Актуальність теми дипломної роботи.

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій. Інвестиції - це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і фізичних осіб, що його здійснюють, - інвесторами.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиціями, або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.

Прямі інвестиції - це вкладення коштів в певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній і фондів).

Непрямі інвестиції - це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщення власних цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

За термінами інвестування розрізняють коротко - та довгострокові інвестиції.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.

Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції - це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні - за її межами.

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його матеріально-технічної бази, упровадження нових технологій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення, або виробничі інвестиції.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До капіталовкладень входять витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом виконання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих виробництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єктів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і виробництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов'язано з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств - це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продуктивніше. Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає виконання робіт, пов'язаних з відновленням основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяють на витрати, пов'язані з будівельними, монтажними роботами, придбанням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи, пов'язані із спорудженням, перебудовою, розширенням і відновленням існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, пов'язані з будівництвом будівель і споруд.

Монтажними називають роботи, пов'язані із збиранням і встановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар входить вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо), транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом виробництва (борошно - та панелевозів, електрокарів тощо), обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо, виробничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств і об'єктів, що будуються.

До інших капітальних робіт і витрат включають проектно-вишу-кувальні роботи, що здійснюються за рахунок капіталовкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату працівників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення розподіляються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва функціонуватимуть у сфері матеріального та нематеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення належать вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.

За галузевою належністю капіталовкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає їх виконання постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснює безпосередньо підприємство-забудовник. При цьому роботи на об'єкті будівництва підприємство виконує власними силами і засобами поряд з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі виконання будівельно-монтажних робіт визначають кошторисну вартість будівництва згідно з встановленими цінами, тарифами і розцінками на будівельно-монтажні роботи, яка й є вартістю на спорудження об'єкта.

За джерелами фінансування капіталовкладення поділяють на: державні; такі, що здійснюються понад ліміту державних капіталовкладень; інші.

Для фінансування державних капіталовкладень можуть використовуватись власні кошти державних підприємств та організацій, що призначені для таких цілей, бюджетні асигнування, кредити банків.

Капіталовкладення, які здійснюються понад ліміту державних вкладень, фінансуються з нецентралізованих джерел фінансування, які дозволено спрямовувати на такі цілі.

Інші капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, громадських, кооперативних та інших організацій, а також коштів, отриманих у порядку пайової участі.

За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей і підприємств. Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати найважливіші фактори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рішення. Ці фактори розподіляють на загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уряду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання інвестиційної діяльності підприємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економічні зв'язки з іншими державами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рівень науково-технічного розвитку галузі, енерго-, науко - та капіталомісткість виробництва, забезпеченість трудовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв'язки з іншими галузями народного господарства, тип галузі (розвивається швидко або повільно), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного підприємства, належать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ресурсами, фінансовий стан, зв'язки зі споживачами продукції, відносини з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керівництво може вибрати за основу для розробки інвестиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економічної діяльності підприємства);

стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання послуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);

зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабільного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу). Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підприємства

його загальній економічній стратегії визначається вибраним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким критерієм може бути певна норма прибутку на вкладений капітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо.

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві складається з двох послідовних етапів. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розрахунковий період (рік або кілька років), на другому - визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Фінансування капіталовкладень підприємство здійснює за рахунок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприємства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підприємств.

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансування потребує від підприємства певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому - виплату дивідендів акціонерам і процентів власникам облігацій.

Залучення банківських позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капіталовкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюджетів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капіталовкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.

У сучасних умовах одні вітчизняні економісти під інвестиціями підприємства розуміють вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення і для повноти розкриття цього поняття дають фінансове та економічне визначення інвестиціям підприємства. Зокрема, за фінансовим визначенням, інвестиції підприємства - це всі види активів (коштів), що вкладаються підприємством у господарчу діяльність із метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції підприємства - свого роду видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення основного капіталу підприємства, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу. Інші вчені вважають, що економічна природа інвестицій підприємства дещо інша, ніж капітальних вкладень. На їхню думку, вона значно ширша за довготермінове вкладення капіталу в економіку, оскільки інвестиції можуть впроваджуватись у найрізноманітніших формах.

У зарубіжній економічній теорії широко розповсюджена інтерпретація інвестицій підприємства як набору благ, цінностей, які вкладаються у підприємницьку діяльність з метою отримання доходу (соціального ефекту) у майбутньому. Разом із тим, у рамках даного прикладу існує багато модифікацій поняття "інвестиції", поява яких обумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл і течій. Так, відповідно до австрійської школи "граничної корисності", інвестиції підприємства трактуються, як обмін задоволення сьогоднішніх потреб підприємства на задоволення їх у майбутньому. "Найбільш загальне визначення, яке можна дати акту вкладення капіталу, - стверджує французький економіст П. Массе, - зводиться до такого: інвестування є актом обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ". Тут явно переважає суто психологічний підхід: передбачається намір, згода не задовольняти сьогоднішню потребу з надією отримати в майбутньому блага і послуги, які переважають за вартістю вкладені. Дж. Кейнс розумів під інвестиціями "поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду". Це "та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання".

