Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра історії

Бакалаврська робота

Культура західних слов'ян в епоху Середньовіччя

Бакалаврську роботу виконала:

студентка ІV курсу

факультету української філології

групи У-44

Саванчук Людмила Василівна

Перевірив: Десятничук І.О.

План

Вступ

І. Культурно-історичний процес розвитку Польщі в епоху Середньовіччя

1. Розвиток освіти, просвіти, мистецтва

2. Архітектура

3. Образотворче мистецтво

4. Суспільна думка ХІІІ-ХVI ст.

ІІ. Середньовічна культура Чехії

1. Рання чеська культура

2. Розвиток архітектурних стилів в епоху Середньовіччя

3. Образотворче мистецтво

4. Суспільна думка і її вплив на ідеологічні погляди населення

ІІІ. Історія середньовічної культури Словаччини

1. Живопис

2. Декоративно-прикладне мистецтво

3. Література

4. Музика

5. Філософська думка в епоху Середньовіччя

6. Історіографія

7. Архітектура Словаччини

8. Образотворче мистецтво

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Культура слов'ян сягає глибокої давнини. Вивчення її і справді одна із самобутніх ланок культурно-історичного процесу, що успадкувала еволюційні зміни та впливи світових цивілізацій

Крім об'єктивно-історичних чинників, які спонукають до пошуку прадавніх спільних коренів слов'янських народів-племен, що розселились по теренах Східної, Центральної та Південної Європи, незмінно виникає почуття особистісної причетності пам'яті. Через те, можливо, не просто відмежуватись від пристрасних оцінок у суб'єктивному висвітленні драматичних сторінок історії, не лише творення генієм культури власного народу, а й нищення її. Війни і руйнування залишили незрівнянно малу частку збережених і нашарованих сторінок давньої історії чи пам'яток культури. Те, що мало місце в суворо-визначеному часовому конфлікті й що стало свідченням і фактом неперервності й автохтонності слов'янських культур, набуває принципового характеру в побудові наукових концепцій і знань. І саме в цьому відношенні чим буде більший археографічний обшир, тим він стане достовірнішим у висновках. В.Горський відмічає: ”Здається загально визначеним усвідомлення того, що не будь-яка наукова розвідка присвячена, скажімо, творчості Тараса Шевченка, Христо Ботева чи Адама Міцкевича,вже самим фактом звернення до спадщини видатних представників культури слов'янських народів являє собою зразок славістичного дослідження ”[ 2 ; 38]

Численні історико-генетичні археологічні розвідки в основному підтверджують а також додають нові свідчення прадавнини культурогенезу слов'ян. Літописи й хроніки стали значним культурно-літературним здобутком самопізнання себе народом.

Характеризуючи культуру середньовічної Європи необхідно усвідомити хронологічні рамки, тобто коли закінчується античність і починається Середньовіччя. Перехід від однієї епохи до іншої - не катаклізми, які можна датувати якимось роком, а, насамперед процес, що тривав віками. І все-таки початок між античністю і Середньовіччям у сфері культури можна визначити. Початок добі Середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ ст., а початок епохи Відродження прийнято вважати 1640р., початок періоду географічних відкриттів.

Західнослов'янський культурогенезис вивчали чеські філологи та історики Й. Добровський, П.Шафарик, Я. Коллар, вони пробудили великий інтерес до культури та історичної долі слов'янства. У Польщі слов'янознавчі дослідження пов'язані з Я.Потоцьким, С. Лінде, Й. Лелевичем, А.Міцкевичем, у Словенії - з розвідками В. Капітара. П.Шафарик, зокрема, посилається на істориків минулих часів, виявляючи „сліди” підтверджень того, що з ІІ по VII ст., вже тоді слов'янський народ вважався „народом освіченим, знайомим з науками й письмом”.

Середньовіччя є закономірним культурно-історичним періодом розвитку людства. „Середніми віками” назвали цей період гуманісти кін. ХV ст.

Письменникам Відродження, Середньовіччя здавалося надто похмурим порівняно з культурою античності. Певна зміна поглядів відбувалась у II пол. ХVIII ст., коли спочатку в Англії, а потім у Німеччині та Франції став пробуджуватися інтерес до середньовічної культурної спадщини.

В ній відкривали своє національне минуле, у творах середньовічного мистецтва вбачали початки поетичної свободи протиставляли їх строгому раціоналізму класики.

Середні віки були добою, коли зароджувалися нації, активізувалось їх суспільне та культурне життя, формувалась література на національних мовах, у певному розумінні закладався фундамент сучасної цивілізації.

В основі середньовічної культури лежить зв'язок двох начал: власної культури „варварських” народів Західної Європи (так зване германське начало) і культурних традицій Західно-Римської імперії (романське начало). Взаємодія цих начал дала поштовх до становлення культури як цілісності:

v на базі феодальної форми власності, основаної на особистій і поземельній залежності селян від васалів-землевласників, які присвоювали собі їх працю (або продукти праці) в найрізноманітніших формах (натурою, рентою, на договорі і т.д.);

v в умовах

v прошаркові-ієрархічної структури суспільства;

v в процесі безперервних воєн, які несли голод, розруху, смерть і відчуття трагізму людського життя;

v в духовній атмосфері епохи де своєрідно переплітались традиції загинувшої античної культури, християнства і духовної культури варварських племен, чий героїчний епос зберігав свою привабливість і вплив аж до Нового часу.

Культуру епохи Середньовіччя західних слов'ян та ,зрештою, як і будь-якої епохи, будь-яких народів не можна розглядати відокремлено зовсім від осібно від загального культурно-історичного процесу розвитку всієї Європи, (чи навіть світових традицій). Тому будемо користуватися прийомом порівняльного аналізу для того, щоб якнайповніше розкрити ті культурні процеси, що відбулися в Середньовічній Європі і їхні впливи на культуру саме західних слов'ян.

Помітну роль в історії середньовічної Європи відіграли найзахідніші слов'янські племена, які займали територію між р. Лаба (Ельба) та їх притоками Салою (Зааном) на заході та Одрою (Одером) на сході. Наприкінці VIII ст. вони створили племінні союзи. На схід від полабських племен на Балканському півострові жили поморські слов'яни.

