Структурно-функціональні особливості реалізації регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АГРОЕКОЛОГІЇ і ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

УДК 504.6(477.43/44):502.7

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ

РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ

ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

03.00.16 - екологія

Мудрак Олександр Васильович

Київ - 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант:

доктор геолого-мінералогічних наук,

професор екології,

Білявський Георгій Олексійович,

Державна екологічна академія

післядипломної освіти та управління

Міністерства екології та природних ресурсів,

директор навчально-наукового інституту

управління та екологічної безпеки

Офіційні опоненти:

доктор сільськогосподарських наук,

академік Лісівничої академії наук України

Cтадник Анатолій Петрович,

Білоцерківський національний аграрний університет,

завідувач кафедри лісівництва,

ботаніки і фізіології рослин;

доктор сільськогосподарських наук,

старший науковий співробітник

Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.

доктор сільськогосподарських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Клименко Микола Олександрович,

Національний університет водного господарства

та природокористування, завідувач кафедри екології

Захист відбудеться “ ” грудня 2012 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.371.01 в Інституті агроекології і природокористування НААН України за адресою: 03143, Київ-143, вул. Метрологічна, 12

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту агроекології і природокористування НААН України за адресою: 03143, Київ-143, вул. Метрологічна, 12

Автореферат розісланий “ ” 2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат сільськогосподарських наук В.В. Чайковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збереження біорізноманіття є одним з найважливіших завдань світового співтовариства для досягнення збалансованого розвитку. Воно має значення для всіх сфер людської діяльності (економічної, соціальної, екологічної), істотно впливаючи на формування культури природокористування. Людина, як біологічний вид, має усвідомити, що її виживання залежить від вижи-вання інших видів, від збереження всієї повноти генофонду в екосистемах і ланд-шафтах як запоруки підтримання їх рівноваги. Це завдання було сформульовано в 1992 році в Ріо-де-Жанейро в Програмі дій “Порядок денний на XXI ст.”, Кон-венції ООН “Про біорізноманіття”, документах Всесвітніх екологічних Саммітів (Ріо+10, Ріо+20), Всеєвропейській стратегії збереження біологічного та ландшаф-тного різноманіття (Софія, 1995), Рамковій конвенції з її реалізації (Київ, 2003).

В стратегіях збалансованого розвитку провідних країн світу до одного з виз-начальних на сьогодні чинників віднесено розвиток екомережі регіону, держави, континенту. Більшість європейських країн вже перейшли від стратегії збереження осередків БР шляхом їх охорони до стратегії створення національної екомережі. В Україні процес формування національної екомережі лише набирає обертів. Це пов'язано з низкою перешкод: виникнення нових форм власності й широкомасштабне ліцензування земле-, лісо- і водокористування. Якщо наразі науковцями з'ясовані основні риси, принципи, методичні підходи, завдання, теоретичні і практичні положення майбутньої національної екомережі України, то питання вивчення прикладних аспектів формування регіональної екомережі знаходяться в початковій стадії розробки й розвитку. Саме вирішенню питань формування і розвитку регіональної екомережі, як основи збалансованого розвитку території, присвячена тема дисертаційного дослідження. А Поділля вибране, як один з найважливіших для розвитку України соціально-економічних регіонів, природний комплекс якого займає 10,1% території держави і має особливе екологічне й природоохоронне значення. Але наявна наукова інформація про склад біорізноманіття (яке поступається лише Криму і Карпатам), заповідні території не відображає сучасного рівня знань. Тому їх дослідження є актуальною проблемою. Збереження біоландшафтного різноманіття Поділля є пріоритетним завданням реалізації Загальнодержавної програми формування національної екомережі України, Національної стратегії збереження біорізноманіття України, Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 р., цільової програми “Ліси України” на 2010-2015 роки. Політика формування регіональної екомережі є складовою природоохоронної й екологобезпечної політики держави.

Теоретичне обґрунтування та науково-методична розробка засад реалізації регіональної екомережі є актуальною і важливою для встановлення методів аналізу територіальної структури і формування політики збалансованого природокористування не тільки Поділля, але й інших регіонів держави. Це необхідно для встановлення закономірностей і чинників існування заповідних об'єктів, їх просторової диференціації, інтеграції, типології, класифікації, формування, динаміки, еволюції, аналізу і прогнозу створення нових, паспортизації, моніторингу, аудиту й управ-ління існуючих. Тому розробленню наукових засад ефективного внесення елемен-тів екологічного каркасу територіальної організації екомережі Поділля в генера-льну схему планування території України в дисертації приділена особлива увага.

Розв'язання проблеми охорони, збереження і відтворенням біорізноманіття Поділля, оптимізація іcнуючих і створення нових заповідних об'єктів шляхом формування регіональної екомережі є важливим завданням, необхідним для ефективного коригування стратегії збалансованого розвитку як регіону, так і держави.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою державних науково-дослідних тем: 1) Вінницького державного педуніверситету ім. М.М. Коцюбинського “Збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток” (протокол №3 від 09.11.1999); 2) “Виготовлення наукового обґрунтування на створення регіонального ландшафтного парку “Дністер” (2005 р., № ДР 0105U006378, керівник теми: Мудрак О.В.); 3) УДНДІПМ “Діпромісто” “Генеральний план м. Вінниці” (“Природно-заповідний фонд м. Він-ниці”, “Екологічна мережа м. Вінниці”, 2007 р., № ДР 0105U-00-53-99); 4) Інсти-туту агроекології і природокористування НААНУ “Методологічні основи збалан-сованого розвитку ландшафтів водно-болотних угідь і торфових екосистем” (2011 р., № ДР 0111U003228); 5) Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів: а) “Наукове опрацю-вання описів, схем, розроблення концепцій Дністровського, Південно-Українсько-го, Сіверсько-Донецького, Бузького, Галицько-Слобожанського природних кори-дорів” (2011 р., № ДР 0111U005209); б) “Наукове опрацювання, підготовка та видання національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі за 2006-2010 роки” (2011 р., № РК 0111U005208).

Мета і завдання дослідження. Мета досліджень - науково-теоретичне обґрунтування і розробка методичних засад ефективного формування екомережі Поділля як важливого чинника стратегії збалансованого розвитку регіону.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1) вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду створення і реалізації екомережі для збереження біорізноманіття та збалансованого розвитку територій;

2) теоретико-методологічна база формування екомережі й визначення особливостей її створення для умов Поділля;

3) дослідження біорізноманіття і особливостей змін біогеоценотичного покриву Поділля під впливом антропогенної діяльності та вдосконалення методики формування регіональної екомережі;

4) визначення структурних елементів регіональної екомережі Поділля;

5) вдосконалення екологічного моніторингу і аудиту заповідних об'єктів;

6) розроблення методики створення типового екологічного паспорту заповідних територій для різних категорій як документу для ведення кадастру природно-заповідного фонду;

7) визначення шляхів оптимізації землекористування в межах певної території;

8) визначення місця регіональної екомережі Поділля в структурі національної екомережі для забезпечення стратегії збалансованого розвитку регіону.

