вишивки в Україні.

Рубрика: Культура и искусство
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 30.11.2013
Размер файла: 49,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Українська вишивка - рушники
Вишивання як народний вид мистецтва. Історія розвитку і використання вишитого рушника у обрядах українського народу. Вагоме значення кольорової символіки та зображення геометричних (абстрактних), рослинних, зооморфних (тваринних) фігур на рушнику.
презентация [2,6 M], добавлен 13.04.2014

2. Вплив народного мистецтва вишивки на виховання майбутніх українців
Історія виникнення української народної вишивки. Особливості народного мистецтва вишивання в Україні. Різноманітні техніки та орнаменти вишивок, її територіальні особливості. Роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.
реферат [36,3 K], добавлен 22.01.2013

3. Вишивка гладдю
Історія і традиції української народної вишивки, її сучасне застосування. Класифікація швів за технікою вишивання. Правила безпечної роботи при вишиванні. Композиція і технологія виконання швів гладдю. Професійні вимоги до майстра народної вишивки.
презентация [7,5 M], добавлен 01.10.2013

4. Народні символи України
Характеристика народних символів України, що позначаються на формуванні національної свідомості людей і виховують почуття любові до своєї рідної землі. Символіка традиційного одягу українців. Вишиванка. Рушник. Народні символи здоров'я, щастя та достатку.
курсовая работа [95,2 K], добавлен 13.12.2013

5. Особливості формування українського мистецтва
Дослідження архітектурного, живописного та скульптурного мистецтва Київської Русі. Особливості розвитку іконопису, фрескового живопису, мозаїки. Вишивка як одне з найдавніших народних ремесел в Україні. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили.
контрольная работа [25,5 K], добавлен 05.02.2013

6. Декоративно-прикладне мистецтво
Значення народної творчості. Характеристика видів декоративно-прикладного мистецтва: ткацтво, килимарство, вишивка, в'язання, обробка дерева, плетіння, писанкарство. Народний одяг. Історія, семантичні засоби композиції творів прикладного мистецтва.
курсовая работа [464,6 K], добавлен 13.07.2009

7. Джерела виникнення та шляхи розвитку народного хореографічного мистецтва
Загальна характеристика хореографічного мистецтва як одного із самих масових і дійових засобів естетичного виховання. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва, становлення українського народного танцю. Характерний та народно-сценічний танець.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.02.2011

8. Національне мистецтво Полтавщини
Огляд процесу формування мистецтва, яке є засобом задоволення людських потреб, що виходять за межі повсякдення. Аналіз історії народної вишивки, особливостей техніки та візерунків. Опис розвитку ткацтва, килимарства, писанкарства, художнього плетіння.
реферат [1,2 M], добавлен 18.02.2012

9. Народний жіночий одяг
Формування традиційного одягу українців. Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Український національний жіночий одяг ХVІ–ХІХ століття. Локальні особливості народного одягу жінок його характерні риси.
реферат [23,1 K], добавлен 07.10.2010

10. Іконопис
Історія іконопису України та його стилів в ХІІІ-ХVI ст. Особливості написання ікон Нового часу. Значення фарби, символіка в сакральному мистецтві. Перлина українського монументально-декоративного мистецтва. Вплив середовища на сюжет роботи "Страшний суд".
курсовая работа [57,4 K], добавлен 10.11.2013


Другие документы, подобные Історія виникнення рушника


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

Міністерство охорони здоров'я України

ДЗ "Дніпропетровська медична академія МОЗ України"

Кафедра мовної підготовки

Реферат

на тему: "Історія виникнення рушника".

Підготувала: студентка

І курсу, 7-б групи Сокол Ю.О.

Перевірила: викладач

Пегушина Л.С.

