Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України

Порядок прийняття на службу до митних органів України. Сутність та елементи правового статусу, обов’язки посадових осіб органів митної служби. Порядок видачі форменого одягу посадовим особам митних органів, його види. Правила носіння, строки видачі.

Рубрика Таможенная система
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.11.2014
Размер файла 218,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОСАДОВІ ОСОБИ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

1.1 Правові засади про державну службу в Україні

1.2 Порядок прийняття на службу до митних органів України

1.3 Особливості проходження служби в митних органах України; спеціальні звання посадових осіб митних органів України

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

2.1 Права та обов'язки посадових осіб митних органів України

2.2 Правовий захист посадових осіб митних органів України

2.3 Соціальний захист посадових осіб митних органів України

РОЗДІЛ 3. ФОРМЕНИЙ ОДЯГ ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

3.1 Порядок видачі форменого одягу посадовим особам митних органів, його види

3.2 Правила носіння, строки видачі

3.3 Порядок зберігання форменого одягу

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Митна служба України, яка є єдиною загальнодержавною системою, що складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій, виконує широке коло завдань у сфері митної справи. Від належного виконання працівниками митних органів своїх функцій значною мірою залежить захист економічних інтересів України. За таких умов особливо гостро постають питання визначення правових засад про державну службу та правового статусу їх посадових осіб, які наділені зовнішніми або внутрішніми державно-владними повноваженнями, несуть підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов'язків. Чітке визначення та юридичне закріплення правового статусу посадових осіб митних органів має важливе науково-практичне значення, оскільки неналежна регламентація його складових (прав, обов'язків, обмежень, гарантій та відповідальності) веде до порушення законності, знеособлення керівництва і зниження відповідальності за прийняті рішення.

Сьогодні має місце невідповідність деяких положень Митного кодексу України Закону України „Про державну службу ” в частині, що стосується порядку і умов проходження служби працівниками митних органів, відсутнє чітке визначення поняття посадової особи митних органів, нормативно не розмежовано посадових та службових осіб митних органів, залишається не врегульованою система повноважень та обов'язків посадових осіб митної служби, ґрунтовного теоретичного осмислення вимагають питання, пов'язані з обмеженнями посадових осіб митних органів під час їх професійної діяльності, забезпеченням правових і соціальних гарантій працівників цієї правоохоронної структури та їх юридичною відповідальністю.

Таким чином, викладені вище обставини, а також відсутність належного предметного дослідження даної проблеми в науці адміністративного права обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов'язаних із особливостями проходження служби в митних органах України посадовими особами, а також їх правовим статусом.

Об'єкт дослідження. Законодавчі та нормативно - правові акти, що регулюють порядок проходження служби посадовими особами в митних органах України.

Предмет дослідження. Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України.

Мета роботи. На основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначити особливості проходження служби в митних органах України.

Завдання роботи. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити такі основні завдання:

- з'ясувати правові засади про державну службу в Україні;

- з'ясувати сутність посади як організаційно-правової форми службової діяльності;

- встановити порядок прийняття на службу до митних органів України;

- з'ясувати сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України;

- проаналізувати проблемні питання проходження служби посадовими особами митних органів України;

- охарактеризувати права та обов'язки посадових осіб митної служби;

- на підставі виконання цих завдань виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення теоретико-правових засад проходження служби в митних органах України та сформулювати їх у висновку.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта дослідження, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження аналітичних матеріалів, точок зору авторів з окремих питань, які є предметом дослідження. Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження окремих видів посадових осіб митної служби України, особливостей проходження служби посадовими особами митних органів України. За допомогою системно-структурного методу було здійснено класифікацію посадових осіб митної служби, з'ясовано сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України, охарактеризовано їх права та обов'язки.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОСАДОВІ ОСОБИ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

1.1 Правові засади про державну службу в Україні

Державна служба органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада -- це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату -- державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід зазначити, що державну службу, в свою чергу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах і органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави -- законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

Державний апарат організовує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, розв'язання найважливіших справ державного й громадського життя [19, с.98]. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [2, ст.1].

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 p., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби. У `ст. 4 цього Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту й професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не говориться про можливість і порядок перебування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовують у різних галузях управління.