Об'єкт дослідження - екологічна мережа Поділля.

Предмет дослідження - чинники впливу на структурні елементи регіональної екомережі Поділля, екологічні загрози, критерії та її оптимізація.

Дисертація базувалися на системно-синергетичному, екосистемному, агро-, гідро-, ландшафтно-екологічному й адміністративно-територіальному підходах.

Методи дослідження - літературно-аналітичний, системно-структурний, теоретичного узагальнення, порівняльний, експертний, картографічний, математико-статистичний, ретроспективного аналізу, аерофотозйомки, польових досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Одержані результати розв'язують проблему охорони, збереження і відтворенням біорізноманіття Поділля, оптимізації іcнуючих і створення нових заповідних об'єктів шляхом формування регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку.

Теоретичними результатами дисертаційного дослідження є: вдосконалення теоретико-методологічних засад формування екомережі України; розроблення наукових основ щодо створення регіональної екомережі Поділля з виділенням ключових, сполучних і відновлюваних територій й буферних зон; удосконалення критеріїв виділення буферних зон і відновлювальних територій для екомережі Поділля; розроблення методики створення екологічних паспортів заповідних територій як документа для ведення кадастру природно-заповідного фонду; вдосконалення системи екологічного моніторингу і аудиту заповідних об'єктів; визначення шляхів оптимізації землекористування як визначального чинника формування регіональної екомережі й стратегії збалансованого розвитку Поділля.

Практичними результатами дисертаційного дослідження є те, що вперше: подано характеристику біорізноманіття, складено анотований конспект флори вищих судинних рослин Поділля, який нараховує 1962 види, що належать до 685 родів, 143 родин, 5 відділів; складено список фауни різних охоронних категорій Поділля, що нараховує 474 види; на основі комплексу запропонованих (15) критеріїв, проведено аналіз репрезентативності екомережі для всіх 64 адміністративних районів Поділля; виділено буферні зони і відновлювальні території, встановлені їх розміри, приуроченість в екокоридорі, конфігурацію, площу, статус в еко-мережі, наявність типових угруповань, ступінь природності території, рівень біорізноманіття, функціональне призначення та проведено ранжування; запропоновано програму формування регіональної екомережі Поділля з створенням перспективних заповідних об'єктів. Подальший розвиток дістала оптимізація природно-заповідної мережі регіону з позицій фізико-географічного і лісотипологічного районування. Результати дослідження використано при розробці держбюджетних тем УДНДІПМ “Діпромісто”, Міністерства екології та природних ресурсів України, Інституту агроекології і природокористування НААНУ, Державних управлінь охорони навколишнього природного середовища Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей для виконання “Регіональних програм охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2013-2018 рр.”, “Стратегії державної екологічної політики на період до 2020 рр.”, “Регіональної програми формування екомережі на період до 2015 рр.”, “Програми розвитку туризму на 2012-2015 рр.”, “Стратегії збалансованого розвитку територіальних громад на 2012-2020 рр.”, “Комплексної програми охорони навколишнього природного середовища”, що засвідчено актами впровадження.

Результати досліджень увійшли до навчальних дисциплін “Охорона природи. Заповідна справа”, “Управління природоохоронною діяльністю”, “Основи загальної екології”, “Екологічна експертиза”, “Cоціоекологія”, “Нормування антропогенного навантаження на навколишнє природне середовища”, “Методика і практика екологічної освіти”, “Моделювання і прогнозування стану довкілля”, “Основи наукових досліджень”, які автор викладає на природничо-географічному факультеті Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського з 1998 року, “Агробіоценологія”, “Екологічна безпека”, “Екологічна безпека акваторій”, які автор викладав впродовж 2006-2007 рр. на кафедрі екології та охорони навколишнього середовища Вінницького національного аграрного університету та використовуються у навчальному процесі на факультетах екологічного і природоохоронного напрямку у провідних (Тернопільському державному медуніверситеті, Хмельницькому національному університеті, Кам'янець-Подільському націо-нальному університеті, Подільському державному аграрно-технічному університеті, Вінницькому національному технічному університеті) вищих навчальних закладах Поділля, що засвідчено відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувача. У роботі узагальнено результати авторських досліджень за 12 років. Дисертантом особисто виконано інформаційний пошук, аналіз і систематизацію літературних і картографічних джерел, узагальнено низку теоретико-методологічних аспектів, що стосуються дослідження екомережі. Проведено польові дослідження біорізноманіття Поділля, на основі яких розроблено картосхему регіональної екомережі. Теоретичні й експериментальні дослідження виконувалися в рамках кількох творчих колективів і кафедр (біології, географії, хімії Вінницького державного педуніверситету; екології та охорони навколишнього середовища Вінницького національного аграрного університету; екології Національного авіаційного університету; Інституту екологічної політики та збалансованого розвитку, Центру заповідної справи, рекреації та екологічного туризму Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління; відділу природокористування Інституту агроекології і природокористування). Результати опубліковані у спільних фахових роботах, звітах, права співавторів не порушені.

