Позбавленні почуттів але не позбавленні любові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Коледж хореографічного мистецтва «КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ ТАНЦЮ ІМЕНІ СЕРЖА ЛИФАРЯ»

Дипломний проект

з навчальної дисципліни: «Мистецтво балетмейстера»

на тему: «Позбавленні почуттів але не позбавленні любові»

Виконав: студент ІІ курсу,

Малакі Ян Віталійович

Керівник:

Клявін Дмитро Робертович

Рецензент:

Афанасьєв Сергій Миколайович

Київ, 2023



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Теоретична основа хореографічного твору

1.1 Актуальність вибору теми

1.2 Джерело постановки

1.3 Вибір музичного оформлення

РОЗДІЛ ІІ: Задум та художні особливості дипломної роботи

2.1 Ідейно-тематичний аналіз твору

2.2 Жанр хореографічної постановки

2.3 Форма

2.4 Вид, різновид та стилістика

РОЗДІЛ ІІІ: Постановка «Позбавленні почуттів але не позбавленні любові». Балетмейстерська робота

3.1 Лібрето

3.2 Дійові особи та опис характерів

3.3 Сценарно-композиційний план

3.4 Музичне оформлення постановки

3.5 Хореографічна лексика постановки

3.6 Костюми виконавців

3.7 Рекомендації виконавцям, щодо їх ролей

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел



Вступ

За основу дипломної роботи була взята фантастична мелодрама британського режисера Девіда Маккензі "Остання любов на Землі" (в оригіналі Perfect Sense - "Ідеальне почуття") Історія фільму розповідає про пандемію, яка забирає у людей усі почуття. Головних героїв двоє: С'юзан та Майкл. С'юзан - епідеміолог у депресії. Майкл працює кухарем.

Страшна хвороба у цьому фільмі лише тло для розкриття великої сили кохання та взаємин головних героїв. Сюжет фільму доносить до глядачів, що є справжні цінності, про які ми часто забуваємо. Спочатку вірус доводить уражених до апогею: люди починають об'їдатися, трощити все довкола. Це розкриває тваринну сутність людства. Потім почуття залишають заражених. Головні герої самотні й розчаровані життєвими обставинами.

Одного разу вони зустрічаються і обидва заражаються вірусом. Розуміючи, що за інших обставин закохані могли б і не зустрітися, пара прагне використовувати свої почуття максимально, доки вони їх не покинуть. Незабаром вони виділяють для себе, що для прояву кохання досить простих обіймів. Однак, коли весь світ втрачає слух, людей накриває агресія. Закохані розходяться. С'юзан намагається знайти ліки від хвороби, а Майкл у своїй сфері хоче приносити людям задоволення, компенсуючи втрату смаку.

Як вже було зазначено вище оригінальна назва фільму - "Ідеальне почуття", саме це є ключовим моментом дипломної роботи, показати любов як незалежну одиницю яка існує в середині людини незалежно від інших почуттів, яка залишається у героїв не дивлячись на втрату всього, що в них було, вони сходять з розуму, забувають свою сутність та своє призначення, але намагаються триматися один одного та триматися за те чисте та світле, що живе в середині них.

Отже в дипломній роботі завданням було, за допомогою хореографії та музики, відобразити зародження нових почуттів та водночас втрату усіх інших які має людина с народження, зображення страху перед невідомим, та відчаю через неможливість щось виправити. Основна частина дипломної роботи поділена на три розділи. Перший розділ присвячений теоретичній основі хореографічного твору, другий аналізу художніх особливостей роботи, а третій балетмейстерській роботі.



РОЗДІЛ Й. Теоретична основа хореографічного твору

1.1 Актуальність вибору теми

Актуальність теми кохання визначається тим, що саме воно сприяє вияву кращих сторін людської душі. Це почуття було і є вічним. Феномен любові проходить через усе наше життя. До цього прекрасного почуття звертались митці усіх часів. Вони змальовували, прославляли та оспівували його у своїх творах. Саме кохання є духовним початком у всіх людських стосунках, тому тема ця назавжди залишиться актуальною.

Тема кохання -- одна з найдавніших у творчості українських письменників. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор.

Сьогодні людство має колосальний історико-літературний матеріал для осмислення феномену кохання. Історично тема кохання виявилася пов'язаною з філософією та іншими науками, адже тільки в коханні та через кохання людина пізнає саму себе, свої потенційні можливості та світ свого перебування. Про те, що зветься коханням, одвічно міркували, сперечалися, запитували один одного та відповідали, знову запитували та не знаходили точної відповіді. Дуже хотілося зрозуміти, чому людині нестерпно жити без кохання і чому так важко кохати. Різні філософські вчення, різноманітні релігії прагнуть зрозуміти і використати у своїх інтересах цю унікальну здатність людини до кохання. Однак і сьогодні воно - слабко осмислена філософією сфера людського буття.

1.2 Джерело постановки

Художня стрічка британського режисера Девіда Маккензі "Остання любов на Землі"

Дія картини протікає у Глазго. Випадкова зустріч шеф-кухаря Майкла та епідеміолога Сюзен переходить у пристрасний роман. Коханці не можуть насититися один одним. Події розвиваються на фоні загадкової епідемії, що охопила населення Землі. Упродовж місяців людство втрачає одне почуття за іншим. Спочатку зареєстровані випадки втрати нюху, потім смаку. Перед цим люди відчувають надзвичайне його загострення і сильний емоційний під'йом, а втрата почуття супроводжується депресією.

Люди як можуть виживають у нових умовах. Сюзен намагається дати раду природою даного явища, з'ясувати, якими шляхами відбувається передача носіїв захворювання під умовним найменуванням S.O.S. (Severe Olfactory Syndrome - важкий нюховий синдром). Майкл на своїй роботі намагається компенсувати клієнтам неможливість отримувати задоволення від їжі. балетмейстерська робота хореографічний постановка

Ці старання успішні лише частково, і люди шукають менше задоволення в предметах розкоші. Втрата слуху стає для Землі вже глобальною катастрофою. Їй передує спалах гніву та насильства. Сюзен розриває стосунки з Майклом. Через деякий час усіх мешканців Землі охоплюють ейфорія та блаженство, всі відчувають взаємну теплоту та любов. Майкл і Сюзен, що розлучилися, знову знаходять один одного. Останній спалах почуттів передує загальній втраті зору.

