Характерні риси трьох етапів еволюції кубізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

кубізм творчість пікасо брак

Вступ

Африканський період

Аналітичний період

Синтетичний період

Висновок

Ілюстрації

Список літератури

ВСТУП

Здібності і фантазія людини часом вражають. Живопис став саме тією областю, в якій люди розвивають свою творчість в різних напрямках. Для того, щоб здивувати суспільство новими віяннями в мистецтві, художники намагаються зобразити навколишнє в новому світлі. Авангардизм - результат розвитку деяких творчих ідей.

Зараз Авангард 20 століття не здається нам якимось дивним і незвичним явищем.

Навпаки, якщо проаналізувати мистецтво до нового часу, сам Авангард та філософські погляди тодішньої наукової думки, то можна зрозуміти, що творчість художників в 1900-х роках була цілком закономірною для своєї історичної епохи, та тих, що їй передували. Адже фантазія людини, особливо якщо вона має радикальне філософське підґрунтя та здобутки науки, не може дуже довго стримуватись якимись правилами чи канонами, і рано чи пізно знаходяться відчайдухи, що руйнують установлені норми як в мистецтві, так і в житті.

Саме такими людьми були митці Авангарду. І вони не просто вийшли за рамки загальноприйнятих норм - деякі з них намагалися вийти за межі цієї реальності, показати людям її ілюзорність, знайти справжній всесвіт. Але були серед них і такі, що зосередили свій погляд на світі речей, але, як це було притаманно авангардистам, вони зображали не зовнішність предметів, а їхню суть - внутрішню форму. Згодом цих людей почали називати кубістами. Напевно кубісти були останніми, хто не намагався руйнувати мистецтво і цей світ, а лише намагалися побачити його зсередини.

Кубізм (фр.cubisme, від cube - куб) - модерністський напрям в образотворчому мистецтві, насамперед у живописі, що зародився на початку XX століття у Франції і характеризується використанням підкреслено геометрізованних умовних форм, прагненням «роздрібнити» реальні об'єкти на стереометричні примітиви. Англійський мистецтвознавець Ернст Гомбріх виводить витоки кубізму з творчості французького художника Поля Сезанна, приводячи як приклад його роботи «Гора Сент-Віктуар з боку Бельвю» і «Гори в Провансі», а також його відповідь на лист молодого Пабло Пікассо. В одному з листів Сезанн рекомендує молодому художнику розглядати натуру як сукупність простих форм - сфер, конусів, циліндрів. Він мав на увазі, що ці базисні форми необхідно тримати у свідомості як організуючий початок картини. Однак Пікассо і його друзі сприйняли пораду буквально.

Виникнення кубізму традиційно датують 1906-1907 роками і пов'язують з творчістю Пабло Пікассо і Жоржа Брака. Термін «кубізм» з'явився в 1908 році, після того як художній критик Луї Восель назвав нові картини Брака «кубічними примхами». (фр. bizarreries cubiques).

Просте формулювання основних цілей і принципів кубізму дати досить важко; в живописі можна виділити три фази цього напрямку, що відображають різні естетичні концепції, і розглянути кожну окремо: сезанівський (1907-1909), аналітичний (1909-1912) і синтетичний (1913-1914) кубізм.

Розглядати риси цих трьох етапів стилю ми будемо на творчості Пабло Пікасо та Жоржа Брака. Були й інші відомі представники кубізму такі як: Хуан Гріс, Фернан Леже, Марсель Дюшан. Але всі вони працювали в різні періоди цього стилю, а Пікасо і Брак були основоположниками кубізму - вони ділилися здобутками, думками, техніками, у них була справжня співпраця. Але все ж розпочався кубізм з Пабло Пікасо, і саме його творчість якнайкраще відображає тенденції усіх періодів стилю.

АФРИКАНСЬКИЙ ПЕРІОД (1907-1909)