Принципи державної служби -- це такі основоположні ідеї, настанови, положення, що віддзеркалюють об'єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації цілей, завдань і функцій держави, органів усіх гілок влади, прокуратури, повноважень та обов'язків державних службовців [28, с.119].

Рис 1.1 Принципи державної служби

- рівний доступ громадян до державної служби визначений у ст.38 Конституції України і свідчить про потенційну можливість для кожного громадянина України бути державним службовцем;

- політична і релігійна нейтральність; вони указують на неприпустимість керуватися міркуваннями партійного характеру у виконанні обов'язків державної служби, а також про те, що жодна релігія не може визнаватись як державна чи обов'язкова. Слід підкреслити, що на сьогодні державний службовець не позбавлений права бути членом політичної партії (у спеціалізованому законодавстві подібні обмеження торкаються працівників прокуратури, органів внутрішніх справ (ОВС), співробітників Служби безпеки України (СБУ), військовослужбовців). Водночас йдеться про те, що «державному службовцю, дійсно, слід уникати дій, які можуть викликати уявлення щодо його упередженості у вирішенні службових справ»;

- єдність системи державної служби характеризується впровадженням у життя єдиної державної політики у зазначеній сфері незалежно від конкретного державного органу, який втілює в життя завдання і функції держави та в якому працюють державні службовці;

- відкритість і прозорість свідчать про можливість здійснення громадського контролю за діями державних органів (посадових осіб) а також об'єктивне інформування громадськості відносно підготування і втілення в життя державно-управлінських рішень [32, с. 138-139].

Види державної служби. Доцільно розрізняти два основні види державної служби:

1. Загально функціональна державна служба (типовий варіант державної служби, яка має місце в Секретаріаті Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, в апаратах органів виконавчої влади та інших державних органів). Вказаний вид державної служби регулюється положеннями Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу».

2. Спеціалізована державна служба (служба в ОВС, військова, дипломатична, митна, податкова, прикордонна служби, служба в органах прокуратури, юстиції, судових органах тощо). Особливостями зазначених варіантів спеціалізованої державної служби є те, що вони регулюються положеннями спеціальних законів (наприклад, закони України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про службу безпеки України») [32, с.140].

Правове регулювання державної служби. Державна служба являє собою комплексне утворення, з функціонування якого виникає велика кількість суспільних відносин, які регулюються нормами багатьох галузей права (законодавства). Адміністративне право в цьому аспекті займає провідне місце, оскільки його норми упорядковують найважливіші елементи державної служби. Місце та роль адміністративного та інших галузей права в регулюванні суспільних відносин, що виникають в процесі державної служби, зазначені на рис. 1.2:

Рис 1.2 Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державну політику в сфері державної служби визначає Верховна Рада України. Її основними напрямами є вивчення цілей, завдань і принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики і функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України. Указом Президента України від 24 липня 1995 р. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрами».

На Головне управління державної служби покладено прогнозування й планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері державної служби в державних органах та їх апараті, розробку та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробку, координацію й контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та розв'язання інших питань організації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регулюють спеціальні закони України, вирішують ці органи, то є важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об'єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Положення про Координаційну раду з питань державної служби затверджує Кабінет Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України [19, с.100-101].

У Законі «Про державну службу» відсутні положення, що стосуються регулювання правового статусу керівників, їх заступників, керівників структурних підрозділів та інших посадових осіб державних підприємств і установ. Водночас слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 p. посади працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств віднесені до четвертої категорії посад державних службовців.

Управління державною службою. У рамках висвітлення організаційно-правових засад державної служби необхідно зупинитися на питаннях управління державною службою. Система управління на рівні держави функціонує з метою координації діяльності державних органів і посадових осіб, здійснення позавідомчого контролю за діяльністю державних службовців, організації підготовки кваліфікованих кадрів для державної служби. Органи, що здійснюють управління державною службою, зазначені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Органи, що здійснюють управління державною службою

Головне управління державної служби України (Головдержслужба) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.