По місцю розселення слов'яни розділялися на південних - на Балканському півострові (серби, хорвати, болгари); західних - по Ельбі, Карпатах і Віслі (чехо-морави, поляки) і східних (росіяни, українці, білоруси).

Полабські слов'яни сповідували поганство, що тривалий час залишалося символом їхньої незалежності. Обожнюючи явища природи, слов'яни створили власний пантеон богів. Жерці вбиралися в білий одяг, були досить заможними й відігравали чільну роль у суспільстві.

Державотворчий процес у полабських та поморських слов'ян відбувається повільно. На розвиток суспільних відносин негативно впливала постійна зовнішня загроза.

До IX ст. на польських землях проживали численні слов'янські племена - лендяни, слензяни, мазовшани, вісляни та інші. Приблизно з сер. IX ст. полянами керували спадкові князі з роду Пястів, які згодом започаткували першу польську династію.

У IX ст. слов'янське населення на території Чехії франкські джерела називали „богемами”. У X-XII ст. в чеських землях повсюдно поширювалась християнська й латинська освіченість.

Після розпаду Велико-моравської держави основним політичним чинником для населення, яке впродовж усіх наступних століть залишалось етнографічним поняттям, було постійне посилення мадяр. До X ст. угорські племена заволоділи частиною території Придунайської низовини, заселеної слов'янами. Офіційною мовою в Угорському королівстві до якого входили слов'янські землі вважалася латина. Словаки використовували декілька мовних діалектів, відмінності між якими з часом зростали. Проте консолідуючим елементом виступала компактність розселення словаків, які відрізнялися від угорців та німців своєю мовою та культурою.

Вся історія середньовічної культури - це історія боротьби церкви і держави, уподібнення церкви державі, реалізації її божественних цілей.

Головною рисою духовної культури середньовіччя було домінування християнської релігії. Християнство стало своєрідною золотою серединою, компромісом духу і плоті. Другою рисою є традиціоналізм, ретроспективність.

Чим старіше, тим справніше - ось кредо зв'язку нового і старого в духовному житті. Новаторство вважалося проявом гордині, відступ від архетипу розглядався як відхід від істини.

Третя риса - символізм, коли текст (Біблія) дає привід для міркувань. Четверта риса - дидактизм. Діячі середньовічної культури, перш за все проповідники, викладачі богослов'я. Історизм духовного життя Середньовіччя, зумовлений християнською ідеєю неповторності подій, їх унікальності, викликаної унікальністю факту об'явлення Христа як початку історії.

Становлення буржуазних економічних відносин і пов'язана з цим зростаюча заземленість світоглядних інтересів людини дають імпульс до розвитку знань, названих науковими. Середньовічна наука виступає як осмислення авторитетних даних Біблії.

На думку церковних ідеологів, гріховним є всяке знання, якщо воно не має своєю метою пізнання Бога. Середньовічна наука розділялася на нижчу, основану на пізнавальних здібностях людини, і вищу - охоронницю Божественного одкровення.

Другою важливою особливістю середньовічної науки є орієнтація не на причинно-наслідкові зв'язки між речами, а ієрархічні, коли йде пошук небесних „прототипів” земних речей. В таких умовах ведучими науками були, звичайно, богослов'я і схоластична філософія, а головним авторитетом (після зрозуміло Бога) був Аристотель, якого навіть порівнювали з Христом в науці.

Наука в середні віки спиралась головним чином на абстрактне мислення. Завдання ученого - „розшаровування” світу, пошук здатностей бачити відкриття, а власні хімічні досліди були ніби реалізацією , демонстрацією побаченого в містичному розумінні.

Розглянутий науковий світогляд реалізовувався і в системі освіти. Перш за все вона виступала як освіта релігійна - в соборних (прихідських монастирських школах), де учні читали й коментували Біблію, праці отців церкви. Богословські знання домінували і в світській освіті ( міських школах), а також в університетах, які з'явилися в ХІ ст. Проте в XVст., коли в Європі нараховувалось вже 65 університетів, в них крім богослов'я вивчали право, медицину, мистецтво, а в подальшому і природничі науки.

В духовній культурі середньовічної Європи достатньо складним було становище і роль лицарства, зумовлене його взаємозв'язками з християнською ідеологією, яка руйнувала античну гармонію тіла і духу людини і земного світу. Головну увагу художники середньовіччя приділяли потойбічному світу, божественному. Відбувається синтез романського художнього спадку і християнських основ європейського мистецтва. Його основним видом до XV ст. стало зодчество, вершиною якого був католицький собор, який втілював ідею римської базиліки.

З кінця ХІІІ ст. ведучим стає породжений міським європейським життям готичний стиль. За легкість і ажурність його називали застиглою або німою музикою „симфонією в камінні”.

Головною мовою християн стали образотворчі види мистецтва : живопис виступав як німа проповідь. Головним жанром був іконопис, ікони розглядались як емоційний зв'язок з Богом, доступний тупим, неграмотним масам.

Середньовічна література носить релігійний характер, переважно твори, побудовані на біблійних міфах, присвячені Богу, житіям святих.

Світова література є втіленням ідеальних уявлень про людину, типізацією її життя. Основна риса - героїчний епос, лірика, роман.

Особливим явищем була лицарська література, яка оспівувала війни, васальське служіння, поклоніння прекрасній дамі.

Основою музичної культури був літургійний спів, який оспівував Бога в приспівах, потім і гімнах, які об'єднували віршовий текст з пісенною мелодією.

Виходячи з усього сказаного метою мого дослідження буде окреслити культуру західних слов'ян в епоху Середньовіччя. З цього випливає низка завдань:

- проаналізувати передумови виникнення культури Середньовіччя;

- з'ясувати роль зовнішніх і внутрішні чинників на формування культури західних слов'ян в епоху Середньовіччя;

- охарактеризувати світоглядні позиції і їх вплив на культуру західних слов'ян,

- описати здобутки матеріальної і духовної культури західних слов'ян.

І. Культурно-історичний процес розвитку Польщі в епоху Середньовіччя

В середині IХ ст. почався процес утворення держави на польських землях. На першому етапі це об'єднання проходило навколо двох основних центрів - князівства віслян в Малій Польщі і князівства полян у Великій Польщі. Близько 877 року після завоювання Великоморавією князівства віслян, Велика Польща стала центром держави, що утворювалось. В другій половині Х ст. цей процес завершився.

