Еволюція грошей

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність і види грошей

1.1 Грощі як загальний вартісний еквівалент

1.2 Грощі технічний інструментарій обміну товаром

1.3 Натуральні гроші

1.4 Символічні гроші

Розділ 2. Еволюція грошей

2.1 Купоно-карбованець

2.2 Історія нової гривні

2.3 Види захисту гривні

Розділ 3. Функції грошей

3.1 Гроші як міра вартості

3.2 Гроші як засіб обігу

3.3 Гроші як засіб накопичення

3.4 Гроші як засіб платежу

3.5 Світові гроші

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Гроші - це невід'ємна і істотна частина фінансової системи кожної країни. Чи називаються вони доларами, рублями, фунтами або франками, гроші служать засобом оплати, засобом збереження вартості і одиницею рахунку у всіх, окрім самих початкових економічних системах.

В цій роботі ми простежуємо найцікавішу і значущу тему «Єства, видів і ролі грошей в сучасній економіці». Оскільки єство грошей неможливо розглянути без функцій грошей, то ми безпосередньо зачіпаємо і цю сторону питання. В даний час тема грошей є найактуальнішою в нашому житті, оскільки без наявності грошей жодна людина не зможе прожити в цьому світі. До того ж вона доводиться дуже значущій і безпосередній для майбутніх економістів, оскільки економічна теорія побудована на основі грошей.

Ця тема є і сучасної в нашому житті, оскільки постійно економічна система поповнюється все новими видами грошей, які прості в обігу і якоюсь мірою полегшують життя людини, роблячи його самим зробленим в житті. Без наявності грошей жодна людина прожити не зможе.

Мета даної роботи: виявити значення грошей в сучасній економіці. Для досягнення поставленої мети необхідно сформулювати наступні задачі, які необхідно вирішити в даному курсовому дослідженні:

-вивчити теоретичні аспекти єства грошей;

-взнати, в чому полягають функції грошей;

-показати особливості зміни і вдосконалення видів грошей;

-розкрити роль грошей в сучасній економіці.

Предметом даної роботи є самі гроші, на що ми концентруємо свою особливу увагу. Ми спираємося при дослідженні даної теми, як на теоретичні матеріали професійних економістів, так і прагнемо висловити свою власну думку на що цікавить нас тему. Без вивчення даних теоретичних аспектів цієї роботи жодна людина як професійний економіст відбутися не зможе, оскільки ця тема є однією з найважливіших і значущих при вивченні економіки.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ І ВИДИ ГРОШЕЙ

Складність грошей як об'єкта теоретичного пізнання і водночас предмета вивчення, різнобічний характер їх системної побудови передбачають багаторівневу структуру підходів до визначення якісної сутності та функціональних властивостей цього економічного феномену. Мається на увазі, що для виявлення не формальних, а реальних причинио-наслідкових зв'язків, котрі зумовлюють природу та об'єктивні основи саморозвитку грошових відносин, потрібне їх розмежування на логічно відособлені структури і площини аналізу, на кожній з яких розглядаються специфічні завдання процесу пізнання. Йдеться про характеристику грошей, по-перше, на рівні визначеності їхньої суті, по-друге, на рівні, що забезпечує пізнання змісту і форм функціонування грошей, і, по-третє, на рівні, що розкриває емпіричні закономірності розвитку конкретно-історичних функціональних грошових форм і специфіку їх реалізації.

Необхідність такого розмежування визначається тим, що на кожній із зазначених площин об'єкт вивчення характеризується специфічними ознаками, що їх аж ніяк не можна змішувати. Визначити якісну суть грошей - означає вияснити причини та генетичну основу їх виникнення, виявити ознаки, що мають стійкий характер, пізнати внутрішню структуру і протиріччя, які визначають об'єктивну логіку і закони їх саморозвитку.

Інша мета ставиться при вивченні функцій грошей. Зрозуміти призначення функцій - значить з'ясувати найперше механізм їхньої взаємодії з усім комплексом товарно-грошових відносин, встановити характер зовнішніх зв'язків власне грошових відносин із системою виробництва, обігу, розподілу і споживання товарів.

Якщо суть грошей пізнається сама в собі, то функції не мають окремішньої основи; вони позбавлені осібних рис і чинні лише як моменти цілісного комплексу грошових відносин.

Отже, розмежування теоретичних площин аналізу системи грошових відносин, на одній з яких пізнається їхня внутрішня природа, якісна визначеність, а на іншій - функціональна специфіка, має досить вагому аргументо-ваність.

Водночас, розглядаючи структурну побудову системи грошових відносин як предмета вивчення, слід враховувати і особливості її конкретно-історичного розвитку, пов'язані з застосуванням грошей з метою виконання відособлених функцій. Лише на ранніх етапах товарного виробництва вся багатоманітність функцій концентрувалася в обігу однієї грошової структури - золота як монетарного товару. Можливість виникнення різноманітних форм закладена в самій суті грошей, природі їх функцій. Функціональні форми - похідні від грошових срункцій є їх логічним продовженням. А втім, вони мають і відносну самостійність, розвиваються за власними об'єктивними законами та правовими нормами. Тому в методологічному плані змішувати процес вивчення функцій грошей та обіг окремих функціональних форм також неприпустимо. Цим зумовлюється виділення ще одного - третього рівня пізнання, де гроші розглядаються в їхній безпосередній реальності.

