Аналіз діяльності Гюстава Доре

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

ілюстрація доре книга графіка

Велике місце в графіці посідає такий жанр як книжкова ілюстрація.

Ілюстрація, від латинської, «ilustratio» - освітлення, наглядне зображення. Ії призначення - допомогти читачеві уяснити те, що вказано в тексті, освітити в його, зробити ясним, наочним.

Літературні твори надихали художників ще з давніх часів, й продовжують по цей день. В мистецтві минулого велику роль відігравали твори Гомера, Вергілія, Овідія, та інших античних авторів. Біблія, Євангеліє, твори Шекспіра, Сервантеза. Жанри, в яких митці виражали їх зміст були найрізноманітніші, але най особливе місце завжди належало книзі.

За багато віків історії запам'ятався цілий ряд художників-ілюстраторів, чиї роботи стали світовою класикою, й часом тий чи інший твір не поривно пов'язують з ними. Це відбулося з багатьма літературними творами. Наприклад, ілюстрації Джона Теннієла до «Аліси в Країні Чудес», Обрі Бердслея до «Саломеї», Уільяма Блейка до «Загубленний рай» або Врубелівський «Демон» до однойменного твору Лєрмонтова.

Така ж доля зустріла багато ілюстративних творів Гюстава Доре, першим з яких згадується серія ілюстрацій до роману «Гаргантюа й Пантагрюєль».

Гюстав Доре давно займає велике місце серед кращих мастерів книжкової ілюстрації, завдяки цікавій техніці і вмінню талановито передавати у свої образах як насмішливу іронію, тай й похмуру фантастичність середньовічних легенд. Не дивлячись на свій колосальний успіх Доре при житті, в сучасній історії мистецтва часто зневажається.

Одним з головних завдань цього дослідження довести цікавість Гюстава Доре як художника-ілюстратора, його техніки та манери малюнку, дослідивши його становлення й розвиток як художника, а також, зробивши невеликий аналіз деяких його найбільш відомих серій ілюстрації.

1. Актуальність

1.1 Роль графіки у період ХІХ століття

Роки реставрації, та Липневої монархії були часом, коли французька графіка посіла особливе важливе місце в історії мистецтва. Це відноситься до оригінального малюнку, адже йому особливу увагу приділяли не тільки Енгр, але й Делакруа, Жеріко, Шассерно. Це саме відноситься і до друкованої графіки і, насамперед, до літографії. Оригінальний малюнок - камерне явище, він залишається у художника, чи замовника. Друкована ж графіка доступна масовій аудиторії. Те що відбувається з нею дуже скоро стає надбанням усієї художньої громадськості Звідси - можливість широкого естетичного впливу. В цьому відношенні літографія грала дуже важливу роль. Винайдена німцем А. Зенефельдором вона дуже швидко розповсюдилась по всій Європі.

У Франції починаючи з 1815-1816 р. одна за іншою відкривалися літографічні майстерні. Відомі художники потягнулися до нового винаходу, адже малюнок літографським олівцем або пером на спеціально обробленому камні давав можливість повністю «зберегти» почерк майстра. Литографія прийшлась до душі романтистам, тому саме в період романтизму пережила свій найбільший розквіт.

На період романтизму приходиться період французької революції, набуває популярності графіка, що відображає історичний хід подій, а також політична та соціально-побутова карикатура, часто з образною мовою символів.

1.2 Творчий розвиток Гюстава Доре

Поль Гюстав Доре народився 6 січня 1832 року в Страсбурзі. Його батько був інженером, й любив читати, що дало юному Доре можливість дивитися й пізнавати ілюстрацію. Це в значній мірі побудило його інтерес до малювання.

Гюстав Доре почав малювати в чотири роки і дуже рано почав вражати оточуючих професіональністю й «не дитячістю» своїх робіт. Свою серію ілюстрацій до «Божественної комедії» він намалював в десять років.

Одним з найбільших вражень для художника став переїзд до містечка Бур, з його багатою природою. «Ці видовища й явились тими самими імпульсами, що утворили мій художній смак» потім напише Доре.

На цей час Гюстав Доре не мав жодної художньої освіти, весь час він віддавався самостійній практиці, праці в бібліотеці, де довго розглядав старі гравюри, або відвідуванню Лувра, де вивчав картини давніх майстрів.

Одна з важливих подій в житті митця відбулась, коли був виданий його альбом з літографією «Подвиги Геркулеса», передмова якої гласила «Подвиги Геркулеса задумані й виповнені 15-літнім художником, який навчився малювати без вчителя та класичної штудії»

Через рік після цього, Гюстав опиниться в гущі бурних подій, а саме - лютневої революції. В цей час він вивчає пульсуючі масси народу, й в своєму уявленні перетворює їх у грандіозні картини

Творчий розвиток митця прийшовся на розвиток, а то й зрілий період романтизму, період, коли кидали виклик класицизму з його застиглим формами і канонами, а також сентименталізму.

У Франції, яка в середині ХІХ століття була центром революційного руху, розвивається політична та соціально-побутова карикатура. На початку 40-х років починають видаватися особливі збірки - своєрідні очерки характерів та нравів сучасного суспільства, де літературний текст супроводжувався серією ілюстрацій-карикатур. В оформленні таких видань приймали участь такі художники як Домьє, Гранвиль, Гаварні. Одним з подібних видань була збірка «Сцени з часного та спільницького життя тварин», що вийшла у 1842 році. З усіх його ілюстрацій найбільше захоплення ще тоді юного Доре викликали дивовижні малюнки Гранвіля, в яких побутове поєднується з фантастичним, гротескним, де люди передстають в образах тварин.

Саме цей художник й зробив вплив на перший «виклик» Доре, який і втілився в його літографії «Подвиги Геркулеса», де Доре зображує головного героя в дуже незвичній для того часу манері.

Відомий усім як атлет, втілення ідеалів людського тіла античних часів у графічних роботах Доре передстає перед глядачем в образі маленького гладкого чоловіка, з коротенькими ногами, міцними, м'язистими руками. Його обличчя - картопля-ніс і здоровенні вуса. Його пластика не втілює враження могутності міфічного героя, навпаки, виглядає карикатурно й комічно.

Не менш значний вплив на творчий розвиток Доре робить архітектура романтизму. Її монументальна величність потім відобразиться в образах велетнів Гаргантюа й Пантагрюеля.

З 50-х років Доре починає працювати в жанрі книжкової ілюстрації, періодично, повертаючись до жанру карикатури, в якому виповнена серія автолітографій «Паризький звіринець».

Творами, що відкрили новий період у творчій біографії Доре, й ставшими віхою в історії книжної ілюстрації були «Твори Рабле з ілюстраціями Гюстава Доре». Новизна книг оформлених Доре, полягала у органічному синтезі смугових ілюстрацій, віньєток, та смілого чергування текстових смуг.

Доре, пізніше названий «індустріалізованим романтиком» організував роботу подібно поточному виробництву. Російський художник та мандрівник Н.Н Каразін, що побував у майстерні Доре у 70х роках згадував, що той розкладав на столах майстерні дошки, заґрунтовані тонким шаром білил, потім наносив малюнок, починаючи з першої дошки, «якби по конвеєру»: спочатку пензлем намічалися загальні композиційні плями, потім відбувалося її уточнення, і на кінець, білилами розташовувалися останні бліки. Цей метод дозволяв досягти єдності малюнка й відробки форми, спільності типажу. Виконавши таким чином 20 малюнків, він збирав граверів і пропонував їм обрати сюжети «які будуть під силу та зацікавлять композицією». Робота над дошкою розділялася між виконавцями: один вирізав фігури, інший - пейзаж. І так далі. Гравери намагалися якнайточніше відтворити світотіньові ефекти оригінала, долаючи обмеження техніки. Пізан, співробітник та друг Доре признавав, що французькі ксилографи цього часу зобов'язані своїм майстерством його манері малюнка.

2. Гюстав Доре, та його вклад в книжкову ілюстрацію

2.1 «Гаргантюа й Пантагрюель»

Першими роботами Доре, що принесли йому незвичайний успіх були ілюстрації до твору Фраснуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».

Своїми ілюстраціями, Доре ніби то здійснює мрію письменника й критика Ш. Сент-Бева, що писав в 1850 му році у статті «Французькі легенди Рабле»: «Поспілкуватися з самим Рабле! Ах, якби це було можливо! Відчути хоч на мить його насправді таким, яким він був в дійсності, відчути його живий голос, - чого б тільки ми не віддали б за це! В тій любові, яку багато з нас мають до Рабле, є щось більше ніж захоплення, їй притаманна та захоплена цікавість, яке прагне заглянути в неземне й потаємне.»

Доре в ілюстраціях до роману дуже вдало передає сатиричну направленість твору, що клеймить середньовічних схоластів, несправедливість феодального суду. Він прекрасно відчув й іншу сторону безсмертного сатиричного роману. Зображуючи невклюжих добродушних королів - велетнів Гаргантюа й Пантагрюеля, художник втілює образи народних казок о велетнях, дивовижним образом поєднуючи сатиру з гротеском.

Іллюстрації Доре до цього твору не дарма вважаються канонічними.

В створенні образів героїв до цього роману, Доре багато звертається до робіт своїх сучасників-романтистів, особливо до гротескного Готьє.

Образи, що зображує Доре, народні по своїй суті. Гаргантюа й Пантагрюель в його ілюстраціях сприцмаюсться як повноцінні учасники життя народу, природно вписуючись в товпи людей, інтер'єр, природу. І все це суцільно з розумінням героїв як реальних людей.

Вже з цих ілюстрацій можна зрозуміти, що художнику притаманна гра з масами, чудове володіння пропорціями, не дивлячись на відсутність академічної освіти.

У «пролозі» твору, читача зустрічає гротескно-потворне обличчя з бубонцями-очами. Попри те, що ілюстрації виконані в техніці ксилографії, канонічний штрих не використовується. Замість ліній, що накладаються одна на одну ми бачимо хаотичний штрих. Таким чином гравери намагалися повністю відтворити той художній штрих, що створив Доре.

Але це лише пролог, наприклад, ілюстрація до першого тому, глава «…»

Композиція відтворена правильно, персонажі попадають під золоте січення. Діагонально направлений спис Гаргантюа утворює динаміку композиції, а мінімальна кількість штриху утворює контраст за фактурною гравюровкою землі. Якщо у пролозі для підкреслення гротескного образу був використаний недбалий штрих, то в образі Гаргантюа ми бачимо досконалий штрих, майже слідкуючий канону гравюри, тим самим підкреслюючи величність і монументальність протагоніста.

На ілюстрації «Панург просить ради Пантагрюеля щодо женитьби» ми знову зустрічаємося з «недбалістю» у штриху автора, вона не гротескна, скоріше, живописна. Наприклад, штрих на фоні, з рівних ліній переходить у зигзаги, що зовсім не притаманні канонічній гравюрі. Але не професіональність штриха компенсується ідеальною витримкою пропорцій у фігурах персонажів, і їх композиційним розташуванням. І ще одна відмінна риса гравюр Доре - обличчя кожного персонажа відображає різні емоції, що дуже рідко притаманне гравюрам того часу. Цього вміння Доре досяг намалювавши немірену кількість карикатур.

Починаючи саме з цього твору Доре вводить новацію в типи ілюстрованої книги - малюнки вільно зливаються з текстом неподільно, та вільно чергуються великі і маленькі зображення, утворюючи гармонію між літературною та ілюстративною частиною.

2.2 «Пустотливі оповідання»

Період, коли Доре ілюстрував серію оповідань Бальзака приходиться на період найбільшого спалаху французької революції та піку популярності карикатури.

Доре добре розумів свою відповідальність ілюстратора в зображувальному пере сказі Бальзаківських новел. Зображувальний метод Доре тут вражаюче відповідає манері Бальзаківського письма. Малюнки виглядають ефектно, змістовно, гостро й пластично. Динамікою ліній та плям, експрессією малюнка він відображає душевний настрій героїв тієї чи іншої розповіді, використовуючи для цього різноманітні графічні прийоми.

2.3 Божественна комедія

Свою першу серію ілюстрацій до цього твору Доре зробив у 10літньому віці, надихнувшись гротескними карикатурами Гранвіля. Але це була лише карикатурна серія робіт.

Ще в 1855 році Доре вирішив публікувати ілюстровану серію шедеврів світової літератури. Художник на власні кошти виконав першу книгу задуманої серії, і це була Божественна комедія Данте. В ілюстраціях до пекла Доре надихається великими творами Мікеланджело. Зображуючи пекло з його нелюдськими муками та неземну просвітленість раю, Доре намагається витримати ілюстрації в епічному дусі. Великі пропащі, могутні уступи скал, необіймана вища неба с сонмом летячих ангелів - це не просто вигадана природа, а деяка матеріалізація вічності.

Теофіль Готьє писав у газеті «Монітор»: «Немає іншого такого художника, який краще ніж Гюстав Доре, зміг би проілюструвати Данте. Окрім таланта в композиції та малюнку, він володіє тим візіонерським поглядом, який притаманний поетам, що знають секрети природи. Його дивовижний олівець змушує хмари приймати неясні форми, воду - сяяти металевим блиском, а гори - приймати різноманітні лики. Художник створює атмосферу пекла: підземні гори та пейзажі, похмуре небо, на якому ніколи немає сонця. Цей неземний клімат він передає з приголомшливою переконливістю…»

Поети вражені картинами пекла, але разом з цим вони залишаються спокійними, втілюючи величність людського духу.

Доре був одним із перших ілюстраторів, що зображали демонів у людському образі. Спочатку саме його запросили проілюструвати «Демона» Лермонтова, але так як художник невчасно помер, цю роботу доручили Врубелю.

2.4 Біблія

Доре ілюстрував Біблію з позиції світської людини - як пам'ятник світової літератури. Зосередившись на подіях у тексті, він побачив проблему - значні частини Біблії не піддаються буквальному ілюструванню. Не було ілюстрацій до Псалтира, Притч Соломонових, Екклесиасту, більшості пророківських книг, к Посланням апостолів. Увагу Доре залучили Буття, Вихід, Ісуса Навина, Суддів Ізраїлевих, Царств, пророка Даниїла, перші 2 книги Макавеїв, що містять описи драматичних епізодів, батальних сцен, чудесних подій і бачень. В ілюстраціях до Вітхого Завіту, Доре відобразив грандіозність, «космічність» процесів пережитих людством на зорі творіння, первісність природи, неприборканість людських пристрастей, драматизм подій. Як майстер епічного пейзажу, Доре поєднав релігію, міфологію, історію, відобразив вплив «східних» творів Делакруа та французьких романтиків-орієнталістів Декана та Фромантена.

При ілюструванні Нового Завіту стояла задача створити ідеальний образ, не порушуючи багатовікової іконографічної традиції. Це значно ускладнило роботу для Доре, адже на цей раз неможливо застосувати вже такі органічні для художника іронію та гротеск. Свідоцтвом труднощів у роботі можуть слугувати сотні підготовчих ескізів для окремих образів та композицій (Доре малював відразу на дошці для гравірування)

Оригінали ілюстрацій більш живописні, чим графічні. Він використовував світло, як засіб передачі Божественного начала: благодаті, осіняє світ, гніву Господнього. Крім того, тональний малюнок, підсилює емоційну напруженість сцен, дозволяв розкрити обдарування художника з романтичного боку.

Будучи однією з найвідоміших ілюстраційних робіт Доре, ця робота також є одною з найбільш розкритикованих його робіт. Вже сучасники критикували Доре за поверховість ілюстрацій. Характерно висловлювання одного з російських критиків 2-й пол. XIX ст., В.В. Стасова: «…фантастичність, різноманітність, вигадана здатність, іноді навіть чудова мальовничість пейзажів, службовців фоном для біблійних ілюстрацій Доре, свідчать тільки про багатий і легкому уяві цього художника, головні ж дійові особи цих сцен завжди відрізняються академічністю та відсутністю психології»

Ф.А. Брокгауз, у своєму Енциклопедичному словнику також відмічає, що багато Біблійних ілюстрацій Доре страждають на недоліки.

У ХІХ - поч. ХХр. розвитком нової манери книжного оформлення попала під критику і техніка смугованої ілюстрації Доре. Тонові гравюри, що відтворювали живописні ефекти малюнків Доре суперечили принципам ксилографії. Гравіруючи побіжно написані на дошці композиції, ксилографи допрацьовували їх деталі, що давало критикам привід ставити питання про ступінь авторства Доре.

Висновки

Гюстав Доре - достатньо різносторонній й та суперечний художник, створив більше сорока тисяч малюнків і до сих пір вражає незвичайною працездатністю, фантазією, та зоровою пам'яттю. Хоч Доре і мріяв про славу скульптора або живописця, його назавжди запам'ятають як ілюстратора.

Багато критики в адрес Доре прийшло зі зміною законів ксилографії та оформлення книги. Його смугове оформлення критикувалося за «перебільшеність», але в цьому виражалася тяга до монументалізму в художника. Навіть виявлений авторитетними художниками композиційний талант Доре піддався критиці.

У своїй графічній техніці Доре майже не користується плямою, нажимом чи напруженістю штриха. Його гравюри будуються засобом оптичної правдивості, об'єм та фактура передається через гру світла і тіні. Деякі вважають, що це демонструє інший вид мистецтва - малюнок пензлем, а першорядність гравюри як такової знищується.

Саме рознесення Доре більш сучасними митцями та критиками, за «неправильність» своєї техніки, можливо, і послужило тому, що художника часто зневажуюсь та рідко згадують у більш сучасних виданнях про мистецтво та графіку.

Але навіть десятки розносливих статей не відміняють художньої цінності того вкладу, що зробив Доре, як для свого часу, так і для мистецтва в цілому

Будучи не раз восхваленим відомими художниками свого часу, такими як Готьє та Делакруа, який ще писав, що у самий період популярності литографіі, кожен письменник бажав собі серію ілюстрацій від Доре.

Багато його ілюстрацій, такі як «Гаргантюа та Пантагрюель» або «Божественная комедія» існують невіддільно від своїх творів.

Використовані ресурси

1. Стаття Дехтерев Б. «Что такое книжная иллюстрация» - http://lib.rin.ru/doc/i/7271 p.htm

2. Калитина Нина Николаевна. Французское изобразительное искусство конца XVIII-XX веков 2010 г., 275 с.

3. Коллектив авторов - Графика Гюстава Доре 2010 г.

4. Гартлауб Г. Гюстав Доре / Вступ. ст.: Н. Радлов. М., 2009;

5. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и ренессанса. Художественная литература Москва., 1990 г., с. 15 537 с.

6. Лев Аркадьевич Дьяков. Гюстав Доре. Москва, 2008 г.

7. Журнал Юный художник 2009 г. №4, статья С. Орлова

8. Кацпржак Е.И. История книги. М., 1964;

9. Варшавский Л.Р. Гюстав Доре. М., 2009;

10. Фридрих Арнольд Брокгауз, Илья Ефрон - Энциклопедический словарь. Санкт-Петербург, 1890-1907 г. Электронная версия - www.vehi.net/brokgauz/index.html

11. Библия в гравюрах Гюстава Доре с библейскими текстами по синодальному переводу. Российское библейное общество. Москва 1995 г. 467 с.

12. Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль»

13. Оноре де Бальзак «Озорные рассказы»

14. Данте Алигьери «Божественная комедия»

15. Всеобщая история искусств в шести томах. Том пятый. Искусство 19 века под. общей редакцией Ю.Д. Копинского и Н.В. Яворской. гос. изд. «Искусство» Москва 2009 г. с. 66

16. Алексей Алексеевич Сидоров «О мастерах зарубежного, русского и советсткого искусства» - Москва. «Советский художник», 1985 г. - 240 с. ил. (Библиотека искусствоведения) с. 153

17. О. А Гасанова и Е.С Левитин «Очерки по истории и технике гравюры» №9 Москва «Изобразительное искусство» 2007 г.

18. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство / Гл. Редактор В.М. Полевой. - Москва. «Советская энциклопедия» Книга I А - М. 2011 г. 447 c., ил - с 228.

19. Всеукраїнський освітньо-мистецький журнал. АРТ-клас. Посібник, частина 1 (Художня культура європ. Країн) 2009, с. 50

20. http://ru.wikipedia.org/ Романтизм

21. http://www.arteveryday.org/paul-gustave-dore/

Размещено на Allbest.ru