Вплив експорту на ВВП України

Економічна суть та склад валового внутрішнього продукту країни. Основні методи числення валового внутрішнього продукту. Поняття експорту, організація експортних операцій держави. Оцінка впливу величини експорту та зовнішньої торгівлі на ВВП України.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.11.2015
Размер файла 75,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Курсова робота

Вплив експорту на ВВП України

Зміст

Вступ

1.Валовий внутрішній продукт і методи його розрахування

1.1 Сутність поняття «валовий випуск»

1.2 Склад ВВП

1.3 Методи обчислення ВВП

2.Експорт

2.1 Сутність експорту

2.2 Організація експортних операцій

3.Вплив експорту на ВВП України

Висновок

Список використаної літератури

експорт зовнішня торгівля валовий продукт

Вступ

Актуальність роботи. Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси - виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Об'єктом роботи. Валовий внутрішній продукт держави - це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Вона відіграє величезну роль у підвищенні економічного добробуту держави. ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Предметом роботи є вплив експорту на ВВП України.

Мета написання курсової роботи полягає у виясненні наскільки великий вплив експорту на ВВП України. Адже вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок.

Поставлена мета досягається шляхом виконання таких завдань:

- охарактеризувати суть та значення ВВП.

- охарактеризувати суть експорту та організація експортних операцій .

- проаналізувати дані ВВП і торгівлю України.

Мета і завдання зумовили таку структуру курсової роботи: вступ, основна частина, яка складається з трьох розділів, висновки, список використаних джерел, додатки до основної частини із загальним обсягом роботи 42 сторінки.

1. Валовий внутрішній продукт і методи його розрахування

Економічна наука вважає, що одним із найкращих і найдоступніших вимірників, які свідчать про здоров'я економіки будь-якої країни, є обсяг сукупного виробництва товарів і послуг за певний проміжок часу. Для вимірювання сукупного обсягу національного виробництва застосовують два показники: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт.

Валовий національний продукт (ВНП) -- це сукупний обсяг продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та підприємницького хисту), що належать представникам певної країни, наприклад, українцям, незалежно від того, де розміщені ці фактори виробництва -- в Україні чи за кордоном. Частка продукції (або доходів у вигляді заробітної плати, відсотка, дивідендів), що створена за кордоном з допомогою факторів виробництва, які належать українцям, ураховується у ВНП України. А та частка продукції, що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризує вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці фактори належать, -- резидентам чи іноземцям. Тобто, при вимірюванні ВВП враховується вартість товарів, вироблених підприємствами, організаціями, установами у межах країни, незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, і навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.

1.1 Сутність поняття «валовий випуск»

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий випуск (ВВ) -- це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.). Відповідно до прийнятої в СНР (1993 p.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагромадження;

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 p.) з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

ВВ = РП + З1 - З2

де РП -- вартість реалізованої продукції;

З1 -- вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 -- вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання [8, С. 276].

Відповідно до такого підходу щодо визначення ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 p.) передбачає урахування основних положень концепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП + А + (П - С),

де MB -- витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання; ОП -- оплата праці працівників;

А -- споживання основного капіталу (амортизація);

(П - С) -- чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В1 - В2

де В1 -- відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;

В2 -- відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компаній визначають за формулою:

ВВ = СП - СВ + В - ТСР,

де СП -- страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ -- страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В -- відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструменти;

TCP -- приріст технічних страхових резервів.

1.2 Склад ВВП

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт -- це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція -- це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВ не тільки проміжну продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору є також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживання основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того. амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР.

Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності -- чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

1.3 Методи обчислення ВВП

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).

Виробничий метод

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули:

ВВП = У(ВВ - MB) + (ПП - С),

де ВВ -- валовий випуск окремих галузей;

MB -- матеріальні витрати окремих галузей;

ПП -- продуктові податки;

С -- субсидії;

(ПП - С) -- чисті продуктові податки.

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.

Податки на продукти -- це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами-резидентами. До них відносять такі податки як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.

Субсидії на продукти -- це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт і імпорт та ін.

У додатку 1 наведені дані про ВВП України, обчислений виробничим методом.

