Ринок праці та сучасні тенденції його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Ринок праці та сучасні тенденції його розвитку

Вступ

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

В залежності від рівня розгляду існують: сукупний, поточний, первинний, і вторинний, відкритий і прихований ринки праці. Пропозиція робочої сили на поточному ринку праці надходить від осіб, що не зайняті трудовою діяльністю та шукають роботи; осіб, що мають намір змінити місце праці; осіб, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час. Попит на поточному ринку праці виражається потребою в працівниках для заповнення вакантних поточних місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання одноразових робіт.

Найбільш характерною рисою теперішнього українського ринку праці є гіпертрофований розвиток прихованої його частини, що часто зветься «прихованим безробіттям».

Усе розмаїття моделей ринку можна умовно звести до двох типів: зовнішнього і внутрішнього ринків праці. Зовнішній ринок праці - це ця частина сукупного ринку праці, яка охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, і його функціонування передбачає мобільність робочої сили між ними. Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів у середині підприємства.

Як органічно пов'язаний з ринковою економікою, ринок праці своїм розвитком залежить від наявності і розвитку всіх її елементів (ринків капіталу, фінансів, житла і т.д.), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і перетіку (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями. Формування пропозиції робочої сили в основному пов'язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.

Формування попиту на працю в нашій країні проходить в основному під впливом макроекономічних чинників загальної структурної кризи економіки, різкого падіння обсягів виробництва та інвестицій, жорсткості кредитно-грошової і бюджетної політики, згортання діяльності збиткових виробництв, процесів роздержавлення власності, структурних змін у виробництві, відносної динаміки цін і вартості робочої сили.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України.

Об'єктом дослідження обрано ринок праці України. Отримання незалежності стимулювало нашу державу до активних дій щодо забезпечення безробітного населення робочими місцями. Тому предметом дослідження виступають шляхи їх формування та сучасні проблеми функціонування ринку робочої сили України.

Вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення для пожвавлення економіки нашої країни - це головна мета дослідження даної роботи.

Виходячи із мети було сформульовано наступні завдання:

а) визначити роль та значення ринку праці в сучасній системі;

б) дослідити умови функціонування ринку праці як складової ринку робочої сили;

в) визначити проблеми ефективного розвитку ринку праці в Україні;

г) проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку ринку робочої сили

1. Сутність ринку праці та його особливості

ринок праця робочий

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх. Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці. Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

* особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі); * особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи; * особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи. Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

* попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

* стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників. Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Кон'юнктура ринку - це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

* трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

* трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

* рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

* підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

* утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

* підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць. Ринок праці виконує такі функції:

* узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

* забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

* забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

* підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

* формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

* сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

* стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

* впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

* дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками - держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

2. Попит та пропозиція за умов досконалого конкурентного ринку ресурсів

ринок праця робочий

Структура ринку праці пов'язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо ціни праці та її обсягів.

Досконала конкуренція на ринку праці передбачає, що:

* фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;

* праця є однорідною;

* вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільним;

* всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін.

Щоб ринок праці вважався повністю конкурентним фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку праці поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: власники праці - дохід від її продажу; фірми купують працю за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції.

Конкурентна фірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками, які відрізняються від ринкового рівня W_A, тому що вона є ціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку. Отже, конкурентна фірма сприйматиме пропозицію праці як абсолютно еластичну за ціною праці. Графіком пропозиції буде горизонтальна лінія S_L, яка проходить на рівні ринкової ставки W_A

Гранична вартість фактора праці - MRC_L, дорівнює додатковим витратам виробництва I1ТС при збільшенні використання пращ на одиницю:

MRC_L =ДТС /ДL

Через абсолютну еластичність пропозиції праці величина ДТС визначається ставкою W_A незалежно від обсягів використання фактора. Тому:

МRC_L = W_A

Отже, конкурентна фірма не впливає на ціну фактора, а лише визначається з обсягом власного попиту, виходячи з прагнення максимізувати свої прибутки.

