Стратегія розвитку української економіки

5

Зміст

Вступ

1. Загальні положення

2. Формування стратегічних цілей та дослідження умов їх досягнення

3. Стратегія врахування комплексного впливу економії інвестицій в запаси і наслідків зростання цін на ПЕР

4. Приклад використання стратегічного підходу до розвитку регіонального промислового комплексу (на прикладі Черкаської області)

Висновок

Література



Вступ

Тема курсової роботи: «Стратегія розвитку української економіки».

Мета роботи - розглянути стратегію розвитку української економіки, її моделі; дослідити формування стратегічних цілей і умов їх досягнення; на прикладі стратегічного підходу до регіонального промислового комплексу розглянути приклад використання на прикладі однієї з областей України.

На сучасному етапі тема являє собою актуальною.



1. Загальні положення

Як відомо, метою будь-якої економічної моделі (системи) є досягнення життєвого рівня населення, характерного для розвинених країн.

Аналіз матеріалів [1] свідчить про те, що в Україні ще не усвідомлена і не реалізується адекватна стратегія економічного розвитку, яка б забезпечувала досягнення вказаної вище мети. Це пояснюється недостатнім рівнем як корпоративного так і державного менеджменту: керівна еліта так і не висунула державного діяча подібного Рузвельту в США під час Великої депресії 1930-х років. Останнє підтверджується даними, наведеними в таблиці 1.1. В таблиці відношення значення показника (ВВП) на одну особу в Україні до його значення в Росії, Казахстані, Білорусі, Польщі, Туреччині, США, Естонії та Румунії позначено відповідно У/Р, У/К, У/Б, У/П, У/Т, У/С, У/Е та У/Рум.

Із аналізу матеріалів таблиці 1.1 випливають наступні висновки. В 1990 році за рівнем ВВП на одну особу Україна перевищувала Казахстан, Білорусь і Туреччину в 1,59-1,71 разів, а в 2006 р. відставала від них на 5-17%. Польща і Румунія відставала від України в 1990 р. в 1,25-1,37 разів, а в 2006 р. Україна відставала від цих країн за показником ВВП на одну особу відповідно в 2,1 і 1,22 разів.

По відношенню до Росії і Естонії відставання України збільшилося в 1,4-2,29 разів, а до США - в 1,94 рази (з 3,2 до 6,1 рази).

В основу формування стратегії, на наш погляд, повинна бути покладена ідея (концепція) досягнення певної траєкторії зростання. Керуючись цією концепцією необхідно формувати стратегічні цілі.

У загальному вигляді на рисунку 1.1 та 1.2 представлена динаміка ВВП і промислового виробництва та терміни виходу вітчизняного показника на траєкторію довгострокового зростання при різних сценаріях розвитку.



Таблиця 1.1 - ВВП на одну особу (у цінах 2000 р. та за паритетом купівельної спроможності, дол. США)

Країна	Роки
	1990	1995	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Україна	8953	4316	4065	4496	4793	5297	5984	6150	6550
у % до 1990 р.	100	48,2	45,4	50,2	53,5	59,2	66,8	68,7	73,2
РФ	10265	6379	7029	7428	7776	8334	8980	9564	10233
у % до 1990 р.	100	62,1	68,5	72,4	75,8	81,2	87,5	93,2	100
У/Р	0,872	0,677	0,578	0,605	0,62	0,64	0,67	0,64	0,64
Казахстан	5661	3587	4312	4904	5382	5865	6391	6522	7010
у % до 1990 р.	100	63,4	76,2	86,6	95,1	103,6	112,9	115,2	124
У/К	1,682	1,203	0,943	0,917	0,89	0,903	0,94	0,94	0,934
Білорусь	5225	3402	4711	4950	5222	5616	6290	6490	6910
у % до 1990 р.	100	65,1	90,1	94,7	99,9	107,5	120,4	124,2	132,3
У/Б	1,71	1,27	0,86	0,91	0,92	0,94	0,95	0,95	0,95
Польща	7183	7915	10382	10498	10647	11062	11653	12610	13680
у % до 1990 р.	100	110,2	144,5	146,2	148,2	154	162,2	175,5	190,5
У/П	1,246	0,545	0,397	0,428	0,45	0,48	0,51	0,49	0,48
Туреччина	5645	6050	6757	6139	6532	6826	7325	7510	7850
у % до 1990 р.	100	107,2	119,3	108,8	115,7	120,7	121,1	133,0	139,0
У/Т	1,586	0,76	0,603	0,73	0,734	0,78	0,82	0,82	0,83
США	28429	30128	34759	34660	34863	35456	36590	37630	38800
у % до 1990 р.	100	106	122,3	121,9	122,6	124,7	128,7	132,5	136,5
У/С	0,315	0,143	0,117	0,13	0,137	0,149	0,164	0,163	0,168
Естонія	8591	6771	9365	10007	10779	11542	12444	13220	14410
у % до 1990 р.	100	78,8	109	116,5	125,5	134,3	144,8	153,9	167,7
У/Е	1,042	0,64	0,43	0,45	0,44	0,46	0,481	0,47	0,455
Румунія	6528	5999	5775	6132	6470	6828	7427	7590	7970
у % до 1990 р.	100	92	88,5	93,9	99,11	100,5	113,8	116,3	122,1
У/Рум	1,37	0,72	0,704	0,733	0,74	0,78	0,81	0,81	0,822

Точки перетину прямої а₀ з траєкторіями можливих сценаріїв розвитку економіки (а₁, а₂ та а₃) визначають прогнозні роки виходу України на докризовий рівень за показником ВВП. Лінія ау' характеризує траєкторію довгострокового зростання з урахуванням демографічних особливостей: за останні 14 років населення України зменшилося на 12 %. З урахуванням цього факту терміни досягнення параметрів довгострокового зростання зменшуються (лінії ау' на рис. 1.1 і 1.2).

5

Рис. 1.1. Динаміка ВВП України: ау, ау' - траєкторії довгострокового зростання без урахування (ау) і з урахуванням (ау') демографічних показників при щорічному темпі приросту 6,5 % (ca₃d), 8,4 % (са₂ b'₂ b₂т) та 10 % (ca₁b₁^? b₁п); а₀ - докризовий рівень

5

Рис. 1.2. Динаміка промислового виробництва (I_q) України при щорічному темпи приросту 7 % (ca₃b₃d), 10 % (ca₂b₂m) та 12,5 % (ca₁b₁n); ay - траєкторія довгострокового економічного зростання (3,5 %); докризовий рівень (a₀)

2. Формування стратегічних цілей та дослідження умов їх досягнення

5

Рис. 2.1 - Динаміка ВВП на одну особу України, Росії, Польщі та Китаю (Україна в 1990 році = 100)

Базовий рівень виходу на траєкторію довгострокового зростання є різним для кожної країни. На рисунку 2.1 і в табл. 1.1 представлена динаміка ВВП Росії (лінія бр), України (лінія ау'), Польщі (лінія вп), Китаю (лінія дк). Країни ЄС (лінія єє') мають стале економічне зростання, що забезпечується в середньому щорічними 3%-ми темпами зростання. В 1990 році ВВП Росії, України та Польщі становив до рівня ВВП країн ЄС 57, 40 та 31 % відповідно [2], Китаю - 13 % [3].