Метод кінцевого використання

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ -- споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ -- валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ -- державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб; ЧЕ -- чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім). Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання. Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.

Державні закупки (ДЗ) -- це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі -- це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні закупки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т):

ДВ = ДЗ + Т.

При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і послуг.

Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:

ВІ = ЧІ + А,

де ЧІ -- чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

А -- амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.

Валові інвестиції -- це не що інше, як валове нагромадження, яке включає чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.

До складу валового нагромадження включають нагромадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу -- це вкладання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал -- це активи, як результат попереднього виробництва, які протягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг. Це будівлі та споруди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на геологопошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт.

Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на поліпшення невироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироблених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів включається до нагромадження основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення.

Чисте придбання цінностей -- це нова категорія в СНР. Цінності -- це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відносяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.

Експорт та імпорт товарів і послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що надаються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігрантів та ін.

Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазначалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.

У додатку 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за методом витрат.

Як свідчать наведені дані у додатку 2, 2002 p. кінцеве споживання складало 76,5 %, валове нагромадження -- 20,2 %, а чистий експорт склав - 4,5 % ВВП, розрахованого за методом витрат.

Розподільчий методом

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП -- це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),

де ЗП -- заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП -- валовий корпоративний прибуток; він розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД -- змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

НП -- неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт;

С -- субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом і імпортом;

(НП - С) -- чисті неприбуткові податки.

Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і відрахування на соціальне страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з законодавством за невідроблений час (щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до відрахування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування на соціальне страхування здійснюються роботодавцями, аби забезпечити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги.

Неприбуткові податки -- це обов'язкові платежі, що їх стягує держава з виробничих одиниць у зв'язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво пов'язані з використанням факторів виробництва (землі, основного капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.

Субсидії -- це поточні платежі, які держава надає підприємствам у зв'язку з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг або використанням факторів виробництва для здійснення відповідної економічної і соціальної політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт включають субсидії, які підприємства отримують вад держави у зв'язку із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних видів сировини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання відходів виробництва.

Валовий корпоративний прибуток -- це частка валової доданої вартості, що залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і чистих неприбуткових податків.

Змішаний дохід -- це дохід, що отримують домашні господарства, індивідуальні підприємці від функціонування некорпорованих підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву змішаного доходу.

Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу (амортизації).

Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та чистими неприбутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу. Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна було б обчислити на основі бухгалтерської звітності. Але це є дуже трудомісткою і складною справою. Тому в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.

У додатку 3 наведені дані про структуру ВВП України, розрахованого за категоріями доходу.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

2. Експорт

Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Вона відіграє величезну роль у підвищенні економічного добробуту держави, поліпшенні рівня життя населення і зміцненні положення держави на світовій арені.

Експортні операції, як складова частина зовнішньої торгівлі є найважливішим джерелом одержання прибутку держави. Досягнення максимальної ефективності експортних операцій, а, отже, максимізація прибутку можлива тільки з використанням знань і досвіду, накопичених протягом тривалого часу.

Безліч учених-економістів присвячують свої праці вивченню проблеми поліпшення організації і підвищення ефективності експортних операцій.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність з метою одержання прибутку і встановлення міжнародних економічних відносин. Діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до даного закону зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Основними ланками при здійсненні експортних операцій є промислові підприємства, а також різні невиробничі організації. Тому вивчення експортних операцій держави в цілому не можливо без розгляду й аналізу окремих експортних операцій окремих підприємств. Тема даної дипломної роботи присвячена вивченню експортних операцій ВАТ «Концерн «Стірол», що займають значну частку в обсязі реалізації даного підприємства. Метою даної дипломної роботи є аналіз результатів експортних операцій і розробка рекомендацій з підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- вивчення світового досвіду здійснення зовнішньої торгівлі;

- розгляд теоретичних основ організації експортних операцій;

- аналіз законодавчої й нормативної бази, що склалася на Україні по даному питанню;

- пророблення статистичних даних про зовнішньоторговельний оборот України й обсяги експорту;

- вивчення системи організації експортних операцій на ВАТ «Концерн «Стірол»;

- аналіз ефективності проведення експортних операцій ВАТ «Концерн «Стірол»;

- розробка заходів щодо поліпшення організації й підвищення ефективності експортних операцій.

