Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні

Размещено на http://allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА КУРСОВА РОБОТА

з дисциплін загальноекономічної підготовки

на тему «Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні»

студентки Волошко Анастасії Сергіївни

Науковий керівник Солтис Володимир Васильович

Полтава 2012



Зміст

РОЗДІЛ 1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Об'єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

1.2 Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання світового досвіду антимонопольного регулювання у вітчизняній економіці

Розділ 2 Монопольна влада та шляхи її врегулювання в україні

2.1 Методи та показники діагностування ринкової влади монополіста та наслідки монополізації

2.2 Особливості регулювання діяльності природних монополій

2.3 Антимонопольне законодавство України та напрями його вдосконалення

Розділ 3 МАКРОЕКОНОМІЧНА теорія регулювання та антимонопольна політика держави

3.1 Інструменти впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку

3.2.Труднощі впровадження антимонопольної та регуляторної політики держави

3.3 Економічні наслідки антимонопольної політики в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

-монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

-вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

-схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

-схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

- розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

-здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.



РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Об'єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

Здійснення рішучих та послідовних ринкових перетворень, усунення деформацій економічного розвитку, що відбувались у попередній період, вимагають по-новому оцінити стан та завдання ряду найважливіших напрямів економічної політики держави. Одним із них є, безперечно, конкурентна політика.

Процес реалізації конкурентної політики не може виходити за межі цілей, що забезпечуються конкуренцією суб'єктів господарювання як суспільно-економічним феноменом.

Основною суспільною метою конкуренції є досягнення економічної ефективності на базі оптимального розподілу ресурсів, максимального використання досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення виробництва товарів з мінімально можливими витратами.

Проблеми антимонопольної та конкурентної політики були і залишаються предметом досліджень багатьох учених. Аналіз зазначеної проблематики ведеться переважно з позицій загальноекономічних або специфічних (в межах класичних ринкових процесів) підходів. Разом із тим, недостатньо дослідженими залишаються питання особливостей прояву антимонопольно-конкурентних процесів за умов деформованості ринкових відносин.

На відміну від початку 1990-х pp., коли в економіці України однозначно переважав монополізм, зараз у ній можна виділити декілька секторів, які характеризуються різними умовами конкуренції. [6]

Перший з них -- монопольний. У ньому конкуренція відсутня або практично відсутня.

Другий -- сектор індивідуального домінування. В ньому конкуренція істотно обмежена внаслідок наявності суб'єктів господарювання, індивідуальна ринкова частка яких перевищує 35%.

Третій сектор -- олігопольний. В ньому існують можливості обмеження конкуренції шляхом змов або паралельної поведінки невеликої кількості фірм, які у сукупності мають значну ринкову владу.

Внаслідок істотної різниці умов конкуренції, в кожному із зазначених секторів досягнення економічної ефективності має здійснюватися специфічними шляхами. Тому існує комплекс завдань конкурентної політики, що стосується різних секторів національної економіки. Крім того, виникає окреме завдання щодо визначення та забезпечення оптимального співвідношення між зазначеними секторами.

Говорячи про завдання антимонопольної політики щодо монопольного сектора, слід виходити з того, що на сьогодні до нього входять ринки природних монополій та ринки, на яких виключні права окремих суб'єктів господарювання випливають з прийнятих державою актів.

Отже, за сучасних умов господарювання цей сектор не може бути істотно скорочений. Разом із тим, за своєю природою він не здатен самостійно забезпечити жодної зі складових економічної ефективності (феномен неспроможності ринку). Ця особливість зазначеного ринку має і може бути частково компенсована механізмами державного регулювання. При цьому слід зауважити, що досягнення ефективності державного регулювання монопольного сектора, зокрема ринків природних монополій, потребує вирішення групи політичних, економічних та змістових проблем. Однією з найгостріших серед них є співвідношення процесу регулювання монопольного сектора, насамперед, сфери природних монополій та бюджетно-податкової політики.

Нині склалася система, коли надприбуток природних монополій (монопольна рента) розглядається як додаткове джерело надходжень до державного бюджету, своєрідний «монопольний акциз». За таких обставин будь-які спроби реально зменшити тарифи на послуги суб'єктів природних монополій виявляються безрезультатними. Навіть якщо такі тарифи виправдовуються необхідністю економії бюджетних коштів на утримання державних органів, як це здійснюється, зокрема, через системи так званих «платних адміністративних послуг», що надаються на монопольних засадах та за завищеними тарифами державними органами. Проте зазначені дії не можуть бути перспективними, оскільки спонукають до консервування неефективності у сфері природних монополій та перерозподілу на свою користь коштів із галузей, що є споживачами їхніх послуг. Все це, в кінцевому рахунку, знижує ефективність як самих природних монополій, так і економіки в цілому, призводить до скорочення бази оподаткування.

