Екологія рідких тварин України

Парусники. Близький родич метелика-аполон. Розмірами від дещо більший від махаона - розмах його крил до 9 сантиметрів.

Парусник-поліксена. Розмах його крил - до 5 сантиметрів. Водиться на півдні. І аполон і парусник-поліксена - рідкісні метелики.

Бражники. Літають переважно в сутінках. Сфінкси - прекрасні літуни, вони пролітають іноді сотні кілометрів. Олександрович бражник, зокрема, може за одну добу подолати 1200 кілометрів. Швидкість польоту більшості цих метеликів перевищує 50 кілометрів за годину. Найбільше бражників водиться в Америці. У нашій країні живе близько 20 видів цих метеликів. До „Червоної книги України” занесено п'ять видів, які зустрічаються досить рідко й охороняються законом як неповторні форми живої природи.

Олександровий бражник. Вчені давно цікавляться вмінням багатьох тварин добре маскуватися. Скопіювавши забарвлення у метелика, конструктори зробили майже непомітним військовий літак. Водиться у нас в Криму, іноді залітає навіть у центральні частини.

Бражни - прозерпіна. Цих метеликів ще можна зустріти в центральних областях і на півдні України.

Бражник - джмелевидка.

Бражник дубовий. Водиться на півдні.

Бражник - мертва голова. Довгий час цей бражник наводив жах на бубонних людей. Вважалось, що мертва голова - провісник всіляких лих. Мертва голова мріє кричати. Звук дуже різкий, пронизливий! Два століття билися вчені, щоб розгадати механізм дивовижного звучання. Першим взяти за цю справу французький фізик і зоолог Реомюр.

Ще шістдесят вчених за Реомюром бралися встановити істину і лише в 20-х роках двадцятого століття проблема була вирішена. Хейнріх Прелл дослідив, що горлянка, котра під час їди діє як насос, в інший час править за міхи. Писк метелика „розпродається” на дві частини: низький звук і високий - пронизливий. Низький виникає тоді, коли метелик втягує повітря, а високий - коли плівка опущена, й повітря з силою вихоплюється назовні. Водяться мертві голови на півдні, однак окремі екземпляри залітають і в центральні та північні області. Ці метелики цікаві ще й тим, що на відміну від інших бражників живляться не нектаром, а соком, який витікає з поранених дерев. Іноді вони крадуть мед у бджіл. Важко навіть повірити в таке, бо тисячі гострих жал відбивають охоту в бажаючих поласувати медом! А тим часом виходить усе просто - мертві голови, виявляється, вміють імітувати „спів” бджолиної матки, яким вона сповіщає робочих бджіл про своє народження. Метелик підбирається до льотка й подає сигнал. Зачувши його, бджоли, як заворожені, завмирають. А бражник безборонно залазить у вулик, де випиває стільки меду, скільки важить сам.

Шовкопряди. Шовкопряд - ендроміс, або шовкокрил березовий. На території України ендроміс зустрічається скрізь, але дуже рідко. Поширені шовкопряди кульбабові на півдні лісостепової зони. Улюблені місця - сухі луки, в тому числі й на схилах гір та пагорбів, залізничних насипах і придорожніх схилах. Кількість цих метеликів різко зменшилася. Зараз зустрічаються лише поодинокі екземпляри, та й то не щороку. І шовкопряд -ендроміс і шовкопряд кульбабовий занесені до „Червоної книги України” і охороняються як пам'ятка природи.

Сатурнії. В нашій крані водиться велике нічне павине око з розмахом крил до 15 сантиметрів. Крім того, що ці метелики великі, вони ще й дуже красиві. В лісовій та лісостеповій зонах нашої країни водиться павиноочка руда, або сатурнія-аглія. Навесні та на початку літа на узліссях, поблизу боліт, на берегах невеликих ставків, у садах можна побачити двох цікавих метеликів. Самиця більша від самця.