Дніпропетровськ 2013

План

  • Вступ
  • Історія виникнення
  • Рушник - супутник і оберіг
  • Символіка українського орнаменту
  • Регіональні особливості вишивки в Україні
  • Висновок
  • Список використаної літератури

Вступ

Рушник. Питаєте, чому я обрала саме цю тему? Тому, що вона для мене дуже близька. Нещодавно я почала приготування для виготовлення рушника. Перед самою роботою потрібно продумати що саме повинен символізувати твій рушник, обрати якими кольорами виконувати роботу, які символи і орнамент на ньому виконати. Кажуть, що на рушникові ти вишиваєш свою долю, тому це дуже відповідальна робота. Тож розберімось - де починаються витоки української вишивки, зокрема рушника.

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишитий рушник на стіні - давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях - хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика - всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше - обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошанувачами.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.

Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.

Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої.

Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.

Історія виникнення

Ніхто не може напевне сказати, де і як зародилося мистецтво вишивання, кому першому спало на думку перенести на тканину за допомогою ниток незвичайне бачення навколишнього світу. Через недовговічність ниток і тканин збереглися тільки зразки народної вишивки, датовані кінцем XVIII - початком XIX століття.

За даними археологів, літописців і мандрівників, основи мистецтва вишивання сягають глибокої давнини. Елементи українського орнаменту можна побачити в розписі посуду трипільських племен, а за свідченнями Геродота, вишивкою було прикрашено одяг скіфів.

У процесі розвитку і взаємодії з іншими народами вишивка набувала різноманітності технік і мотивів, залишаючись самобутньою. Український народ створював свій неповторний стиль і характер вишивки, постійно вдосконалюючи її.

За часів натурального господарства в кожній родині виробляли все необхідне для життя, зокрема ткали полотно і самі шили з нього одяг, прикрашали його вишивкою. Займалися вишивкою в будь-який зручний час тільки жінки: довгими зимовими та осінніми вечорами, на посиденьках, у години відпочинку. Вишивали практично всі елементи одягу: сорочку, плахту, кептар, головні убори.

Вишивку застосовували для оздоблювання не тільки одягу. А й постільної білизни, рушників, скатертин і серветок.

У XIX столітті мистецтво вийшло за межі домашньої творчості. З'явилися артілі та невеликі об'єднання вишивальниць. Вишивка стала промислом, при чому деякі дослідники української вишивки вважають, що фабричне виробництво та виробництво вишивки на продаж не сприяли збереженню традицій народного мистецтва.

рушник вишивка україна орнамент

У XX столітті народна вишивка стала предметом досліджень. З'явилися музеї народної творчості, у яких етнографи з великою любов'ю зібрали унікальні колекції зразків фольклорної вишивки.

Зараз на території України відомо понад 150 видів і способів вишивання. Сучасні народні майстри та професійні художники, об'єднавши свої знання і здібності, працюють над відродженням, розвитком, популяризацією і вдосконаленням народної вишивки.

Рушник - супутник і оберіг

Рушник, як особливий, високого рівня сакральності предмет, характерний для багатьох народів, головним чином слов'янської, балтійської та угро-фінської груп. Українці, котрі належать до слов'ян, акумулювали у надрах традиційної матеріальної і духовної культури значний масив інформації у тканих та вишитих рушниках, яка становила цим значний інтерес для всього світу.

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось крижмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як і у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали у саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах.

Рушники допомагали під час календарно-обрядового річного циклу у різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували тканини та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем. Адже вся Природа - його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває. Рушники були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що наносилися на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, який населений різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій - Вогню, Повітря, Землі і Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома нашим предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих, або "добрих" для життя і відлякуючи "злих".

Рушники використовувалися, враховуючи їх велику силу, магію, чи, виражаючись сучасною мовою, дію, у різноманітних життєвих ситуаціях. Старі рушники ХХІІ-ХVІІІ століть, котрі знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший - виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто в першу чергу треба було нанести певну символіку, орнамент, дотримуючись при цьому також відповідних умов.

Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а разом почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Якнайкраще, найширше використовувався рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на 3венигородщині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Дійсно, весілля - це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина наперед вишивала для цього посаг, в тому числі і рушники, маючи вдосталь часу.

Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. В першу чергу - це прядіння ниток та ткання полотна для рушників. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою повагою. Про це свідчить той факт, що для вишивання бралось найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купувались дуже дорогі червоні нитки.

Саме полотно, навіть без вишиття, за висловом відомого сучасного дослідника народної культури Сергія Верговського, має декілька рівнів святості. Перший рівень святості - це прядіння ниток з конопель чи льону, скручування їх. Ниточка по всій своїй довжині має контакт з енергетикою людини, насичуючись нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців, якими зрештою християни наносять хресне знамення. Скручена за допомогою спіралі, звита у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою І знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів усього світу. Згадайте лишень богинь-пряль, котрі тримають нитку життя кожного із смертних.

Після того як достатньо напрядено ниток, до роботи приступає ткач. Ця професія здавен асоціюється з іпостассю Творця, котрий тче канву Життя. При цьому полотно дійсно уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо, створює дорогу.

Сама прямокутна форма полотна, що відрізається від сувою для рушника, становить другий рівень святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло - належить до сакральних геометричних фігур.

Третій рівень святості складає хрещате переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість, полотно так шанувалось і використовувалось як крижмо та саван. Водночас, окрім хрестиків, полотно складається з безлічі квадратиків, віконечок, які також, як ми тільки що зауважили, належать до священних знаків світу.

Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручується готове полотно, рушник. Це спіраль - одна з найпоширеніших форм існування Живої Матерії. Рушник-сувій постає моделлю Світу.

До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Процес вибілювання полотна, який проходить на відкритому просторі в природі, являв собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, висушували на Вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вибілюванні, допомагаючи Людині. Білий колір - це колір Світу, колір Бога-Отця, священний колір наших предків - аріїв, котрі завжди обожнювали і поклонялись Сонцю, Вогню, добре білили свої хати ззовні і всередині, і любили одягатись у біле вбрання.

Голки, які вживались у вишиванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо це мало місце в той час, коли вишивалась річ. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток вживається в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок, або самому використовувати їх з іншою метою. Існує навіть повір'я, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишиванню.

Найкращі нитки для вишивання - шовкові. Тому що ниточка складається з павутинок кокона шовкопряда, які є завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині. Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як і шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб'яних волокон. "А найгірші нитки з вати (бавовняні), бо це - пух".

Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала виконання таких моментів:

По-перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Ті "помилки", що ставалися на полотні при їх "виправлянні" вносили деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі. Рушники, котрі вишивались з піснею і молитвою, з асиметрією і різними мітками, вражають нас своєю "живістю", а ті, які технічно бездоганно виконані - нецікаві, холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом).

По-друге, рушники у минулому виготовлялись так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі для людей, а невидимий - думки та бажання. Останні для людей невидимі, і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути у цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.

Символіка українського орнаменту

Вишивка - не тільки декорування та прикраса речей, це мистецтво особливого бачення світу, яке втілюється за допомогою художніх засобів.

У стародавні часи в основних орнаментних мотивах містилися елементи символіки різних культів, у них відбивалися вірування слов'ян.

Людина намагалася захистити себе від впливу могутніх недоброзичливих сил природи. Орнамент був своєрідним заклинанням і замовлянням, наділявся захисними функціями. Вишивка на одязі була оберегом. Наші предки вірили, що злі сили можуть проникнути через край одягу (низ, краї рукавів, комір), тому ці частини вбрання почали захищати вишивкою. Протягом багатовікової історії магічний сенс вишивки було втрачено.

Проте традиції використання давньої символіки у вишивці не зникли. І, вбираючи мотив, ми все ж замислюємося, з якою метою виконується вишивка.

Ромби - найпоширеніший мотив української та східнослов'янської вишивки. Вони символізували богиню землі, були оберегом, що приносив щастя і сприяв родючості.