Х- ХII ст. ст. - час прилучення Польщі до латинської культури Заходу, етап “учеництва”, коли польське суспільство освоювало досягнення середньовічної християнської цивілізації, перш ніж внести свій власний, оригінальний вклад в європейську культуру. Звісно, центральним процесом тут стала поступова християнізація польського населення, оскільки впродовж всього Середньовіччя культура і релігія були нероздільно поєднані.

Як і в багатьох інших випадках, наприклад при хрещенні Русі, безпосереднім поштовхом до проголошення християнства державною релігією, послугували політичні обставини. Проводячи боротьбу за Західне Помор'я і зіткнувшись з загрозою німецької політично-релігійної експансії, Мешко І намагався знайти союзника в особі чеських правителів і встати на рівну ногу в політичних і дипломатичних відношеннях з Священною Римською імперією. Союз з Чехією був підкріплений одруженням з чеською княжною Дубравою, який супроводжувався хрещенням самого Мешко І і найближчого оточення.

Перед Мешко І та іншими польськими правителями постала важка задача: впровадити християнство в практику щоденного життя і в свідомість польського суспільства; забезпечити польській церкві, що виникла незалежність від німецької ієрархії.

Спершу головними осередками християнства ставали монастирі, які повертали в нову віру місцеве населення і були центрами підготовки польського духовенства. Польські ж єпископи, очевидно, довгий час залишались “генералами без армії”, а сама церква - фактично частина державного апарату, повністю залежного від князя. Тільки в ХІІ ст., після поширення на Польщу реформ відомого папи Григорія VII, духовенство набуло привілеїв і прав, які надавали церкві цілковитої незалежності від держави.

Разом з тим процес перетворення релігійних звичаїв і норм поведінки продовжувався, народна язичницька культура витіснялась християнством, нові вірування сплавлялися зі старими. Словом, в Х-ХІІ ст. ст. польська культура переживала процес глибокої внутрішньої трансформації, стаючи частиною західного християнства.

1. Розвиток освіти, просвіти, мистецтва

Поширення освіти і книг найтіснішим способом, як і повсюди в “варварській” Європі, було пов'язано з утвердженням християнства. Тому виникнення перших шкіл і бібліотек, від яких не залишилось документальних слідів в джерелах, попередньо відносили до другої половини Х ст. Хоча до кінця ХІ ст. польське духовенство отримувало освіту в більшості випадків за межами Польщі. Перша власне польська школа для духовенства відома за джерелами кінця ХІ ст. В ХІІ ст. школи були при всіх кафедральних соборах Польщі. Поза сумнівом, що одна зі шкіл існувала і перш при княжому дворі. Про Мешко ІІ відомо, що він знав не тільки грецьку, а й латинську мову. В краківському кафедральному соборі на початку ХІІ ст. була бібліотека майже що з 50 томів.

Пам'ятками польської літератури були житія і хроніки, які створювалися відповідно в монастирях і при княжому дворі. Житійна література представлена житієм відомого місіонера св. Войцеха, створена вже в Х ст., і повністю про життя і муки п'яти інших монахів, які брали участь в місіонерстві на території Польщі. Автором останнього твору і однієї з редакцій житія св. Войцеха був Бруно з Кверфурта. З кінця ХІІ ст. почалася формуватися і рукописна традиція житія св. Станіслава, краківського єпископа, покараного Болеславом Сміливим.

Світська література цього часу представлена літописом Галла Аноніма, придворного хроніста Болеслава Кривоустого, який і переповідав найзнаменніші події з історії династії Пястів і польської держави тих часів( оскільки, основи польської культури були закладені в період виникнення й зміцнення давньої держави Пястів). Особливе місце в історіографії ХІІІ ст. посідає “Хроніка поляків” краківського єпископа Вінцентія Кадлубека (бл. 1160-1223). Це перша хроніка, яку написав поляк, містила виклад подій з історії Польщі від найдавніших часів до 1202 р. Кілька десятків її рукописних примірників розійшлися по всій країні. Їх використовували як зразок для інших творів, наприклад “Великопольської хроніки” (друга пол. XIV ст.). Відома також так звана „Пісня Маура” ХII ст., яка оспівувала діяння воєводи польського короля Владислава Вигнанця, старшого сина Болеслава Кривоустого.

Зрозуміло, як і в кожному суспільстві, в Польщі впродовж усього Середньовіччя зберігались багатющі фольклорні традиції, які відбились і в ряді оповідних джерел ХІІ і наступних століть..

До ХІІІ с. належать перші літературні твори польською мовою, які заклали основу для подальшого розвитку національної писемності. В цей час, імовірно, були створені славнозвісна польська “Пісня Богородиці”, що вважалася рицарським гімном, Свентокшишські проповіді, виявлені в латинському кодексі Свентокшишського монастиря тощо.

Важливою подією доби існування об'єднаного королівства Пястів було створення у 1364 р. Краківського університету, першого в Польщі й другого в центральній Європі. Його поява була викликана широкою законодавчою діяльністю Казимира III, яка вимагала підготовки значної кількості правознавців. Він був створений за італійським зразком, де університетську корпорацію складали студенти, які ніби наймали професорів на службу. Головним їх завданням була підготовка людей для державної служби, тому спочатку в Кракові не було теологічного факультету, зате факультет права складався з 8 кафедр. Правда, в кінці XIV ст. характер Краківського університету змінився: панська булла санкціонувала створення в Кракові теологічного факультету, університет був реорганізований за паризьким взірцем (корпорацію від сьогодні утворювали професори, а не студенти), перед ним стояло нове завдання - підготовлювати духовенство і сприяти християнізації Литви. XV і І пол. XVI ст. були часом розквіту Краківського університету; пізніше він відстав від сучасної йому європейської науки і культури.

Другою ланкою в системі освіти були школи, які створювалися при єпископських кафедрах і в містах. В них викладалися науки не тільки тривіума (граматика, діалектика, риторика), але і квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика).

Третій і базовий рівень системи освіти складали приходські школи, яких в Польщі XV ст. налічувалось близько 3000. В них давались елементарні навички читання і рахування в межах тривіуму.