Вчені ентомологи засвідчують - з лісів та луків зникають жуки-олені, жужелиці, бронзовики, деякі бабки і бражники. Як уже зазначалося, універсальні отруйні речовини знищили багато видів корисних комах. Під загрозу поставлено існування однієї з активних складових частин великого кругообігу. Заклик про необхідність охороняти комах уже переростає в реальні заходи. На території України, зокрема, проведені значні роботи по штучному розселенню мурах та поліпшенню умов їхнього життя. Та все це не дасть потрібного ефекту, якщо кожен з нас, перш ніж занести руку на набридливу комаху, або іншій, можливо, набагато складнішій ситуації, не визначить - друг то людини чи ворог.

1.6. Риби

Серед тварин, що населяють водне середовище, значне місце посідають риби. Вони живуть постійно у воді, і це позначилося на їх будові, життєвих процесах. Риби дихають зябрами, мають кінцівки у вигляді плавців. Їхня форма тіла різноманітна і пристосована до життя у водному середовищі, що є результатом тривалого еволюційного процесу. Надзвичайна пристосованість риб до умов життя не може не викликати захоплення в кожного, хто знайомиться з дивовижної різноманітністю цієї групи тварин. Більш як половина представників рибного населення наших водойм має промислове значення. Риби, як і інші тварини, дістають інформацію про навколишнє середовищє за допомогою органів чуттів. Вони бачать, чують, відчувають запах, смак, дотик, тобто мають усі чуття, властиві більшості високоорганізованих тварин, а також людині. Крім того, риби мають ще один орган, який дає їм змогу сприймати надзвичайно слабкі зміни в навколишніх рухах води - бічну лінію.

Шип. Живе у Чорному морі - біля узбережжя Кримського півострова, та в Дунаю, Дніпрі та Дністрі. Живе у морі ходить у річки на нерест. В морі водиться переважно на мулистих ґрунтах, у річках - на глибоких місцях з чистою проточною водою і піщаним або піщано гальковим дном.

Стерлядь. Великі ріки - Дунай, Дніпро, Дністер, Буг та інші. Перебувають на глибоких ділянках рік з чистою холодною проточною водою.

Морський коник чорноморський. Азовське і чорне моря - біля берегів кримського півострова, Керченська протока, Каркінітська. Ягорлитська затоки, узбережжя від міста Очакова до гирла Дунаю. Відкриті ділянки моря або затоки із солоністю води вище 10-15%. Віддає перевагу затишним місцям з чистою прохолодною водою і мулистим, піщаним або кам'янистим дном; живе виключно серед підводної рослинності, в якій добре маскується.

Лаврак губатий. Чорне море, біля Севастополя та масиву Карадаг. Прибережна зона моря. Тримається у придонних шарах і в товщі води.

Марена дніпровська. Мешкає в басейні Дніпра та підніжжя Бугу. Ділянки рік з прискореною течією і шебенисто-гальковим дном.

Марена кримська. Середні течії річок Кримського півострова, водосховища (Бахчисарайське, Альмінське, Сімферопольське, Феодосійське). Перебувають на глибоких ділянках річок з чистою, помірнотеплою, насиченою киснем водою на висоті 300-500 м над рівнем моря. У річках перебуває серед каміння й корчів, у норах під навислими підмитими берегами, бучаках; у водосховищах - біля кам'янистого дна.

Вирезуб. В басейні Верхнього і, частково, Середнього Дністра, Сіверського Дінця. За повідомленнями рибалок, навесні дуже рідко і не щоролку трапляються поодинокі особини у нижній течії Бугу та Дністра. Живе в лиманах і опріснених ділянках моря, на нерест піднімається у річки.

Ялець данилевського. Басейн Сіверського Дінця. Переважно головне русло річок з проточною чистою водою і піщаним або піщано-глинистим дном.

Лосось чорноморський. Мешкає біля берегів Криму ( Судак і Севастополь), деякі чорноморські лимани, біля гірла Дунаю. Живе в морі, заходить у ріки на нерест.

