Гаївки в системі весняної обрядової пісенності села Підлісся

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГАЇВКИ В СИСТЕМІ ВЕСНЯНОЇ ОБРЯДОВОЇ ПІСЕННОСТІ СЕЛА ПІДЛІССЯ

У статті проаналізовано тематику гаївок та основні мотиви. Досліджено образи та символіку текстів. Охарактеризовано особливості жестикуляції при виконанні пісень. Доведено, що гаївки виконуються з практично-магічною метою. З'ясовано, що символічними є сакральні і тотемно-анімістичні образи. У статті досліджено гаївки, зафіксовані з уст жителів села Підлісся, які належать до різних тематичних груп: господарсько-вегетаційної (рослинної), інтимно-ліричної (любовної), розважально-жартівливої.

Ключові слова: образ, тема, мотив, символ, жанр, фольклор, гаївка, ліризм, психологізм, жестикуляція, імітація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Український фольклор -- одна з найважливіших і вагомих складових національної культури народу -- потребує поглибленого вивчення, а саме: художніх особливостей, функціонування, змін і новотворення на сучасному етапі різних жанрів народної словесності, зокрема гаївок. Що й зумовлює актуальність нашого дослідження. Гаївки поєднують у собі різні види мистецтва -- словесне, музичне, театральне, хореографічне, оскільки пов'язані із народним побутом і обрядами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує чимало номінацій на позначення терміна «гаївка». Зокрема, М. Грушевський, вказував, що «на різних територіях ці тексти називають по-різному: «ягівка», «гаїлка», «гагілка», «ягілка», «магілка», та ін.» [1, с. 203]. О. Партицький зазначає, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі» [3, с. 16].

С. Килимник не погоджується з цією думкою і підтримує гіпотезу, висловлену В. Гнатюком про те, що «гаївка» походить від слова «гай» (місце проведення язичницьких оргій та забав), звідси -- часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інші [2, с. 81].

С. Килимник -- дослідник українського фольклору в діаспорі -- у своїй праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» веснянки і гаївки розглядає як один жанр [7, с. 322]. Ф. Колеса вважав, що відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку, «обіймають крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення [10, с. 106]. Зокрема в Івано-Франківській області гаївки виконуються лише у Великодні свята і у Провідну неділю.

Гаївки як жанр народної пісенної творчості стали об'єктом сучасних наукових студій, які представлені такими іменами: О. Бариляк, О. Дей, В. Доценко, Р. Кирчів, Т. Міндер, Д. Скляр, М. Сокіл, М. Сорока, М. Сохан, О. Чебанюк, Д. Шпак.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Наша мета -- дослідити місце й роль гаївок у системі української весняної обрядової пісенності с. Підлісся, визначити особливості їх побутування, здійснити комплексний аналіз зібраного текстового матеріалу творів.

Формулювання цілей статті. Мета нашого дослідження передбачає вирішення таких основних завдань: дослідити тематику та основні мотиви гаївок; охарактеризувати специфіку виконання цих пісень; проаналізувати образи та символіку зафіксованих текстів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У с. Підлісся виконання гаївок здійснюється в другий день Великодня. Характерною особливістю цих пісень є те, що вони завжди виконуються у супроводі з рухами. У гаївках про відкриття небесних воріт та подібних до них часто зустрічається мотив боротьби чи битви. У селі ще й досі збереглася традиція, за якою парубки б'ються, борються між собою, імітуючи давній міф про циклічну.

Підкреслимо, що у княжу добу до цього мотиву долучаються інші -- війни та викупу. З елементами пізніших нашарувань такі твори часто набувають звучання казки: Всі: Воротарю, воротарчику, // Отвори ми воротенька! // Двоє: Ой, що жи то за пан їде, // Ой, що жи нам за дар везе? // Всі: Золотеє зернятко, // Найкращеє дитятонько. // Пустіти нас, пустіти нас, //В явір воювати! / / Двоє: Не пустимо, не пустимо, // Мости поламати. // Всі: А ми пости поломимо, // Ще й грошима посиплемо, // Пріч підемо [Записано від Чорноуса Федора Васильовича, 14.02.1951 р. н.].

Символ Воріт може трактуватись у кількох значеннях. Ворота -- як в'їзд на подвір'я до господарства -- символізують доступ до господи. У біблійній символіці «вузькі ворота» -- дорога заповідей Христових, «широкі ворота» -- життя серед багатства і комфорту, в погоні за марнославністю. Небесні ворота за давніми віруваннями -- брама, яку відчиняє Бог у небі. Через неї у Святу ніч перед Великоднем до своїх нащадків приходять духи -- душі померлих предків.

Слід зазначити, що жителі села Підлісся пов'язують мотиви цієї гаївки з приходом нового хліборобського року. Вона розкриває символіку небесних воріт, що відчинялися назустріч народженому сонцю.

Великоднє дійство розпочинається традиційною гаївкою, що є своєрідною зав'язкою в композиції гаївкового обряду: В нашім селі на горбочку, // стоїть церква на видочку, // Коло неї мов ті квіти, // ходять старші, ходять діти. // Ходять хлопці і дівчата, // Пациківські голуб'ята // Заспіваймо паняночки, //веселої гаївочки [Записано від Довбуш Марії Миколаївни, 19.06.1963 р. н.].

Прикладом є гаївка «Мак», де простежується зв'язок цієї магічної рослини із тотемними віруваннями у птахів і тварин: Синичко, синичко, // пташко маленька, // Ой чи чула, чи бачила, // як в полі сіють мак? // - Ой так, ой так-так, так у полі сіють мак // - Ой так, ой так-так, так у полі сіють мак. // Синичко, синичко, // пташко маленька, // Ой чи чула, чи бачила, // як в полі росте мак? // - Ой так, ой так-так, так у полі сіють мак [Записано від Чорноуса Федора Васильовича, 14.02.1951 р. н.].

Уже в гаївці «Посію я огірочки» цей мотив переплетений з жартівливо-іронічним. Відбувається поділ на групи хлопців та дівчат. Відтак гра набуває статево-рольових ознак, що пов'язані із залицянням, сватанням: Посію я огірочки, // від фігури до майочки, //Най сі в'ют, най сі в'ют, // Пациківські парубочки, // Най сі б'ют, най сі б'ют // Наші верби грушки родять, // Наші хлопці босі ходять, // Грай, жуче, грай, наш добрий край [Записано від Адамович Параскеві'і Миколаївни 03.05.1931 р. н.].

Із гаївок-забав околиць досліджуваного села чи не найбільш поширений так званий «Ремінець». Дівчата утворюють коло, а в середині ходить жінка, яку вони намагаються сховати: -- Сам ходжу, сам ходжу. // - А діти, а жінку, де-с діти поподівав? // - Грім побив, грім побив, дощ потопив, //А ти старий воробею, сам загинь сам, сам пропадеш [Записано від Се- бедин Ганни Михайлівни, 12.08.1929 р. н.].

Поза колом у такт гаївки ходить хлопець, що хоче викрасти дівчину, але старається це приховати: -- Не буду ж бо я сам, // Ой піду я в неді-ленъку, та й вибиру си дівочку // Кращую, ліпшую, // Ой не сам я буду, не пропаду! [Записано від Себедин Ганни Михайлівни, 12.08.1929 р. н.].

Проте наприкінці пісні хлопцеві вдається проникнути в коло. Він ловить дівчину і тікає з нею.

Гаївка «Жучок» має велику кількість варіантів на різних територіях Західної України. У досліджуваному селі ця гаївка має висміювальний характер, а під образами-символами жучка і жучихи криються людські постаті.

Гра «Жучок», символізує безкінечний рух і вічне життя: Ходить жучок по ручині, //А жучиха по долині // Грай, жуче, грай, небоже // Най ти Господь допоможе. // А на жучку жупанина, // А сам жучок як дитина. // А на жучку жупан куций, //А сам жучок чорновусий, // Грай, жуче, грай, небоже // Най ти Господь допоможе [Записано від Чорноуса Федора Васильовича, 14.02.1951 р. н.].

Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов'язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Особливого вияву весняні ворожіння набувають у гаївці «Дубовая лавочка», якою завершувався період весняних ігрищ та гулянок: Дубовая лавочка // Дубовая лавочка, лавочка, // Ішла нею Настойка, Насточка. // На всі боки гледіла, гледіла, // Чи не їде мій милий, мій милий. // Чи не везе чобітки, чобітки, // Щей золоті підківки, підківки. // Будуть вони рипіти, рипіти, // А підківки дзвеніти, дзвеніти. //Де ти, Настко, бувала, бувала, // Як діброва палала, палала? // Ми діброву гасили, гасили // Горшком воду носили, носили [Записано від Джус Стефанії Романівни, 28.11.1949 р. н.].

Любовна тематика, за нашими спостереженнями, є найпоширенішою як серед давніших, так і сучасних текстів гаївок, що побутують у с. Підлісся. У стародавніх текстах зберігається атрибутика історичної епохи (зброя, кінь, кінська упряж, дорогий одяг тощо). Кінь як супутник воїна здавна викликав шанобливе ставлення. Бойових коней князі хоронили на спеціальних помостах і насипали над ними кургани, наче над воїнами, адже ці тварини неодноразово рятували життя своїм наїзникам. Ця тварина виступає як символ швидкості, витривалості, нескореного духу, степової волі, а ще -- свідок усіх перемог, переживань і почуттів свого власника. Повернення зі скарбами свідчить про вдалий похід, героїчну звитягу: На всі боки гляділа, гляділа, // Чи не їде їй милий, їй милий? // Чи не везе чобітки, чобітки? // Ще й золоті підківки, підківки. // Щоб чобітки рипіли, рипіли, // А підківки дзвеніли, дзвеніли [Записано від Джус Стефанії Романівни, 28.11.1949 р. н.].

Дуже часто головний герой порівнюється із соколом або голубом, що літає навколо лісу і знаходить дівчину, яка ворожить. Ці гаївки належать до часу, коли князі не забирали дівчат силою, а викрадали за згодою. Подібними до образу царенка є образ Білозорчика, у досліджуваному регіоні він має назву Білодарчика, що збирається поплисти по Дунаю, щоб «шукати собі челядоньки», чи «знайти собі посестриченьку»: Білодарю-білодарчику, // Поплинь, поплинь по Дунайчику, // Умий, собі тай головоньку, // Розчеши си росу косоньку, // Умий, умий, біле личенько. // Утри, утри, чорні оченька, // Базуй, зазуй черевиченьки, //Тай візьмися попід бочеиьки, // Шукай собі черня доченьки [Записано від Адамович Парасківії Миколаївни, 03.05.1931 р. н.]. жестикуляція фольклор культура поезія

Учасниці за допомогою рук імітують, як пливе Білодарчик, «миє головоньку», «чеше косоньку», «миє личенько», «витирає оченька», «взуває черевиченьки», «береться попід боченька».

Продовженням цієї ж теми є гаївка «Іванчику-подолянчику»: Іванчику-подолянчику, // Поплинь, поплинь по Дунайчику, // Розчеши косу-росу, // Ще й чорненькії брівці, // Умий, умий, біле личенько. // Утри,утри, чорні оченька. //З калинового лугу, // Вибирай собі другу. //З найсолодшого меду вибирай собі третю [Записано від Адамович Парасківії Миколаївни, 03.05.1931 р. н.]. Всі учасники стоять півколом. А одна з учасниць ходить перед ними і руками показує, як пливе, як чеше косу, брівці.

У гаївці «Перепілко, біла зірко» всі учасники стоять півколом. А одна з учасниць ходить перед ними. На словах «ой, старий муж іде, нагаї ще несе» -- ховається за спинами учасниць, бо дуже перелякана. А на словах «молодий муж іде чоботята везе» -- виходить з-за спин учасниць, плескає в долоні і тішиться, що молодий муж везе подарунок: Перепілко, біла зірко, // Молодий муж іде, // Чоботєта, спідничину, королики несе // Тут була, тут була, // Перепілонька // Тут була, тут була, // Ясна зіронька, // Перепілко, біла зірко, // Ой старий муж іде, нагаї ще несе [Записано від Себедин Ганни Михайлівни, 12.08.1929 р. н.].

У досліджуваному регіоні щороку збираються як молоді, так і старші люди для того, щоб згадати і підтримати народні традиції. Серед записаних нами гаївок є як цілком оригінальні, так і такі, що трапляються й в інших регіонах України. У с. Підлісся гаївки виконуються у Великодні свята. Старші люди і молодь після гощення (діал. застілля) ідуть до церкви, де гуртом заспівують гаївки, які доволі часто виконуються з певними рухами.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Таким чином, зафіксовані тексти гаївок належать до господарсько-вегетаційної (рослинної), інтимно-ліричної (любовної), розважально-жартівливої груп. Для проаналізованих гаївок характерні такі мотиви: відкриття небесних воріт (прихід нового хліборобського року); боротьби (битви); війни та викупу; сільськогосподарських робіт; чарування (приворожування, привертання) тощо. Проаналізувавши символіку зафіксованих пісенних текстів, ми з'ясували, що дентальними образами-символами у гаївках почасти є символи відкритих Воріт, небес, церкви; жучка і жучихи, синиці, голуба, сокола; маку, ромензілля, рути, барвінку тощо. Охарактеризувавши особливості жестикуляції, яка супроводжує виконання гаївок, зазначимо, що вони підпорядковані в основному практично-магічній меті: прикликати весну, прогнати зиму, «виворожити» урожайне літо, напророкувати дівчатам і парубкам вдале обрання пари і весілля. При виконанні гаївок водяться хороводи, які покликані підтримати святковий настрій.

Список літератури

1. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість / В. Гнатюк. - К: Наук, думка, 1966. - 247 с.

2. Голяк В. Омеля Партацький - наш визначний краянин [Текст] / В. Голяк // Новий час. - 1995. - 1 лют. - С. 15-17.

3. Грушевський М. Історія української літератури: в 6 т. / М. Грушевський. -- Т. 1. -- К.: Либідь, 1993. - 392 с.

4. Давидюк В. Первісна міфологія в українському фольклорі (синхронічно-хронологічні аспекта): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра філол. наук: спец. 09.00.12 / В. Давидюк; Київський ун-т ім. Т. Шевченка. - К, 1998. - 41 с.

5. Дей О. Сторінки української фольклористики / О. Дей. - К.: Наукова думка, 1975. - 262 с.

6. Закувала зозуленька: антологія української народної поетичної творчості / [вступ, ст., упоряд. та прим. Н. С. Шумади]. - К: Веселка, 1998. - 510 с.

7. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. / С. Килимник. - Кн. 1. - К.: Обереги, 1994. - 400 с.

8. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. / С. Килимник. - Кн. 2. - К.: АТ «Обереги», 1994. - 528 с.

9. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті / Р. Кирчів. - Львів: ІН НАНУ, 2002. - 350 с.

10. Колесса Ф. Українська усна словесність / Ф. Колесса; вст. ст. М. Мушинки. - Едмонтон: Канадський ін-т укр. студій, Альбертський ун-т, 1983. - 645 с.

11. Міндер Т. Весняна календарно-обрядова поезія українців: регіональна специфіка та жанрова динаміка: дис. канд. філол. наук: 10.01.07 / Т. Міндер. - Львівський національний ун-т ім. І. Франка - Л., 2004. - 247 с.

Размещено на Allbest.ru