Короткий протокубістичний, що передує «високому», або аналітичному кубізму період, що припав на 1907-1908 роки, називають по-різному. Іноді - «сезанівським», бо Пікассо відчуває в цей час вплив метода Сезанна - спрощувати зображення, не забувати, що в основі будь-якої, навіть дуже складної форми лежить простий геометрізм - куля, циліндр, конус. Але частіше це період називають «африканським», або «негритянським», так як в цей час Пікассо відкрив для себе архаїчне мистецтво Африки і відчув необхідність змінити під його впливом свій власний метод творчості. Він познайомився з африканським мистецтвом на етнографічній виставці в музеї Трокадеро навесні 1907 року. Для нього це було справжнім відкриттям - прості, навіть примітивні форми стародавньої скульптури несли в собі величезний художній заряд. Вони передавали образ реальності з набагато більшою силою, ніж сучасне Пікассо європейське мистецтво. В давнину - груба простота і незвичайна міць, в сучасності - мальовнича красивість і копирсання в деталях. Стародавні звільняли форму від подробиць, і звільнена форма здатна була передати набагато ефективніше суть предмета і магію прихованого в ній образу. Стародавні дерев'яні ідоли, грубі кам'яні статуетки та архаїчні маски служили зовсім не для прикраси життя, вони несли в собі образи незрозумілих і страшних сил природи, мистецтво було магічним засобом закляття цих ворожих людині сил. Воно відігравало куди важливішу роль ніж зараз, в ході історії воно стало просто доважком до життя, і лише наводить лоск красивості на людське існування. Пабло Пікассо, який завжди сприймав своє заняття як найважливіше в світі, зрозумів, як вдихнути в нього дух первісної сили. Він починає застосовувати методи древніх художників - послідовно спрощує форму зображуваних предметів, робить їх монументальніше і виразніше, перетворює персонажів на подобу дерев'яних ідолів, спотворює їхні обличчя, перетворює їх в маски. Він застосовує грубу штриховку, яка імітує насічки на дерев'яних африканських скульптурах. Він гасить колір і об'єднує простір і персонажів в єдине ціле - такий синкретичний погляд на реальність був властивий древній свідомості. На полотнах Пікассо це виглядає так, начебто й персонажі, і фон - завіса або дерева, або гори на задньому плані, або навіть повітря, сам простір - все відчутно, все «зроблено» з єдиного «матеріалу», все складається з єдиних блоків ("кубиків", як глузливо охарактеризували це сучасники). Поверхня його картин тепер сприймається як скульптурний барельєф, зображення виглядає як тривимірне, воно ніби вирізане з цільного шматка дерева або вирубано з цілої скелі. Першим твором Пікассо, в якому проявився «африканське вплив», вважається картина 1907 "Авіньйонські дівиці". Він розробляв її, виходячи зі своїх попередніх (у тому числі і на основі методу Сезанна) пошуків. Він шукав нове формоутворення, і те, до чого він прийшов у «Дівицях», було радикально навіть для нього самого. Він писав картину більше півроку, багаторазово переробляючи композицію і видозмінюючи образи жінок. Він порвав в цій картині з усякою традиційністю, відмовився від усякої красивості, з якою зазвичай зображувалося жіноче тіло. Він нескінченно переписував її персонажів, спотворюючи і спрощуючи їх форми, і останнім етапом перетворив особи двох персонажів в справжні африканські ритуальні маски. Не дивно, що першою реакцією художнього співтовариства було неприйняття. Але Пікассо намацав метод, і наступні два роки він послідовно розвиває його. Основні роботи, які прийнято відносити до «африканського» періоду, зроблені в другій половині 1907 року, коли він писав своєрідні «постскриптуми» до «Авіньйонських дівчат» - численних персонажів з особами, схожими на африканські маски, наприклад «Три фігури під деревом», або «Оголена з драпіровкою». У 1908 році, в Рю-де-Буа, він написав такі характерні роботи, як «Дріада», «Купання», «Три жінки», «Дружба». У 1909 році він проводить літо в Хорта-де-Ебро, де нарешті з'являються зразки «чистого», «високого», «аналітичного» кубізму, який вже прийнято відносити до наступного періоду творчості.

АНАЛІТИЧНИЙ КУБІЗМ (1909-1912)

Короткий період у творчості Пабло Пікассо, який називається періодом аналітичного кубізму, і який змінив напрямок розвитку всього світового мистецтва 20 століття, тривав всього два - два з половиною роки. Кращі зразки стилю були створені в 1910 і 1911 роках, хоча деякі роботи були написані ще в 1909, під кінець сезанівського (африканського) періоду, і пізніше, в 1912, на початку періоду синтетичного кубізму.