Лосось дунайський. Мешкає у річках Тиса і Прут. Гірські річки на висоті до 600 метрів над рівнем моря. Тримається на широких і глибоких плесах, де температура води перевищує 15-20 градусів, молоді особини - на кам'янистих перекатах (реофільна риба).

Щоб водойми приносили користь теперішнім і майбутнім поколінням людей, їх води, рослинний і тваринний світ треба охороняти, тобто ставитись до них бережливо, розумно використовувати в інтересах людства на основі досягнень передової науки і техніки. Важливо не допускати забруднення і засмічення територій, прилеглих до водойм, а також їх крижаного покриву виробничими, побутовими та іншими відходами, нафтовими й хімічними продуктами, змивання яких талими і дощовими водами спричиняє погіршення якості води. Важливо запобігати забрудненню водойм мінеральними й органічними добривами та отрутохімікатами під час їх транспортування, внесення на поля, обприскування садів і лісів.

Відсутність лісів і трав'яного покрову поблизу водойм сприяє їх замулюванню, внаслідок чого вони міліють, порушується газовий і температурний режим води, зникають місця, придатні до нересту риб, зникають і кормові організми. Тому розорювати ґрунт у 25-метровій прибережній смузі забороняється. Господарська діяльність людини по-різному впливає на стан рибних запасів. Найповнішому збереженню і відновленню їх сприяють науково обґрунтовані правила рибальства. Оскільки в різних водоймах склад рибного населення неоднаковий, то й правила регулювання рибальства теж різні. Важливо знати правила рибальства, які стосуються водойм, розміщених поблизу кожного населеного пункту. У правилах рибальства визначаються строки промислу найважливіших риб. Забороняється ловити рибу в період розмноження. Деякі особливо цінні риби, чисельність яких надзвичайно мала, забороняється ловити до спеціального розпорядження.

2. Створення та розташування Українських заповідників

Головним гальмом заповідної справи була відомчість. Десять заповідників України були підпорядковані п'яти господарям. Мало місце постійне "узаконене" порушення заповідного режиму. Відомчість заважала налагодити координацію наукових досліджень, активізувати природоохоронну пропаганду, підготовку кадрів, розробку правових актів в галузі заповідної справи. Ще одним з недоліків заповідної справи в Україні була відсутність її етико-естетичного спрямування, що значно збіднювало громадську підтримку.

У 1983 р. була прийнята нова класифікація територій та об'єктів ІІриродно-заповідного фонду Української РСР, до якої були введені нові на той час поліфункціональні форми охоронних територій: біосферні заповідники та державні природні національні парки.

Ровесником незалежності нашої держави є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991). Він став базовим для розробки цілої серії законодавчих актів у галузі екологічного права. У 1992 р. прийнято Закон України "Про природно-заповідний фонд України", який визначив сучасну класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, врегулював питання власності, основні вимоги щодо режиму охорони, використання та управління охоронними територіями. В той же рік затверджено Положення про Червону Книгу України, яке визначає правовий статус рідкісних видів, та видів, що перебувають у небезпеці.

У 1995 р рішенням ЮНЕСКО в Україні здобули статус біосферних резерватів: Чорноморський, Асканія-Нова та Карпатський біосферні заповідники, Дунайський біосферний заповідник.

Восени 2000 р. Верховною Радою України затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, що є достатнім для збереження їх різноманіття та формування їх територіальне єдиної системи, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів тваринного та рослинного світу.

Важливим є аналіз територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України в зонально-регіональному аспекті. Такий аналіз необхідний як для визначення досягнутого рівня заповідності регіонів України, так і для обґрунтування перспективної мережі природно-заповідних об'єктів і розбудови національної екомережі України.

Розглянемо систему природних заповідників, біосферних заповідників України. Об'єкти подаються за природними країнами і зонами згідно фізико-географічного районування України, наведеного у Географічній енциклопедії України (1993).