Ромб символізує нематеріальне начало: перетин його діагоналей утворює хрест - символ вічності.

Найчастіше орнамент з ромбів вишивали на жіночому одязі. Вишивку з такими символами в жіночому одязі розташовували на головних уборах, наплічнику і грудях, в чоловічому - на наплічнику, рукавах і по низу сорочки.

Зірки - символ гармонії Всесвітньої Зірки. Розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, вони дають уявлення про структуру Всесвіту, не хаотичну, а впорядковану і сповнену гармонії.

Вода і сонце - символ материнської (водяної) і батьківської (сонячної) енергії, двох стихій життя на землі.

Сонце зображується восьмикутною розеткою чи квіткою, а символ води нагадує згорнутого вужа.

Материнський символ - головний символ на рушнику, символ велич матері, її особливої ролі в продовження життя на Землі.

Зображується у вигляді восьмикінцевої зірки. Часто цей символ облямовує стилізована українська гірлянда квітів.

Наявність на малюнку жовтого і блакитного кольорів звичайно свідчить про українське коріння вишивки.

Берегиня - найважливіший елемент орнаменту, особливо весільного рушника.

Зображується у вигляді квітки або квітучого дерева, букета або вазона.

Символізує материнську силу природи, нескінченість життя, безперервність роду; кожна нова гілка букета або дерева - зародження нової сім'ї.

На середніх і верхніх гілках могли зображувати птахів - представників верхнього світу, символи вічності, безсмертя.

Цей мотив, як правило, вишивали нитками червоного кольору, що символізував очисний вогонь і сонце та був пов'язаний із охоронною магією, оберегом, очищенням і зіленням.

Виноград - символ родючості і родини, родове дерево.

Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, а дружина зобов'язана ростити й доглядати родовідне дерево.

Цей мотив часто використовували у весільних рушниках, на жіночих і чоловічих сорочках. У Чернігові виноград в'ється на родинних рушниках.

Дуб - символ світового дерева, що росте в раю і з'єднує світи. Це також дерево бога грому і блискавки Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Дуб наші предки шанували за міцність, красу, довговічність. Вважалося, що в дубі живуть душі хоробрих воїнів і він має наймогутнішу владу над злими силами, оберігає людину від усіляких пошестей, чаклунства. Вишивали дуба на чоловічих сорочках.

Калина - символ любові,щастя, багатства, краси й надії. У давні часи калину пов'язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця й Зірок.

Калина символізувала жінку "в повній силі" і була невід'ємною частиною весільних обрядів. Вишивали калинові мотиви на жіночих сорочках, весільних рушниках.

Троянда - найулюбленіша квітка в Україні. Є символом доброзичливості та статку, а червона троянда - символ дівочої краси й чистоти. Вишивали мотиви з трояндами на рушниках і на жіночих сорочках.

Лілія - один із головних жіночих символів, символ дівочої чарівності, чистоти, краси і цноти. Лілію вважали ще й оберегом від хвороб. Іноді над квіткою вишивають краплі роси, які означають запліднення.

Мак - символ пам'яті роду, символізує зв'язок з предками, безсмертя. Освячений мак вважали захисною силою від злих духів. Червоний мак символізує молодість, красу та їх швидкоплинність.

Хміль - символ розвитку, молодості, родючості й любові, гнучкості. Візерунок хмелю належить до весільної символіки і трапляється найчастіше на весільних рушниках і сорочках.

Голуб - так само як і ластівка, жайворонок, соловей, є символом чистоти, очищення, використовується у весільно-ритуальних обрядах.

Уявлення про голуба як про святого "Божого" птаха походить із християнської традиції: у вигляді голуба Святий Дух зійшов з небес під час хрещення Ісуса.

Тюркотливі голуб з голубкою - символ кохання й сімейного щастя. Тому пару голубків в оточенні квітів часто вишивали на весільних рушниках, фігурками голубів прикрашали весільний коровай.

Павич - за свою казкову красу став символом розквіту й молодості, сімейного щастя.

