Митний режим як різновид адміністративно-правових режимів

Размещено на http://allbest.ru

Митний режим як різновид адміністративно-правових режимів

Вступ

Митний режим відіграє значну роль у правовому регулюванні суспільних відносин, які складаються в царині митної справи. Саме тому законодавець присвятив йому досить багато уваги, виділивши в чинному Митному кодексі України окремий розділ під назвою «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України».

Актуальність дослідження проблем правової природи та змісту категорії «митний режим», класифікації митних режимів та їх функцій зумовлена тим, що ця категорія у вітчизняній літературі та законодавстві не є чітко визначеною.

Тому метою даної роботи є визначення поняття митного режиму, як одного із видів адміністративно-правового режиму, системи та змісту митних режимів в Україні, проаналізувати різні підходи до класифікації митних режимів, дослідити історичні аспекти розвитку митних режимів, здійснити порівняльний аналіз правового регулювання митних режимів за законодавством України та з законодавством Європейського Союзу та Митного союзу Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації, а також визначити проблеми застосування та шляхи вдосконалення окремих митних режимів.

Проблеми правової природи митного режиму як різновиду адміністративно-правового режиму досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В.Б. Авер'янов, Д.Н. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.Б. Ісаков, О.О. Крестьянінов, О.А. Мостовий, Н.І. Мутузов, Н.В. Осадча, І.С. Розанов, М.І. Резник та інші.

Під час написання курсової роботи були використані загальні та спеціальні методи дослідження. Серед філософських методів використовувалися передусім (для систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановлення вірогідності та повноти інформації тощо) принцип об'єктивності, гносеологічний та діалектичний підходи. Використання спеціальних методів, як от: формально-юридичного, порівняльно-правового, тлумачення правових норм і узагальнення юридичної практики дозволило проаналізувати позитивні та негативні особливості системи джерел транзиту з урахуванням світових стандартів в цій сфері.

Розділ 1. Адміністративно-правовий режим як правовий інститут

1.1 Поняття адміністративно-правового режиму та його ознаки

Розгляд та аналіз поняття митного режиму та видів митних режимів, умов та особливостей їх функціонування в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності неможливо без визначення понять «правовий режим» та «адміністративно-правовий режим».

Визначення поняття і сутності адміністративно-правових режимів залежить від з'ясування поняття і співвідношення термінів «режим», «правовий режим», «адміністративно-правовий режим». Ці поняття співвідносяться між собою як загальне, особливе та часткове.

Під режимом, як правило, розуміється спеціальний режим деяких об'єктів або видів діяльності, закріплених правовими нормами та забезпечених сукупністю юридичних засобів, систем, методів, правил, заходів, установлених для досягнення певної мети.

Правовий режим являє досить широке юридичне поняття. Він означає багатогранне правове явище, яке виявляється у специфічному комплексі прийомів і засобів правової регламентації. [31, 18]

На думку В.Б. Рушайла, «правовий режим це - закріплені в законодавстві права, обов'язки й відповідальність, система заходів, яка використовується для досягнення поставленої мети, і система правового впливу, що полягає у специфіці прийомів регулювання його механізму». [28, 47]

В.Б. Ісаков, досліджуючи сутність поняття «правовий режим», зазначав, що його засадою є соціальний режим, який закріплений у правових нормах і забезпечений сукупністю юридичних засобів. Зокрема, соціальний режим, він розуміє, як відносно стійкий взаємозв'язок соціального об'єкта (явища, процесу, інституту) з іншими соціальними об'єктами, який забезпечує досягнення певних цілей. [17, 147]

Одна з найвідоміших - позиція С.С. Алексєєва. Він вважає, що правовий режим - це порядок регулювання, який відображається в комплексі правових засобів, котрі характеризують особливе сполучення взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань і створюють особливу спрямованість регулювання. [11, 18]

Специфічним інститутом державного управління, який повинен забезпечити управління в особливих, неординарних ситуаціях, коли з боку держави необхідні додаткові зусилля для підтримання нормальної обстановки, є адміністративно-правові режими. [19]

На думку Д.М. Бахраха, під адміністративно-правовим режимом слід розуміти поєднання адміністративно-правових заходів регулювання, зумовлене централізованим порядком, імперативним методом юридичного впливу, що виражається в тому, що суб'єкти правовідносин за своїм статусом займають юридично нерівні позиції. [12]

І.С. Розанов характеризує адміністративно-правовий режим, як встановлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, як порядок реалізації своїх прав у певних умовах і ситуаціях, забезпечення і підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки і охорони громадського порядку спеціально створеними для цієї мети службами державного управління. [27, 85]

М. В. Ковальова, поєднуючи ряд згаданих загальнотеоретичних та галузевих підходів, визначає адміністративно-правовий режим як форму правового регулювання, що побудована на комплексі юридичних і організаційно-технічних процедур та адміністративно-правових засобів і визначає міру можливої та належної поведінки суб'єктів і надає особливу спрямованість суспільним відносинам у сфері державного управління. [26]

Кожний адміністративно-правовий режим складається із низки елементів, що визначають його структуру:

- мети адміністративно-правового режиму;

- адміністративно-правового методу, який ґрунтується на засадах влади й підкорення, імперативному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

- встановленої в законодавчому порядку сукупності правил діяльності, дій або поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб, і реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (умовах), тобто «режимних правил»;

- спеціальних служб державного управління («режимних органів»), на які покладено завдання здійснення мети адміністративно-правового режиму;

- просторово-часових рамок дії адміністративно-правового режиму.