Польські юнаки з шляхетських, купецьких і навіть деяких селянських сімей поповнювали освіту за рахунок поїздок по закордонним університетах. В ХІІІ ст. такі виїзди були ще поодинокими, в XIV - їх були сотні, і головною їх метою стала Прага; в XV ст. вони перетворилися на масове явище, і курс їх лежав найчастіше в Італію. Разом з молоддю такі поїздки часто здійснювали монахи, особливо домініканці, які славилися своєю вченістю.

В цілому завдяки розвитку системи освіти в Польщі ХІІІ-XV ст. ст. виникла своя інтелектуальна еліта.

Як і у всій Європі, мовою освічених людей в Польщі була латинська. Польській мові відводилась функція засобу усного спілкування. В писемності він використовувався тільки в проповідях, розповідях про чудеса для широкого загалу в деяких літературних творах. Проте в XIV-XV ст. помітний зріст ролі польської мови в суспільстві: уже в кінці ХІІІ ст. синод польської церкви вимагав викладати латинь в приходських школах по-польськи; в кінці XIV ст. розвернулась робота по перекладу на польську мову латинських творів; в І пол. XV ст. Якут з Паршовіц приступив до створення граматики польської мови.

XV ст. стало часом утворення власних наукових шкіл в Польщі. Зрозуміло, головним науковим центром став Краків. Тут особливого розвитку досягли математика й астрономічні дослідження (Мартин Круль з Журавіци, Мартин Буліц з Олькуша, Ян з Глогова, Миколай Будка, врешті, вчитель Миколая Коперніка Войцех з Брудзева). Тому є всі основи вважати, що геніальні відкриття Коперніка в XVI ст. були підготовані польською вченою традицією.

У Кракові також успішно розвивається юриспруденція (визначними пам'ятками юридичної думки XIV ст. вважалися латиномовні Віслицько-Петрковські статути, які відображали ї захищали інтереси панівних верств, сприяли зміцненню їхньої влади над залежним сільським і міським населенням), філософія і теологія. Особливо відомим філософом і теологом XV ст. був Матвій з Кракова, який виступав проти спекулятивних підходів в цих науках і у своїх творах розвивав принципи критичного раціоналізму.

Однак після смерті короля діяльність університету призупинилася й відновилася тільки на початку наступного століття, а саме - у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворювалася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава ІІ Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для допомоги академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету.

В академії зародилася польська правова школа. Один з її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьова у 1491-1495 р. р. навчався Миколай Копернік. Своїм трактатом “Про обертання небесних сфер” Миколай Копернік здійснив справжню революцію в астрономії, довівши, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова “Про дві Сарматії”. Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи. У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош, наукова праця якого “Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)” вважалося вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому “Щорічники” й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М.Вельського, М.Крамера, Л.Гурницького.

Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалась як релігійна, так і світова література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат “Меморіал про устрій Речі Посполитої” доктора права Яна Остророга, та працю Анджея Фрича-Моджевського “Про виправлення Речі Посполитої”. Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішим представником якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.

Значного поширення набула бібліотечна справа. Так, велику бібліотеку мав король Сигізмунд ІІ Август, збирачем і знавцем літератури був архієпископ Львівській Гжегож із Санока. У Познані, Кракові, Гданську, Торуні, Ракові у школах і гімназіях створені перші бібліотеки.

2. Архітектура

Укріплення феодальної держави сприяло розвитку християнства в формі католицтва в 966 р. розвивалося кам'яне культове зодчество. Наряду з базилікальними соборами, як в Познані і Гнєзно, будуються схожі каролінгським капелли - ротонди з однією або декількома апсидами, складалися з тонких плиток піщаника. Такі капелли примикали до прямокутних княжих палат і створювали собою частину укріпленого “града”.

З ІІ пол. ХІ ст. архітектура Польщі набуває рис романського стилю. Романські костели Польщі, що будуються під впливом архітектури Саксонії, Бургундії, Чехії і Італії, мали найчастіше всього форму трьохнефної базиліки. Невеликі замкові і приходські костели були однонефні, з квадратною або круглою західною башнею і порталом на півночі або півдні.

Романську архітектуру Польщі відрізняли сувора монолітність і геометрична простота об'ємів, строгість зовнішніх форм. Масивні стіни костелів складалися з грубих кадрів граніту, вапна або піщаника. В верхніх ярусах башень містилися вузькі аркові пройми, наверху стін - глухі аркатури.

Гармонійний за пропорціями монументальний костел в Тумі особливо витонченим поєднанням рожевого граніту стін зі скупим декором з сірого піщаника. Центральні нефи костелів перекривались плоскою дерев'яною стелею, бокові - хрестовими зводами.

З західного боку або над боковими нефами інколи влаштовувались аркові трифорії. І капітелії прикрашались різноманітним орнаментом - плетенкою, стилізованими рослинами, фантастичними тваринами і птахами.

Серед небагаточисленних романських крипт, які збереглися до наших часів виділяється трьохнефна крипта св.Леонарда в соборі на Вавелі в Кракові, перекрита хрестовими зводами.

В ХІІІ ст. розвиток ремесел, розширення міжнародної транзитної торгівлі викликало інтенсивний ріст міст. В сторону від замків і дотичних до них міських поселень виникли нові міста Краків, Гданськ, Варшава з самостійною лінією укріплень.

Починає поширюватись цегляне будівництво. В кам'яних костелах цистерціанських монастирів в Єнджеюві і Вохноцку в Келецькому воєводстві з'являються готичні елементи: хрестові нервюрні зводи зі слабо вираженими стрільчастими обрисами. Готичний стиль поширюють ордени францисканців і домініканців.

В XIV-XV ст. об'єднання польських земель і укріплення державної влади сприяли розширенню будівництва, розквіту міської культури. Склалися школи польської готичної архітектури - південь, що включає в себе Малу Польщу і Сілезію, і північну частину Великої Польщі.

На півдні переважали впливи південної Німеччини, Франції, Чехії, на півночі - північної Німеччини і Голландії.

Міста почали забудовуватися за регулярним планом з прямокутною торговою площею в центрі, з шаховою сіткою вулиць і близькою до овалу лінією укріплень. В Гданську, Ельбонзі та ін. містах Помор'я базар містився на набережній.

Навколо міст виростали високі кам'яні стіни з воротами, башнями, інколи з круглими в плані передніх воріт укріпленнями - “барбаканами”, завершеними машикулями і башеньками. На фасадах ратуш стрільчасті вікна чергувались з плоскими нішами.

Серед будівель того часу виділялись торгові ряди цеху суконщиків у Кракові, “Двір Артуса” в Гданську з просторою залою, перекритою зірчастими зводами, а також будівля Ягеллонського університету “Колегіум Маюс” в Каркові з внутрішнім двором, оточеним арковою галереєю.

Готичний декор застосовувався і в багаточисленних утилітарних будівлях - зерносховищі в Торуні, воротах з під ємним механізмом в Гданську.

Двох - трьохповерхові жилі будинки мали вузькі фасади, завершені високими трикутними або сходинчастими щипцями, невеликі вікна і стрільчасті ніші. В приміщеннях першого поверху, як правило, розташовувалися майстерні або лави зі складами, на верхніх поверхах - жилі кімнати. Стіни і дерев'яні стелі жилих приміщень часто прикрашались нарядним декоративним розписом.

Костели Діви Марії і св. Катажини в Кракові, костел св. Якуба в Торуні та ін. Готичні костели XIV-XV ст. - найчастіше трьохнефні базиліки з сильно витягнутим хором. Прямокутні хори кафедральних костелів мають, як правило, обхід і вінець капелл.

В XIV ст. склалась “краківська” система конструкцій - в костелах Кракова нема зовнішніх аркбутанів, стіни викладалися з цегли, а конструктивні елементи - з каміння. В цегляних костелах Помор'я, Сілезії і Великої Польщі міжнефні стовпи укріпляються внутрішніми аркбутанами, які проходять під дахом над зводами бокових нефів.

Зовнішній вигляд готичних костелів Польщі стриманий і строгий, їх об'єми величні і монолітні. Гладкі стіни з високими стрільчастими вікнами контрастують з пишними візерунковими завершеннями порталів і вікон, з прикрашеними декоративними башеньками і стрільчастими нішами.

Величні квадратні башні західних фасадів костелів Польщі зазвичай розчленовані на яруси і завершені багатогранними шатрами. Вузькі вікна на кожному з ярусів нерідко обрамлені побіленими нішами.

Виразність просторих інтер'єрів, перекритих стрільчастими хрестовими, шестидольними, зірчастими або тридольними “п'ястівськими” зводами, визначається ясною структурою, строгим ритмом аркад, яскравою поліхромією вітражів.

Видатною (значним) пам'яткою готики є Краків. Костел Діви Марії зі струнким силуетом багатоярусної північної башти, прикрашеної восьмериком і пишним дерев'яним шатром. Чудовий його інтер'єр з вівтарем і яскравими вітражами.

В кінці XV ст. наростає декоративність, ускладнюються форми, втрачається конструктивна ясність. З'являються кристалічні зводи з живописною орнаментацією. Прикладами таких є костел Діви Марії в Гданську і Цистерціанський Костел в Пельпліні.

Дерев'яні костели зберігають зв'язок з народними традиціями. Це прості однонефні побудови з високим звисаючим двоскатним дахом, невеликим прямокутним хором і з розширеною донизу квадратною в плані шатровою дзвіницею.

Замки XIV-XV ст. в Польщі мають нерегулярний план, зумовлений рельєфом місцевості. Кам'яні або цегляні стіни багаті на квадратні або круглі башти і завершені зубцями. Інколи будуються донжони.

З внутрішнього боку до кріпосних стін примикають зв'язані одна з одною будівлі, які містять зали зі зводами, жилі кімнати і часовню. Прості геометричні об'єми замків, як правило, позбавлені декору. Лише в Цехануві башти опоясані зверху полосою геометричного орнаменту.

3. Образотворче мистецтво

Романська скульптура Польщі складалася частково архітектурою декору. На кам'яних рельєфах в тімпанах порталів зображувались Богоматір або Христос з фігурами, які поклонялися на міжнефному стовпі костелу Трійці в Стшельно. Вирізані три яруси аркатур з фігурами святих, які чергуються з поясами рослинного орнаменту.

Живопис Польщі ХІІ-ХІІІ ст. відбиває плоскісність контурних зображень, локальність забарвлення. Характерні в цьому відношенні фрески костелів в Тумі і Червиньську .

Унікальна гіпсова плита з зображенням фігур в молитві, оточеним орнаментальним бордюром на підлозі костелу в Вісліце. Малюнок виконано з декоративною витонченістю, виконано різцем і заповнено чорною пастою.

Польським мініатюрам цього часу, таким як в “Понтифікалі краківських єпископів” початку ХІІ ст. і в “Краківському календарі” 1254 р., характерні м'якість спрощених форм, підвищена орнаментальність.

В скульптурі Польщі ХІІІ ст. зароджуються готичні тенденції. В декоративних рельєфах цистерціанських костелів з'являються рослинні мотиви, взяті з оточуючої природи. Намагання передати релігійним сценам життєву достовірність поєднано з орнаментним трактуванням композиції.

В XIV-XV ст. в Сілезії і Малій Польщі поширюються надгробки з каменю і надгробні плити з бронзи з готичними скульптурними фігурами померлих. Трактування фігур, зображених на надгробку Казимира Великого в соборі на Вавелі в Кракові, декоративна і схематична, але в лицях точно відбиті індивідуальні риси.

Фігури плакальників на боках саркофагу Генріха IV своєю живою виразністю близькі до скульптурного собору в Наумбурді.

Широко поширена дерев'яна скульптура: ліричні „мадонни”; драматичне “розп'яття” і „оплакування”, близькі наївно-поетичному народному сприйняттю. Під впливом “м'якого стилю” створюються “прекрасні мадонни” з граючими немовлятами на руках. Їх індивідуалізований облік сповнений природності і одухотвореності, м'яко спадаючі важкі складки одягу скривають “готичний” вигин тіла.

В середині XV ст. в скульптурі Польщі з'являються ренесансні тенденції. Композиція мармурового надгробка короля Владислава Ягелло в соборі на Вавелі в Кракові сповнена спокійної величності. Рельєфне зображення плакальників з гербами польських земель на саркофазі відрізняються експресією, узагальнене моделюванням і польським типом облич.

