Товарне господарство і проблеми його сучасного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

Курсова робота

з навчальної дисципліни "Економічна теорія"

на тему "Товарне господарство і проблеми його сучасного розвитку"

Студентка І курсу групи:

ЕП-11

напряму підготовки

"Економіка підприємства

Цалко О. С.

Керівник: Курилко В. О.

Полтава 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Генезис форм суспільного господарства. Сутність, умови виникнення та форми товарного господарства

2. Об'єктивні основи, історія переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне. Суть, функції та особливості кредитного господарства

3. Сучасні проблеми розвитку товарного господарства в Україні в умовах транспортаційного періоду розвитку економіки

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу затвердилося панування ринкової економіки як основної і найбільш ефективної форми ведення господарства . Її основу складає товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктів окремими , приватними , відособленими виробниками , кожен з яких спеціалізується на виробленні одного якого-небудь продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.

У тривалій економічній еволюції "створення" ринку відбулося внаслідок пошуку людьми рішення споконвічної економічної дилеми : "рідкісні , обмежені ресурси ? необмежені потреби людини в різноманітних благах " . Напевно, точніше було б сказати, що вихід на ринок був визначений самим економічним середовищем. Обмеженість ресурсів виступила однією з причин суспільного поділу праці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Сама сучасна економічна система є своєрідним продуктом усе зростаючих масштабів поділу праці і поглиблення спеціалізації. Однак успіхів у пошуках рішення проблеми "потреби ? можливості " удалося домогтися далеко не всім. Світовий досвід свідчить, що не завжди зародження і функціонування товарних відносин автоматично породжувало прогресивний розвиток суспільства. Протягом тисячоліть процвітала торгівля в багатьох містах Середньої Азії , Близького Сходу , але більшість держав нині розташованих тут продовжують залишатися слаборозвиненими .

Мета теми ? розкрити закономірність виникнення і сутність товарної форми виробництва; з'ясувати сучасні проблеми його розвитку; охарактеризувати кредитне виробництво; розкрити протиріччя його формування .

Мета курсової роботи визначила основні завдання:

· Розкрити сутність товарного виробництва як першооснову розвитку ринку;

· Визначити причини виникнення товарного виробництва;

· Виявити специфіку розвитку товарного виробництва в сучасних умовах;

· Визначити роль і особливості товарного виробництва в українській економіці;

· Розкрити сутність та особливості кредитного господарства.

Взагалі, товарне господарство - це така організація національної економіки, коли продукти виробляють для обміну на ринку. У товарному господарстві люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Воно пов'язане з поглибленням поділу праці, розвитком ремесел та міст. Велику роль у процесі розпаду натурального господарства і виникнення товарного відіграли міста. Тут виникають нові види господарської діяльності, зароджуються нові верстви населення. Міста того часу були фортецями, де сільські жителі ховалися під час військової небезпеки. Городяни не володіли землею, тому взялися за ремесло. Пізніше і селяни, що навчалися якогось ремесла, тікали до міст від утисків феодалів. За середньовіччя співіснували обидва типи економічних систем. У містах розвивалося товарне господарство, що ґрунтувалося на найманій праці. На селі переважало натуральне кріпацьке господарство. Ці дві системи господарювання були пов'язані між собою взаємним обміном продуктів. Щоправда, село брало від міста лише невелику кількість продуктів, найнеобхідніших для задоволення своїх потреб. І навпаки, у місті кожен його житель у задоволенні своїх потреб великою мірою залежав від обміну. Виробляючи один чи декілька продуктів, городянин більшість продуктів міг отримати лише через обмін. Уклад життя міських жителів-ремісників сприяв переходу до товарного господарства, яке характеризувалося здебільшого одним видом діяльності. Основними компонентами товарного господарства є гроші та ціни. Вони слугують своєрідним цементом, що творить систему товарної економіки. Через гроші й ціни розподіляють ресурси між підприємствами й галузями, визначається обсяг споживання домогосподарств тощо. Гроші - це питання життя і смерті кожної господарської одиниці у товарній економіці.

1. Генезис форм суспільного господарства. Сутність, умови виникнення та форми товарного господарства

Розвиток суспільного виробництва пов'язаний з існуванням різних його форм. Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньо-господарського споживання. Для натурального господарства характерні:

· нерозвинутість суспільного поділу праці і його замкнутість;

· відсутність зовнішніх зв'язків;

· примітивна техніка та технологія;

· патріархальність виробництва загалом.

· повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому тощо [13, с.241].

Таке виробництво замикає всі економічні процеси в тісних межах локальних виробничих одиниць, не відкриваючи каналів для зовнішніх зв'язків. Робоча сила, закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності. Виробничі відносини тут виступають у своїй "прозорій", неуречевленій, нематеріалізованій формі як прямі відносини між людьми. Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона довела свою життєвість протягом тисячоліть.

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму. Замкнутість натурального господарства, його відособленість, примітивність, косність, патріархальність, застій ? капітулюють перед взаємним обміном і прогресом. Потребу в обміні результатами праці мають і натуральне, і товарне виробництво, оскільки в них в тій, або в іншій формі існує поділ праці. Він виступає загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, економічний взаємозв'язок між людьми, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.

Отже, товарне виробництво ? це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно-відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. З даного визначення випливає: по-перше, основою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці. Саме він приводить до того, що виробники для задоволення особистих і виробничих потреб повинні обмінювати продукти своєї праці на необхідні для них продукти праці інших виробників. І коли перший суспільний поділ праці (відділення пастуших племен) зробив можливим регулярний обмін між общинами, а другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) зумовив зародження товарного виробництва, то третій (відділення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства; по-друге, поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного, товарного обміну.