Девід Маккензі народився 10 травня 1966, Глазго, Шотландія - шотландський кінорежисер і співзасновник продюсерської компанії Sigma Films. Він зняв десять художніх фільмів, включаючи «Молодий Адам» (2003), «Халлам Фоу» (2007), «Ідеальний сенс» (2011) та «У головній ролі» (2013). У 2016 році прем'єра фільму Маккензі «Пекла або висока вода» відбулася в Каннах і була випущена в кінотеатрах США в серпні. У тому ж році він став виконавчим продюсером Damnation, телевізійного пілота для Universal та США Network. Маккензі також зняв "Короля поза законом" (2018), історичний фільм для Netflix. Маккензі та його фільми були описані як такі, що не вписуються в будь-який конкретний жанр або тип.

Після навчання в Duncan of Jordanstone College of Art and Design у Данді, Маккензі розпочав свою режисерську кар'єру із серії добре оцінених короткометражок, першим з яких були «Брудні діаманти» (1994). Після цього з'явилися California Sunshine (1997), Somersault (1999) та Marcie's Dowry (2000). Усі вони були номіновані та здобули безліч нагород на міжнародному рівні.

Дебютний повнометражний фільм Маккензі називається "Остання велика пустеля" (2002). Його брат, актор Алістер Маккензі, грає персонажа, який прагне помститися, спалюючи будинок коханця своєї дружини в Хайлендсі. Фільм починається як комедійний гангстерський трилер, потім забредає на територію фільму жахів, перш ніж підірвати всі очікування і натомість уявити щось зовсім інше. Прем'єра відбулася на TIFF у 2002 році.

Після цього була його знаменита адаптація культового роману шотландського письменника Олександра Трокк Young Adam (2003). У ньому Юен Макгрегор зображений молодим бродягою, який працює на річковій баржі, оскільки він порушує життя своїх роботодавців, приховуючи той факт, що він знає більше про мертву жінку, знайдену в річці, ніж він визнає. Тільда Суінтон, Пітер Маллан та Емілі Мортімер також знімаються. Прем'єра фільму відбулася в Un Certain Regard, Канни 2003, і зіграв tIFF і Telluride, вигравши найкращий фільм та найкращу режисуру на премії BAFTA Scotland awards 2004 року.

Тільда Суінтон та Юен МакГрегор виграли шотландські BAFTA за свої виступи. Фільм також виграв премію Майкла Пауелла за найкращий британський повнометражний фільм на EIFF, та Британський новачок року на London Critics Circle Awards і був номінований на чотири номінації BIFA та кілька премій Європейської кіноакадемії.

У 2005 році Маккензі зняв фільм «Притулок», адаптований за книгою Патріка Макграта з Наталею Річардсон, сером Ієном Маккелленом, Х'ю Бонневілем та Мартоном Коскасом у головних ролях. Він слідує за характером Річардсон, коли вона стає дуже цікавою про одного з ув'язнених свого чоловіка-психіатра, людину, яка була визнана винною у вбивстві та спотворенні своєї колишньої дружини. Фільм був номінований на «Золотого ведмедя» у Берліні та отримав приз Гільдії німецьких мистецьких кінотеатрів на Берлінському міжнародному кінофестивалі 2005 року.

Потім Маккензі зняв високо цінованого Hallam Foe, у головних ролях Джеймі Белл та Софію Майлз. Фільм адаптований за книгою Пітера Джинкса і слідує за вуайєристським головним героєм, коли він тікає в Едінбург і стає приголомшеним красивою жінкою, яка виглядає дивно схожою на його покійну матір. Знову ж таки, цей фільм отримав безліч нагород, у тому числі «Срібного ведмедя» у Берліні у 2007 році, премію «Золотий Хічкок» та «Кодак» за кінематографію на фестивалі «Дінар» у 2007 році та премію Національного ради з огляду за найкращий незалежний фільм 2008 року, а також безліч інших нагород.

У 2009 році він зняв секс-сатиру Spread, яка ознаменувала перший повнометражний фільм Маккензі у США. Фільм розповідає про жиголо Ештона Катчера в Лос-Анджелесі, коли він починає жити з багатим літнім клієнтом, якого грає Енн Хеч. Прем'єра Spread відбулася на Санденсі.

Маккензі пішов за цим, повернувшись до Глазго, щоб зняти науково-фантастичний роман «Ідеальне почуття» (2011). Фільм розповідає про зростаючий роман між Юеном Макгрегором та Євою Грін на тлі глобальної пандемії людей, які втрачають почуття один за одним. Прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі «Санденс» у 2011 році та отримала нагороди на кінофестивалях по всьому світу, включаючи Единбурзький, Братиславський та Філадельфійський міжнародні кінофестивалі.

1.3 Вибір музичного оформлення

Сьогодні розуміння сучасного мистецтва можна як майстерність. Багато видів мистецтва: архітектура, живопис, література, музика, хореографія виражаються у вигляді людини з найдавніших часів, є продуктом, що приносить естетичне задоволення.

Хореографія буквально означає мистецтво твору та постановки танцю (від грецького слова хораа - круговий танець і ураф - писати). У 1936 році під час дебюту Джорджа Балан-чина на Бродвеї як хореограф було вперше використано слово хореографія. Раніше використовувалися такі фрази, як танці чи ансамблі у постановці.

Опорою для створення композиції в сучасній хореографії є ??система засобів та прийомів вираження, художня мова, лексичний матеріал, зв'язок із музикою, хореографічний образ. Особливість образу полягає в тому, що він несе в собі не обов'язково явні риси характеру, а умовно узагальнені, іноді предметні, які визначають зовнішній та внутрішній світ танцівника.

Музика впливає на танець подвійно. Це, з одного боку - підпорядкування танцю закономірностям музики, яке може розкрити можливості танцювального розвитку, що ще не виявилися.

З іншого боку - вплив музичного розвитку буде плідним, якщо він не прийде у суперечність із законами танцювального розвитку, інакше привнесення до танцю чужих йому закономірностей послабить його естетичну дію та скоротить сценічне життя. У пошуках стилістичних багатств музика з її багатошаровою структурою та багатством гармонійних компонентів відіграє підвищену роль.

Музика та танець доповнюють одна одну, створюють чутний та зримий образи. Якщо ці образи збігаються, то балетмейстер вірно зрозумів і відчув музичний твір, отже, йому вдалося пластичними засобами, мовою танцю розкрити образи, закладені в музиці. Ще в давнину людина відображала в танці найважливіші етапи у своєму житті.