2.1 Сутність експорту

Серед різномаїтних форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами й послугами. За напрямком товарного потоку операції у міжнародній торгівля поділяються на експорт і імпорт. Розглянемо сутність експорту.

Експорт товарів - продаж товарів украінськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії.

Експортна субсидія -- сума грошових коштів, що виплачується державою підприємству або індивіду, який експортує товар. За своїм змістом експортна субсидія є пільгою фінансового характеру. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Угоди міжнародної торгівлі забороняють використання експортних субсидій за виключенням субсидування продукції сільського господарства.

2.2 Організація експортних операцій

Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.

Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання про метод експорту.

Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції.

У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.

Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

- частка експорту велика в загальному обігу;

- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;

- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:

- відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;

- экспортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;

- відділення закордонних операцій - створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;

- центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;

- спільні збутові компанії;

Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:

- збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;

- складання калькуляції цін на експортну продукцію;

- підготовка рекламних матеріалів;

- аналіз інформації про експорт за попередні періоди;

- аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;

- складання попереднього списку потенційних споживачів;

- переписування з питань висновку контракту;

- переговори за контрактом і його висновок;

- пророблення і висновок угод з посередниками;

- забезпечення упакування і транспортування;

- виконання митних обов'язків;

- забезпечення одержання платежу;

- гарантійне і постгарантійное обслуговування.

Першим етапом здійснення експортної операції є пошук контрагента і встановлення з ними контактів. Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції - оферти.

При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.

Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.

Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи догоди окремого доручення, що укладається між ними.

Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди, кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й проведення інших операцій.

Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення і висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і прийняття товару.

3. Вплив експорту на ВВП України

Додаток 4

Український експорт становить понад 50 відсотків валового національного продукту України.

На сьогодні основними експортними галузями економіки є металургійна промисловість (металопродукція), сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості, частка яких становить понад 60 відсотків українського експорту. Особливістю сучасного розвитку вітчизняних експортоорієнтованих галузей є високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на світових ринках.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 1996 році становив 37,9 млрд доларів США. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами склалось позитивним в сумі 249,2 млн доларів США.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2004 році досяг рівня 69 млрд доларів США при позитивному сальдо торгівлі товарами та послугами у 6,9 млрд доларів США, що є рекордним показником за всі часи незалежності України.

Важливим моментом розвитку експорту стало набуття Україною у травні 2008 року повноправного членства в СОТ, що надало можливість стати рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовано окремі обмеження та лібералізовано умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів базових експортних галузей.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2009 році становив 99,8 млрд доларів США. Сальдо торгівлі товарами та послугами у 2009 році склалося від'ємним в сумі 1,4 млрд доларів США.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі зумовлений впливом таких економічних факторів:

· суттєве зростання цін на імпортовані енергоносії (з 50 доларів США за 1 тис. куб.м у 2004 році до 210 доларів США у 2009 році);

· скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне падіння цін на сировинних ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи;

· падіння промислового виробництва та скорочення будівельних робіт, що вплинуло на зниження потреби вітчизняних підприємств у сировині, матеріалах та напівфабрикатах;

· падіння інвестиційної активності, що позначилось на зниженні потреби вітчизняних товаровиробників в імпорті машин та устаткування, а також інших інвестиційних товарів;

· обмеження доступу до фінансових ресурсів, порушення рівноваги банківської системи та відтік капіталу;

· недоліки у системі прав власності, макроекономічна нестабільність та високі граничні ставки податків;

· низький рівень показників створення спільних підприємств між українськими та іноземними партнерами, що гальмує передачу технологій;

· звуження споживчого попиту в умовах зниження заробітної плати та споживчого кредитування, що позначилось на зменшенні обсягів імпорту споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі.

Україна має потужний науково-промисловий потенціал, який, на відміну від більшості країн світу, не має відповідної інституційної та фінансової державної підтримки для просування на світові ринки, через що, незважаючи на наявні цінові та технічні переваги, не використовується повною мірою експортний потенціал високотехнологічних товарів українського виробництва на зовнішніх товарних ринках.