Отже, збереження та збільшення надходжень до Державного бюджету може бути забезпечено водночас із підвищенням економічної ефективності сфери природних монополій шляхом посилення глибини вилучення монопольної ренти до державного бюджету з одночасним зменшенням абсолютних величин доходів суб'єктів природних монополій і, відповідно, розмірів тарифів на їхні послуги.

Інша проблема стосується співвідношення регулювання ринків природних монополій та промислової політики. Вона полягає в тому, що монопольна рента, яка утворюється у сфері природних монополій, використовується як джерело додаткових інвестицій в конкурентні галузі.

Ефективність ринку природних монополій не може бути досягнута за умови поєднання в одному державному органі функцій економічного регулювання відповідних ринків (тобто регулювання цін та режиму доступу до відповідних послуг) та управління майном суб'єктів природних монополій.

На сьогодні принципу розподілу зазначених функцій відповідає організація державного регулювання в електроенергетиці, на ринках нафтогазового комплексу та окремих суміжних ринках, де його здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) [6].

Державне регулювання може забезпечити економічну ефективність у сфері природних монополій при дотриманні двох умов стосовно змісту цього регулювання -- його повноти та обґрунтованості.

Повнота регулювання передбачає щонайменше регулювання таких параметрів послуг природних монополій: (1) цін (тарифів); (2) якості; (3) доступності. Якщо хоч один із цих параметрів залишиться поза межами регулювання, суб'єкт природних монополій зберігатиме можливість господарювати неефективно (наприклад, занижуючи якість послуг за умов регулювання тарифів). Сьогодні в Україні передбачене незалежне регулювання головним чином цін (тарифів). Механізми ж регулювання якості та доступу є недостатньо відпрацьованими.

За умов індивідуального домінування ринок самостійно також не забезпечує економічної ефективності. Проте ринки з індивідуальним домінуванням є потенційно конкурентними. Звідси випливає, що головним шляхом забезпечення їхньої ефективності є не державне регулювання, а сприяння зменшенню рівня концентрації і перетворенню структури ринку на конкурентну (демонополізація).

Сьогодні можливості структурної демонополізації, тобто зменшення рівня концентрації ринків шляхом подіту існуючих суб'єктів господарювання, практично вичерпані.

Головним шляхом зменшення рівня концентрації ринків з індивідуальним домінуванням є зниження бар'єрів та стимулювання вступу на них нових суб'єктів господарювання.

У випадку, коли швидка демонополізація ринків з індивідуальним домінуванням є неможливою, як засіб компенсації неспроможності цих ринків може бути застосоване їхнє пряме або непряме державне регулювання.

Пряме державне регулювання на ринках з індивідуальним домінуванням здійснюється шляхом безпосереднього встановлення розмірів чи механізмів формування цін і тарифів.

Непряме регулювання передбачає встановлення заборон на вчинення суб'єктами господарювання, що займають домінуюче становище на товарних ринках, дій, які були б неможливими за умов конкуренції на товарних ринках і призвели (можуть призвести) до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Отже, основними напрямками сучасної монопольно-конкурентної політики в Україні є:

-- оптимізація величини питомої ваги ренти природних монополій, що вилучається до Державного бюджету, з величиною доходів суб'єктів природних монополій та розмірами тарифів на їхні послуги;

-- недопущення безпосереднього використання монопольної ренти, яка утворюється у сфері природних монополій, як джерела додаткових інвестицій у конкурентні галузі;

-- створення системи органів державного регулювання суб'єктів природних монополій, що виключало б поєднання в одному державному органі функцій економічного регулювання відповідних ринків та функцій управління майном суб'єктів природних монополій;

-- забезпечення повноти регулювання суб'єктів природних монополій, зокрема, щодо однозначного регулювання цін (тарифів), якості послуг та їхньої доступності;

-- забезпечення економічної обґрунтованості тарифного регулювання суб'єктів природних монополій, зокрема, шляхом недопущення обов'язкового відшкодування за рахунок тарифів витрат, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом відповідних послуг;

-- реструктуризацію монопольних утворень, що не належать до сфери природних монополій, і цілісність яких штучно підтримується органами місцевої влади;

-- обов'язкове врахування при реалізації податкової, регуляторної, інвестиційної, митно-тарифної, приватизаційної, промислової політики їхнього впливу на бар'єри вступу суб'єктів господарювання на товарні ринки;

-- посилення штрафних санкцій, що застосовуються до суб'єктів господарювання -- порушників законодавства про захист економічної конкуренції, у випадках зловживань ними монопольним (домінуючим) становищем або вчинення антиконкурентних узгоджених дій;

-- розгляд питання про доцільність законодавчого запровадження обмежень концентрації економічної влади.