Висловлюю щиру подяку фахівцям, які сприяли написанню дисертаційної роботи і формуванню наукового світогляду: науковому консультанту Г.О. Білявському, професорам О.М. Байрак, В.П. Патиці, Ю.І. Грицану, О.В. Лукашу, Г.І. Денисику, доцентам Н.П. Гальченко, О.М. Нагорнюк, І.С. Нейку, В.В. Коніщуку, Т.В. Саєнко, М.Д. Матвєєву, В.М. Чехнію, краєзнавцям-натуралістам Є.І. Вороні, І.О. П'ятківському, О.А. Матвійчуку, М.В. Дребету, програмісту О.В. Мартинову.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на 65 наукових форумах - міжнародних і Всеукраїнських з'їздах екологів, конгресах, конференціях. Основні з них: Міжнародна науково-практична конференція “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (Київ, 2000); Міжнародна наукова конференція “Регіональні екологічні проблеми” (Київ, 2002); Міжнародна конференція “Сталий розвиток агроекосистем” (Київ, 2002); II Міжнародна наукова конференція “Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика” (Тернопіль, 2004), IX-ХІ Міжнародні науково-практичні конференції “Екологічна освіта і наука: проблеми та перспективи” (Харків, 2004-2006); II Miedzynarodova Konferencja Srodowiskowa “Woda darem natury” (Kielce, 2005); Міждисциплінарна конферен-ція “Збереження водно-болотного та наземного біорізноманіття на сільськогосподарських землях за допомогою оптимізації ландшафтів” (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція “I, ІІ, ІІІ Всеукраїнський з'їзд екологів” (Вінниця, 2006, 2009, 2011); Міжнародний семінар “Охорона природи в Польщі на прикладі Надварчанського пейзажного парку” (Льонд, 2006, 2007); I, ІІ, ІІІ Український екологічний конгрес (Київ, 2007-2009); II Міжнародна науково-технічна конференція “Актуальні проблеми водного господарства і природокористування” (Рівне, 2007); Міжнародна науково-практична конференція “Охорона і менеджмент об'єктів неживої природи на заповідних територіях” (Гримайлів, 2008); Міжнародна науково-практична конференція “Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (Київ, 2008), XXVI Miкdzynarodowa Konferencja Naukowa "INЇYNIERIA PROCESOWA W OCHRONIE ЊRODOWISKA" (Szczyrku, 2008); Міжнародна наукова конференція “Ландшафтна архітектура у контексті сталого розвитку” (Львів, 2008); Міжнародна науково-практична конференція “Дністровський каньйон: проблеми розвитку туризму і шляхи їх вирішення” (Тернопіль, 2009); I Міжнародний конгрес “Захист навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване природокористування” (Львів, 2009); II Міжнародна науково-практична конференція “Екологічна безпека сільськогосподарського виробництва” (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція “Растительность Восточной Европы: классификация, экология, охрана” (Брянськ, 2009); Mezinarodni vedeckoodborna konference “Trendy Ve Vzde-lavani 2010” (Olomouc, 2010); III Міжнародна наукова конференція “Стале приро-докористування: підходи, проблеми, перспектива” (Тернопіль, 2010); Міжнародна наукова конференція “Інтродукція рослин, збереження та збагачення біорізноманіття в ботанічних садах і дендропарках” (Київ, 2010); Міжнародний екологічний форум “Довкілля 2010” (Київ, 2010); Міжнародна конференція “Экологическая безопасность и устойчивое развитие территорий” (Чебоксары, 2010); Всеукраїн-ська науково-практична конференція “Екологічні проблеми природокористування та охорона навколишнього середовища” (Львів, 2010); Всеукраїнська наукова екологічна конференція “Збалансований (сталий) розвиток України - пріоритет національної політики” (Київ, 2010); Міжнародний екологічний форум “Довкілля для України” (Київ, 2011, 2012); Міжнародна наукова конференція “Охорона довкілля та проблеми збалансованого природокористування” (Кам'янець-Подільський, 2011); Міжнародна наукова конференція “Екологічна безпека та економіка природокористування в агропромисловому виробництві” (Київ, 2011); Міжнародна науково-практична конференція “Екологічна безпека та збалансоване природо-користування в агропромисловому виробництві” (Київ, 2012).

Публікації та інформування про результати дослідження. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано загалом 167 наукових праць, з яких: 6 монографій, 15 навчальних і навчально-методичних посібників, 53 наукові статті (39 - у фахових виданнях), 49 тез доповідей, решта звіти з науково-дослідних тем і навчально-методичні матеріали. Результати роботи використані при підготовці науково-популярних видань, теле- і радіопрограм, веб-сайтів, регіональних звітів про стан навколишнього природного середовища, біорізноманіття, формування регіональної екомережі, які публікувалися у виданнях “Екологічний вісник”, “Світ довкілля”, “Краєзнавство. Географія. Туризм”, “Екологічний вісник Вінниччини”.

Структура і обсяг роботи. Робота включає вступ, п'ять розділів, висновки та рекомендації, додатки. Дисертаційне дослідження викладене на 383 сторінках друкованого тексту, воно містить 36 додатків, список використаних джерел 602 найменування, з них 42 - латиницею, 38 таблиць та 54 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ ЕКОМЕРЕЖІ КРАЇН ЄС І УКРАЇНИ

Сформульовано основні принципи, підходи, функції, значення європейської екомережі. Охарактеризовано її нормативно-правову основу, завдання, структуру, етапи формування. На основі сформульованих науково-методичних принципів і підходів показано проблеми формування і розвитку екомережі України. Охарактеризовано її нормативно-правову основу, методику формування на основі критеріїв вибору елементів, складові структурні елементи.

Теоретичною базою для написання дисертаційної роботи слугували ідеї і праці В.І. Вернадського, В. Шафера, М.Ф. Реймерса, К.М. Ситника, С.М. Стойка, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, В.Д. Романенка, М.Д. Гродзинського, М.А. Голубця, Т.Л. Андрі-єнко, Г.О. Білявського, О.І. Фурдичка, О.І. Тараріка, Г.І. Денисика, Л.П. Царика, Я.І. Мовчана, С.Ю. Поповича, М.І. Бащенка, В.В. Лаврова, А.П. Стадника і інших.

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Для досягнення цілей реалізації регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку було визначено такі принципи: а) принцип запобігання фрагментації екосистем; б) екосистемний підхід (басейновий принцип); в) інтегроване планування та управління біотичними (водними, земельними) ресурсами; г) транскордонна співпраця з Республікою Молдова (створення Єврорегіону “Дністер”); д) участь громадськості та залучення заінтересованих організацій. Стратегію реалізації регіональної екомережі Поділля здійснють за напрямами: збереження, відновлення та збалансоване використання біотичного і ландшафтного різноманіття; структурно-функціональна оптимізація природно-заповідного фонду; просторове планування структурних елементів регіональної екомережі (офіційно запроектованої і неофіційно запропонованої); інтегрований підхід до управління земельними і водними ресурсами й річковими басейнами; збалансова-ний розвиток сільського і лісового господарства й туризму; отримання інформації про стан природного довкілля регіону та формування системи комплексного моніторингу заповідних об'єктів; підвищення рівня екологічної освіти, культури і свідомості місцевого населення; участь громадськості; розробки регіональних програм “Екомережа Поділля”, “Екологічна безпека Поділля”.