Як видно з рисунка, враховуючи фактичні темпи зростання ВВП та прогнозний темп 2010 року, за нашими розрахунками в 2010 році рівень ВВП Росії складе 59 % до рівня ВВП країн ЄС, Польщі - 53 %, Китаю - 49,31 % та України - 27 %. Досягнення траєкторії довгострокового зростання відносно країн ЄС може бути досягнута в найближчі 25 років лише Китаєм, для якого характерні високі темпи зростання (9-10 % щорічно).

Досягнення траєкторії довгострокового зростання відносно країн ЄС можна вважати генеральною метою розвиту економіки країн перехідного типу. Стратегічною метою є досягнення траєкторії довгострокового зростання, що враховує щорічний темп зростання ВВП 3 % виходячи з базових умов кожної країни.

Для українських умов можливий цілий ряд варіантів стратегічного розвитку, які відрізняються стратегічними цілями та термінами їх досягнення, які в свою чергу, визначаються щорічними темпами економічного зростання.

Використовуючи графіки рис.2.1 сформуємо наступні стратегічні цілі, пов'язані з досягненням:

1) докризового рівня (лінія ао);

2) гіпотетичної траєкторії довгострокового зростання (ТДЗ) економіки України з базовим 1990-м роком (лінія ау);

3) російського рівня розвитку (лінія бр);

4) європейського базового рівня 1990 року (лінія єє);

5) траєкторії довгострокового зростання європейських країн (лінія єє').

Варіант графічного вирішення вказаних вище стратегічних цілей в загальному вигляді представлені на рисунку 2.2.

При щорічному зростанні 6 і 5 % європейський рівень досягається відповідно в 2030 році (через 40 років) і в 2033 році (через 43 роки). Рівень відставання буде зберігатись лише при r_у = 9 %, а для його випередження треба зростати ще швидше.



Рис. 2.2 - Динаміка ВВП України, Росії та ЄС на душу населення: ао, ау - відповідно докризовий рівень і тренд довгострокового зростання для України; бр - траєкторія зростання ВВП для Росії (з 2006 року - щорічний приріст 6,5%); єє' - середньоєвропейський тренд

Користуючись графіками рис. 2.1 і 2.2, введемо поняття цільової і поточної траєкторій економічного зростання. Під цільовою траєкторією слід розуміти геометричне місце точок, які відповідають певним (заданим) значенням обраних параметрів (ВВП на одну особу, обсягів промислового виробництва, реальної заробітної плати, інвестицій тощо). Поточна траєкторія - така, яка побудована з вихідної точки розвитку (з моменту прийняття стратегічного рішення) у відповідності з обраними щорічними темпами приросту відповідного параметра. Перетин поточних і цільових траєкторій і є відповідними „критичними" точками, які визначають термін досягнення стратегічних цілей.

Розрахунки термінів досягнення стратегічних цілей (t_с) в залежності від року прийняття рішень (t₀) та щорічних приростів ВВП України на одну особу r, наведені в таблиці 2.1.

За даними таблиці 2.1. на рисунку 2.3 побудовані графіки залежностей термінів досягнення стратегічних цілей першого, другого та третього рівнів при гіпотетичних варіантах прийняття стратегічних рішень в 1995 і 2005 pp. та щорічних темпів приросту економічного зростання.

Як видно з графіків рисунку 2.3 для умов України, чим раніше приймається рішення про стратегію економічного розвитку, тим раніше досягаються стратегічні цілі. Так, при щорічних темпах приросту ВВП, наприклад, 8%, і прийнятті рішень про стратегію в 1995 році, стратегічна ціль першого рівня була б досягнута в 2004 p., другого рівня в 2014 р. і третього - в 2024 році. Прийняття рішень про стратегію в 2005 році зміщує досягнення стратегічних цілей першого, другого і третього рівнів відповідно до 2011 p., 2024 p. і 2048 p. Отже, найсуттєвішим елементом державної економічної політики є усвідомлення важливості розробки і прийняття рішень про стратегію розвитку.

Крім того результати розрахунків дозволили зробити висновок про те, що при порівнянні щорічних темпів зростання ВВП (і інших показників) обов'язково слід враховувати абсолютне значення показника для країни порівняння. Тому виконані також розрахунки приростів ВВП на одну особу в середньому для країн ЄС та Росії, адекватних відповідним українським показникам.

Таблиця 2.1 - Досягнення економікою України стратегічних цілей при прийнятті рішень про стратегію розвитку в 1995, 2000 і 2005 pp.