Ці елементи дозволяють виділити у структурі адміністративно-правових режимів дві взаємопов'язані сторони - змістовну і формальну. [19] Змістовна сторона - це причини і цілі існування режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ним дії; формальну сторону складають суб'єкти, терміни, територія, на якій встановлюється режим, процедура його ведення, скасування, зміни, система «режимних» обов'язків і прав.

Настюк В.П. виділяє наступні ознаки адміністративно-правових режимів: визначена спеціальними нормами права поведінка фізичних і юридичних осіб; вимушена детальна регламентація діяльності державних органів і громадських організацій; введення додаткових правил або вилучення із загальнообов'язкових норма, норм правового характеру; установлення особливого контролю за належним дотриманням правопорядку у сфері дії особливого режиму і встановлення деяких обмежувальних заходів. [23, 12]

Виходячи звищевикладеного, можна виділити наступні ознаки адміністративно-правових режимів:

- застосовуються у сфері державного управління;

- базуються на нормах адміністративного права;

- певною мірою трансформують правовідносини, що перебувають у сфері їх впливу;

- змінюють правовий статус суб'єктів правовідносин;

- діють у певних специфічних ситуаціях.

Визначивши головні ознаки адміністративно-правового режиму, варто звернути увагу на положення Митного кодексу України, в якому у п.16 ст. 1 визначається, що митний режим - це сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України обумовлюють порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Порівнявши його з установленими вище ознаками адміністративно-правового режиму, можна з'ясувати, що митний режим є різновидом адміністративно-правовим за такими ознаками:

1) митний режим застосовується в царині митної справи, тобто безпосередньо пов'язаний з митною політикою як системою напрямків та принципів діяльності держави, котра, безперечно, має управлінський характер. Отож, митний режим застосовується у сфері державного управління;

2) митний режим - це сукупність норм;

3) митний режим установлює порядок переміщення товарів через митний кордон та обсяг митних процедур, які застосовуються. Тому правові відносини в межах одного з видів режиму трансформуються й істотно відрізняються від правовідносин, що складаються в межах іншого виду митного режиму;

4) шляхом застосування одного з видів митного режиму власник товарів, що перетинають митний кордон, змінює коло своїх юридичних прав та обов'язків, тобто його правовий статус певною мірою змінюється.

Таким чином, адміністративно-правовий режим є різновидом правового режиму. В свою чергу митний режим є різновидом адміністративно-правового режиму, поєднуючи його ознаки з ознаками фінансового правового регулювання, про що свідчить неоднакове встановлення розмірів податків для різних митних режимів. [20, 156]

1.2 Підходи до класифікації адміністративно-правових режимів

Важливе значення для розуміння змісту, місця та значення митних режимів в системі адміністративно-правових режимів мають підходи до класифікації останніх. З даного питання в літературі також існує багато підходів.

Ю. А. Тихомиров вирізняє три групи адміністративно-правових режимів за критерієм мети режимів: 1) адміністративно-правові режими певних державних станів (режими надзвичайного і воєнного стану, охорони державного кордону (прикордонний режим), митний режим, режим прикордонної торгівлі та режим вільних економічних зон). Вчений відносить до цієї ж групи і режим протекціонізму. Ми погоджуємося з думкою вчених, які вважають дану позицію не зовсім обґрунтована. Безумовно, важливим складником політики протекціонізму є адміністративно-правові засоби і способи її здійснення (введення спеціальних квот і мита на імпортований товар та ін.), але така категорія скорше належить до сфери державної економічної політики, аніж до адміністративно-правових режимів [21, 40-41]; 2) адміністративно-правові режими громадян: дозвільний режим (придбання вогнепальної зброї та ін.); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в'їзду в країну та виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортну систему та режим прописки; реєстрацію громадських об'єднань та ін; 3) обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих видів діяльності: державна реєстрація суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; реєстрація учасників зовнішньоторговельної діяльності; стандартизація і сертифікація; 4) функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різноманітних сферах діяльності - податковій, санітарній, екологічній та ін. [30, 404]

Ю.П. Битяк адміністративно-правові режими поділяє за критерієм масштабу волі громадян та організації у використанні їхніх можливостей для реалізації суб'єктивних прав. За цією класифікацією вирізняють пільгові та обмежувальні режими. Перші надають громадянам та організаціям додаткові права і свободи (пільги) у здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги учасникам бойових дій або постраждалим від Чорнобильської катастрофи. Інші, навпаки, запроваджують особливі правила використання громадянами та організаціями їхніх прав і свобод або встановлюють заборону на їх здійснення. [13]

Вчений Т.О. Коломоєць адміністративно-правові режими поділяє на такі види: 1) за територією: загальнодержавні й такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони); 2) за часом дії: постійні, тимчасові та ситуаційні; 3) за глибиною змін у конституційному статусі громадян та організацій: звичайні та спеціальні; 4) за масштабами волі громадян та організацій у використанні їхніх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежувальні; 4) за окремими об'єктами: режими заповідників; вогнепальної зброї; 5) за видами діяльності: оперативно-розшукової діяльності, підприємницької діяльності тощо. [10, 115]

Настюк В.П. в монографічному дослідженні визначає наступні види адміністративно правових режимів: захисту державної таємниці; прикордонний; в'їзду в України і виїзду з неї; ліцензійно-дозвільної системи; санітарний; митний; паспортно-візовий. [23, 46]