На сьогодні існує необхідність створення інституційної основи для запровадження державної підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорту, що забезпечить подальший розвиток і нарощування вітчизняного економічного потенціалу та закріплення на традиційних і нових ринках збуту. Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво - це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо ж у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) і імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП). За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

На рис. 1 представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі “витрати-випуск”.

На рисунку СуВ спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (СВ+ВІ+ДЗ). Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т1 визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О1. Якщо підключити зовнішню торгівлю і припустимо, що ЧЕ є позитивним. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає, що інші країни доповнюють СуВ на виробництво нашого ВВП на величину ЧЕ. Внаслідок цього СуВ збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т2 означає, що рівноважний ВВП збільшився до О2. Отже, позитивний ЧЕ збільшує СуВ порівняно з їх величиною в закритій економіці і таким чином викликає зростання ВВП.

Спираючись на попередню логіку, можна визначити вплив від'ємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі чистого експорту, вилучається із виробництва національного ВВП, тобто СуВ стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т3 означає, що рівноважний ВВП зменшився до О3. Отже, від'ємний ЧЕ зменшує СуВ порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

ЧЕ може викликати зміни реального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ - випереджаюче зменшення номінального ВВП відносно реального внаслідок зниження цін. Але якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП.

Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить в першу чергу від величини, на яку змінюється ЧЕ. У цьому контексті слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів, зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти. Так, при зростанні доходу у наших торгових партнерів їхній попит на наш експорт збільшується, що збільшує ЧЕ. І навпаки. Тому кожна країна об'єктивно зацікавлена в економічному зростанні своїх торгових партнерів. Імпорт, навпаки, залежить від динаміки національного ВВП. При його збільшенні створюються умови для зростання нашого імпорту, тобто зменшення ЧЕ.

Торговельна політика може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції. Наприклад, торгові партнери підняли мито або ПДВ на наші товари з метою скорочення свого імпорту. Оскільки їхній імпорт - це наш експорт, то внаслідок цього ЧЕ скорочується. Аналогічні заходи може застосовувати наша країна стосовно до імпортних товарів, що зменшить імпорт і збільшить ЧЕ.

Обсяг експорту і імпорту залежить також від курсу національної валюти, оскільки він впливає на їхню ціну. Так, девальвація гривні стосовно інших валют означає, що ціна українських товарів за кордоном буде відповідно падати, внаслідок чого збільшується попит на наш експорт. І навпаки, українським покупцям потрібно буде витрачати більше гривень, щоб купувати іноземні товари, що викличе скорочення імпорту і збільшення ЧЕ.

ЧЕ, як і інші елементи СуВ, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив ЧЕ на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а й від рівня мультиплікатора витрат. У зв'язку з цим необхідно враховувати ту обставину, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень з потоку “доходи-витрати”. Цим додатковим каналом є імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Виникає питання - як імпорт впливає на цей мультиплікатор?

Імпорт, як і інші вилучення, теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням БД зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Припустимо, що ВВП збільшився на 100 грн., ГКП = 0,2, а ГСС = 0,75. Якщо із кожної гривні приросту загальних споживчих витрат на імпорт витрачається 20%, то звідси приріст імпорту можна обчислити за формулою: +Ім = 0,2 СВ. на цій підставі зробимо обчислення: приріст БД складає 80 грн. (100 - 0,2*100); приріст загальних споживчих витрат складає 60 грн. (80*0,75), а приріст імпорту - 12 грн. (60*0,2). Щоб розрахувати як імпорт впливає на мультиплікатор витрат, необхідно ввести новий термін - гранична схильність до імпорту (ГСІм).

Граничну схильність до імпорту можна обчислити за такою формулою: ГСІм=Ім/БД. Згідно з прийнятими умовами ГСІм буде складати 0,15 (12/80). Гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до споживання і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, гранична схильність до споживання національних товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту, тобто ГССн=ГСС-ГСІм. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

Мв=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП).

Якщо спиратись на цифрові дані нашого прикладу, то мультиплікатор витрат у відкритій економіці буде складати 1,9 (1/1-(0,75-0,15)(1-0,2)). В умовах закритої економіки, тобто без врахувань вилучень у формулі імпорту, мультиплікатор витрат буде складати 2,5 (1/1-0,75(1-0,2)).