Вказані площини теоретичного аналізу у своїй сукупності складають логічну структуру теорії грошових відносин як об'єкта вивчення. Послідовний аналіз генетичних зв'язків, що формуються на кожній площині, дає можливість усвідомити передусім специфіку співвідношення абстрактного й конкретного і водночас логічного й історичного в теорії грошей, без чого неможливо пізнати глибинну суть явищ, що в процесі вивчення курсу мають бути всебічно обмірковані.

Та перше ніж перейти до аналізу фундаментальних теоретичних положень, що характеризують суть і функції грошей, розглянемо найзагальніші аспекти їх виникнення та історичної еволюції. Спираючись на цей матеріал, ми зможемо глибше збагнути і основні теоретичні визначення даної теми.

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин. «Неясність з приводу поняття й природи грошей, - писав стосовно цього на початку 1970-х рр. у своїй книзі відомий американський економіст П.Девід-сон, - є лихом економічної професії»¹. Однак, попри своєрідний бум у розвитку теорії грошей, що стався в останні десятиріччя, ситуація практично не змінилася. І в наші дні, пише американський економіст Л.Гарріс у своїй фундаментальній праці, присвяченій спеціальному дослідженню зазначеної проблеми, «грошова теорія не може розглядатися як цілісна і загальноприйнята концепція, у ній лишається ще багато суперечливого».

З урахуванням складнощів, про які йдеться в економічній літературі, визначився як панівний суто емпіричний підхід до розгляду порушеного питання. Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого підходу стала відома формула, запропонована ще в минулому столітті американським економістом Ф.Во-кером: «Гроші - це те, що вони виконують». Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей, вміщена в підручнику «Економікс», автором якого є американські економісти К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю. На запитання «що таке гроші?» автори підручника дають таку відповідь: «Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми».

Аналогічне визначення специфіки грошей знаходимо і в навчальному виданні. «Гроші, - зазначається в цьому підручнику, - можуть мати лише функціональне визначення. їхня - специфіка може бути з'ясованою лише на основі окреслення характеру їх використання. На запитання «що таке гроші?» простіше дати пояснення з приводу того, «як використовуються гроші». А далі - така дефініція: «Все, що виконує грошові функції, є грішми».

Треба зрозуміти мотиви функціонального підходу до визначення змісту питання, яке розглядається. У даному випадку увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому їх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті.

Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно попервах визначити методологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти науково вмотивоване вирішення поставленої проблеми.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі її розвитку, вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки, завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання. Це стосується структури дослідження всієї сукупності економічних зв'язків, у т.ч. й теоретичного аналізу грошей, які за своєю суттю найбільш тісно пов'язані з зазначеною категорією, будучи безпосередньою формою її реалізації.

1.1 Гроші як загальний вартісний еквівалент

Як відомо із загальної економічної теорії, виникнення грошей пов'язане з розвитком протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару. На ранніх етапах товарного обміну, коли зазначене протиріччя знаходилось ще в ембріональному стані, вартість товару не

Маємо взяти до уваги і те, що в процесі розвитку товарного виробництва істотна характеристика категорії «вартість» як підґрунтя грошових відносин, за допомогою якого гроші виражають свою якісну визначеність, наповнюється новим змістом. Як виробниче відношення вартість характеризується властивістю історизму - тобто спроможністю пристосовуватися до конкретно визначених умов виробництва та обігу товарів, що постійно змінюються, вдосконалюються.

Дотично до цього поняття «загальний еквівалент» на кожному ступені історичного розвитку має розглядатися як вираз не суті грошей взагалі, а відображення специфічної суті, що наповнюється новим змістом у межах різних етапів товарного виробництва та обігу і відтак постійно збагачується. В підмурівку цього закладено принцип історизму грошових відносин, що спеціально розглядатиметься у 3-й темі посібника.

Конче важливо мати на увазі, що в розглядуваній площині гроші виступають не лише як безпосереднє втілення вартості, але і як суспільний еталон виміру останньої, як міра її кількісного визначення. Здійснення в товарному обігу функції еталона виміру вартості, її міри є суспільною монополією грошей. Визначеність грошей як загального вартісного еквівалента значною мірою сперта на реалізацію саме цієї монополії. А це своєю чергою означає, що теорія вартості і теорія грошових відносин - не ізольовані, а органічно пов'язані між собою, невід'ємні складові однієї економічної теорії - теорії товарно-грошових відносин.

Розглядаючи гроші як уособлення загального вартісного еквівалента, слід враховувати і те, що в цьому понятті дається лише абстрактна характеристика їхньої суті. Гроші в названій якості ще не визначаються у стані свого безпосереднього буття як органічна єдність змісту і форми. На цьому ступені пізнання вони розглядаються лише як результат розвитку їхньої глибинної суті - вартості. Тому тут поки що відсутня система зв'язків, яка поєднує гроші з усією структурою суспільного відтворення, її складовими ланками. На даному рівні пізнання гроші розглядаються лише як виробниче відношення, взяте поза його конкретно функціональним втіленням. Тут ще не йдеться про специфіку якоїсь окремої конкретної форми грошей у своїй реальності, яка функціонує в певній системі товарно-грошових відносин. Природа грошей на даній лощині аналізу розглядається лише в межах простого визначення їхньої абстрактної загальності, як суть грошей взагалі, як економічна структура, не наповнена досі конкретним змістом.