Полювання на звіра, боротьба, радість перемоги - всі ці враження давні намагалися висловити у танці. У музичному супроводі танців стародавніх племен ми бачимо не лише ритмічну основу, а й емоційність, яка була пов'язана з танцювальним рішенням.

Хореографія та музичне мистецтво, безсумнівно, внутрішньо споріднені. Музика - є необхідна та органічна складова частина хореографічного твору. Музика дає емоційно-образний зміст, впливає на драматургію, структуру та ритм танцювальної дії всього хореографічного твору.

Але цілком очевидно, що хореографія в жодному разі не повинна стати заручницею музики, перетворюючись на її структурно-ритмічну копію. Це завжди шкодить образності, завдає шкоди драматичному змісту.

Танець та музика доповнюють один одного, вони самодостатні та здатні існувати один без одного. Спільне ж існування у хореографічному творі передбачає не поневолення одного іншим, а взаємодопомога для різнобічного висвітлення теми, розкриття ідеї, змісту та образів.

Хореографія розташовується як би посередині між музикою та поезією, з якою її ріднить ритмічна, пластична природа, в поезії виявляється опосередковано.

Хореографія більш конкретна і однозначна, ніж музика, і так само поезія ще конкретніше і однозначніше, ніж хореографія. Тому найдосконаліший сценарний проект, викладений словами, втратить у хореографії багато приватних рис і набуде міфологічну зосередженість.

Для своєї дипломної роботи я використав музику мого улюбленого композитора Ezio Bosso - Missing a Part "The Waiting Room G" який на превеликий жаль вже не в цьому світі, але його геніальна музика навічно залишиться в творчій спадщині.



РОЗДІЛ ЙЙ. Творчий задум та аналіз художніх особливостей дипломної роботи

2.1 Ідейно-тематичний аналіз твору

Танцювальний номер повинен мати яскраво визначену тему і ідею.

Темою називається все те, що автор хоче сказати у своєму творі. Обравши тему, автор шукає її стержень, «гвіздок теми» - ідею. Знайшовши її, вважатиметься, що знайдено головну опору майбутнього твору. Визначившись з ідеєю, балетмейстер визначає ситуації, конфлікти (деякі взаємини дійових осіб у певний час і в певних обставинах). Декілька ситуацій складають подію твору. З таких подій вимальовується наскрізна дія (це ніби шлях, яким дія твору йде до кінцевої мети).

Визначивши тему, ідею та наскрізну дію, автор працює над образами. Образ - це знімок з якоїсь об'єктивної дійсності, а художній образ - це витвір фантазії митця. Завдання актора - це та кінцева мета, яку ставить перед собою «актор-роль», «актор-образ».

Надзавдання актора - це мета актора-громадянина показати те, що хоче він донести своєю роллю до глядача. Надзавдання відповідає на запитання «Чого я хочу?».

Темою дипломної роботи є: Зародження та розвитоквідносин між хлопцем та дівчиною під часкінця світу

Ідея мого номеру заключається в тому, що людина яка втратила усі свої фізичні почуття сприйняття й надалі може любити, адже любов живе в серці, свідомості, душі, і може існувати окремо, незалежно від інших почуттів.

Надзавдання: цінувати кожну мить з коханими людьми. Дати зрозуміти цінність кохання у житті кожної людини.

Наскрізна дія: Моя ціль заключається в тому, щоб показати любов як окрему одиницю в цій постановці і те що вона може існувати сама по собі.

2.2 Жанр хореографічної постановки

Жанр: лірико-драматичний

Жанр у мистецтвознавстві -- рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей. Однак існують загальні для всіх мистецтв жанрові диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді. Жанр стоїть поряд із стилем та формою, що сприяють виявленню ідеї і змісту художнього твору, тенденції автора та його творчі амбіції

При визначенні жанру багато дослідників, з одного боку, базуються на музичних поняттях і намагаються визначити жанр балету, виходячи з музичного матеріалу, який ліг в основу роботи. З іншого боку, робляться спроби визначити жанр відштовхуючись від аналізу і балету як театральної вистави.

Ліричний танець. Цей жанр дуже часто не виділяють від драматичного танцю, але у ліричному танці відсутній конфлікт і зіткнення характерів.

Ліричний танець передбачає поетичний настрій, певну ніжність, м'якість, легкість. Часто ліричний танець буває безсюжетним.

Танцювальна драма - передбачає наявність ідеї, сюжету, який включає в себе конфлікт між людьми або внутрішній конфлікт особистості. В драматичному танці завжди є розвиток сюжету, саме до драматичного танцю відноситься запропонована Р. В. Захаровим структура побудови хореографічного твору: зав'язка, кульмінація, розв'язка.

Драматичний танець завжди передбачає якусь історію, яка може бути викладена у лібрето, він має справу з людськими стосунками та емоціями, тому дуже важливою частиною роботи хореографа є характеристика персонажів. Саме в драматичному танці виникають поняття образу і характеру героїв.

Оскільки дана дипломна робота розглядає тему кохання людських взаємовідносин як в ліричному напрямі так і в дієвому, тобто містить події та сюжетну лінію, то, шляхом синтезу ліричного та драматичного жанрів, робота виконується в лірико-драматичному жанрі.

2.3 Форма

Форма: дуетний танець

Дует в сучасному розумінні - це танець, наповнений почуттям, змістом, іноді він є сюжетною ланкою, що рухає інтригу спектаклю. Дуети рясніють складними підтримками, іноді партерними, іноді повітряними, залежно від фантазії, «почерку» балетмейстера і побудови задуманого твору. Лексика інтенсивно розвивається; в сучасних танцювальних напрямках, складні акробатичні підтримки, елементи художньої та спортивної гімнастики стали невід'ємною частиною нових хореографічних постановок.

Мистецтво балету знаходить нові форми, пластичні засоби для виразного танцю. Вивчаючи дану дисципліну студенти навчаться основним технічним прийомам дуетною підтримки, познайомляться з класичними балетними зразками.

Однією з основних задач є вміння працювати в парі, важливий внутрішній контакт учнів в спілкуванні між собою в танці, єдиний темпоритм, єдине музичне сприйняття, акторське розуміння поставленого завдання і задуму балетмейстера.

Для отримання найкращого результаті в роботі, парнтери часто практикують контактну імпровізацію

Імпровізація як вміння чути своє тіло, простір і партнерів - швидше відсилає до стану імпровізатора, але нічого не може сказати про процес та результат.