Товарне господарство виникає як просте товарне виробництво. Воно засноване на особистій праці власника, засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва та відсутність експлуатації людини людиною [11, с.53]. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Спрямованість простого товарного господарства на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників через їхні різні особистісні якості, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо. Іноді навіть випадковий збіг обставин дає можливість здобути перемогу одних над іншими в конкурентній боротьбі, що призводить до збагачення меншості й зубожіння більшості, й ніякі сили не змогли зупинити цей закономірний процес розвитку в шир та в глиб. Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого ? люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар ? робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, інші - найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування. Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу ? насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Як наслідок безпосередні виробники, позбавлені засобів існування, стають продавцями своєї робочої сили і покупцями продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий ? ринок праці. Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, але й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом. Оскільки за капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми. Але й на стадії розвинутого капіталізму існує дрібне товарне виробництво.

У колишньому Радянському Союзі, в тому числі і в Україні, роль товарного виробництва і товарно-грошових відносин недооцінювалася. В економічній теорії робилася спроба довести, що з розвитком соціалістичних відносин роль товарного виробництва зменшуватиметься. Окремі економісти твердили, що соціалізму взагалі властиві безпосередньо суспільні виробництво та зв'язки і що товарно-грошові відносини тут по суті формальні. Це негативно позначилося на всій господарській діяльності країни, наслідком чого є сучасний стан нашого економічного розвитку. Не випадково зараз поставлено завдання: у міру формування різноманітних форм власності відкрити простір для розвитку товарного виробництва, товарно-грошових відносин, здійснити перехід до ринкової економіки. Необхідно сприяти розвитку як простого товарного виробництва, так і інших розвинутих його форм. Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності [22, с.159].

Спільні риси:

· приватна власність на засоби виробництва;

· ринкова форма зв'язку між виробниками;

· конкуренція між товаровиробниками.

Відмінності:

Просте товарне виробництво:

· виробник продукту та власник засобів виробництва - одна особа;

· експлуатація, як правило, відсутня;

· виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника;

· виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці;

· виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства.

1) Розвинуте товарне виробництво:

· виробник продукту - найманий робітник, власник товару - капіталіст;

· експлуатація існує;

· виробництво товарів здійснюється задля одержання прибутку;

· виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників;

· товарне виробництво набуває загального характеру.

Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва слід наголосити на двох важливих моментах:

1) перетворенні натурального господарства в просте товарне;

2) перетворенні простого товарного господарства в розвинуте.

Перше є результатом суспільного поділу праці й економічної відособленості виробників, друге пов'язане з тим, що товаровиробники, виготовляючи товар відособлено на ринок, знаходяться у відношенні конкуренції один до одного, що призводить до їхнього розшарування ? збагачення меншості і розорення більшості.

2. Об'єктивні основи, історія переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне. Суть, функції та особливості кредитного господарства

Історичний досвід переконує, що товарно-грошова форма господарства переростає у товарно-кредитну форму, яка відповідає вищому ступеню розвитку суспільного виробництва [1, с.29].

Товарно-грошове господарство розвивається і вдосконалюється на основі вирішення внутрішніх суперечностей. Однією з головних передумов функціонування і розвитку товарно-грошового господарства є відповідність між масою товарів і кількістю грошей, що забезпечують обіг товарів. Золото виконує функцію грошового товару, загального еквівалента за умови, що його кількість достатня для товарообороту цієї країни. Швидке зростання економіки, господарських зв'язків неминуче наштовхується на порівняно-обмежені обсяги видобутку золота, а отже, і на його оборот як грошового матеріалу.

На перших етапах ця суперечність розв'язується передусім через збільшення видобутку золота і розширення його обороту. Однак зі зростанням обсягів суспільного виробництва посилюється невідповідність золотогрошової системи і потребам його зростання, що зумовлює перехід до нової грошової системи -- кредитних грошей. Це пов'язано зі швидким розвитком системи кредиту, який долає обмеження, зумовлені наявністю такого грошового матеріалу, як золото. Кредит розсовує межі розвитку суспільного виробництва, адже забезпечує взаємне погашення великих сум платежів, обмежує використання грошей виплатою балансової різниці, яка утворюється при масі взаємних купівель і продажу. Отже, перехід від золотогрошової системи до системи кредитних грошей і розвиток кредиту, охоплення кредитними відносинами всіх сторін економічного і суспільного життя -- це два взаємопов'язані шляхи переростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне [20, с.36].

Розглянемо обидва шляхи становлення кредитного господарства. Розвиток кредиту і його форм. Кредит -- форма об'єднання тимчасово вільних грошових коштів та використання їх в інтересах розширеного відтворення на умовах повернення, строковості та платності. Це форма руху позикового капіталу. Кредит має дві основні форми: комерційний і банківський. Кредитна система засновується на комерційному кредиті, тобто кредиті, що надасться функціонуючими підприємцями у вигляді товарного капіталу. В ньому позиковий капітал ще не відокремлюється від промислового і зайнятий у відтворювальному процесі, оскільки це необхідна умова реалізації товарів, перетворення товарного капіталу на грошовий.

Створення банків і кредитної системи забезпечило концентрацію тимчасово вільних коштів і використання їх для розвитку економіки. Грошовий капітал тут виступає як відокремлена частина промислового капіталу. Інакше кажучи, в процесі руху суспільного, передусім промислового капіталу, утворюється тимчасово вільний грошовий капітал, який, якщо йому не знайти застосування, припиняє самозростання, втрачає здатність приносити прибуток. Це вже само по собі суперечить сутності капіталу, тим більше, що в процесі руху промислового капіталу виникають потреби в грошовому капіталі для розширення виробництва, його реконструкції тощо. Отже, відокремлення грошового капіталу, перетворення його на позиковий -- це об'єктивна закономірність, що відбиває розвиток товарно-кредитних відносин.

