Теоретичні розробки по введенню музейної експозиції в систему музейних комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru

Теоретичні розробки по введенню музейної експозиції в систему музейних комунікацій

(Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні передумови програмування соціальних комунікацій музею на базі виставки «Дух модерна»

1.1 Освітлення історії музейної справи. Агентство «Публіка і комунікації» («Public et Communication»)

1.2 Форми музейної комунікації

1.3 Формування музейної комунікації в окремих країнах світу

1.4 Досвід музейної комунікації в Росії

1.5 Розвиток комунікації в музеях України

1.6 Соціологічні дослідження на основі експозиції «Голодомор 1932-1933 рр на Харківщині»

Розділ 2. Програма введення музейної експозиції «Голодомор 1932-1933 рр на Харківщині» в систему музейної комунікації, і документальна основа її реалізації

Висновок

Список використаної літератури

музейна експозиція виставка голодомор

Вступ

Однієї із задач музейного об'еднення є визначення його положення до системи закладів, науки, культури . Музейні об'єднення популяризують музей і його колекції, а також здійснюють виховну - освітні функції. Музейні об'єднення представляють громаду об'дненних загальними науковими інтересами і зацікавлених в розвитку музею з групованих навколо музейного закладу і активної участі його в творчому житті.

Види музейних об'єденння:

1. Кружки - це музейне об'єденння:

розрахованнє на дітей і підлітків, об'єдненних по інтересах і працюючих під керівництвом музейного педагога. Заняття кружка проводяться регулярно. Задача кружка - залучення певної категорії людей в музейну діяльність і залученню їх до визначених знанім, і навчання конкретним навикам.

Види кружків:

- Кружок історичного профілю (вивчає історичну подію);

- Кружок істочнико краэзнавчього профілю (вивчає музейні колекції);

- Художньо - технічні клуби (виготовляють моделі, займаються малюванням, ліпленням і галузями ДПІ);

кружки музеєзнавчого профілю (готують юних екскурсоводів по музею, місту і т. д.)

2. Студії - за принципом роботи нагадує кружок, але мета їх полягає в естетичному розвитку дітей і дорослих, розкриттю їх талантів в художній творчості.

3. Клуби - це масова у відмінності від кружків і студій самодіяльна суспільна організація, об'єденння: учасники якої загальними інтересами у області науки, культури і професії. Робота клубів направлена на самостійне вивчення питань, що цікавлять, і зустріну в клубі для обміну дослідів і знань. Клуби можуть ділиться на секції і при них можуть кружки.

Розділ 1.Теоретичні передумови програмування соціальних комунікацій музею на базі експозиції«Голодомор 1932-1933 на Харківщині»

1.1 Освітлення історії музейної справи. Агентство «Публіка і комунікації» («Public et Communication»)

Ще декілька десятків років тому люди не могли уявити собі, що слова «маркетинг», «комунікація» і «культура» можуть бути чимось зв'язані. Першовідкривачами маркетингу і комунікацій у сфері культури стали Анн Марі Табо і Бернадет Аламбре, що очолили агентство «Публіка і комунікації» («Public et Communication»). Вони ставили собі за мету пояснити хранителям, як можна в музейній справі використовувати методи маркетингу, реклами і комунікації. Вони прагнули пояснити співробітникам, як це вплине на розвиток музею, і його майбутній вигляд. [1, з. 27] Ця задача була не з легких, оскільки музеї у той час залишалися консервативними (більшість українських музеїв і зараз залишається). Музеї багато в чому залишалися елітарним явищем, і шанували своє звання «храму муз». Реклама для них була чимось комерційним і масовим, а значить негативним. Ніхто тоді не вірив, що на цьому можна навіть заробити гроші. Виставки в Парижі кінця 70-тих рр., на рекламу яких уряд виділяв кошти, були швидше виключенням, ніж правилом.

На початку 80-тих років у Франції активно йде музейне будівництво. Будуються нові музеї, старі перебудовуються, або роблять реекспозіциі, проводять виставки. Цими процесами керували молоді музейні фахівці, які ради майбутньої музейної справи готові йти на співпрацю з партнерами. Інакше стала поводитися і місцева влада. Вона усвідомила, яку роль може зіграти художнє і естетичне надбання міста або району в економічному розвитку і залученні туристів. Тому власті стали розглядати питання про культуру, як один з найпріоритетніших. [1, з. 28]

Перша робота у області реклами була проведена в 1980 році при відкритті музею первісної історії Іль-де-Франс в Намуре. Вперше музей довірив сторонній організації здійснення зв'язку з пресою і публікою, а так само проведення рекламних заходів. Сумісні зусилля керівництва музею і агентства «Public et Communication» привели до того, що музей одержав першу премію Європейської ради (1981). [11, з. 54]

Перші успіхи музеїв у області комунікацій і менеджменту дали свої результати. Рекламою зайнялися молоді фахівці, коли відкривали Музей археології в Гирі-ан-Вексене, а потім співробітники музею мистецтва у Вільнев-д`Аське. З галосом відкрився після ремонту музей витончених мистецтв в Евре. У 1984 році Асоціація музейних хранителів Іль-де-Франс організувала в десяти музеях виставки, які привернули увагу широкої громадськості. Незабаром у музеїв з'явилися засоби, і розуміння нового підходу до музейної роботи. Фахівці стали займатися рекламою окремих виставок (виставки Матісса і Буайі в 1987-1990 рр.; виставка присвячена становленню національного суверенітету в Музеї історії Франції і ін.). [6, з. 90]

Незабаром вже всім музеєзнавцям стало зрозуміло, що використовування комунікацій в музеї не тільки бажано, але і обов'язково для пропаганди нових ідей.

Керівники музеїв стали замислюватися над тим, чи відповідають їх плани інтересам і запитам публіки, на яку вони розраховують. А питання це стало їх хвилювати з 1973 року. Саме тоді Центр імені Жоржа Помпіду запросив Анн Марі Табо виробити вивчення інтересів широкої публіки у області сучасного мистецтва. через десять літ Табо проводила таку ж роботу перед відкриттям двох крупних центрів мистецтва - вілли Арсон в Ніцці і САРС в Бордо.