		Досягнення докризового рівня (лінія „ао") при rу, %	Досягнення ТДЗ України (лінія „ау") при rу, %	Досягнення російського рівня ВВП (rр= 6,5%, лінія „бр"),при rу, %
		5	8	10	12	14	5	8	10	12	14	5	8	10	12	14
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17
1995	tc	2011	2004	2002,5	2001,5	2000,5		2014	2009	2006	2004	--	--	2007	2003	2000
	У/Є	0,215	0,27	0,28	0,287	0,298		0,418	0,407	0,407	0,4	--	--	0,41	0,37	0,27
	У/Р	0,53	0,855	0,877	0,962	1,042	-	0,842	1,048	1,129	1,29	--	_	1	1	1
	У, %	100	100	100	100	100	-	203	175	160	128	-	--	150	115	90
	Є, %	465	370	357	348	335	-	486	430	393	320	--	_	365	311	33
	ДЄ=Є*0,03	13,95	11,1	10,7	10,5	10,1	--	14,6	12,9	11,8	9,6	_	_	11	9,32	10
	rуе=(?Є/У)*100	13,95	11,1	10,7	10,5	10,1	_	7,2	7,4	7,4	7,5			7,3	8,1	11,1
	Р,%	189	117	114	103	9,6		241	167	142	122	--	--	150	115	90
	?Р = Р*0,065	12,26	7,6	7,4	6,7	6,2	--	15,7	10,9	9,21	66,4	_	--	9,75	7,47	5,85
	гур= (?Р/У)*100	12,26	7,6	7,4	6,7	6,2	_	7,7	6,2	5,8	5			6,5	6,5	6,5
	?у = у*Гу	5	8	10	12	14	_	16,2	17,5	19,2	17,9	_	_	15	13,8	12,6
	rcy = ?У/Є	1,08	2,2	2,8	3,4	4,2	_	3,34	4,1	4,9	5,6	_	_	4,1	4,4	3,8
	rру = ?У/Р	2,65	6,8	8,8	11,7	14,6	--	6,72	10,5	13,5	14,7		_	10	12	14
	У/Є	0,17	0,22	0,228	0,242	0,25	-	0,4	0,4	0,4	0,4	-	--	_	0,48	0,42
	У/Р	0,33	0,52	0,571	0,68	0,71	-	0,59	0,79	0,9	0,97	--	--	_	1	1
	У, %	100	100	100	100	100	-	270	222	197	186	-	-	--	250	200
	є, %	588	455	438	413	401	-	683	555	493	465	-	-	-	523	479
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17
	ДЄ=Є*0,03	17,6	13,6	13,14	12,4	12	--	20,49	16,7	148	14	--	--	--	15,7	14,3
	rуе = (?є/У)*100	17,6	13,6	13,14	12,4	12	_	7,59	7,5	7,5	7,5	_	_	--	6,3	7,2
	р,%	303	192	175	148	170	-	455	280	218	192	-	-	-	250	200
	?Р = Р*0,065	19,7	12,5	11,4	9,6	9,1	--	29,6	18,2	14,2	12,5	--	--		16,3	13
	rур =(ДР/У)*100	19,7	12,5	11,4	9,6	9,1	_	11	8,2	7,2	6,7	_		--	6,5	6,5
	?у = Уry	5	8	10	12	14	--	27	22,2	23,64	26,04	--	--	--	30	28
	rcy =?У/Є	0,9	1,8	2,3	2,9	3,5	--	3,95	4	4,8	5,6	--	--	--	5,74	5,85
	rур = ?У/Р	1,7	4,2	5,7	8,1	10	_	5,93	7,9	10,8	13,5	_	_	_	12	14
	tc	2014	2011	2010	2009	2008	-	2024	2019	2016	2014	-	-	2029	2020	2016
	У/Є	0,197	0,215	0,221	0,228	0,235	-	0,4	0,4	0,4	0,4	--	-	0,783	0.58	0,501
2005	У/Р	0,417	0,5	0,541	0,562	0,61	-	0,61	0,723	0,8	0,85	-	-	1	1	1
	У,%	100	100	100	100	100		273	235	216	203		-	621	350	270
	є,%	508	465	452	438	426	-	683	589	539	508	-	-	792	607	539
	?Є=Є*0,03	15,2	14	13,6	13,1	12,8	--	20,5	17,7	16,2	15,2	--	--	23,8	18,2	16,2
	rу?=(ДЄ/У)*100	15,2	14	13,6	13,1	12,8	_	7,51	7,52	17,5	7,51		_	3,8	5,2	5,99
	р,%	240	200	185	178	165	-	447	325	270	240	-	-	621	350	270
	?Р = Р*0,065	16,6	13	12	11,6	10,7	--	29,1	21,1	17,55	15,6	--	--	40,4	22,8	17,55
	rур= (?Р/У)*100	15,6	13	12	11,6	10,7	_	10,6	9	8,1	7,7	--	_	6,5	6,5	6,5
	?У = У*гу	5	8	10	12	14	--	21,84	23,5	25,92	28,42	-	-	621	42	37,8
	rcy =?У/Є	1	1,72	2,21	2,74	3,3	-	3,2	4	4,8	5,6	-	--	7,33	6,9	7
	rур =?У/Р	2,1	4	6,5	6,7	8,5	_	4,9	7,2	9,6	11,8	_	--	10	12	14



Рис. 2.3 - Залежність термінів досягнення стратегічних цілей від року, в якому прийняті рішення про стратегію та щорічних темпів приросту економічного зростання

При розрахунках відношення УУР по роках брали з таблиці 1.1, а відношення У/Є для 1990, 1995, 2000 і 2005 pp. приймали рівним відповідно 0,4; 0,162; 0,128 і 0,161 [2]. В таблиці 2.1 в якості абсолютних показників використані індекси ВВП на одну особу, загальні для усіх розглянутих країн.

Середньорічні прирости показника для країн ЄС, адекватні приросту українського показника в t-му році розраховували за формулою:

r_Є1^у= (2.1)



де У_t, Є_t - абсолютне значення показника для умов України і країн ЄС в t-му році;

- відносний приріст українського показника в t-му році, відсотків.

= (2.2)

Аналогічно можна записати для України і Росії:

та

Середньорічні прирости показника для України, адекватні приросту для країн ЄС (r_Уі ^є) та Росії (r_Уі ^Р) можна розрахувати за наступними показниками:

та

Оскільки в нашому випадку r_є = 3, а r_P = 6,5 %, то:

та

Динаміка співвідношень темпів приросту r_у і r_Є^у наведена на рисунках 2.4 і 2.5.

Аналіз графіків рисунків 2.4 і 2.5 також підтверджує висновок про те, що при перенесенні терміну прийняття стратегічних рішень, скажімо на 10 років, приблизно на стільки ж зміщується в майбутнє і досягнення відповідних цілей. При прийнятті за базу проекту економічного розвитку досягнення стратегічної цілі першого рівня при щорічних темпах зростання ВВП, наприклад, 5 і 10 % можна очікувати в 2014 і 2010 pp. Але в цьому випадку абсолютні прирости ВВП будуть меншими від середньоєвропейських абсолютних приростів і, таким чином збільшиться відставання від цих країн. Досягнення стратегічної цілі другого рівня при r_y = 7 і 10 % можливе відповідно в 2028 і 2019 pp. або через 29-38 років після початку кризи.

Рис. 2.4 - Співвідношення динаміки українських темпів зростання ВВП (r_у) та едекватних їм (розрахунковим) середньоєвропейським темпам (при r_е= 3,0 %) на момент досягнення стратегічної цілі першого рівня (докризового 1990 року)



Рис. 2.5 - Співвідношення динаміки українських темпів зростання ВВП (r_y) та едекватних їм (розрахунковим) середньоєвропейським темпам (при r_c = 3,0 %) на момент досягнення стратегічної цілі другого рівня (траєкторії ay)

3. Стратегія врахування комплексного впливу економії інвестицій в запаси і наслідків зростання цін на ПЕР

В роботі виконані дослідження і запропонована методика комплексного впливу економії (перевитрат) інвестицій в запаси і зростання цін на ПЕР на очікувану конкурентоспроможність підприємств, зайнятих різними видами діяльності, які включають наступні етапи:

1) визначення впливу лише масштабу виробництва з використанням ефекту операційного левериджу, скоригованого на мультиплікаційний ефект виробничого використання зароблених додаткових інвестиційних ресурсів від зростання прибутку;

2) розрахунки впливу на прибутковість підприємств та ціну їх продукції зростання цін на паливно-енергетичні ресурси;

3) розрахунки впливу на ефективність виробництва впровадження різних стратегій управління запасами при різній динаміці цін на ПЕР.