Цими обставинами зумовлюється необхідність переходу на більш високий ступінь аналізу, у фокусі пізнання якого виявляються гроші не в абстрактній, а в предметній конкретно-історичній визначеності, у їхньому реальному бутті. Зміст останніх виражається на базі відповідної комбінації грошових функцій, що забезпечують реалізацію специфічної визначеності грошей.

1.2 Гроші як технічний інструментарій обміну товарів

Розглянуті питання, що характеризують логічний взаємозв'язок понять «вартість товару» - «гроші як загальний вартісний еквівалент», визначають загальноекономічну природу грошей. Мова йде про те, що вказане призначення грошей виявляється у їхній здатності забезпечити відособлення і реалізацію вартості товару як специфічного економічного відношення, що складається між окремими товаровиробниками і суспільством у цілому.

Однак зазначене призначення грошей не може обмежуватись лише цією функцією. В процесі реального обміну за їх допомогою забезпечується реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв'язку з цим важливою складовою ознакою грошей як предмета пізнання є їхня здатність обслуговувати технічний бік обміну - рух споживчих вартостей. Мається на увазі інша логічна структура взаємозв'язку - взаємозалежність понять «споживча вартість товару» - «гроші як технічний інструментарій обміну».

Зазначене положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того, що їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії розвитку: гроші як вираження суспільного зв'язку мають один цикл розвитку, гроші як інструментарій руху споживчих вартостей - інший цикл. Така структурність грошей увиразнює подвійність процесу товарного обміну, який має в собі цінову оцінку вартості товару, її попередню конвертацію в грошову оболонку, ідеальну метаморфозу товару в гроші. Цей же процес передбачає безпосередній обмін товару на гроші і далі - останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічне переміщення з одних рук в інші споживчих вартостей, котрі ще перед тим на базі реалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дістали необхідну для реального обміну цінову оцінку.

Однак у дійсності зазначені визначення не є абсолютно протилежними. Самостійність ліній розвитку грошових відносин, про яку йдеться, відносна. Відображаючи подвійну структуру товару і відповідно - його обміну, вказані лінії реалізують себе в межах єдиної грошової суті. Гроші як вираз суспільної якості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй єдності можуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т - Г - - Т. Звідси їхнє розмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання. Водночас згадане розмежування логічних ліній розвитку грошових відносин несе в теоретичному плані досить важливе методологічне навантаження, що його слід обов'язково взяти до уваги при вивченні курсу з теорії грошей.

Методологічне значення теоретичного аргументування структури грошових відносин визначається тим, що на цьому підґрунті виникає можливість якісної характеристики структурної побудови конкретно-історичних форм грошей, специфіка яких виражається відповідною комбінацією грошових функцій. Ідеться про виявлення в кожній конкретно-історичній системі грошових відносин структурних елементів, за допомогою яких обслуговується технічний бік товарного обміну, здійснюється переміщення споживчих вартостей та елементів, на базі яких виявляється соціальна природа грошей, їхня роль загального вартісного еквівалента.

Виходячи з природи матеріалу можна виділити два основні види грошей: натуральні і символічні гроші.

1.3 Натуральні гроші

Натуральні (речовинні) гроші, їх нерідко називають дійсними грошима, включають всі види товарів, які були загальними еквівалентами на початкових етапах розвитку товарного обігу (худоба, зерно, хутра, черепашки і т.п.) а також гроші з дорогоцінних металів (золоті і срібні)

Характерна особливість натуральних грошей полягала в тому, що вони могли існувати не тільки як гроші, але і як товар. Номінальна вартість грошей даного вигляду відповідала їх реальній вартості (вартості золота або срібла).

Металеві гроші існували спочатку у формі злитків певної ваги, а потім монет. Металеві гроші виникли в глибокій старовині.

В Росії появу перших монет відносять до IX - X вв.; в той період мали ходіння як срібні так і золоті монети. Епохою панування золотих монет вважають XIX в. І почало XX в.

Використовування натуральних грошей (перш за все - золотих) як загальний еквівалент мала ряд істотних переваг. Натуральні гроші мали власну вартість як товару. Тому в той період не могло виникнути ситуації невідповідності між об'ємом грошової маси і об'ємом товарів і послуг на ринку.

Якщо на ринку виникав надлишок грошей, то золоті і срібні монети йшли з обігу осідаючи в кишенях їх власників як скарб. Обмеженість здобичі золота і срібла була перешкодою безконтрольної емісії грошей. Обидва ці обставини робили неможливою інфляцію яка стала неминучим злом при переході від натуральних грошей до їх замінників. Проте з розвитком ринкової економіки можливості використовування натуральних грошей виявилися обмеженими. Для обслуговування господарських зв'язків, що розширяються, було потрібне все більше і більше грошей. Золота не вистачало збільшення об'єму грошової маси для забезпечення операцій виявилося скрутним, що, у свою чергу, стримував розвиток товарообміну.

1.4 Символічні гроші

Символічні гроші називають знаками вартості, замінниками натуральних (речовинних) грошей. До символічних грошей відносяться паперові і кредитні гроші.

Номінальна вартість символічних грошей значно вище, ніж вартість того матеріалу, з якого вони виготовлені. Наприклад, щонайвища цінність десяти паперових рублів полягає саме в їх використовуванні як гроші а не в якій-небудь іншій якості.