Це образ жар-птиці, яка символізує сонячну енергію розвитку.

Павичів, розташованих один до одного головками, вишивають на весільних рушниках в оточенні вінка або вінця.

Ці значущі символи простежуються у вишивках різних регіонів України. Проте в кожній місцевості були характерні орнаментальні композиції, колірна гама, особливі техніки вишивання.

Невелика подорож по регіонах України допоможе побачити все розмаїття і багатство культурної спадщини нашої країни.

Регіональні особливості вишивки в Україні

Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама.

Своїм художньо-образним вирішенням виділяються подільські рушники. Найцікавіші з них створювали в селах Томашпільського, Крижопільського районів і особливо в селі Клембівка. Рушники цих регіонів невеликі за розміром, кінці оздоблені горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами рослинного чи геометричного орнаменту. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, вершників, жіночі фігури з птахами в обох руках, що несуть відголосок сивої давнини.

Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції.

Сучасні майстри Ганна Лялька, Марія Сидоренко, Надія Горобець продовжують традиції вишивки подільських рушників, їхні витвори, виконані в техніці "качалочка" в яскравій гамі, випромінюють радість і оптимізм.

На Київському і Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами узорів у техніці лиштва, вирізування, занизування.

Цікавий орнамент із села Негрибки поблизу Перемишля. Чіткий геометричний візерунок складається з вузької центральної частини, основним компонентом якої є "пєріжки". Покрайниці складаються з половини квіток. У цілому творять неповторний ритм орнаменту.

Рідкісний орнамент з села М'якиш Новий (повіт Ярослав). Центральна смуга - буряк із гичкою, обрамлений з боків меншими смугами рослинно-геометризованого зображення чорнобривців. Не менш цікавий орнамент рушника з села Лагівців, Холмщина. Це оспіване в піснях і легендах дерево розмарину. Ідучи до вінця, дівчата прикрашали волосся, вінок гілками розмарину, а хлопець припинав розмаринову гілочку до одягу біля серця. Її вважали символом любові.

Орнамент "гейсики" на малому рушнику, очевидно робочому, якого дружина вишила чоловікові, котрий йшов на заробітки. В шахтах Зверху над орнаментом цікаво закомпоновано свічники-трійники, адже Бог перебуває в трійці. Ось так, з далеких часів від предків йшов до нас оцей полотняний лист.

Орнамент з Жидачева Львівської області - ромб у квадраті - символ засіяного поля, покрайниці - баранці говорять, що врожай зійшов, поле заколосилося, а навколо стоять обереги.

У Карпатах, на Прикарпатті сформувалась і набула свого розквіту незнана раніше вишивка рушників. Давні, традиційні узори гуцульської вишивки з уставок жіночих сорочок переносяться на полотно рушників і своєрідно переосмислюються майстринями.

В узорах Ганни Герасимович, Галини Киви, Михайлини Сабадаш, Євдокії Геник відчувається багатство творчої фантазії, тонке відчуття прекрасного. Велична краса карпатської природи сприяла монументалізації геометричного орнаменту, контрастному протиставленню чорного, червоного, жовтого, зеленого кольорів. Особливістю творчої манери майстринь є укрупнення окремих елементів, виділення центра композиції, наповнення твору емоційною наснаженістю.

У центральних районах України - на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині - широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами.

Мотив дерева - один із найулюбленіших у світовій художньо-поетичній творчості. Його зустрічаємо в російському, білоруському, українському мистецтві, він типовий для Болгарії, Польщі, Румунії, Молдови. Як відзначали дослідники, семантика його сягає у глибину віків і пов'язана з язичеською міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя", так само як і символіка червоного кольору, збереглись на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом. Мотив дерева-квітки протягом часу зазнав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів.

Так, на Полтавщині в усіх видах народної творчості ми можемо відзначити широке розповсюдження мотиву дерева, вазона з квітами.