Відповідно до вказаних принципів і напрямів, наукову проблему досліджували за таким алгоритмом: “принципи (завдання) реалізації регіональної екомережі” > “законодавчо-нормативна база впровадження” > “напрями реалізації регіональної екомережі” > “механізми реалізації завдань” > “законодавчі, ресурсні, організаційні перешкоди щодо реалізації регіональної екомережі” (рис. 1). Теоретична концепція роботи побудована на засадах методології системного аналізу екологічних, соціальних і економічних питань, а також визначення причинно- наслідкових зв'язків у межах певних систем. Основні дослідження проводили на природно-заповідних об'єктах Поділля, додаткові - у найменш трансформованих територіях та в межах басейнів рік. Природні екосистеми регіону дослідження розглядали як підсистеми екосистем водозбірних басейнів.

Рис. 1. Схема дослідження наукової проблеми

Методику впровадження положень “стратегії реалізації регіональної екомережі”, відповідні напрями і заходи розробляли на основі екосистемного підходу, беручи до уваги ратифіковані Україною міжнародні конвенції і угоди, враховуючи стан біогеоценотичного покриву, природно-ресурсного потенціалу і особливості впливу на нього діяльності людини, а також соціально-економічно-екологічні наслідки існуючих у регіоні ризиків впливу на біорізноманіття. Причинно-наслідкові зв'язки щодо антропо-генної трансформації природних ландшафтів, у т. ч. рослинності, біорізноманіття встановлювали методами комплексного, системного, агроекологічного, ретроспе-ктивного і порівняльного аналізів. У польових дослідженнях використано маршрутні, геоботанічні, фітоіндикаційні, екологічні, ґрунтознавчі, гідрологічні, ландшафтознавчі, рекреаційні методи. Шляхи і механізми впровадження екологічних, у т. ч. созологічних імперативів у практику, розробляли на засадах біології, ландшафтної екології, агроекології, гідрології, лісознавства і лісівництва. Стан, структурно-функціональні особливості та умови охорони і збереження біорізноманіття, об'єктів і територій природно-заповідного фонду досліджено в контексті розбудови національної екомережі з урахуванням пакету завдань, розроблених Мінприроди та Мінагрополітики України.

В основу роботи покладені матеріали польових досліджень, проведених автором впродовж 1999-2011 рр. на Поділлі. Основою для їх проведення був збір, первинна обробка і систематизація інформації, одержаної в результаті польових досліджень (вибір модельних районів на натурних ділянках), а також фондових і літературних джерел (текстових і картографічних матеріалів, архівних, літописних). Отримані матеріали включають геоботанічні описи, аналіз фітоценотичного матеріалу проводився в межах природно-заповідних об'єктів і найменш антропо-генно порушених фітоценозів за прийнятими методиками (Ярошенко, 1961, Шенников, 1964). Конспект флори вищих судинних рослин Поділля складений на основі архівних і гербарних даних, картографічних і літературних джерел, польових досліджень з подальшою критично-системною обробкою зібраного матеріалу. Інформаційною базою досліджень слугували фондові матеріали бібліотек ім. В.І. Вернадського, К.А. Тімірязєва (м. Вінниця), Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України, Інституту агроекології і природокористування НААНУ, Національного авіаційного університету, Національного університету біоресурсів та природокористування України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту ботаніки НАНУ імені М.Г. Холодного, Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАНУ, Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАНУ, Інституту географії НАНУ, Інституту гідробіології НАНУ, Наукового центру екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАНУ, Всеукраїнської екологічної ліги, Українського товариства охорони природи, Природничого університету в Познані (Польща), Літописів природи природного заповідника “Медобори” (смт. Гримайлів) і національного природного парку “Подільські Товтри” (м. Кам'янець-Подільський), природничих музеїв Львова і Києва, краєзнавчих музеїв Тернополя, Борщова, Нетішина, Хмельницького, Вінниці, Орхуських центрів при обласних управліннях охорони навколишнього природного середовища, вищих навчальних закладів Поділля, наукові обґрунтування на створення національних природних парків “Кременецькі гори”, “Дністровський каньйон”, “Мале Полісся”, “Верхнє Побужжя”, “Кармелюкове Поділля”, регіональних ландшафтних парків “Мальованка”, “Дністер”, “Середнє Побужжя”, “Мурафа”. Опрацьовані звіти управлінь охорони навколишнього природного середовища і екологічних інспекцій. Номенклатура таксонів вищих судинних рослин відповідає “Флоре европейской части СССР” (1964-1980), “Определителю высших растений Украины” (1987) і подана за системою S.L. Mosyakin, M.M. Fedoronchuk (1999), наведеною в “Vascular plants of Ukraine”. Біоморфологічний аналіз флори регіону оцінений за системою життєвих форм, розробленою В.М. Голубєвим (1972). Для хорологічної характеристики флори використана система географічних елементів на зональній основі за принципами, що викладені в роботах О.А. Гроссгейма (1936), Ю.Д. Клеопова (1938, 1990), А.М. Окснера (1940-1942), М.Ф. Макаревич (1963). Встановлення регіональних типів ареалів проводилося на основі підходів Г. Мойзеля (Mousel, Jager, Weinert, 1965; Rothmaler, 1976) з деякими доповненнями (Лавренка, 1940; Тахтаджяна, 1978). Фіторізноманіття оцінювали в межах таксона чи певної території (Юрцев, 1998). Для його визначення проведено аналіз таксономічної (на рівні споріднених груп) і типологічної (за різними категоріями ознак - географічних, екологічних, ценобіотичних) різноманітності. Фітохорологічна різноманітність включала виділення фітобіоти в просторі на певному територіальному рівні. Для її оцінки використано комплексний підхід.

У системі оцінювання стану біотичних параметрів довкілля важлива роль належить польовій індикації певних ознак компонентів екосистем чи ландшафтів з метою подальшого вивчення інтегральних показників. Індикація стану довкілля проводилась дистанційними (аерофотозйомка) і контактними методами, доповнювалась картографічними і лабораторними даними на рівні кризового, фонового чи базового моніторингу. Об'єктом польового дослідження (фітоіндикації) був біогеоценотичний покрив і його компоненти. Інформацію про нього отримували в результаті оцінювання стану рослин чи фітоценозів на організмовому, популяційному, ценотичному і біогеоценотичному рівнях. За методом фітоіндикації, проана-лізовано зміни флористичного складу, біометричних показників, хорології, проек-тивного покриву, зменшення структурної неоднорідності за рахунок зменшення видової різноманітності. Враховуючи роль зміни природних екологічних чинників та ступінь диференціації фітобіоти, була проведена екологічна характеристика синтаксонів рослинності методом фітоіндикації. Для встановлення закономірностей розподілу рослинних угруповань залежно від ґрунтово-гідрологічних умов і рельєфу використано метод закладання еколого-ценотичних профілів. За матеріалами аерофотозйомки встановлено зміни біогеоценотичного покриву регіону, її тематичну обробку, польову перевірку. Під час обробки матеріалів створено комп'ютерний банк даних із флори і рослинності Поділля, що включає 1962 види.

