Роль митної служби у проблемі збереження культурних цінностей в Україні

Принциповою залишається позиція щодо нарощування потенціалу митних органів, діяльність яких забезпечує не тільки підтвердження положень щодо політичного значення суверенної державної діяльності митної служби, але й значне надходження коштів до державного бюджету та реальне втілення в життя принципу захисту вітчизняного виробника та економіки України від міжнародних економічних процесів або цілеспрямованої невигідної економічної політики окремої держави проти України. Відповідно до Ст. З МК України, прийнятого Верховною Радою України від 11 липня 2002 p., митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованої на додержанні визнання міжнародних відносин, систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів(наприклад культурних цінностей); митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики.

У Конституції України (Ст.54) записано: “Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами”. В умовах бездержавності Україна не могла повною мірою забезпечувати зберігання і охорону власної спадщини, через те багато її культурних цінностей зазнало вимушеної протиприродної міграції. Культурні цінності, що є основною спадщиною будь-якого народу, становлять золотий фонд найважливіших надбань людства. Відомо, що Україна перебуває в числі держав, чиє культурне надбання найбільше потерпіло внаслідок воєнних дій та грабунків. Величезна кількість українських культурних цінностей - клейноди козацького війська, унікальні археологічні колекції, скарби, безцінні мозаїки, фрески, ікони, іконостаси з наших церков, кращі полотна відомих художників, твори декоративного мистецтва, зброя, архівні документи, стародруки, цілі бібліотечні комплекси,- в різні історичні періоди була переміщена за межі нашої країни. (див. дод4)

В Законі України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 48, ст.405 ) ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 594-IV ( 594-15 ) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159 N 2599-IV ( 2599-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.349 ) регулюються відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і цей Закон спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. «Вивезення культурних цінностей-фактичне переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою метою через митний кордон України культурних цінностей з території України без зобов'язання їх зворотного ввезення в Україну; ввезення культурних цінностей - фактичне переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою метою через митний кордон України культурних цінностей з території іноземної держави в Україну без зобов'язання їх зворотного вивезення з України; тимчасове вивезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території України із зобов'язанням їх зворотного ввезення в Україну в обумовлений угодою термін; тимчасове ввезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території іноземної держави в Україну із зобов'язанням їх зворотного вивезення з території України в обумовлений угодою термін; транзит культурних цінностей через територію України - переміщення будь-якими законними способами з будь-якою метою культурних цінностей з території однієї іноземної держави на територію іншої іноземної держави через територію України без використання цих культурних цінностей на території України; незаконно вивезені культурні цінності - культурні цінності, вивезені з території України з порушенням законодавства України та міжнародно-правових норм, не повернуті після закінчення обумовленого угодою терміну тимчасового вивезення або за наявності будь-яких розбіжностей з умовами, які регулюють таке тимчасове вивезення; незаконно ввезені культурні цінності - культурні цінності, ввезені на територію України з порушенням законодавства України та міжнародно-правових норм, які регулюють порядок ввезення культурних цінностей; повернення культурних цінностей - сукупність дій, пов'язаних із ввезенням на територію України чи вивезенням із території України на території інших держав культурних цінностей відповідно до позовів і звернень України, інших держав, їх уповноважених органів, рішень судів України або іноземних держав».[21,405]