Відмічається їх стилістична єдність, що виявляється у загальному характері трактування мотивів, вільній, живописній манері виконання, ритмічних побудовах. Однак їх втілення завжди підкорене властивостям того чи іншого матеріалу і залежить від специфіки певного виду народного мистецтва - кераміки, килимарства, вишивки, пряничних форм.

Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях.

Слід відзначити, що на характер соковитих орнаментальних форм народних рушників безумовно вплинула рослинна орнаментика в стилі барокко українського гаптування і шитва кольоровим шовком XVII-XVIII ст., якою прикрашали одяг козацької старшини та священнослужителів. Живописне, вибагливе трактування мотивів у гаптуванні та шитві цього часу, тонка градація колірних співвідношень знайшли своєрідне переосмислення в народній вишивці.

На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині додавали синій, на Дніпропетровщині - зелений і жовтий.

Наприкінці XIX ст. для вишивки рушників, особливо на Сумщині та Полтавщині, використовували тамбурну техніку. Головне в ній - поєднання тла і вишивки червоного та білого кольорів; легкі хвилясті лінії тамбурного шва мерехтливо окреслюють вибагливі орнаментальні мотиви рослинного характеру. Особливо цікаві так звані кумачеві рушники, вишиті білими нитками на червоному тлі. Робота над ними вимагає тонкого взаємозв'язку фактури тла і напрямків та щільності ланцюжка петельок.

Сучасні тенденції в вишиванні рушників. Найвидатніші майстри

Сучасна українська вишивка - складне, багатогранне явище. Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. Традиції української вишивки і подальший розвиток її локальних особливостей знаходимо на підприємствах Укрхудожпрому, розташованих у визначних центрах народної творчості. Саме тут працюють народні майстри, художники, діяльність яких спрямована на дбайливе вивчення кращих зразків вишивки, збереження її класичного надбання.

Наталя Гречанівська багато років працювала головним художником ху-дожньо-виробничого об'єднання ім. Т.Г. Шевченка. У створених нею сорочках, жіночих блузах домінуючим кольором завжди виступає червоний. звучання якого підсилює чорний (іноді жовтий, синій). Це і невеличке вкраплення чорного в середину "зірочки", і окреслення тонкою павутинкою "штапівки" поверх основного рисунка, і контур "обвідочки" навколо основного малюнка, що надає орнаменту рис стриманості, чіткості.

Для вишивок Кагарлицького району характерна більш насичена гама червоного кольору, покладеного майже суцільними масами орнаменту. Тут ті ж самі зірочки, але виконані здебільшого в техніці хрестика, "настилування". Художня вишивка Київщини зберігає яскраву самобутність різних районів. Серед плеяди майстрів художньої вишивки Київщини провідна роль належить Гликерії Цибульовій, творчість якої може служити прикладом глибокого знання традицій і їх плідного розвитку в сучасності. Ще в дореволюційний час її роботи привертали увагу досконалим виконанням, красою рисунка та надзвичайно витонченою гамою колірних поєднань. Протягом життя Гликерія Кузьмівна збирала орнаменти української народної вишивки.

Найкраща її учениця - вже досвідчений нині майстер Зінаїда Сависько з Василинівки. Вона творчо розвиває узори рідного села, в якому працювали Ганна Собачко та сестри Дериболот.

На прикладі робіт заслужених майстрів народної творчості України Олександри Великодної з Полтави та Олени Василенко з Решитилівки особливо чітко бачимо досягнення сучасного мистецтва вишивки. Застосування таких прозорих тканин, як маркізет, батист, ниток муліне і шовк кардинально вплинуло на художньо-виразні засоби шитва, надало легкості, вишуканості, більш тонкої ретельної проробки орнаментальним мотивам, використанню ювелірних технік виконання. Для підсилення оптичних якостей білого кольору майстрині вводять незначну кількість жовтуватих, сірих, голубуватих ниток, користуються протиставленням холодних і теплих тонів.

Для вишивок Київщини типовими є легкі ажурні композиції. Широко використовуються тут не тільки мережки, а й інші ажурні техніки. Застосовується ця техніка при оздоблені чоловічих сорочок червоним, чорним кольорами і дає монументальні, крупне окреслені ажурні клітини. На Київщині здавна існує звичай прикрашати сорочки "занизуванням" червоного кольору. Цю традицію Київського Полісся продовжує в своїй творчості Любов Гордина. Вона відмовляється від дрібних деталей орнаменту за рахунок єдності загального образу. В її роботах червоний колір надзвичайно насичений, мажорний. При техніці "занизування" його інтенсивність залежить від щільності стібка - то він яскраво-червоний, то рожевий. В роботах майстрів Київщини мережки, які раніше виконували функцію з'єднання окремих частин виробу, виступають як один із основних засобів художнього вирішення. Саме завдяки їм створюється відчуття легкості вишивки, її прозорості. Майстриня Раїса Горбач з Кагарлика по новому осмислює техніку "набірування". В її роботах ця техніка виступає домінуючим художнім засобом.

Вишивка приваблює не тільки жінок. Художники Григорій Гринь та Михайло Півторацький з Опішні - талановиті митці, відомі за межами нашої країни. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Для творів Гриня характерна напружена колірна гама, іноді побудована на контрастних поєднаннях, використання полотна сірого, зеленого, голубого, коричневого тонів.

Завдяки вдумливому вивченню і творчому переосмисленню народної вишивки роботи Антоніни Задувайло, Галини Грабовської набули яскравої своєрідності, неповторного мистецького обличчя. Полюбляє Задувайло поєднання чорного кольору з білим або ж іноді вишиває лише одним чорним кольором, що надає вишивці особливої вишуканості. Створені художницею Грабовською чоловічі сорочки, жіночі блузи насичені глибоким кольором. Навідміну від київських вишивок з контрастним сполученням яскравого червоного з чорним, Грабовська у своїх роботах застосовує темно-вишневий колір, глибину якого підсилює чорний. Композиція складається з широких смуг орнаменту "льонок", "калина", "виноград" у поєднанні з білими ажурними мережками. Вражає велика різноманітність композицій. Це розташування нижче полика по рукаву вертикальних навскісних, горизонтальних смуг, що утворюють вишукане павутиння сіточки, в клітинах або на перехрестях якої розміщені орнаментальні елементи.

Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів, витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. Основним засобом художньої виразності вишивок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнюються іншими кольорами.

Сабадаш творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки - хрестик, "стебнівку", гладь, але найулюбленішою залишається "низинка". Майстриня натхненно і сміливо фантазує в створенні орнаментів чоловічих і жіночих сорочок. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через ритміко-пластичні мотиви, певний колорит. Так, основа художнього образу рушника "Вівці мої, вівці" передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву "баранячих ріжків". Візерунок "Подарунок матері", побудований на контрастному протиставленні двох кольорів - чорного і червоного, викликає асоціації з художнім образом, поширеним у поетичній творчості. Свіжість барв, м'який ліризм відзначає рушники "Гори димлять", "Вечірні зорі".

Орнаменти квітучого краю Гуцульщини бачимо в творчості іншої майстрині з Коломиї - Євдокії Геник. Вона народилась у Верхньому Березові І з дитинства опанувала мову місцевих вишиванок, її рушники "Яворівський", "Квітка з полонини", "Осінь у Карпатах" полонять з першого погляду красою візерунків, довершеністю композицій, витонченістю кольорів.

Широкому розквіту мистецтва гуцульської і покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.

Розвиток мистецтва вишивки в останнє десятиліття характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення його спадщини.

Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів, поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону застосування творів у громадському інтер'єрі, в сучасному одязі.