Методика розрахунків та основні формули наведені нижче.

При урахуванні лише ефекту масштабу (I_ц^е =1,0) прибуток в t-му році:

Пр_t = Р_t -С_t,при I_ц^е >1,0 - Пр_еt =P_t -(C_t +?E_t),

де P_t = Р₆ (l + і_р)^t - випуск продукції в t-му році,

I_ц^е - індекс зростання цін на паливно-енергетичні ресурси,

С_t = Спост_t-1 + (1 + і_р)^tСзм_t-1 -собівартість продукції в t-му році, а Сзм_t-1 =(Сзаг _t-1 -Спост _t-1),

і_р - темп приросту обсягів реалізації (виробництва) продукції, в частках одиниці.

?Е_t = (Е_еt -Е_t) - додаткові витрати на ПЕР в t-му році порівняно з базовим роком з врахуванням впливу зростання цін.

При впровадженні і-го варіанта управління запасами:

Пp_eti =P_t-(C_t+?E_t)+?3_tJ, де

- економія (перевитрати) інвестицій в запаси в t-му році порівняно з базовим роком; і_з - темп зменшення частки запасів в обсягах реалізації.

Відповідна рентабельність:

- при врахуванні ефекту масштабу:



I_ц^е =1,0 R_t = при

I_ц^е > 1.0 R_el =

- при впровадженні і-го варіанта управління запасами

R_el =

Приріст рентабельності при впровадженні і-го варіанта управління запасами та зростанні вартості ПЕР в I_ц^е разу:

або ?R_ti=, часток одиниці.

В результаті отримуємо, що показник ефективності обраного варіанта управління запасами:

5



отже К_с =, відсотків приросту рентабельності на 1 добу прискорення обороту запасів.

В процесі проведених досліджень авторами вперше були запропоновані такі показники, які дозволяють оцінити конкурентоспроможність (життєстійкість) вітчизняних підприємств в умовах швидкого і неухильного зростання цін на паливно-енергетичні ресурси: показник зовнішньої (міжнародної) конкурентоспроможності (життєстійкості) К_мета К_мз, показник внутрішньої конкурентоспроможності (життєстійкості) К_вета К_вз, та загальний показник конкурентоспроможності. Розрахунки вищевказаних показників базуються на відношеннях запасоємності 3/Р та енергоємності Е/Р. Запасоємність показує відношення величини запасів товарно-матеріальних цінностей до об'єму реалізації продукції, робіт і послуг в масштабі конкретного підприємства, галузі, країни, а енергоємність - сумарні витрати різних видів енергії на виготовлення одиниці продукції. На наш погляд, відношення значень Е/Р і 3/Р, досягнутих на вітчизняних підприємствах до відповідних їх значень, досягнутих на підприємствах США, можуть слугувати показниками зовнішньої (міжнародної) конкурентоспроможності (життєстійкості) вітчизняних підприємств. Показниками внутрішньої конкурентоспроможності (життєстійкості) можуть бути відношення значень Е/Р і 3/Р, досягнутих на підприємствах харчової промисловості (де вони мінімальні) до аналогічних їх значень, характерних для підприємств інших видів промислової діяльності. В обох випадках конкурентоспроможність підприємства тим вища, чим менше значення мають коефіцієнти К_ме(К_мз) або К_ве(К_вз). Вихідні дані та розрахунки вказаних коефіцієнтів подано в табл. 3.1, табл. 3.2 та на рисунку 3.1.



Таблиця 3.1 - Вихідні дані для розрахунку конкурентоспроможності

Показники	Підприємства виду промислової діяльності
	А хімія	Б маш. будування	В легка	Г харчова
Питомі витрати ПЕР Е/Р, грн./грн.	0,367-0,650** (0,035)*	0,091 (0,089)*	0,11 (0,095)*	0,078 (0,017)*
Питомі витрати запасів 3/Р, грн./грн.	0,174 (0,089)*	0,539 (0,115)*	0,170 (0,122)*	0,138 (0,063)*

*- в дужках наведені середні дані для американських підприємств відповідного виду промисловості;

** - перша цифра, яка характеризує значення Е/Р для підприємства А, відповідає умовам Черкаського „Азоту" в 2008 році, а друга - умовам „Азоту" м. Сєвєродонецьк в 2009 році.

Таблиця 3.2 - Показники міжнародної та внутрішньої конкурентоспроможності

	Підприємства
	А	Б	В	Г
Кме	10,50-18,60	1,02	1,16	4,60
Кве	4,70-8,33	1,17	1,41	1,00
Кмз	2,00	4,70	1,40	2,20
Квз	1,26	3,91	1,23	1,00

З наведених даних та з побудованих на їх основі графіках рисунка 3.1, видно, що з точки зору зовнішньої конкурентоспроможності за показником енергоємності найменш конкурентоспроможним є підприємство хімічної промисловості. Підприємство харчової промисловості переважає його за цим показником в 2,3-4,04 рази. За показником запасоємностї найменш конкурентоспроможним є підприємство машинобудування. За цим показником воно перевищує підприємства хімічної, легкої та харчової промисловості відповідно в 2,35; 3,4 і 2,14 разу. З точки зору внутрішньої конкурентоспроможності за показником енергоємності підприємство хімічної промисловості також є аутсайдером - цей показник в 4,02-7,7 разів гірший в порівнянні з іншими підприємствами. І в цьому випадку запасоємність підприємства машинобудівного підприємства перевищує запасоємність підприємств хімічної, легкої та харчової промисловості відповідно в 3,1; 3,2 і 3,91 разів. Це може свідчити про те, що в умовах швидкого зростання цін на паливно-енергетичні ресурси пріоритетним стратегічним напрямком розвитку підприємства машинобудування, який значно підвищить його життєстійкість, є зниження нормативу запасів на одиницю продукції. З цієї точки зору підприємство хімічної промисловості знаходиться на межі використання своїх внутрішніх резервів і при подальшому зростанні цін на ПЕР наблизиться до банкрутства. Підприємства легкої і харчової промисловості займають проміжне положення. Розглянемо загальний показник конкурентоспроможності, розрахунки якого подано в табл. 3.3, і який визначається як відношення:

або (3.1)

де і-те підприємство порівнюється з підприємством Г- харчової промисловості. Розрахунки цього показника наведені в табл.3.3.