Паперові гроші і різні монети (з міді і алюмінію і інших металів) з'являються тоді, коли в операціях, що часто повторюються, безпосередня присутність самих благородних металів стає необов'язковою. Спираючись на силу державної влади стає можливим замінити золото і срібло в обігу спочатку в межах даної держави, а потім і в світовій торгівлі знаками вартості.

Спочатку ці знаки у будь-який момент могли бути обменены на благородні метали за номіналом що і дозволяло їм циркулювати в обігу як замінники грошей з дорогоцінних металів.

Паперові гроші - грошові знаки, віддруковані на спеціальному папері, яким держава додає силу офіційних грошей (3, стр.79).

Загальне найменування паперових грошових знаків - «банкноты». З XIX в. Банкноти діляться на три категорії «классические», «кредитні» і «звичайні»; спочатку обміну на золото підлягали тільки класичні банкноти (за що вони отримали повсякденну назву «розмінні банкноти»). Проте золотомонетную систему «висадили» кредитні банкноти, превратившиеся в класичні паперові гроші.

Тому становление паперових грошей ми розглянемо на прикладі кредитных банкнот.

Банкноти - результат розвитку платіжного обороту, отражавшего, у свою чергу, зростання об'єму товарного производства. В тих випадках, коли виробник погоджувався продати свій товар не за готівку, а в кредит (борг) він одержував від покупця «вексель» - боргове зобов'язання у вигляді расписки, в якій покупець указував суму боргу і термін її виплати. Часто обставини складалися таким чином, що виробник потребував грошах раніше чим наступав обумовлений векселем термін його виплати. Тоді він вже сам пропонував є у нього вексель як оплати за свої покупки.

В результаті надійні векселі починали звертатися в качестве "незаконних", як би довірчих, засобів платежу (разом з готівкою, якою в ті часи були тільки повноцінні монети), виступаючи як особливі - кредитних» (або «торгових») грошей. Оскільки вільна готівка водилася в основном у банкірів, але саме їм в першу чергу пропонувалися векселі в обмін на готівку. Так в банках скапливалось значне число векселів комерсантів. І тоді банкиров відвідала щаслива думка - а що, якщо під майбутні гроші надійних векселів давати не готівку, а самим випускати векселі (вони отримали назву - "банковские квитки»)?

Треба сказати, що обмін комерційного векселя на навіть банківський вексель («банківський квиток») вважався вдалим операцией, оскільки комерційний вексель могли і не прийняти в сплату, а банківські квитки славилися своєю надійністю. Ми зараз не зупиняємося на вигоді банкіра, що приймав комерційний вексель, бо, зрозуміла справа, він виписував ответный банківський квиток на значно меншу суму, - на цьому побудований, наприклад, сучасний факторинг.

Банківські квитки випускалися банкірами і раніше, але ті квитки були забезпечені золотом («класичні банкноты»), тепер же з'являється новий вид банківських билетов - банківські векселі, які самі мають лише вексельное, боргове кредитне забезпечення. Проте для власників банківських квитків, до яких вони потрапляли причудливым чином, це не мало значення.

Тобто ніж був обеспечен даний банківський квиток на момент його випуску - золотом або комерційним векселем - в умовах золотого стандарта будь-який банківський квиток у будь-який момент міг бути обменен на золото (векселі, що випускаються банками, на відміну від приватних векселів, входили в систему золотомонетной денежной системи). Це, до речі, стримувало надмірний выпуск кредитних банкнот, оскільки зайві для обігу банківські квитки поверталися в банки для обміну на золото. Ось звідки вражаюча вас сьогодні стійкість банкнотного обігу протягом всього XIX в., що викликає у частини економістів тугу за золотим стандартом.

Банкноти все більше починають звертатися як загальноприйнята готівка. До кінця XIX в. Вони стають главным, а з 1914 р. - і єдиним видом грошових знаків.

Але чим обширніше ставала сфера обігу банківських квитків, тим менше ставав розмір їх золотого обеспечения. У зв'язку з цим в 2-й половині XIX століття серед економістів і державних діячів йшла нескінченні суперечки про допустимість емісії банківських балетів за умови їх часткового золотого забезпечення» іншими словами - який повинне бути співвідношення «золотого і "кредитного" забезпечення» всієї маси банківських квитків?

Тим часом банківські квитки охопили всю сферу экономики. В цій ситуації держава, не змінюючи форми банковских квитків фактично бере на себе їх забезпечення: емісійним банкам дозволяється випуск банкнот під розмір що придбавалися банками облігацій государственных позик. З цієї миті і виникають достовірно бумажные гроші забезпеченість яких гарантується тільки государственными цінними паперами, т. Е. державою. Це була друга (після появи монети) революція в історії грошей: паперові гроші, виникнувши спочатку як представители золото, стали врешті-решт, дійсно «паперовими».

Для дійсних грошей характерна стійкість, що забезпечувалося вільним знаком вартості на золоті монети, вільною чеканкою золотих монет при визначеному і незмінному золотому змісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїй стійкості дійсні гроші безперешкодно виконували всі п'ять функцій. Золотий обіг проіснував в світі відносно не довго - до першої світової війни, коли воюючі країни для покриття своїх витрат здійснювали емісію знаків вартості. Поступово зникло з обігу.

Гроші, у яких номінальна вартість (позначена вартість) відповідає реальній вартості, тобто вартості металу, з якого вони виготовлені. Металеві гроші (мідні, срібні) мали різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монета більш пізнього розвитку грошового обігу мала встановлені законом відмітні ознаки (зовнішній вигляд, ваговий зміст).