Контролем і видачею свідоцтв, щодо ввезення і вивезення культурних цінностей, займається Державна служба конролю. (див. дод.5) Робота служби спрямована на зміцнення міжнародного співробітництва України в галузі реституції культурних цінностей, повернення в Україну національної історико-культурної спадщини. Відповідно проводяться різні проекти і програми. У рамках культурологічного проекту “Культурні цінності кримськотатарського народу. Втрати. Шляхи повернення” проведено Міжнародну науково-практичну конференцію, підготовлено до друку її матеріали. В рамках міжгалузевої програми “Повернуті імена” в дар Україні із США передано бронзову скульптуру І.Мазепи роботи скульптора П. Капшученка. Розпочато співпрацю України та Японії у галузі реституції. Важливим напрямком діяльності Державної служби контролю є проведення державної експертизи та створення банку даних на культурні цінності, що вилучені митними або правоохоронними органами, а також конфісковані за рішенням суду та обернені відповідно до закону в доход держави. Державна служба контролю забезпечує діяльність експертної групи Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей та готує пропозиції щодо безоплатної передачі згаданих культурних цінностей для постійного зберігання в державну частину музейного, бібліотечного та архівного фондів або релігійним організаціям. Особливість проблем розшуку та повернення втрачених культурних цінностей полягає в тому, що вони не вирішуються волею лише однієї держави, а передбачають співробітництво з іншими державами на міжнародно-правових засадах. У цьому плані Україною за останні роки зроблено чимало. Вже діють міжурядові угоди між Україною та Угорщиною - у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію нашої країни (1995). Українсько-німецьке співробітництво з цих питань базується на Ст. 16 Угоди між Урядом України та ФРН про культурне співробітництво 1993 р.; українсько-російське - на відповідних статтях Угоди між Урядом України й Урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (1995). На виконання зазначених Угод утворено міжурядові комісії. Переговорні процеси України з Росією, ФРН, Польщею, Угорщиною підтверджують зацікавленість сторін у двосторонніх відносинах на цій ділянці культури.

Також діє Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Національна комісія своєю діяльністю по забезпеченню збереження й повернення національної історико-культурної спадщини інтегрується з багатьма державними відомствами - міністерствами закордонних справ України, внутрішніх справ України, культури та мистецтв України, юстиції України, Державною митною службою, комітетами у справах будівництва, архітектури та житлової політики, у справах національностей та міграції, а також творчими спілками і громадськими організаціями. Співпраця викликана необхідністю збереження культурного простору, усвідомленням руйнівної дії наслідків відчуження цього простору для кожної національної культури. Заклики до збереження колективної пам`яті, втіленої в історико-культурних надбаннях, стають вагомішими і сприяють розвитку культури. Уже перший досвід роботи по розшуку і поверненню втрачених пам`яток засвідчив нагальну потребу у ґрунтовній співпраці з науковими інституціями держави. Ставиться в першу чергу питання про повернення культурних об'єктів, які є символами, реліквіями України. Їх відсутність негативно позначається на подальшому розвитку культури нашої держави. Це повернення є одним із принципів міжнародного права в цій сфері культури.

Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України реалізовує ідеї держави, спрямовані на збереження і повернення національної спадщини. Важливим аспектом багатогранної проблеми повернення історико-культурної спадщини на територію України є долучення до її скарбниці культурних цінностей, що створені діячами української науки і культури, які в силу різних історичних умов творили за кордоном.

Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей упродовж останніх років неодноразово зверталася до компетентних органів РФ з пропозицією розпочати розгляд проблеми повернення та реституції пам'яток культури на офіційному рівні. Діалог Україна - Росія в сфері переміщених культурних цінностей передбачає широку програму співпраці - наукової, організаційної, пошукової. Через Міжурядовий комітет ЮНЕСКО із сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження або їх реституції в разі незаконного привласнення ставить питання про повернення в Україну тих історико-культурних цінностей нашої держави, які Росія вивезла протягом 1945-1946 рр. з переможеної Німеччини. До пам'яток, що підлягають першочерговому поверненню з Росії, потрібно віднести такі об'єкти: козацькі клейноди і святині, що вивезені з території України; пам'ятки Михайлівського скарбу 1878 і 1896 рр.; пам'ятки Києва та Одеси, пов'язані з ім'ям Гоголя; стародруки, вивезені археографічними комісіями протягом 70-х років - 79 стародруків; об'єкти, що були вивезені на територію Росії під час війни і не повернені до сховищ України.

Видані Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей каталоги “Повернуто в Україну” (1993-1997) і “Повернуто в Україну” (1998) дають уявлення про працю, спрямовану на формування державної політики з проблеми збереження й повернення історико-культурної спадщини. Державна програма “Повернуті імена” сформована з метою пошуку та повернення в Україну спадщини діячів національної науки та культури, увічнення їхньої пам`яті на Батьківщині та за її межами.