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою. Припустимо, що +ДЗ=50 грн. Без врахування імпорту приріст ВВП буде складати 125 грн. (50*2,5), а з врахуванням імпорту приріст ВВП зменшиться до 95 грн. (50*1,9).

2. До основних елементів зовнішньоекономічної політики відносяться такі: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Ключову роль в зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Слід розрізняти два типи торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм - це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) - це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів та послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму в торгівлі переважають в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значу роль відіграє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів. Основними з них є такі:

1) Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) і експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провіз через кордон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовуються фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито застосовується, як правило, стосовно товарів, які не виробляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовуються з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку.

У переважній більшості мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн - партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим можуть застосовуватись єдині митні ставки для країн, об'єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз. Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС залежно від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди. Мінімальні - у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння. Пільгові застосовуються при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи прямого та непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах цих квот експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

До немитних відносяться також такі засоби (заходи):

введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;

пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення темпів кредитування);

застосування експортного кредиту іноземним покупцям;

надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики відносять такі:

регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;

нормування обов'язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;

встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);

впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;

застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу. Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, завдяки Міністерства економіки України попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 року загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала лише 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об'єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.


Подобные документы

  • Динаміка валового внутрішнього продукту та експорту Грузії. Частка експорту країни в світовому експорті. Оцінка внутрішньогалузевої торгівлі по основним товарним групам. Податкові та митні реформи у Грузії. Обмеження на експортно-імпортні операції.

    контрольная работа [70,3 K], добавлен 25.12.2014

  • Товарна структура зовнішньої торгівлі Харківської області. Структура експорту за технологічними секторами. Особливості високотехнологічного сектору, який домінує в експортних поставках Харківської області. Структура експорту за окремими товарними групами.

    контрольная работа [237,1 K], добавлен 02.09.2010

  • Суть, значення та види валового внутрішнього продукту - основного показнику сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. Статистичні дані ВВП в Україні. Тенденція їх зміни за останні роки та загальне значення для економіки країни.

    реферат [937,9 K], добавлен 26.02.2016

  • Ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні. Сутність валового внутрішнього продукту (ВВП). Аналіз валового внутрішнього продукту, його структури та динаміки в Україні в роки незалежності. Можливості моделювання динаміки ВВП в Україні.

    курсовая работа [521,5 K], добавлен 09.12.2010

  • Основні характеристики валового випуска як сукупної ринкової вартості товарів і послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. Аналіз валового внутрішнього продукту, його структури і динаміки в Україні. Поняття реального і номінального ВВП.

    контрольная работа [548,2 K], добавлен 08.04.2012

  • Суть, значення та види валового внутрішнього продукту (ВВП), який є одним із найважливіших показників розвитку економіки та основним показником сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. Статистичні дані ВВП в Україні та їх аналіз.

    реферат [380,8 K], добавлен 26.02.2016

  • Позиції країни у провідних світових рейтингах. Порівняльний аналіз обсягу та динаміки валового внутрішнього продукту країни із середнім по Європейському Союзі. Аналіз структури економіки країни за секторами та субсекторами економічної діяльності.

    контрольная работа [22,8 K], добавлен 21.12.2012

  • Величина валового внутрішнього продукту, середній курс національної валюти до долара - одні з основних складових індексу відкритості економіки. Характеристика ключових вагових коефіцієнтів інтегрального показника зовнішньоекономічної безпеки України.

    статья [86,8 K], добавлен 05.10.2017

  • Внутрішні ресурси України і ступінь її інтеграції в світогосподарську систему. Створення механізму сталого розвитку експорту. Процес регулювання зовнішньої торгівлі. Фактори, які впливають на експорт. Створення кластерів зовнішньоторговельного профілю.

    реферат [19,4 K], добавлен 15.07.2009

  • Особливості збору та аналізу статистики зовнішньої торгівлі. Форми обліку експорту-імпорту товарів на Україні. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Способи обчислення вартісних показників. Грошове вираження інтернаціональної вартості.

    реферат [34,8 K], добавлен 21.12.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.