Позиковий капітал створює видимість, начебто гроші народжують гроші. Насправді, як ми вже знаємо, позиковий капітал самозростає тому, що в руках функціонуючого підприємця він використовується для купівлі засобів виробництва і робочої сили, для здійснення процесу виробництва, в ході якого створюється додаткова вартість -- джерело прибутку і відсотка. За своєю економічною природою відсоток є часткою прибутку, яку функціонуючий підприємець передає власникові позикового капіталу. Причому позиковий відсоток не є дійсною ціною капіталу -- товару, тобто грошовим вираженням його вартості. Функціонуючі підприємці оплачують не вартість капіталу як товару, а споживну вартість цього своєрідного товару. Отже, відсоток -- це об'єктивно необхідна форма кредитних відносин, яка, будучи часткою додаткової вартості, становить одну з об'єктивно зумовлених форм руху грошового (позикового) капіталу. Все це переконливо свідчить, що позиковий капітал і відсоток пов'язані з найглибшими основами економіки, з виробництвом, рухом усього суспільного капіталу, вартістю та додатковою вартістю.

Однак, як свідчить досвід, комерційний кредит має в своєму функціонуванні певні обмеження. Адже він, як правило, можливий між підприємцями галузей, що безпосередньо пов'язані у процесі відтворення. Він обмежений і кількісно, оскільки лімітується розмірами товарної частини окремих індивідуальних капіталів. Через це об'єктивно необхідно розвивається більш досконалий вид кредитних відносин -- банкірський (банківський) кредит, тобто кредит, що надається банкірами (банками) функціонуючим підприємцям у вигляді грошових позик. Він не обмежений розмірами індивідуальних капіталів, може надаватись у значно більших розмірах, ніж комерційний, і на різноманітні цілі. Це вже рух позикового капіталу як відокремленої частини промислового капіталу, властивий вищому рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Акумулюючи тимчасово вільні кошти, банки перетворюють їх на діючий капітал, що приносить відсотки.

Переростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне розпочалося наприкінці XIX ст., коли відбулось зрощення промислового і банківського капіталу, утворення фінансового капіталу, що знаменувало нову роль банків і швидкий розвиток кредитних відносин, підвищення їх ролі у розвитку економіки і житті суспільства. Кредитні відносини почали все глибше опосередковувати товарно-грошові відносини, що зумовило трансформацію останніх у товарно-кредитні [23, с.53].

Кредитні відносини вийшли за межі руху грошового капіталу і набули всеохоплюючого характеру. Через це позиковий капітал не можна тепер зводити лише до відокремленої частини грошового капіталу. Кредит є тим засобом, за допомогою якого гроші негайно перетворюються на капітал, що приносить відсотки. Позиковий капітал зрощується з промисловим і торговим капіталом. Практика переконує, що в позику надається і зайнятий капітал, не лише грошовий, а й товарний, продуктивний. Позикові відносини проникли в усі форми капіталу. Адже рух грошей, товарів, капіталів, предметів споживання так чи інакше опосередкований кредитними відносинами.

Позиковий капітал є формою розв'язання суперечності між капіталом і його товарною формою. Капітал, що знаходиться у товарній формі, не забезпечує його самозростання. Проте він утримує в собі додаткову вартість і щоб швидше реалізувати її, треба прискорити оборот товарів, перетворення товарної форми на грошову [21, с. 72]. Це завдання вирішується за допомогою кредиту, безготівкових розрахунків, продажу товарів у розстрочку, споживчого кредиту. Товарно-грошовий оборот трансформується у товарно-кредитний через те, що основна частина продажу між підприємцями, а також значна частина роздрібного товарообороту здійснюються на кредитній основі. Кредитні відносини виходять за національні межі. Кредитується практично увесь міжнародний товарооборот.

Кредитні відносини вносять істотні зміни у систему ціноутворення. Вже не раз зазначалося, що в основі ціни товару лежить вартість, яка набуває форми ціни виробництва. Поряд з цим існує інша основа ціни -- ціна як капіталізована форма доходу, при визначенні якої ключову роль відіграє позиковий відсоток. Робоча сила, сировина, засоби праці, земля, будівлі, цінні папери оцінюються за капіталізованим доходом. Якщо, наприклад, стодоларова акція приносить 10 дол. доходу при позиковому відсотку, який дорівнює 5 відсотків, ця акція продаватиметься за 200 дол., адже саме ця сума, покладена в банк при 5 відсотках, дасть 10 дол. доходу [4, с.55]. Ціни на капітальні блага встановлюються на ринку за їхньою "капіталізованою вартістю". Це означає, що в кредитному господарстві ціноутворення збагачується відносинами кредиту.

Один і той самий капітал виступає у подвійній формі, як позиковий капітал -- в руках кредитора, і як промисловий, або торговий капітал, -- в руках функціонуючого капіталіста. Отже, позиковий капітал дає можливість фінансувати капіталовкладення за рахунок не власних, а позичених коштів і використати їх для самозростання капіталу. Це означає, що розвиток кредиту, зростання обсягів позикового капіталу і умов його надання сприяють розвитку продуктивного капіталу, зростанню виробництва, розширенню його відтворювальної ролі.