Імпровізація, з іншого боку, сама по собі не є презумпцією справжньої творчості. Вона може виходити з дуже різних передумов, вимагає особливої підготовленості (або відкритості) глядача; можна назвати це також тусовочний або включенностью в культурний контекст.

Імпровізація - це з'єднання усвідомленого вибору і спонтанної реакції. Вона включає періоди безперервної концентрації і дивовижною моменти магії, які ніколи не повторяться.

Відповідаючи на уяву, інтелект, стиль, і енергію кожної людини, танцюристи знаходять шляхи прориву через стереотипи мислення і руху, які обмежували їх.

Контактна імпровізація - форма руху в танці, в дуеті. Двоє людей рухаються разом, в зіткненні, підтримуючи спонтанний тілесний, фізичний діалог через кінестетичні чуттєві сигнали розподілу ваги і інерції.

Тіло, в міру усвідомлення відчуттів інерції, ваги і балансу вчиться розслаблятися, звільнятися від надлишку м'язового напруги і відмовлятися від деякої кількості намірів і вольових установок для того, щоб не суперечити природному ходу речей, перебувати в "потоці", використовувати те, що під рукою .

Такі навички як падіння, перекочування і знаходження догори ногами досліджуються тілом і ведуть його до усвідомленням своїх природних рухових можливостей.

Нескладні і ясні дуетні вправи дозволяють парам досліджувати і фокусувати увагу на специфічні відносини, з якими доводиться мати справу в вільної імпровізації - підтримувати і приймати вагу іншого тіла, віддавати йому свою вагу, стрибати на нього, лежати і кататися по ньому.

Одного разу ці прості вправи і відчуття вводяться в сферу органічного руху тіла, стають легко доступними йому, при цьому виникає можливість вираження величезної сутнісної енергії самого тіла.

Стає дуже важливим розвивати спритність, почуття балансу, щоб вони могли працювати в динаміці, при фізичному дезорієнтації і гарантувати безпеку, покладаючись при цьому на один тільки інстинкт самозбереження, виживання.

Контактна імпровізація - це шлях, спосіб бути разом і взаємодіяти на чисто фізичному рівні. В такому танці необхідно постійне зусилля концентрації на фізичних, тілесних відчуттях моменту зміни ваги, рівноваги і нерухомості. Сила і частота цього зусилля концентрації стають стимулом здорового взаємодії з іншою людиною в танці.

Простота форми в контактної імпровізації - це дар. Це цінне тим, що це - можливість танцювати, імпровізувати разом. Допомагати силам інерції і гравітації - можливо тільки з почуттям гумору і незмінним смиренням, прийняттям дійсності, як вона є - значить виявити, відкрити справжнє "Я", справжнє існування, розкриваючи природу істинного спілкування.

Деякі принципи контактної імпровізації.

1. Рух слід за зміщенням точки контакту між тілами партнерів. Переважають руху, пов'язані з дотику двох тіл, пошуком взаємних просторових траєкторій при взаємодії з вагою тіла партнера. Танець направляється відчуттями партнерів, їх наміром зберегти чи не зберігати фізичний контакт і продовжувати пошук взаємної опори.

2. Відчувати шкірою. Майже постійний фізичний контакт між партнерами спрямований на використання всієї поверхні тіла для підтримки власної ваги і ваги партнера.

3. Перетікання. Увага направлено на сегментацію тіла і рух одночасно в декількох напрямках. Послідовне включення частин тіла в поєднанні з їх посилом в декількох різних напрямках. Постійне зміщення ваги на сусідні сегменти розширює можливості імпровізації і пом'якшує падіння і перекати.

4. Відчуття руху зсередини. Орієнтація і увагу на внутрішньому просторі тіла. Вторинне увагу на формі тіла в просторі. Контактні імпровізатори більшу частину часу проводять, концентруючи увагу всередині тіла з метою сприйняття найтонших змін ваги і забезпечення безпеки себе і партнера. Майстри, для яких сприйняття гравітації стало частиною їхньої натури, можуть частіше, ніж початківці, свідомо проектувати своє тіло в простір. У той же час, навіть в сольній імпровізації "контактер" часто зберігає внутрішній центр уваги і поглинання рухом.

5. Використання сферичного простору (360 градусів). Тривимірні траєкторії в просторі, спіральні, викривлені округлі лінії тіла. Ці траєкторії тісно пов'язані з фізичними завданнями підняття ваги і падінь з мінімальним зусиллям. Підйом по дузі вимагає менше м'язових зусиль, а падіння по дузі зменшує удар.

6. Проходження за інерцією, вагою і потоком руху. Вільний, набирає силу потік руху в поєднанні з поперемінним активним і пасивним використанням ваги. Контактні імпровізатори часто підкреслюють важливість безперервності руху, коли заздалегідь не відомо, куди воно може привести їх. Вони можуть активно тягти, штовхати або піднімати партнера, слідуючи пориву енергії, або пасивно дозволяти інерції захоплювати їх.

7. Кожен однаково важливий. Відсутність зовнішніх знаків відмінності між танцюристами, таких як порядок виходу, тривалість танцю, костюм. Якість руху в контактній імпровізації підсилює цей ефект.

2.4 Вид, різновид та стилістика хореографічного твору

Вид: хореографічне мистецтво

Різновид: сучасна хореографія

Стилістика: модерн

Хореографія - мистецтво постановки танцю як послідовності кроків, рухів, фігур для створення найкращого сценічного ефекту.

Мистецтво створення сценічного танцю ґрунтується на маніпуляції абстрактних елементів рухів людського тіла: простору, форми, часу, енергії в рамках емоціонального контексту з метою вираження унікального творчого голосу.

Мова рухів хореографії -- це мова танцювальної техніки балету, сучасного чи джазового танцю, хіп-хопу, народного танцю, обрядового танцю чи звичних повсякденних рухів. Хореографія намагається досягти в танцювальній композиції органічної цілісності, ритмічної і неритмічної артикуляції, теми й варіації, повторення та імпровізації.

Хореографічне мистецтво, як і інші види мистецтва, відображає дійсність, але мовою руху. Зараз хореографія включає в себе все те, що відноситься до мистецтва танцю. Вона охоплює різні види танцювального мистецтва, де художній образ створюється за допомогою умовних виразних рухів.

Сучасна хореографія

Сучасна хореографія - це новітній вид хореографічного мистецтва, сформований під впливом соціально-політичних, філософських, технологічних, стилістичних характеристик культури ХХ ст., що виявили в танці імпровізаційність та індивідуальність, а також стабілізували його синтезовану структуру.