На основі науково-методичних і практичних принципів і підходів вперше розроблено методику створення екологічних паспортів заповідних територій як документу для ведення кадастру ПЗФ. Він включає 6 розділів (загальна характерис-тика заповідного об'єкта, його функціональні критерії, геосозологічні засади збе-реження біоландшафтного різноманіття, екологічна безпека заповідного об'єкта, особливості природоохоронної діяльності, чинники збалансованого розвитку).

Оцінку репрезентативності екомережі Поділля визначали за таким комплексом критеріїв: 1) загальна кількість природно-заповідних об'єктів і територій певної території (64 адміністративних районів, фізико-географічних, геоботанічних, лісотипологічних областей, районів, адміністративних одиниць і територій природного районування); 2) загальна площа природно-заповідного фонду певної території (для 64 адміністративних районів); 3) відсоток заповідності території визначали як відношення площі природно-заповідного фонду району до загальної його площі; 4) відсоток суворої заповідності визначали як відношення площ природно-заповідного фонду певної території з суворим режимом I категорії Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів до площі району); 5) ступінь розчленованості (інсуляризованості) заповідних об'єктів визначали як відношення площі відносно нестійких заповідних об'єктів, що мають площу меншу 50 га до загальної площі природно-заповідного фонду району; 6) рівномірність розподілу заповідних об'єктів по території адміністративного району (1 бал - нерівномірний розподіл, 2 бали - відносно рівномірний розподіл, 3 бали - рівномірний розпо-діл); 7) ландшафтна репрезентативність, представленість в мережі заповідних об'єктів основних елементів ландшафту певної території: 1 бал - низька, 2 бали - задовільна, 3 бали - достатня, 4 бали - висока, 5 балів - дуже висока. Ландшафтні засади передбачають створення заповідних об'єктів відповідно до типовості і унікальності різних рангів об'єднання ландшафтних одиниць. Вибір виду ландшафту для заповідання є комплексною проблемою, тому у межах фації доцільно створити заповідне урочище чи заказник, підтипу ландшафту - природний заповідник чи національний парк, типу ландшафту - біосферний заповідник. Для заповідання була врахована оптимальна репрезентативність ландшафтних компонентів і ландшафтів як окремих одиниць у межах фізико-географічних, зон, провінцій, областей і районів, що стануть еталонами і формуватимуть розгалужену мережу заповідних об'єктів для організації моніторингу довкілля; 8) характеристикою якісного складу природно-заповідного фонду певної території, яку проводили за шкалою, що визначена в Україні і за шкалою Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів; 9) ботанічну значущість території визначали за такими критеріями: а) флористична репрезентативність (типовість) і унікальність; б) генетична репрезентативність і унікальність. Першу оцінювали за охопленням мережею заповідних об'єктів флори регіону в цілому і рідкісних видів флори, зокрема, кількість видів, занесених до: Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004); Європейського червого списку (1991); Конвенціі про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979); Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973); Червоної книги України (2009); регіонально рідкісних видів, що зростають на Поділлі (Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій областях); кількість ендемічних і реліктових видів; кількість видів, що знаходяться на межі ареалу. Флористичну репрезентативність і унікальність оцінювали за 5-бальною шкалою: низька, задовільна, достатня, висока, дуже висока. Другу (генетичну репрезентативність і унікальність) визначали за наявністю в регіональній екомережі типових і рідкісних фітоценозів (лісових, степових, наскельно-степових, лучних, болотних, водних), що входять до Зеленої книги України (2009). Її оцінювали за 5-бальною шкалою: низька, задові-льна, достатня, висока, дуже висока; 10) фауністичну репрезентативність і унікальність визначали за кількістю видів, занесених до: Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004); Європейського червоного списку (1991); додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979); додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973); Червоної книги України (2009); Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (СМS, Бонн, 1979); Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (АЕWA, Гаага, 1995); Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS, Бонн, 1979); пере-ліків регіонально рідкісних видів фауни. Її оцінювали за 5-бальною шкалою. Фауністичну цінність природно-заповідних об'єктів також визначали за: а) біоріз-номаніттям її тваринного світу; б) кількістю місць гніздування і розмноження птахів; в) місцями нересту цінних видів риб; 11) гідрологічну цінність території визначали за: а) водоресурсністю: об'ємом водних ресурсів високоякісного складу; водоохоронним значенням території; водорегулюючим значенням території; б) типовістю гідрологічних об'єктів: відсотком площі гідрологічних заповідних об'єктів до однотипної площі певного регіону чи області; відсотком об'єму водних ресурсів, які охороняються на гідрологічно-заповідній території; в) рідкісністю і унікальністю гідрологічних явищ, які пов'язані з їх походженням, азональністю, наявністю джерел води з високими смаковими і лікувальними властивостями, водоспадів, виходу ґрунтових вод на поверхню; г) наявністю водно-болотних угідь регіонального, державного і міжнародного значення; 12) господарську цінність території визначали за запасами високоякісної питної води, мінеральної води, лікувальної води, лікарських рослин, ділової деревини, харчових продуктів, рекреаційних ресурсів; 13) історико-культурну цінність визначали за наявністю об'єктів культурної спадщини: місць, споруд (витворів), комплексів (ансамблів), їхніх частин, пов'язаних з ними водних об'єктів, інших природних чи створених людиною об'єктів незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; 14) середню площу заповідного об'єкта адміністративного району визначали співставленням площі природно-заповідного фонду цього району до кількості заповідних об'єктів; 15) забезпеченість заповідними територіями на 1 жителя адмінрайону.

Природні ядра, які є “кістяком” екомережі, виділяли з врахуванням наступних критеріїв: 1) ступінь природності (трансформованості) території (ландшафтів); 2) флористично-фауністична значимість; 3) ландшафтно-ценотична і видова репрезентативність; 4) функціональне призначення природного ядра; 5) існуючий режим заповідності ядра. За встановленими критеріями, оцінку природних ядер екомережі Поділля визначали за 5-бальною шкалою: 1 бал - низька, 2 - задовільна, 3 - достатня, 4 - висока, 5 - дуже висока. Проведена оцінка 62 ключових територій регіональної екомережі Поділля дала можливість здійснити типологічне ранжування, встановивши 5 груп за сумарним показником репрезентативності.