На думку окремих учених, можливим є виділення за юридичними якостями ординарних та екстраординарних режимів. Під останніми слід розуміти особливі правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської та іншої діяльності організаціями, а також функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування на території, де виникла загроза безпеці та яка була визнана зоною надзвичайної ситуації, зоною озброєного конфлікту або зоною воєнних дій. [14]

Деякі дослідники критерієм класифікації визначають ступіть належності адміністративно-правових режимів до забезпечення національної безпеки, поділяючи їх на: 1) режими забезпечення безпеки держави (державної таємниці, державного кордону, в'їзду до України, перебування іноземних громадян на території України та ін.); 2) режими забезпечення громадського порядку (порядку обігу вогнепальної зброї, вибухових та отруйних речовин,радіоактивних ізотопів, наркотичних речовин, дотримання паспортно-візових правил); 3) адміністративно-правові, які спрямовані на досягнення цілей в інших галузях управління (митний, санітарний та ін.); комплексні адміністративно-правові (в умовах масових заворушень, епідемій, епізоотій, стихійних лих, техногенних процесів,воєнної загрози та ін.). [14]

Але найбільш поширеним є поділ адміністративно-правових режимів на загальні та спеціальні, а також на постійно діючі й тимчасові. Застосування спеціальних адміністративно-правових режимів пов'язано з якимись екстраординарним ситуаціями (наприклад, режим надзвичайного стану). Застосування загальних режимів не потребує якихось виняткових обставин (адміністративно-правовий режим проживання та переміщення іноземців, прикордонний режим, режим сприяння інвестуванню тощо). Щодо класифікації митних режимів за даними двома критеріями, то їх запровадження не пов'язане з надзвичайними подіями чи введенням певних юридичних обмежень конституційних прав громадян, що дозволяє віднести їх до числа загальних адміністративно-правових режимів. За класифікацією за терміном дії митні режими не можна віднести однозначно ані до першої групи, ані до другої, оскільки дні види митного режиму обмежені чітким строком (тимчасове ввезення, тимчасове вивезення тощо), а інші є безстроковими (експорт, імпорт).

1.3 Правове забезпечення адміністративно-правових режимів

Як вже зазначалося, кожен адміністративно-правовий режим складається з низки елементів, які в сукупності утворюють його структуру. Так, одним з таких елементів є встановлена в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб, і реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (умовах), тобто «режимних правил». Важливим є й той факт, що правові засади введення в дію адміністративно-правових режимів передбачаються виключно законами України.

Адміністративно-правові режими не тільки зачіпають права людини й громадянина, але й нерідко певною мірою нівелюють або їх обмежують. Тому необхідно звернути увагу на відповідні конституційні положення. Так, ст. 64 Конституції України забороняє обмеження прав і свобод людини і громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією України. Але ч. 2 цієї ж статті встановлює, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. [2] Саме це конституційне положення і визначає можливість встановлення та застосування адміністративно-правових режимів, особливо у випадках відхилення державного управління від звичайного стану функціонування суспільства та держави.

Крім того, передбачений Конституцією порядок обмеження прав і свобод людини і громадянина також має чіткі рамки. Так, ч. 2 ст. 64 Конституції України накладає заборону на обмеження прав і свобод, передбачених статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55-53 Конституції. Чинне законодавство України не може порушувати вказаних конституційних норм і має служити підставою запровадження чинників адміністративно-правових режимів, пов'язаних з обмеженням прав і свобод людини і громадянина.

В Україні правове забезпечення адміністративно-правових режимів регулюються: Митним кодексом України, Законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про державний кордон України», «Про виключну (морську) економічну зону України» та підзаконними правовими актами, наприклад, Постановами Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим», «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру»; спільним Наказом Укравтодор, Мінтрансзв'язку України, МВС України, МНС України, Держкомтелерадіо України вiд 28.10.2010 № 383/792/513/951/285 «Про затвердження Порядку оперативного інформування учасників дорожнього руху про надзвичайні ситуації природного або техногенного характеру, що сталися на автомобільних дорогах загального користування, ускладнення гідрометеорологічних та інших умов дорожнього руху, стану проїзду, дорожнього покриття та аварійності» та рядом інших нормативно-правових актів та ін.

Як зазначає М.І. Хавронюк, усі закони й інші нормативно-правові акти, які визначають і регулюють власне правоохоронну діяльність, можна умовно поділити на три групи;

1) закони й інші нормативно-правові акти, що визначають правовий статус правоохоронних органів і водночас регулюють порядок здійснення ними правоохоронної діяльності. Це стосується Законів України «Про прокуратуру» (виконання прокуратурою її функцій), «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» (діяльність Управління державної охорони України з забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки певних посадових осіб та об'єктів) тощо.

2) закони та інших нормативно-правові акти, які регулюють уніфікований порядок здійснення правоохоронними органами таких її функцій, як розслідування злочинів, оперативно-розшукова функція, судовий розгляд справ, розгляд справ про адміністративні правопорушення, виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів.

3) Закони України, які встановлюють порядок введення та безпосередньої дії спеціальних адміністративно-правових режимів: «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про державну таємницю», «Про державний кордон», «Про пожежну безпеку» та ін., окремі положення яких безпосередньо стосуються правоохоронної діяльності. [14]

За юридичною природою серед правових актів, що регулюють адміністративно-правові режими в Україні, виділяють правовстановлюючі, які містять первинні «режимні» норми, та правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» Президент України приймає рішення про введення режиму надзвичайного стану, в якому встановлює певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську годину. [24, 78]

Отже, правову основу для адміністративно-правових режимів в національному законодавстві становить достатньо широкий перелік нормативно-правових актів, в тому числі і Митним кодексом України.

Висновок до розділу 1

Таким чином, під адміністративно-правовим режимом розуміється встановлена в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, зумовлене централізованим порядком, імперативним методом юридичного впливу. Кожен адміністративно-правовий режим (в тому числі і митні режими) повинен мати відповідні елементи, які визначають його структуру. Режимні правила адміністративно-правових режимів встановлюються виключно Законами України.

Адміністративно-правові режими класифікуються а різними підставами, але найбільш поширеним є поділ адміністративно-правових режимів на загальні та спеціальні, а також на постійно діючі й тимчасові.

Митні режими за даними критеріями можна визначити, як загальні та як постійно діючі або тимчасові (в залежності від виду митного режиму).

Розділ 2. Митний режим як вид адміністративного режиму

2.1 Поняття митного режиму

Поняття митного режиму можна розглядати в декількох аспектах. Так, митний режим може виступати інститутом митного права або як загальнодержавний режим, який встановлює порядок переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України.

Митні режими, як інститут митного права, представляють собою комплексний правовий інститут із специфічним змістом та структурою, який забезпечує регулювання суспільних відносин, пов'язаних із переміщенням через митний кордон держави товарів та інших предметів як фізичними, так і юридичними особами.

Інститут митних режимів охоплює такі групи відносин:

-щодо встановлення загальних правил митних режимів;

-між різними ланками виконавчої влади, а також між різними ланками Державної митної служби України щодо порядку застосування митних режимів;

-між митними органами та фізичними і юридичними особами, щодо переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України;

-щодо володіння, користування, розпорядження товарами та іншими предметами, які переміщуються через митний кордон України;

-щодо захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які переміщують товари та інші предмети через митний кордон України;

-щодо встановлення відповідальності за порушення правил митних режимів, та притягнення до відповідальності осіб, які порушують ці правила та інші. [19]

Поняття митних режимів, як правового інституту, об'єднує в собі норми різних галузей права: митного, адміністративного, цивільного, податкового та ін. Комплексність даного інституту митного права також обумовлюється й тим, що свою функцію вони виконують за допомогою поєднання адміністративно-правових та цивільно-правових заходів регулювання, тарифних та нетарифних методів.

Тобто, «митні режими», як правовий інститут - це система правових норм, які регулюють відносини: що складаються у процесі переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України; щодо володіння, користування, розпорядження товарами та іншими предметами, які переміщуються через митний кордон України; що безпосередньо пов'язані із вищезазначеними відносинами (забезпечення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб при переміщенні товарів та інших предметів, відповідальність за порушення правил митних режимів та ін.).

Розглядаючи митний режими у другому контексті, варто відзначити, що митний режим відіграє значну роль у правовому регулюванні суспільних відносин, які складаються в царині митної справи. Саме тому законодавець присвятив йому досить багато уваги, виділивши в чинному Митному кодексі України розділ VІІІ «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України». Цей розділ містить вичерпний перелік видів митного режиму, які можуть застосовуватись під час переміщення товарів через митний кордон України, а також дає досить детальну характеристику кожного з них.

В Митному кодексі України 1991 р. не роз'яснювалося поняття «митний режим», не наводився їх перелік (лише в розділі IV вказувався загальний порядок стосовно пропуску через митний кордон України товарів та інших предметів). [8]

Визначаючи терміни, які застосовуються у чинному Митному кодексі України, законодавець зафіксував у п. 16 ст. 1, що митний режим - це сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України обумовлюють порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. [4]

Варто визначити, що проект Митного кодексу України визначив у ст. 4 «Визначення основних термінів та понять» митний режим як комплекс взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення. [9]

Кіотська Конвенція не оперує поняттям «митний режим». Натомість Конвенція оперує поняттям митні процедури, але не надає його визначення. [1]

Кодекс Митного союзу Республіки Білорусія, Республіки Казахстан та Російської Федерації також використовує поняття митні процедури замість митних режимів, але на відміну від міжнародного законодавства, визначає у ст. 4 митні процедури як сукупність норм, що визначає для митних цілей вимоги та умови використання та (або) розпорядження товарами на митній території Митного союзу та за її межами. [4]

Митний кодекс Європейського Союзу не містить визначення поняття «митний режим», надаючи при цьому у п. 15 ст. 4 вичерпний перелік митних режимів. [5]

Варто відмітити, що за нині чинним законодавством поняття «митний режим» та «митна процедура» мають різне смислове навантаження. Під митною процедурою Митний кодексом України визначаються операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів та транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законодавством податків та зборів, що в свою чергу відповідає визначенню «митних формальностей» за міжнародним законодавством. Тому, вважаємо за необхідне, привести категоріальний апарат чинного законодавства у відповідність з міжнародними актами.

В науковій літературі категорія «митний режим» вживається в значенні загального та спеціального митних режимів. Загальний митний режим це постійний, загальнодержавний режим, який встановлює засади порядку переміщення через митний кордон України товарів, транспортних засобів та інших предметів. До компонентів загального митного режиму можна віднести: єдину митну територію; загальний порядок переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів через митний кордон України; встановлену на законодавчому рівні систему загальних обмежень та заборон, щодо ввезення в Україну, вивезення за її межі або транзиту через її територію окремих товарів чи інших предметів; засади митного контролю; засади митного оформлення; закріплення на законодавчому рівні митних платежів, якими обкладаються товари при переміщенні через митний кордон України; загальні правила користування товарами та іншими предметами, що знаходяться під впливом дії митного режиму та ін.

За допомогою спеціальних митних режимів встановлюється конкретний порядок переміщення товарів через митний кордон України; умови їх знаходження та допустимого використання на митній території (або за її межами); права та обов'язки бенефіціара митного режиму; у деяких випадках, також вимоги до певних товарів, правового статусу особи, яка переміщує їх через митний кордон. Спеціальний митний режим потрібно розглядати як систему правових норм, що визначають у митних цілях: статус товарів, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; статус юридичних і фізичних осіб, які мають до цього відношення; сукупність митних процедур, пов'язаних із розміщенням товарів та інших предметів під обраний митний режим, знаходженням під його дією та припиненням його дії.

Критеріями виокремлення спеціальних митних режимів є наступні: походження товарів, що розміщуються під дію митного режиму; напрям переміщення товарів і транспортних засобів; сплата митних платежів або встановлення пільг щодо їх сплати; правила користування, володіння й розпорядження товарами та іншими предметами, які знаходяться під дією митного режиму; термін знаходження під режимом; статус товарів після завершення митного оформлення та ін. [19]

У юридичній науці триває полеміка стосовно розмежування категорій «митний режим» і «митно-правовий режим». Зокрема, В.С. Нерсесянц підкреслює, що зміст митного режиму становлять не тільки положення, які знайшли своє вираження в нормах права й, відповідно, є загальнообов'язковими, формально визначеними, охоронюваними державою, а й технічні норми (під час функціонування митного режиму посадова особа митного органу здійснює митний огляд із застосуванням технічних пристроїв) та інші норми (наприклад корпоративні).

Під митно-правовим режимом розуміють сукупність правових норм, які, залежно від заявленої мети переміщення товарів та інших предметів, визначають порядок такого переміщення; умови перебування товарів та інших предметів на митній території держави; встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, що при цьому виникають; обсяг і зміст митних процедур, які здійснюються митними органами. [17, 308]

Можна погодитися з думкою О.М. Козиріна про зміст митного режиму, до якого він відносить:

1) умови митного режиму -- обставини, які обумовлюють можливість розміщення під нього товарів та транспортних засобів;

2) вимоги -- дії, під час виконання яких є можливість завершити митний режим;

3) обмеження -- прямі або непрямі заборони здійснення з ними деяких дій.

Під умовами митного режиму розуміються обставини, які зумовлюють можливість розміщення відповідно до нього товарів і транспортних засобів, під обмеженнями - безпосередні або опосередковані заборони на здійснення щодо них відповідних дій, а під вимогами -- дії, зі здійсненням яких пов'язана можливість завершення митного режиму. При цьому в рамках одного митного режиму можуть установлюватись вимоги, умови, обмеження і не тільки загального характеру, а й ті, що належать до окремих видів товарів. [18, 111-114]

2.2 Види митних режимів

Для глибшого розуміння змісту категорії «митний режим» необхідно визначити види митних режимів та визначені класифікації митних режимів в науковій літературі.

Нині в Україні згідно зі ст. 185 МКУ діє 13 видів митних режимів, які можна поділити на п'ять груп:

1) режими, які використовуються під час здійснення основного обсягу зовнішньоторговельних операцій, пов'язаних з проданими українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності товарами до інших країн і закупівлею товарів для потреб вітчизняного виробника (експорт, реекспорт, тимчасове ввезення (вивезення), імпорт (випуск у (для) вільний обіг), реімпорт);

2) митні режими, за яких переміщення товарів через кордон поєднується зі здійсненням митними органами конкретних операцій в інтересах відповідних організацій або осіб з наданням для них певних послуг (режими митного складу, магазин безмитної торгівлі);

3) митні режими, в рамках яких товари переміщуються через кордон у зв'язку з їх переробкою в іншій країні (переробка на митній території, переробка за межами митної території);

4) режими, які використовуються під час припинення зовнішньоекономічних операцій (у зв'язку з неможливістю або неефективністю реалізації інших митних режимів на території України). Це такі режими, як відмова на користь держави та знищення або руйнування;

5) режими, зміст яких зводиться до того, що ввезення іноземних товарів відбувається без сплати митних податків, а також без застосування до даних товарів заходів нетарифного регулювання (режими транзиту, спеціальної митної зони). [20]

В.Г. Драганов поділяє митні режими, залежно від їхньої ролі в процесі господарської діяльності, на дві групи. Дія першої є характерним загальний, без будь-яких винятків та обмежень, порядок застосування митних засобів і методів регулювання. З економічного погляду митні режими цієї групи є відносно самостійними й завершеними комерційними операціями (випуск для вільного обігу, реімпорт, експорт, реекспорт). Другу групу складають так звані «економічні» митні режими, які вирізняються гнучкішим використанням митно-правових інструментів регулювання і є результатом їх адаптації до різних потреб учасників зовнішньоекономічної діяльності. Пропонуючи своїм користувачам певні економічні вигоди (наприклад звільнення від сплати мита), митні режими цієї групи допускають використання товарів лише з чітко визначеною метою.

Козик В.В. визначає такі два види митних режимів:

- митні режими, при яких товари переходять у розпорядження особи, яка їх переміщує (випуск у вільний обіг, експорт, реекспорт, реімпорт);

- митні режими, які припускають використання товарів для суворо визначених цілей і при дотриманні умов митних органів (митний склад, магазин безмитної торгівлі, транзит, тимчасове ввезення (вивезення), вільна митна зона).