1.2 Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання світового досвіду антимонопольного регулювання у вітчизняній економіці

Антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій його суб'єктів, сприяє формуванню ринкового середовища.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспільство вже давно зрозуміло, що монополію як один із основних факторів зростання прибутку не можна «приборкати». Тому основне завдання -- поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) перешкоджання використанню монопольної влади.

У законодавстві країн Заходу використовується в основному перша форма. Причина полягає в тому, що, на думку провідних спеціалістів у цій сфері, значно легше не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі, тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду.

Також існує заборона придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі й послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань було заборонено утворення холдингових компаній [17].

У світовій економічній практиці розрізняють три основні типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне й диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання виникає загроза монополізації галузі, що може мати негативні економічні наслідки. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законом. Інші два контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Разом із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, вживаються також такі, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти таких фірм застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва, переведення у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і нині є досить дієвим інструментом. За допомогою нього вдалося значно стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини.

Загроза переслідування в порядку закону примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкуренцію.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у 1992 p. [1], змінами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультаційної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції.

Захист конкуренції передбачено статтею 42 Конституції України.

Світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополізації, зберегти й посилити конкуренцію.

Для того, щоб нейтралізувати ці негативні тенденції, властиві монополістичній організації ринку, держава повинна знаходити й практикувати адміністративні, юридичні й економічні заходи, спрямовані на обмеження й контроль надмірної концентрації економічної влади в руках монополій. Найчастіше для цього використовується антимонопольне законодавство, заходи державного стимулювання дрібного й середнього бізнесу, який може скласти конкуренцію монополіям, часто -- заходи дискретного, разового характеру, спрямовані проти конкретних монополій, які загрожують нормальному функціонуванню окремих секторів національної економіки.



Розділ 2. Монопольна влада та шляхи її врегулювання в україні

2.1 Методи та показники діагностування ринкової влади монополіста та наслідки монополізації

Традиційно монополію звинувачують у багатьох гріхах. Найбільший серед них -- встановлення завищених цін. Причому вважається, що це може бути зроблено як через монополію, так і шляхом узгодження між виробниками (які не входять до монопольного утворення) цін і квот. Монополістів також звинувачують у придушенні конкуренції, в тому числі за допомогою демпінгу. При цьому наголошується на природних монополіях.

Провідником антимонопольної політики в нашій країні є Антимонопольний комітет України (АМК), який дає дозвіл на злиття, приєднання, придбання акцій, а також на проведення інших видів економічної концентрації. Для боротьби з проявами монополізму у сфері енергетики створено НКРЕ, у сфері зв'язку -- НКРЗ.

Чи можливе завищення цін через існування монополії? У принципі, так: якщо пропозиція зменшується, то зростає ціна на даний товар. Тому привабливо для даного виробника якимось чином зменшити пропозицію товару іншого виробника (конкурента). Очевидно, це можна зробити, усунувши конкурента. Зокрема, його можна усунути за допомогою як адміністративних, так і кримінальних (шантаж, фізична розправа) заходів, які нами не розглядаються.

На нашу думку, завищення цін можна також досягти шляхом об'єднання конкурентів (природно, в рамках закону), а потім піти на зниження обсягів виробництва та підвищення ціни. Розглядається й зворотний випадок -- поділ монополії на кілька конкурентів для зниження цін і підвищення обсягів виробництва.

Насамперед зазначимо, що в умовах ринкової економіки як об'єднані, так і необ'єднані підприємства прагнутимуть обирати свою виробничу програму, з огляду на максимізацію прибутку. Іншими словами, вони прагнутимуть мінімізувати затрати і максимізувати виручку (випуск). А коли це так, то хоч об'єднуй, хоч не об'єднуй підприємства, цілі в них залишаються колишніми, а отже, і обсяги виробництва, і ціни будуть колишніми. Звичайно, за рівних умов роботи підприємств.

Для відповіді на запитання про вплив монополії на ціни та обсяги виробництва доцільно залучити теорію декомпозиції економічних систем. За допомогою декомпозиції можна математично змоделювати вплив монополії та не монополії на ціни і обсяги виробництва.

На практиці така задача вирішується різними способами, одним з яких є розбивка великої задачі на частини (міністерства, об'єднання, підприємства, цехи тощо) з наступним узгодженням окремих рішень. Ці узгодження в ринковій економіці здійснюються за допомогою ринкових механізмів і, насамперед, цін ринкової рівноваги, що балансують поступово попит і пропозицію. Причому ці узгодження можуть здійснюватися за допомогою посередників (міністерств, бірж), на засадах прямих зв'язків між постачальниками і споживачами або безпосередньо на ринку готової продукції.

Оптимальні ціни ринкової рівноваги мають таку особливість: вони одночасно балансують попит і пропозицію та відображають замикаючі затрати. Дані ціни також мають назву подвійних оцінок або замикаючих затрат. Вони одночасно характеризують і граничну корисність продукції, і граничні затрати при її виробництві.