Зонально-регіональний огляд заповідників України:

Черемський природний заповідник площею 2975,7 га знаходиться на межиріччі Веселухи і Стоходу на сході Волинської області.

Рівненський природний заповідник - найбільший за площею (47046,8 га) природний заповідник України. Він заходиться в північній частині Рівненської області.

Черемський природний заповідник створений у 2001 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.

Рівненський природний заповідник створений у 1999 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.

Поліський природний заповідник площею 20104 га розташований в Житомирській області на біля кордону з Білоруссю між річками Уборть і Болотниця²⁰.

Поліський природний заповідник створений у 1968 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

Заповідники лісостепової зони:

Збереженість природи лісостепової зони нижча, ніж в лісовій зоні. Лісистість більша в її західній частині.

Природний заповідник "Розточчя " площею 2084 га розташований у Львівській області в межах однойменної гряди.

Природний заповідник "Розточчя" створений у 1984 році, підпорядкований Міносвіти України.

Природний заповідник "Медобори" знаходиться в Тернопільській області, його площа 10516,7 га²⁴.

Медоборська частина заповідника має площу 9516,7 га. Вона розташована у східній частині Тернопільської області.

Філіал "Кременецькі гори" має площу 1000,0 га. Він знаходиться в північній частині Тернопільської області.

Природний заповідник "Медобори" створений у 1990 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

Канівський природний заповідник. Площею 2049,3 га знаходиться у Черкаській області. Він включає височенну територію на правому березі Дніпра, заплавні острови і частину першої надзаплавної тераси на лівому березі Дніпра.

"Канівський природний заповідник створений у 1923 р, підпорядкований Міносвіти України.

Відділення Українського степового природного заповідника "Михайлівська цілина" є площею 202,4 га знаходить в Сумській області.

Заповідники степової зони:

Ландшафти степової зони України зазнали суттєвої трансформації господарською діяльністю людини. Сьогодні природна рослинність степової зони, включаючи й штучні ліси, займає не більше 6% її площі (Розбудова екомережі, 1999). Степова рослинність збереглася переважно на схилах балок і долин. Плакорні ділянки із степовою в минулому рослинністю майже повністю освоєні. Вони збереглися значною мірою завдяки створенню на них заповідників.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" їм, Ф.Е.Фальц-Фейна знаходиться у межах Присивасько-Приазовської області Причорноморсько-Приазовської сухостепової фізико-географічної провінції. Площа заповідника - 33307,6 га. Серед великих ссавців найбільш чисельними є олень благородний та козуля європейська, суто степові види наявні лише у вольєрах. Заповідник є важливим місцем зупинки птахів під час міграцій, зокрема, тут щорічно зупиняється біля 10 тис. сірих журавлів. До складу біосферного заповідника входять дендропарк і зоопарк. Тварини зоопарку утримуються у вольєрах, які займають всю ділянку Чапельський під площею 2359 га.

Чорноморський біосферний заповідник. Також знаходиться у межах Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції, але в іншій фізико-географічній області - Нижньодніпровській терасово-дельтовій сухостеповій. Площа заповідника 89129 га, в тому числі 14148 га суші. серед ссавців зустрічається сліпак піщаний, придніпровський підвид ємуранчика звичайного. Дуже багатою є фауна птахів. Чорноморський заповідник є основним місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Тут гніздяться такі рідкісні види, як кулик-сорока, ходуличник, реготун чорноголовий та ін.

Дунайський біосферний заповідник. Розташований у Причорноморській середньостеповій провінції. Його площа 46402,9 га, в тому числі 6,9 тис. га морської акваторії. До заповідника входить частина сучасної морської дельти Дунаю, острів Єрмаків, Стенцівсько-Жебриянівські плавні і Жебриянівська піщана гряда. Дуже багатою є фауна птахів біосферного заповідника - тут відмічено 43 види птахів із Червоної книги України, деякі рідкісні види тут мають високу чисельність. Особливо важливою є територія заповідника для зимівлі казарок червоноволих і гусей великих білолобих. Влітку спостерігаються великі скупчення пелікана рожевого (загальною чисельністю до 5000 особин), але на території заповідника цей вид не гніздиться. Іхтіофауна включає ряд ендемічних.

Природний заповідник "Єланецький степ", площею 1675,7 га - це єдиний об'єкт серед заповідників України, в якому представлена зональна степова рослинність правобережної частини України. Розташований заповідник у межах Дністровсько-Дніпровської північностепової провінції. У заповіднику є вольєр площею 70 га, в якому утримується кілька видів копитних тварин.

Український степовий природний заповідник загальною площею 2768 га складається з чотирьох відділень, три з яких ("Кам'яні могили", "Хомутовський степ" і "Крейдяна флора") розташовані у межах степової зони України.

Відділення "Хомутовський степ" площею 1028 га знаходиться на південному сході Донецької області, в межах Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської північностепової провінції. У відділенні представлений ряд степових видів ссавців, в тому числі рідкісних: їжак вухатий, тхір степовий, перегузня, байбак, сліпак звичайний, великий тушканчик.

Відділення "Кам 'яні Могили " площею 404 га знаходиться на межі Донецької і Запорізької областей. Відділення "Крейдяна флора " площею 1134 га знаходиться в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції. Відділення "Михайлівська цілина " знаходиться в лісостеповій зоні і було охарактеризоване раніше.

Луганський природний заповідник також кластерного типу й складається з трьох відділень: "Провальський степ", "Стрільцівський степ" і "Станично-Луганське". Усі вони розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях лівобережного степу України. Всі відділення знаходяться в Луганській адміністративній області. Загальна площа заповідника 1575,5 га.

Відділення "Провальський степ " площею 587,5 га знаходиться на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу в межах Донецької північностепової провінції.

Станично-Луганське відділення площею 494 га знаходиться в межах заплави і першої надзаплавної тераси р. Сіверський Донець. Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісного виду ссавців - хохулі звичайної.

Відділення "Стрільцівський степ " площею 494 га - найпівнічніше із трьох відділень заповідника. Вона належить до Донецько-Донської північно-степової провінції.

Дніпровсько-Орільський природний заповідник площею 3766,2 га розташований в межах заплави і першої надзаплавної тераси Дніпра поблизу м. Дніпропетровська. Територія належить до Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської провінції. Різноманіття екотопів обумовлює існування досить багатої фауни хребетних.

Філіал Кримського природного заповідника "Лебедині острови" має площу 9612 га, піщано-черепашкові острови займають біля 52 га (площа, обриси і кількість островів міняються), решта - акваторія Чорного моря. Дуже багатою є орнітофауна Лебединих островів. Домінуючим гніздовим видом є мартин сріблястий (кілька тисяч гнізд), у великій кількості гніздяться занесені до Червоної книги реготун чорноголовий, чеграва, коровайка. Для линьки тут зупиняється по кілька тисяч особин лебедя-шипуна, крижня та лиски. Чисельність водоплавних птахів у максимумі прольоту і на зимівлі вимірюється десятками тисяч.

Казантипський природний заповідник площею 450,1 га знаходиться на північному узбережжі Керченського півострова в межах Керченської фізико-географічної області. До заповідника входить 56 га акваторії Азовського моря. Серед інших видів риб тут поширені занесені до Червоної книги України морський коник чорноморський та морський півень.

Кримський природний заповідник складається з двох частин

-гірсько-лісової і філіалу "Лебедині острови". Загальна площа заповідника 44 175 га.

Гірсько-лісова частина Кримського природного заповідника знаходиться в центральній, найвищій частині Кримських гір. Площа

-34563 га. Характерна для заповідника висока чисельність оленя благородного, на яйлах

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник площею 14 584 га знаходиться на південному макросхилі Головної гряди в її західній частині. Він простягається від Фороса до Гурзуфа смугою завдовжки більше 40 км і середньою шириною 3,5 км.

Природний заповідник "Мис Мартьян" знаходиться недалеко від м. Ялта у центральній частині Південного берега Криму, на мисі тієї ж назви. Це найменший заповідник України. Його площа 240 га, у тому числі 120 га акваторії Чорного моря.

Карадазький природний заповідник знаходиться на сході Гірського Криму в межах Південнобережної та Гірсько-Кримської фізико-географічних областей. Площа заповідника 2874 га, в тому числі 809 га акваторії Чорного моря.

3. Книга людської совісті

Скільки пам'ятає історія, людина і природа завжди конфліктували між собою.

Історія цивілізацій рясніє кривавими розправами сп'янілої від всевладної сили людини над ні в чому неповинними „молодшими братами” своїми. Та „великий” наступ на природу розпочався три століття тому. Полювання на звірів і птахів велося хижацькими методами, без будь-яких обмежень. Вражають темпи такого „підкорення” людиною природи, адже тільки за останні триста п'ятдесят років з лиця нашої планети зникло більше шістдесят видів звірів і майже сто видів птахів. З них третина - за останні п'ятдесят років.

Відмираючи види або дають початок новим видам тварин, або зовсім зникають. На будь - якому етапі розвитку Землі були види, існування яких визначалося значно коротшими відрізками часу. Є вони й зараз. Це так звані вузькоспеціалізовані види, не здатні пристосуватися до нових кліматичних умов або неспроможні витримати конкуренцію з витривалішими видами. Не рідко причиною загибелі окремих видів стало стихійне лихо - виверження вулканів, землетруси, великі розливи річок, глобальні зливи тощо.

Людина своєю діяльністю порушила біологічну основу тривалого вимирання багатьох видів, значно прискорила його.

Нещодавно вийшла книжка доктора права, найстарішого члена Верховного суду США Уїльяма О. Дугласа „Трьохсотрічна війна”. „Хроніка екологічного лиха”, в якій подається страшний аналіз поступового знищення природи. Над усім процвітав бізнес, процвітала торгівля хутром.

Лише примха моди, яка забажала заміни високого бобрового капелюшка на шовкового, врятувала бобрів від цілковитого знищення. Колись зграї мандрівних голубів заступали сонце в буквальному розумінні цього слова. В літературі наводяться приклади, що така зграя мала довжину 360 кілометрів і налічувала 2230272000 голубів. Її вага сягала мільйона тонн! Здавалося, що могло загрожувати існування такого неймовірного чисельного виду? Однак фінал посиленого „інтересу” людей, зокрема фермерів, до цих птахів виявився трагічним. Їх били чим могли і як могли, а в 1914 році не стало.

Така ж доля спіткала безкрилих гагарок, дронтів, гігантських страусів моа, вага яких досягала 300 кілограмів, стеллерових корів, диких коней тарпанів та ряду інших тварин. Залишилися, правда, кістяки та чучела деяких із них. Селекціонери тепер тільки гірко сумують, коли читають у спогадах очевидців про величезних стеллерових корів.

Паслися ці морські тварини в прибережних водах, основною їжею для них були прибережні водорості. Росли корови дуже швидко, при довжині 6-9 метрів вага їхня досягала 3-4 тонн. А м'ясо цих тварин було смачне - воно нагадувало телятину. І вирощувати стелерових корів не складало б великих труднощів. На жаль, остання морська корова була забита на Командорських островах ще в 1768році.

Вдамося до книжки Ігора Акимушкіна, автора „Трагедія диких тварин”, прагнення мисливців якомога більше забити, впіймати, знищити і кілька рядків процитуємо:

Щорічно вивозили:

- із самої Венесуели 1,5 мільйона шкурок білих чапель;

- із островів Карібського моря в один лише Лондон - 400 тисяч шкурок колібрі;

- з острова Лисянського (Гавайські острови) - 300 тисяч цінних пташиних шкурок;

- з острова Лусон (Філіпіни) - 200 тисяч альбатросів;

- з острова Полінезії - пера 50 тисяч райських пташок;

- з Австрії - 50 тисяч шкурок сумчастого ведмедя;

- із Африки - бивні 50 тисяч слонів.