Модерн

З'явився танець-модерн у кінці XIX, початку XX століття завдяки великим хореографам, що увійшли до історії, і виконавцям. Напрям розвивався паралельно в США і Західній Європі майже до середини 30-х років.

Потім, активний розвиток продовжився в Америці, вплинувши, надалі на усю американську хореографію.

Танець модерн(у дослівному перекладі - сучасний танець) пов'язаний з іменами талановитих балетних виконавців і хореографів, які стали основоположниками цього напряму. Айседора Дункан, Марта Грэм, Доріс Хамфри, Чарлз Вейдман, Хелен Тамирис, Ханья Хольм, Лои Фуллер, Рут СенДени, Тэд Шоун, Рудольф фон Лабан - подарували світу танець модерн.

Будучи не лише хореографами і виконавцями, але і викладачами-педагогами, вони створювали свої системи підготовки танцівників. З часом технічні прийоми представників нового напряму були об'єднані в танець модерн. Головною їх метою було: відмова від класичних канонів, втілення нових тем і сюжетів оригінальними танцювальними і пластичними засобами.

Завдання танцю модерн полягала у відображенні внутрішнього стану, емоцій і почуттів. Таким чином, більшість стилів танцю-модерн сформувалися під впливом якоїнебудь чітко викладеної філософії або певного бачення світу.

В середині XIX століття значиму роль, в появі танцю модерн, внесли експерименти Франсуа Дельсарта. Він провів безліч курсів і почав писати книгу про естетику людського тіла, але на жаль не встиг закінчити її. Дочки і захоплені послідовники зберегли записники і замітки Дельсарта.

Декілька видань системи, незабаром вийшло, але під іменами інших авторів. В цей же час, Жак-Далькроз експериментував в області створення алфавіту рухів для зорового втілення музики. Система Далькроза отримала широке поширення в області лікувальної терапії.

Натхненником багатьох діячів мистецтва стала Айседора Дункан. Вона внесла основні принципи танцю модерн в хореографію: імпровізація, танець босоніж, відмова від традиційного балетного костюма, звернення до симфонічної і камерної музики. Дункан відкрила свої студії в Парижі, НьюЙорку, Берліні і Москві, але вона все-таки не створила своєї школи.

Ще одна виконавиця, яка внесла чималий внесок у розвиток танцю модерн, - Лои Фуллер. Вона, у відмінності від А. Дункан шукала зовнішні шляхи вираження. Костюми, декорації, світло, уся атмосфера спектаклю були ареною для її експериментів. Фуллер викликала до життя фантастичні форми, граючи лініями і яскравими фарбами. Не маючи практично ніякої хореографічної підготовки, Фуллер неймовірно виразно використала рухи рук і корпусу.

Прив'язуючи до рук довгі планки, покриті метрами шовкової тканини, вона створювала образи метеликів і язиків полум'я. Важливим елементом її постановок було світло. Використовуючи колірні плями, матеріали, що фосфоресціюють, і проектор, вона перетворила виконавця на об'єкт, що зливається з усім оточенням.

Послідовниця Дункан, виконавиця і хореограф Рут Сен-Дени і її чоловік Тэд Шоун в 1915 році відкрили першу американську школу танцю-модерн "Деишоун". З цієї школи згодом вийшли такі відомі виконавці і хореографи, як Чарлз Вейдман, Доріс Хамфри, Березня Грэм. Поява школи і пошуки Тэда Шоуна в області методики і теорії виховання виконавців служили ознакою того, що танець-модерн поступово перетворюється з експериментального напряму в певну танцювальну систему, зі своїми принципами і законами технічного виконання.

Саме у "Денишоун" народився американський експресіонізм в танці, що об'єднав творчість багатьох хореографів і виконавців. Це був перший, найбільш серйозний напрям, який багато в чому спирався на теорії Зигмунда Фрейда.

У 50-і роки починає творити третє покоління. Після другої світової війни перед молодими виконавцями і хореографами досить гостро стало питання: продовжувати традиції старшого покоління або шукати свої шляхи розвитку танцювального мистецтва. Частина хореографів повністю відмовилася від досвіду попередніх поколінь і з головою поринула в експериментатора.

Багато хто з них заперечував звичний сценічний простір і переносив свої спектаклі на вулиці, в парки і т. д., заперечували форму спектаклю, залучаючи глядача до театрального дійства.

Змінилося відношення до костюмів, музики і інших компонент театральної дії. Багато хореографів повністю відмовилися від музичного супроводу і використали тільки ударні інструменти або шуми.

Композитори частенько ставали співтворцями балетмейстера, створюючи музику одночасно з рухом.

До початку 70-х років з'явилося нове явище в танцювальній практиці і педагогіці - модерн-джаз танець. Ця школа завоювала прибічників у багатьох країнах світу. Вона, як ніяка інша, дозволяє найбільш комплексно виховати тіло танцюриста, що важливо в повсякденній практиці, коли виконавцеві доводиться стикатися з балетмейстерами працюючими в різних стилях, напрямах і системах.



РОЗДІЛ ЙЙЙ. Постановка «Позбавленні почуттів але не позбавленні любові» Балетмейстерська робота

3.1 Лібрето

Стражденна сторона починає горювати без попередження, змушена невидимими силами зробити паузу на півдорозі і згадати все життя жалю, втраченого кохання та втраченої можливості. Потім, як тільки сльози зникають, здатність відчувати запах виходить разом із ними.

Це незворотна недуга, яка незабаром огортає весь світ досконалим почуттям -- і після того, як запах був очищений від існування, незабаром будуть інші відчуття. Втрата кожного з них обумовлена сильним, часто сильним нападом емоцій, від смутку до голоду і гніву, як дзвоник хімічних речовин, що брязкають у мозку.

Людська раса пристосовується до трагедії за трагедією. Люди вчать мову жестів, скидають більше спецій у свою їжу. Але сенс прив'язаний до пам'яті глибоким і заплутаним чином -- і втрата одного, над образами заходу сонця і сліз, означає втрату доступу до іншого.

З кожним вимкненим передавачем історія створює підвищене усвідомлення того, що означає існувати як людина - нюхати, куштувати на смак, чути, бачити і торкатися чудес планети з широко відкритим розумом та сердцем.

Головне питання: «Що залишиться, коли світ втратить всі почуття?»