Математичні методи довели поширення цього висновку на всі інші види продукції, якщо ресурси (потужності) кращих підприємств обмежені.

Таким чином, експериментальні розрахунки підтверджують теоретичний висновок: як би ми не розбивали народне господарство на блоки (об'єднання підприємств у складі монополії чи окремі незалежні підприємства), результат буде один, коли як цільова функція підприємством використовується показник прибутку, що максимізується. Звідси виходить, що нормальна (нештучна) монополія не впливає на ціни та обсяги виробництва в рамках постійної технології.

А якщо монополія і впливає, то позитивно -- через поліпшення технології виробництва, бо монополіст може зібрати кращі сили для розробки і впровадження заходів щодо поліпшення якості продукції та зниження затрат. Цьому також сприяють спеціалізація і концентрація, які стають можливими завдяки безпосередній (без комерційних таємниць) координації пропозиції (виробництва) та попиту (потреб). Монополія також сприяє скороченню збутової і постачальницької системи. Крім того, слід підкреслити, що послаблення в податках просять не монополії, а дрібний бізнес і малі підприємства (МП) як менш ефективні.

Особливо в законодавстві наголошується на природних монополіях (ПМ). До них належать трубопровідний і залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика, ЖКГ та ін. З огляду на показники цих галузей, мають контролюватися рентабельність і обмежуватися ціни.Одна з особливостей України проявляється в тому, що по більшості товарів (які не належать до ПМ) монополія в Україні не може проявити себе істотною мірою через значний імпорт.

За умов збільшення імпорту іноземних товарів і відносно низьких мит на їх ввезення (близько 4% від вартості загального імпорту) ми більше маємо говорити про захист вітчизняного споживача, ніж про обмеження монополій. Дійсно, чи можна говорити про якусь монополію на продукцію легкої промисловості і продукцію машинобудування в Україні, і не тільки на продукцію цих галузей? Промислових монополістів (не пов'язаних з ПМ) через значний імпорт у нас практично немає.

Щоб протистояти експансії Заходу та інших країн, нам доводиться не стільки вести антимонопольну діяльність, скільки захищатися. Для цього існують 3 методи: антидемпінгові розслідування, квоти та імпортні мита.

Останнім часом в Україні проводиться ряд антидемпінгових розслідувань. Передбачається, що в результаті демпінгу іноземна фірма (монополія), ввозячи товар по низьким цінам, розорює місцевого виробника, а потім (на другому етапі) підвищує ціни. З наведеного теоретичного аналізу виходить, що підвищувати на другому етапі ціни вище за ціни, що балансують попит і пропозицію, іноземній фірмі-експортеру немає сенсу. Більше того, їй має сенс придбати слабке підприємство-конкурент, якщо останнє може бути прибутковим. Це -- по-перше.

По-друге, якщо в боротьбі з конкурентом вона на першому етапі навіть знизить ціни, то від цього виграє споживач. Крім того, часто на початкових стадіях освоєння виробів (період освоєння) виробництво буває з різних причин невигідним, тому фірма змушена збувати свої вироби за цінами, нижчими за собівартість. Це -- нормальний процес впровадження нової продукції. По-третє, антидемпінгові розслідування потребують перевірки собівартості. А це, з одного боку, є комерційною таємницею, а з іншого -- вірогідність собівартості складно перевірити.

Антимонопольне законодавство вимагає, щоб великі виробники не об'єднувалися в монополії з великим обсягом виробництва (понад 35% від загальних продажів), не вступали в змову між собою, тобто щоб не узгоджували обсяги виробництва.

Певною мірою центральні органи управління (зокрема, Мінекономіки України та ін.) суперечать самі собі, вводячи зовнішні та внутрішні квоти на виробництво ряду товарів, і тим самим вони перешкоджають вільній конкуренції, за яку борються.

Таким чином, навряд чи існують серйозні аргументи проти нормальної монополії, тобто монополії, яка виникає природним шляхом -- коли перемагає найсильніший.

Все ж таки монополія іноді відіграє й негативну роль, а саме -- коли виникає при адміністративному чи кримінальному придушенні конкурента, тобто при монополії, яка штучно створюється (ШМ). У цьому випадку роль АМК в антимонопольній боротьбі може бути позитивною.

2.2 Особливості регулювання діяльності природних монополій

За своїм соціально-економічним змістом і формами прояву природна монополія відрізняється від інших видів монополій.

Природна монополія -- це ринкова ситуація, яка в умовах певного рівня технологічного розвитку характеризується повним пануванням єдиного господарюючого суб'єкта, що володіє безальтернативною владою в результаті потужного ефекту масштабу, унікальності вироблюваної ним продукції, низької еластичності попиту на неї та високими бар'єрами входу на ринок.