Концентрація грошових коштів, перетворення їх на інвестиції, зростання значення позикового капіталу у русі продуктивного, виробничого капіталу -- все це означає, по суті, виникнення і розвиток у кредитному господарстві принципово нової форми руху суспільного капіталу порівняно з товарно-грошовим господарством.

Зростання значення позикового капіталу у русі продуктивного, виробничого капіталу виявляється у підвищенні ролі позичених коштів у пасивах підприємств. Так, частка власних коштів у відношенні до пасивів у 70-х роках становила: у фірмах Японії -- 20 відсотків, ФРН -- близько 30, Великої Британії -- приблизно 40 і в американських корпораціях -- понад 50 відсотків [16, с.111]. Важливо зазначити, що темпи економічного розвитку були вищими в тих країнах, компанії яких розвивали виробництво переважно за рахунок позичених коштів. Не випадково перед вели компанії Японії, що якнайширше використовували позичені кошти (частка власних коштів у них була найнижчою -- 20 відсотків). Цілком зрозуміло, що практика господарювання японських компаній найбільшою мірою відповідала кредитній природі сучасного виробництва. Кредитні кошти спираються на весь потенціал суспільного капіталу і тому більшою мірою, ніж інші форми капіталу, пристосовані до сучасного рівня продуктивних сил. Особливо це знаходить вияв у такій формі акумуляції та концентрації капіталу, як створення акціонерних товариств. Ця форма капіталу похідна від позикового капіталу і є визначальною у структурі власності сучасної економіки. На акціонерному капіталі засновані усі найбільші корпорації, адже лише ця форма дає можливість шляхом продажу акцій об'єднати значні маси грошових коштів, перетворити їх на діючий капітал і застосувати його з найбільшою ефективністю."

Одним із важливих напрямів розширення кредитних відносин є розвиток іпотечного і споживчого кредиту. Особливо це стосується предметів тривалого користування, більша частина яких купується в кредит. З введенням кредитних карток кредитні відносини все глибше опосередковують купівлю товарів повсякденного попиту. Завдяки цьому кредит проникає у сферу особистого споживання, охоплює його і значною мірою визначає його функціонування і розвиток. Акти купівлі-продажу все більше заміщуються актами платежу. У витратах населення зростають платежі щодо кредитної заборгованості, досягаючи в США 20 відсотків сімейного бюджету [19, с.134]. Доходи громадян також набирають кредитної форми, оскільки зароблені ними кошти переказуються підприємствами і організаціями на їхні особисті рахунки. Заощадження населення також є формою кредиту банкам і страховим компаніям, які, в свою чергу, використовують їх для кредитування господарства.

У доходах населення США відсотки від вкладів становлять приблизно сьому частину.

Кредитні відносини стали важливим елементом руху державних фінансів. Сплачуючи податок, підприємець позбавляється частки одержаного доходу, а надаючи державі кредит -- перетворює свої гроші на капітал. Держава використовує кредит для подолання незбалансованості державних фінансів через податкову систему і систему державних позик.

Розвиток кредитних відносин означає й істотні зміни відносин власності. Адже у кредиті капітал-власність відокремлюється від капіталу-функції, що змінює не тільки систему застосування і використання капіталу, а й відносини привласнення. Позикова форма капіталу, кредит дає змогу підприємцям пристосовуватися до змін у розвитку продуктивних сил, враховувані процеси концентрації та централізації виробництва, посилення його суспільного характеру. Історично склалося так, що індивідуальні капітали за своїми розмірами ще всередині XIX ст. відставали від потреб продуктивних сил, процесів концентрації та централізації виробництва. Криза індивідуальної приватної власності покликала до життя акціонерні форми капіталу, що забезпечило розвиток машинного виробництва, реалізацію об'єктивних можливостей швидкого розвитку продуктивних сил.

Кредит має важливе значення у процесах розподілу і перерозподілу доходів, що впливає на зміни у відносинах власності. Так, у повоєнний період випереджаючий розвиток кредитних відносин порівняно із зростанням виробництва і суспільного продукту призвів до того, що доходи, отримані за відсотками, систематично випереджали масу доходів, які давав підприємницький доход.

У процесі тривалої історичної еволюції позиковий капітал створив відносно самостійний ринок позикового капіталу. Це стало знаменною віхою переходу кредитних відносин у нову якість. Функціональна структура цього ринку (і внутрішнього, і міжнародного) полягає в тому, що він включає передусім грошовий ринок і ринок капі галів. Під грошовим ринком розуміють ринок відносно короткострокових операцій (від кількох годин до року), здійснюваних переважно між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Ринок капіталів -- це та частина ринку позикового капіталу, яка пов'язана з довгостроковими операціями. Якщо грошовий ринок надає кошти для задоволення тимчасової потреби в ліквідності, то ринок капіталів є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. Нині ринок позикових капіталів -- це складова всесвітнього господарства, що відіграє дедалі зростаючу роль як на національному, так і міжнародному рівнях. Це складний економічний механізм перерозподілу коштів між галузями, країнами і ринками.

За багатьма своїми характеристиками сучасний валютний ринок наблизився до ринку позикових капіталів: у них схожі економічні функції, практично єдині склад суб'єктів і техніка проведення операцій, взаємопов'язане ціноутворення. Зі зростанням частки фінансового та спекулятивного попиту і пропозиції валютний ринок дедалі більше переходить до обслуговування ринку позикових капіталів, перетворюється на специфічний механізм, що полегшує і опосередковує переливання капіталів, пов'язує національні й міжнародні ринки капіталів.