3.2 Дійові особи та опис характерів

В даній дипломній роботі задіяні двоє танцівників - хлопець та дівчина, вони не мають імен адже кожен може опинитися на їх місці. Скільки трапляється перешкод на шляху до пошуку справжнього кохання, скільки випробувань ми долаємо заради неї або нього, навіть проблеми величезного масштабу. Люди заради того кого любить по справжньому завжди знайде вихід бути поруч, саме як це роблять наші герої.

· «Він»

«Він» щодня ходить на свою роботу шев кухарем в одному із найбільш престижніших ресторанів міста. Його знають багато шанованих людей та колег по роботі, але при цьому він залишається самотнім і кожен день приходить в порожню квартиру с думками про те, що його тут ніхто не чекає та все що в нього є, це його кар'єра, але все змінюється коли він одного дня вийшоши покурити розуміє що забув свої сигарети вдома і коли бачить поверхом вище дівчину просить у неї позичити цигарку.

· «Вона»

«Вона» працює в сучасній лабораторії епідеміологом в тому же місті, що і він, досліджує нові захворювання та шукає препарати та варіанти лікування вже існуючих, в неї є собака та сестри які хоть якось відволікають її від роботи та самотності, але при цьому вона також розуміє та відчуває, що їй бракує поруч рідної душі, чоловіка який буде підтримувати та любити, і вона зустрічає таку людину, коли висовується з вікна своєї квартири.

Герої намагаються жити, а точніше вижити та приймати теперішні реалії пост апокаліптичного світу в якому люди божеволіють, вмирають, а вони лише хочуть зберегти один одного та ту любов яка живе в середині них.

Протягом усієї картини вони спочатку закохуються проводять час разом, але с початком вірусу та втрати почуттів впадають в депресію та відчай, сваряться і розходяться, намагаються впоратися з проблемою самостійно, думають над тим як саме вони можуть допомогти людству, але в кінці кінців, коли розуміють, що це не зупинити, забувають про все і починають насолоджуватися останніми днями, хвилинами та секундами проводячи цей час разом.

В кінці коли герої і усе людство вчтрачає останнє почуття, зір, вони залишаються один у одного, вони стоять поруч та тримаються за руки, всередині них залишається любов.

3.3 Сценарно-композиційний план

Початок

Перша зустріч

Випадкова зустріч двох молодих, самотніх людей між якими відразу ж спалахує іскра симпатії, зароджуються нові емоції та почуття. Вони ще не здогадуються яке випробування чекає на них попереду.

(0.00 - 0.16) перший вихід танцівників. Вони йдуь в ЗТМ по різним сторонам починаючи зверху сцени разом з початком музики. По мірі того як вони проходять поступово один за одним вмикаються простріли. Вони доходять до середини та починають йти на застріч один одному, начебто проходячи повз, але в останній момет беруться за руки та зупиняються в центрі, в цей момет з'являється промінь над ними.

Після першого додитку, першого, хоч і мінімального, відчуття один одного, вони не вірять що нарешті щось нове зародилось в середині них, вони радіють що зустріли один одного, але спочатку намагаються не показувати своїх емоцій. З цього моменту починається їх історія.

(0.20 - 0.51) герої починають танцювати окремо начебто не помічаючи один одного, хлопець намагається зробити перший крок, він хоче ще раз відчути її додик, але дівчина не відразу приймає його ініціативу. Світло повільно заливається, в кінці танцівники переходять в партер, вмикаються нижні простріли, вони знову торкаються один одного.

Зав'язка

Втрата нюху

Водночас з зародженням відносин між героями у світі з'являється невідома пандемія, звичайним людям і навіть вченим нічого не відомо про неї.

(0.54 - 2.02) танцівники дивно себе почувають, починається різкий приплив запахів усього що їх оточує і навіть їх самих, шкіри, волося, одягу, вони починають обнюхувати один одного настільки сильним є це бажання, вони танцюють дует, і в один момент хтось начебто натискає кнопку і всі аромати які вони відчували до цього зникають, вони не розуміють, що сталось. Так вони втрачають нюх і разом з цим вони відчувають страх і розчарування.

Втрата смаку

(2.02 - 2.34) герої намагаються заспокоїтись від того, що трапилось, вони сподіваються, що це лише тимчасова хвороба і скоро до них знову повернеться нюх, але вони помиляються, по всьому світі зареєстровані дивні випадки та інциденти які супроводжуються втратою нюху. Вони намагаються заспокоїтись та жити далі, але невідомій вірус атакує знову. Танцівники відчувають нестримний голод, вони намагаються з'істи все підряд, це зводить їх з розуму, вони куштують одяг частини тіла самих себе та один одного, начебто тваринний інстинкт взяв контроль над ними і вони нічого не можуть вдіяти. І знову, в один момент все зникає, вони беруть руки один одного та кусають їх, дивлячись в очі вони розуміють, що більше не відчувають смаку.

Втрата слуху

Наших героїв охоплює паніка, весь світ божеволіє, найгеніальніші вчені не знають що робити і не можуть знайти ліки від цього вірусу, вони здогадалися, що він поступово забирає усі фізичні відчуття і їм залишається лише чекати і сподіватись, що після того як світ втратить останнє почуття, вони залишаться людьми.

(2.34 - 3.06) танцівнки стоять по центру сцени, різко вони починають чути усі звуки цього світу, ніби люди втратили розум і від страху їх крик чутно через всю землю. Галас машин та переповнених вулиць, свистіння вітру та шум хвиль які б'ються об скелі, герої не витримують цього, вони хочуть загасити цей шум, вони спускаються вниз по сцені та починають танцювати окреми, це рухи відчаю та болі, світло гасне, весь акцент на них двох, вони більше не можуть це терпіти і видають пронизливий крик просочений гнівом та ненавистю.

В одну лише мить все затихає, ніби всі люди в одну секунду оніміли, ніхто навіть шепіту не чує, лякаюча нескінченна тиша. Танцівнки ідуть на застріч один одному в надії почути “я люблю тебе, все буде добре”, але більше вони ніколи цього не почують, вони знову кричать один одному в лице, але на цей раз вже беззвучно як їм здається.

Вони втратили слух і все що їм залишається, рухатися далі та триматися поруч, насолоджуватись останніми днями з тими почуттями які в них залишились і з тим сильним коханням яке буде жити вічно.

Кульмінація

Втрата зору

(3.06 - 3.35) герої танцюють дует, це дует відчаю але і водночас вони відчувають спокій за те, що вони поруч.