Незабаром всі хранителі, які вирішують реконструювати свої музеї, або щось змінити в них, звертаються за порадою і кваліфікованою допомогою в агентство «Public et Communication». [6, з. 92]

Всі сьогоднішні задачі музею:

розподіл музейного простору;

вивчення ринку;

вивчення методів обслуговування відвідувачів;

організація служби маркетингу;

розробка планів комунікацій і др.;

користуються даними наукових досліджень (музеографічного і музеологічного аналізу), а так само результатами вивчення запитів різних категорій відвідувачів, і методів підвищення їх мотивації.

Теоретичний погляд на основні канали системи музейних комунікацій. При проведенні різних робіт «Public et Communication» співробітничало з фахівцями багатьох установ, включаючи Управління музеїв Франції, Місто науки і промисловості Ла-Віллет, Меморіал в Кане, Національний центр морити в Булонь-сюр-мор і Океанополіс в Бресті. Відкриття Французького центру наукової і технічної культури моря мало великий успіх - за десять тижнів його відвідало 250 тисяч чоловік (тоді як зараз краєзнавчі музеї в Україні приймає в середньому 80 тисяч відвідувачів за рік). Не меншим успіхом користувалися Музей сучасного мистецтва в Ніцці (50 тисяч відвідувачів за 8 тижнів), і Сади Альбера Кана в Булоні (65 тисяч відвідувачів за 8 тижнів). Музеєзнавцям незабаром стало ясно, що застосування методів маркетингу і комунікацій в музеї може сприяти успішному рішенню проблем, що стоять перед ним в критичний момент його розвитку (що дуже актуальне для українських музеїв).

Незабаром розпочалася робота по систематизації розрізнених заходів, і розробці політики у області комунікацій. Громадські працівники стали прагнути не до «щохвилинного успіху», і залучення як можна більшого числа відвідувачів, а до зміцнення репутації своєї установи, його іміджу, і постійній співпраці з партнерами. Багато музеїв налагодили довготривалі зв'язки і уклали контракти з іншими установами, представниками влади, вченими, науковцями, художниками, колегами, пресою (іншими ЗМІ), і т.д.

Агентство «Public et Communication» дотепер успішно укладає договори з музеями, визначає їх мету і стратегію, оцінює результати діяльності, готує відповідні документи, складає картотеки, здійснює контакти з суспільствами друзів музею, національною і місцевою пресою, дозволяє розумно витрачати засоби і встановлювати партнерські відносини з різними організаціями. [1, з. 28]

Новий напрям знайшов віддзеркалення в організації двох міжнародних заходів (державного і приватного): Ruee vers L`Art (1985, 1987), і Міжнародного солону музеїв і виставок (1988, 1990). У першому випадку агентство «Public et Communication» займалося публікаціями, а в другому - інформаційним забезпеченням. Підсумком роботи стали відвідини Ruee vers L`Art в 1985 році декілька тисяч чоловік. А наступного року відвідувана збільшилася на 15%.

Таким чином, можна констатувати, що агентство «Public et Communication» своєю комунікативною діяльністю підвищило відвідувану французьких музеїв, і створило хороший імідж музейних установ.

1.2 Форми музейної комунікації

За своєю природою музей в концентрованій формі виражає духовне прагнення минулої і справжньої культури. За відсутності ефективної системи музейних комунікацій відвідувачі бачать лише речові збори без загального інформаційного навантаження. На сьогоднішній день Український експозиційний раціон бідний. Відсутність оригінальних рішень і ідей в музейних експозиціях ослабляє інтерес відвідувачів до музею, знижує його престиж. Для вирішення даної проблеми необхідна зміна соціальної ролі музею, перебудови методів, форм і техніки роботи, направленої на ефективності взаємодії музею з суспільством. [14, з. 87]

Задачі підвищення ефективності системи музейних комунікацій вимагає ретельного вивчення музейної аудиторії, і задоволення інтересів різних вікових і професійних груп

- це є необхідною умовою сучасного музею. Зворотною стороною системи музейної комунікації є «природній відбір». В умовах конкуренції виживає сильний, який швидше пристосовується до нових музейних умов. [8, з. 103]

Метою музейної комунікації є освіта і виховання відвідувача. Задача музейних комунікацій - це передача інформації. Музеї спочатку сформувалися як наукові установи, що задовольняють суспільні потреби у виявленні, збиранні і використовуванні музейних предметів. У цьому полягає ще одна задача комунікації - розповсюдження наукових знань, і пропаганда культурної спадщини. Будь-яка комунікація (у тому числі і музейна) припускає наявність таких компонентів:

коммунікатор - особа або група осіб передаючих інформацію.

інформація - сукупність яких-небудь відомостей, фактів і знань.

аудиторія - це сторона, що приймає дану інформацію.

До музейної комунікації мають відношення всі види і форми музейної діяльності, від наукової обробки музейних предметів, до пропаганди і реклами. У комунікаціях виділяють так само канали і форми.

Комунікаційні канали - це експозиційна і виставкова діяльність. Оскільки музейні предмети можуть при відповідній інтерпретації давати пізнавальну і емоційну інформацію про культуру, дозволяють сприймати її як частину історико-культурного світового спадку, тому вони і є каналами комунікацій. Цілеспрямована діяльність на розвиток каналів має дві цілі:

Перехід на якісно новий рівень експозиційної роботи музею.

Включення в процес формування музейної культури нової категорії населення, сприяючи тим самим перетворенню їх з пасивних споживачів інформації в активних учасників культурного процесу.

Експозиція як наочно просторове середовище, що має форму і виразність, здійснює комунікаційний зв'язок, і таким чином «відкриває» музей глядачу. Будучи основою системи музейних комунікацій, експозиція є і базою для виконання комунікацій музею.Вміння побудувати науково-архітектурну організовану музейну експозицію з чітким розділенням на комплекси виявити найістотніші (для розкриття музейної теми) якості музейного предмету, і знайти йому відповідне місце у ряді інших матеріалів є резервом музейних комунікацій і інформативної дійсності музейної експозиції. Ідеальна взаємодія музейної експозиції і відвідувача дотримується при дотриманні наступних правил:

Можливість пізнати багато що за короткий час.

Вибір огляду по інтересу.

Вибір часу огляду (від 45 хвилин до 2 годин).

Обстановка музейних залів, устаткування зон відпочинку, наявність меблів, оптимальної температури, рівень шуму і кваліфікація музейного персоналу.

Виставки. Мобільність виставкової діяльності дозволяє оперативно відповідати на запити, які виникають в суспільстві. Вони дозволяють так само вводити в науковий оборот матеріали досліджень і знайомити з ними відвідувачів.