Необхідно зазначити, що правовий статус Головдержслужби змінювався. Від 1994 p., коли її створили, служба була підзвітна і підконтрольна Кабінетові Міністрів України, а від 2000 p., як наслідок проведення реформи державної служби, цей орган виконавчої влади є підзвітним і підконтрольним Президентові України. З метою підвищення ефективності державної служби, її реформування згідно з вимогами Концепції адміністративної реформи було створено Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України.

До складу ради входять: керівник Секретаріату Президента України - голова ради; Міністр Кабінету Міністрів України - заступник голови ради; начальник Головного управління державної служби України - заступник голови ради; Міністр юстиції України; Міністр економіки України; Міністр праці та соціальної політики України; Міністр освіти і науки України; керівник Апарату Верховної Ради України; перший заступник Міністра фінансів України; президент Національної академії державного управління при Президентові України; голова Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України; керівник Головної служби регіональної та кадрової політики Секретаріату Президента України; голова Національного банку України; директор Департаменту кадрового забезпечення та персоналу Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також по одному представнику Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України, представники місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, науковці [32, с.141-143].

«Категорія посади» є одним із найважливіших понять державної служби. Вчені розуміють посаду як найпростіший елемент як основну клітину управлінської структури. Системи державної служби використовують високо конструктурований процес для визначення посад організаційної структури.

Державно-службова посада - це визначена структурою та штатним розкладом первинна структурна одиниця органу державної влади (організації) та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами (посадові інструкції) коло службових функції та повноважень [26, с.453].

Процес проходження державної служби в сфері виконавчої влади багато в чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень і обов'язків окремих службовців. За цими ознаками всіх службовців органів державного управління поділяють на види. В теорії адміністративного права та практиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах -- положеннях, статутах, рішеннях тощо.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представників адміністративної влади [19, с.103].

Відповідно до Закону «Про державну службу» посадові особи - це керівники та заступники керівників органів державної влади та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Термін «посадова особа» зумовлюється не поняттям «посада», а пов'язується з наявністю особливих, посадових повноважень. Таким чином, посадові особи мають право здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, що призводять до юридичних наслідків. Особливим різновидом посадових осіб є представники влади. До них належать працівники, наділені владними повноваженнями публічного характеру, тобто розпорядчою владою поза межами організації, в якій вони працюють, і щодо багатьох організацій і громадян, які організаційно їм не підпорядковані (наприклад, голови обласних державних адміністрацій, міські голови) [26, с.454].

Діяльність допоміжного персоналу пов'язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та інші [19, с.103].

Спеціалісти - державні службовці, які за рахунок наявності необхідної професійної освіти і знань сприяють виконанню завдань і функцій державних органів у межах своїх службових повноважень. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти тощо. Їх посади не пов'язано з керівною діяльністю й не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок тощо[32, с.150].

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них -- і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення [19, с.104].

За положенням чинного законодавства, Закон України «Про державну службу» визначає сім категорій посад державних службовців, яким відповідають п'ятнадцять рангів.

Перша категорія - посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України тощо.

Друга категорія - посади заступників глави Секретаріату Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

Четверта категорія - посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України тощо.

П'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади [2, ст..25].

Що стосується рангів державних службовців, то із зайняттям посади, віднесеної до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг і т. д.

Отже, державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави -- законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

1.2 Порядок прийняття на службу до митних органів України

Згідно статті 412 МКУ на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я виконувати завдання, покладені на митну службу України.

Законодавство про службу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначає декілька критеріїв для відбору кандидатів. По-перше, ці критерії стосуються власне самої особи претендента на службу в митні органи. Зокрема, проходити службу в митних органах можуть виключно громадяни України, незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та місця проживання. Митне законодавство встановлює досить жорсткі критерії, що стосуються судимості особи [27, с.65].

Так, відповідно до ч. 2 ст. 412 МКУ не можуть бути прийняті на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій. Посадові особи митної служби України, визнані за вироком суду, що набрав законної сили, винними у вчиненні злочину, звільняються із служби в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях.

Законодавством встановлюються й інші обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації. Зокрема не приймаються на службу в митні органи особи: визнані у встановленому порядку недієздатними; займатимуть посади, перебування на яких передбачає прийняття рішень з питань діяльності підприємств, а також службові зносини з такими підприємствами, якщо у штаті цих підприємств перебувають близькі родичі зазначених посадових осіб; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі своїм близьким родичам чи своякам та ін.. Також ці критерії стосуються професійної підготовки претендента на службу в митні органи. В основному такі критерії містяться у Кваліфікаційному довіднику посад митної служби України. Проте, можна навести й примірний перелік загальних критеріїв оцінки претендентів на посади в митні органи. Професійну компетентність претендента визначають: професійні знання, професійні вміння й навички, уміння формулювати точку зору, готовність до дій, оперативність мислення, працездатність і витривалість, самостійність, відповідальність, творчість у вирішенні поставлених завдань. Критерії, що характеризують морально-ділові якості особи такі: рівень загальної культури, стиль спілкування з людьми,схильність до співробітництва з колегами та керівництвом, дисциплінованість та ін. [27, с.65-66].

Прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації на посади державних службовців здійснюється, як правило, на основі конкурсного відбору. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169 [27, с.70].

Особи для прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації подають документи і відомості, передбачені законодавством України. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу в митні органи відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України [1, ст.15].

Відповідно до ч. 1 ст. 412 МКУ, з прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців з метою перевірки відповідності особи роботі, яка їй доручається. Конкретний термін випробування встановлюється залежно від професійного рівня особи і посади, на яку вона прийнята. Як правило за результатами випробування приймається рішення про первинну атестацію працівника та присвоєння спеціального звання. Випробування не встановлюється для осіб, які вступають на службу в митні органи на конкурсній основі, випускників митних закладів освіти та інших вищих закладів освіти, в яких здійснюється підготовка фахівців для митної служби України, а також інших категорій осіб, визначених чинним законодавством [27, с.66].

Громадяни, які приймаються до митних органів, підписують зобов'язання про дотримання обмежень, пов'язаних з проходженням митної служби.

Посадові особи митної служби при виконанні службових обов'язків діють в межах визначених повноважень та керуються при цьому тільки Конституцією України, Митним кодексом та законодавством України, і підпорядковуються тільки своїм безпосереднім та прямим керівникам. Ніхто інший не має права втручатися в законну діяльність посадових осіб митної служби України.

Ст. 413 МКУ встановлює два різновиди морально-правових зобов'язань, що приймають посадові особи митної служби України: Присяга та урочисте зобов'язання. Особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається в особовій справі працівника. Про прийняття Присяги робиться відповідний запис у трудовій книжці.

Отже, прийняття на службу до митних органів України регулюється статтею 412 Митного Кодексу України, згідно якої на службу до митних органів, спеціальних митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку на основі конкурсного відбору.

1.3 Особливості проходження служби в митних органах України; спеціальні звання посадових осіб митних органів України

Зазвичай, під проходженням служби в митних органах розуміється сукупність юридичних фактів, які характеризують правовий стан працівників митних органів і відображають його динаміку. До елементів проходження служби відносяться: прийняття на службу в митні органи; присвоєння спеціального звання; проходження службової атестації; переміщення по службі; звільнення [25, с.42].

Організаційною формою проходження державної служби є система державних органів. Їх диференціація за завданнями та функціями вимагає встановлення особливостей проходження служби у відповідних органах, що безпосередньо стосується і проходження служби посадовими особами митних органів. Питання проходження державної служби службовцями митних органів, зокрема і їх посадовими особами регулюються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу» (з тих аспектів проходження служби, які неврегульовані Митним кодексом України), Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» та цілою низкою підзаконних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Головного управління державної служби України, Державної митної служби України.

На мою думку, проходження служби посадовими особами митних органів об'єднує правові норми, які регулюють такі питання:

1) прийняття на державну службу (призначення на посаду); 2) прийняття присяги та урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби; 3) порядок присвоєння спеціальних звань; 4) стажування; 5) встановлення умов проходження державної служби, зокрема визначення посадових повноважень та відповідальності, режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток), грошового та матеріального забезпечення та ін.; 6) забезпечення безпеки під час виконання службових обов'язків; 7) соціально-правовий захист службовців; 8) організацію професійної підготовки службовців; 9) сумісництво; 10) заохочення; 11) оцінювання професійної діяльності; 12) просування (переміщення) по службі; 13) припинення державної служби.