Подібний підхід дає можливість визначити природну монополію як специфічний тип ринкової структури, характерними факторами якої є: сітьовий характер організації ринку; високий бар'єр входу на відповідний товарний ринок і виходу з нього; тривалий період їх окупності; надто висока міра технічного, економічного та політичного ризиків; тривалий період амортизації основного капіталу; негативний вплив на навколишнє природне середовище тощо.

Вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності) має форма власності суб'єкта природної монополії.

Дослідження, проведені АМК України, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. Причому, незважаючи на закономірну у світовій практиці тенденцію скорочення кількості ринків природних монополій шляхом їх трансформування у монопольні або конкурентні, в Україні статистичні дані свідчать про протилежне.

Причиною збільшення кількості монополізованих підприємств є збільшення кількості монополізованих ринків на регіональному рівні.

Уточнення кількості та видів природних монополій (насамперед, на регіональних ринках) передбачає формування і запровадження цілісної системи державного регулювання у цій сфері.

Ефективний розвиток сфери природних монополій прямо пов'язаний з визначенням основних напрямів галузевої та загальнодержавної конкурентної політики на коротко- і довгостроковий періоди.

На жаль, на сьогодні для більшості галузевих програм основні етапи такої конкурентної політики не визначено, що не дозволяє виділити напрями та етапи "відкриття" окремих ринків природних монополій (залізничного транспорту, електрозв'язку).

Тому щодо здійснення заходів антимонопольного регулювання органи АМК України кожного року виявляють і припиняють значні порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме з боку природних монополій .

Переважна більшість порушень законодавства про захист економічної конкуренції мають ціновий характер, стосуючись встановлення монопольно високих цін для всіх або окремих категорій споживачів або дискримінаційних цін, що обмежує права окремих споживачів.

Активне використання перехресного субсидування призвело до того, що тарифи на окремі види послуг, які надаються суб'єктами природних монополій, нерідко в 1,5--2 рази перевищують їх економічно обґрунтований рівень, тоді як тарифи на інші послуги не покривають навіть витрат на їх надання.

Ще однією (чи не найвагомішою) причиною зростання тарифів на продукцію природних монополій є недосконалість чинних механізмів ціноутворення та цінового регулювання, основними проявами якої є незбалансованість системи розрахунків за надані послуги та затратний механізм ціноутворення.

Розроблення незалежними регуляторами досконалого порядку формування тарифів на основні та додаткові послуги сприятиме звуженню бази для порушень з боку природних монополістів у вигляді зловживань ціною та встановлення дискримінаційних цін.

На особливу увагу в системі регулювання діяльності природних монополій заслуговують інституціональні угоди у вигляді договору (контракту) між державою та керуючим. З метою якнайповнішого врахування побажань споживачів, державних органів і самих суб'єктів природних монополій необхідно із залученням громадських організацій провести відкриті переговори та встановити пріоритетні цілі діяльності підприємства на основі вибору критеріїв оцінки його діяльності.

Отже, ефективність діяльності природних монополій може підвищитися за рахунок укладання формалізованого договору між уповноваженим державним органом і керуючим, з визначенням пріоритетних цілей діяльності підприємства та стимулюючих форм оплати праці керуючого.

При здійсненні економічних перетворень у сфері природних монополій в Україні необхідно визначити актуальність кожної з їх функцій на даному етапі, їх ранжирування та оцінку альтернативних механізмів їх реалізації.

У ході здійснення заходів щодо державного регулювання конкретного суб'єкта природної монополії доцільно враховувати специфіку кожного з виділених видів природних монополій.

Проведені дослідження особливостей функціонування природних монополій в Україні виявили такі проблеми, як неефективність механізму ціноутворення, низька якість послуг, застарілі технології та відносно високий рівень заборгованості споживачів за отримані послуги.

На сьогодні ключовим елементом реформування і сталого розвитку ринків природних монополій, а також підвищення ефективності їх діяльності в інтересах суспільства є механізм цінового регулювання. Для досягнення цього у процесі цінового регулювання необхідно дотримуватися міжнародно визнаних принципів, які, у свою чергу, забезпечують досягнення таких цілей: економічної ефективності, окупності затрат, фінансової стабільності підприємств, справедливості, універсальності послуг, простоти і зрозумілості. Невідкладним завданням регуляторних органів України на сучасному етапі є підвищення ефективності контролю за регулюванням тарифів на послуги, що реалізуються суб'єктами природних монополій.

2.3 Антимонопольне законодавство України та напрями його вдосконалення

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем [18].

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який введений в дію з 15 березня 1992 року [1]. В 1993 році Верховна Рада України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України" [2] . Правові норми щодо конкурентного регулювання містяться також у Законах України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). У 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", згідно з законодавством монопольне становище підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Указом Президента України "Про регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 року його було віднесено до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом [18].

Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії -- підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі:

-- державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;

-- розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;

-- сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва;

-- захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

Зловживання монопольним становищем -- це передусім нав'язування таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові. Це обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін. І, нарешті, зловживанням є часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Неправомірними угодами між підприємствами визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реалізації чи закупівель, за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їхньої монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади та управління передусім визнається заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері діяльності, примушення підприємців до укладення певних договорів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів тощо.

Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін. Крім того, зумисне поширення неправдивої або спотвореної інформації, що може завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, некоректне порівняння товарів, що виробляються та реалізуються, введення споживачів в оману відносно характеру, споживчих властивостей та якості товарів.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

Антимонопольний комітет України 2002 року припинив 411 порушень конкурентного законодавства з боку владних структур. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування частіше за все допускають такі порушення: надання суб'єктам господарювання необґрунтованих пільг, створення несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності підприємців, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, заборони або обмеження міжрегіональної торгівлі.

Антимонопольні органи України мають повноваження видавати органам виконавчої влади, місцевого самоврядування обов'язкові для виконання рішення про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, а також накладати штрафи на посадових осіб [18].

Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації можна оцінити так: на початку 1990-х років частка монопольного сектора в національній економіці була практично стовідсотковою, і сьогодні в економіці України ще не створено ефективного конкурентного середовища.

Держава не гарантує суб'єктам господарювання однакові "правила гри". Частка монопольного сектора економіки у ВВП перевищує 40%. Залишаються неефективними та мало дієвими механізми державного регулювання природних монополій, не відповідають економічним розрахункам ціни і тарифи на їхні послуги, структура витрат виробництва.

Вжиті державою протягом останніх років правові та організаційні заходи в Україні дали можливість створити умови для практичної реалізації положень Конституції України щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобіганню зловживання монопольним становищем та неправомірному обмеженню конкуренції.



Розділ 3. МАКРОЕКОНОМІЧНА теорія регулювання та антимонопольна політика держави

3.1 Інструменти впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку

Державою проводиться регулювання діяльності монополій, що ґрунтується на недоліках, пов'язаних з їхньою діяльністю, яким суперечливим воно не було б з економічної точки зору. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Антимонопольним комітетом.

Згідно з методикою, розроблено Антимонопольним комітетом України, монополістом вважається фірма, частка якої на певному ринку перевищує 35% (обсяг ринку визначається як сума випуску певного продукту від вітчизняних виробників (за мінусом експорту) і сумарного імпорту продукту; відповідно частка ринку -- відношення випуску продукту фірмою без урахування експорту до обсягу ринку) [7].

Антимонопольне регулювання може стосуватися, по-перше, регулювання злиття фірм. В Україні забороняється злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35%. Для регулювання злиття фірм найчастіше застосовується індекс Герфіндаля-Гіршмана, який розраховується як сума квадратів часток ринку фірм, що функціонують у галузі.

Для кожної галузі встановлюється максимальне значення індексу, і в разі перевищення його для певної галузі може бути заборонено злиття фірм; якщо на ринку залишається одна фірма, то значення індексу становить 10000. У першій половині 80-х pp. американський уряд прийняв інструкції, що встановили нормативи галузевої концентрації з використання індексу Герфіндаля-Гіршмана. Якщо цей індекс не перевищував 1000, тоді ринок визнавався слабо концентрованим, якщо перевищував 1800 -- висококонцентрованим.

По-друге, антимонопольне регулювання може здійснюватися щодо зловживань монополістом своєю владою через введення комітетом штрафних санкцій чи навіть, примусове роз'єднання фірми-монополіста. У законодавстві кожної країни визначаються види зловживань. У Законі України «Про обмеження монополій і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» [1] вказано, що зловживаннями вважаються: нав'язування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження виробництва тощо, що призводить до дефіциту продукту на ринку та встановлення монопольних цін, створення бар'єрів до вступу (виходу) з ринку, встановлення дискримінаційних цін.

По-третє, антимонопольне регулювання проводиться по відношенню до природних монополій -- монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва. Держава щодо них проводить регулювання рівня цін і якості продукту. Частка фірм -- природних монополістів у комунальній сфері України на 2004 р. становила 40%.

Регулювання діяльності природних монополій може здійснюватися декількома методами:

1. Лінійні ціни, в основі яких лежить принцип мінімізації чистих збитків суспільства від монополії на основі встановлення цін, що відповідають умовам беззбитковості -- рівності загального доходу загальним витратам.

2. Нелінійні ціни.

Двуставочний тариф -- найпростіший приклад нелінійного ціноутворення. Ціна складається з двох частин. Перша частина фіксується на рівні граничних витрат, а друга -- повинна покрити збитки і встановлюється діленням величини прибутку на загальну кількість споживачів:



Р=МС + ТР/N

де N -- кількість споживачів.