Активно ведеться діалог Національної комісії з компетентними органами ряду європейських держав, а також США, що займаються проблемами повернення культурних цінностей. Так, відбулися три міжурядові засідання делегацій України і ФРН. Підписано угоди між урядом України і урядом Республіки Польща у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час другої світової війни культурних цінностей, між урядом України та урядом Угорської Республіки у справі повернення культурних цінностей, що потрапили підчас другої світової війни та в наступні роки на територію інших країн. Утворено відповідні спільні комісії, до складу яких входять і науковці НАН України. На Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей покладено реалізацію державної політики щодо відновлення та збереження національної духовної спадщини, повернення в Україну культурних цінностей, координацію діяльності з цих питань міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних установ та зацікавлених громадських організацій. Основні завдання, що постали перед комісією - це виявлення і облік культурних цінностей, які були вивезені до інших держав і підлягають поверненню в Україну, участь у реалізації заходів, пов`язаних з виконанням зобов`язань України як учасника міжнародних угод з питань захисту культурних цінностей, сприяння поверненню їх державам, яким вони належать. Проблема повернення в Україну культурних цінностей, яку розв`язує Національна комісія, стала невід`ємною частиною зовнішньої і внутрішньої політики держави.

Отже, митна справа яка започатковувалася спочатку як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності, розширила спектр своєї діяльності, в галузі охорони культури. Сучасний процес розвитку цивілізації означений турботою кожної держави, кожного народу про долю культурних цінностей. Народжуються нові традиційні форми міждержавних стосунків як у сфері охорони, збереження, пропаганди культурних цінностей, так і в сфері реституції або повернення. Україна забезпечує розвиток ідеї збагачення культури, дбаючи таким чином про примноження здобутків багатьох ділянок культурного життя в широті його морально-естетичного діапазону - літературному, мистецькому, історичному, психологічному, соціальному.

Нашій країні судилося пройти нелегкий історичний шлях. І фактично кожен його етап був позначений колосальними втратами національних культурних цінностей. Безцінні мозаїки, стародавні ікони, полотна відомих художників, самобутні твори декоративно-ужиткового мистецтва, архівні документи, національні реліквії українського народу - все це величезне багатство за різних обставин і у різні часи виявилося розпорошеним по світу, виведеним з наукового та культурного обігу, що вкрай негативно позначилося на духовному бутті українського народу, самоусвідомленні ним себе європейською нацією.

Висновки

Спадщина є тим ключем, що забезпечує взаємопізнання та взаєморозуміння між народами. Для кожного з них формування власної історичної самосвідомості, усвідомлення себе як повноправного і самобутнього учасника світового історико-культурного процесу становить важливу віху розвитку по лінії прогресу. Спадщина є тим ключем, що забезпечує пізнання в розрізі історично національної самоідентичності, усвідомлення себе як повноправного і самобутнього учасника світового історико-культурного процесу. Вона становить важливу роль культурного розвитку всієї цивілізації. Для сучасного стану України розуміння цієї проблеми має значення у відродженні національної самосвідомості, забезпеченні розвитку української культури. Турботою про культурну спадщину, поверненням незаконно мігрованих культурних цінностей переймається кожна держава. Міжнародна спільнота виявляє багато ініціатив стосовно розв`язання елементів існування і функцій спільної спадщини, яка в традиційному розумінні становить елемент культури в минулому і повинна служити сучасності. Ідея повернення культурних цінностей, з точки зору культурологічної практики є об`єктивним чинником цілісного усвідомлення національної культури. В межах історичного часу і територіального простору це означає усвідомлення таких аспектів - загальнокультурний, у межах конкретної цивілізації, що становить суму національних спадщин у параметрах однієї загальнолюдської; що більший внесок конкретної культури в світову, то більший стимул для її розвитку; національно-державний, який передбачає ствердження суми наявних культурних цінностей для уявлення цілісної панорами культури. У цій площині відчуження пам`яток культури від території їхнього походження або історичного перебування є кроком, що збіднює потенціальні можливості культури; естетично-ствердний в умовах державницького входження без посередництва в світовий культурний процес, який унаявлює важливість володіння власною культурною спадщиною, наявними культурними цінностями, враховуючи велику кількість тих пам`яток, які в різні історичні періоди зазнали відчуження. Пам'ятки культури, що є основою спадщини будь-якого народу, становлять золотий фонд найважливіших надбань людства. Кожна нація, держава, етнос дбають про свою спадщину, оберігають її, забезпечують нормативний захист. В першу чергу питання міграції цінностей актуальні для України, культура якої в різні історичні епохи зазнала руйнувань. Робота щодо повернення культурних цінностей в Україну здійснюється в певному правовому полі. Оскільки для України проблема “повернення” нова, її важливим аспектом є вивчення міжнародного права з питань, що стосуються механізмів охорони, захисту, збереження та реституції культурних цінностей. Переклад та видання українською мовою конвенцій, рекомендацій та інших документів ООН і ЮНЕСКО, юридичний досвід таких країн, як США, Франція, Німеччина, Канада, вивчення міжнародної нормативно-правової бази сприятиме поверненню національної історико-культурної спадщини України.

Під час написання дипломної роботи ми намагалися:

- розкрити процеси створення митної справи і її функціонування на території України, від періоду Київської Русі до сьогодення;

-з'ясувати масштаби втрат українських культурних цінностей (особливо драматичний слід залишило по собі ХХ ст., позначене кількома братовбивчими революціями, двома світовими війнами, численними локальними конфліктами, жертвами яких ставали надбання національної культури);

- вивчити роботу Митної служби, Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей, Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України та інших організацій, які займаються турботою за національну спадщину.

Сплеск розгляду питання повернення культурних цінностей, на їх історичну Батьківщину спостерігається в другій половині ХХ століття. На це існує ряд об'єктивних причин: Друга Світова війна, з її величезними непоправними втратами культурних пам'яток і культурних цінностей; Створення в 1945 році на Лондонській конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), що стала з 1946 року спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй (ООН). Після проголошення незалежності під егідою ЮНЕСКО було проведено міжнародні наради в Чернігові (1994 р.) “Проблема повернення національно-культурних пам'яток, втрачених або переміщених під час Другої світової війни”, у Києві (1996 р.) “Правові аспекти реституції культурних цінностей: теорія і практика”, організовано українсько-російський “круглий” стіл (1997 р.), присвячений цій проблемі. В ході дискусій були прийняті відповідні резолюції, де відзначалося, що справедливе вирішення проблеми повернення пам'яток культури країнам їх походження є важливою сферою міжнародного співробітництва і що лише на засадах доброї волі та тісної спільної праці можливе подолання руйнівних наслідків для національних культур незаконного відчуження і втрат культурних цінностей. Впливові міжнародні форуми з цієї проблеми, як, скажімо, конференція у Нью-Йорку (1994 р.), в Будапешті (1993 р.), у Мінську (1992, 1997 рр.) дали відчути, що культурні цінності є основою розвитку сучасної цивілізації й важливим елементом формування свідомості народів. Підтримуючи ініціативи багатьох держав у сфері гармонізації реституційних відносин, в тому числі таких, як Рада Європи, ЮНЕСКО та усіх супутніх їм організацій і товариств, Україна заявляє, що проблема повернення культурних надбань, контролю за їхнім переміщенням є складовою частиною культурної тактики і стратегії, важливим чинником цілісного усвідомлення національної культури, що таким чином стверджує територіальну цілість і недоторканість.

Міжнародні відносини характеризуються зв'язками держав в найрізноманітніших областях людської діяльності. В першу чергу це стосується політичних відносин, на основі яких кожна держава будує свою зовнішню політику, яка визначає основи співпраці цієї держави з іншими державами в інших областях міжнародних зв'язків: в економічній області, в області науково-технічної співпраці, в гуманітарній області, в області міжнародної боротьби із злочинністю. Співпраця держав в області культури теж входить в цей список. Культура, сама по собі як загальнолюдська цінність, не визнає меж. Взаємодія, взаємозбагачення різних культур відбувається на найрізноманітніших рівнях і держави не в силах зупинити цей процес. Проте, державам під силу процес цей спростити, прискорити, зробити найприйнятнішим "правила гри", за якого відбувається культурний обмін між державами. Інструментом цього регулювання є міжнародне публічне право, а точніше угоди і конвенції між суб'єктами міжнародного права, регулюючі міжнародний культурний обмін. Найважливішою функцією спілкування держав в області культури є те, що культурні обміни і співпраця сприяють кращому взаєморозумінню між людьми і між народами і сприяють таким чином зміцненню згоди між державами. Всі шедеври складають надбання загальнолюдської культури. Тому в міждержавному спілкуванні відбувається взаємообмін культурними цінностями, на основі якого люди різних країн можуть ознайомитися з культурними цінностями, що становлять колекції різних культурних установ світу (музеї, галереї, бібліотеки). Всім цим контактам передує копітка робота багатьох людей: від урядів і міністерств держав до працівників митниць, музеїв, галерей і інших організацій.