Дохід, який отримують власники праці на конкурентному ринку. Визначається добутком ринкової ціни праці на обсяг її використання, W_A * L_A. для ринку праці цей дохід чисельно дорівнює площі прямокутника OW_AAL_A. Частина цієї площі, яка розташована нижче кривої пропозиції, - це альтернативна вартість праці для власника (мінімальна сума грошей, яка утримує власників ресурсу на цьому ринку). Частина площі, яка розміщена вище кривої пропозиції - це економічна рента - частина доходу постачальників праці (прибуток), яку вони отримують понад мінімально необхідну для їхнього утримання на цьому ринку суму грошей. Особливість конкурентного ринку праці полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці - здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входу і виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що покупці праці не розрізняють послуг праці, які можуть надаватися різними робітниками; різної кваліфікації, досвід робітників не береться до уваги на ринку праці з досконалою конкуренцією.

На ринку досконалої конкуренції кількість робітників, яких наймають фірми, визначаються двома показниками - розміром заробітної плати і цінністю (у грошовому вираженні) граничного продукту праці. Збільшення кількості залучених до праці робітників супроводжується зменшенням розміру граничного продукту. Залучення додаткової одиниці праці припиниться тоді, коли граничний продукт праці в грошовому вираженні (МRP_L) зрівняється з розміром заробітної плати.

Обсяг попиту на працю перебуває в оберненій залежності від величини заробітної плати (ціни праці). При збільшенні ставки заробітної плати, за інших незмінних умов, підприємець з метою збереження рівноваги мусить відповідно скоротити застосування праці, а при її зниженні обсяг попиту на працю зросте. Функціональна залежність між розміром заробітної плати і обсягом попиту на працю відображаються в кривій попиту.

Криві попиту на працю, так само як і криві попиту на споживчі товари, мають спадний нахил, що зумовлено дією закону спадної віддачі.

Поряд із попитом на працю з боку окремих фірм в економіці виділяють галузевий та ринковий попит на працю. Галузевий попит на працю є сумою обсягів попиту на неї з боку окремих фірм у галузі за кожним можливим рівнем ціни. Особливості визначення кривої галузевого попиту на працю такі ж, як і на будь­який інший ресурс. Ринковий попит на працю - сума обсягів попиту на працю всіх галузей за. будь-якою ціною на неї. Наприклад, ринковий попит на некваліфіковану працю в певному регіоні є сумою обсягів попиту фірм, які використовують даний вид праці.

Попит на працю характеризується такими чинниками: ринковий попит на кінцеву продукцію; технологія виробництва і, відповідно, продуктивність праці; рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора «праця»; рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю характеризує зміну обсягу попиту на працю у відсотках (% ДL) внаслідок збільшення ставки заробітної плати на один відсоток (% ДW):

E_L =%ДL /%ДW, або Е= W/L *ДL / ДW.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

* інтенсивність використання праці у виробничому процесі (попит еластичніший при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

* швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при менших темпах спадання);

* еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);

* можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді - чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

3. Ринок праці з недосконалою конкуренцією

Галузева профспілка часто діє як монополія на ринку праці, при цьому її монопольна влада тим вища, чим більша частка робітників даної галузі входить до відповідної профспілки. Монополію профспілки на ринку праці зображено на мал.

Теоретично можна уявити мету профспілки за аналогією з фірмою, що прагне до максимізації прибутку. Це, безумовно, спрощення, але воно допомагає нам чіткіше уявити механізм встановлення заробітної плати на ринку праці у випадку монополії профспілки. Проте що ж саме максимізує профспілка? На мал. 1.1 видно, що крива попиту D_L, з якою стикається профспілка-монополіст, може бути представлена як крива його середнього доходу AR_U. Нижче розміщена крива граничного доходу MR_U профспілки. Крива пропозиції S_L являє собою криву граничних витрат MC_U. Рівновага галузевого ринку, монополізованого профспілкою, визначається точкою А₁, в якій перетинаються криві MR_U і MC_U. Провівши вертикаль до кривої попиту, знайдемо точку U, на рівні якої встановлюється заробітна плата W_U, тоді як на конкурентному ринку рівновага визначалася б точкою E, що відповідає рівню зарплати W_E. Відповідно рівноважна ставка зарплати W_U на монополізованому ринку ресурсів вища, ніж W_E, а кількість зайнятих робітників L_U - менша, ніж L_E. Тонована площа показує величину економічної ренти, яку отримують зайняті робітники. Саме її прагне максимізувати профспілка-монополіст. Максимізація економічної ренти приводить до збільшення галузевої ставки заробітної плати при зменшенні кількості використовуваних робітників.

