Державне регулювання митно–тарифної політики та захист внутрішнього ринку України
Особливості державного регулювання митно-тарифної політики України, основні напрямки її удосконалення за сучасних умов. Проблеми захисту внутрішнього ринку, наслідки вступу до СОТ. Рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації державної політики.
| Рубрика | Таможенная система |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.05.2012 |
| Размер файла | 67,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
Державне регулювання митно-тарифної політики та захист внутрішнього ринку України
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Державне регулювання митно-тарифної політики України
- § 1.1 Регулювання митних тарифів
- § 1.2 Проблеми захисту внутрішнього ринку
- § 1.3 Наслідки вступу до СОТ
- Розділ 2. Основні напрямки удосконалення державного регулювання митно-тарифної політики за сучасних умов
- § 2.1 Удосконалення законодавчої бази митно-тарифного регулювання
- § 2.2 Основні засади захисту внутрішнього ринку України
- § 2.3 Рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації державної політики
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
На сучасному етапі розвитку багатополярного світу жодна країна не здатна розвиватися ізольовано. Посилення інтеграційних процесів на макро- та мікрорівні пояснюється зростаючою взаємозалежністю економік окремих країн і має прояв в укладанні двох - та багатосторонніх угод щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Однак пріоритетним принципом формування та розвитку зовнішньої політики України є суверенітет та дотримання національних інтересів.
Митна справа Ї це відносини, що складаються в системі внутрішньо економічних та зовнішньоекономічних відносин, важлива ланка в міжнародному співробітництві на регіональному та національному рівнях. Вона складається з митної політики, міжнародних правил, зовнішньоторгівельних угод, порядку та умов переміщення через митні кордони товарних, транспортних, фінансових та інформаційних потоків, а також із загальноприйнятних заходів тарифного та нетарифного регулювання, експортного контролю тощо.
У нових умовах митна справа виступає не лише як інструмент та провідник зовнішньоекономічної діяльності, а й має важливіше значення, стаючи регулятором і засобом формування нових економічних відносин та зв'язків.
Вивчення митної справи набуває особливої актуальності в сучасних умовах, оскільки її об'єктивно зростаюча роль у внутрішньоекономічних процесах та розширення діапазону її впливу на зовнішньоекономічну діяльність зумовили, в свою чергу, необхідність підходу до регулювання всього складного та неоднорідного комплексу відносин, пов'язаних безпосередньо з реалізацією митної справи. Врахування цих обставин є необхідною умовою проведення ефективної митної політики. Кількісне зростання зовнішньоекономічних зв'язків, суттєві якісні зміни вимагають активного втручання держав у процес регулювання цієї діяльності з метою оптимізації, підвищення ефективності засобів, форм та інструментів.
Розділ 1. Державне регулювання митно-тарифної політики України
§ 1.1 Регулювання митних тарифів
Після прийняття Декларації про державний суверенітет Україна самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території.
Регулювання митною справою здійснюють найвищі органи влади та управління України. Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України, який приймає нормативні акти, що регулюють дану сферу діяльності.
Методи регулювання митних тарифів за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту.
У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних
Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.
В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним законом.
Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.
Головні функції митного тарифу такі:
§ захист національних виробників від іноземної конкуренції;
§ забезпечення надходження коштів у державний бюджет;
§ поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;
§ поліпшення стану платіжного балансу.
В Україні застосовують такі види мит:
§ ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;
§ транзитні.
Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.
Ставки митного тарифу поділяють на такі:
а) преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;
б) пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;
в). повні - застосовують до товарів із решти країн.
За способом нарахування мита бувають:
адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);
специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);
комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита. За характером походження мита поділяють так:
автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від будь-яких угод з іншими державами;
конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит, зокрема такі:
спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;
антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;
компенсаційні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.
Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.
Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої кооперації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.
Згідно із Законом України "Про єдиний митний тариф" від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін.
§ 1.2 Проблеми захисту внутрішнього ринку
Перебіг останньої світової кризи, яка відчутно знизила інтенсивність та масштаби міжнародної торгівлі, засвідчив, що для переважної більшості країн внутрішній ринок відіграв роль ключового компенсатора, який дозволив підтримати економічну стабільність, мінімізувати фінансові втрати й зберегти соціальні стандарти життя населення. Прикладом активних державних дій щодо розбудови та збереження внутрішнього ринку є економічна політика Німеччини та Китаю, які під час кризи найбільш активно використовували фінансові механізми захисту внутрішнього ринку і забезпечили на цій основі економічний розвиток: утримали на високому рівні внутрішній платоспроможний попит, а згодом забезпечили лідерство на міжнародних ринках у посткризовому відновленні.
Разом із тим сучасне нестійке світове економічне відновлення, висока ймовірність настання повторної міжнародної фінансової кризи на тлі боргових проблем країн Єврозони, змушує національні уряди всіх без виключення країн світу активізувати пошуки результативних механізмів розвитку внутрішнього ринку, утримавши при цьому бюджетно-боргові рахунки на контрольованому рівні. Україна також не залишається осторонь міжнародних тенденцій. При цьому у формуванні механізмів розвитку внутрішнього ринку нам потрібно виходити з таких міркувань.