Кредитні відносини нині охоплюють усі стадії відтворювального циклу -- від процесів інвестування і міжгалузевого переливання капіталів до фази товарної реалізації, розподілу і перерозподілу доходів. Кредиту належить важлива роль у механізмі господарювання. Регулюючи позиковий відсоток, держава впливає на нагромадження реального й грошового капіталів, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, експорт та імпорт капіталу і товарів. Кредит ний механізм використовується транснаціональними корпораціями не тільки для експлуатації робочої сили, природних ресурсів, а й капіталів багатьох держав.

Отже, розвиток кредитних відносин у розвинених країнах досяг такого рівня, коли ними охоплено усе господарство і життя людей. Склалося кредитне господарство, яке опосередковує увесь відтворювальний процес. Продукт праці з самого початку набирає не лише товарної, а й кредитної форми, що надає специфічних рис його руху. Інакше кажучи, кредитне господарство -- це товарне виробництво на такому ступені розвитку, коли його рух опосередкований кредитними відносинами. Це якісно новий рівень розвитку економіки, коли виробничому процесу -- обороту товарів і грошей -- передують кредит, кредитна операція, що стали завчасно визначати рух і зростаючі частини суспільного продукту на цілком певний ринок, причому чітко визначати кількість товарів, їхню якість і строки постачання. Інакше кажучи, на відміну від стихійності, властивої товарному виробництву, кредитне господарство нерозривно пов'язане з підвищенням свідомого начала у визначенні та погодженні розвитку виробництва і платоспроможного попиту, з розвитком відносин планомірності в суспільному виробництві. Якщо товарні відносини пов'язують виробників лише через ринок, тобто після завершення процесу виробництва, то кредитні відносини виникають ще до цього процесу, існують у ході його здійснення, в сфері обміну і навіть у сфері особистого споживання. Кредитор і позичальник взаємопов'язані спільним інтересом ефективного використання кредиту, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією товарів, адже без цього не може бути повернена кредитна позика, і тим більше -- не можуть бути сплачені відсотки за її використання у певний строк. На основі кредитних відносин відбувається інтеграція виробничої, торговельної та банківської сфер, забезпечується їхня єдність і взаємодія.

Все це означає, що для кредитного господарства властивий більш високий тип суспільно-економічних відносин, що й знаходить вияв у планомірному характері його розвитку, підвищенні економічної ролі держави, становленні системи державного регулювання економіки.

Золото-грошова система історично зжила себе. Так, золото перестало бути мірою вартості. Ціни виявилися повністю відірваними від золотої основи. Золото стало, хоч і дорогоцінним, але товаром, що має свою ціну, і перестало бути загальним еквівалентом, грошовим товаром. Воно не є субстанцією грошей і не визначає їхньої купівельної спроможності. У сучасних умовах немає країн, де б золото було засобом обігу. Навіть на світовій арені, де гроші знімали "національний мундир" і виступали у вигляді золота, тепер ситуація істотно змінилася. Золото перестало бути світовими грошима, а країна що має золото, мусить його продати, як і будь-який інший товар, одержати відповідну виручку і потім купити необхідні товари. Переважна більшість країн відмовилась від визначення золотого вмісту національної валюти і лише окремі з них зберігають у законодавстві положення про золотий вміст своєї валюти. Валютний курс встановлюється без будь-якого зв'язку з золотом. У сучасних умовах усі валюти котируються щодо долара США. Курс між будь-якими двома валютами визначається через їхнє відношення до долара ("крос-курси"). Ця практика стала загальноприйнятною у 50-х роках. Золото не виступає нині як платіжний засіб. Його витіснили такі резервні валюти, як долар, фунт стерлінгів, франк, марка та ін. Найважливішою валютою є долар, частка якого в міжнародних платежах становила до 75 відсотків. Проте, як свідчить досвід, покладання на одну національну валюту ролі міжнародного резервного і платіжного засобу неминуче породжує суперечності та перешкоди. Для того щоб розв'язати ці суперечності, створюються і функціонують наднаціональні валюти СДР ("спеціальні права позичання"), ЕКЮ, а тепер євро (європейська грошова одиниця) та ін. Отже, на світовому ринку золото не використовується ні як платіжний, ні як купівельний засіб. Однак воно залишається важливим елементом державних резервів, адже втілює величезну вартість і в умовах інфляції є засобом підтримання валют, забезпечення позик тощо. А реалізація золота на ринку є джерелом значних надходжень валюти. Золото, що знаходиться у золотих запасах, офіційних резервах, -- це не гроші, що вийшли з обігу, а нагромаджений товар, який можна в будь-який момент реалізувати.

У тривалому процесі взаємодії грошей (золота) і кредиту (банкнот, тобто кредитних грошей) настав етап, коли золото здало свої позиції кредитним грошам. Отже, сучасні гроші в своїй основі -- це кредитні гроші, що нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Так, у США 95 відсотків грошової маси представлено платіжними зобов'язаннями і документами, виписаними кредитними установами: чеками, депозитними сертифікатами, розпорядженнями про зняття вкладів тощо. Це означає, що сучасні гроші -- це не лише свідчення вартості, титул платоспроможності, а й реальне вираження руху товарно-матеріальних цінностей, капіталу.

Кредитний характер грошей знаходить вияв у докорінній зміні структури грошового обігу. Спостерігається надзвичайно швидке зростання ролі та значення безготівкового (кредитного) обороту відносно готівкового (касового). У США, наприклад, за I960--1986 pp. частка готівки у загальному обсязі грошової маси скоротилася з 9,2 до 5,3 відсотка [18, с.47].