(3.35 - 4.03) різкий спалах світла, зтм, по центру сцени з'являється промінь, це знак того, що світ втратив свій зір, танцівник біжать за куліси щоб одягнути пов'язку на очі яка і буде символізувати втрату зорую.

Коли танцівники повертаються на сцену вони починають бігати через промінь в пошуках того єдиного, що в них залишилось у цьому світі, їх рідної людини.

І ось в один момент вони починають йти на зустріч один одному як на початку номеру, але тепер вони навіть не знають цього, не можуть побачити свою кохану людину, почути її кроки, відчути аромат його шкіри. У відчаї вони знесилені морально, начебто за велінням долі, яка з'явилась з нізвідки серед цього хаосу, стикаються спинами, і тільки на якомусь неосяжному їм рівні вони розуміють, що це не якась випадкова людина, а саме та сама, така рідна.

(4.03 - 4.29) зустрівшись знову в них залишається лише тактильне відчуття один одного, їм цього достатньо аби буди щасливими тут і зараз, вони цінують те єдине що в них залишилось як ніколи. Останній дует герої танцюють насправді наосліп лише за допомогою почуттів.

Фінал

Втрата тактильних відчуттів

(4.29 - 5.34) герої знову розлучаються, ненавмисно, коли ти нічого не бачиш, не чуєш, дуже складно триматися поруч, тільки ті відпустиш руку, залишишся на самоті з собою. Саме це і сталось, герої знову втрачають один одного, їх охоплює нелюдський страх, їм вже байдуже на свої вудчуття, на цей вірус, їм потрібна рідна людина і все. Танцівники виконують соло по черзі, вони намагаються знайти один одного, але все марно, це соло відчаю та болі вони вже напів живі, а без своєї коханої людини вони точно помруть.

І тут відбувається диво, знову чи за велінням долі, чи покликом сердця вони знаходяться і все що їм зараз потрібно, отримати поцілунок, можливо їх останній поцілунок в цьому житті, так і виходиить, вони цілуються, але радість швидко змінує розчарування, вони не відчули цього поцілунку, вони не відчувають більше нічого, нічого окрім тієї сильної любові яка зародилась в їх сердцях та їх душі.

Зараз вони напів люди, напів живі, адже як ми можемо ідинтифікувати себе як людина, без головних відчуттів?

В останній сценні танцівники намагаються знайти свою половинку, частину себе, стоячи у непроглядній темряві, освітленні променем світла, у центрі сцени, вони знаходяться та беруться за руки, навіть не усвідомивши цього. Так веліло їхнє серце, їхня любов, єдине, що залишилося в них.



3.4 Музичне оформлення постановки

Коли в моїй голові зародилась ідея створення моєї роботи я одразу ж згадав про Ezio Bosso, його композиції це щось незимне, глибоке, масштабне та витончене, він відрізняється від всіх композиторів своїм унікальним стилем який, як мені здається, неможливо повторити, саме це мене так сильно вражає, його неповторність та креатив, за ті роки що я знаходжусь в творчому світі танцю, я не раз звертався до його композицій, адже вони ідеально гармонують з моїм баченням хореографії. Так вийшло і в цей раз, серед його робіт є безліч красивих композицій які прекрасно поєднуються з танцем, і Missing a Part "The Waiting Room G одна з них.

В зав'язці вона чудово описує першу зустріч героїв які жили до цього кожен своїм життям до моменту поки не побачили один одного і між ними зародилось щось нове. Поступово йде розвиток історії коли герої розуміють що вже звикли один до одного і їм добре разом, поруч. В композиції можна почути перехід з однієї частини на другу, с початку можна подумати що це реприза, але згодом розумієш що с кожним разом все більше зростає динаміка, змінюється настрій та атмосфера, так само як і в історії, герої стикаються з невідомою хворобою яка розповсюджується по всьому світу і вони розуміють що нічого не можуть з цим в діяти і саме в цей момент в музиці починається кульмінація яка супроводжується атмосферою відчаю, жалю, гніву. Звучання клавіш роялю передають страх, страх перед невідомим, перед втратою рідної людини до якої ти вже так звик.

Паралельно з тим пришвидшується темп який символізує швидкоплинність часу, часу якого нам завжди так не вистачає і не вистачає нашим героям які кожен день проживають в очікування, що сьогодні вони втратять ще одне своє почуття, що сьогодні вони знову втратять частину себе, частину своєї сутності, адже хто ми без почуттів? Ким ми можемо бути? Та ким ми станемо?

І ось в кінці все затихає, музика сповільнюється, не чутно голосів, божевільних криків людей, галасу машин та цілих міст. Герої втрачають слух, вони втрачають все, лишається биття їх сердець не байдужих один до одного, залишається любов яка зародилась між ними разом зі спалахом всіх почуттів, але не тепер, тепер тільки любов, вона одна, сама по собі, така сильна і така вічна.

Еціо Боссо

Диригент, композитор, контрабасист і "піаніст, коли це необхідно", як він любив називати себе, Еціо Боссо народився в Туріні 13 вересня 1971 року в сім'ї робітничого класу.

З самого початку він показав бажання та здатність долати обмеження, які згодом визначили його довгу кар'єру.

Він дебютував як соліст у віці 16 років у Ліоні, Франція. Потім він вивчав контрабас, композицію та диригування у Віденській академії, виступаючи з кількома європейськими оркестрами, включаючи Камерний оркестр Європи, Фестиваль струнних Lьzern, Deutsche Kammer-Virtuosen.

Еклектика, універсальність та щедрість є відмінними рисами його художньої кар'єри. Справді, список співпраці з престижними музичними установами та концертними сезонами, де він виступав як композитор, виконавець, диригент або член камерних ансамблів, є свідченням цього: Королівський фестивальний зал Лондона, Сіднейський оперний театр, Палац витончених мистецтв Мехіко, Театр Колон ді Буе Айрес, Карнегі-хол Нью-Йорка, Театр Реджіо Туріна, Х'юстонський симфонічний оркестр, Аудиторія Parco della Musica в Римі, Муніципальний театр Болоньї, Фестиваль Переладу, Театр Ла Феніче у Венеції, Театр Карло Феліче ді Генуя, Ла Ла.

Володар значних нагород, таких як Green Room Award в Австралії (досі він є єдиним неавстралійцем, який отримав нагороду) або Syracuse New York Award в США, музика Боса була замовлена і дійсно використовується найважливішими світовими оперними установами, такими як Wiener Stadtoper, Royal Opera House, Sidney Dance Company, The New York City Ballet, Theatre du Chatelet, San Francisco Ballet o Bolsoj Theatre, престижними хореографами, такими як Крістофер Вілдон, Едваард Льянг і Рафаель Бончела, а також відомими театральними режисерами, такими як Джеймс , або режисерами, такими як Габріеле Сальваторес, для яких він написав саундтреки до фільмів «Я не боюся» (2003), «Quo Vadis Baby?» (2005) та «Хлопчик-невидимка» (2014).

У 2005 році нещасний випадок з лівою рукою змусив його зосередитися переважно на диригуванні та композиції. У тому ж році він заснував Buxusconsort з музикантами з Quartetto D'Archi di Torino, колишнього квартету Борчіані та молодих європейських музикантів, Buxusconsort.

Також у 2005 році, перебуваючи у Нью-Йорку для запису свого квартету для саксофонів та саундтреку до фільму «Quo Vadis Baby?», він познайомився з Філіпом Глассом, який запросив його у свої студії для співпраці зі всесвітньо відомими продюсерами та техніками.

У наступні роки його бажання досліджувати різні форми музичного та художнього виразу, а також його відома одержимість розумінням різних способів вираження, властивих людині, привели його до співпраці з широким колом музикантів та художників. До них відносяться: Піно Даніеле, Біллі Корган (Smashing Pumpkins), Густаво Бейтельман (Gotan Project), «гуру» клубної культури Алессіо Берталло та художник Жан Мішель Фолон. Соціальна прихильність стає постійною рисою його роботи, і протягом багатьох років він писав для таких асоціацій, як Libera, Unicef та Progetto Sorriso nel Mondo.

Разом з неаполітанським репером Лукарієлло та Роберто Савіано він створив «Cappotto di Legno», вперше у світі в музиці, об'єднавши реп у діалектній та «класичній» композиційній системах, який пізніше став відеокліпом, що фінансується та спродюсований MTV Italia, в рамках проекту ». Еціо та його Buxusconsort відкрили день l'MTV 2008 у Генуї, перед аудиторією у 50 000 людей, і ще мільйони глядачів дивилися з дому.

У 2009 році він отримав замовлення від фестивалю Suoni delle Dolomiti на створення своєї другої симфонії під назвою «Під голосами дерева», присвяченої резонансним ялинам Валь ді Ф'ємме.

Після першого виступу на фестивалі Suoni delle Dolimiti у липні 2010 року місцева спільнота присвятила йому дерево в Музичному лісі, честь, зарезервована для провідних музикантів на світовій арені.

До 2016 року Боссо був одним із найактивніших та найуспішніших художників в Італії. Його перший сольний фортепіанний альбом The 12th Room був удостоєний золотої платівки в Італії, продавши понад 50 000 копій і залучив понад 100 000 глядачів під час гастролей. Більше того, він отримав одностайне визнання критиків та незмінно теплий ентузіазм, у тому числі в рамках культурних програм, розроблених спеціально для залучення глядача до когнітивної та емоційної подорожі через висоту музичного вираження. Шопен, Бах і Джон Кейдж сприймалися публікою, у тому числі багатьма, для яких ці концерти були їхнім першим подібним досвідом прослуховування, зі спонтанним інтересом. Глядачів полонила віртуозна, поетична та іронічна розповідь, що характеризує його виступи.

Явне покликання поширювати свою любов до музики пронизує етичні та інтелектуальні засади людини Боссо; історія, яка також відзначена його дружбою з одним з абсолютних майстрів інтерпретації ХХ століття, Клаудіо Аббадо, Клаудіо Аббадо, з якими він був пов'язаний глибокою взаємною повагою та прихильністю.

Його сильна культурна, а також соціальна прихильність знаходить своє вираження у його роботі для Палаццо Бароло, однієї з великих барокових резиденцій Туріна, яка сьогодні є жвавим центром поширення культури та резиденцією Опери Піа Джулія ді Бароло.

Цей останній також дуже активний у боротьбі із соціальною та фізичною нерівністю разом із 14 асоціаціями, для яких Еціо був свідком. Справді, Моцарт14 одна із соціальних спадщин Аббадо, перенесеним з рідкісною відданістю його дочкою Алессандрою Аббадо

У жовтні 2016 року, після 6-річної відсутності на подіумі, Еціо Боссо повернувся до одного з наріжних каменів свого музичного бачення, диригування, із сенсаційним та довгоочікуваним дебютом у театрі Ла Феніче у Венеції. Вимоглива програма включала третій Бранденбурзький концерт Баха, «Італійську» симфонію No 4 Мендельсона та власний віртуозний та захоплюючий скрипковий концерт Боссо «Esoconcerto» із Сергієм Криловим як солист по канату.

Запис цього тріумфального концерту було випущено Sony Classical (The Venice Concert, 2017), яка згодом перевидала дискографію Боссо 2004-2011 років і для якої він також записав «Камерний оркестр Страдіварі» (2018) та «Корні» (2018).

24 червня 2019 року він офіційно отримав почесне громадянство Риму «на знак визнання художньої досконалості як всесвітньо відомого італійського композитора та диригента, за його відданість місту Риму та за те, що він підтвердив у всьому світі універсальну цінність музики як вираження вищих конституційно визнаних принципів рівності та соціальної гідності». Це визнання приєднується до подальших почесних громадян, наданих йому муніципалітетами Гуальтьєрі (RE), Acireale (CT) і Busseto (PR).

Еціо Боссо помер у віці 48 років у своєму будинку у Болоньї 14 травня 2020 року.

3.5 Хореографічна лексика постановки

При створенні нової хореографічної роботи я завжди знаходжусь в пошуку нового, це головне правило для мене, я ніколи не заганяю себе в рамки стилів та форм, лише беру за основу історію яку я хочу розповісти через пластику тіла та повністю віддаюсь своєму натхненню та своїй уяві.

В даному номері був зроблений акцент на відображенні втрати людських відчуттів за допомогою не тільки руху, а й костюмів, самих танцівників і звісно акторської гри.

Часто був задіяний партер з переходами в різні положення, дует комбінувався з сольними частинами танцівників. Головний мій принцип в більшості номерів і в цьому зокрема - комбінування різких та плавних рухів, зміна швидкості, темпу та динаміки, дрібні рухи тільки руками.

Основний принцип дуету в цьому номері це нерозривний, постійний зв'язок, тіла танцівників переплітаються між собою створюють нові і нові форми та позиції. Також присутні підтримки та декілька прижків, в основному весь рух зосереджений на підлозі та в стоячому положенні.