Досить цікавим є запровадження у світову економічну теорію зовсім нового поняття - "капітальне інвестування", під яким розуміють прийняття рішень про довготермінові, ризиковані вкладення коштів в активи підприємства.

Наведені вище трактування інвестицій підприємства, які однозначно називаються ринковими, мають одну загальну рису: в них інвестиції підприємства неодмінно пов'язуються з отриманням підприємством доходу або соціального ефекту, замикаються на доході; без них безглуздими стають і інвестиції. Отже, у визначеннях інвестицій підприємства з ринкових позицій окреслюється простір інвестиційної діяльності, її головні полюси:

ресурси - вкладення - доход.

Синтетичний характер категорії інвестиції знайшов своє відображення й у визначенні інвестицій в Законі України "Про інвестиційну діяльність", де зафіксовано: "Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності в результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект". Далі в Законі наводяться різноманітні форми, яких можуть набувати інвестиції. З цим визначенням, на наш погляд, можна погодитись, оскільки, по-перше, тут врахований динамізм інвестицій, тобто розкритий взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, затрати, по-друге, наведена гранично широка класифікація інвестицій і об'єктів інвестиційної діяльності. Близькість позицій законодавчих органів України у визначенні інвестицій з поглядами на інвестиції в країнах з ринковою економікою не випадкова. Такий підхід створює правові передумови до переходу на ринкові відносини в інвестиційній сфері, що потрібно розуміти як перебудову вертикальних, переважно адміністративних, каналів перерозподілу коштів на інвестиційну діяльність у систему переважно горизонтальних каналів переливу капіталів, головним чином, у формі фінансових ринків.

Чому відповідно до так званих "ринкових" визначень інвестицій вони характеризуються як динамічний процес руху вартостей? Це, на погляд автора, обумовлено тим, що категорія інвестицій є суперечливою єдністю двох сторін - ресурсів (нагромаджень, заощаджень) і вкладень цих ресурсів. Наведені дві сторони діалектичне пов'язані між собою: без ресурсів немає вкладень, а нагромадження визначаються, в тому числ], і можливостями їх вкладень. При цьому основним регулятором відповідності ресурсів і вкладень, їх обсягів і динаміки є доходність вкладень. У результаті інвестиції можна подати як метаморфозу: ресурси - вкладення (затрати), де швидкість та інші важливі параметри процесу перетворення першого в друге регулюються ефектом, тобто доходністю вкладень.

1.2 Економічний зміст інвестиційної діяльності підприємства

де І (Г, Т, МП) - інвестиції у грошовій, товарній формах, а також у формі майнових прав;

Процес інвестиційної діяльності і формування інвестиційно-виробничої стратегії для здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби на малому підприємстві розглянемо на прикладі малого виробничо-комерційного підприємства “Акваріус-Дельта” (м. Шостка)

Розглянемо мале виробничо-комерційне підприємство “Акваріус-Дельта” (м. Шостка), форма власності - приватне товариство з обмеженою відповідальністю, яке займається зборкою, продажем, ремонтом та обслуговуванням касових апаратів, які використовуються в торгівельній мережі як м. Шостка, так і в багатьох містах Сумської обл.

Розглянемо загальні характеристики підприємства.

а) Наявність чітко визначених цілей та стратегій: Майже несвідома, інтуїтивна орієнтація на розмиті, неясні наміри.

б) Рівень спеціалізації та можливості виробничої диверсифікації: На момент проведення аналізу "Акваріус-Дельта" було однорідним, спеціалізованим підприємством, що діяло на одному сегменті ринку (стратегічній зоні господарювання).

в) Фаза "життєвого циклу" підприємства: Існує чотири основних стадії зрілості підприємства: ембріональна, зростаюча, зріла та старіюча. Аналіз становища та діяльності фірми показав, що вона знаходиться на початку зростаючої стадії зрілості.

Далі проаналізуємо маркетинг.

Розміри стратегічної зони господарювання, яку обслуговує підприємство, можливості завоювання нових сегментів ринку.

Аналіз мікросередовища показав, що станом на 01.01.2006 року в стратегічну зону господарювання підприємства потенційно входили 180 торгівельних підприємств, фактично власниками касових апаратів були 13, серед них клієнтами "Акваріус-Дельта" були 4, тобто частка "Акваріус-Дельта" у розрізі кількості клієнтів становила 2%. З іншого боку, до 01.01.2006 року в м. Шостка було встановлено 255 касових апаратів, з них 63 - "Акваріус-Дельта" (25%) (детальний аналіз цих показників подано на рис.2.1).

"Акваріус-Дельта"-25%

Інші підприємства 75%

Рис.2.1 Частка ринку "Акваріус-Дельта" у розрізі кількості касових апаратів станом на 01.01.2006 р.