Таблиця 3.3 - Показники міжнародної та внутрішньої конкурентоспроможності

Підприємство	А	Б	В	Г
1. (Е/Р + 3/Р)УКР	0,539-0,824	0,630	0,280	0,216
2. (Е/Р + 3/Р)США	0,124	0,204	0,217	0,080
(1)/(2)	4,35-6,65	3,090	1,290	2,700
(А,Б,В)/Г	2,50-3,81	2,920	1,300	1,000

Слід, однак, відзначити, що такий показник приховує тенденції впливу окремих складових частин, які діють в різних напрямках і тому не дозволяє правильно сформулювати стратегію підвищення конкурентоспроможності окремих підприємств.

Для оцінки інвестиційної привабливості підприємства (виду промислової діяльності) запропоновано показник резервного потенціалу запасів, який визначається відношенням , де Н_з.ф і Н_з.опт - фактичний і оптимальний відповідно нормативи запасів (досягнутий на передових вітчизняних та в середньому на підприємствах США, які функціонують у відповідній сфері виробничої діяльності). В цьому випадку в першому наближенні суму додаткових інвестицій можна визначити за формулою: ?(Н_ЗФ -Н_30пт)Р, де Р - обсяги реалізації продукції.

Для оцінки ефективності варіантів стратегії управління запасами запропоновано показник (К_с), який визначає на скільки відсотків зростає рентабельність підприємства при зменшенні тривалості обертання запасів на одну добу і який визначається формулою 3.2.

К_с= (3.2)

де ? Ry, % - приріст рентабельності в абсолютних відсотках для і-го варіанта стратегії управління запасами і j-го варіанта зростання цін на ПЕР;

?Т_Зі = ? (З/Р)360 - зменшення тривалості обороту запасів для і-го варіанта стратегії управління запасами, діб.

Встановленні закономірності зміни показника К_с від основних впливаючих факторів: індексів зростання обсягів виробництва продукції І_р та цін на ПЕР, значення базової рентабельності R_б для різних варіантів управління запасами в умовах обраних підприємств. Для типових ситуацій розроблені номограми для визначення значення К_с від усіх впливаючих факторів (рис.3.2 і рис.3.3).

Дослідження потенціальних можливостей досягнення ефекту від прискорення обертання запасів ТМЦ підприємств в умовах швидкого зростання цін на ПЕР дозволили зробити наступні висновки:

1) при щорічному зростанні цін на ПЕР на 10 і 20 % в п'ятому році здійснення проекту (Е/Р) збільшується відповідно в 1,61 і 2,48 разів;

2) узагальнений графік впливу показника фактора на значення показника Кс для обраної групи підприємств (рис.2.2) свідчить про зменшення величини Кс, в межах розглянутого діапазону енергоємності, з 0,30-0,34 до 0,29-0,30 при І_ц^е = 1,0 до 0,23-0,24 при І_ц^е = 1,1 та до 0,18-0,19 при І_ц^е = 1,2;

3) при збільшенні вартості ПЕР, що призводить до збільшення енергоємності в грошовому виразі, і отже, собівартості продукції зменшується величина коефіцієнта операційного левериджу. І однією з задач стратегічного управління запасами є пошук резервів для компенсації цього зменшення.

Рис. 3.2. Номограма для визначення залежності показника Кс від впливаючих факторів для умов підприємств машинобудування



5

Рис. 3.3. Номограма для визначення залежності показника Кс від впливаючих факторів для умов металургійних заводів

5

Рис. 3.4. Залежність показника ефективності варіанту стратеги управління запасами Кс від енергоємності виробництва



4. Приклад використання стратегічного підходу до розвитку регіонального промислового комплексу (на прикладі Черкаської області)

Запропонована концепція перехідної економіки була застосована для аналізу різних стратегій розвитку промислового комплексу Черкащини [4]. Розглянуті такі стратегії розвитку промисловості [5]:

А. Група стратегій, які передбачають формування власних грошових засобів:

1) стратегія "пасивного" зростання;

2) стратегія "раціоналізації"";

3) стратегія зменшення нарахувань на заробітну плату пропорційно обсягам виробництва та, відповідно, зростання загального фонду оплати праці;

4) стратегія прискореної амортизації, що передбачає оцінювану коефіцієнтом пріоритетності галузі частину додаткового прибутку від збільшення обсягів виробництва спрямовувати на прискорену амортизацію.

Б. Група стратегій, які передбачають формування власних та залучених ресурсів:

1) стратегія "пасивного" зростання із залученням зовнішніх інвестицій;

2) стратегія "раціоналізації" із залученням зовнішніх інвестицій;

3) комплексне використання стратегій (1), (2), (3), (4) із залученням зовнішніх інвестицій.

При моделюванні основних прогнозних параметрів промислового комплексу області враховувалась пріоритетність видів економічної діяльності. Розрахунки здійснювалися окремо для прибуткових і збиткових підприємств.

Стратегія "пасивного" зростання полягає в простому збільшенні обсягів виробництва в результаті деякого пожвавлення загальної кон'юнктури, яка не супроводжується докорінними змінами виробничого процесу.

Зниження витрат на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва називається ефектом „масштабу виробництва". Розрахований з урахуванням цього ефекту беззбитковий рівень виробництва лежить в основі багатьох стратегічних рішень по виходу підприємств з кризи. Однак вивчення фінансової звітності таких підприємств показує, що фінансові результати можуть не покращуватися, а погіршуватися. Виникає своєрідна ситуація, коли, „чим більше ми працюємо, тим гірше живемо", яка потребує від економістів додаткових пояснень.

Суттєва зміна обсягів виробництва в процесі переходу від "лежачого" заводу в рентабельну бізнес-одиницю призводить до значного збільшення витрат на модернізацію усієї системи управління.

Однією з перших проблем, які вирішує керівництво підприємства при виході з тривалої кризи, є подолання дефіциту кваліфікованих кадрів. Він пов'язаний з витратами на залучення кваліфікованих кадрів, які раніше працювали на підприємстві. Якщо перші декілька років кризового стану підприємства можна було пояснити патріотичністю, то більш тривалий термін частіше всього пояснюється тим, що працівникам просто не було куди йти. Підприємство в стані кризи характеризується тим, що всі працівники, хто хотів, давно пішли на інше підприємство, в бізнес, на пенсію. Можливості швидкого відновлення втрачених кадрів практично не існує.

Ситуація, коли безробіття дозволяло вибирати людей, залишилася в минулому. Для виходу з кризи необхідна кваліфікована робоча сила. А це саме та частина, яка в свій час пішла з підприємства і вже влаштувалася, отже, її доведеться переманювати, тобто нести підвищені витрати, і немає ніякої гарантії, що ця програма приведе до успіху.