Ринковою владою може володіти покупець праці даного виду. Це може статися внаслідок того, що один або декілька фірм домінують на ринку конкретної спеціальності або на ринку, який має певні особливості з точки зору його розташування. Так, економіка невеликих міст майже цілком залежить від одного підприємства. За таких обставин фірма не може наймати необмежену кількість працівників. Вона має можливість встановлювати заробітну плату (такої можливості вона не має на ринку праці з досконалої конкуренції), тобто ставка заробітної плати, яку фірма повинна виплачувати працівникам, безпосередньо залежить від тієї їх кількості, яку вона найме.

Тепер крива пропозиції праці для фірми, на відміну від досконалого конкурентного ринку праці, буде висхідною, оскільки коли виробник має владу над ринком праці, він мусить платити вищi ставки заробітної плати, щоб мати змогу залучати більшу кількість праці у своє виробництво.

Ринок праці, на якому його покупець має ринкову владу купувати (наймати) різні обсяги праці за різними ставками заробітної плати, називають монопсонічним, а фірму - монопсоністом. Цю характеристику використовують і до всіх фірм, які можуть купувати різні обсяги будь-яких факторів виробництва (ресурсів) за різними цінами. Зазначимо, що «монопсонія» походить від грецьких слів «токо» - один і «psokeo» - купую. Отже, «монопсонія» - це ринок, на якому діє один покупець. Економісти застосовують термін «монопсонія» до всіх ресурсних ринків, на яких покупці «встановлюють ціну», хоча це й не зовсім точно. Щодо ринку праці термін «монопсонія» використовують, як правило, у широкому розумінні. Ним позначають:

1) ринки, на яких один покупець забезпечує весь ринковий попит конкретного ринку праці, внаслідок чого крива пропозиції праці для нього збігається з кривою ринкової пропозиції праці (чиста монопсонія);

2) ринки, на яких кілька великих фірм наймають основну частку пропонованої працівниками праці конкретного виду. Такі ринки праці називають олігопсонією, а наймачів - олігопсоністами.

Сучасний ринок праці відчуває на собі відчутний державний вплив. Законодавча діяльність держави охоплює всю сферу трудових відносин. Вона не тільки пред'являє попит на послуги праці у державному секторі економіки, але й регулює його у приватному, визначаючи основні параметри найму в масштабах національної економіки.

Великий вплив на ринок праці здійснюють державні соціальні програми (допомоги малозабезпеченим верствам населення, та безробітнім, різні соціальні виплати, пенсійне забезпечення тощо). Ці програми сприяють певній стабілізації соціально-економічного становища найманих працівників у зонах підвищеного ринкового ризику, пом'якшує болючі ривки ринкового механізму. В результаті з'являється особливий елемент ціни послуг праці, прямо не пов'язаний з функціонуванням ринку праці і створюваний на неринкових принципах.

Значна й посередницька роль держави на ринку праці. Вона частково бере на себе функцію попиту і надання робочих місць, а також створення загальнонаціональної мережі з працевлаштування. Державні системи підготовки і перепідготовки працівників сприяють їх максимально швидкій адаптації до вимог ринку.

Наприкінці ХХ століття регулювання ринку праці суттєво змінилося. Це пов'язане з практичним впровадженням у життя теоретичних концепцій сучасних неокласиків у багатьох розвинутих країнах. Теоретичні погляди сучасних представників неокласичної школи rрунтуються на тому, що внаслідок зарегульованості ринку праці він настільки втратив гнучкість, що, пo суті, перестав бути ринком. Йому притаманний стан хронічної нерівноваги, пов'язаний з масштабним втручанням регулюючих суб'єктів в його механізм.

У результаті, на думку неокласиків, економічне життя стало характеризуватися слабким підвищенням ефективності виробництва і стійким масовим безробіттям. Ситуація загострилася ще и тому, що нові фірми та прискорення науково-технічного прогресу, структурна перебудова економіки, посилення конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринку пред'явили особливі вимоги до якісних характеристик праці, яка за нових умов повинна відрізнятися підвищеною професійною, кваліфікаційною і регіональною мобільністю. Така мобільність неможлива в умовах «блокування» ринку державою і профспілками.

Виходом із становища є, як вважають неокласики, дерегулювання і флексиблізація ринку праці, тобто підвищення його гнучкості, пристосування до сучасних умов, чого не можливо досягнути без суттєвого посилення конкурентного механізму.

Флексиблізація ринку праці передбачає введення гнучкішої, ніж раніше, системи оплати послуг праці, яка повинна базуватися не на методі аналітичної оцінки робочих місць, яка використовувалася в 1960-80-х рр., а на принципах індивідуалізації ставок заробітної плати. Зростає роль одноразових виплат, які часто пов' язують не з поточним трудовим вкладом працівника, а з його загальною компетентністю, потенційними можливостями, здібностями і диференціацією трудових функцій, підвищенням кваліфікації. Використовуються й такі форми матеріальної винагороди, як участь у прибутках компанії, водночас працівник може нести і ризик збитків підприємства. Зростає роль працівника у вільному виборі форм оплати праці, соціальних виплат, тривалості робочого часу і форм зайнятості. Розповсюджуються нестандартні види зайнятості, особливо в умовах комп'ютеризації суспільного життя, - надомництво, тимчасова робота за індивідуальним контрактом, часткова зайнятість.

У межах дерегулювання ринку праці все чіткіше проявляються вимоги до перегляду й часткового усунення законодавчих положень, що відносяться до регламентації цього ринку, а також послаблення системи соціальних гарантій з метою відновлення на ринку конкурентних засад. Найважливішою формою регулювання ринку праці повинно стати не трудове законодавство, а індивідуальна трудова угода.

4. Диференціація заробітної плати та її причини

Механізм функціонування ринку праці включає взаємодію продавців трудових послуг і покупців. Попит на працівників визначається попитом на продукцію, яку вони виробляють, і заробітною платою. Пропозиція праці також залежить від рівня заробітної плати. Механізм функціонування ринку праці в ринкові економіці більш досліджений, ніж в економіці перехідного періоду. Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Механізм функціонування українського ринку праці має свої особливості і деформації, які, в основному, пов'язані із трансформаційним періодом. Необхідно відмітити, що такий компонент саморегуляції ринку праці, як заробітна плата не приведена у відповідність із вартістю робочої сили і деформує попит і пропозицію. На думку багатьох українських економістів, слід підвищити середньомісячну зарплату, тому що, економічне зростання виробництва розпочнеться тільки при високій заробітній платі. Інші вчені стверджують, що підвищення її на сучасному етапі ще більше негативно вплине на економіку України. Практика формування середнього рівня заробітної плати в економіці України має деякі відхилення від теоретичної бази. Протягом останніх років рівень середньої плати падає, але зайнятість не збільшується. Це явище можна пояснити, виділивши фактори, які впливають на зниження середньої заробітної плати. 1. Відбувається спад виробництва в основних галузях економіки. В 2008 році, за даними Держкомстату України, ВВП скоротився на 1,7%. 2. Значний вплив на зниження середньої плати мала і осіння фінансова криза (2008 рік), внаслідок якої збільшилось скорочення виробництва продукції, а також зменшився об'єм її продажу. 3. Підприємства змушені переводити працівників, на неповну зайнятість. 4. Низька продуктивність праці, яка є результатом втрати професійного вміння і навичок працівників із-за нестабільної зайнятості, та використання старих технологій. 5. заборгованість із заробітної плати. За даними Держкомстату протягом 2008 року заборгованість зросла у виробничій сфері на 35% і в бюджетній сфері на 33%. В майбутньому заборгованість із заробітної плати, за прогнозами українських і зарубіжних економістів, зростатиме. Причина росту заборгованості заробітної плати, в умовах спаду економіки України, пов'язана із таким явищем, як негнучкість зарплати. Це проявляється в таких ситуаціях: на збиткових підприємствах продовжують підвищувати оклади і, внаслідок цього, збільшують нараховану заробітну плату, не виплативши зароблену раніше. Це свідчить про те, що керівники підприємств не готові до ринкових умов господарювання. Своїми діями вони прагнуть втримувати кваліфікованих робітників і разом з цим підтримують непродуктивну зайнятість. Про недосконалість українського законодавства характеризують такі явища, як встановлення однакової мінімальної заробітної плати і заборона її зниження. Поряд із суб'єктивними причинами, які ведуть до негнучкості зарплати, необхідно виділити і об'єктивні, пов'язані із функціонуванням елементів адміністративно-командної економіки в сучасних умовах. Великі підприємства, які працювали на задоволення потреб всієї економіки України, сьогодні мають технологічні проблеми із зупинкою виробництва. В результаті вони змушені продовжувати випуск продукції при зниженні попиту на неї і, внаслідок цього, нараховувати заробітну плату, яка не буде виплачена в найближчий час. Реальним способом підвищення зарплати є зростання продуктивності праці, а в довгостроковій перспективі - і забезпечення високої зайнятості. Зміна середньої заробітної плати в майбутньому залежатиме від ефективності ринкових перетворень та активної дії уряду спрямованої на розв'язання ринкових проблем.

5. Фінансово-економічна криза і ринок праці України

Характеризуючи нинішній стан світової економічної системи, все більше аналітиків, експертів та політичних діячів послуговуються поняттям «світова фінансова криза». Тепер про це явище говорять як про доконану реальність, не забуваючи спекулювати ним у певних цілях, сіючи паніку і поглиблюючи хаос. Проте ще півроку чи рік тому ті самі аналітики і політичні діячі намагались всіляко уникати цього страшного слова - «фінансова криза». Як правило, тоді обмежувались категоріями «спад світової економіки», «уповільнення темпів економічного зростання», «нестабільність на фондових ринках» та іншими. Поведінка українського політичного бомонду у їх ставленні до економічних проблем є надзвичайно мінливою і ситуативною. Якщо прослідкувати лише офіційні заяви представників нашої еліти, то може скластись чітке враження про те, що вона, м'яко кажучи, не особливо ознайомлена з причинами світової кризи. Більше того, цілком ймовірно, що світова економічна криза взагалі не хвилювала керівництво країни до певного моменту. Принаймні, ще на початку жовтня нас запевняли, що криза не матиме суттєвих наслідків для України в силу нашої слабкої інтегрованості у міжнародні економічні інститути. Проте вже через півмісяця та ж високопосадова особа закликала усі політичні партії об'єднатись в коаліцію заради спасіння України від «небаченої світової фінансової кризи». Незважаючи на наявність в державі опозиції та коаліції, гострого словесного протистояння та взаємної критики, реальна відмінність у цілях, методах та принципах діяльності між ними є ілюзорною. Адже стиль життя та пануюча система цінностей представника тієї чи іншої депутатської фракції навряд чи суттєво відрізняється. За таких умов всі розмови про власну стратегію розвитку суспільства та ідеологічний фундамент є фіктивними. Основна мета українських політиків - утриматись на вершині владного олімпу, отримуючи від цього відповідні дивіденди матеріального характеру. А для досягнення цієї мети використовуються різні засоби. Одним із таких методів є інформаційна війна. В епоху постіндустріального суспільства інформація набуває надзвичайно важливого значення. Всім відомо, що громадська думка формується під впливом ЗМІ. Маючи в руках потужні медіа-ресурси, українські політики здатні вести постійні інформаційні війни, змагаючись за вплив на свідомість громадян. Від того, кому вдасться переграти опонента у боротьбі за громадську думку, залежить їх подальша доля. І не стільки важливо, що між партіями немає різниці у плані ідеологій. Головне - формувати враження постійної боротьби і турботи про долю країни. Інформаційна війна може вестись навколо найрізноманітніших питань. Головне, щоб вони викликали відповідну реакцію і не залишали байдужими суспільство. Про певні моральні чи державницькі цінності тут можна забути. Світова фінансова криза для українських політиків стала чудовою нагодою розгорнути масштабні бойові дії на інформаційному фронті. Адже вона створює практично безмежні можливості для пошуку винних і взаємних звинувачень. Фінансова криза, як не парадоксально це звучить, є подарунком для української еліти, оскільки відкрила перед ними нові можливості для зведення власних рахунків та взаємних обвинувачень.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими ціни на нерухомість впали на 25%, було призупинено понад 80% будівельних проектів. Наслідками є те, що уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії. За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5%. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогноз зростання ВВП у розмірі 0.4%.

В умовах кризи відбувається стрімке загострення ситуації на ринку праці України. Щодня чисельність безробітних, які звертаються до служби зайнятості, зростає на 12 тисяч осіб, а кількість робочих місць навпаки щодня скорочується на 2 тис. одиниць.

За прогнозами, на 1 січня 2009 року на обліку в службі зайнятості перебуватиме понад 900 тис. безробітних, а вже на початок квітня їх може бути понад 1,5 мільйони. В цілому протягом наступного року соціальні послуги та матеріальне забезпечення в державній службі зайнятості отримають 3,2 млн. громадян.

Державна служба зайнятості в цих умовах проводить активну політику на ринку праці та працює в режимі оперативного реагування. Робота в центрах зайнятості організована у понадурочний час, у вихідні дні та без перерв. Щодня кожен працівник служби зайнятості обслуговує в середньому майже 60 осіб, що вдвічі більше, ніж було місяць тому. Щоденно за допомогою служби зайнятості працевлаштовується по 4-4,5 тисяч осіб.

Висновок

Одним із типів ринків за економічним призначенням є ринок праці. Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. Відносна самостійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо. Основними чинниками, котрі впливають на формування ринку праці країні є демографічні, соціальні, економічні, політичні та правові. Основними методами, що використовувалися для дослідження функціонування ринку праці країни, є статистичний, системного аналізу та історичний. Перехід до ринкової економіки передбачає формування ринку праці як частини економічної системи, в межах котрої відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва. Ринок праці охоплює сукупність механізмів, що забезпечують узгодження та координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили та визначення її ціни, організацію оплати праці й соціальних захист найманих працівників через систему соціального страхування. Процес формування національного ринку праці відбувається повільно й суперечливо. Попит на працю, як відомо, є похідним від попиту на товари і послуги. Звуження сукупного попиту в Україні внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих видатків домогосподарств зменшило і попит на працю. Україна отримала серед інших невирішених питань ще й проблему працевлаштування населення. І це аж ніяк не випадково, оскільки сфера зайнятості була однією з найбільш здеформованих сфер економіки України за часів її перебування. Зниження чисельності зайнятих відбулося за рахунок зменшення кількості працівників на державних підприємствах і в установах, у громадському господарстві колгоспів та зайнятих на підприємствах споживчої кооперації, в кооперативах. Одночасно зростає кількість зайнятих у нових, недержавних формах у господарських товариствах, на малих і спільних підприємствах, у фермерських господарствах та в особистому підсобному господарстві. Слід зазначити, що зростання чисельності офіційно зареєстрованих безробітних відбувається водночас на фоні зростання потреби підприємств, установ та організацій у робітниках і службовцях. Зростання потреби у працівниках відбулося внаслідок плинності кадрів, їх перерозподілу до сфер економічної діяльності з більш високим рівнем доходів. Однак негативним явищем є диспропорції у структурі попиту та пропозиції на ринку праці. Однією з важливих проблем працевлаштування є невідповідність професійно-кваліфікаційної структури безробітного населення потребі робочої сили. Для її вирішення існує система переорієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення. Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним з напрямів реалізації політики зайнятості є організація громадських робіт. Це дозволяє створити нові робочі місця, дещо зменшити пропозицію робочої сили на ринку праці України. Подальша політика, спрямована на зайнятість населення в господарстві країни, дозволить знизити рівень безробіття в державі.

Список використаної літератури

1. Мельникова В.У., Яременко В.Г., Мельникова О.П., Корнівська В.О. Мікроекономіка: Навчальний посібник - К.: Професіонал, 2005 - 400 с., с. 282 - 298.

2. Мікроекономіка. За ред. Базидевича ВД - К.: Знання, 2007 - 677 с., с. 448 - 470.

3. Микроэкономика: практический подход под ред. А.Г. Грязновой и А.Ю. Юданова - М.: Кнорус, 2008 - 704 с., с. 433 - 441.

4. Мікроекономічна теорія. Навчальний посібник за ред. Г.У. Башнянина і О.В. Щедрої - Львів: Новий Світ - 2007 - 640 с., с 318 - 330.

5. Рудий М.М., Жабка В.В. Мікроекономіка - к.: ЦНЛ, 2008 - 360 с., с. 261 - 280.

6. В.В. Кулішов. Мікро - макроекономіка - Львів: Магнолія 2006, 2008 - 488 с., с. 442 - 457.

7. М. І. Звєряков, Л.Я. Коноводченко, В.В. Мащевська. Мікроекономіка (Навчальний посібник) - Одеса: Пальміра, 2006. с. 179 - 199.

8. П.Ю. Буряк, О.Г. Гупало, У.В. Стасюк. Мікроекономіка - К.: Хай-Тек Прес, 2008 - 368 с., с. 271 - 286.

9. Старостенко Г.Г. Політична економія - К.: ЦНЛ, 2006 - 344 с., с. 149 - 153.

Размещено на Allbest.ru