В основі сучасних грошей лежить рух грошового капіталу. А кредитні документи -- це кредитні гроші, що докорінно відрізняються від паперових, оскільки відбивають реальний рух реального капіталу. Адже всі боргові зобов'язання (безвідносно до їхнього функціонального призначення) тією чи іншою мірою беруть на себе властивості грошей і виконують їхні функції. Оскільки товарообмін опосередковано кредитними документами, то кредит виступає формою руху не лише грошового (позикового), а й товарного капіталу. І вся система відносин набуває характеру не товарно-грошевих, а товарно-кредитних відносин, а кредитні документи, боргові зобов'язання стають новими, кредитними грошима. Особливість кредитних грошей полягає в тому, що в цьому разі реалізація товару не супроводжується зустрічним рухом еквівалента в речовій формі, як це було за грошей-золота, грошей-товару: замість них функціонують платіжні зобов'язання, що є не чим іншим, як грошовим еквівалентом.

Всебічні, постійно відтворювані відносини боргової залежності між товаровиробниками зумовлюють той факт, що боргові платіжні зобов'язання виступають кредитними грошима зі специфічною суспільною якістю -- властивістю безпосередньої обмінюваності на будь-який інший товар, тобто властивістю загального еквівалента. Звичайно, межа між кредитними і паперовими грошима досить умовна. Варто збільшити випуск банкнот у обіг, що перевищує реальні потреби у них товарообороту, як вони неминуче перетворюються на паперові гроші, що швидко знецінюються. Проте це не дає жодних підстав для ототожнення паперових і кредитних грошей, Адже кредитні гроші істотно відрізняються від паперових. По-перше, вони виникають на основі функції грошей як засобу платежу, тоді як паперові, на основі функції грошей як засобу обігу. По-друге, в основі кредитних грошей лежить рух позикового, а отже, всього суспільного капіталу. Щодо паперових грошей, то вони є лише знаками золота і заміщують золото в обігу. По-третє, банкноти випускаються емісійними банками замість приватних комерційних векселів для кредитування промисловості та торгівлі, а паперові гроші -- державою для покриття бюджетних витрат, бюджетного дефіциту. По-четверте, якщо виникає потреба в банкнотах, розмінних на золото, то вони повертаються до банку. оскільки він обмінює їх на золото. Паперові гроші можуть поповнювати і переповнювати канали обігу. Через це банкноти, обмінні на золото, не знецінюються, а паперові гроші, якщо їх випустити в обіг більше, ніж потрібно, знецінюються. В сучасних умовах, коли банкноти не розмінюються на золото, в разі надмірного випуску їх, вони також знецінюються.

Усе це дає підстави для висновку, що відбувся історичний перехід від грошей-товару до грошей-кредиту, грошей-капіталу, які знаменують якісно новий ступінь суспільно-економічного розвитку. Це є важливим напрямом переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне. Розвиток функцій грошей. Сутність грошей як загального еквівалента найбільш повно проявляється у функціях, які вони виконують. На жаль, нерідко ігнорується об'єктивна залежність між сутністю і функціями грошей. Так, на запитання: "Що таке гроші?" -- деякі автори відповідають: "Гроші -- це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є грошима". Як видно, автори ототожнюють сутність і функції грошей, розкривають їхню сутність через функції і спрощують проблему.

Насправді розвиток грошей, перехід від грошей-товару до грошей капіталу, кредитних грошей супроводжується не лише зміною їхньої сутності, але й змінами у функціях.

Так, згідно з теорією трудової вартості функцію міри вартості могли виконувати лише повноцінні гроші, тобто золото. Оскільки воно було товаром, то мало вартість, а значить, могло вимірювати вартість товарів, виступало засобом їх реалізації, а отже, і виконувало функцію міри вартості. Інакше кажучи, золото як товар, будучи втіленням суспільно-необхідної праці, тобто вартістю, встановлювало ціну товару як грошового виразу вартості. Причому, гроші реалізують функцію міри вартості на основі взаємодії, з масштабом цін. Це означає, щоб гроші виконували суспільну функцію міри вартості, необхідно міряти самі гроші, що й робить масштаб цін. Він фіксує певну величину золота в грошовій одиниці, що й визначає її купівельну спроможність. Співвідношення вмісту золота в грошових одиницях служило основою встановлення валютного курсу, тобто співвідношення між валютами різних країн. Якщо зменшувався вміст золота в тій чи іншій грошовій одиниці, зменшувалась і купівельна спроможність, тобто відбувалася девальвація. Коли зростав вміст золота в грошовій одиниці, відбувалася ревальвація.

З демонетизацією золота, переходом до якісно нового типу грошей зникла як окрема потреба вимірювати грошовий матеріал. Адже позичковий капітал як матеріальна основа кредитних грошей і кредитні гроші як гроші виступають в одній формі -- у формі грошей. За цих умов функція грошей як міра вартості і масштаб цін зливаються. І грошова одиниця кожної країни (долар, фунт стерлінгів, марка, ієна, франк, рубль, гривня і т. ін.) виступає одночасно і мірою грошей, тобто масштабом цін, і мірою вартості, що проявляється у встановленні ціни товару. Не випадково, західні економісти вважають функцією грошей одиницю рахування, тобто таку одиницю, на основі якої визначаються ціни товарів чи послуг та ведуться рахунки. В США, пишуть вони, ціни визначаються у доларах і центах, тобто одиницею рахунку є долар. У Франції -- франк.