Проходження державної служби посадовими особами органів митної служби є свого роду певним процесом, який складається з послідовних етапів, зокрема:

1) прийняття на службу;

2) безпосереднє проходження служби;

3) звільнення зі служби.

Аналіз приведених вище аспектів проходження служби посадовими особами митних органів надав змогу звести їх у дві групи:

1) перша - ті, які регулюються адміністративно-правовими нормами, зокрема: прийняття на державну службу (призначення на посаду); прийняття присяги та урочистого зобов'язання; стажування; організація професійної підготовки службовців; сумісництво; порядок присвоєння спеціальних звань; заохочення і притягнення посадових осіб до відповідальності; атестацію; просування (переміщення) по службі; забезпечення безпеки під час виконання службових обов'язків;

2) друга - ті, які регулюються нормами трудового права, зокрема: встановлення робочого часу для посадових осіб митної служби; грошове та матеріальне забезпечення (преміювання, встановлення надбавок); надання відпусток; соціально-правовий захист службовців.

Однак деякі аспекти проходження служби регулюються як адміністративно-правовими нормами, так і нормами трудового права, наприклад: профорієнтаційна робота; стажування; організація професійної підготовки службовців; сумісництво; заохочення; притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності; підстави і способи припинення державної служби.

Перший елемент (аспект) проходження служби посадовими особами митних органів - прийняття на державну службу, описаний в підрозділі 1.2. даного розділу.

Одним із аспектів проходження служби в органах митної служби є присвоєння спеціальних звань. Так, відповідно до ст.410 МКУ, спеціальні звання присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи. Спеціальне звання дійсного державного радника митної служби присвоюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Спеціальні звання державного радника митної служби 1, 2, 3 рангів присвоюються Президентом України за поданням керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Спеціальні звання радника митної служби 1, 2, 3 рангів, інспекторів митної служби 1, 2, 3, 4 рангів, інспекторів митної служби та молодших інспекторів митної служби присвоюються керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Спеціальне звання курсанта присвоюється керівниками відповідних закладів освіти, що віднесені до сфери управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Порядок присвоєння спеціальних звань визначається Положенням про спеціальні звання посадових осіб митної служби України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця в митних органах, проводитися їх стажування терміном до двох місяців, умови та порядок проведення якого регулюється Положенням про порядок стажування у державних органах, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.1994 р. № 804. Стажування проходять як особи, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду в органах митної служби. Зарахування на стажування, терміни та процедура його проходження оформлюються наказом керівника того митного органу, де проводиться стажування. Під час проходження стажування працівник повинен додержуватись правил внутрішнього трудового розпорядку державного органу, де він проходить стажування.

Одним із необхідних елементів проходження служби є встановлення умов її проходження, зокрема: 1) визначення посадових повноважень (прав та обов'язків); 2) відповідальності; 3) режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток); 4) грошового та матеріального забезпечення (преміювання, встановлення надбавок); 5) передбачення інших гарантій та компенсацій.

Що стосується режиму робочого часу та часу відпочинку (відпусток) посадових осіб митних органів, то у ст.411 МКУ говориться тільки про робочий час, зокрема, у цій статті зазначається, що тривалість робочого часу посадових осіб митної служби України встановлюється відповідно до законодавства України про працю. Однак для виконання невідкладних заходів з митного контролю, митного оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил та інших службових завдань посадові особи митних органів України за розпорядженням керівника митного органу або його заступника можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Оплата праці посадових осіб митних органів України у надурочний, нічний час, а також у святкові і неробочі дні провадиться відповідно до чинного законодавства.

Важливе значення під час проходження служби має грошове та матеріальне забезпечення (преміювання, встановлення надбавок, забезпечення форменим одягом, приміщеннями, комп'ютерною та оргтехнікою тощо), які є певними умовами проходження державної служби посадовими особами митних органів. Так, відповідно до ст.428 МКУ держава гарантує оплату праці посадових осіб митної служби України з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов'язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат. Так згідно Постанови Кабінету Міністрів від 14.04.2004 р. № 497 вказано виплачувати: посадовим особам митної служби, служба яких має роз'їзний характер, надбавку у розмірах згідно із законодавством; посадовим особам регіональних митниць, спеціалізованих митних установ доплату за роботу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; посадовим особам митної служби (крім посадових осіб, які займають штатні посади в митних навчальних закладах і займаються педагогічною або науковою діяльністю), які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності, доплату у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу.

Під матеріальним забезпеченням в науковій літературі розуміється: організований державою та її органами процес обігу матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання) та найбільш раціональне їх перепровадження від виробників до споживачів. На мою думку, матеріальне забезпечення митних органів - це їх забезпечення матеріально-технічними ресурсами, необхідними для своєчасного й безперебійного виконання митних завдань. Питання матеріально-технічного забезпечення митних органів віднесені до компетенції Департаменту ресурсного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації об'єктів митної інфраструктури Державної митної служби України та керівників митних органів різного рівня.

Важливим елементом проходження служби посадовими особами митних органів є система їх професійної підготовки. Однак у ст.417 МКУ мова йде тільки про деякі види системи професійної підготовки, зокрема про підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби, яка відповідно до цієї статті забезпечує:

1) підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів; 2) підготовку фахівців митної справи з вищою освітою; 3) перепідготовку працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; 4) підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; 5) стажування молодих спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву; 6) самостійне навчання посадових осіб митної служби України.

До складових цієї підготовки крім тих, які вказані в МКУ також відносять: наставництво; практику; службову підготовку; навчання під час проведення постійно діючих галузевих та міжгалузевих семінарів, науково-практичних конференцій, круглих столів; навчання в наукових школах, які також повинні дістати нормативне закріплення.

До елементів проходження державної служби посадовими особами в митних органах відноситься сумісництво, яке в п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій визначено як виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом [4, п.1].

Відповідно до ст.415 МКУ, посадові особи митної служби України не мають права:

1) займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності та медичної практики); 2) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю; 3) бути повіреним третіх осіб у митних справах. Відповідно до Роз'яснення Головного управління державної служби «Про роботу державних службовців за сумісництвом», державний службовець не має права виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики) [18].

Однак державні службовці можуть займатися творчою діяльністю, яка не входить до їх функціональних обов'язків (в тому числі і на умовах сумісництва) у вільний від своєї основної роботи час.

Важливим стимулюючим фактором і одним із елементів проходження служби є застосування заохочень. Відповідно до п.12 Закону України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», заохочення є важливим засобом впливу на посадових осіб митної служби і зміцнення службової дисципліни, що реалізується у формі заходів матеріального та морального стимулювання, які застосовуються до посадових осіб митної служби за сумлінне ставлення до своїх службових обов'язків.

Посадові особи митної служби заохочуються за зразкове виконання покладених на них службових обов'язків, бездоганну службу, активність та ініціативність, виявлені під час виконання своїх службових обов'язків.

За значні трудові досягнення та виявлення самовідданості, мужності, героїзму і відваги посадові особи митної служби можуть бути представлені до присвоєння почесних звань та нагородження державними нагородами.

Заохочення застосовуються на підставі сукупної оцінки професійних якостей, результатів роботи, ступеня активності, ініціативності та дисциплінованості посадової особи митної служби.

Важливим аспектом проходження служби в митних органах є оцінювання персоналу.

Однак слід відмітити два важливих моменти:

1) на даний час в органах митної служби відсутня загальноприйнята, і як слід нормативно закріплена система оцінки професійних і ділових якостей державного службовця;

2) існуючі системи оцінки ефективності професійної діяльності спеціалістів митних органів не враховують специфіки державної служби. Це зумовлює різні вимоги та різні підходи до визначення критеріїв оцінки діяльності посадових осіб митних органів та не сприяє об'єктивності такої оцінки і виробленню єдиної стратегії щодо підвищення професіоналізму та компетентності державної служби в органах митної служби.

Доцільно виділити дві основні форми оцінювання професійної діяльності державних службовців митних органів: 1) атестація; 2) щорічна оцінка виконання службовцями митних органів покладених на них обов'язків і завдань.

Так, під атестацією розуміють перевірку (визначення) відповідності ділової кваліфікації, рівня знань і навичок посадової особи митного органу, інших його суспільно значущих якостей посаді, яку він займає. Як зазначено в Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р. № 1984 атестація посадових осіб митної служби проводиться з метою підвищення ефективності їх діяльності та відповідальності за доручену справу [14, п.1].

Просування (переміщення) по службі посадових осіб митних органів провадиться: а)на вищі посади - в порядку просування по службі; б) на рівнозначні посади - у разі необхідності укомплектування інших посад або для доцільнішого їх використання з урахуванням ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю; в) у зв'язку з початком навчання у митних закладах освіти; г) на нижчі посади.

Рішення про переведення по службі приймається керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи.

Так, переведення по службі на вищу посаду здійснюється з урахуванням ділових і моральних якостей працівника, його організаторських здібностей, результатів роботи і атестації, авторитету в колективі. Вищі посади можуть заміщатися на конкурсних засадах. Проведення конкурсу регулюється Положенням про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 782. Так, відповідно до цього Положення, рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу, в якому оголошується конкурс. Його наказом утворюється конкурсна комісія, яку очолює, як правило, заступник керівника. Інформація про конкурс на заміщення вакантних посад та умови конкурсу публікуються в пресі та поширюються через інші засоби масової інформації не пізніш як за місяць до проведення конкурсу і доводяться до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс[15, п.6].

Останнім процедурним аспектом проходження служби є припинення державної служби. Так, згідно з п.44 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України, посадові особи митних органів, які виявили бажання звільнитися зі служби, письмово попереджають про це керівника митного органу не пізніш як за два тижні до дня звільнення. Посадові особи митних органів звільняються зі служби: за віком - у разі досягнення віку, встановленого для них пунктом 10 цього Положення; через хворобу - у разі визнання їх непридатними до служби в митних органах за рішенням медичної комісії; через службову невідповідність; за порушення дисципліни, правил митного контролю, за інші вчинки, що дискредитують службову особу, відповідно до Дисциплінарного статуту працівників митних органів України; за власним бажанням; через скорочення штатів - у разі відсутності можливості використання по службі; у зв'язку з переведенням у встановленому порядку на іншу роботу.

Службові особи, засуджені за вчинення злочину, підлягають звільненню зі служби в митних органах після набуття законної сили вироку суду. Звільнення з роботи службових осіб митних органів провадиться керівниками органів, які мають право прийняття на роботу.

Отже, до елементів проходження служби відносяться: прийняття на службу в митні органи; присвоєння спеціального звання; проходження службової атестації; переміщення по службі; звільнення. Питання проходження державної служби службовцями митних органів, зокрема і їх посадовими особами регулюються Митним кодексом України, Законом України «Про державну службу» (з тих аспектів проходження служби, які неврегульовані Митним кодексом України), Законом України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» та цілою низкою підзаконних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Головного управління державної служби України, Державної митної служби України.

митний служба посадовий формений

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

2.1 Права та обов'язки посадових осіб митних органів України

Права посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов'язків з метою забезпечення публічних інтересів. У зв'язку з цим вони повинні бути політично нейтральними, неупередженими державними службовцями, які діють виважено і результативно, дотримуються етичних вимог, підвищують авторитет державної служби, зміцнюють репутацію державного службовця митної служби.

Однак слід зазначити, що недоліком МКУ є те, що у ньому права та обов'язки посадових осіб подаються у не систематизованому порядку, що як слід ускладнює їх розуміння та реалізацію. Крім цього, у посадових інструкціях не завжди проводиться чітке розмежування службових обов'язків і прав посадових осіб митних органів. Така ситуація має негативні наслідки, оскільки трапляються випадки, коли службовий обов'язок розцінюється як право посадової особи на вчинення відповідних дій, що може привести до бездіяльності і як слід до безвідповідальності посадової особи стосовно вирішення тих чи інших питань службової діяльності. У ст.408 МКУ лише зазначено, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України „Про державну службу”.