Більш зручної для обігу виявилася, кругла форма (менше стиралася), лицьова сторона якої називалася аверс, оборотна - реверс і обріз - гурт. З метою запобігання монети від псування гурт робився нарізним.

Грошима, номінальна вартість яких вище реальній, тобто що затрачує на їх виробництво суспільної праці, є металеві знаки вартості - золота монета, билонная монета, що стиралася, тобто дрібна монета виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію.

Паперові гроші - представники дійсних грошей. Історично вони з'явилися як заступники на що знаходилися в обігу золотих монет.

Об'єктивна можливість обігу цих обумовлена особливостями функції грошей як засоби обігу коли гроші були швидкоплинним посередником товарів. Право випуску паперових грошей привласнює собі державу. Різниця між номінальною вартістю випущених грошей і вартістю їх випуску (витрати на папір, друкування) утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом державних надходжень. На початковому етапі паперові гроші випускалися державою разом із золотими і з метою їх упровадження обмінювалися на них. Проте поява а потім і зростання дефіциту бюджету викликало розширення емісії паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах. Паперові гроші виконують лише дві функції: засіб обігу і засіб платежу. Відсутність золотого обміну не дає можливість їм піти з обігу. Держава, постійно випробовуюче недолік і збільшує випуск паперових грошей без урахування товарного обігу і платіжного обороту.

Єство паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, що випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту, звичайно вони не розміни на золото і наділює державою примусовим курсом.

Поява кредитних грошей пов'язана з розвитком кредитних відносин, коли купівля-продаж здійснюється в кредит, з розстрочкою платежу. Кредитні гроші виникають і діють разом із золотими грошима, поступово набираючи силу і витісняючи золоті гроші.

Кредитні гроші виступають як у виді відповідним чином оформлених паперів (банкнот, чеків, векселів), так і у вигляді відповідних записів на рахівницях.

Кредитні гроші, будучи чисто символічними грошима, вимагають для свого ефективного функціонування державної гарантії. Така гарантія забезпечується завдяки наявності державних законів регламентуючих правила випуску і обігу векселів і банкнот, а також правив і процедур здійснення депозитних операцій, що передбачають, зокрема, і відповідальність за порушення цих законів, правил і процедур. В період становлення кредитних грошей однієї державної гарантії для їх міцності і стійкості було ще недостатньо. Протягом довгого часу кредитні гроші існували на базі золотих грошей і поряд з ними приймаючи на себе забезпечення все більшої частини обороту товарів і капіталу.Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, вексель, що акцептується, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель - письмове безумовне зобов'язання боржника сплатити певну суму в наперед обумовлений термін і у встановленому місці.

Розрізняють простої вексель, виданий боржником, і перекладний (тратту) виписаний кредитором і направлений боржнику для підпису з поверненням кредитору.

В даний час в обігу знаходяться і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту бюджету і касового розриву, дружні векселі, виписані однією особою на іншу з метою обліку їх в банку, бронзові векселі не мають товарного покриття. Вексель характеризується наступними особливостями:

а)абстрактністю, тобто відсутністю на документі інформації про вид операції.

б)безперечністю, що означає обов'язкову оплату векселя;

в)обертається, тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створює можливість вексельних зобов'язань.

Платіжна гарантія ще більш зростає при акцепті (згоді) векселя банком (вексель, що акцептується).

Вексель має певні межі обігу:

1.Профункціонує між особами, добре інформованим платоспроможності один одного і здійснюючими торгово-економічні відносини;

2.Прообслуговує переважно оптову торгівлю;

3.Пропогашається між учасниками вексельного обігу готівкою.

Банкнота - кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені XVII століття на основі переобліку приватних комерційних векселів. Спочатку банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію оскільки випускалася на базі комерційних векселів пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу стійкість і надійність. На відміну від векселя банкнота є безстроковим борговим зобов'язанням і забезпечується суспільною гарантією центрального банку, який в більшості країн став державним.

Сучасна банкнота втратила по суті обидві гарантії: не всі векселі, передисконтовувані центральним банком, забезпечені товарами, і відсутній обмін банкнот на золото.

В даний час центральні банки країн випускають гроші строго певної гідності. По суті вони є національними грошима на всій території держави.

Чек - грошовий документ встановленої форми, безумовний наказ власника рахунку, що містить, в кредитній установі утримувачу чека вказаної суми.

В перші чеки з'явилися в обігу в XVI Великобританії і Голландії одночасно. З розвитком системи вони отримали широке розповсюдження.

Розрізняють три основні види чеків:

1.Іменний - на певне обличчя без права передачі;

2.Пред'явницький - без вказівки одержувача;

3.Ордерний - на певне обличчя, але з правом індосамента на обороті документа.

Відповідно до Положення про чеки, затвердженим в 1929 р. В СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.

Розрахункові чеки - це письмові доручення банку провести грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чековласника користувалися для безготівкових розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами, організаціями готівки.

Кінець XX в. Ознаменований переходом до нового виду грошей - «електронний грошам». Це стало можливим завдяки масовому випуску комп'ютерів, що дозволило перейти до електронних платіжних перекладам. Це новий «сверхскоростной вид» чека, але у формі пластикової («кредитної») картки.