Необхідні вимоги музейних комунікацій:

Візуальний характер отримання інформації, і пов'язані з ним речовинність, наочність, об'ємність і відчутність.

безпосередній контакт відвідувача з музейним матеріалом.

Спеціальна підготовка музейного працівника.

Всебічне вивчення і методики музейної експозиції, що є основним каналом музейної комунікації.

Висновок: здійснення музейної комунікації може проводитися тільки за наявності експозиційного матеріалу. Музейна експозиція це не тільки послідовна демонстрація експонатів, які можна розмістити в будь-якому приміщенні, але це і образний багатогранний художній твір, що впливає на глядача, перш за все, емоційно. Таким чином, за допомогою каналів музєєфікації музеї зберігають і передають культурні традиції і цінності.

Теоретичне обгрунтування традиційних форм системи музейних комунікацій.

Екскурсії.

Екскурсія є головною формою в системі музейних комунікацій, оскільки вона визначає початок взаємодії відвідувача і музею. Екскурсія в наші дні це один з варіантів корисного проведення дозвілля, яке приймає виховну і пізнавальну спрямованість. Екскурсія ці відвідини визначних об'єктів, форма і метод придбання знань. У екскурсії присутні дві взаємозв'язаних елементу - робота екскурсовода і сприйняття екскурсанта. Важливо стимулювати інтерес екскурсанта до отримання нової, або освоєння старої інформації шляхом «включення» його в тему екскурсії. Так само слід дотримувати індивідуальний підхід до побудови екскурсії, залежно від контингенту відвідувачів на яких вона орієнтована, і які цілі на неї покладаються. Для правильної побудови екскурсії існує спеціальна класифікація, в якій за основу береться загальні вимоги:

Форма, де відвідувач спілкується з працівником музею, а предмети виступають змістом цього спілкування.

Відвідувач спілкується безпосередньо з експонатами, при якому передбачається їх самосвідомість, а екскурсовод служить лише для пояснення певних моментів.

Відвідувач під засобом екскурсовода спілкується з людьми, що жили в інших епохах, а експонати зв'язуюча ланка в процесі комунікацій.

Відвідувачі спілкуються між собою на базі музейної експозиції, а екскурсовод координує це спілкування. (Екскурсія - семінар, вузький профіль).

Професійне спілкування вузьких фахівців на основі музейної інформації.

Для розвитку екскурсійної діяльності існують наступні причини:

Підвищення освітнього рівня.

Збільшення вільного часу відвідин.

Збільшення рухливості населення.

Поява нових можливостей для організації відпочинку по індивідуальних планах.

Прагнення людей до спілкування, і «виходу у світ».

Висновок: Екскурсія є головною формою музейних комунікацій, визначаючої форму і метод придбання знань. Мова екскурсовода - це не що інше, як джерело екскурсійного знання. Послідовність і систематичність оповідання залежать від характеру об'єкту, від віку і знань екскурсантів, від мети і теми екскурсії. [14, з. 98]

Теоретичне обгрунтування лекції.

на тему “Голодомор 1932-1933 на Харківщині.”

. [14, з. 87]

Тематика лекцій обов'язково повинна відповідати профілю музею. Досягається це трьома способами:

Демонстрація експонатів, що відображають музейні експозиції безпосередньо під час читання лекції.

Проведення екскурсії після прослуховування лекції.

Створення виставки музейних матеріалів по темі лекції і екскурсії.

Тематика лекцій.

Порівнюючи лекцію і екскурсію, виділяють третю відмінність - тематика лекцій повинна бути вільнішою, ширшої і глибшої, ніж екскурсія, оскільки вона включає комплексний матеріал всього комплексу існуючої літератури і джерел. Тому з комунікаційних задач музею є формування лекційної тематики. на тему “Голодомор 1932-1933 на Харківщині.”

Висновок: Тематика провідних традиційних форм комунікації невичерпна. При цьому необхідно відзначити, що основою екскурсійної тематики, перш за все, є експозиція. А музейні лекції популяризуют сам музей, і ті матеріали, які знаходяться в ньому. [Теоретичне обгрунтування музейних об'єднань.

студії, клуби і студії створюються обов'язково по інтересах відвідувачів. Відмінність музейних об'єднань, конференцій і семінарів від лекцій і екскурсій полягає у тому, що вони є другорядними традиційними формами музейної комунікації, похідними від провідних форм. Метою музейних об'єднань є навчання людей чому-небудь, зацікавити їх якою-небудь новою формою роботи. У роботі кружків і студій пізнавальні синкретічні елементи з творчим процесом. Ці форми діяльності окрім розважального, носять і лабораторно-дослідницький, і просвітницький характер. Саме ці форми музейної комунікації розвивають мислення і художні навики. Багато клубів і студії є платними комерційними об'єднаннями. Тому музей одержує і притоку відвідувачів, і фінансову зацікавленість. [16, з. 51]

Конференції і семінари.

На відміну від інших форм системи музейних комунікацій, конференції і семінари - це суто наукові заходи. Їх метою є введення в науковий оборот нових знань, професійного спілкування і підвищення кваліфікації. Учасниками даної форми комунікації є тільки фахівці. [2, з. 114]

Висновок: музейні об'єднання сприяють активізації учбово-виховного процесу музею, а проведення конференцій і семінарів активують наукову діяльність.

1.3 Формування музейної комунікації в окремих країнах світу

Формування музейних комунікацій почалося в 80-тих роках ХХ століття. До цього часу класична модель музею застаріла, і відвідувачі втратили інтерес до одноманітних музейних експозицій. Перед працівниками стояла нелегка задача здивувати відвідувачів, зробити їх не одноразовими, а постійними клієнтами. Так в США на початку 80-тих років у музеїв з'являється інтерес до вивчення відвідувачів, і їх поведінки. У США фінансування музеїв дозволене, тому це істотно полегшило впровадження нових технологій в музейну справу. Американський фонд Келлога виявив цікавість до проблеми відвідуваної музеїв, і організував приватні курси для директорів музеїв, хранителів, і працівників освітніх відділів. На цих курсах знайомили з можливостями музейних експозицій, спеціально орієнтованих для відвідувачів. Курси Келлога розпочали розвиток соціальних музейних комунікацій в США. У середині 80-тих років проблема відвідин музеїв активно освітлюється в пресі («Музейні новини» і ін.). Так само в статтях надають увагу питанню задоволення потреб відвідувача, методам оцінюючи відвідувачів і освітнім програмам. У 1990 році створюється Спеціальний комітет з дослідження відвідувачів, і їх оцінюванню. А в 1991 - Асоціація вивчення відвідувачів. З початку 90-тих при організації експозицій музеї стали віддавати перевагу рядовим відвідувачам, а не певним категоріям людей. Це спричинило за собою створення експозицій для середньостатистичного громадянина США. Тому в них стали, активно застосовувати розважальний момент. Ця тенденції не втрачає своїй актуальності і зараз. [3, з. 24]

Розважального в музейних експозиціях ставати більше, а ініціатива їх створення переходить від хранителів і експозіционерів до широких мас потенційних відвідувачів.