В науковій літературі існує декілька класифікацій прав державних службовців. Так, О.І.Бєдний за колом посад, на які ці права поширюються, виділяє такі їх групи: 1) основні права, які закріплюються в найбільш загальних нормативно-правових актах, як правило, законах та поширюються на всіх службовців, які займають посади відповідно в державних органах або в органах місцевого самоврядування; 2) спеціальні права, які закріплюються в загальних нормативно-правових актах, які регулюють правовий статус окремих державних органів та їх службовців; 3) посадові права, які закріплюються, як правило, в локальних нормативно-правових актах, зокрема у посадових інструкціях та стосуються конкретних службовців, які займають відповідні посади [21, с.96].

О.Ю.Оболенський права державного службовця поділяє на три групи: 1) права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист (ознайомлення з документами, які визначають його права та обов'язки на державній посаді державної служби; ознайомлення з усіма матеріалами своєї особової справи; проведення на його вимогу службового розслідування для спростування відомостей, які плямують його честь і гідність; право на звертання державного службовця до відповідних органів державної влади або до суду для вирішення спорів, що пов'язані з державною службою та ін.); 2) права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов'язків (одержання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов'язків; відвідування в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності; прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов'язків; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації та ін.); 3) права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця (участь за своєю ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади; просування по службі, збільшення заробітної плати з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації; пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби; об'єднання в професійні спілки; право на заробітну плату; право на щорічну оплачувану відпустку та ін.) [28, с.191-193]. Ю.П.Битяк, права службовців поділяє на: 1) загальні, які надані всім державним службовцям, і 2) спеціальні (конкретні), які визначаються для кожного службовця залежно від посади, яку він займає [20, с.92].


Подобные документы

  • Вимоги до кандидатів на вступ до служби в митні органи, порядок вступу на службу та її проходження. Обмеження та заборони, що стосуються працівників митних органів. Присвоєння спеціальних звань та порядок просування по службі, види звань та атестація.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 13.03.2011

  • Порядок формування та правові основи діяльності юридичної служби в митних органах. Права та обов’язки юридичної служби митних органів. Аналіз претензійно-позовної роботи митних органів на прикладі Харківської митниці. Розгляд проблем, шляхи їх вирішення.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 18.02.2011

  • Соціальний захист посадових осіб митних органів. Різновиди та правове регулювання режиму робочого часу, як соціальної гарантії працівників митної служби України. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту.

    курсовая работа [57,1 K], добавлен 13.03.2011

  • Порядок проходження служби в митних органах України та його правове регулювання. Законодавство України з питань державної митної справи. Визначення термінів і понять, які використовуються в митній справи. Гарантування безпеки зовнішньої торгівлі.

    реферат [22,9 K], добавлен 27.06.2013

  • Правове регулювання та головні напрямки політики митних органів України. Інформаційна служба та інформаційна мережа митних органів України, основні напрями їх роботи. Роль юридичних підрозділів у реалізації інформаційної політики митних органів України.

    курсовая работа [74,9 K], добавлен 18.02.2011

  • Завдання митної системи України. Підпорядкування митних органів певній державній інституції. Види митних територій, їх охоплення митно-тарифним регулюванням зовнішньоекономічних відносин. Механізм прийняття рішень у сфері застосування митного тарифу.

    реферат [923,8 K], добавлен 13.09.2009

  • Місце Державної митної служби України в системі органів державної виконавчої влади: система, основні функції та завдання даної служби. Взаємодія Державної митної служби України з іншими державними органами: правоохоронними та органами місцевої влади.

    курсовая работа [44,1 K], добавлен 13.03.2011

  • Роль юридичної служби митниці в опрацюванні, реєстрації й обліку договорів у Держмитслужбі України. Робота регіональної митниці з договорами на виконання підрядних робіт за державним замовленням. Адміністративні договори у діяльності митних органів.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 18.02.2011

  • Загальна характеристика системи митних органів в Україні. Правовий статус Державної митної служби. Захист економічного суверенітету країни. Фіскальна функція Митної служби. Розрахунок суми акцизного збору і суми мита в разі застосування адвалерних ставок.

    реферат [140,2 K], добавлен 02.06.2011

  • Структура, особливості діяльності митної служби в Україні та її функції, нормативно-правова основа. Взаємовідносини митних органів з іншими державними органами в галузі митної справи. Дослідження нормотворчої діяльності, що здійснюється митною службою.

    дипломная работа [75,5 K], добавлен 03.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.