Кредитна картка - іменний грошовий документ, випущений банком або торговою фірмою, засвідчуючий особу власника рахунку в банку і даючий йому право на придбання товарів і послуг в роздрібній торгівлі без оплати готівкою.Поява картки кардинальним чином міняє наше уявлення про гроші, зводячи їх до інформаційних потокам. Іншими словами цілком реальна ситуація, коли всі операції, аж до найдрібніших покупок здійснюватимуться за допомогою електронних перекладів.

Квазігроші- це певні високоліквідні фінансові активи, такі, як бесчековые ощадні рахунки, термінові внески і короткострокові державні цінні папери, які хоча і не функціонують безпосередньо як засіб обігу але можуть легко і без ризику фінансових втрат переводитися в готівку або чекові рахунки. Так, ви можете зажадати зняти готівку з бесчекового ощадного рахунку в коммерческом банку або ощадній установі. Або в іншому випадку ви можете зажадати переклад фундацій з бесчекового ощадного рахунку на поточний рахунок. Термінові внески, як припускає їх назва стають доступними вкладнику лише після закінчення терміну. Наприклад, вкладник може вилучити без сплати штрафу 90-денні або 6-місячні внески тільки після закінчення вказаного терміну. Хоча термінові внески володіють явно меншою ліквідністю (здатністю бути витраченими), ніж бесчековые ощадні рахунки.

Слід помітити, що всі металеві гроші, що мають ходіння в багатьох країнах, являются символічними грошима. Це просто означає, що дійсна вартість - тобто вартість металевого злитка, що містився в самій монеті менше стоимости, позначеної на монеті. Це робиться специально для того, щоб запобігти переплавленню символических грошей з метою їх прибуткового продажу як золоті або срібні злитки. Якби, наприклад 50-центова монета містила серебряный злиток вартістю 75 центів, то б було дуже Вигідне переплавити її і продати як злиток.

Не дивлячись на незаконність подібних дій, 50-центові монети стали б зникати з обігу. В цьому один з потенційних недоліків товарных грошей. Якщо їх цінність як товару перевищить їх цінність як грошей, то вони припинять функціонувати як засіб обігу.Засоби на банківських рахівницях до запитання (депозитні гроші) - це що випускаються банками кредитні гроші в безготівковій формі. Вони є зобов'язаннями банків.

РОЗДІЛ 2

ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ

2.1 Купоно-карбованець

Після того, як Радянський Союз розвалився, а Україна проголосила свою незалежність, з 10 січня 1992 було введено в обіг купоно-карбованці. На виконання постанови Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний Банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти -- радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.Хоча купони багаторазового використання планувалось ввести для використування лише на 4--6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.

2.2 Історія нової гривні

Безпосередня робота з виготовлення українських грошей розпочалася в квітні 1991 року за двома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим під безпосереднім керівництвом В. П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2, 25-ти -- 20 гривень.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради України «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 року Національний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, а Голова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот.

2 березня 1992 року були затверджені номінали монет: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок в обіг випущені не були.

14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про національну валюту в Україні». Цим документом передбачалось введення в обіг на території України національної валюти в І півріччі 1992 року. Тому заходи з виготовлення гривні здійснювались у прискореному темпі. Ще 23 жовтня 1991 року було підписано контракт з «Кенедієн Банкнот Компані» на виготовлення гривні. Проте достатніх потужностей для якісного друку щонайменше 1,5 млрд. необхідних банкнот фірма не мала. Отже, за згодою Леоніда Кравчука, 18 січня 1992 року у Києві було укладено контракт з англійською фірмою «Томас Де Ла Рю». Від Національного банку його підписав тодішній голова НБУ В. П. Матвієнко. Він же затвердив до друку купюри номіналом 50 і 100 гривень.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася 2--16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів -- від 2 до 16 вересня 1996 року -- в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

Гримвня -- національна валюта України. Відповідно до Указу Президента України Леоніда Кучми та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 - 16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України гривню та її соту частку - копійку. Код валюти літерний - UAH, код валюти цифровий - 980, скорочена назва - грн. Емісійний інститут - Національний банк України.

В обігу знаходяться:

1.банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень.

2.розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок.

3.обігові монети номінальною вартістю 1 гривня.

2.3 Види захисту грошей

Відповідно до Указу Президента України та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2 - 16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України - гривню. В обігу знаходяться банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень.Зміст [сховати]

Загальний опис.Банкноти всіх номіналів виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20 гривень зразка 1992 року - зображення світлими лініями тризуба, вільно розміщене на всій площині банкнот. Водяний знак на банкнотах номінальною вартістю 1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 і 100 гривень - розміщене на вільній від друку ділянці зображення в різних тонах портрета, що повторює портрет, який надрукований на лицьовому боці банкнот.

Лицьовий бік. На лицьовому боці банкноти розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "Україна" або "Україна" і "Національний банк України", номінальну вартість банкнот словами та цифрами. Дизайн доповнюють орнаменти та розетки, які виконані багатоколірним друком. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот виконані рельєфним друком.