митна тарифна державна політика
Відкритість української економіки та її наближення до вимог і стандартів СОТ, попри складність процесів лібералізаційних реформ, має глибше включати забезпечення системи захисту національних інтересів на внутрішньому ринку. Потреба цієї захисної функції зумовлена аналогічними діями найважливіших торговельних партнерів України, зокрема, країн ЄС, Китаю, країн - членів Митного Союзу, які здійснюють рішучі кроки щодо захисту спільного внутрішнього середовища, застосовуючи повний спектр організаційно-фінансових механізмів для масштабного впровадження цільових програм імпортозаміщення, фінансового сприяння національним виробникам, системного розширення інвестиційного та споживчого платоспроможного попиту внутрішнього ринку.
Загальносвітова тенденція істотного посилення вагомості внутрішнього ринку у забезпеченні стійкості економічного зростання актуалізує для України потребу удосконалення системи фінансових механізмів його захисту.
Механізми стимулювання внутрішніх ринків розширюються, і в Україні не достатньо опрацьовується прогресивний досвід зарубіжних країн.
Зрозуміло, що для України розбудова механізмів розвитку внутрішнього ринку повинна узгоджуватися з існуючими можливостями. Разом з тим, в умовах нарощення нестабільності глобальної економіки, Україна не може припуститися стратегічної помилки втрати внутрішнього ринку для національного виробника.
Нагромаджені впродовж тривалого періоду структурні та фінансові диспропорції внутрішнього ринку України зумовили його вразливість та залежність від світової ринкової кон'юнктури і зовнішніх фінансових ресурсів. Дається взнаки відсутність сучасної несуперечливої концепції забезпечення фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку, скерованої на розвантаження внутрішніх і зовнішніх дисбалансів.
Внутрішній ринок України формується в умовах значної експортної орієнтації вітчизняних виробників, що обумовлює високу відкритість національної економіки. Так, у 2010 р. зовнішньоторговельний оборот України склав майже 80 % ВВП (у 2004 р. відповідний показник становив 94,2 % ВВП), обсяг товарного експорту склав 37,2 % ВВП (50,3 % ВВП у 2004 р. р.), а імпорт 41,9 % ВВП (43,8 % до ВВП у 2004 р.).
Критично слід також розцінити те, що розширення потенціалу внутрішнього ринку не забезпечується потужностями національного виробництва та вітчизняними фінансовими ресурсами. Так, загальна товарна пропозиція внутрішнього ринку України у 2004 р. на 67,2 % забезпечувалася поставками вітчизняних виробників, у 2010 р. лише 59,3 %.
При цьому у розбудові механізмів розвитку внутрішнього ринку маємо керуватися імперативом підвищення якісних параметрів споживання. Нині структура та характер споживання на внутрішньому ринку України відповідає низькому технологічному укладу, що не дозволяє створити умови для нагромадження інвестиційного потенціалу підвищення рівня технологічності. Основу споживання в Україні становить продукція сільського господарства та харчової промисловості, на які припадає 26,7 % загального споживання; на продукцію енергетичної промисловості - 18,8%; і лише 11,5 % припадає на продукцію машинобудування.
Механізми розвитку внутрішнього ринку України принципово повинні забезпечити злам тенденції нарощення ролі внутрішнього ринку України у формуванні від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі. Значні обсяги споживання імпорту на внутрішньому ринку на тлі невідповідності обсягам експортних поставок національного виробництва, забезпечують вагомий внесок у формування дефіциту торговельного балансу. За січень-серпень 2011 р. від'ємне сальдо товарної торгівлі склало 8,1 млрд. дол. США, що лише певною мірою полегшило ситуацію відносно 2008 р., коли відповідний показник складав - 10,9 млрд дол. США. Нажаль нарощення від'ємного у 2011 р. перевищує показники аналогічних періодів 2009 р. - 7,1 млрд дол. США та 2010 р. - 2,3 млрд дол. США.
В цих умовах механізми розвитку внутрішнього ринку повинні бути тісно узгоджені з потребою системної модернізації української економіки, й органічно вбудовані у забезпечення сталого мотиваційного середовища, яке в "автоматичному" режимі забезпечує системне оновлення національної економіки. В Україні не існує достатніх виробничих потужностей, здатних задовольнити сучасний інвестиційний попит на модернізацію. Цей виклик - найважливіший, оскільки об'єктивно Україна не володіє достатніми імпортозамінними потужностями, і питання механізмів матеріального (не фінансового) забезпечення модернізації залишаються для України відкритими. Тут виникає кілька проблемних аспектів:
1) Модернізація реального сектора Україна та ключових об'єктів інфраструктури не може бути здійснена на морально застарілій основі, а достатнього виробництва, техніки та технологій у вітчизняній економіці не існує. Невідкладна потреба в модернізації та оновленні української економіки (моральна застарілість національної промислово-технологічної бази і високий ступінь зношеності основних фондів) та відносна обмеженість в здатності її здійснення (масштабність фінансових потоків, необхідних для реалізації проектів) стикається із неспроможністю українських потужностей виробництва засобів виробництва забезпечити внутрішній попит. За даними Держмитслужби частка імпорту в структурі споживання продукції машинобудування становить 77,8 %. Недостатньо зроблено в контексті придбання ліцензійного виробництва та розміщення його на території України. Зрозуміла зацікавленість іноземних виробників відповідної продукції продавати в Україну готові вироби. Водночас вагомі потреби реального та відкладеного попиту на відповідну продукцію можуть бути суттєвим аргументом у переговорній позиції з іноземними корпораціями про розміщення виробничих потужностей в Україні;
2) Недостатня забезпеченість фінансовими ресурсами програм модернізації й надалі стимулюватиме провідні зарубіжні компанії надавати Україні товарні кредити, або кредитувати власних національних виробників під поставки в Україну. Тут Україна може втратити кілька разів - не створити національного виробництва під проекти модернізації, поглибити негативне торговельне сальдо (що створює тиск на національну грошову одиницю), а також збільшити зовнішній борг.
Україна має застосувати прагматичний підхід у захисті внутрішнього ринку та у здійсненні національної програми модернізації. При цьому потрібно розуміти, що потреби модернізації реального сектору не обмежуються пошуком інвесторів, а мають йти далі - до комплексного розташування промислово-виробничих комплексів в Україні.
Важливо розглядати відкладений інвестиційний попит в Україні - як конкурентну перевагу та потужний рушій розвитку внутрішнього ринку.
Важливим у сучасній концепції розвитку внутрішнього ринку України має стати підпорядкування розвитку державних корпорацій та бізнесу імперативам модернізації, що передбачає скеровування їхніх зусиль на всебічне оновлення національної технологічної бази.
Для потреб системної розбудови механізмів розвитку внутрішнього ринку важлива практика програмно-цільового методу бюджетного планування. При цьому в державних програмах повинні бути чітко ідентифіковані інструменти нормативного регулювання досягнення поставлених цілей, в тому числі податкового характеру.
Важливо виходити з того, що розвиток внутрішнього ринку має стосуватися не тільки галузевого, а й територіального виміру, а забезпечення модернізації в регіонах - є передумовою вирішення проблем модернізації національної економіки. Але потрібен системний пошук перспективних проектів у регіонах, формування поруч із державними програмами, регіональних програм, націлених на розширення інвестиційного попиту внутрішнього ринку та збільшення виробничих потужностей національних регіонів у його забезпеченні. Для цього зокрема, необхідна робота із формування сприятливого адміністративного середовища, підготовка інфраструктури для національних та іноземних інвесторів, організаційно-технічне сприяння впровадженню інновацій та їх комерціалізації, кадрове забезпечення інвестиційних проектів. Перелічені напрями важливі для збалансованого розвитку регіонів та мобілізації їх модернізаційного потенціалу.
Забезпечення механізмів розвитку внутрішньому ринку України в коротко - та середньостроковій перспективі відбуватиметься за несприятливих зовнішніх умов, зокрема:
розгортання боргової кризи у периферійних країнах Єврозони та підвищення ймовірності її переростання в банківську кризу на локальних та міжнародних фінансових ринках;
істотної волатильності світових цін на основні біржові товари (насамперед енергоносії та продовольство), а також на фінансових ринках;
уповільнення світової економічної активності;
посилення інфляційного тиску в країнах з ринком, що формується та країнах, що розвиваються.
У зв'язку з цим прийняття бюджету на 2012 р. та бюджетне планування до 2014 р. повинні орієнтуватися на забезпечення нової доктрини розвитку внутрішнього ринку України, яка має враховувати:
1) Державні цільові програми імпортозаміщення на визначених галузевих ринках, насамперед машинобудуванні;
2) Державну комплексну програму модернізації економіки (оновлення основних фондів);
3) Держані програми розміщення на території України ліцензійного виробництва.
Фінансова політика України у 2012-2014 рр. має стимулювати зміну тенденцій у поставках імпортного обладнання у напрямі підтримки утворенням спільних стратегічних модернізаційних альянсів з іноземними компаніями на території України, активізувати процес залучення технологій, які мають отримати пільгові режими та міжурядове фінансово-організаційно сприяння.
Роль держави у забезпеченні фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку повинна бути сконцентрована навколо забезпечення національних програм імпортозаміщення у секторах, стратегічно важливих для модернізації національної економіки. Для цього у бюджетах наступних років слід підготувати рішення щодо: податкового та митного стимулювання; державно-приватного партнерства; формування міжнаціональних модернізаційних альянсів; фінансування інформаційно-інфраструктурної підтримки проектів модернізації.
В цьому контексті державна має стимулювати фінансову підтримку підприємств, задіяних у сфері інновацій та науки, особливо - високотехнологічних виробництв. Відкладені у часі проблеми модернізації не можуть бути вирішені одним днем. При цьому без стратегічного фінансового плану вирішення накопичених проблем, Україна зіткнеться з сценарієм виробничої стагнації, яка загрожуватиме набагато серйознішими наслідками, аніж існуючі виклики сьогоденної мобілізації національних потужностей для вирішення проблем модернізації економіки.
Важливою проблемою нинішнього етапу розвитку є забезпечення стратегічних інноваційно-інвестиційних перетворень, втілення яких може, і, повинно ґрунтуватися на новій ролі внутрішнього ринку, здатного генерувати суспільний запит на інновації та високі технології. Застосування фінансових механізмів захисту внутрішнього ринку має максимально врахувати специфіку функціонування ключових галузевих внутрішніх ринків України, що дозволить забезпечити адекватну підтримку структурних змін економіки в напрямку посилення інноваційної компоненти.
Метою розробки та застосування системи фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку має бути стимулювання розширення вітчизняної товарної пропозиції на внутрішньому ринку, а також підвищення ефективності виробництва конкурентоспроможної продукції, здатної задовольнити актуальний попит населення, держави та суб'єктів господарювання на внутрішньому ринку.
Потреба системного державного підходу до вирішення проблеми стратегічного розвитку внутрішнього ринку шляхом нарощування обсягів внутрішнього виробництва (на основі збільшення обсягів випуску імпортозамінної продукції) зумовлена необхідністю зниження імпортної залежності, а також необхідністю нарощування високотехнологічного експорту з метою врівноваження макроекономічних і макрофінансових дисбалансів.
Виконанню поставлених завдань сприятиме істотне посилення спільної роботи держави і бізнесу на основі державно-приватного партнерства з мобілізацією джерел фінансування центрального і місцевих бюджетів, прибутку приватних компаній, залучення банківських кредитів, участі в пулах інших організацій.
З метою оцінювання ефективності та визначенні пріоритетності у забезпеченні фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку має бути здійснений перегляд системи критеріїв для надання фінансової підтримки окремим галузям та секторам економіки, державних цільових програм та програм розвитку з урахуванням середньострокового періоду та програм щодо зростання доходів населення на основі підвищення державних соціальних стандартів та гарантій у порівнянні з показниками зростання продуктивності праці.
Вказані заходи мають бути посилені механізмами:
зміцнення інвестиційного потенціалу банківської системи України, під потреби розвитку реального сектора економіки;
підвищення ролі фондового ринку у залученні фінансових ресурсів на розвиток національних підприємств;
посилення використання внутрішнього фінансового потенціалу в інвестуванні розвитку внутрішнього ринку (інтенсифікація ролі інституційних інвесторів - страхових та пенсійних фондів; ширша мобілізація заощаджень громадян та ін.);
інвестування національних програм імпортозаміщення на основі визначення перспективних сегментів розширення внутрішнього ринку для національних виробників;
системного підвищення споживчого попиту громадян (підвищення мінімального рівня заробітної плати, індексації тощо).
Розбудова фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку України дозволить вчасно адаптуватися до системних змін світової економіки, яка складається у період розгортання боргової кризи Єврозони та сповільнення глобальної економічної динаміки.
§ 1.3 Наслідки вступу до СОТ
Світова організація торгівлі (СОТ) є об'єднанням держав, спрямованим на створення єдиних правил міжнародної торгівлі. Своїми головними завданнями СОТ називає лібералізацію міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та послідовності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни - члени СОТ вирішують ці завдання шляхом:
– здійснення контролю за виконанням угод та домовленостей;
– проведення багатосторонніх торговельних переговорів та консультацій
між зацікавленими країнами-членами;
урегулювання торговельних спорів;
проведення огляду національної торговельної політики країн-членів;
технічного сприяння державам, які розвиваються, з питань, що належать до компетенції СОТ;
співпраці з міжнародними спеціалізованими організаціями [2].
Вступаючи до СОТ, країна одержує право голосу за всіма рішеннями, що приймаються в межах організації. Як правило, рішення приймаються одноголосно. Передбачено й можливість прийняття рішень більшістю голосів шляхом голосування, проте ця процедура на сьогодні жодного разу не застосовувалася.
Україна стала 152-м членом СОТ. Заявки на приєднання подали ще близько 30 країн. На останньому засіданні 25.01.2008 р., члени Робочої групи схвалили "вступний пакет" України: Звіт Робочої групи, розписи зобов'язань з доступу до ринку товарів та послуг, проект рішення Генеральної ради та протоколу про вступ. Вже 05.02.2008 р. вступний пакет розглянула та затвердила Генеральна рада СОТ. Президент України та Генеральний директор СОТ цього ж дня підписали Протокол про вступ України до СОТ.
У 10.04.2008 p. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі".16.04.2008 р. цей Закон було підписано Президентом України, про що цього ж дня було направлено повідомлення COT. Через 30 днів, а саме 16.05.2008 p., Україна стала членом Світової організації торгівлі [1].
Більшість нововведень, передбачених зазначеними законами, уже набули чинності. Тому власне з датою вступу України до СОТ пов'язано недуже багато змін у законодавстві.
У цілому ж, як зазначають фахівці, більшість галузей промисловості вже працюють в умовах, що відповідають зобов'язанням України щодо вступу до СОТ.
Традиційно як позитивний момент відзначається, що вступ до СОТ може стати впливовим важелем для просування ринкової економіки, важливих регулятивних, інституційних та економічних реформ, зростання зайнятості. Так, серед основних переваг вступу України до СОТ можна назвати:
підвищення можливостей у міжнародній торгівлі товарами та послугами. Державний комітет підприємництва, наприклад, чекає на щорічне збільшення експорту продукції в обсязі 1,43 млрд. дол. США, а за сприятливих умов до 1,57 млрд. дол. США;
спрощення ринкового доступу до головних експортних ринків та посилення його безпеки;
доступ до механізмів вирішення спорів у торговельних питаннях;
участь у встановленні правил, за якими здійснюється переважна частина світової торгівлі;
зниження вартості продукції і цін на товари та послуги для кінцевого споживача у зв'язку зі зниженням торговельних бар'єрів та застосуванням принципу недискримінації;
збільшення вибору продуктів з більшим спектром якостей;
інтенсифікація торгівлі, що збільшує доходи як держави, так і окремих суб'єктів господарювання;
економічне зростання, що, у свою чергу, приводить до створення нових робочих місць;
збільшення умов для зростання іноземних інвестицій в економіку України;
створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом зі щорічним збільшенням обсягів експорту української продукції до ЄС не менше, ніж на 10% [2].
Серед плюсів також називається те, що Україна, будучи вже членом цієї організації, може захищатися від безпідставних дискримінаційних обмежень з боку інших держав, які також входять до складу СОТ, використовуючи загальноприйняті правила торгівлі.
Але вступ України до СОТ буде позитивним не для всіх галузей. Підставою для таких висновків стали прогнози міжнародних експертів, відповідно до яких вступ до СОТ відразу надасть перевагу виробникам у металургійній галузі та хімічній продукції, але інші галузі, сільське господарство та автомобілебудування, найімовірніше, понесуть втрати. Може виявитися невигідним вступ до СОТ і для тих суб'єктів господарювання, діяльність яких зосереджена на внутрішньому ринку. Найбільше програють підприємства, які користуються численними пільгами, які передбачені внутрішнім законодавством, але не відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці, зокрема положенням угод COT.
Необхідно враховувати також те, що процес вступу до COT досить дорогий. Так, у супровідних документах до Протоколу зазначається, що після отримання повноправного членства в COT Україні необхідно буде сплачувати щорічний членський внесок, розмір якого визначатиметься часткою обсягу її зовнішньої торгівлі в сукупному обсязі зовнішньої торгівлі країн - членів COT. Розмір членського внеску за фактичну кількість місяців, що залишилися до кінця 2008 року, приблизно становитиме 350 тис. швейцарських франків. Крім щорічного внеску, Україна також повинна зробити разовий внесок до Робочого фонду COT, розмір якого залежить від фактичного розміру та співвідношення обсягу зовнішньої торгівлі України і сукупного обсягу зовнішньої торгівлі країн-членів СОТ [3].
Деякі експерти пов'язують негативні наслідки вступу до СОТ з тим, що процес прийняття країни до СОТ практично не враховує специфіку країн-кандидатів або їх потреби у спеціальному чи диференційованому розгляді. Крім того, як загрозу не для економіки в цілому, а для окремих суб'єктів господарювання називають загострення конкуренції на внутрішньому ринку.
Як би там не було, слід погодитися з тими експертами, які говорять про неможливість економічного розвитку України, ізольованого від усього світу. Отже, сьогодні питання стоїть уже не проте, якими можуть бути позитивні та негативні наслідки вступу до СОТ для України, а про те, як максимально використати можливості, що надаються СОТ, і як мінімізувати пов'язані зі вступом до організації ризики. Для України необхідно зробити усе для того, щоб її участь у СОТ мала лише позитивні наслідки, і не допустити негативного впливу, який може бути саме від участі у СОТ.
Розділ 2. Основні напрямки удосконалення державного регулювання митно-тарифної політики за сучасних умов
§ 2.1 Удосконалення законодавчої бази митно-тарифного регулювання
Сьогодні митне законодавство набуває принципово нової ролі, основні акценти характеристики якого зміщуються від суто контрольних і фіскальних до регулятивних і правозахисних. Традиційно митна галузь сприймається як сукупність правових норм, що регламентують структуру й діяльність митних органів, їх посадових осіб і відображають особливості функціонування всього апарату митної служби, а найчастіше головним завданням мають охорону економічних інтересів держави загалом.
Функції, пов'язані із забезпеченням прав, свобод та інтересів особи, сприймаються як другорядні. Здійснювана адміністративна реформа має одним із основних напрямків зміну усталених принципів, висування на перше місце функцій забезпечення реалізації прав особи, а роль державних інституцій має полягати насамперед у всебічному сприянні належній реалізації відповідних прав. Це складний процес, бо передбачає необхідність рішучого подолання певних глибоко укорінених вад митної системи, за якої інтереси держави домінують над інтересами особи. Ідеться про зміну базових ідеологічних засад митних відносин держави й суспільства. Саме це є основною передумовою впровадження передових досягнень цивілізації у вітчизняний митний простір і рух України до Європи.
Адаптація митного законодавства до законів ЄС має створити правову базу для майбутнього членства України в Митному союзі Європи. Адже повна відповідність правової національної митної системи законодавству ЄС, як уже зазначалося, є обов'язковою умовою для вступу до Європейського Союзу будь-якої країни-кандидата. Для вітчизняного митного законодавства це є найважливішим загальнонаціональним завданням у процесі здійснення правової реформи в Україні, успішне виконання якого можливе лише на засадах співпраці та взаємодії законодавчої й виконавчої гілок влади у підготовці й прийнятті нормативно-правових актів різного рівня.
Митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму функціонування підприємств у сфері зовнішніх зв'язків, можуть мати як спеціальний, так і загальний характер. Те саме стосується нормативних документів, хоча в актах загального характеру трапляються й окремі норми, спеціально розраховані на митно-тарифні відносини. Загалом нормативні акти, які регулюють даний вид взаємовідносин, можна умовно розділити на чотири групи:
1. Першу становлять правові норми загального характеру: Декларація про державний суверенітет України, яка започаткувала правову норму про самостійне створення Україною власної митної системи (розд. VI) та Конституція України, якою регламентуються положення щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки і встановлюється конституційна норма, згідно з якою засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної системи визначаються винятково законами України [3, с.58].
2. До другої належать акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрями здійснення митно-тарифної політики України. Насамперед це Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та Митний кодекс України. Дані нормативні документи визначають основні правові засади функціонування митної системи України, головні напрямки митної політики країни; систему органів державного регулювання митної справи. Так, Митний кодекс регулює діяльність служб митного контролю, їх права та обов'язки, порядок митного контролю, організацію митної служби та інші близькі за характером питання, такі як розподіл функцій законодавчої та виконавчої влади в митній галузі [3, с.59].
3. Основу третьої групи становлять акти, що складаються із систематизованих норм, котрі регулюють окремий напрям митних відносин. Зокрема Закон України "Про єдиний митний тариф", який практично регламентує тарифну політику в Україні. Ним визначається порядок, методологія тарифного оподаткування та пов'язані з цим дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До даної групи належать також постанови та розпорядження КМУ з питань організації та забезпечення митної справи: здійснення загального керівництва митною справою; встановлення розмірів мита, митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України в галузі митної справи.
4. Четверта група - це акти щодо регулювання поточних операцій у сфері митно-тарифних відносин. Це найбільш чисельна група нормативних документів, які регламентують широке коло відносин, - постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються в першу чергу Державною митною службою України з питань митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також спільні акти ДМСУ та інших центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які видаються на підставі п.8 Положення про ДМСУ. Такі нормативно-правові акти (спільні накази, інструкції, положення), як правило, стосуються спільних заходів щодо транспортування й оформлення вантажів, які переміщуються через митний кордон України, функціонування пунктів пропуску, організації боротьби з митними правопорушеннями тощо. Найважливіші спільні акти розглядаються та затверджуються на засіданнях спільних колегій ДМСУ та МВС, Держкомкордону, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації та інших міністерств та відомств [3, с.61].
Запропонована класифікація законодавчих актів дозволяє чітко розмежувати сфери дії даних нормативних документів. Так, Митним кодексом регулюються питання, які пов'язані з процесом формування національної митної системи в цілому, тобто це питання, які не є, як правило, предметом міжнародних переговорів, а сфера їхньої дії - це національні закони держави, хоча не виключається можливість уніфікації національних правил роботи митних служб різних країн та їх базування на багатосторонніх міждержавних та інших угодах, які спрощують митні процедури.
Об'єктом регулятивної дії Закону "Про єдиний митний тариф" є митний тариф, методи встановлення і стягування мита, надання митних пільг і под. Як правило, саме питання застосування мита, рівня митних ставок, структури мита стають об'єктом міжнародних переговорів, тобто ця сфера регулюється міжнародними угодами. Слід зауважити, що Митний кодекс повинен бути стабільним правовим інструментом з одночасним оперативним реагуванням на зміни у внутрішній і зовнішньоекономічній обстановці, але при їх внесенні має бути певна послідовність [4, с.31].
Вищенаведені нормативні документи регламентують конкретну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері митно-тарифних відносин, які задекларовані національним законодавством. Водночас правовий режим митно-тарифних відносин має лише для нього характерні особливості. Насамперед, тому що в даній сфері питома вага міжнародних договорів України як джерела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а отже, національне право не є абсолютно домінуючим. Навпаки, коли існує суперечність між правовою нормою, внутрішньою і міжнародною нормою законодавства, то застосовується остання.
При цьому міжнародне право визначають як сукупність правових норм і принципів, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування в процесі їх співробітництва. Під предметом регулювання міжнародного права розуміються всі сфери міжнародних відносин між усіма суб'єктами даної системи права [9, с.42].
Під впливом загальних процесів розвитку світового господарства в системі міжнародного права виникають нові галузі правового регулювання міжнародних правових відносин (комплексна галузь права): космічне право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банківське право і под. Міжнародне митне право - це галузь міжнародного публічного права, яке регулює міждержавні зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення через митний кордон товарів, предметів, капіталів, послуг та фізичних осіб.
Адаптування митного законодавства України відповідно до критеріїв ЄС може бути успішним за умови активної і злагодженої взаємодії всіх органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади, як того вимагають ці критерії.
Прийняття Митного кодексу України, ринкові перетворення, вибір європейського шляху розвитку зумовили реформування всіх інститутів митного права з метою приведення митно-правової вітчизняної системи у відповідність до міжнародних норм і стандартів та максимального наближення їх положень до реалій митного простору сьогодення. Це досить тривалий процес, розрахований на значний строк. Передусім його метою є забезпечення відповідності митного законодавства України зобов'язанням, що випливають із договорів про співробітництво нашої держави з питань митної справи. У світлі вимог Європейського Союзу щодо стратегії митної політики визначаються система й організація діяльності органів митної служби. Чітко регулюються принципи взаємовідносин митних органів та їх посадових осіб з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами.
У митному кодексі були закріплені принципово нові положення щодо міжнародного співробітництва з питань митної справи. Спираючись на світовий досвід, законодавець визначив у ньому систему оперативного зв'язку між митними органами України й митними органами суміжних іноземних держав та ін. [8, с.102].
Однак слід зазначити, що українська правова база загалом і митне законодавство зокрема дуже відрізняються від загальних правил ЄС (вітчизняне законодавство відповідає лише 300 - 400 із 10 000 митних стандартів ЄС). Адаптація митного законодавства України до визнаних міжнародних стандартів і норм відбувається досить повільно. На практиці ці норми й вимоги в Україні запроваджуються без офіційного приєднання до відповідних міжнародних конвенцій, прийнятих під егідою Ради митної співпраці.
Особливого значення в сучасних умовах набуває питання про відносини громадян (людини, підприємця) з органами митної служби. Більшість проблем, що виникають сьогодні між ними, зумовлено неоднозначністю, а інколи й суперечливістю чинних нормативно-правових актів, що регламентують окремі інститути митної справи. Цих проблем, звичайно, можна уникнути, створивши в митній сфері прозорі й вигідні для всіх учасників митних відносин "правила гри" на засадах соціального партнерства із посиленням водночас боротьби з контрабандою й порушеннями митних правил [10, с.75].
Серед проблем митного регулювання, його адміністративно-процедурне забезпечення є пріоритетним, оскільки без систематизації та стандартизації відповідного законодавства держава не може ефективно виконувати митну функцію, а громадяни суттєво обмежені в реалізації конституційних прав і свобод.
Отже, митне законодавство України спрямоване на вирішення таких завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодженої, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взаємодії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин; захист економічних інтересів України, забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; встановлення правових норм, які б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасника ми зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операціями; підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.
§ 2.2 Основні засади захисту внутрішнього ринку України
Захист внутрішнього ринку в інтересах вітчизняного виробника є одним із важливіших факторів економічного зростання держави. Піднесення власного виробництва не може розпочатися без суттєвої державної підтримки підприємств різних галузей народного господарства.
В умовах сучасного соціально-економічного розвитку України дедалі складніше і суперечливіше розвиваються явища і процеси, пов'язані з економічним суверенітетом держави. Якщо раніше основні підойми соціально-економічної політики були зосереджені в руках Центру і вся власність на території України перебувала у володінні загальносоюзних міністерств і відомств, то після проголошення державної незалежності України вся власність юридично закріплена за нашою державою і більшість соціально-політичних питань перенесено в регіони.
Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються
Виділяють декілька форм протекціонізму:
селективний - скерований проти окремих країн або окремих видів товарів,
галузевий - скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства,
колективний - проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання,
прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Стосовно того, що і для якої країни краще - політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так І політику вільної торгівлі.
Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн групи товарів.
§ 2.3 Рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації державної політики
Нині внутрішній ринок України характеризується відносно невисокими темпами розширення, домінуючим впливом імпортерів на формування кон'юнктури, критичною залежністю вітчизняних виробників від поставок на зовнішні ринки та малою орієнтацією на задоволення внутрішнього попиту.
Така ситуація склалася, насамперед, під впливом наслідків накопичених упродовж останніх років структурних деформацій національної економіки. Низькі мобільність і технологічна конкурентоспроможність національних виробників в умовах розвитку світових несприятливих тенденцій (динамічні інфляційні процеси, валютні коливання, волатильність цін на енергоносії та ключові біржові товари) призвели до суттєвого скорочення їхніх можливостей конкурувати з імпортерами не тільки на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку. Чинників, які обмежують розвиток національного виробника та його орієнтацію на експорт, немало. Це, зокрема, наявність тарифних і нетарифних бар'єрів, митних процедур у зовнішній торгівлі, внутрішні регуляторні та структурні обмеження зовнішньоторговельної діяльності, недосконалі системи технічного регулювання, санітарних і фітосанітарних заходів.
Разом з тим, згідно з Законом України "Про основи національної безпеки України", критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії визначені загрозою національній безпеці та національним інтересам України. А одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки за відповідним Законом визначено захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу.
Можна зробити висновок, що українська економіка потребує формування нової моделі внутрішнього споживання, яка б поєднувала інтереси споживачів з інтересами розвитку вітчизняного виробництва.
Зростання імпортозалежності України призводить до системного перетоку національного багатства до інших суб'єктів міжнародних економічних відносин, а також до поглиблення макрофінансових диспропорцій та погіршення грошово-кредитного становища країни. А ключова роль у зміні парадигми зовнішньоторговельного обміну України належить розбудові внутрішнього ринку через раціонування фінансових потоків та їхнього спрямування на внутрішній розвиток.
Для економіки України характерним є високий рівень відкритості, зокрема частка експорту до ВВП у 2010 р. становила 37,2 %, імпорту - 41,9 %. Цей чинник є ключовим у формуванні внутрішнього товарного ринку України, який зокрема визначає характер цільової орієнтації збуту вітчизняних виробників на внутрішній ринок чи експорт. У цьому контексті основним індикатором розвитку внутрішнього ринку є частка національного виробника у заповненні місткості внутрішнього ринку. Місткість внутрішнього товарного ринку України у 2010 р. склала 142 млрд. дол. США, що на 64 % більше за рівень 2004 р. А якщо розглянути докризовий період, то у період з 2004 р. по 2008 р. товарна пропозиція на внутрішньому ринку зросла у 2,5 раза.
Водночас частка національних виробників у формуванні сукупної товарної пропозиції поступово знижується. Якщо у 2004 р. на внутрішньому ринку вона становила 67,2 %, у 2005 р. - 68 %, то в наступні роки динамічно знижувалася і в 2010 р. склала усього 59,3 %. Таким чином, у задоволенні товарного попиту внутрішнього ринку дедалі більшу роль відіграють імпортери. Така ситуація є значним ризиком для сталого фінансово-економічного розвитку України, адже підвищується експортна залежність вітчизняних виробників та створюються ризики для платіжного балансу.
У зв'язку з приєднанням до СОТ Україна взяла на себе зобов'язання, які обмежили її можливості впливати на стан внутрішнього товарного ринку. Держава має надалі реалізовувати свій потенціал.
В умовах членства в СОТ та поглиблення інтеграційних трансформацій для України актуалізуються проблеми формування стратегічного бачення галузевого розвитку національної економіки, розробки та реалізації середньо - і довгострокових заходів розвитку її конкурентних переваг на внутрішньому ринку та в експортній діяльності. Йдеться про низку чинників, які необхідно враховувати в процесі формування та реалізації заходів для розвитку внутрішнього ринку України. Це, зокрема, обмеження використання тарифних механізмів стимулювання експорту та жорстка прив'язка до них митних тарифів на імпорт; ускладнення процедур захисту внутрішнього ринку в частині протидії імпортній експансії; суттєві обмеження процедур щодо субсидування вітчизняних виробників (ідеться про адресні субсидії та надання субсидій на заміщення імпорту); обмеження можливостей цінового регулювання на внутрішньому ринку, зокрема встановлення мінімальних імпортних цін або максимальних цін вітчизняних виробників; суттєве обмеження можливостей підтримання сільського господарства; зниження можливостей нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, передусім через ліцензування імпортної діяльності.
Подобные документы
Організаційно-правові аспекти діяльності митних інститутів в Україні. Митно-тарифна політика України на сучасному етапі. Проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України.
курсовая работа [118,3 K], добавлен 21.03.2007Митна система України на початку XX століття. Структура митної системи. Основна направленість митно-тарифної політики СРСР: принцип промислового протекціонізму. Характеристика сучасного етапу розвитку та еволюції митно-тарифної політики України.
контрольная работа [24,0 K], добавлен 13.09.2009Роль і місце митної політики в системі державного регулювання економіки. Історія митної справи. Порівняльна характеристика митної політики України з митною політикою розвинутих країн. Характеристика сучасного стану державного регулювання митної політики.
курсовая работа [39,2 K], добавлен 20.03.2009Структура експорту та імпорту агропромислових та промислових товарів України та Індії до та після вступу у Всесвітню організацію торгівлі. Аналіз митно-тарифного державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності України та Індії після вступу.
контрольная работа [125,6 K], добавлен 31.05.2010Теоретичні та методологічні аспекти митної політики України. Правові основи митної справи. Необхідність та зміст захисту вітчизняного товаровиробника. Місце митної політики в системі державної політики. Оцінка митної політики на прикладі ПП "АГЗА-ЛІС".
курсовая работа [86,5 K], добавлен 07.02.2012Вивчення митної політики України, вплив її на регулювання зовнішньоекономічної діяльності та внесення пропозицій щодо удосконалення митної системи України на основі досліджень та аналізу митної діяльності країн-учасниць зовнішньоекономічної діяльності.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 04.05.2011Правове регулювання та головні напрямки політики митних органів України. Інформаційна служба та інформаційна мережа митних органів України, основні напрями їх роботи. Роль юридичних підрозділів у реалізації інформаційної політики митних органів України.
курсовая работа [74,9 K], добавлен 18.02.2011Митна політика України, основні принципи митного регулювання. Загальна характеристика митної справи. Сертифікація як засіб реалізації нетарифного регулювання. Основні правила переміщення товарів через митний кордон України. Митні правила для громадян.
контрольная работа [43,0 K], добавлен 28.09.2009Особливості формування національної макромоделі зовнішньоекономічної політики. Поняття і основні форми митного контролю. Порядок зберігання підприємствами товарів та інших предметів, ввезених на митну територію України. Оформлення декларації-зобов'язання.
контрольная работа [20,4 K], добавлен 20.01.2010Поняття державно-правового механізму митної політики, захист вітчизняного ринку як його елемент. Групи функцій митної політики. Джерела нормативних актів. Групи норм в митному праві України. Європейський союз як приклад регіонального митного угруповання.
контрольная работа [220,8 K], добавлен 28.09.2009