Погоня за доларами веде до знищення наймогутніших тварин, які будь-коли існували на Землі. Зараз на планеті від рук людей гине по одному киту, щовесни вкорочується життя майже 250 тисячам північних тюленів, серед яких чимало малят, біле хутро яких користується особливим попитом...

Люди нарешті зрозуміли: природу треба охороняти. Будь-який вид тварини чи рослини - неповторне явище природи.

Заново його не створиш.

Важливо зберегти на планеті все різноманіття живих істот.

Проблема охорони природи стала нині „проблемою віку”, набула важливого міжнародного значення. За її вирішення беруться політичні, державні діячи, провідні спеціалісти багатьох галузей науки.

П'ять років відомі вчені багатьох країн світу збирали інформацію про цих тварин, щоб потім скласти „Червону книгу фактів”, куди занесено види тварин і рослин, які безповоротно зникли з лиця Землі. Включено також такі види, чисельність яких швидко й невпинно скорочується, і невизначені види - маловідомі тварини й рослини, яким, мабуть, теж загрожує небезпека зникнення.

Для охорони тварин, особливо рідкісних і зникаючих видів, потрібно знати їх будову та спосіб життя, екологічні умови, практичне значення.

Не все ще з біології окремих видів звірів вивчено досконало, тому кожне спостереження використанне вченими-зоологами, може бути спрямоване на охорону, національне використання й збагачення тваринного світу нашої країни.

Усього в світовій фауні налічується близько 3500 видів ссавців, з них на Україні живе 101 вид.

Висновок

„ Можливо, настав час скласти моральний кодекс, який визначав наші взаємостосунки з крупними ссавцями моря й суходолу”. Ж.-І. Кусто.

Держава виділяє величезні кошти на охорону природи і, зокрема, на збереження рідкісних тварин. Однак у цій справі лише державних заходів недосить. Піклуватися про збереження навколишнього середовища повинно усе населення нашої країни.

Знати, любити і берегти природу необхідно кожному незалежно від того, який фах він собі обрав, які державні чи громадські пости він обіймає.

В першу чергу треба знати, тоді полюбиш, а знаючи і люблячи - будеш берегти.

Серед найважливіших заходів що до охорони тваринного світу слід назвати такі: виховання з дитинства придоохороної свідомості у людей; найсуворіша боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, охорона від епідемій і антропогенних забруднень; розселення в зручні для існування місця; контроль за кількістю хижаків. Крім того, потрібні ретельне дослідження рідкісних і зникаючих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для поліпшення ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.

Велике значення має також рекультивація порушених людиною ландшафтів, відновлення ґрунтів, пасовиськ, луків, лісів, водойм згідно з науково обґрунтованими далекоглядними планами, активний розвиток заповідної справи.

„Будь-яка тварина - це багатоквітний витвір еволюції, і кожна з них має однакове з нами право жити й виконувати певну роль взаємозв'язку у світі”.

О. Скарлатто.

Використана література

1. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй „Основи екологічних знань” Київ 1995 р.

2. О. П. Корнєєв „Розповідь про звірів” Київ 1996 р.

3. Ф. Д. Заставний „Фізична географія України” Львів 1996 р.

4. И. Н. Балбишев „Рідна природа” Львів 1995 р.

5. А. Л. Андриенко, А. П. Баско ”Охрана природы - задача всенародная” Киев 1998г.

6. Червона книга України 1993 р.

7. А. Давидов, Г. Кузнецов „Знай, люби, бережи” Київ 1990 р.

8. А. Я. Щербуха „Риби наших водойм” Київ 1991 р.

9. Игорь Акимушкин „Млекопитающие или звери” Киев 1995 г.

10. Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я.”Заповідники і національні природні парки України”. К., 1999

11. Андрієнко Т.Л., Отщенко В.А.”Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні”. К, 2001р.