У Франції розвиток системи соціальних музейних комунікацій йшов іншим шляхом. Після діяльності агентства «Публіка і комунікації» («Public et Communication»), в 90-тих стали звертати увагу на відвідувачів, і ступінь їх задоволення експозицією. У Франції стали активно застосовувати методи опиту і анкетування. 10% кошторису витраченої на побудову експозиції, йшли на усунення помилок, які були знайдені в ході досліджень.

1.4 Досвід музейної комунікації в Росії

Комунікативна діяльність російських музеїв ще в значній мірі відстає від загальносвітових прогресивних тенденцій. У Росії тільки з середини 90-тих років стали звертати увагу на відвідувача. До цього відвідувач вважався лише споживачем, а значить високоінтелектуальною людиною. Але далеко не всі відвідувачі так всесторонньо розвинені, що б зрозуміти той або інший задум експозіціонера. Особливо це торкається олігархічної верхівки, серед якої є певна мода, у тому числі і на музеї. У художніх музеях активно застосовують аудіогід, який дає доступну інформацію про тих, або інших полотнах. [12, з. 197]

У Росії є географічна закономірність у області розвитку музеїв. У Москві і Санкт-Петербурзі музейна справа налагоджена краще, ніж в провінції через історичні і культурні традиції цих міст. У зв'язку з цим і комунікації краще налагоджені в цих регіонах. У Росії перевагу віддають екскурсіям, які активно проводять для туристів, і нетрадиційним формам. Зокрема, часто проводяться свята. Одним з грандіозних ходів в Москві, було освічений 1000-річчю хрещення Русі. Приблизно раз на квартал музеї проводять анкетування. [12, з. 224]

Але на усунення помилок у музеїв часто немає засобів. Крім того деякі музеї не потребують соціологічних досліджень, і живуть на своєму авторитеті (Ермітаж, Третьяковська галерея). Активно в Росії застосовують новітні технології, що в значній мірі пожвавить інтерес відвідувача до музею. У ключових залах експозицій стоять монітори, на яких йде реконструкція тієї або іншої історичної події, або йде фільм присвячений тематиці експозиції. Деякі зали супроводжуються аудіо супроводом. Належним чином налагоджений випуск сувенірної і друкарської продукції музеїв. Так само музеї Росії активно практикують лікування психологічних травм через експозицію. Особливо у дітей. [12, з. 235]

1.5 Розвиток комунікації в музеях України

У українській системі соціальних музейних комунікацій переважає монологічна подача інформації. У відмінності від західноєвропейських тенденцій, де очолюче місце відводитися відвідувачу, в Україні це місце займає музейний працівник, а відвідувачу відводитися роль слухача. Більшість музеїв тісно співробітничає з науковими об'єднаннями. Тому їх діяльність в значній мірі направлена на науково-дослідну роботу. Ця орієнтація рідкісно коли бере увага СМК, і зв'язки музеїв з масовим відвідувачем. Вибір музейної моделі багато в чому залежить від людського чинника. Тобто від особистих переваг керівництва музеїв. Багато співробітників не можуть і не хочуть освоюватися з новітніми технологіями у області музеїв. При цьому, як правило, чим старше співробітник, тим більше це небажання. Велику роль так само виконує загальний настрій колективу. Тих, хто готовий прийняти нововведення не так багато. Остаточне рішення ж залишається за більшістю, або за працівниками з великим стажем роботи. Так само в музеї не дістає ентузіастів, тих креативний мислячих фахівців, які готові реалізувати на практиці всі новітні музейні технології. [10, з. 118]

Таким чином, музеї України значно відстають від загальносвітових тенденцій розвитку. Вони рідко застосовують нетрадиційні засоби СМК, мультімідійні технології, особово-індивідуальний підхід до відвідувачів і електронні засоби масової інформації. Музеї рідкісно коли приходять до використовування реклами, піару, і створенню власного неповторного іміджу. Тільки одиниці переходять до альтернативної моделі, і активно використовують СМК. Як правило, це музеї західного регіону країни.

1.6 Соціологічні дослідження на основі експозиції «Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині»

Дане дослідження було проведене в групі музеєзнавців 4 курси. Мета даного дослідження - узнати, чому відвідувачі прийшли на дану експозицію.

№ П/П	Перелік питань	Відповідь респондентів
1.	Чому Ви відвідали дану експозицію?	-
2.	Чи сподобалася Вам екскурсія?	2
3.	Ви узнали, що-небудь нове з даної експозицію?	1
4.	Яке ваше відношення до то кого явища як голодомор?	5
5.	Що Вам не сподобалося в даній експозицію?	-
6.	Чи сподобалося Вам загальне рішення експозицію (колір, світло, устаткування)?	5
7.	Що б Ви змінили у експозиції?	-
8.	Ви відвідаєте дану виставку ще раз?	4

№ П/П	Основне питання: «Чому Ви відвідали дану експозицію»?	Процентне співвідношення відповідей
1.	Що б оцінити рішення експозіционеров.	13%
2	Відвідати порадили друзі.	13%
3	Маю інтерес до стилю модерну і його творців.	48%
4.	Побачив рекламну афішу.	-
6.	Регулярно відвідую всі нові експозиції міста.	13%
7.	Зайшов духовно збагатитсь.	-
8.	Краще б взагалі не відвідував.	-

Висновок: більшість відвідувачів прийшла через інтерес до данної тематики, і професійних інтересів (оцінить загальне рішення виставки).

Розділ 2. Програма введення музейної експозиції «Голодомор 1932-1933 рр на Харківщині» в систему музейної комунікації, і документальна основа її реалізації

Перелік єкскурсіонної тематики на базі експозиції на тему “Голодомор1932-1933рр. на Харківщині.”