Характеристику природних ядер регіональної екомережі Поділля проводили за таким описом: 1. Власна назва структурного елемента екомережі; 2. Категорія елемента екомережі; 3. Географічні координати; 4. Географічне положення; 5. Дата створення; 6. Площа території; 7. Висота над рівнем моря; 8. Фізико-географіч-на характеристика; 9. Основні типи екосистем та їх співвідношення; 10. Флора і мікобіота території; 11. Рослинність; 12. Фауна; 13. Значення території як місця для міграції тварин; 14. Значення території як місця для розмноження і зимівлі тварин, а також масового линяння птахів; 15. Складові території структурного елемента екомережі; 16. Типи землекористування; 17. Земельна власність на елементі екомережі; 18. Поточне землекористування на елементі екомережі; 19. Чинники негативного впливу на біорізноманіття території; 20. Існуюча охорона; 21. Пропозиції щодо впровадження нових форм охорони; 22. Екологічна цінність території; 23. Економічна, соціальна і культурна цінність території; 24. Наукова цінність; 25. Екологічна просвіта місцевого населення; 26. Коло залучених організацій і осіб; 27. Управління і юрисдикція; 28. Критерії, за якими необхідно включити територію до складу екомережі; 29. Літературні джерела; 30. Дослідження; 31. Карта чи план території та її місце у системі регіональної екомережі; 32. Дата заповнення; 33. Укладач; 34. Адреса укладача.

Методологію реалізації регіональної екомережі зображено на рис. 2. У цьому контексті розглянуто проблеми збереження біоландшафтного різноманіття, подано особливості формування регіональної екомережі як територіальної системи вдос коналення структурно-функціональної організації природного довкілля. Визначено засади і механізми гармонізації економічних і екологічних підходів щодо ведення сільського господарства. Охарактеризовано стан, структуру і розвиток природно-заповідного фонду та розвиток українсько-молдовської транскордонної співпраці (створення Єврорегіону “Дністер”) щодо узгодження стратегії розбудови екомережі й створення першого українсько-молдовського біосферного резервату “Дністровський каньйон”. Виділено наявні законодавчо-нормативні, ресурсні, організаційні перешкоди, які необхідно подолати. Розроблено перелік пріоритетних завдань щодо збереження біорізноманіття й розвитку регіональної екомережі.

екомережа біорізноманіття біогеоценотичний антропогенний

ХАРАКТЕРИСТИКА АГРОЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ І БІОРІЗНОМАНІТТЯ ПОДІЛЛЯ

Виділено Поділля як унікальну територію, що має сприятливі умови для формування регіональної екомережі. Проведено аналіз природних умов і ресурсів, показано положення регіону в системі фізико-географічного, геоботанічного і лісо-типологічного районування та вплив рельєфу і геоморфологічних особливостей на структуру екомережі. Охарактеризовано гідрокліматичні умови, режим і властивості поверхневих вод, ґрунтовий покрив, біорізноманіття Поділля (табл. 1).

За біорізноманіттям Поділля поступається лише Криму і Карпатам.

Систематичний аналіз флори представлений у табл. 2.

Рис. 2. Методологія реалізації регіональної екомережі

Таблиця 1. Видове різноманіття флори і фауни Поділля

Видове різноманіття флори
Таксономічна категорія	Число видів фло-ри України	Число видів флори Поділля	% видів флори Поділля до загальної кількості по Україні
Судинні рослини (аборигенні та заносні види)	5310	1962	36,9
Мохоподібні	763	160	20,9
Водорості	4908	248	5,1
Ліхенізовані гриби (лишайники)	1322	188	14,2
Гриби	5227	369	7,0
Загалом флора	17530	2927	16,6
Видове різноманіття фауни
Загалом всі безхребетні	33606	15500	46,1
Круглороті (cyclostomata)	2	1	50,0
Променепері риби (actinopterygia)	176	45	25,6
Хвостаті амфібії (caudata)	6	2	33,3
Безхвості амфібії (salientia)	13	9	69,2
Черепахи (testudinata)	1	1	100
Лускаті плазуни (lepidosauria)	20	9	45
Птахи (aves)	362	324	89,5
Ссавці (mammalia)	132	62	46,9
Загалом всі хребетні	725	412	56,8
Загалом фауна	34331	15953	46,4
Загалом біорізноманіття	51861	18880	36,4

Згідно з класифікацією Крістіана Раункієра здійснено еколого-морфологічний аналіз флори Поділля, де в основу покладено адаптивні ознаки, пов'язані з поведінкою рослин у несприятливий період (табл. 3).

Таблиця 2. Таксономічна структура флори судинних рослин Поділля

Відділ	Родини	Роди	Види
	кількість	%	кількість	%	кількість	%
Lycopodiophyta (плауноподібні)	2	1,4	4	0,6	5	0,3
Equisetophyta (хвощеподібні)	1	0,7	1	0,1	9	0,5
Polypodiophyta (папоротеподібні)	11	7,7	20	2,9	32	1,6
Pinophyta (голонасінні)	3	2,1	6	0,9	8	0,4
Magnoliophyta (покритонасінні)	126	88,1	653	95,5	1908	97,2
В т.ч.: Liliopsida (однодольні) Magnoliopsida (дводольні)	29 97	20,3 67,8	144 510	21,0 74,5	407 1502	20,7 76,5
Всього:	143	100	684	100	1962	100

Біоморфологічний аналіз флори подано в таблиці 4. Він вказує на проміжний характер між європейською лісостеповою помірно широтною регіональною флорою, що має неморально-лісові і лісостепові термофільні риси, та аридною флорою європейсько-азіатського степового типу.

Таблиця 3. Диференціація флори за життєвими формами Крістіана Раункієра

Життєві форми	кількість видів	%
Фанерофіти	155	8,0
Хамефіти	75	3,8
Гемікриптофіти	986	50,2
Криптофіти:	349	17,8
геофіти	262	13,4
гелофіти	38	1,9
гідрофіти	49	2,5
Терофіти	397	20,2
Всього:	1962	100

Формування рослинного покриву відбувається залежно від ландшафтних, гідрологічних і ґрунтових умов. Провідним чинником у розподілі видів флори дослідженої території виступає рівень ґрунтових вод, за яким виділяємо такі еколого-ценотичні групи рослинності (табл. 5).