Особливості художньо-образної мови народної вишивки західних областей, її інтерпретація і сучасне оновлення стали висхідними моментами в творчості майстрів зі Львівщини Софії Коцюбас, Оксани Сатурської, Ольги Возниці, Марії Калиняк, Зіновії Краковецької, Ірини Ольшанської, Олімпії Гушул. Творчість таких художників, як Марія Федорчак-Ткачова і Стефанія Кульчицька зі Львова, Ганна Вінтоняк з Коломиї, Ганна Григоренко з Чернігова, спрямована на переосмислення, наповнення новим змістом давніх традицій, на створення одягу, який відповідає вимогам сьогодення і зберігає стиль кожного регіону.

Казкові узори Ганни Григоренко - це ніби тиха задумлива пісня про красу лісів і лук. Для вишивання майстриня використовує кольори білий, білий з червоним, техніки "лиштва", "вирізування", складні мережки. Кожна робота довершена за художньою майстерністю і віртуозністю виконання. Давні традиції народної вишивки Чернігівщини поєднуються із сучасним кроєм блузок, сорочок, суконь.

Здобули загальне визнання роботи Марії Федорчак-Ткачової. Глибоке вивчення специфіки українського костюма, принципів побудови традиційного орнаменту надихнуло художницю на створення оригінальних фасонів одягу. Творчий успіх художниці - це комплекти весільного одягу, створені на основі весільного народного вбрання окремих областей України.

До традицій народного костюма звертається у своїй роботі Стефанія Кульчицька. Кожен її твір свідчить про те, які великі можливості містить у собі вивчення народних строїв. Художниця використовує і розвиває традиції класичної спадщини народного одягу, його різноманітне декоративне оформлення вишивкою, аплікацією, шнуруванням, металевими прикрасами. Вишивка перебуває в нерозривному зв'язку з кроєм виробу, підкреслюючи і виявляючи його конструкцію.

Художницю Ганну Вінтоняк приваблює логічність і простота народного одягу, його глибока образна наснаженість, її роботи - це осягнення цілісної образно-конструктивної системи народного вбрання, в якій рівноправними елементами є крій, фактура тканини, декоративне оздоблення. Ці принципи сприйняті художницею з позицій сучасної моди. її роботи не копіюють традиційний народний одяг і окремі його елементи, вони є результатом того враження, що справив на художницю

Сьогодні в складному і багатогранному процесі розвитку української вишивки працюють народні і самодіяльні майстри, вишивальниці і художники системи промислів. Їхня діяльність спрямована на дбайливе збереження і розвиток традицій художньо-образної мови української вишивки.

Водночас для художників-професіоналів головним і визначальним є творчий пошук, новаторство. Так, твори Михайла Біласа в галузі вишивки відзначаються свіжим, оригінальним вирішенням. Художник звертається до традицій української вишивки, але пропускає їх крізь своє світобачення.

Творчість сучасних майстрів виявляє їх глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня, - це велике надбання нашої культури.

Висновок

Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник.

Рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. Вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.

Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.

Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.

Список використаної літератури

1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво" - Львів: Світ, 1999.

2. Українська вишивка. Альбом., упор. Кара-Васильєва Т.В., - К. "Мистецтво", 1993.

3. Краковецька З. "Український рушник. Семантика", - Народне Мистецтво № 1-2, 1999.

4. Макарчик С.А. Етнографія України. - Львів: Видавництво "Світ”, 1994.

5. Мельничук Ю. "Семантика українських рушників", Х., 2000.

6. "Українська вишивка вишиваємо хрестиком та гладдю" І.М. Наніашвілі - Харків: Видавництво "клуб сімейного дозвілля", 2012

7. Науменко Т. "Українська народна вишивка", Л., 2001.

8. Орел Л. Українські рушники, - К. "Кальварія", 2003.

9. Панченко Л. Вишивання, - К. "Техніка", 1990.

10. Степан М., Гасюк О. Художнє вишивання, - К. "Вища школа", 1982.

11. Чорноморець А., Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка, - К. "Либідь", 2002.

Размещено на Allbest.ru


рефератІсторія виникнення рушника скачать реферат "Історія виникнення рушника" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов