Видатні діячі мистецтва (які проживали на території України)

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. -- 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. -- 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш -- “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

Висновок

«Ars una -- species mille» -- мистецтво єдине, а виявів його -- тисячі. Різні незчисленні вияви мистецтва для зручності досліду приблизно поділяємо на мистецтво пластичне -- архітектуру, скульптуру, малярство (з галуззю останнього -- гравюрою) й мистецтво тонічне -- поезію й музику. Цей старий поділ давно визнано недосконалим, бо галузей мистецтва не п'ять, а тисячі, бо мистецька творчість може виявлятися у всіх виробах усіх гатунків (мистецтво ораторів, мистецтво техніків» лікарів, медичних операцій); у всіх галузях наукової праці немалу роль можуть грати й грають риси мистецького таланту й мистецької вмілості, нарешті, мистецтва, що комбінують різні галузі мистецької творчості, мистецтва пластичного й тонічного -- театр, цирк та інші видовища, модерне мистецтво кінематографу, фотографії й т. д. без кінця.

Отже, лише щоб не заплутатись у цих тисячах галузей мистецтва, додержуємося старої, хоч і дуже недосконалої методи й окремо розглядаємо українську мистецьку творчість у межах мистецтва пластичного: архітектуру, скульптуру та малярство, а з огляду на особливість української творчості -- ще й окремо гравюру. В межах мистецтва тонічного розглядаємо тільки музику, залишаючи осторонь поезію, що, певна річ, логічно невиправдане, але за традицією (з якою, до речі, нині справедливо борються й яку, здається, щасливо поборюють) поезія відходить до літератури. З комплікованих виявів мистецької творчості зокрема спинимося на огляді українського театру.

Список використаної літератури

1. Короткий енциклопедичний словник з культури. -- К.: Україна, 2003.

2. Дорошенко К. Слово про Великого Кобзаря.-- К., 1965.

3. Красицький Д. Юність Тараса.-- К., 1967.

4. 5. Білокур К.В.: Альбом/ Вступ.сл. О. Гончара; Ст. та впоряд. В. Нагая. - К.: Мистецтво, 1972.

5. Леся Українка. Конвалія // Твори: у 10 т. К., 1963. Т. 1.

6. Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997.

7. Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999.

8. Митці України. К., 1992.

Размещено на Allbest.ru