Зворотний бік. На зворотному боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурних пам`яток України, зверху над якими зроблено напис "Національний банк України". Словами та в чотирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот, а знизу - і рік затвердження зразка банкнот. Дизайн банкноти доповнюють розетки, стрічки та орнаменти, які виконані багатоколірним друком

Характеристика захисних елементів. Водяний знак на банкнотах номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень зразка 1992 року - зображення світлими лініями тризуба, яке утворене внутрішньою структурою паперу, повторюється по всій площі банкноти і видиме при розгляді банкноти проти світла; на банкнотах пізнішого випуску - видиме при розгляді банкноти проти світла зображення на білій площині банкноти в різних тонах (світліших та темніших від паперу) портрета, що утворене внутрішньою структурою паперу і яке повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

Захисна стрічкау банкнотах номінальною вартістю 1(1995 р.), 2 (1995 р.) та 5 (1997 рік) у товщі паперу між водяним знаком та портретом вертикально розміщена полімерна металізована стрічка з кодованим номіналом шириною приблизно 1,3 мм, яку видно при розгляданні банкноти проти світла як темну смужку з прозорим написом "1 ГРИВНЯ", "2 ГРИВНІ" та "5 ГРИВЕНЬ", що повторюються;у банкнотах номінальною вартістю 1 (1994 р.), 5 (1994 р.), 10 (1994 р.), 50 та 100 гривень у товщі паперу розміщена вертикальна полімерна стрічка шириною приблизно 1 мм , яку видно проти світла. На ній є напис "Україна" темного кольору, що повторюється. Його можна прочитати за допомогою збільшувального скла;у банкнотах номінальною вартістю 20 гривень зразка 1995 року між водяним знаком та портретом розміщена вертикальна металізована "віконна" стрічка. З лицьового боку банкноти вона періодично (6 разів) виходить із товщі на поверхню паперу банкноти. Ця частина стрічки помітна, вона має вигляд блискучої пунктирної лінії. При розгляданні банкноти проти світла уся стрічка має вигляд безперервної темної лінії, що перетинає банкноту впоперек.

Рельєфні елементи елементи друку в банкнотах номіналом 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень, які виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців.

Суміщений малюнокмалюнок, розташований в одному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти, усі елементи якого збігаються та доповнюють один одного при розгляді банкноти проти світла (орнамент із лівого боку банкноти).

Райдужний друкпоступовий перехід одного кольору захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розривів, в інший (захисні сітки та орнаменти з обох боків банкноти).

Антисканерна сітка розташовані під різними кутами тонкі лінії, які при копіюванні або скануванні банкноти утворюють на копії "муар" (захисні сітки).

Кодоване латентне зображенняприховане цифрове зображення номіналу на банкнотах 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень, видиме при розгляданні банкноти на рівні очей під гострим кутом проти світла при її повороті на 45 градусів (прямокутний орнамент праворуч від портрета) та приховане зображення тризуба (цифрове позначення номіналу у верхніх кутах лицьового боку банкнот номіналом 2-20 гривень зразка 1992 року).

Мікротекст напис безперервно повторюваного слова "Україна" абревіатури "НБУ", які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

Знак для сліпих рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті лицьового боку банкнот 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень, який відчувається на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.

Видимі захисні волокнахаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкноти сині волокна довжиною близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 року), сині та червоні волокна - номінал 1, 2, 5 гривень зразка 1994-1997 рр.

Невидимі захисні волокна хаотично розміщені в товщі та на поверхні паперу з двох боків банкнот волокна: довжиною близько 6 мм (номінал 1-20 гривень зразка 1992 року), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють зеленим світлом; довжиною близько 4 мм (1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють жовтим і блакитним світлом та синім і зеленим світлом (1 (1995 р.), 2 (1995 р.), 5 (1997 р.) гривень).

Флуоресцентний номер надрукований методом високого друку чорною фарбою горизонтально (номінал 1 - 20 гривень зразка 1992 року) та червоною фарбою горизонтально ((1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.) гривень) і вертикально (номінал 50 та 100 гривень), рівно, з однаковим інтервалом між цифрами номер банкноти, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим (номінал 1-20 гривень зразка 1992 року) та світло-червоним (1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень) світлом.

Магнітний номер надруковані методом високого друку чорною фарбою горизонтально в один рядок, рівно та з однаковим інтервалом між цифрами серія та номер банкноти, які мають магнітні властивості (1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.), 50 та 100 гривень).

Прихований номінал надрукований в центрі лицьового боку банкноти крім 1 (1994, 1995 рр.), 2 (1995 р.), 5 (1994, 1997 рр.), 10 (1994 р.), 20 (1995 р.) гривень невидимою фарбою номінал, який в ультрафіолетових променях флуоресціює зеленим світлом.

Флуоресцентний друкелементи дизайну лицьового боку і зворотного боку банкнот та кодований малюнок (50 та 100 гривень), які в ультрафіолетових променях флуоресціюють жовтим, зеленим або жовто-зеленим світлом (в залежності від номіналу).

Високий друк друк, яким виконано номери банкнот. Він залишає на папері потовшений із країв штриха відбиток фарби і рельєфний заглиблений слід. На зворотному боці папір, як правило, має опуклий рельєфний відбиток.

Орловський друк різкий перехід одного кольору у інший без розривів, накладання або зміщення ліній малюнка (портрет, написи, стрічки, орнаменти).

РОЗДІЛ 3

ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Функції (від лат. funktio - виконання) характеризують особливості використовування грошей. Їх можна розглядати як форми прояву єства грошей. З питання функцій, які виконуються грошима, існують різні підходи.

Одні автори виділяють три функції грошей: засоби обігу або обміну (покупки товарів і послуг, а також сплати боргів); засоби вимірювання і порівняння вартостей (облікова функція); засоби збереження (накопичення) вартості (накопичувальна функція).