№	Назва теми екскурсії	Вид(по мiсцю проведення)	Тип(по характеру тематики)	Жанр	Аудиторія
1	Голодомор 1932-1933рр. на Харківщині.	музейна	не музейна	оглядова	студенти ВТУЗОВ
2	Історія колективізації УРСР .	не музейна	спеціалізована	учбова	школяри
3	Більшовицька політика індустріалізації та колективізації-причина голодомору в Україні.	не музейна	тематична	оглядова	студенти школяри
4	Голодомор чи Геноцид?	не музейна	спеціалізована	учбова	студенти школяри
5	Харківська область-епіцентр голодомору	музейна	тематична	учбова	студенти школяри

Перелік лекціонної тематики на базі експозиції на тему “Голодомор1932-1933рр. на Харківщині

№	Назва	Вид	Аудиторія	Перелік супроводжуючих матеріаелів.
1	Голодомор-геноцид українського народу.	оглядова	школяри	1.Голод на Україні //Укр. істор. журнал., - 1989. - №9. - с.126. 2.Голод на Україні //Укр. істор. журнал., - 1989. - №9. - с.126.
2	Розвиток сільського господарства 30-ті роки в СРСР.	учбова	студенти ХНУ,ХДАК.	1..Історія колективізації сільського господарства Української РСР 1917-1937 рр. Збірник документів у 3-х томах. - К.: Наука, 1976. - Т.3. - 596 с
3	Голодомори в Україні в період СРСР(21-22рр,32-33рр,46-48.)	оглядова учбова	студенти ХНУ,ХДАК.	1. Нариси історії України ХХ століття. / За заг. ред. акад. В.А. Смолія. - К.: Ґенеза, 2002. - 472 с. 2.Бойко, О.Д. Історія України: Посібник, К.: Академія, 1998. - 587 с
4	Політика індустріалізації та колективізації.-як засіб поневолення народу в умовах тоталітарного режиму.	учбова тематична	студенти ВТУЗОВ	Соколовська А. Трагедія без грифа «секретно». Виставка документів «Розсекречена пам'ять» із архивов СБУ // Газета по-харьковски, 2007. 1.Голод на Харківщині в 1932-1933 роках // Найбільший злочин імперії: Матеріали науково-практичної конференції "Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 років". -- К.,1993. --40 с.
5	Голодомор українського народу(причини та наслідки).	учбова тематична	школяри студенти	1.Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про заходи хлібопостачання України: Москва, 1932р. 2.Газета .Комсомольська правда - 1932 р. - №67, 23 липня. 3. Документ. Постанова ЦК ВКП(б) про припинення хлібозаготівель на Україні та збір насіння для весняної сівби. 4. . Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про підсумки роботи колгоспів у 1931р. та завдання їх подальшого організаційно-господарського зміцнення: Москва, 1931р. 5. . Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про насіннєву позику УСРС: Москва, 1932р. Машинопис, папір.

Перелік конференцій та семінарів на базі експозиції на тему

“Голодомор1932-1933рр. на Харківщині”

№	Перелік тем	На кого орієнтовнано	Звідки прибули доповідачі	Яким чином будуть опуб. матеріали.	Культурна програма	Секції
1	Голодомор 1932-1933 на Харківщині.	історики музеєзнавці	ХНУ, ХДАК	статті тезиси, брошури.	Обзорна екскурсія по м. Харків	1.Причини голодомору; 2.Хiд голодомору; 3.Наслідки голодомору.
2	Вимираюче село Харківщині.	студенти викладачі музейні працівники	ХІМ, ХДАК	статті тезиси, брошури	Об зорна екскурсія по м. Харків	1.Вимираюче село 1932. 2.Вимираюче село 193З.
3	Харківщина епіцентр голодомору.	історики музеєзнав-ці	ХНУ, ХІМ, ХДАК,	статті тезиси, брошури	1.Екскурсія по експозиції на тему“Голодомор 1932-1933рр. на Харківщині	1.Харківщина-полігон більшовицької політики. 2.Харків-керуючий центр голодомору.
4.	Голодомор -геноцид українсько-го народу .	історики музеєзнав-ці	ХНУ, ХІМ, ХДАК,	статті тезиси, брошури	1.Екскурсія по експозиції на тему“Голодомор 1932-1933рр. на Харківщині”2.Проведення секцій.	1.Голод-як соціально економічне явище. 2.Трагедія українського народу-голодомору..
5	Трагедія голодомору 1932-1933рр. на Харківщині	студенти викладачі музейні працівник-ки	ХНУ, ХІМ, ХДАК	статті тезиси, брошури	1.Проведення секцій. 2.Вечір присвячений вшануванню пам'яті жертв голодомору.	1.Проблема голодомору очима історичних фактів. 2.Юридична оцінка Голодомору 1932-1933рр. на Харківщині.

Перелік музейних об' єднань на базі експозиції на тему “Голодомор1932-1933рр. на Харківщині”

№ п\п	Назва музейного об `єднання	Форма	Мета,задачі	Учасники
1	“Юний краєзнавець “	Кружок історичного профілю.	Об'єднує людей яких цікавить історія України а зокрема історії Слобожанщини.	Студенти ВУЗОВ, школяри.
2	“Розсекречена пам'ять історії Харківщини 30-тих років”	Кружок історичного профілю.	Об'єднує людей зацікавлених в розкриті таємниць більшовицької політики індустріалізації та колективізації.	доросле робоче населення.
3	“І мертвим і живим і не народженим”	Музейний клуб.	Об'єднує людей, які досліджують та вивчають матеріали та документи які свідчать про голодомор українського народу.	Історики, музейні працівники.
4	“Узнай все о голодоморі”	Музейний клуб.	Об'єднує людей,які цікавляться причинами ,перебігом, та наслідками голодомору.	Студенти ВУЗОВ, школяри, доросле населення.
5	“Ми знаємо їх в лице а ви?”	Кружок історичного профілю.	Об'єднує людей, вивчаючих роль історичних персонах , в період 1932-1933рр., які були виконавцями голодомору.	Студенти ВУЗОВ, школяри, доросле населення.