Утвердження незалежності України пов'язане з необхідністю визначення митних кордонів, розвитком самостійної митної політики, формування ефективного та стабільного Митного законодавства, правовим регулюванням адміністративно-юрисдикційної діяльності митних органів, створенням умов для контролю за дотриманням законодавства України про митну справу та ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Не дивлячись на реалізацію заходів, спрямованих на повернення контрабандно вивезених з України культурних цінностей: фресок Бруно Шульца, вивезених до Ізраїлю, творів мистецтва та археологічних артефактів, вивезених до Угорщини, ікон та предметів живопису і антикваріату, вивезених до Франції. Сучасні терористи використовують будь-які засоби для отримання фінансової вигоди. Розвиток тероризму забезпечується за допомогою найбільш ефективних фінансових механізмів. Серед них не тільки торгівля зброєю і наркотиками, але і незаконний обіг речей, які покликані збагачувати духовний світ людини. Для запобігання подібним діям в листопаді 2001 року VI комітет Генеральної Асамблеї ООН прийняв резолюцію, що містить ряд мір щодо ліквідації міжнародного тероризму. У документі, зокрема, міститься заклик до всіх держав "утримуватися від фінансування, заохочення, підготовки або надання якої-небудь іншої підтримки терористичної діяльності". Особливо акцентується увага на необхідності швидкої і адекватної реакції з боку тих держав, які ще не підписали або не ратифікували всі існуючі конвенції. Як відомо, продаж якого-небудь товару здійснюється з метою отримання грошового еквівалента. За останній час на третє місце по об'ємах нелегальної торгівлі після зброї і наркотиків вийшов обіг культурних цінностей, виступаючих в ролі "концентратів" грошових ресурсів. Що стосується країн СНД, то у нас цей вид незаконного бізнесу вже встав на один ступінь з тіньовим оборотом зброї і наркотиків. Передумови з'явилися ще в початку 90-х років ХХ століття, коли на всьому пострадянському просторі намітилася стабільна тенденція до втрати своєї культурної спадщини. Загальна фінансова ситуація в державах, стрімке зростання цін на споживчі товари, катастрофічна інфляція дали поштовх розвитку тіньового арт-ринку. У найкоротші терміни знайшов широкий розмах нелегальний бізнес, пов'язаний з оборотом предметів мистецтва, їх перепродажем за кордон. Сьогодні є підстави говорити, що сума прибутків, що отримуються злочинним світом в результаті продажів, обчислюється декількома мільярдами доларів в рік. Україна, також серйозно підпала під вплив "культурної" мафії. Важко підрахувати загальну утрату, нанесену нашій країні діями контрабандистів. Більшість держав світу, у тому числі і Україна, визнали контрабанду одним з найнебезпечніших видів злочинної діяльності. (див. дод.6) З метою запобігання незаконному обігу предметів мистецтва сьогодні в наший країні проводяться "круглі столи", що постійно діють, присвячені посиленню боротьби з незаконним переміщенням культурних цінностей. Також держава повинна контролювати діяльність митниці, для запобігання корупції і забезпечити нормальну роботу митної служби. Для цього потрібно: вирішити кадрове питання, збільшити кількість контрольно-пропускних пунктів, збільшити кількість спеціалістів і підвищити рівень рядових митників в сфері мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей.

Можна говорити безкінечно про проблеми України, і не тільки по даному питанні, але не дивлячись на все, ведуться пошукові програми втрачених культурних цінностей, їх інвентаризація і каталогізація, створюються банки даних втрат. Нині - час збирати каміння. Ми повинні по зернині зібрати все те найцінніше, розкидане по світах, що по праву належить нам і не допустити нових втрат.

Складність і політична гострота проблеми повернення культурних цінностей взаємозумовлені. Повернення -- це рух у два напрями і міжнародний діалог двох сторін.

На сьогодні відомо не багато фактів, пов'язаних з поверненням в Україну втрачених у роки війни культурних цінностей через музеї Росії. В даний час проводиться робота по теоретичному та практичному опрацюванню позиції України в реституційному діалозі, в якому беруть участь фахівці НАН України, Міністерства культури і мистецтв, Головархіву, Міністерства закордонних справ, Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, Митної служби. Досліджено історико-правовий аспект проблеми, який передбачається обговорити на засіданні Науково-методичної ради Національної комісії. Ці матеріали публікувалися у засобах масової інформації. Складено перелік понад 750 археологічних колекцій у різні часи вивезених до Росії з території України. Опубліковано ґрунтовну працю “Українські культурні цінності в Росії. Археологічні колекції України” (Київ, 1997). Ведеться підготовка реєстрів вилучених з теренів України архівних фондів, історичних реліквій та церковних цінностей. Видано збірник документів “Українські культурні цінності в Росії: перша спроба повернення (1917-1918 рр.)” (Київ, 1997), присвячений вивченню досвіду боротьби українського народу за повернення національно-культурних надбань в період існування Української Центральної Ради, УНР та Української держави. Отримано важливі наукові документи щодо обміну культурними цінностями між Україною та Росією з фондів Історичного музею та Збройної палати в Москві, Державного Ермітажу у Санкт-Петербурзі.

На підставі Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», Конвенції ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», прийнятій у 1970 році [9,22], а також - відповідних двосторонніх угод та урядових рішень до України повернуто, як незаконно переміщені на територію інших держав, такі культурні цінності: картина голландського майстра XVII ст., вивезена під час Другої світової війни з Уманської картинної галереї; а також - ікона XVI ст. «В'їзд в Єрусалим», викрадена в 1984 р. з Національного музею у Львові. В результаті переговорного процесу з російською стороною в Україну повернуто 11 фрагментів фресок Михайлівського Золотоверхого собору, які були вивезені на територію Російської Федерації після знищення цього храму в 1930-х роках і зберігалися в «Ермітажі».

У листопаді 2001 р. урядові ФРН передано так званий “Архів Баха”, який зберігався в Державному архіві-музеї літератури і мистецтв України. Німецька сторона зробила для України копії згаданого архіву, передала сучасне обладнання для архіву-музею, комп`ютери, прийняла українських експертів у ФРН за рахунок німецької сторони. У лютому 2004 року урядові ФРН повернуто два альбоми гравюр з Дрезденської картинної галереї, що зберігалися в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків - альбом гравюр із картин французьких художників флористів XVII-XVIII ст. та альбом творів Ніколя Бертена. У липні 2004 р. урядові Нідерландів передано колекцію Франса Кенігса, яка зберігалася в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. За І півріччя 2005 р. проведено експертизу, створено банк даних та передано до державних музеїв, бібліотек, архівів і релігійних установ 5 252 одиниць культурних цінностей на суму 105 тис. 603 грн. Ведеться активна робота по підготовці засідання Міжурядової українсько-польської комісії у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей, першого засідання українсько-польських експертів з питань бібліотечної спадщини. Іде підготовка до засідання Українсько-німецької комісії з питань повернення втрачених або незаконно переміщених культурних цінностей. Україна передала Німеччині для вивчення матеріали з результатами дослідження архіву рейхсляйтера Розенберга. Там є свідчення того, яким чином під час фашистської окупації системно вивозилися українські культурні цінності та що саме було вивезено.[46,79]

Продовжується робота по виконанню доручення Президента України щодо вивчення шляхів повернення козацьких реліквій та речей, пов`язаних з особистістю Богдана Хмельницького. Готується до видання науково-довідковий матеріал «В пошуках втрачених клейнодів». Створюється банк даних про культурні цінності, вилучені митними або правоохоронними органами, а також конфісковані за рішенням суду та обернені в доход держави. Продовжується створення єдиної електронної бази даних на втрачені пам`ятки музеїв та бібліотек України під час та внаслідок Другої світової війни. Формування такої бази значно полегшить пошук українських культурних цінностей за кордоном.

У сучасному значенні термін «митна справа» охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаний із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках державної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, служить задоволенню різноманітних інтересів і потреб. Навіть спрощений історичний огляд дає можливість визначити етапи еволюційного процесу основних митно-правових інститутів та в цілому понятійного апарату, зрозуміти об'єктивність висновку, що митна справа є однією із важливих ознак державності.

Митна служба, була і залишається останнім форпостом держави на шляху до втрати, незаконного вивезення, культурної спадщини.

Размещено на Allbest.ru