Однак такий метод має недолік: попит споживачів може бути різним для різних категорій споживачів (наприклад, пенсіонери), і фіксована частина ціни може бути вищою за надлишок для деяких споживачів; якщо вони підуть з ринку, тоді ефективність від введення такого ціноутворення знизиться. Приклад двуставочного ціноутворення -- встановлення цін за телефонні послуги в Україні Укртелекомом, яке складається з абонентської плати та ціни за 1 хв. розмови. Однак така практика може носити дискримінаційний характер, коли, наприклад, на вході в парк атракціонів береться плата, а потім окремо за користування атракціоном береться додаткова плата.

3. Непряме регулювання цін, яке здійснюється регулюванням норм доходності та регулювання межі підвищення цін.

Регулювання норми доходності. Капітал, що був інвестований у фірму -- природного монополіста, має давати віддачу, рівну середній по економіці, та забезпечувати залучення нових інвестицій для розвитку.

У розвинутих країнах інвестований капітал визначається як бухгалтерська вартість основних (початкова вартість за мінусом зносу) і обігових коштів. Для законності визначення складу та величини витрат природним монополістом залучаються аудиторські фірми.

Держава не є найбільш ефективним інститутом захисту споживача. З розвитком економіки виникають приватні рейтингові, ліцензійні компанії, що визначають стандарти якості.

антимонопольний політика економіка ринковий



3.2 Труднощі впровадження антимонопольної та регуляторної політики держави

Критика антимонопольної політики в західних країнах побудована, як правило, на теоретичних ідеях про циклічний характер державного регулювання. Активна державна економічна політика передбачає жорсткі антимонопольні дії. І навпаки, пом'якшення державної політики, зменшення впливу держави на економіку пов'язані з відповідними ліберальними підходами в антимонопольному регулюванні.

Наукове дослідження антимонопольного регулювання і конкурентної політики в Україні ускладнюється у зв'язку з нечисленністю фахівців у цій сфері науки, недооцінкою важливості проблем конкуренції і монополії. Переважає традиційний підхід до трактування сутності монополії, який часто-густо бере свій початок у підручниках з мікроекономіки або навіть у класичній теорії монополістичного капіталізму. А реальність така, що нинішні форми конкуренції мають мало спільного з тими моделями ідеальної монополії, які описуються в підручниках [5].

Традиційні погляди на конкуренцію як "невидиму руку", яка здатна забезпечувати ефективність за Парето, сьогодні не можна визнати достатньою мірою коректними. Така конкурентна модель ринку є надмірно ідеальною. На сучасному ринку вже не діє відомий метод послідовного наближення до ефективної рівноваги Л. Вальраса. У цих умовах держава в особі антимонопольного (конкурентного) відомства повинна усувати недосконалості ринкового механізму і компенсувати їх.

Монополія означає не тільки (а точніше, не стільки) зменшення обсягів виробництва і підвищення цін. На сучасних товарних ринках припускається множинність ринкової рівноваги та різних цін.

Монопольна ціна не обов'язково максимально можлива на ринку і що в деяких випадках випуск продукції за умов монополії може перевищити випуск за умов конкуренції.

Монопольна ціна буде вища за конкурентну, а обсяг виробництва при монополії -- меншим, ніж при конкуренції, якщо технологія виробництва та його організація в обох випадках однакові. Крім того, має місце різна чутливість до цін у різних груп споживачів. Будь-яка економіка вирішує проблему оптимального поєднання цін і стимулів для великих підприємств, щоб забезпечити розвиток виробництва і водночас захистити інтереси споживачів.

Доцільно згадати тут і теорію змагальних ринків. Вважається, що структура змагального ринку не обов'язково має бути конкурентною. Навіть якщо на такому ринку діють один-два суб'єкти господарювання, вони повинні будуть чинити так, нібито існує серйозна конкуренція.

Згідно з традиційною теорією монополії, фірма адекватно описується за допомогою виробничої функції, мета якої визначається як максимізація прибутку. Ситуація змінилася, і не тільки тому, що дедалі більшого значення набуває така мета діяльності фірми, як максимізація вартості (активів). Виникають змішані, гібридні форми монополій (у трансформаційних економіках -- переплетення видів легальної монополії з тіньовими елементами монополізації), які ґрунтуються на нестандартних формах контрактами. Дуже поширюються неформальні змови між суб'єктами господарювання, внаслідок яких фактично обмежуються можливості для конкуренції.

Метою сучасного антимонопольного регулювання стає запобігання діям суб'єктів підприємництва, які обмежують конкуренцію. По суті, це означає наявність дуже широкого діапазону проблем конкурентної політики, адже будь-які підприємницькі трансакції та угоди в той чи інший спосіб впливають на конкуренцію.

Загальновизнано, що монополія (домінування) сама по собі не становить порушення конкурентного законодавства. Порушенням є лише зловживання монопольним становищем у конкретній господарській практиці. Не може бути й мови про зловживання монопольним становищем, якщо велике підприємство (фірма) підвищує ефективність виробництва й активно впроваджує інновації.