Інші автори виділяють наступні чотири функції (розташовуючи їх в різній послідовності): засоби обміну; одиниці рахунку (загального знаменника цінностей); засоби збереження вартості (утворення запасу цінностей); заходи (масштабу) відкладених (відстрочених) платежів (8, стр.9)

Ще одна група економістів називає (також в різній послідовності) такі чотири функції, як заходи вартості, засобу обігу, засобу накопичення і засобів платежу.

Серед російських економістів переважає концепція, згідно якої гроші виконують п'ять функцій:

а)заходи вартості (сумірність вартості);

б)засоби обігу (купівельного засобу);

в)засоби накопичення (заощадження);

г)засоби платежу (платіжного засобу);

д)світових грошей.

3.1 Гроші як міра вартості

Функція міри вартості є головною функцією грошей. Саме ця функція була встановлена К. Марксом в основу визначення грошей: «Товар, який функціонує як міра вартості, а тому також, безпосередньо або через своїх заступників, і як засіб обігу, є гроші». Золото стає грошима зважаючи на виконання саме даної функції.

У функції міри вартості гроші використовуються для виразу вартості і корисності (цінності) товарів і інших благ шляхом встановлення їх цін. Ціною називається грошовий вираз вартості і корисності товару. Функція міри вартості полягає в тому, щоб через ціни виразити вартості різноманітних товарів як однойменні (виражені в рублях, доларах або фунтах), якісно однорідні і кількісно порівнянні величини. Ціна товару є формою прояву не абстрактної, а відносної, мінової вартості.

Якщо, наприклад, пакет молока коштує 30 крб., а батон хліба - 6 крб., це значить, що вартість молока в 5 разу більше, ніж вартість хліба. Ціни товарів, таким чином, виражають пропорції між вартостями окремих товарів. Інакше кажучи, ціни вимірюють вартості окремих товарів. Саме сумірнистсво вартостей, а не визначення вартості того або іншого товару необхідне для дотримання вимоги еквівалентності обмінюваних товарів.

Гроші, що не мають власної внутрішньої вартості (паперові і кредитні гроші), використовуються для сумірності вартості. А металеві гроші (срібні і золоті), що володіють власною вартістю, - не тільки для сумірності, але і для вимірювання вартості.

Важливою особливістю функції сумірності вартості є те, що її виконують що в думках представляються, тобто ідеальні, або рахункові, гроші. Визначення ціни товару є уявною операцією, проте воно здійснюється на основі реально сталих пропорцій. Для визначення ціни товару, яке відбувається до його обміну на гроші, немає необхідності мати при собі реальні гроші.

Функція сумірності вартості реалізується на основі масштабу цін. Він потрібен для того, щоб порівнювати ціни різних по вартості товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, інструмент, механізм виконання ними функцій сумірності вартості.

Якщо економічна система не має міри вартості, тоді в цьому випадку, замість того, щоб однозначно виражати ціну кожного товару в доларах, нам доведеться складати пропорції обміну кожного товару і послуги на кожний інший товар. Для різних товарів і послуг кількість можливих парних комбінацій рівно

n(n-1)/2.

Наприклад, в економічній системі, що проводить 5000 різних товарів і послуг, покупцям доведеться користуватися 12497500 обмінними пропорціями для всіх можливих поєднань товарів і послуг.

Уряд будь-якої країни може змінити встановлений раніше масштаб цін. Така зміна називається грошовою реформою. Так, в Росії масштаб цін був укрупнений в результаті деномінації рубля в 1998 р. Грошова реформа - перехід від однієї міри вартості до іншої, супроводжуваний зменшенням загальної кількості грошей. Перехід з одного масштабу цін в іншій відбувається при обміні однієї національної валюти на іншу.

В країнах, що переживають гіперінфляцію, грошові реформи часто приводять до зростання довір'я до національної валюти, оскільки уряд, проводячи грошову реформу, інформує населення про свій намір припинити проведення інфляційної політики. Гіперінфляція - інфляція, що характеризується дуже високими темпами зростання, рівень якої може перевищувати декілька стільників відсотків в рік.

3.2 Гроші як засіб обігу

Коли гроші використовуються як засіб здійснення оплати за товари і послуги, ми говоримо, що вони використовуються як засіб обігу. Таким чином, засоби обігу - це гроші, що використовуються для покупки товарів і послуг, а також для сплати боргів.

Значення грошей як засоби обігу важко перебільшити, оскільки вони дозволяють піти від бартерної форми торгівлі. Бартер (бартерна операція)- обмін одного товару (або послуги) на іншій без допомоги грошей. Громіздкий процес бартеру призводить до того, що людина, охоча купити картоплю і продати капусту, вимушений об'єднувати акти покупки і продажу. Цій людині доведеться шукати того, хто хоче продати картоплю і купити капусту.

Заміна бартеру грошовим обміном відділяє акт продажу від акту покупки.

В США функцію засобу обігу в основному виконують монети, паперові гроші і чекові депозити (внески до запитання). Попит на гроші для здійснення операцій в першу чергу залежить від таких чинників, як об'єм скоюваних покупок, частота виплати заробітної платні, час, відведений для сплати по рахівницях, регулярність пред'явлення цих рахунків до оплати і доступність позикових грошових коштів. Наприклад, чим більше об'єм покупок і чим рідше оплачується праця тієї або іншої людини, тим більше середня величина грошового балансу, необхідного йому для здійснення його фінансових операцій.