Таблиця 4. Біоморфологічний спектр флори

Життєві форми	кількість видів	%
Деревні рослини:	217	11,1
дерево	60	3,2
кущ	111	5,6
кущик	46	2,3
Трав'яні рослини:	1746	88,9
полікарпіки	1274	64,9
монокарпіки	293	14,9
малорічники	178	9,1
Всього:	1962	100

Конспект раритетного фіторізноманіття вищих судинних рослин Поділля включає 484 види, які належать до 214 родів, 73 родин та 5 відділів, що складає 24,6% від їх загальної кількості (1962 види) і 79,2% від загальної кількості черво-нокнижних вищих судинних рослин України (611 видів). Раритетне фіторізноманіття регіону складають вищі судинні рослини, які занесені до: 1) Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004) - 8 видів; 2) Європейського червоного списку (1991) - 13 видів; 3) Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979) - 15 видів; 4) Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973) - 38 видів; 5) Червоної книги України (2009) - 169 видів; 6) регіонально рідкісні види, що знаходяться під охороною на території Поділля - 327 видів (рис. 3).

За мотивами охорони рідкісні види можна поділити на такі групи: 1) релікти; 2) ендеміки; 3) погранично-ареальні: а) види, що знаходяться на східній межі ареалу; б) види, що знаходяться на південній межі ареалу; в) види, що знаходяться на південно-східній межі ареалу; г) види, що знаходяться на північній межі ареалу; 4) види, що зменшують чисельність внаслідок порушення людиною біотопів, в яких вони зростають, чи через масове знищення (декоративні, лікарські).

Таблиця 5. Еколого-ценотична структура рослинності Поділля

№ п/п	Еколого-ценотичні групи	кількість видів	% від загальної кількості видів
1.	Псамофітна	40	2,1
2.	Галофітна	21	1,1
3.	Лучна	280	14,3
4.	Лучно-степова	325	16,6
5.	Лучно-болотна	210	10,7
6.	Узлісна	133	6,8
7.	Лісова бореальна	85	4,3
8.	Лісова неморальна	301	15,3
9.	Лісо-болотна	50	2,5
10.	Болотна	73	3,7
11.	Водна	57	2,9
12.	Прибережно-водна	38	1,9
13.	Рудеральна, сегетальна	221	11,3
14.	Види з широкою екологічною амплітудою	35	1,8
15.	Петрофітна, вапнякова, крейдяна та ін.	64	3,3
16.	Культурна	29	1,5
Всього:	1962	100

Конспект раритетного зоорізноманіття Поділля включає 474 види (табл. 6). З 297 видів безхребетних тварин, занесених до Червоної книги України (2009), на території Поділля зустрічаються 69 видів (23,2%). З 245 видів хребетних тварин, занесених до Червоної книги України, трапляються 134 види (54,7%). Кількість червонокнижних видів тварин - 209, що становить 42,8% від загальної кількості раритетних видів. На Поділлі виявлено 52 види тварин (представники 8 класів), занесених до Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природ-них ресурсів, що становить 10,9% від загальної кількості раритетних видів. Тут зустрічаються 18 видів безхребетних і 45 - хребетних, занесених до Європейського червоного списку, що становить 13,3% від загальної кількості раритетних видів. В регіоні встановлено перебування 15 видів безхребетних тварин, що занесені до Додатка ІІ і ІІІ Бернської конвенції. Вони належать до 9 класів. Кількість “бернсь-ких” видів 362, що становить 76,4% від загальної кількості раритетних видів. На Поділлі виявлено 140 видів 3 класів (променепері риби - 4, птахи - 112, ссавці - 24), які охороняються Боннською конвенцією, що становить 29,9% від загальної кількості раритетних видів. Угодою про збереження мігруючих афро-євразійських водно-болотних птахів (АЕWA) тут охороняються 63 види, а Угодою про збереження кажанів в Європі (EUROBATS) - 24 види. На Поділлі 54 види тварин (3 класів) охороняються конвенцією CITES, що становить 11,4% від загальної

Таблиця 6. Види флори і фауни Поділля, що знаходяться під охороною

	Західне Поділля	Центральне Поділля	Східне Поділля
	флора	фауна	флора	фауна	флора	фауна
Загальна кількість видів, що знаходяться на території регіону	1110 ВСР*	1116	1700 ВСР*	622	600 ВСР*	871
частка загальної кількості видів України, %	20,9	3,25	32	1,81	11,29	2,53
у т.ч. охороняються, що внесені до:	228	265	262	324	239	346
Європейського Червоного списку	11	37	7	12	5	15
додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (Берн)	12	191	8	324	14	346
додатків Конвенції про міжнародну тор-гівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES)	32	36	27	29	35	46
Червоної книги України	118	130	89	82	98	93
додатків Конвенції про збереження міг-руючих видів диких тварин (Бонн, CMS)	-	24	-	58	-	12
Переліку регіонально рідкісних видів	111	114	147	164	122	59
Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA)	-	40	-	49	-	57
Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS)	-	18	-	18	-	11

*ВСР - вищі судинні рослини

кількості раритетних видів. Кількість тварин Поділля, які охороняються на регіональному рівні, складає 231 вид, що становить 48,7% від загальної кількості раритетних видів. Раритетна фауна Поділля, що занесена до Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів, Європейського червоного списку, Червоної книги України, налічує 217 видів, які належать до 9 класів: комахи - 70 видів, кільчасті черви - 2, молюски - 2, ракоподібні - 2, круглороті - 1 вид, променепері риби - 18, земноводні - 4, плазуни - 6, птахи - 68, ссавці - 44. Це становить 45,8% від загальної кількості раритетних видів (рис. 4).

Стан збереження раритетних видів рослин і тварин оцінено за трьома рівнями захищеності: достатньо забезпечені охороною; недостатньо забезпечені охороною; не забезпечені охороною (рис. 5).

Сучасний стан біорізноманіття Поділля потребує збереження й охорони, про що свідчить значне антропогенне навантаження на природні екосистеми. Вони у найменш зміненому вигляді збереглися на землях, зайнятих лісовими (814,3 тис. га, 13,36% території), чагарниковими (27,3 тис. га, 0,45% території), водно-болотними (158,5 тис. га, 2,6% території) екосистемами і частково на пасовищах (469,6 тис. га, 7,7% території), сіножатях (214,8 тис. га, 3,52% території), перелогах (17 тис.га, 0,28% території), відкритих землях без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (68,2 тис. га, 1,11% території), полезахисних лісо-смугах (22,9 тис. га, 0,38%). Загальна їх площа становить 29,4% території регіону. З 1962 видів вищих судинних рослин Поділля (36,5% від загальної кількості в Україні) 245 видів потребують охорони. З 15912 видів фауни регіону (46,3% від загальної кількості в Україні) 164 види потребують охорони. Загальна кількість видів, яким загрожує небезпека - 409 (табл. 7).



Рис. 5. Стан збереженості раритетних видів вищих судинних рослин і тварин Поділля (Р - рослини; Т - тварини)

Табл. 7. Кількість видів флори і фауни Поділля, яким загрожує небезпека

Тваринний світ	Рослинний світ
Назва класу	Назва класу
Хребетні	137
Ссавці	38	Судинні рослини	237
Птахи	72	Голонасінні	-
Плазуни	6	Папоротеподібні	3
Земноводні	3	Плауноподібні	5
Риби	17	Мохоподібні	-
Круглороті	1	Лишайники	-
Безхребетні	27	Гриби	-
Всього	164	Всього	245

З метою збереження біорізноманіття й унікальних комплексів неживої природи на Поділлі формується екомережа, ефективне функціонування якої має забезпечити екосистемний підхід. Відповідно до класифікації екосистем України (за Дідухом, Шеляг-Сосонком, 2001), що була запропонована для оцінки біорізноманіття регіональних екомереж, її природних коридорів і ключових територій, нами наведено перелік 39 видів екосистем і їх вітсоток від загальної площі, характерних для природних коридорів регіональної екомережі Поділля.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ Й РОЗВИТКУ ЕКОМЕРЕЖІ ПОДІЛЛЯ

Проводячи структурно-функціональний аналіз стану й розвитку регіональної екомережі Поділля виділено 8 етапів історичного розвитку заповідної справи в регіоні, які стосуються лише територіальної, а не таксономічної охорони. Вони різняться змістовністю, осяжністю і специфікою висвітлення. Перший етап (до 988 р.) - “дохристиянської священної природи”. Другий етап (ХI-XVI ст.) - “заповід-них гаїв і угідь”. Третій етап (ХVII cт. - 1850 р.) характеризується двома напрямами заповідної справи. Перший напрям - виділення “заказних гаїв”, “запо-відних дерев”, “засічних лісів”, “корабельних лісів” (для кораблебудування, обо-роноздатності). Другий напрям - “заповідання естетичної природи”. У цей час об'єкти природи почали заповідати з метою збереження їх надзвичайної краси. Четвертий етап (1850-1917 рр.) - “активної діяльності природоохоронних орга-нізацій”. П'ятий етап (1917-1965 рр.) - “підйомів і занепаду заповідної справи”. Шостий етап (1965-1990 рр.) - “планового формування мережі заповідних територій”. Сьомий етап (1991-1999 рр.) - “стрімкого розквіту заповідної справи”. Восьмий етап (2000 р. - до теперішнього часу) - “формування екомережі”. Динаміка природно-заповідної мережі основу якої формують об'єкти і території природно-заповідного фонду Поділля в адміністративно-територіальних одиницях (АТО) за останні 40 років значно змінилася (табл. 8).

Табл. 8. Динаміка розвитку природно-заповідної мережі Поділля

АТО регіону

1970 р.

1990 р.

2006 р.

1.03.2010 р.

n

S

%

n

S

%

n

S

%

n

S

%

Західне Поділля

130

13

Подобные документы

• Функціонально-просторовий аналіз стану й розвитку регіональної екомережі в контексті збалансованого розвитку (на прикладі агросфери Поділля)

  Вдосконалення науково-методичних засад формування і розвитку екомережі України та збереження потенціалу біотичних ресурсів. Характеристика агроекологічних умов і біорізноманіття Поділля. Функціонально-просторовий аналіз стану й розвитку екомережі регіону.
  
  автореферат [565,6 K], добавлен 28.12.2012
  

• Збереження біорізноманіття як пріоритет збалансованого розвитку

  Сутність концепції стійкого розвитку. Поняття, економічна оцінка та аналіз основних причин втрати біорізноманіття. Показники стану біорізноманіття в Україні. Головні типи державної політики щодо проблеми збереження біологічного різноманіття екосистем.
  
  курсовая работа [97,5 K], добавлен 09.11.2010
  

• Причина зникнення та зменшення біорізноманіття на планеті

  Типи прояву загальної глобальної деградації природного середовища проживання. Генетичне, видове і екосистемне біорізноманіття. Ландшафтозначне, антропічне, біоцентричне, гуманістичне трактування ландшафтного різноманіття. Проблеми збереження генофонду.
  
  презентация [2,4 M], добавлен 24.10.2014
  

• Напрями забезпечення еколого-збалансованого природокористування на регіональному рівні

  Проблема екологічно-збалансованого використання природних ресурсів (водних, земельних, біотичних, рекреаційних) приморських територій та збереження біорізноманіїтя приморських екосистем. Вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок підтоплення.
  
  реферат [24,4 K], добавлен 08.12.2010
  

• Біорізноманіття, природозаповідання, категорії заповідних об єктів

  Біорізноманіття як міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. Характеристика природно-заповідного фонду України. Статус та завдання природних заповідників України, розгляд національних природних парків.
  
  презентация [3,4 M], добавлен 28.10.2012
  

• Інструменти і механізми охорони довкілля

  Економічні механізми охорони навколишнього середовища. Заохочувальні заходи стимулювання природоохоронної діяльності. Екологічний контроль за використанням водних ресурсів в США. Охорона біорізноманіття: порівняльний аналіз законодавства ЄС і України.
  
  контрольная работа [27,6 K], добавлен 01.02.2011
  

• Екологічний рух: світовий досвід та українські реалії

  Охорона навколишнього природного середовища і теоретичні принципи політологічного аналізу екологічних проблем у контексті суспільних відносин. Етапи розвитку екологічного руху в Україні, виміри та принципи реалізації міжнародної екологічної безпеки.
  
  реферат [44,3 K], добавлен 09.11.2010
  

• Техногенні катастрофи, як фактор загрози біорізноманіттю

  Характеристика понять про техногенні катастрофи: аварії на радіаційно-небезпечних об'єктах, аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин, транспортні аварії. Основні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф, які впливають на біорізноманіття.
  
  курсовая работа [223,5 K], добавлен 21.09.2010
  

• Сутність моделі екологічного менеджменту територій

  Екологічна складова розвитку територій. Концепція екологічного менеджменту в регіональному контексті. Основні аспекти екологічного імперативу розвитку території. Обмежуючі фактори, які негативно впливають на рівень екологічної безпеки в Україні.
  
  реферат [1,2 M], добавлен 06.12.2010
  

• Формування національної екологічної мережі та система управління екологічною безпекою

  Програма формування та система управління створенням національної екологічної мережі: її структурні елементи, організаційна інфраструктура та комплексні результати. Основні принципи керування екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку.
  
  реферат [22,2 K], добавлен 03.03.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам