Антикризова політика розвинених стран

Виходячи з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду;

- заходи щодо відновлення керованості національної економіки.

В період внутрішньої та зовнішньої нестабільності основним завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери і зупинення кризових тенденцій та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їх використання. Це потребуватиме перегляду орієнтирів збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад, різкого падіння валютного курсу та кризових явищ в банківській сфері. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності. Паралельно має також бути запущено в дію інструменти, які забезпечуватимуть абсорбцію надмірних нецільових потоків грошових коштів.

В цьому контексті необхідно:

запровадити мораторій на виплату комерційними банками строкових депозитів населення (в тому числі - примусове продовження строку за депозитами, термін яких сплив) до 1 червня 2009 р. з чітким переліком соціально обґрунтованих винятків та визначенням механізмів використання цих коштів для розрахунків між клієнтами одного банку (з можливістю утворення партнерських мереж банків);

скасувати Статті 84, 85 та 86 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» як такі, що створюють підґрунтя для невиправданого втручання уряду в діяльність Національного банку України, натомість створити прозорий механізм рефінансування комерційних банків, який дозволятиме комерційним банкам розраховувати на «автоматичне» отримання кредиту за умови дотримання певних фінансових параметрів;

сформувати механізми забезпечення цільового характеру рефінансування комерційних банків з метою відновлення ними належних обсягів кредитування поточної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, фінансування довгострокових інвестиційних та інноваційних програм;

посилити спроможність фінансового сектора до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення після вилучення ним депозитів, через розширення спектру державних цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток державної фінансової інфраструктури, зокрема - мережі страхування. Останнє необхідно з огляду на те, що логічним продовженням фінансової кризи має стати погіршення платоспроможності операторів страхового ринку, а відтак - міграція клієнтів до більш надійних страховиків;

сформувати на базі Національного банку України тимчасову Клірингову палату для розгляду справ щодо взаємопогашення заборгованості суб'єктів господарювання за взаємною згодою сторін;

відновити координацію дій Міністерства фінансів України та НБУ у сферах управління бюджетними видатками та важелями грошової пропозиції.

Невід'ємною складовою фінансової стабілізації має стати забезпечення стабілізації в бюджетній сфері. З нашої точки зору, не пізніше 1 квітня слід забезпечити оперативний перегляд Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», в ході чого:

уточнити показники видаткової частини з урахуванням динаміки національної економіки в першому кварталі 2009 року, мала передбачити механізми автоматичного збільшення видаткових статей у випадку перевищення прогнозних надходжень;

внести зміни до принципів нарахування соціальних виплат та фінансування соціальної сфери з метою забезпечення цільового характеру соціальних видатків;

передбачити виділення бюджетних видатків розвитку на завдання, безпосередньо пов'язані з інвестуванням у розвиток інфраструктурних галузей, підтримання внутрішнього попиту на товари вітчизняної переробної промисловості, збереження робочих місць, зниження витратності тощо. При цьому обсяг таких видатків не повинен бути меншим розміру бюджетного дефіциту. Такими пріоритетними проектами є:

підвищення ефективності ресурсовикористання, зокрема - зменшення енергоємності виробництва та побуту;

збільшення обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищення продуктивності галузі;

створення та реконструкція транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктур (в рамках підготовки до «Євро-2012»).

В період, який передуватиме перегляду Бюджету-2009, необхідно забезпечити внесення змін до низки законів з питань оподаткування та передбачити, в порядку винятку, їх запровадження з моменту ухвалення нової версії бюджету. Такі зміни мали б передбачати:

встановлення прогресивної шкали прибуткового оподаткування громадян зі зниженням рівня оподаткування малозабезпечених верств населення;

запровадження податку на нерухоме майно;

раціоналізацію податкової системи в напрямі зменшення кількості дрібних податків з метою економії ресурсів на їх адміністрування.

В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов'язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб'єктів, в тому числі - ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов недоцільно розраховувати на підтримання збалансованого курсу гривні лише шляхом дії ринкових регуляторів курсоутворення. Лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань та виникнення періодів надмірного знецінення (а у певних випадках - надмірного переоцінення) гривні. На нашу думку, девальвація гривні в умовах кризи та значного нагромадженого в попередні роки негативного сальдо зовнішньої торгівлі є позитивною адаптаційною реакцією економіки та може відіграти роль стимулятора економічного зростання. Проте - лише в разі збереження девальвації в економічно обґрунтованих та прогнозованих межах. Відтак завданням курсової політики в Україні мало б стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 - січні 2009 рр. проміжної рівноваги, ймовірно - з допущенням певної реальної ревальвації внаслідок стабільності номінального курсу.

Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною навіть за ліберального регулювання ринку, в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку, що вимагає додаткових заходів щодо запобігання такій дестабілізації.

Цілком очевидно, що за поточних умов досягнення курсової стабільності за допомогою суто інтервенційних заходів практично неможливо. Відтак, хоча перехід до гнучкого курсу є однією з основних умов надання Україні стабілізаційного кредиту МВФ, проте застосування комплексу заходів щодо стримування надмірних курсових коливань є допустимим і застосовується практично усіма центральними банками зарубіжних країн. Валютна стабілізація сприятиме недопущенню інфляційно-девальваційної спіралі, створить основу для врегулювання заборгованості по валютних кредитах у банківському секторі, слугуватиме чітким і зрозумілим орієнтиром для населення і бізнес-структур, надасть економіці час для пристосування до нової системи цін на основі досягнутих курсових значень, поліпшить середовище для інвестицій. Отже, доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму.

Стабілізація курсової динаміки неможлива без збалансування валютного сегмента фінансового ринку у спосіб ужорсточення монетарної політики НБУ шляхом:

посилення контролю над валютними і фінансовими потоками через кордони України у спосіб:

подальшого ужорсточення норм контролю за вивозом капіталу,

розгляду можливості запровадження оподаткування спекулятивного капіталу («податку Тобіна») у формі 15 % оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення [13];

активнішого проведення операцій НБУ на відкритому ринку (РЕПО);

посилення норм пруденційного нагляду і контролю за збалансованістю термінової і валютної структури банківських активів і пасивів;

запровадження нормативу обов'язкового продажу частини експортної виручки з подальшим наданням НБУ законодавчої можливості використовувати його в кризових умовах;

оприлюднення і чіткого дотримання тактики валютних інтервенцій для стабілізації ситуації на валютному ринку і гасіння девальваційних очікувань;

здійснення, з метою уникнення надмірних шокових сплесків попиту на валюту, позаринкового цільового продажу валюти з резервів та за офіційним курсом НБУ: «Нафтогазу України» - для оплати передбачених контрактами обсягів імпорту газу; комерційним банкам - для сплати зовнішніх зобов'язань, набутих не пізніше 1 вересня 2008 р.;

розробки механізмів вирішення проблеми валютної заборгованості населення (у т.ч. розгляду можливості відкриття фізичними особами депозитних рахунків для купівлі безготівкової валюти для наступних розрахунків по валютних кредитах), що дозволило б зупинити наростання панічних очікувань та відплив валюти з банківської системи.

3. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду.

Багатовимірність та значна глибина кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім - зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами:

Динаміка та структура внутрішнього попиту формуються під впливом значного числа чинників, еволюція багатьох з яких має значні часові лаги. Між тим, існує низка напрямків, за якими можливо досягти швидкого позитивного ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання.

а) Необхідно уникнути зменшення видаткової частини Державного бюджету, в тому числі - шляхом збільшення, в помірних межах, його дефіциту. Пріоритети бюджетного фінансування за таких умов було наведено вище.

б) Слід вжити заходів щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника. Зменшення трансакційних витрат учасників ринку може дещо компенсувати утруднення кредитного забезпечення діяльності останніх. Для цього необхідно:

надавати правову та інформаційну підтримку збутовій діяльності вітчизняних товаровиробників шляхом удосконалення системи інформування реальних та потенційних покупців і продавців щодо кількісних та цінових пропозицій, забезпечення зручного доступу до такої інформації та достатнього рівня її достовірності;

забезпечити пріоритетний розвиток мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві (зокрема, шляхом поширення досвіду проведення продовольчих ярмарків, розвитку мережі сільськогосподарських ринків та контролю за порядком на них, відновлення мережі плодоовочевої торгівлі тощо);

поширити практику створення муніципальних торговельних закладів з метою забезпечення рівномірності охоплення населення торговельною мережею, створити необхідні умови для відновлення споживчої кооперації членів територіальних громад;

конкретизувати програми стимулювання залучення малого бізнесу у легальну зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням регіональних особливостей транскордонного співробітництва та структури товарних ринків у відповідних регіонах.