Невід'ємною частиною костелів стають різьблені дерев'яні вівтарі, які виконувалися як місцевими, так і приїжджими майстрами. Скульптур Віт Стош створив у Польщі свій головний витвір - величний вівтар костелу Діви Марії у Кракові. Експресивний реалізм і тенденції пізньої готики поєднано у вівтарі з віяннями Відродження. Відомим є також його оздоблення гробниці Казимира Ягеллончика на Вавелі (1492).

Для живопису цього періоду характерна велика кількість місцевих шкіл. В Сілезії і Малій Польщі відбивався вплив чеського мистецтва. В Помор'ї переважав вплив Нідерландського відродження. В XV ст. російські, білоруські, українські і литовські художники запрошені в Польщу королем Владиславом Ягелло, виконали ряд розписей, в той час і в капеллі замку в Любліні і в соборі в Сандомеже.

В стінних розписах з'являється витонченість лінійного ритму, зачатки світлотіні, жанрові і пейзажні мотиви, святкова орнаментація стін і заводів. Всюди покрито яскравими розписами - декоративною рослинністю і геометричними мотивами, фігурами людей і тварин - інтер'єр дерев'яного костелу в Деміно.

З розквітом міської культури нідерландські впливи посилюють міської культури нідерландські впливи посилюють інтерес до простору і об'єму, гострої драматичної експресії. Прикладом може слугувати вівтар зі сценою “Оплакування” 14858 р. з костелу в Олькуші, “Побиття немовлят” з вівтаря костелу Діви Марії в Гданську.

Але збереглась і любов до святкових візерунчастих тканин, витончених поєднаних чистих кольорів. Найбільш цікава в цьому відношенні робота живописця Мартина Чорного - триптих з “Успінням Богоматері” в костелі в Бодзентині 1508 р.

Отже, мистецтво в Польщі розвивалось своїм шляхом, вбираючи в себе те найкраще, що могло відбити характерні особливості саме польського національного світогляду.

“Вітаю народ, який - хоч раніше і вважався варварським - тепер досяг високого розвитку в науці, праві, релігії… і може суперничати з найкультурнішими народами”, - писав про поляків видатний гуманіст Еразм Роттердамський.

4. Суспільна думка ХІІІ-ХVI ст.

Розвиток суспільної думки в Середньовіччі виявлявся в трансформації релігійних ідеалів. Тому чи не найхарактернішим явищем були єресі і різноманітні форми релігійного інакомислення. Польща ХІІІ - XV ст. ст. знала, по меншій мірі, чотири хвилі єретичних рухів. В середині ХІІІ ст. Сілезії, Великій і Малій Польщі з'явились групи флагеллантів. Вони, відбиваючи поширення есхатологічних страхів і зростання покаянних настроїв у суспільстві, мандрували групами з міста в місто, займались самобичуванням і викривали гріховність земного життя, провокуючи часами істерії масових покаянь. Найбільшого розмаху цей рух набув у ІІ пол. ХІІІ ст. після монголо-татарської навали, а в XIV ст. вибухнув з новою силою у зв'язку з епідеміями сер. століття.

В ХІІІ ст. в Польщі виникли і групи вальденсів. Для боротьби з ними скористалися інквізицією, і десятки єретиків були спалені. Тоді ж у Польщі сформувалися і общини бегардів і бігінів, які спершу проповідували францисканські ідеали бідності і залишались лояльними до церкви, але пізніше переступили межі ортодоксії, почали заперечувати необхідне існування духовенства і претендувати на володіння особливими духовними дарами, які наділяли людину безпосереднім знанням і розумінням істин віри. Їх вчення підготувало народження протестантських доктрин всезагального священства.

Нарешті, в XV ст. в Польщі з'явилось багато прихильників гусизму, в тому числі і в шляхетному середовищі. Хоча в 1420 р. був прийнятий спеціальний едикт про переслідування гуситів, їх вплив зростав і відбивався в ідеології шляхетського антимагнатного руху 1430-х років, очоленого Стетком з Мельштину.

Разом з єресями в Польщі XV ст. розвернувся і внутріцерковний реформаторський рух, який отримав назву конциліаризму (від лат. сoncilium “собор”). Центром його став Краківський університет. Головною ідеєю цього руху, породженого кризою католицької церкви в часи так званої “великої схизми”, була ідея переваги церковного собору над папою і відмова визнавати останнього вищим авторитетом в церковних справах. Польські діячі цього руху (Матвій з Кракова, Павел з Ворчина, Станіслав з Скарбимежа, Павел Влодковіц, Ян з Людзіска, Бенедикт Гессе, Якут з Парадіжа) відіграли велику роль не тільки у внутріцерковних суперечках, але і в розвитку правової думки філософії і теології, етичних і соціальних поглядів. Вони проголошували, що справжня церква є спілкою віруючих, а не ієрархічною структурою; що віра не може бути предметом прямого церковно-адміністративного контролю; що насильницька християнізація у зв'язку з цим неприпустима і принципом ставлення до інших конфесій повинна бути віротерпимість; що філософії слід звернутися до етичних проблем людського існування, а не займатися тільки абстрактними питаннями онтології, гносеології і логіки. Особливою увагою польських мислителів користувалися проблеми суспільної справедливості і тих правових гарантій, які би могли її забезпечити. Одним із логічних висновків таких роздумувань стала вимога захисту селян від свавілля господарів і надмірної експлуатації, про що першим став писати Ян з Людзіска.

ІІ. Середньовічна культура Чехії

Західнослов'янські племена, які жили на території Чехії, були відділені горами і лісами від племен давніх германців. Союз західнослов'янських племен, відомий в історії як “держава Само” був дуже великий. В нього входило, крім племен Чехії, Моравії і Панонії, багато слов'янських племен Сілезії, Лужиц і інших земель по середній течії Лаби. Само правив 35 років (623-658 р. р.). Після смерті Само, його держава розпалась.

Чеська держава формувалася в кінці ІХ і на початку Х ст. В ІХ ст. вона входила в склад Великої Моравії, об'єднуючи не одне тільки плем'я чехів, а майже всіх слов'ян, які заселяли оточену горами територію на верхній Лабі з її притоками Влтавою і Огрою, а вийшла зі складу Великоморавської держави за 10 років до її падіння.

У Х-ХІІ ст. в чеських землях повсюдно поширилися християнство й латинська освіченість. Щоправда, в 30-х р. р. ХІ ст. в Сазавському монастирі відновилися відправи слов'янською мовою. Після схизми (1054), як називали церковний розкол католики, слов'янська мова назавжди потрапила в опалу.

Отже, Чехія з давніх часів була районом, де сходились і схрещувались різноманітні культурні впливи і виникали різноманітні художні традиції.

Культура Великої Моравії, що ввібрала в себе досягнення сучасної їй західноєвропейської цивілізації, стала однією з важливих основ розвитку середньовічного мистецтва Чеського князівства. Саме до епохи розквіту Великоморавської держави і підвищення Чеського князівства Пржемисловичів доходить історія художньої культури Чехії.

На розвиток мистецтва в цей період мало вплив прийняття християнства в ІХ ст. і, як наслідок, боротьба між католицьким і православним віросповіданнями за панування в чеських землях.

З падінням Великоморавської держави на поч. Х ст. католицька церква витісняє православну, що відбивається на розвитку мистецтва. Воно в повній мірі сприймає західноєвропейські художні впливи, але не пориває з візантійськими традиціями.

В ХІ ст. відбувається поступове укріплення Чеської держави. Проголошення Чехії в 1198 р. королівством сприяло економічному і культурному підйому чеських земель. В цей період в Чехії широко поширюються романські побудови, створені монашими орденами.

В другій половині ХІІІ- поч. XV ст., в епоху укріплення королівської влади і бурхливого росту міст, на зміну романського стилю приходить готичний.

Найкрупнішим європейським культурним центром стає Прага, де в епоху короля Карла IV, який був в 1347-1378 роках імператором Священної Римської імперії, засновується в 1348 році університет, що стало величезною подією в культурному житті Чехії. Це був перший університет в Центральній Європі.

В Празькому університеті було чотири факультети - богословський, юридичний, медичний і факультет “вільних мистецтв”. Всі слухачі університету розподілялися по чотирьом земляцтвам (або “націям”): чеському, баварському, польському і саксонському.

До початку XV ст. Празький університет став одним із найкрупніших центрів середньовічного просвітництва не тільки в Чехії, але і у всій Європі. В Празі було більше двох тисяч тих, хто навчався. Оскільки в керівні університетські органи висувалась рівна кількість осіб від кожної “нації”, керівництво університету опинилось в руках німців та ін. іноземців. Це викликало гострі внутрішні протиріччя. Магістри-чехи, спираючись на підтримку частини студентів, вели боротьбу проти іноземного засилля в академічному середовищі. Боротьба всередині університету була складовою частиною боротьби чехів за свою національну культуру.

1. Рання чеська культура

Риси культурної спільноти чеської народності проявились уже в VII-IX ст. ст., в період, коли йшло формування спільної чеської мови. До появи писемності на чеській мові духовна культура чеського народу отримала своє вираження в фольклорі, в народних переказах і піснях. Народний переказ зображав першого чеського князя Пржемисла простим орачем з села Стадіци. В легенді Х ст. про князя Вацлава, вбитого його братом Болеславом, зберігся яскравий опис феодальних уособиць в Чехії, а також побуту чехів - їх одягу, житла. Запис цієї легенди - найдавніше писемне джерело по історії Чехії. Написана на старослов'янській мові, вона містила багато чеських слів і зворотів. Значення церковної писемності на старослов'янській мові, яка виникла в IХ ст., полягало саме в тому, що, сприяючи збереженню в країні слов'янських звичаїв і обрядових пісень, вона стала в подальшому одним із засобів боротьби чеського народу проти іноземної агресії і католицької церкви, яка слугувала ідейною опорою німецькій колонізації.

Народні перекази і пісні, що свідчили про самобутню основу ранньої чеської культури, послугували одним із джерел для першого чеського літописця, каноніка собору св. Віта в Празі Козьми (1045-1125). Хроніка Козьми Празького, складена в трьох книгах, являє собою видатну пам'ятку чеської культури поч. ХІІ ст. Її автор був великим знавцем класичної і слов'янської давнини, мандрівником і великим письменником свого часу. Козьма Празький освічував події ранньої історії Чехії з так званого панівного класу. Разом з тим в його хроніці найшла відбиток народна любов до рідної землі, “яка тече солодким медом і молоком”, до її щедрої природи. Літопис Козьми просякнутий гнівом по відношенню до ворогів Чехії, в ньому чітко виражається вороже почуття до проникнення німецьких феодалів в Чехію.

В ХІІ-ХІІІ ст. ст. проходила німецька колонізація, яка супроводжувалась германізацією придворних кругів і аристократії. Німецька мова ставала офіційною мовою королівського двору і панських замків. Разом з елементами німецького феодального побуту в панські замки Чехії стала проникати і німецька лицарська література. Проте чеська культура протистояла іноземним впливам. Чеська мова залишається загальнонародною мовою при найбільш інтенсивній німецькій колонізації. З цим фактом повинне було рахуватися навіть католицьке духовенство Чехії. В ХІІ-ХІІІ ст. ст. в богослужебних книгах і латинських словниках з'явились підстрокові пояснення (глоси) на чеській мові. Виникла і чеська лицарська література. В лицарських романах кінця ХІІІ ст. важливе місце посідали сюжети з життя Пржемисла ІІ і його завоювань. В утвореному в ХІІІ ст. драматичному жанрі - в народних сценках з танцювальною музикою - чеська мова стала панівною. Таким чином чеська культура успішно розвивається, незважаючи на спроби її германізації.

В багатовіковій боротьбі чеського народу за самостійний розвиток росла і розвивалась його культура. XIII-XIV ст. ст. переклади на чеську мову окремих частин Біблії, а також написані в XIV ст. твори - віршована хроніка Даліміла і хроніка Петра, абата збраславського, свідчать про значний розвиток чеської літературної мови. Великими письменниками XIV ст. були Сміл Фляшка з Пардубіц і Томаш Штитний. З кінця XIV - початку XV ст. з'являлась все більша кількість творів на чеській мові.

2. Архітектура

В ХІ ст. зі зміцненням держави почався розквіт середньовічної культури Чехії, розширилося будівництво. З середини ХІ ст. проходять реконструкція Празького Града, заміна дерев'яних побудов, укріплень, жилих приміщень кам'яними.

Навпроти Града, на правому березі Влтави, в ХІ - ХІІ ст. виникає поселення торговців і ремісників Старе - Місто з кам'яними будинками, нижні поверхи, яких часто перекриваються зводами на території Града за зразком будівель оттонівського часу будуються монументальні ранньороманські кам'яні храми з суворими, глухими стінами, плоскою дерев'яною стелею і емпорами в західній частині. Прикладом може слугувати трьохнефна базиліка св. Йоржі, побудована 1142-1151 років.

Строгою простотою і ясністю пропорцій вирізняється інтер'єр базиліки святого Йоржі, який зберігся, з цілісними плоскостями стін центрального нефу, складеними з рівних каменів і рідко розчленованими проймами емпор. Бокові нефи відділені від головного арковими проймами на масивних і приземистих стовпах і колонах.

В провінції разом з трьохнефними, такими як церква св. Вацлава в Стара-Болеславі ХІ ст., будувались і невеликі однонефні храми з апсидою і башнею в центрі західного фасаду, складені з товстих квадрів піщаника.

Серед унікальних ранньороманських пам'яток світського зодчества - залишки фортеці Пржемисловичів в Оломоуце ІІ пол. ХІ ст. Зберігся фрагмент стіни палацу з вікнами, обрамленими коринфськими капітелями.

В ХІІ ст. архітектура романського стилю була широко поширена завдяки діяльності багаточисельних монаших орденів. В цей час почалось будівництво монастирів - Страговський монастир у Празі, і феодальних замків - Кришвоклат, Звиков, Хеб, Йондржихув, Чески-Крумлов та ін.

В ХІІ ст. на території Празького Града був побудований королівський палац з великою (парадною) святковою залою, перекритою циліндричним зводом на підпружних арках, з капелою, сходами, які ведуть на другий поверх, і з трьох частинними романськими вікнами.

Будувались фортечні стіни з надбрамними башнями. З кінця ХІІ ст. починається інтенсивний ріст міст. Кам'яні житлові будинки в цей час зазвичай мали майстерні і торгові приміщення на першому поверсі, а жилі кімнати - на другому. В центрі кожного з поверхів розташовувались парадні приміщення, перекриті хрестовими зводами, які інколи опирались на колони з простими кубічними капітелями.

Сільські і жилі будівлі Праги разом зі з'єднуючим два берега Влтави так званим мостом Юдіфи являли собою найунікальніший міський комплекс в центральній Європі.

Романський стиль в церковному зодчестві остаточно склався і переживав розквіт у кінці ХІІ- поч. ХІІІ ст. Його форми відбивали широкі зв'язки з країнами Європи - Німеччино, Францією, Північною Італією.

В провінційному зодчестві романські форми перероблялись в дусі місцевих дороманських традицій. Тут будувались переважно однонефні церкви, в композиції яких пробивалось прагнення до компактності і вертикального розміщення форм. До короткого високого нефа часто примикали масивна напівкругла апсида і величезна західна башня, яка займала майже всю ширину фасаду.

Ясністю і пропорціональністю, багатством архітектурно-скульптурного декору вирізняється храм св. Якуба 1165 р. поблизу Кутна - Гори. Південний фасад його нефа розділений двома ярусами струнких аркад, розділених аркатурним пояском. В верхньому ярусі між аркадами розміщені горельєфні фігури святих. Масивна західна башня прорізана в верхній частині двома ярусами трьохчастинних вікон. Структурні аркади апсиди спираються на колонки з візерунчастими капітелями.

В ХІ-ХІІ ст. продовжувалось і будівництво храмів-ротонд, яке розвивало давні місцеві традиції. Ротонда св. Йоржі на горі Ржип, ротонда замка в Знаймо та ін. будівлі подібного типу наближаються до композиції романських церков.

Найвищий розквіт середньовічної архітектури Чехії пов'язаний з епохами ранньої і зрілої готики, які припадають на період з другої половини ХІІ ст. до початку XV ст. Це був час зміцнення королівської влади, зростання могутності чеської держави, підйому міської культури.

В ХІІІ-ХV ст. будувались нові і перебудовувались старі міста. Найчастіше міста виростали на берегах річок, у підніжжях замка, рідше - монастиря. Зазвичай вони мали підкорену рельєфу місцевості і регулярне планування, вузькі криві вулички. Прикладом такого планування може слугувати Градєц-Краюве, Пардубіце, Пльзень, Тельч, Ческе-Будєєвіце, район Нове-Місто в Празі і низка інших міст були забудовані за регулярним планом.

В центрі міст розташовувались головні площі, на яких знаходився храм, ратуша, будівлі цехів, будинки найбільш заможних ремісників і купців.

Ратуші, як правило, будувалися впродовж декількох століть, інколи мали багатоярусні башні, завершені шатрами, як в ратуші в районі Старе-Місто в Празі. Готичний за обрисами головний портал декорувався досить скупо.

Багатством готичного різного декору вирізняється портал ратуші в Брно. В низці ратуш збереглись перекриті готичними нервюрними зводами парадні внутрішні приміщення, наприклад, в ратуші в Таборі.

Серед видатних пам'яток світського готичного зодчества - так званий Кам'яний будинок в Кутна - Горі 1485-1495 років з двома стрілчастими арковими входами на першому поверсі, пишним різним еркером в центрі другого і третього поверхів і з високими фронтоном, багато прикрашеним декоративною скульптурою.

Сміливістю аркових конструкцій відрізняються збережені мости з каміння в Пісеке ХІІІ ст. і в Роудніце 1333-1338 років.

В ХІІІ-XV ст. велось широке будівництво замків крупних феодалів. Їх композиція визначалась природними умовами і рельєфом місцевості. Проте всі вони мали захищені валом і кам'яними стінами перший двір, так зване переддвір'я, житлові і господарські будівлі в другому дворі і монументальний донжон, який висився над іншими побудовами в третьому дворі.

Замки включали часовню або невеликий храм. Захисна система складалась з рову, фортечних стін, захищених воріт і кутових башень. Всі ці елементи з часом перебудовувались і удосконалювались.