Салогор М.М. поділяє митні режими за такими критеріями:

1) жорсткість впливу на економічні відносини (звичайний, який передбачає загальні правила переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів через митний кордон України; пільговий, що передбачає звільнення від окремих форм митного контролю - особистому оглядові не підлягають народні депутати України при переміщенні через митний кордон України; посилений, який використовується для захисту, наприклад культурного надбання України);

2) за ознакою об'єкта (наприклад, режими транспортних засобів, режими валют і валютних цінностей, товарів тощо). Класифікацію за ознакою об'єкта можна деталізувати й виокремити, наприклад, особливі режими переміщення через митний кордон України нафти, нафтопродуктів тощо;

3) обсяг прав та обов'язків іноземних суб'єктів господарської діяльності порівняно з суб'єктами господарської діяльності України та територія застосування. [29, 60-64]

Гребаленик О.Б. надає наступну класифікацію митних режимів:

1. режим основного обсягу зовнішніх операцій (імпорт, експорт, реімпорт, реекспорт, тимчасове ввезення/вивезення);

2. режими відповідно до яких можна надавати послуги (магазин безмитної торгівлі, митний склад);

3. режими переробки (переробка поза/на митній території України);

4. режими припинення операцій у сфері митно-тарифних відносин (знищення або руйнування, відмова на користь держави);

5. спеціальні режими (транзит, спеціальна митна зона).[15, 78]

Ще одну класифікацію надає Науменко В.В., поділяючи митні режими на завершені (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт, знищення або руйнування відмова на користь держави, спеціальна митна зона) та незавершені (тимчасове ввезення/вивезення, режими переробки, митного складу, транзиту). [20]

Законодавець, визначаючи види митних режимів критерієм класифікації обрав мету переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України. Відповідно до даного критерію, видами митних режимів за чинним національним законодавством є: імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт, транзит, переробка на митній території, переробка за межами митної території, вільна митна зона, магазин безмитної торгівлі, митний склад, відмова на користь держави та знищення.

Варто звернути увагу, що національні види митних режимів відрізняються з митними режимами за Кіотською конвенцією, Митним кодексом ЄврАзЕс, Митним кодексом ЄС та перспективним законодавством.

Кіотська конвенція містить такі види митних режимів: випуск у вільне використання/обіг, реімпорт, остаточне вивезення, режим митного складу, митний транзит тощо, які за місцем у системі законодавства належать до правових інститутів (сукупність правових норм, регламентуючих однорідні правовідносини). Крім цього у Додатках до Конвенції містяться також види режимів, не відомих національному законодавству. До таких режимів відносяться:

- режим перевантаження - митний режим, згідно з яким товари перевантажуються під митним контролем з транспортного засобу, що використовується при ввезенні, на засіб, який використовується при вивезенні, на території того ж самого митного органу, що при цьому є ще одночасно митним органом ввезення і вивезення (Спеціальний Додаток С);

- режим каботажного транспортування товарів, який має застосовуватись до товарів: що знаходяться у вільному обігу; та/або, які ввезені і не задекларовані судном іншим, ніж те, на якому вони були ввезені на митну територію; що завантажуються на морське (річкове) судно в одному пункті на митній території і транспортуються до іншого на тій же самій території, де здійснюється їх розвантаження (Спеціальний Додаток Е);

Згідно Митного кодексу Європейського Союзу всі товари, незалежно від їх природи, кількості, країни походження, країни відправлення і місця призначення, при дотриманні певних умов у будь-який час можуть бути поміщені під один з митних режимів.

Кодекс передбачає п'ять митних режимів, причому, що є особливістю Кодексу, один з режимів об'єднує вісім митних процедур.

Митні процедури реалізуються при подачі декларантом митної декларації, тоді як інші митні режими вимагають лише певних дій над товаром. Кодекс містить наступні митні режими:

1) приміщення товару під одну з митних процедур: а) випуск товару у вільний обіг; б) транзит товару; в) переміщення товару на митний склад; г) переробка товару всередині митної території; д) переробка під митним контролем; е) тимчасове ввезення; ж) переробка товару за межами митної території; з) експорт товару;

2) приміщення товарів у вільну зону або на вільний склад;

3) реекспорт товарів з митної території ЄС;

4) знищення товарів;

5) відмова від товарів.

Митний кодекс Митного союзу Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації містить достатньо широкий перелік митних режимів: випуск для внутрішнього споживання, експорт, митний транзит, митний склад, переробка на митній території, переробка поза митною територією, переробка для внутрішнього споживання, тимчасове ввезення (допуск), тимчасовий вивіз, реімпорт, реекспорт, безмитна торгівля, знищення, відмова на користь держави, вільна митна зона, вільний склад, спеціальна митна процедура (митна процедура, яка визначає для митних цілей умови використання та (або) розпорядження окремими категоріями товарів на митній території Митного союзу або за її межами).

За Митним кодексом України, який був прийнятий 13 березня 2012 року, перелік види митних режимів, порівняно з національним законодавством суттєво не змінився: 1) імпорт (випуск для вільного обігу); 2) реімпорт; 3) експорт (остаточне вивезення); 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення; 7) тимчасове вивезення; 8) митний склад; 9) вільна митна зона; 10) безмитна торгівля; 11) переробка на митній території; 12) переробка за межами митної території; 13) знищення або руйнування; 14) відмова на користь держави.

Порівняльний схематичний аналіз чинного українського законодавства, Кіотської конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, Митного кодексу ЄС, Митного кодексу Митного союзу Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації, а також Митного кодексу України від 13.03.2012 року міститься у Додатку 1.

2.3 Функції митних режимів

Застосування інституту митних режимів передбачає порядок переміщення товарів через митний кордон держави, умови і обсяг використання товарів на митній території, а також вимоги до товарів, які можуть бути поміщені під обраний вид митного режиму.

Регулювання рівня товарообігу через митний кордон, звідси і подібність головних функцій, які виконують ці інститути митного права. Основою митних режимів є визначення порядку переміщення товарів через митний кодон та порядок використання товарів на митній території держави, натомість мито має безпосередній вплив на рівень товарообігу із закордоном.

А. Мостовий відзначає, що функції, покладені на митні режими, є близьким за своїм змістом до функцій, покладених на мито. Він відносить до основних функцій митних режимів: фіскальну, стимуляційну і охоронну. Подібність виконуваних функцій інститутом митних режимів і мита зумовлена значенням тих інститутів в процесах регулювання товарообігу з іншими країнами і залежністю стягення мита від конкретного виду митного режиму. [22, 91]

У визначенні функцій будь-якого з інститутів митного права варто вказати, який з інтересів реалізується за допомогою цього інституту. У функціонуванні будь-якої з галузей національного права реалізуються два головні інтереси: публічний та індивідуальний (або приватний). За допомогою митних режимів втілюється у життя однаковою мірою інтерес публічний і приватний. Через фіскальну функцію головно реалізується інтерес публічний, оскільки відбувається наповнення державного бюджету. Функція стимуляційна слугує для інтересу приватного, адже спрямована на забезпечення основних прав та свобод громадян. З метою здійснення функції можна спостерігати одночасну реалізацію інтересів приватного та публічного, оскільки охорона національного ринку має велике значення як для держави загалом, так і для кожного окремого суб'єкта.

На сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі особливу увагу представляє функція стимуляційна. Завдяки цій функції головно реалізується приватний інтерес. Стимуляційна функція спрямована передусім на сприяння розвитку економіки країни, окрім того вона має великий вплив на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і на окремих громадян.

Прикладом реалізації стимуляційної функції слугують митні режими переробки. Митний режим переробки за межами митної території передбачає можливість вивезення товарів закордон з метою застосування до них встановлених в законодавстві операцій переробки. [3] Використання цього виду митного режиму дає змогу вітчизняним підприємцям скористатись з іноземних технологій, які є недоступні на вітчизняному ринку або з дешевшої робочої сили. Митний режим переробки на митній території держави дає змогу створити нові робочі місця, збільшити дохід у державну скарбницю, оскільки іноземні товари привозять з метою переробки і в кінцевому підсумку вивозять продукти переробки. значенням фіскальна функція слугує для реалізації публічного інтересу.

Використання того чи іншого режиму напряму впливає на розміри надходжень до державного бюджету. Залежно від виду обраного митного режиму залежить чи буде стягуватись мито, а також розмір мита. Варто згадати, що ні в українському, ні в європейському податковому праві прямо не передбачено залежності розміру податку від митного режиму. Натомість у митному праві Європейського Союзу, а саме - в разі застосування митного режиму тимчасового ввезення - прямо передбачено два його підвиди: з повним звільненням від мита та з частковим звільненням від сплати мита.

За допомогою митних режимів також відбувається контроль за захистом національної економіки та інтересів суб'єктів господарської діяльності. Охороннафункція митних режимів спрямована на реалізацію публічного інтересу, але водночас варто зазначити, що у цьому випадку публічний інтерес відповідає інтересу приватному.

У митному законодавстві України передбачено особливі умови використання товарів відповідно до обраного митного режиму. Кожен з тринадцяти видів українських митних режимів передбачає окремі умови використання товарів на митній території України чи поза її межами. Окреслення таких умов є гарантією для держави, що товари чи їхнє використання не спричинять шкоди національним економічним інтересам.

На думку Козика В.В. митні режими виконують наступні функції:

- визначають умови перебування його на/поза митною територією;

- встановлюють рамки, в яких може використовуватися товар;

- регламентують права та обов'язки особи, що переміщує товари;

- визначають вимоги до товару, що розміщується у даний конкретний режим.

На нашу думку, більш прийнятним є перший погляд, виходячи з того, що під функцією інституту права розуміється головні напрямки регулятивної діяльності норм окремо взятого інституту права. [16, 279]

Висновок до розділу 2

Отже, чинний Митний кодекс України містить легальне визначення поняття митного режиму, як сукупність норм, установлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України обумовлюють порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються. Варто визначити, що дане визначення потребує узгодження з міжнародними актами, а також приведення в законодавстві у відповідність категорій «митний режим», «митні процедури» та «митні формальності».

На законодавчому рівні визначені види митних режимів за критерієм мети переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України: імпорт, реімпорт, експорт, реекспорт, транзит, переробка на митній території, переробка за межами митної території, вільна митна зона, магазин безмитної торгівлі, митний склад, відмова на користь держави та знищення.

Серед функцій митних режимів варто виділити: 1) стимуляційну; 2) фіскальну; 3) охоронну.

Розділ 3. Актуальні проблеми застосування та дії митних режимів

3.1 Порівняльний аналіз законодавства про митні режими України з Європейським Союзом та законодавством ЄврАзЕС

Проблеми співвідношення законодавства України з законодавством ЄС та ЄврАзЕс вже розглядалися в даній роботі в розрізі видів митних режимів. Але вважаємо за необхідне дослідити законодавчі положення про митні режими в цьому аспекті більш детально, враховуючи сучасний стан формування зовнішньої політики України, яка знаходиться під впливом регуляторних процесів.

Поняття митного режиму імпорту, а також умови його застосування при переміщені товарів через митний кордон України визначено в розділі 29 Митного кодексу України. Під режим імпорту розміщуються товари, які ввозяться в Україну. Але слід зазначити, що не завжди розміщення товарів під даний режим супроводжується фактичним ввезенням. Так, під митний режим імпорту можуть розміщуватися товари, які не ввозилися в Україну й отримані внаслідок переробки за її межами. У визначені цього митного режиму країна, з якої виходить товар, конкретно не вказується, тому під митний режим імпорту можуть бути розміщені товари, які походять із будь-якої країни, у тому числі з України. Слід зазначити характерну рису даного режиму - відсутність часових обмежень перебування під даним режимом. Тоді як, наприклад, митні режими транзит, переробка на митній території, митний склад, тимчасове ввезення мають певні часові обмеження.

Митний кодекс Європейського Союзу містить поняття випуску товарів у вільний обіг, замість терміну імпорт. Випуск у вільний обіг надає іноземним товарам статус товарів Європейського Союзу. Процедура випуску у вільний обіг включає: 1) стягнення імпортних мит; 2) застосування заходів торгової політики та інших формальностей; 3) оплату ПДВ та акцизів. [6; 7] Якщо до випуску у вільний обіг оформлюються товари, ввезення яких викликає необхідність сплати митних податків, момент прийняття митної декларації стає моментом виникнення митного боргу. Законодавство ЄС обумовлює також випадки, при яких товари, що ввозяться, можуть бути оформлені в рамках привілейованих операцій, під якими розуміються ті, що допускаються в певних випадках за рішенням Ради звільнення товарів, що випускаються у вільний обіг, від імпортних та експортних мит.

У Митному кодексі Митного союзу режим імпорту має назву «митна процедура випуску для вільного споживання». При цьому під випуском для вільного споживання розуміється митна процедура, при розміщені під яку іноземні товари знаходяться та використовуються на території Митного союзу без обмежень щодо їх використання та розпорядження, у випадку якщо інше не встановлено кодексом. Товари розміщуються під дану митну процедуру за таких умов: сплати митних податків, у випадку коли не встановлені тарифні преференції та пільги при сплаті митних платежів; дотримані заборони й обмеження; надані документи, які підтверджують дотримання обмежень у зв'язку із застосуванням спеціальних захисних, антидемпінгових та компенсаційних дій. Слід зазначити, що за виконання даних умов товари набувають статусу товарів Митного союзу. Але для товарів, які декларуються за пільговими податками та до яких застосовуються обмеженнями щодо їх споживання та розпорядження, установлюється статус іноземних товарів. У ст. 80 Митного кодексу Митного Союзу зазначається випадки, за яких обов'язки щодо сплати мита, податків зупиняються в таких випадках (розміщення товарів під митну процедуру випуску для вільного споживання з наданням пільг щодо сплати мита, податків, що не супроводжується обмеженнями у використані чи розпорядженні товарами; знищення (втрата) іноземних товарів унаслідок аварії, або дій непередбаченої сили, або в результаті природного знищення при нормальних умовах перевезення (зберігання) тощо) Отже, у кодексі Митного союзу наданий можливий перелік пільг щодо сплати податків, але також наявні заборони щодо використання, які перевищують пільги. [4]

Митним кодексом України передбачено, що під митний режим експорту розміщуються товари, які вивозяться з України для вільного використання без обов'язків щодо їх повернення в Україну та без установлених умов їх використання за межами митної території України. У результаті під даний митний режим можуть розміщуватися не обов'язково тільки товари, які продаються українськими підприємствами. Даний режим може застосовуватися до товарів (майна), які є предметом зовнішньоекономічних, лізингових операцій, інвестиційних операцій, а також в інших випадках, коли вивезення товарів здійснюється внаслідок інших цілей, ніж продаж. Ключовими характеристиками режиму експорту в Україні є те, що під режим експорту підпадають товари, які вивозяться з України для вільного використання без обов'язку їх повернення на цю територію, що виключає будь-які обмеження щодо використання товарів, які експортуються з України. У Митному кодексі України відсутні будь-які обмеження стосовно часу перебування товарів під митним режимом експорту, а також митні обмеження щодо даних товарів. Тобто для товарів, які розміщуються під митний режим експорту, не встановлені умови обов'язкового їх розміщення під інший митний режим протягом певного проміжку часу.

За Митним кодексом Європейського Союзу за допомогою процедури експорту товари Союзу покидають митну територію ЄС і позбавляються свого митного статусу. Експорт супроводжується застосуванням до товарів ряду заходів торгового регулювання, таких як: експортні обмеження і заходи безпеки; сплата експортних відшкодувань; сплата експортних мит; повернення імпортних мит для ре експортованих товарів. Експорт також пов'язаний з відшкодуванням ПДВ і акцизних податків, сплачених на товари, що експортуються, в процесі їх обігу в ЄС. У кодексі також зазначається перелік осіб, які можуть представляти товари в режимі експорту, а саме: особа, яка експортує товари з митної території: особа, від імені якої або на користь якої діє особа, яка експортує товари; особи, яка несе відповідальність за перевезення товарів перед їх експортом. Митне оформлення для вивезення проводиться за умови, що товари вивозяться в тому стані, у якому були оформлені в декларації.