в) Незважаючи на те, що девальвація гривні обумовила різке скорочення обсягів імпорту, синхронна девальвація валют низки торговельних партнерів України та падіння обсягів вітчизняного виробництва цілком спроможні спричинити відновлення імпортної експансії, причому тепер - разом із потужним «імпортом інфляції». Відтак завдання дієвого регулювання імпорту до України зберігає актуальність, тому необхідна суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту:

запровадження сучасних технічних (автоматизованих) та правових інструментів митного контролю та оцінки митної вартості імпортованих товарів з метою контролю над обґрунтованістю останньої;

здійснення оперативного контролю цінової ситуації з метою оперативного запобігання ціновому та іншими видам демпінгу з боку імпортерів та застосування відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових та компенсаційних мит з метою захисту вітчизняних виробників;

забезпечення належного контролю над якістю імпортованої продукції;

запобігання контрабанді та ввезенню контрафактної продукції;

застосування, в разі потреби, заходів тимчасового обмеження імпорту для стабілізації платіжного балансу, передбачених нормами СОТ;

запровадження жорсткого обмеження (або цілковита заборона) імпорту уживаного одягу та взуття.

г) Важливим чинником стимулювання економічного зростання та збільшення внутрішнього попиту на товари виробничого призначення має стати заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій. Девальвація гривні створила для цього позитивні стартові умови через здешевлення вартості активів, які можуть придбаватися іноземними інвесторами. Проте інвестиційна привабливість України суттєво знижена через перманентну політичну кризу, суперечливість економічної політики, невизначеність макроекономічних прогнозів. Відтак доцільно використовувати досвід країн Центральної та Східної Європи щодо створення в Україні привабливого інвестиційного середовища, активізувати інвестиційну співпрацю насамперед з країнами, які найменш постраждали від світової фінансової кризи.

Значна експортоорієнтованість української економіки вимагає розглядати відновлення позитивної динаміки експорту як необхідну умову економічного пожвавлення в країні. Актуальність цього завдання посилюється з огляду на необхідність забезпечення поліпшення стану поточного рахунку платіжного балансу в умовах критичного наростання зовнішньої заборгованості. Реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні в умовах світової фінансової кризи потребуватиме зрушень у структурі експорту з України в напрямі освоєння ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості. Для цього необхідні:

створення на базі Укрексімбанку системи експортного кредитування та страхування;

активізація діяльності торговельних представництв України за кордоном разом з торговельно-промисловими палатами щодо надання всебічної підтримки у просуванні товарів українського виробництва на зовнішніх ринках;

активізація розвитку торговельної та виробничої кооперації в рамках участі України в міжнародних економічних інтеграційних утвореннях (СНД, ГУАМ, ЧЕС тощо);

створення умов (із залученням потенціалу торговельно-економічних та дипломатичних місій) для диверсифікації географічної структури експорту, зокрема, виходу на ринки, які найменше потерпають від кризи (арабські країни, Індія, Китай, Латинська Америка);

розробка комплексного плану превентивних заходів для запобігання витісненню української товарної продукції з ринків РФ;

проведення переговорного процесу та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах з країнами - основними торговельними партнерами України;

розширення співробітництва податкових і митних органів з метою забезпечення оперативного відшкодування ПДВ добросовісним експортерам;

поглиблення транскордонного співробітництва як на західному, так і на північному та східному кордонах, розширення прав місцевих органів влади у цьому процесі, широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу.

Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають не лише зміцнення контрольних та регулюючих функцій держави в валютно-фінансовій та фіскальній сферах, але й посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів, гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб'єктів. Для цього насамперед необхідні:

запровадження дієвих засобів регулювання діяльності природних монополій та обґрунтованого тарифоутворення на їхні послуги;

забезпечення ефективності дій Антимонопольного комітету України у виявленні та припиненні проявів монопольної поведінки вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання на вітчизняному ринку;

налагодження обміну інформацією про порушників регуляторного законодавства щодо внутрішнього ринку між державними контролюючими органами;

забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, в тому числі - введення відповідальності за «інформаційне рейдерство» - цілеспрямоване поширення недобросовісної інформації про стан та дії господарюючих суб'єктів;

здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління;

зведення до мінімуму негативних інформаційних інтервенцій щодо стану та перспектив української економіки, забезпечення прозорості інформації щодо ключових макроекономічних показників (в т.ч. відновлення публікації оперативної статистики щодо динаміки ВВП), формування у найстисліші терміни та оприлюднення узгодженого між гілками влади плану антикризових заходів на коротко- та середньострокову перспективи.

Альтернативи фінансування антикризових дій

Як було показано вище, світовий досвід демонструє широкий спектр можливих джерел фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися на забезпечення необхідних заходів щодо антикризового стимулювання національної економіки. З нашої точки зору, в умовах України можливим є поєднання застосування усіх трьох можливих джерел: емісійних коштів, внутрішніх запозичень, зовнішніх запозичень. При визначенні конкретного співвідношення використання цих джерел слід, між тим, враховувати таке.

- емісійне фінансування антикризових заходів можливе лише за встановлення чіткого зв'язку його розміру з: реалізацією комерційними банками кредитних програм, які забезпечують пожвавлення економічної активності, здійсненням бюджетних видатків розвитку. Натомість намагання адаптації грошової та бюджетної політики до зменшення номінальних обсягів валового випуску містить ризик колапсуючого згортання економічних процесів на підґрунті демонетизації економіки та зменшення попиту.

- емісійне фінансування бюджетних видатків з відповідною стерилізацією приросту грошової пропозиції в монетарній політиці містить в кризовий період високі інфляційні ризики, оскільки гальмує економічну активність при стимулюванні внутрішнього попиту. Водночас і відмова від стимулювання внутрішнього попиту через бюджетні видатки з антиінфляційних міркувань є непродуктивною, оскільки також обумовлюватиме гальмування економічної активності.

- в разі фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх запозичень (шляхом реалізації державних цінних паперів безпосередньо Національному банку чи комерційним банкам) слід уникати ефекту витіснення, згідно з яким ліквідні ресурси банківської системи «заморожуватимуться» в урядових облігаціях. Для цього кредити рефінансування мають не лише покривати обсяг продажу урядом цінних паперів комерційним банкам, але й забезпечувати збереження комерційними банками фінансування основних кредитних програм.

- рефінансування комерційних банків має відбуватися на підґрунті його чіткої структурованості та цільового спрямування комерційними банками на реалізацію кредитних програм розвитку, або виконання власних зобов'язань.

- в концентрації внутрішніх позичкових коштів слід робити акцент насамперед на сегменті фінансових ресурсів, які знаходяться поза межами банківської системи, насамперед - грошових заощадженнях населення.

- валютні інтервенції НБУ, спрямовані на підтримання курсової стабільності, ведуть до демонетизації економіки, відтак мають компенсуватися адекватним збільшенням цільового рефінансування комерційних банків.

- залучення зовнішніх запозичень має відбуватися лише на умовах, які дозволяють здійснювати проактивну політику в валютно-фінансовій та фіскальній сферах.

- надходження валютних ресурсів від зовнішніх запозичень створює ризик формування надмірної пропозиції валюти на валютному ринку внаслідок використання цих запозичень для зміцнення курсу гривні. Відтак важливим є збереження прогнозованих курсових параметрів та уникнення раптових «вкидань» на ринок запозиченої валюти. Зовнішні запозичення мають спрямовуватися безпосередньо на поповнення валютних резервів НБУ, або (без конвертації) на обслуговування зовнішнього державного боргу.

Пріоритетність державної політики, спрямованої на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації. На відміну від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Відтак пріоритетами найближчого періоду мають стати:

Збереження зайнятості та вітчизняного кадрового потенціалу:

розробка Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;

розробка системи заходів, що стимулюють перехід робітників на вакантні місця в інших підрозділах підприємства (організації), в тому числі - інших населених пунктах та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;

вдосконалення інструментарію заохочення населення України до самозайнятості, запровадження комплексу стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;

запровадження практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;

впровадження системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

сприяння підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,

сприяння безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;

впровадження розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування (в тому числі - за кордоном, на основі укладення відповідних міждержавних угод);

внесення до Державного бюджету України на 2009 рік змін щодо запровадження громадських робіт загальнодержавного значення, фінансованих коштами як державного бюджету, так і централізованих позабюджетних фондів.

Збереження рівня та якості життя населення:

перегляд системи соціального захисту населення з метою поліпшення її спроможності компенсації негативних соціальних наслідків кризових явищ шляхом посилення її цільового характеру та внесення відповідних змін до Державного бюджету України на 2009 рік;

забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування при різкому спрощенні механізмів отримання таких пільг категоріями населення, які їх потребують;

посилення повноважень та ініціативних дій місцевих влад щодо модернізації управління установами соціальної сфери, диверсифікації форм надання послуг на основі активного залучення до цього недержавного сектора, удосконалення механізмів розміщення і реалізації замовлень на надання послуг.

3. Механізм санації і банкротства в країнах з ринковою економікою

3.1 Державні органи по банкротству в країнах з розвиненою ринковою економікою

Неспроможність (банкротство) державних підприємств, кажучи юридичною мовою, є його нездатністю задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів (робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі до бюджету і позабюджетні фонди у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном або у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника. З точки зору економіки, під неспроможністю (банкротством) державних підприємств ми розуміємо його нерентабельність, що частенько продиктоване непрофесіоналізмом і негнучкістю менеджменту даної структури.

У країнах з розвиненою ринковою економікою інститут неспроможності формувався століттями і має багаті традиції і високу культуру. Залежно від економічної моделі, ідеології і національних особливостей сформувалися: німецька, американська французька і англійська моделі інституту неспроможності. Але у всіх моделей є загальні точки зіткнення:

по-перше, відносно низький відсоток організацій-боржників в економіці розвинених країн;

по-друге, нейтрально-позитивне відношення суспільства до процедур банкротства, як до природного економічного процесу;

по-третє, наявність розвиненої інфраструктури антикризової політики.

Законодавство про банкротство (неспроможності) в країнах, в яких розвиток економіки заснований на конкуренції і безперервних структурних змінах, націлений на виховання дисципліни і дотримання правил ділового фінансового звороту, а також призначений сприянню реструктуризації неефективних підприємств або цивілізованому їх виводу з ринку.

Завдання, що вирішуються за допомогою законів про банкротство в країнах з ринковою економікою, сповна конкретні.

Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей «порятунку» державних підприємств або його частин, які за допомогою процедури банкротства можуть бути відновлені, аби в подальшому внести свій вклад до економіки країни. В той же час держава підтримує захист активів державних підприємств-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів відповідно до Закону в цілях максимального задоволення вимог кредиторів. Закон визначає порядок повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виручки від продажу активів і (або) у вигляді акцій реорганізованого господарюючого суб'єкта, що діє, або використання відстрочення або скорочення боргу цього суб'єкта в разі наявної можливості відновлення його платоспроможності (світова угода). І, нарешті, законодавчо забезпечений механізм розгляду справ про порушення і зловживання в управлінні збанкрутілими державних підприємствами і анулювання неправомірних операцій.

Відповідно до вживаної концепції банкротства, процедури, що реалізовують ці завдання, забезпечують інтереси і боржників, і кредиторів. Боржник або його бізнес може бути звільнений від боргів, що виникли унаслідок збиткової господарської практики, а також від продовження реалізації колишньої управлінської стратегії. Кредитори ж зацікавлені у встановленні відповідального контролю або спостереження за справами боржника, в скороченні його збитків і, -- якщо бізнес боржника удається зберегти, -- в збереженні ділових стосунків з боржником в майбутньому.

Як показує практика більшості країн з розвиненою ринковою економікою (США, Канада, Великобританія, Австралія, Швеція, Нідерланди і ін.), одним з ключових елементів сучасної системи економічної неспроможності є наявність спеціального державного органу (відомства) з конкретними обов'язками по питаннях банкротства.

У правомочності цього органу -- контроль дій відповідно до законодавства і підготовка відповідних рекомендацій уряду відносно положення останнього в даної області. Іншими ключовими елементами системи неспроможності є законодавство, інститут фахівців, судова система і розуміння необхідності банкротства в суспільстві.

3.2 «Сильна» антикризова політика держави у сфері процедур неспроможності (банкротства) в розвинених країнах

Розглянемо наслідки «сильної» антикризової політики держави у сфері процедур неспроможності (банкротства). Цілі і завдання фінансового оздоровлення організацій - боржників визначили пріоритетну роль держави, оскільки їх наслідки безпосередньо зачіпають інтереси всього суспільства і державу зобов'язано зберігати регулюючі і контролюючі функції.

Принципи, що закладаються в «сильну» антикризову політику:

Постановка чітких і ясних цілей, однозначне визначення пріоритетів розвитку;

Групи співвідносять власні інтереси з цілями і пріоритетами держави;

Відбувається професійний відбір кадрового складу для досягнення поставлених цілей;

В результаті, в суспільства виникає адекватне сприйняття процедур неспроможності (банкротства).

Виходячи з вищевикладеного, можна виділити декілька етапів становлення республіканської системи фінансового оздоровлення.

Перший етап: Держава проводить «сильну» антикризову політику у сфері процедур неспроможності, підсилюючи свій вплив для формування системи фінансового оздоровлення організацій - боржників.

Другий етап: «Сильна» державна антикризова політика досягає свого піку. Етап характеризується практичною реалізацією державної антикризової політики по фінансовому оздоровленню, створенням основ для формування ринкових інститутів антикризової політики.

Третій етап: Держава здійснює жорсткі контрольні функції, не збільшуючи сили свого впливу у сфері неспроможності (банкротства).

Четвертий етап: Поступово знижується роль державного регулювання процедур банкротства. Функції регулювання переходять до ринкових інститутів, держава здійснює лише наглядову функцію.

У більшості розвинених країн світу інститут банкротства дозволяє захистити бізнес в період тимчасових труднощів, а у разі потреби дає можливість цивілізованим способом перерозподілити власність на користь тих, хто уміє здійснювати ефективне управління і конкурувати з іншими виробниками на ринку.

Висновок

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні виводи.

Тип управління - це комплекс характеристик, що відображають його особливості, призначення і цінність.

Антикризова політика як тип управління, здатного передбачати і передувати кризам, пом'якшувати їх течію, усувати негативні наслідки і перетворювати їх на позитивні зміни, є найважливішим чинником сучасного розвитку менеджменту і економіки.

Антикризова політика - це об'єктивна потреба управління, орієнтованого на розвиток, своєчасне реформування економіки, аналіз майбутнього в сьогоденні, оцінка взаємодії природи і діяльності людини.

Теорія і практика антикризової політики має довгу історію. Кризи - явище складне і суперечливе. Вони є крайнім загостренням протиріч в соціально-економічній системі, загрозливим її стійкості і життєздатності. Їх породжують самі різні причини. Вони діляться на об'єктивних, пов'язаних з циклічним характером розвитку, і суб'єктивні, такі, що відображають помилки, некомпетентність в управлінні. У основі криз можуть також лежати природні і техногенні процеси. Небезпека кризи існує завжди, і його необхідно передбачати і прогнозувати. Виходячи з цього, антикризова політика можна представити як систему заходів по діагностиці, попередженню, нейтралізації і подоланню кризисних явищ і їх причин на всіх рівнях економіки.

Досвід антикризового реформування економіки, фінансів, соціальної політики в країнах з розвиненою економікою має не лише національне, але і велике міжнародне значення. Особливо він коштовний для російських менеджерів, економістів і політиків.

Бібліографія

1. Антикризисная политика в промышленности: науч.-практ. пособие / Михайлов Л.М. М.: Экзамен, 2004. 224 с.

2. Антикризисный PR и консалтинг / Ольшевский А.С. СПб: Питер, 2003. 432 с.

3. Кожевников Н.Н., Борисов Е.И. Основы антикризисной политики государственных предприятиями. М., «Академия»., 2005. 496 с.

4. Методология антикризисной политики: учебно-практ. пособие / Юн Г.Б. М.: Дело, 2004. 432 с.

5. Полещук В.М. Правое регулирование несостоятельности (банкротсва)//Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИДАНА, 2005. 38 с.

6. Словарь по антикризисному управлению / Юн Г.Б., Таль Г.К., Григорьев В.В. М.: Дело, 2003. 448 с.

7. Степанов С.П. Антикризисное регулирование экономики: теория и практика.//Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИДАНА, 2005. 38с.

8. Финансовые, денежные и кредитные системы зарубежных стран: Учеб. пособие / К.В. Рудый. М.: Новое знание, 2004. 400 с.

9. Чижов П.Н. Опыт антикризисной политики в странах бывшего соц-лагеря: состояние и перспективы //Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. С. 121.

10. Экономико-статистические модели эффективности финансово-промышленных структур / Косачев Ю.В. М.: Логос, 2004. 244 с.

Размещено на Allbest.ru