Але ціни не завжди визначають у національних грошових одиницях. В тих країнах, де висока інфляція, і ціни швидко змінюються, то вони визначаються у валюті іноземних держав. Наприклад, в Україні, де національна грошова одиниця -- гривня, хоч і поступово, але втрачає свою купівельну спроможність, ціни на коштовні речі (нерухомість, автомобілі тощо) визначаються в "умовних одиницях", хоча всі добре розуміють, що мається на увазі долар. Що стосується платежів, то вони здійснюються, як правило, в національній валюті, хоча іноді використовується й іноземна валюта. Отже, наша національна валюта -- гривня ще неповною мірою виконує функції міри вартості і засобу обігу.

До речі, між оборотом товарів і послуг, з одного боку, і кількістю грошей в обігу, з другого, має бути певне співвідношення. У розвинених країнах рівень монетаризації економіки становить: у Великій Британії -- 100 відсотків, Німеччині -- 70, Швейцарії -- 120, Китаї -- 100--120, у США -- близько 70, у колишньому СРСР -- 80 відсотків. В Україні рівень монетаризації дорівнює всього 15 відсотків (Додаток А). Це надто низький рівень і він означає, що у нас має місце восьмиразовий обіг грошей. Спеціалісти вважають, що це малоймовірно, бо, наприклад, у США швидкість обігу агрегату М, коливається в межах 1,5--1,8 раза [14, с.89].

Недостатня кількість грошей в економіці зумовлює велике зростання кредиторської і дебіторської заборгованості. Вони обчислюються сотнями мільярдів гривень. До того ж низький рівень монетаризації економіки неминуче викликає такі явища, як бартер і взаємозаліки. Боротьба із бартером і взаємозаліками при фіксованому рівні монетаризації економіки неминуче призводить до стагнації економіки.

Як розв'язати цю проблему? Цілком слушна пропозиція: збільшити емісію грошей в економіку. Досвід показує, що це погіршує ситуацію, бо зростає інфляція, що викликає негативні наслідки.

Для успішного функціонування економіки кількість грошей в обігу має відповідати не обігу товарів і послуг, а усій масі національного багатства: будівлі, споруди, земля, товари, послуги і т. ін. Якщо з цього боку підійти до рівня монетаризації, то виявиться, що він в Україні становить набагато менше 1 процента. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести рівень монетаризації економіки України. В який спосіб? Це складне питання. С пропозиція запровадити інвестиційну гривню. Для цього потрібно створити інвестиційні іпотечні банки, що дозволить зв'язати власність громадян з товарно-грошовим обігом, випускати інвестиційну гривню під заставу приватної і акціонерної власності. Важливим напрямом розвитку функцій грошей є поєднання функцій засобу обігу і засобу платежу. Деякі автори вважають, що "в радянських політекономічних підручниках існують п'ять функцій грошей, тоді як у західних -- три". А де ж решта? Автор відповідає: "фактично функцію як засіб обігу в широкому значенні радянські економісти розділили на дві функції -- функцію, власне, засобу обігу... й функцію засобу платежу". Як видно, автор вбачає причину існування функцій засобу обігу і засобу платежу в свавіллі радянських економістів. Хотілося б нагадати автору, що п'ять функцій грошей розроблені й обґрунтовані класичною політичною економією. І це знайшло досить глибоке обґрунтування у "Капіталі" К. Маркса. [6, с. 175]Тому справа не в радянських економістах, вона, очевидно, в тенденціях розвитку грошей. У середині XIX ст. функції засобу обігу і засобу платежу займали кожна своє місце і знаходили об'єктивне обґрунтування. Набагато менший розвиток кредитних відносин чітко виділяв особливий рух грошей, які обслуговували цей процес. Не випадково у формулі визначення кількості грошей, необхідних для обігу, віднімалась сума цін товарів, проданих в кредит, додавалась сума цін товарів, строк платежу по яких настав. З переростанням товарно-грошового господарства у товарно-кредитне ситуація істотно змінилась. Панування товарно-кредитних відносин означає, що функція засобу платежу забезпечує обіг товарів і послуг, вона, по суті, зливається з функцією засобу обігу і обидві вони перетворюються на два аспекти однієї функції і самостійно існувати не можуть. Про те, що це сталось у житті саме так, свідчать західні автори. Так, Е. Долан, К. Кемпбелл, Р. Кемпбелл пишуть: "Гроші як засіб обігу -- це гроші, які використовуються для купівлі товарів і послуг, а також для оплати боргів". Як видно, навіть визнаючи єдність функцій засобу обігу та засобу платежу, все ж хоч якоюсь мірою виокремлюють "оплату боргів". І справа в тому, на наш погляд, що оплата боргів -- лише частка того, що виконували гроші у функції засобу платежу.

Ще більшим доказом того, що раніше могли і існували дві функції -- засіб обігу і засіб платежу, а тепер це не лише два аспекти функції "засіб обігу", а щось значно більше, може свідчити та обставина, що С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі визнають таку функцію, як "міра відкладених платежів", тобто платежів, які будуть здійснені у майбутньому і розміри яких звичайно встановлюються у грошовому виразі. Що тут мається на увазі? "Якщо ви берете позику в банку, то у майбутньому, -- пишуть автори, -- ви маєте повернути певну кількість доларів до визначеної дати або протягом певного строку". Як видно, із широкого кола операцій, які колись обслуговували гроші у функції засобу платежу, і тепер, на думку авторів, існує один з платежів, який вони називають "мірою відкладених платежів". Це, на нашу думку, свідчить про те, що і сьогодні є, хоча і окремі, але прояви колишньої функції засобу платежу. Очевидно, такий підхід більше відображає реалії життя, ніж твердження про те, що начебто виділення і раніше функції засобу платежу "вельми сумнівне", що це необґрунтоване рішення "радянських економістів".