Перелік музейних свят, які можна провести на базі експозиції “Голодомор1932-1933рр. на Харківщині”

№	Назва	Мета,задачі	Аудиторія	Які допоміжні технічні засоби будуть використанні.
1	Національна акція “Запали свічку”	Помини жертвам голодомору.	Все населення Украіни.	Телебачення.
2	Вечір пам'яті жертв голодомору.	Створення цього заходу для кращого розуміння цього трагічного явища	Всі бажаючи.

Теоретична розроботка екскурсії на базі експозиції на базі експозиції на тему “Голодомор 1932-1933 на Харківщині.”

Екскурсія є головною формою музейних комунікацій, визначаючої форму і метод придбання знань. Мова екскурсовода - це не що інше, як джерело екскурсійного знання. Послідовність і систематичність оповідання залежать від характеру об'єкту, від віку і знань екскурсантів, від мети і теми екскурсії.

№	Місце розташува-ння музейного комлекса в зкспозиції	Перелік експонатів	Текст	Джерела і література	Методоло-гічні рекомендації
1	Причини голодомору.	1.Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про підсумки роботи колгоспів у 1931р. та завдання їх подальшого організаційно-господарського зміцнення: 2.Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про необхідність подолання відставання України у виконанні плану хлібозаготівлі: Москва, 1932р. Машинопис, папір 3. Фото. Ударники хлібозаготівель. Харків, 1932р. Фотопапір 4. Фото. Й.В. Сталін, 1932р. Секретар політбюро ЦК ВКП(б). Фотопапір, картон, фотодрук. 5. Фото. С. В. Косіор - Секретар ЦК ВКП(б)У, 1932р. Фотопапір, картон, фотодрук. 6 Документ. Лист ЦК КП(б)У С.В. Косіору, секретарю ЦК ВКП(б)У Й.В. Сталіну про економічне і політичне становище України та продовольчі труднощі, Харків,1932р.. 7. Газета «Комсомольська правда - 1932 р. - №67, 23 липня. Папір, типографський друк	Україна за роки голодомору 1932-1933рр. втратила більше,ніж за роки Першої світової та громадянської воні. Ці документи свідчить про сплановануакцію більшовиків проти України. Це фото свідчить про укривання фактів наростаючого голоду. Зверніть увагу на ці фотокартку це люди- уособлюють голодомор. Глибокий занепад продуктивних сил у сільському госпо-дарстві сприяв поширенню голодомору, про свідчить цей лист. Ця газета прямий доказ укривання лиха на селі.	Голод 1932--1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.К.:Наука, 1990. Коллективизация сельского хозяйства. Важнейши постановления Компартии и Советского правительства. 1927-1935. - М.: Висш. Шк. Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. К.:Просвіта,1992. - 336 с. Голод на Україні //Укр.істор. журнал., - 1989. - №9. - с.126.
2	Хід голодомору	8. Картина. Голодне селянство. Невідомий худ. Україна, 1994 р. Полотно, олія 9.Картина. Невідомий автор. Жнива 1932р. Полотно, олія 10.Фото. Кладовище на Харківщині. Замерзлі трупи українських селян, померлих з голоду, 1933р. Харків. 11. Документ. Постанова ЦК КП(б)У про випадки голодування у селах та невеликих містах республіки і заходи щодо надання невідкладної допомоги населенню, Харків, 1933р. Машинопис. 12. Документ. Резолюція пленуму ЦК КП(б)У про підсумки хлібозаготі-вель на Україні та постанову ЦК ВКП(б), Харків, 1933р. Машинопис.	Восени 1932 р. П.Постишев закликав: «Треба посадити мужика на картопельку, а хліб здати державі». Вилучали посів-ний матеріал, фураж, продовольчі фонди і розданий на тру-додні хліб навіть у тих колгоспах, які виконали хлібозаготі-вельні плани, свідомо прирікаючи людей на голодну смерть. Тота-літарна система з гіпертрофованим класовим підходом до життя суспільства, цілковитою зневагою до окремої особис-тості, знищувала на своєму шляху все, що заважало її розвит-кові і зміцненню. Партійно-державне керівництво Харківської області, ціл-ком свідомо створивши на селі жахливі умови існування, які призвели до загибелі тисяч ні в чому не винних людей, роз-цінювало спроби уникнути голодної смерті як контрреволюцію і саботажу. Регіональне та місцеве керівництво рапортує про успішне закінчення хлібозаготівельної кампанії.	Бойко, О.Д. Історія України: Посібник, К.: Академія, 1998. - 587 с. 33-й. Голод. Народна Книга -Меморіал. - К.: Просвіта, 1991. - 227 с Жернова, С.П. Пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 рр. К.: Просвіта, 1999.- 50 с. Застосування надзвичайних заходів по вилученню хліба на Харківщині у 1928-1929рр. --Харків, 1997. --173 с. Кульчицький С. 1933: Трагедія голоду. - К.: Наукова думка, 1989.
3	Наслідки голодомору	13. Фото. Сусідський хлопчик Петров помер на вулиці, 1933р. Харків, фотопапір. 14.Фото. Дівчинка - жертва голодомору, 1933р. Харків, фотопапір. 15Картина. Головне -хліб. Невідомий худ. Україна, 1994 р. Полотно, олія. 16.Картина. Збір урожаю 1933р. Невідомий худ. Україна, 2000 р. 17.Фото. Чорний стяг над селом, 1933р. Харків, фотопапір. 18. Картина. Мертвий хутір 1933р., Невідомий худ. 1994 р. Полотно, олія. 19. Книга. 33-й. Голод. Народна Книга -Меморіал. - К.: Просвіта, 1991. - 227 с. 20. Фото. Вечеря, 1933р. Харків, фотопапір. 21.Картина. Перший сніг 33-го. Невідомий худ. Україна, 1996 р. Полотно, олія. 22. Картина. Перший сніг 33-го. Невідомий худ. Україна, 1996 р. Полотно, олія	За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 роки у регіонах, заселених українцями. Одним з найбільш постраждалих від голодомору районів Харківської області був Валківський. Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонів хліборобів. Адже від голоду,масо-вих репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн. Харківська область, як столична, була обрана своєрідним полігоном для соціально-економічних перетворень в сільському господарстві. Цей регіон став еталоном більшовицької аграрної політики в Україні на початку 30-х років. Харків було перетворено на виконавчий штаб голодомору.	Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». -К.:Наукова думка, 1993. - 338 с. Історія колективізації сільського господарс-тва Української РСР 1917-1937 рр. 1976. - Т.3. - 596 с. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К.: Наука і суспільство, 1993. Голодомор: коли Україна і світ визнають правду? // Україна молода, 2007,6 лютого. Голодомор: коли Україна і світ визнають правду? // Україна молода, 2007, 6 лютого. Куліш, А.Ф. Геноцид. Голодомор 1932-1933 рр.- причини, жертви, злочини. К.: Ґенеза, 2001. - 88 с.

Методологічна розроботка лекції на базі експозиції на тему “Голодомор 1932-1933 на Харківщині

Порівнюючи лекцію і екскурсію, виділяють третю відмінність - тематика лекцій повинна бути вільнішою, ширшої і глибшої, ніж екскурсія, оскільки вона включає комплексний матеріал всього комплексу існуючої літератури і джерел. Тому з комунікаційних задач є формування лекційної тематики. на тему “Голодомор 1932-1933 на Харківщині.”

Авторський текст лекції “Голодомор 1932-1933 на Харківщині.”

№1

Перелік супроводжуючих матер'ялів:

1. Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про заходи хлібопостачання України: Москва, 1932р.

№1

2. Газета «Комсомольська правда - 1932 р. - №67, 23 липня.

3. Документ. Постанова ЦК ВКП(б) про припинення хлібозаготівель на Україні та збір насіння для весняної сівби.

4. . Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про підсумки роботи колгоспів у 1931р. та завдання їх подальшого організаційно-господарського зміцнення: Москва, 1931р.

5. . Документ. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про насіннєву позику УСРС: Москва, 1932р. Машинопис, папір.

Розділ 1.Причини голодомору.

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 - 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонів хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

Проблема голодомору 1932 - 1933 років в Україні 74 роки поспіль живе в пам'яті українського народу і хвилює світове співтовариство. Вона замовчувалася в СРСР десятиліттями. В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. 26 листопада 1998 року підписано Указ Президента України "Про встановлення Дня пам'яті жертв голодомору". У 2000 році цей день отримав назву День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій і відзначається кожну четверту суботу листопада. У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 - 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом - 226 голосів. Натомість на вересень 2003 року офіційні документи з приводу голодомору в Україні ухвалили Бельгія, США, Канада, Аргентина. Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 - 1933 роках офіційно визнаний урядами 8 країн, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. Згідно зі ст. 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього під дефініцією "геноцид" мається на увазі "будь-яке з діянь, які вчинюються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку".

Утворена 9 лютого 1932р. за рішенням ІV позачергової сесії ВУЦВК ХІІ скликання Харківська область була найбільшою за територією в Україні. Населення області -- 6115,2 тис. чол., або 19,2% всього населення респуб-ліки. До складу області увійшли колишні округи: Ізюмська, Кременчуцька, Куп'янська, Лубенська, Полтавська, Роменська, Сумська, Харківська. Отже, Харківщина охоплювала майже всю Лівобережну Україну, окрім її північних поліських районів, які увійшли до складу Чернігівської області. У цей період Харків був столицею України, її політико-адміністративним центром.

Голод -- жахливе соціальне явище, але в офіційних документах 1932-1933 рр. його факт не визнавався. Згадувались лише «продовольчі труднощі», «харчові ускладнення», «напру-жений стан з харчуванням» у ряді районів області, що склався внаслідок недороду, і найбільше -- «шкідництва» і саботажу з боку «класових ворогів».

Голодомор на Харківщині мав кілька етапів.

Перший етап починається з весни-літа 1932 р. і триває до лис-топада 1932 р. -- населення все більше відчувало відсутність необхідних для нормального харчування продуктів.

Другий етап визначається з листопада 1932 р. по березень 1933 р. -- йде процес поступового наростання голодомору і поширення його масштабів.

Третій етап -- з березня 1933 р. по липень 1933 р. -- пік голодомору.

Четвертий етап розпочинається з липня 1933 р. і закінчується пізньої осені 1933 р. Після жнив забезпеченість продуктами харчування поліпшилась. Відбува-ється повільне згасання голодомору.

Харківська область, як столична, була обрана своєрідним полігоном для соціально-економічних перетворень в сільському господарстві. Цей регіон став еталоном більшовицької аграрної політики в Україні на початку 30-х років. Харків було перетворено на виконавчий штаб голодомору.

Причинами голодомору 1932-1933 рр. були: примусова суцільна колективізація сільського господарства; ліквідація найкращих, найініціативніших господарів в ході розкуркулення; дезорганізація і занепад сільськогосподарського виробництва в наслідок колективізації; надмірні обсяги хлібозаготівель 1932/1933 р.; злочинні методи вилучення хліба в умовах широкомасштабних репресій щодо селянства. Не виключено, що створюючи ситуацію голодомору в Україні, тоталітарний режим також керувався мотивами, пов'язаними із запровадженою більшовиками політикою денаціоналізації.

Опір антинародній аграрній політиці вперто чинили всі категорії селянства Харківщини. Він знайшов вияв і в пасивній, і в активній формах--від критики радянської влади ти її заходів, саботування заготівель і приховування хліба до терористичних актів і масових організованих виступів, в тому числі нападів голодних людей на державні зернові склади, комори тощо.

Факт штучного голодомору в 1932-1933 рр. на Харківщині встановлено як безсумнівний. Пік голодомору припадає на весну і початок літа 1933 р. Харківська область стала однією з центральних зон голодомору. Ним була охоплена вся територія області. Сільське населення найбільше постраждало від цієї трагедії, особливо рядові колгоспники. Територія сучасної Полтавської області, яка в 1932-1933 рр. входила до складу Харківської, виявилась найсильніше ураженою голодом. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині є актом геноциду.

Винними у скоєнні цього злочину слід вважати партійне і радянське керівництво СРСР, особисто Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, партійне і радянське керівництво України--П.Постишева, В.Чубаря, С.Косіора, Р.Терехова, Г.Петровського, М.Хатаєвича, В.Балицького, П.Любченка, М.Демченка, секретарів обкомів, та райкомів, голів райвиконкомів, місцевих функціонерів усіх рівнів, активістів -- всіх, хто були причетними до здійснення на селі аграрної політики, що призвела до трагедії голодомору.

Наслідки голоду-геноциду відбилися на всіх сферах життя суспільства--політичній, економічній, соціальній, культурній. Частина з них залишилися неподоланими ще й до нині. Вони є одною з причин тих труднощів, які постали перед українським народом на шляху до утворення незалежної держави і побудови демократичного суспільства.