Залучення нових людей пов'язане з додатковими витратами на навчання і підвищення кваліфікації, що потребує налагодження системи внутрішньовиробничого навчання або прямого фінансування навчальних закладів. Це призводить до додаткових витрат: стипендії учням на період освоєння ними кваліфікації, оплата наставництва.

Важливим фактором збільшення питомих витрат на оплату праці є зростання чисельності допоміжного персоналу, який перевищує темпи зростання обсягів виробництва. В умовах напружених минулих тех-промфінпланів були реалізовані відповідні вимоги до організації праці. Однак спад обсягів виробництва призвів до того, що із виробничого процесу зник жорсткий ритм і природним шляхом відпала необхідність в розподілі праці за кваліфікаціями. З цього не випливає, що покращилася організація виробництва. Це означає, що працівнику більш високої кваліфікації, у якого вивільнився час, для того, щоб він не простоював, можна доручити роботу, для якої раніше використовувався окремий підсобний робітник. Однак збільшення виробництва потребує відновлення минулої структури.

Виведення підприємства з кризи потребує додаткових витрат на рекламу про набір персоналу, витрат, пов'язаних з безпосереднім оформленням руху персоналу, значного зростання втрат від браку, внаслідок низької кваліфікації учнів.

Крім того, обладнання підприємства, яке знаходиться в стані кризи, зношується морально і фізично. І вирішення задачі стрімкого ривка на нові обсяги виробництва супроводжується не менш серйозним стрибком витрат на експлуатацію і ремонт обладнання, включаючи збільшення потреб у кваліфікованому ремонтному персоналі. Фінансування капітального ремонту обладнання за рахунок собівартості продукції (як це звичайно робиться) не зовсім коректно, оскільки з економічної точки зору на етапі антикризового управління ці витрати є, по суті, інвестиціями у відновлення обладнання.

Таким чином, при розробці програми виходу підприємства з кризи слід враховувати виникнення додаткових витрат, чіткий розмір яких складно спрогнозувати. Ці витрати пов'язані з модернізацією бізнесу, виводу його на більш якісний ступінь. З економічної точки зору вони повинні враховуватися в системі управлінського обліку не як поточні витрати, а як інвестиції в модернізацію: персоналу, обладнання, системи управління. Це дозволить оцінити реальний обсяг затрат на вихід підприємства з кризи і дасть об'єктивну картину фактичної ефективності існуючого бізнесу.

Після завершення стану стрибкоподібного зростання (за оцінками - 2-2,5 роки) розглянуті інвестиційні витрати різко скорочуються і підприємство повертається до однієї з основних звично теоретичних моделей фінансового менеджменту.

Стратегія „раціоналізації" полягає в розробці системи заходів, які забезпечують зниження затрат ресурсів на одиницю продукції. Однак ці засоби в основному не мають капітального характеру. В результаті організаційних зусиль підприємству вдається зменшити питомі змінні витрати на 0,5-2 % на рік, що є в основному реалізацією внутрішніх резервів колективу, технології і організації виробництва.

Стратегія зменшення нарахувань на заробітну плату.

Одним зі способів підвищення розміру чистого прибутку є зменшення податкового тягаря. Загальновідомим є те, що загальна сума податкових відрахувань в Україні є занадто високою. Тому висувається багато різних пропозицій щодо можливості її зменшення: перенесення центру уваги податкової політики з виконання фіскальної функції на функцію регулювання економіки, спрощення податкової системи, зменшення кількості податків, встановлення диференційованої ставки податку на прибуток та податку на додану вартість, обчислювати податок залежно від величини витрат виробництва тощо. Знижувати податковий тиск необхідно за рахунок зменшення оподаткування доходів, одержаних в результаті інвестування та інноваційної активності, і перенесення акцентів на податки, що стимулюють ресурсозбереження, зайнятість, соціальний захист населення, захист від забруднення навколишнього природного середовища і перешкоджають вивезенню капіталу з країни.

Знизивши норматив нарахувань на заробітну плату, який сьогодні становить 36,8 %, можна знизити загальне податкове навантаження галузей промисловості.

Нами пропонується зменшувати податкове навантаження галузей промисловості шляхом зниження нормативу нарахувань на заробітну плату.

Нормативи внесків в такі основні державні цільові фонди, як пенсійний, соціального страхування, сприяння зайнятості населення, постійно змінюються. Зараз нарахування на заробітну плату становлять 37 %.

Як відомо, загальне фіскальне навантаження фонду оплати праці (внески роботодавця і працівника разом узяті) в США становить 16,1 %, у Великій Британії - 12,2-19,2 %, залежно від рівня середньо-тижневої заробітної плати; в Німеччині - 18,6 %, в Японії - не більше 20 %.

Отже, розмір нарахувань на соціальні заходи в Україні є завищеним. Надто високий розмір нарахувань на заробітну плату не лише збільшує податкове навантаження суб'єктів економічної діяльності, але й зменшує розмір нарахованої заробітної плати або змушує підприємців іти в тінь, взагалі уникаючи таким чином сплати цього податку. Це, в свою чергу, призводить до необхідності знову ж підвищувати розмір нарахувань на заробітну плату, щоб хоч якось забезпечити пенсійні та інші соціальні виплати при значному зменшенні фонду оплати праці зайнятих.

Зменшення навантаження на фонд заробітної плати дозволить, насамперед, поповнити власні кошти громадян, що, безумовно, створить певні умови для пожвавлення попиту на товари внутрішнього ринку, отже, сприятиме і розвитку вітчизняного виробництва. Збільшення доходів підприємств за рахунок часткового вивільнення коштів фонду заробітної плати надасть їм можливість брати на себе здійснення певних соціальних виплат своїм працівникам, а це сприятиме поступовому зменшенню навантаження на бюджет по видатках на соціальне забезпечення. Таким чином, зростання заробітної плати працюючих - це важлива умова зменшення податкового тиску на вітчизняного виробника.

Необхідність зменшення фіскального навантаження на фонд оплати праці (ФОП) є очевидною. Проте зниження коефіцієнта нарахувань на заробітну плату призведе до зменшення загальної суми нарахувань. Основним джерелом, який дозволив би залишити ці суми незмінними або навіть їх збільшити, - це зростання обсягів виробництва та, відповідно, зростання загального фонду оплати праці.

Тому зменшення нормативів нарахувань на заробітну плату пропонується здійснювати пропорційно зростанню обсягів виробництва і, отже, збільшенню розмірів фонду оплати праці.

За рахунок зменшення нарахувань на оплату праці зменшиться собівартість продукції, що призведе до збільшення суми прибутку, податку на прибуток, чистого прибутку, а також фондів, що формуються за рахунок чистого прибутку. В результаті цього, а також загального збільшення обсягів виробництва сумарний податок як в цілому по промисловості, так і по всіх її галузях, щороку зростатиме. Найбільшим буде зростання сумарного податку в перший після базового рік. В наступні роки темпи зростання податкових надходжень дещо зменшаться.

Таким чином, використання запропонованої стратегії дасть змогу всім галузям промисловості збільшувати обсяги власних інвестиційних ресурсів, підвищуючи тим самим свій потенціал розвитку і не завдаючи якої-небудь суттєвої шкоди для формування державного бюджету. Проте зростання обсягів виробництва в галузях відбуватиметься різними темпами, що зумовлюється, в першу чергу, ефективністю виробництва, а також часткою заробітної плати в собівартості продукції, оскільки розмір нарахувань, за рахунок яких і створюється додатковий чистий прибуток відповідно до внесених пропозицій, залежить від розміру фонду оплати праці. Це призведе до певних прогресивних змін в галузевій структурі виробництва промислової продукції, а саме - зростання частки в загальнопромисловому виробництві найбільш ефективних галузей, що мають високу питому вагу заробітної плати в собівартості продукції.

Стратегія прискореної амортизації.

В попередній стратегії не було враховано пріоритетність галузей промисловості, яка визначається не лише ефективністю виробництва, а й іншими факторами. В першому параграфі даного розділу було проаналізовано важливість кожної з галузей для стимулювання цілеспрямованих зрушень в промисловості країни та визначено коефіцієнти пріоритетності галузей.

Крім того, як було вже зазначено вище, основними джерелами інвестиційних ресурсів галузей за рахунок власних засобів, крім чистого прибутку, є амортизаційні відрахування. Тому варто також приділити увагу формуванню цих потоків коштів.

Для створення прогресивної структури промисловості пропонується в межах сум прибутків, які виникають при збільшенні обсягів виробництва дозволити прискорену амортизацію. Відповідно найбільший вплив вказана пропозиція повинна мати на пріоритетні галузі промисловості. Отже, на прискорену амортизацію, тобто на збільшення розміру амортизаційного фонду в кожній з галузей промисловості, спрямовуємо ту частину додаткового прибутку, що оцінюється коефіцієнтом пріоритетності галузі.

В перший рік після базового також збільшуємо обсяги реалізації в усіх галузях промисловості на 7 %. Розраховуємо розміри всіх грошових потоків, що будуть створені в результаті економічної діяльності галузей. Очевидно, при зростанні обсягів виробництва всі зазначені потоки збільшаться. Додатковий прибуток, що виникає при цьому, визначаємо за формулою:

?Пр = Пр-П_Рпоп, (4.1)

де Пр - прибуток до сплати податку в поточному році;

Пр_поп - такий прибуток в попередньому році.

Як вже було зазначено, частину цього прибутку, що визначається пріоритетністю галузі, спрямовуємо на прискорену амортизацію. Тобто отриманий при розрахунках розмір амортизаційних відрахувань збільшуємо на К_пр?Пр. Оскільки збільшення амортизаційного фонду здійснюється за рахунок валового прибутку, то розмір податку на прибуток дещо зменшиться. Проте відносно базового року розмір податку на прибуток збільшиться, хоча темпи цього зростання будуть дещо уповільненими, особливо в найбільш пріоритетних галузях промисловості.

Стратегія "пасивного" зростання із залученням зовнішніх інвестицій.

До створених підприємствами власних фінансових ресурсів долучаються додаткові інвестиції в обсязі від 5 до 22 % від власних. Додаткові інвестиції розподіляються відповідно до коефіцієнта пріоритетності. Механізм розподілу додаткових інвестицій за окремими проектами передбачає проведення конкурсів та тендерів.

Стратегія раціоналізації із залученням зовнішніх інвестиційних ресурсів.

Стратегія раціоналізації із залученням зовнішніх інвестицій полягає в розробці системи заходів, що враховують зменшення питомих змінних витрат на 0,5-2 % та долучення додаткових інвестицій в обсязі від 5 до 22 % від власних.

Комплексне використання стратегій „пасивного" зростання, раціоналізації, зменшення нарахувань на заробітну плату, прискореної амортизації та залучення зовнішніх інвестицій передбачає одночасне врахування зменшення питомих змінних витрат на 0,5-2 %, зменшення нарахувань на заробітну плату, прискорену амортизацію та залучення додаткових інвестицій в обсязі від 5 до 22 % від власних.

При розрахунках припускаємо, що в наступному (першому після базового) році обсяг виробництва продукції по всіх галузях промисловості збільшиться, визначаємо прогнозні розміри всіх грошових потоків, що будуть створені в цьому році. Зрозуміло, будь-які дотації чи пільги по оподаткуванню відсутні, тобто всі галузі промисловості ставляться в однакові умови. З цією ж метою пропонується темпи зростання обсягів виробництва в першому прогнозованому році встановити однаковими для всіх галузей промисловості в розмірі 8,9 %.

Загальну собівартість нового обсягу продукції по кожному з видів промислової діяльності визначали за формулою:

С = С₀К_пост+І_gС_зм (4.2)

де К_пост - коефіцієнт операційного левериджу;

С₀ - загальна собівартість продукції в попередньому році;

I_q - індекс обсягів виробництва в наступному році;

С_зм - змінні витрати.

Відповідно до структури собівартості визначали потоки матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, заробітної плати та нарахувань на неї.

Розраховувалися всі грошові потоки, створені в результаті економічної діяльності.

Додаткові грошові потоки (приріст інвестицій ?I= ?(kП_ч + А)) дозволяють в наступному році створити додатковий обсяг виробництва, що визначається за формулою:

?Р = M? І,. (4.3)

де ?I= ?(kП_ч + А)- розмір додаткових інвестицій;

М- коефіцієнт, що визначає приріст обсягів виробництва на 1 грн. додаткових інвестицій.

Оскільки кожний вид промислової діяльності характеризується власним значенням ефективності інвестицій, то інвестиції, вкладені в окремі галузі, дають різний приріст доданої вартості. В таблиці 4.1 наведена ефективність інвестицій (М) для видів промислової діяльності, розрахована за статистичними даними як середнє значення за 2004-2008 pp.

Очевидно, мультиплікативне зростання доходів від здійснення додаткових інвестицій характерне не лише для економіки в цілому, але й для кожної її галузі чи суб'єкта економічної діяльності. Стосовно промисловості та її галузей механізм мультиплікації може трактуватися так: будь-яка галузь повинна постійно здійснювати інвестиції в розвиток свого економічного потенціалу для підтримання конкурентної переваги.

Коефіцієнт, що визначає приріст обсягів виробництва на 1 грн. додаткових інвестицій (коефіцієнт мультиплікації), визначали як співвідношення приросту виробництва продукції (?Р) за 2004-2008 роки в цінах 1996 р. до суми інвестицій (I) за 2004-2008 pp. в основний капітал в цінах того ж року:

K = (4.4)

Таблиця 4.1 - Вихідні дані для проведення розрахунків та внесення відповідних пропозицій

Вид промислової діяльності	Частка умовно-постійних витрат, Kпост	Мультиплікатор, М	Коефіцієнт пріоритетності, Kпр
Вся промисловість	0,389	-	-
Добувна промисловість	0,35	0,14	0,160
Харчова промисловість та переробка с/г продуктів	0,27	3	0,345
Легка промисловість	0,59	0,8	0,404
Виробництво деревини та виробів з деревини	0,39	2,6	0,208
Целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість; видавнича справа	0,24	2,11	0,308
Хімічна та нафтохімічна промисловість	0,23	2,32	0,137
Металургія та оброблення металу	0,45	1,895	0,194
Машинобудування	0,53	2,1	0,270
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	0,45	0,61	0,047

Зрозуміло, що розраховані нами значення коефіцієнта К по галузях промисловості є досить неточними, тому що при розрахунках було зроблено багато припущень. Проте для подальших розрахунків більш важливими є не самі значення цього коефіцієнта, а їх співвідношення в різних галузях промисловості.

Отже, зростання обсягів виробництва від залучення додаткових інвестицій залежатиме від ефективності виробництва та ефективності інвестицій в кожній галузі промисловості і, відповідно, буде розраховуватися в кожному періоді за допомогою визначеного вище коефіцієнта.

Таким чином, при прогнозуванні промислового розвитку на другий після базового рік додаткові обсяги реалізації в цьому році визначали відповідно до потоків інвестицій (потенціалу розвитку), створених в попередньому (першому після базового) році в кожній з галузей промисловості.

При зростанні обсягів виробництва збільшується фонд оплати праці і, відповідно, нараховані на нього соціальні виплати. Збільшення ФОП дозволяє зменшити нарахування на заробітну плату. Оскільки обсяги виробництва в усіх галузях збільшувалися вже в першому після базового році, то в наступному році (другому після базового) коефіцієнт соціальних нарахувань зменшуємо до:

К_с'= К_с (4.5)

де К_с та К_с'- коефіцієнти нарахувань на соціальні заходи відповідно в поточному (за розрахунками) та наступному роках;

ФОП та ФОП_поп, - фонд оплати праці відповідно в поточному та попередньому роках.

Зменшення коефіцієнта нарахувань на заробітну плату в другому після базового році призведе до зменшення загальної суми відрахувань на соціальні заходи порівняно з попереднім роком, проте, порівняно з базовим роком ця сума збільшиться.

В залежності від здійснення тієї чи іншої із запропонованих стратегій розвитку промислового комплексу області, мають місце різні рівні та темпи зростання обсягів реалізації продукції, доданої вартості та середньої заробітної плати. Тому докризовий рівень 1990 р. та прогнозний рівень за умови дотримання нормальних довгострокових темпів зростання за цими показниками досягається в кожному окремому випадку в різний період часу.

На рисунку 4.1 представлені динаміка промислового виробництва, доданої вартості та середньої заробітної плати в промисловості Черкаської області в період з 2005 р. по 2012 р. при використанні чотирьох основних стратегій.

Як видно з рисунка 4.1 а, промисловість Черкаської області за показником обсягу виробництва досягає докризового рівня в 2010 р. при II стратегії та в 2007 р. при VII стратегії. Вихід на траєкторію довгострокового економічного зростання забезпечує лише VII стратегія.

За показником доданої вартості (рисунок 4.1 б) докризовий рівень в промисловості Черкаської області досягається в 2010 (II стратегія) та 2007 p. (VII стратегія). Досягнення траєкторії довгострокового економічного зростання відбувається в 2009 p., що забезпечує VII стратегія розвитку.



5

Рис. 4.1. Динаміка промислового виробництва (а), доданої вартості, створеної промисловим комплексом (б), середньої заробітної плати в промисловості при різних стратегіях розвитку Черкаської області при різних стратегіях розвитку

Як видно з рисунка 4.1 в рівень траєкторії довгострокового економічного зростання за показником середньої заробітної плати по всій промисловості досягається для VII стратегії відповідно в 2011 році. Для всіх інших стратегій рівень середньої заробітної плати не виходить на траєкторію довгострокового зростання і не досягає докризового рівня. Таким чином, більш доцільним є застосування стратегії, що враховує комплексний вплив зниження нарахувань на заробітну плату та амортизації при умові зниження змінних витрат та отриманні промисловими підприємствами додаткових інвестиційних коштів.

В таблиці 4.2 представлені індекси середньомісячної заробітної плати, обсягів виробництва та доданої вартості, створеної в промисловості області в 2003 р. порівняно з 1990 р. Як видно з таблиці, за період дотеперішньої трансформації економіки найбільше відставання порівняно з докризовим рівнем характерне для реальної заробітної плати, рівень якої в 2003 р., порівняно з 1990 р., становив 32,5% порівняно з 64,9 % для загального рівня промислового виробництва. При низькій заробітній платі підривається зацікавленість власників і роботодавців у впровадженні нової техніки і технології. В свою чергу у найманих працівників знижуються мотиви до високопродуктивної праці. Крім того, низька заробітна плата стримує формування ринку житла. її наслідком є також слабкий платоспроможний попит, гальмуючий розвиток економіки. До проблем, викликаних цим фактором можна добавити і корупцію, контрабанду дешевих товарів тощо.

Таблиця 4.2 - Індекси середньомісячної заробітної плати, обсягів виробництва та доданої вартості, створеної в промисловості Черкаської області в 2003 р. порівняно з 1990 р.

Iзз	Iзв	Iзд
Грошова зарплата	Зарплата з урахуванням виплат і пільг
46,2	32,5	64,9	47,4

Відношення фактичних рівнів середньомісячної заробітної плати (з_з), обсягів виробництва (з_в) та доданої вартості (з_д) в промисловому комплексі в 2011 р. порівняно з їх нормативними рівнями, розрахованими у відповідності з довгостроковими щорічними темпами зростання заробітної плати (2,5 %) та промислового виробництва (3,5 %) для розглянутих стратегій розвитку наведені в таблиці 4.3.



Таблиця 4.3 - Відношення фактичних рівнів середньомісячної заробітної плати, обсягів виробництва та доданої вартості в промисловому комплексі в 2011 p., порівняно з їх нормативним рівнем