Згідно із ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зміст явища зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку розглядається досить масштабно і не зводиться лише до зловживань цінового характеру. Хоча цінові зловживання трапляються часто, дуже поширені й інші види зловживань монопольним становищем на ринку, наприклад: дискримінаційні дії, спрямовані на здобуття переваг, пов'язаних з використанням існуючої ринкової влади; неправомірні скорочення пропозиції або попиту; істотне обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створення перешкод їхньому доступу на ринок (виходу з ринку). Серйозне занепокоєння при цьому викликають зовсім не масштаби підприємств, оскільки з точки зору ефективності значний обсяг діяльності далеко не завжди є небажаним (ефект масштабу). Мета і наміри монополії часто дістають свій прояв у таких її заходах і вчинках, які позбавляють інших суб'єктів підприємництва права на ведення бізнесу, перешкоджають їхній професійній діяльності. Такі підходи вимагають удосконалення механізмів застосування "правила розумності" в українській практиці.

З середини XX ст. конкурентне право будувалося на такій парадигмі аналізу конкуренції і монополії на галузевих ринках.

Очевидно, що сучасний сценарій функціонування товарного ринку значно складніший. Так, у межах теорії ігор було доведено неоднозначність парадигми за умов олігополії, коли високий рівень концентрації може супроводжуватися високою інтенсивністю конкуренції. Показники концентрації -- важливі, але багато в чому формальні ознаки монополізму.

Рівень концентрації виробництва в економіці України за більшістю галузей достатньо високий. За роки економічного зростання (2000--2004) тенденція до зниження рівня концентрації у промисловості України не проявлялася, що слід оцінити позитивно [5].

З підвищенням рівня концентрації на ринку загострюється проблема оптимального поєднання великого, середнього і малого підприємництва.

Говорячи про обмеженість такої ознаки монополії, як її частка на товарному ринку (вище 35%), не можна не враховувати особливості поведінки на ньому відповідного суб'єкта господарювання. Зауважимо, що в чинному законодавстві ЄС, по суті, не використовуються кількісні критерії домінування. Воно пов'язується з можливістю в односторонньому порядку впливати на параметри ринку. Отже, головне -- це не структура ринку, особливо для умов трансформаційної економіки і широкого розвитку тіньових відносин.

Зосередження уваги в ході аналізу тільки на монопольних станах, як вони зазвичай або традиційно визначаються, утруднює наукове дослідження сучасної конкуренції. Важлива роль у цьому плані належить аналізу проміжного стану між конкуренцією і монополією -- олігополії. На олігопольному ринку два підприємства (або більше) забезпечують значну частину обсягу реалізації і зрештою починають відчувати свою взаємозалежність. Виникає ситуація колективного домінування.

Колективна монополія проявляється саме через узгодженість дій олігополій. Вона характеризується явищем свідомого паралелізму. Підприємства-олігополісти об'єктивно мають здатність узгоджувати дії на основі розуміння своєї взаємозумовленості, передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття господарських рішень і завжди готові приєднатися до загального курсу на ринку, коригуючи власну поведінку поза будь-якими формальними угодами. Залежність поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів, так званий олігополістичний взаємозв'язок, дуже важко піддається контролю і регулюванню. Олігопольні ринки разом з ринками природних монополій сьогодні потрапили в центр уваги Антимонопольного комітету України.

Практика антимонопольного регулювання продемонструвала, що довести факт антиконкурентних узгоджених дій -- справа непроста. Інструментом такого доведення є наслідки антиконкурентних змов. Проте відокремити об'єктивні підходи до визначення антиконкурентних узгоджень від цілеспрямованих намірів суб'єктів господарювання чинити узгоджені дії дуже важко. Тут потрібні досконалі методики досліджень, завдяки яким можна порівняти вигоди й вади такої практики.

Нові гострі проблеми ставить перед Антимонопольним комітетом України глобалізація. Універсальною є проблема антимонопольного контролю за зовнішньоекономічними угодами в цілому, де постійно зростає частка активів, що не підпадають під національну юрисдикцію. Такі угоди чимраз частіше практикуються і вимагають постійного регулювання.

Досліджуючи ринки, Антимонопольний комітет України враховує обсяги імпорту. Проте частка товарів, які надходять ззовні на внутрішній ринок неофіційно (контрабандно), настільки велика, що таке дослідження часто-густо виявляється малоефективним.

Окрема проблема -- це діяльність суб'єктів природних монополій.

Головне завдання -- забезпечити функціонування ефективної системи державного регулювання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, якості цих послуг та доступу до них. Водночас держава має всіляко сприяти технологічним змінам, які виводять відповідні ринки зі стану природної монополії, вживати організаційних заходів для лібералізації таких ринків.