Доцільним вбачається продовження регіональних досліджень голодомору 1932-1933 рр. в Україні і створення узагальнюючої праці з цієї проблематики. Вивчення політики і практики тоталітарного режиму в СРСР має слугувати пересторогою сучасним і прийдешнім поколінням, дозволить не допустити трагедій, подібних голодомору 1932-1933 рр., у майбутньому.

Указ Президента України В.А. Ющенка від 4 листопада 2005 року встановлює: "Здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії Українського народу, є пріоритетними завданнями центральних та місцевих органів виконавчої влади". Має бути надана політико-правова оцінка голодоморів Українського народу та визначено статус громадян, які постраждали від голодоморів.

Голодне лихоліття 32-33-го - не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка жагучим болем пронизує пам'ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам'ять породжує бездуховність, котра наче ракова пухлина роз'їдає тіло й душу нації - перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Українці, як історична нація, мають зберегти пам'ять про українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.

№2

Перелік супроводжуючих матер'ялів:

1.Картина. Невідомий автор. Жнива 1921р.

2.Газета «Комсомольська правда - 1932 р. - №67, 23 липня.

3. Картина. Голодне селянство. Невідомий худ. Україна, 1994 р.

4. Фото. Жертви голодомору, 1933р. Харків.

5. Фото. Голодуючі діти на вулицях Харкова в пошуках їжі, 1933р. Харків.

Розділ 2.Наслідки голодомору:

За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 - 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.

Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 року. В ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв'язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 - 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 - 28 травня 1933 року підібрано 5447 чоловік та 147 трупів. Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом все збільшується. Так, безумовно буде і надалі.

Уточнені дані людських втрат міг би дати всесоюзний перепис населення 1937 року. Однак, його результати були знищені, а виконавці репресовані. Разом з тим, всесоюзний перепис населення 1939 року, проведений під пильним оком влади, не зміг повністю приховати катастрофічні наслідки голодомору 1932 - 1933 років в Україні, що не були подолані навіть до кінця 30 років. За даними цього перепису, чисельність населення України складала 30960,2 тис. чоловік (проти 31901,4 тис. чоловік на початку 1933 року, тобто менше на 941 тис. чоловік), а чисельність українців, які мешкали в 1939 р. на всій території СРСР, дорівнювала за ним 28,1 млн., тоді як у 1926 - 31,2 млн.

Про масштаби голодомору можна судити також за такими даними: населення СРСР з осені 1932 до квітня 1933 років скоротилося з 165,7 млн. чоловік до 158 млн. або на 7,7 млн., головним чином за рахунок сільського населення. Цифра 158 млн. чоловік надається Б.Ц.Урланісом із застереженням як "приблизна".

Динаміку смертей, а не фактичну їх кількість, по Харківській області можна прослідкувати завдяки підрахункам, проведеним 2002 року на замовлення організаційного комітету з підготовки та проведення в області заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні працівниками районних відділів РАГС Харківської області (у її сучасних межах) за книгами реєстрації смертей. Неповнота цих даних обумовлюється тим, що по-перше, велика кількість книг не збереглася, по-друге - не всі смерті реєструвалися. Слід зазначити, що такий підрахунок проводився вдруге. Повторні підрахунки дали інші цифри, але тенденція не змінилась. Загальна кількість зареєстрованих смертей у 1933 році на території сучасної Харківщини складає 120 750 (разом з м. Харковом, де зареєстровано 33 900 смертей). Порівняно з НЕПівським 1925 роком це більше ніж у чотири рази, а з 1935 роком, останнім роком перед масовими політичними репресіями - вшестеро.

Серед перших сіл Харківщини, занесених на "чорну дошку", були с. Лютеньки та Кам'яні Потоки. Відсутність їх на сучасній карті області говорить сама за себе.

У грудні 1932 року на допомогу Молотову до Харкова прибув Каганович, який на цей час "успішно" завершив свою місію на Північному Кавказі. 29 грудня 1932 року за його участі Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило директиву обкомам і крайкомам партії, у якій колгоспам, що не виконують плану хлібозаготівель, приписувалось негайно, протягом 5 - 6 днів здати "все наявне зерно, у тому числі й так звані засівні фонди". Будь-яка затримка розглядалась як саботаж з боку районного керівництва.

У період заготівельної кампанії 1932 - 1933 року було знято з посад 922 секретарів райкомів, голів районних контрольних комісій, культосвітпрацівників, 716 голів райвиконкомів, інших керівних працівників (25-30% від загальної кількості цих кадрів). Більшість з них була репресована.

Одним з найбільш постраждалих від голодомору районів Харківської області був Валківський. Як свідчить відозва бюро Валківського райпарткому та президії райвиконкому від 21 грудня 1932р. "До всіх колгоспників та трудящих одноосібників та середняків Валківщини", Валківський район на кінець 1932 року був на грані занесення на "чорну дошку". Через це до району було припинено завезення промислових товарів. У зв'язку з цим у районі було об'явлено штурмовий декадник завершення хлібозаготівель. Мобілізовувався весь партійний та комсомольський актив, найвитриманіші члени профспілок. Було розроблено детальний план декадника, що нагадував план військової кампанії. Для проведення хлібозаготівель утворювалися спеціальні бригади до 20 чоловік, на 50-70 дворів кожна. До невеликого села Гонтів Яр із села Огульці направлялась бригада з 20-ти осіб, до Шляхового з Литвинівки - теж 20 осіб. До великого села Коломак було направлено 4 бригади загальною чисельністю 70 осіб. Завдання бригад полягало у конфіскації продовольства в одноосібному секторі (у колгоспів на той час уже все забрали). Бригади повинні були зібрати одноосібників на збори і протягом 10 діб добитися повного виконання плану хлібозаготівель. Для кожної бригади встановлювалися щоденні завдання, вони повинні були діяти на засадах соцзмагання та ударництва.

Контроль за роботою бригад здійснювали трійки у складі: голова сільради, секретар парторганізації та уповноважений районного партійного комітету. На кожному кутку необхідно було завести червоні та чорні дошки для висвітлення результатів роботи бригад, а останнім - вручати за підсумками дня червоний або рогожаний прапор. Внаслідок цієї штурмової декади кількість населення Валківщини на початку 1934 року порівняно з початком 1932 зменшилась майже по всіх селах, зокрема по сільрадах.