Пошуки Пікассо були засновані на його переконанні, що живопис здатен на більше, ніж просто показувати те, що бачить око. Повинен бути спосіб, як показати світ таким, яким він є "насправді". Треба писати "не те, що бачу, а те, що знаю", як казав Пікассо. Показувати не видиме, але суще. Не самі речі, а, так би мовити, платонівські ідеї речей. Але як це зробити? Перше - треба знищити кольоровість, "розмальовку" світу. Те, що світ кольоровий - це просто обман зору. Одна з відмінних особливостей живопису періоду аналітичного кубізму - монохромність. «Колір послаблює!» - Заявляє Пікассо, спостерігаючи експерименти Матісса в живописі. І сам зосереджується на формі і обсязі предметів. Друге, від чого слід відмовитися - виділення, роздільність речей, їх відмінності по фактурі і матеріалу. Ретельні виписування порошинок, волосків, шовків і оксамиту живописцями минулого вже не актуальні. Всі ці відмінності лише здаються, насправді реальність - єдина. "Речовина" світу, з якого "зроблені" всі речі, одна і та ж. В картині «Дівчина з мандоліною» ви не розрізните "матеріал", з якого "зроблені" дівчина чи мандоліна. Більш того, з цього ж матеріалу зроблений і стіл в «Столі архітектора», і природа в «Пейзажі Сєре». І третє - в кубізмі зникає яка б то не було перспектива. Якщо мета - зобразити саме поняття предмета, то де він розташований, далеко або поблизу, не має ніякого значення. В результаті - на кубістичних картинах ми бачимо дуже дивне, фантастичне, мерехтливе монохромне зображення, що створює ілюзію певного метафізичного простору, випираючого гранями з площини полотна. Предмет і навколишній фон - по суті одне й те саме, і окремі предмети в цій єдиній структурі реальності не мають чітко окреслених меж. Уся фігуративність зникає, ми бачимо лише незрозумілу льодисту, осколкову, однорідну масу, у якої немає фактури, внутрішніх відмінностей, і можемо здогадуватися про те, що зображено, лише по окремих деталях-натяках. Пікассо називав їх «атрибутами». Десь, здається, видно руку, десь вуса, або ключ, або гриф гітари, але всі вони "зроблені" з однієї й тієї ж умовної "речовини". Іноді в накопиченнях ламаних площин можна вловити лінію плечей або натяк на абрис пляшки. Але це лише символи і знаки предметів, а не вони самі. Кубізм, таким чином, поставив перед собою не образотворчу, а філософську задачу. Очевидно, намалювати конкретну річ легше, ніж саме поняття речі або, як казав Пікассо, "знання" речі. Спробуйте намалювати не кімнати, наповнену предметами, а саму "наповненість", саму "матеріальність". Існують мистецтвознавчі гіпотези, що одним із витоків кубізму міг бути інтерес художників до новітньої природно-наукову картину світу, котра формувалася як раз в цей час. Відомо, що Пікассо з Браком жваво цікавилися, наприклад, теорією відносності. І звідси, в тому числі, могли виникати їх пошуки методу зображення того, що ховається під видимістю світу. Вони хотіли дізнатися, «проаналізувати» (звідси - «аналітичний кубізм»), як світ влаштований, а не як він виглядає. Намагалися «розкрити» зовнішню, прикриту раніше глянцем традиційного реалістичного живопису, форму предмета, розпатрати її, вивернути навиворіт, показати її нутрощі. І всі ці предмети, пейзажі, люди на їх картинах постають як якась абстрактна «матерія», розібрана на першоелементи. Першоелементи, або - «кубики», як це зарозуміло назвали свого часу критики. Художники теж шукають першооснови буття. Можливо, такий в трактуванні кубізму первозданний хаос, прихований під поверхнею звичних речей.

Прийнято вважати, що основоположником стилю був не тільки Пікасо, а й Жорж Брак. Що зумів свого часу оцінити значення «Авіньонських дівиць», найважливіший прокубістичний твір Пабло Пікассо, він з 1907 року приєднався до художніх пошуків Пікассо, а потім став рівноправним партнером в їх творчому союзі. Це була справжня спів-творчість, безперервні зустрічі, обговорення, обмін знахідками, так що вони стали писати практично як одна людина.

До ранніх робіт аналітичного кубізму можна віднести пейзажі, зроблені Пікассо ще в Хорта де Ебро - «Фабрика», «Водоймище», «Будинки на пагорбі». Потім, в 1910 році Пікассо пише кілька портретів своїх артдилерів - Вільгельма Уде, Амбруаза Воллара і Даніеля-Анрі Канвайлера. Потім слідують шедеври стилю, зразки «високого», рафінованого кубізму - «Поет», «Акордеоніст», «Кларнетист», «Пляшка рому». І нарешті, в 1912 році з'являються останні роботи періоду аналітичного кубізму - «Людина з гітарою» і «Ма Джолі» («Жінка з гітарою»). А потім кубістичні композиції стають все більш кольоровими і декоративними - настає період синтетичного кубізму.