Хоча роль грошей як засобу обігу велика, проте бартер зберігся, а при деяких умовах, як в Україні, він набрав досить широкого розповсюдження. Досвід показує, що в країнах з високою інфляцією, торгівля у формі бартеру виявляється більш підходящою, ніж за допомогою грошей. Подолання бартеру становить неодмінну умову розвитку ринкової економіки. І нарешті, функція світових грошей. Ця функція була реальною у XIX -- на початку XX ст., в епоху золотого стандарту [10, с. 311]. Як відомо, виходячи на світову арену, гроші скидали свій "національний мундир" і виступали у своїй натуральній формі, у формі благородного металу -- золота. Це відповідало природі міжнародного платіжного обороту, бо лише золото як грошовий товар могло бути загальним засобом платежів. Адже у світовій торгівлі розрахунки здійснювались переважно шляхом заліку боргових зобов'язань у банках. І необхідність перевезення готівкового золота із однієї країні в іншу виникала лише тоді, коли боргові зобов'язання не погашались взаємними розрахунками. У цьому випадку гроші виступали на світовому ринку як загальний платіжний засіб. Якщо відбувається порушення нормального здійснення платежів, виникає потреба в оплаті кожної торговельної операції готівковими грошима. Тоді золото як світові гроші відіграє роль загального купівельного засобу. І нарешті, якщо капітали переводяться за кордон через ті чи інші обставини, то саме золото як світові гроші функціонувало як абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як розвивались світові гроші у подальшому? Деякі автори вважають, що "золото вже давно не є світовими грошима", що взагалі ця функція не має самостійного значення, що вона "є аспектом усе тієї ж функції засобу обігу". Як видно, автор стверджує, що ця функція не має самостійного значення. Але ж вона мала "самостійне значення" і чому вона його втратила? На жаль, відповіді на це питання немає. На наш погляд, процес змін у світових грошах і складний, і досить довготривалий.

Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX -- на початку XX ст. Основу валютних курсів становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабілізації валютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних паритетів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота.

Перехід капіталізму до монополістичної стадії призвів до того, що золотомонетний стандарт прийшов у суперечність з новими економічними умовами. Він протидіяв концентрації і централізації капіталу, гальмував регулювання економіки в інтересах держави і монополій.

Отже, на зміну золотомонетному стандарту після першої світової війни прийшла система золотодевізного стандарту, яка була юридично оформлена рішеннями Генуезької конференції (1922 p.). Вважається, що це була друга світова валютна система. Сутність її в тому, що національні гроші обмінювались на іноземну валюту (девізу), розмінну на золото.

У період світової економічної кризи (1929--1933 pp.) з крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки. Першим у 1931 р. з'явився стерлінговий блок після скасування золотого стандарту у Великій Британії. У 1933 р. після скасування золотого стандарту у США було створено доларовий блок. Належність країни до валютного блоку потребувала підтримання твердого курсу національної валюти до основної валюти, наявності золотовалютних резервів у банках країни, яка очолює блок, здійснення через ці банки усіх міжнародних розрахунків.

Отже, як свідчать факти, Перша світова війна істотно підірвала золотомонетний стандарт і зумовила створення золотодевізної валютної системи як перехідної до створення локальних валютних блоків на основі національних валют.

Наприкінці Другої світової війни виникла необхідність у створенні нової валютної системи. Казначейства США та Великій Британії запропонували для обговорення два плани -- англійський план Кейнса та американський план Уайта. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів -- "регульованої валюти". Навпаки, план Уайта надавав великого значення золоту в міжнародному валютному устрої.

На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, то відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), була створена третя світова, тобто Бреттон-Вудська валютна система. Однією із корінних рис цієї системи було те, що поряд з золотом як світові резервні і розрахункові валюти використовувалися дві національні валюти -- долар США і англійський фунт стерлінгів [5, с.99].

Отже, якщо у 20-х роках XX ст. запровадження золотодевізної системи було якоюсь мірою відступом від системи золотого стандарту, а утворення фунтстерлінгового та доларового блоків стало, хоча і частковим, локальним, але переходом до світових грошей у вигляді національних валют, та Бреттон-Вудська світова валютна система кладе край монополії золота на виконання функції світових грошей і поряд з золотом офіційно у світовому масштабі світовими грошима визначила долар і фунт стерлінгів.

Для того щоб забезпечити функціонування цього симбіозу, США взяли на себе зобов'язання підтримувати розмін доларових банкнот на золото за офіційною ціною: 35 дол. за-одну тройську унцію золота, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн. Одночасно всі країни -- члени системи встановили тверді паритети їх валют до долара та підтримання шляхом валютної інтервенції курсів валют на рівні тих паритетів, не допускаючи ринкових відхилень більше, ніж на один процент у той чи інший бік.

Бреттон-Вудські угоди визначили створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Банку реконструкції та розвитку (МБРР, або Світового банку). Ця валютна система впродовж 50--60-х років сприяла розвитку міжнародних економічних відносин. Водночас вона містила глибокі внутрішні суперечності. Розмін доларів на золото за офіційною ціною потребував забезпечення стабільності його купівельної спроможності, що одночасно було необхідно для підтримання сталості валютних курсів. Але забезпечення цих вимог виявилося надто важким. Ось чому з кінця 60-х років розгорнулася криза Бреттон-Вудської системи, що призвела до її розпаду. У нових умовах, коли значно зросла питома вага країн "Спільного ринку" та Японії, "доларовий стандарт" перестав відповідати новому співвідношенню сил. До того ж великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в центральних банках країн-членів системи і зменшення золотого запасу -- все це свідчило, що Бреттон-Вудська система стає дедалі обтяжливішою і для США.До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у б разів перевищив золотий запас.