СИНТЕТИЧНИЙ КУБІЗМ (1912-1917)

Синтетичний кубізм починається приблизно з весни 1912 року, зі зміни колористики раніше монохромних рафінованих кубістських композицій попередніх двох років аналітичного періоду. В квітні 1912 Пікассо привозить з невеликої подорожі свою нову роботу - «Спогад про Гавр», де вперше з'являється колір. «Відбулася зміна зброї», - миттєво оцінив ситуацію Брак. З цього часу кубізм стає значно життєрадіснішим і конкретнішим. У раніше абстрактні композиції зараз вводиться не тільки колір, а й прописується фактура матеріалів. Брак вмальовує в свою напівабстрактну кубістичну композицію «Глечик і кружка» цілком реалістичне зображення цвяха. І вони стали активно оживляти свої картини новими впізнаваними деталями, своєрідними знаками, які цілком виразно відсилали глядача до реальних предметів. Відхід в абстракцію засновників кубізму зовсім не приваблював, і ці конкретні розпізнавані деталі все в більшій кількості з'являються на їх полотнах - шматок фіранки натякає на вікно, ключ, що стирчить з ящика, відсилає до комода. Та інші «говорячі» деталі - скибочка лимона, трубка, пляшка, келих. На полотні з'являються букви й цілі слова - назва вина, журналу, таверни, ім'я коханої. Нарешті, Пікассо вклеює в картину справжню поштову марку. Скоро їх з Браком полотна перетворюються в декоративні колажі. У 1912 Пікассо створює Натюрморт з плетеним стільцем. Він включає в овальну композицію картини клейонку з малюнком, що імітує ґрати стільця, а сам овал оздоблює товстою мотузкою - це «рама» картини. Прообраз всіх ready-made ??експериментів 20 століття створений. В цьому ж році, під час їхнього спільного з Пікассо перебування в Сорго, Брак винаходить пап'є-колле, паперові колажі - об'ємні картини, просторові композиції, своєрідні скульптури з паперу. Пікассо з ентузіазмом відгукується на цю знахідку Брака і створює величезну кількість таких паперових композицій. Найбільш відома його серія Гітари. Він використовує газети, нотні листи, шпалери, тканини, картон. Але крім того, він працює над фактурою поверхні картини, додаючи в фарби пісок, тирсу. Домагаючись цілісного образу, він використовує в єдиній композиції вугілля, олівець, масло, віск, дерево, готові сторонні предмети, наприклад, чайні ложки. З'єднує раніше в живописі непоєднуване. Цей період кубізму отримав назву синтетичного не випадково - створюючи свої декоративні колажі, Пікассо ніби «синтезує» художню реальність із символів реальності справжньої.

ВИСНОВОК

Кубізм надав найсуперечливіший вплив на світове мистецтво. З одного боку, художники прагнули висловити своє ставлення до оточуючого їх життя, що стало позитивним моментом у розвитку всієї творчості.

Однак можна сказати, що кубісти просто-напросто виплеснули своє бачення життя, і на цьому все закінчилося. Адже вже до 20-х років минулого століття кубізм практично перестав існувати.

Але не зважаючи на недовгочасність існування. Цей стиль залишив після себе велику спадщину осмислених робіт. Художники-кубісти не просто писали роботи не заради слави чи грошей, а заради пошуку. Пошуку оточуючої дійсності і себе в ній.

ІЛЮСТРАЦІЇ

Пабло Пікасо «Авіньйонські дівиці» 1907 р.

Пабло Пікасо «Три фігури під деревом» 1907 р.

Жорж Брак «Чоловік з гітарою»

Пабло Пікасо «Будинки на пагорбі» 1909 р.

Пабло Пікасо «Барний стіл з гітарою»1913 р .

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гомбрих Эрнст. История искусства. - М., 1995.

2. Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2. Архи-Э68 тектура, изобразительное и декоративно-прикладное ис-кусство XVII--XX веков/Глав. ред. М. Д. Аксёнова. -- М.: Аванта+, 1999. -- 656 с.: ил.

3. Крючкова В. А. Кубизм. Орфизм. Пуризм. -- М.: ОЛМА-Пресс. -- 2000.

4. Хорст Вольдемар Янсон. ОСНОВЫ ИСТОРИИ ИСКУССТВ. - М.: «ТО-ДИЗАЙН» - 1996.

5. Cottington D. Kubismus. -- Hatje Cantz, Ostfildern-Ruit. -- 2002.

Размещено на Allbest.ru