Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ТАВРІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТА

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Циклова комісія економіко-управлінських та соціальних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка, організація виробництва та основи підприємницької діяльності»

на тему: «Оновлення виробничих потужностей підприємств»

Студента курсу III групи Ел-31 спеціальності 192.

Будівництво та цивільна інженерія В.Є. Острожинський

Керівник викладач категорії спеціаліст, Ж.В. Устюгова

Київ 2019



Зміст

амортизаційний виробничий потужність підприємство

Вступ

1. Теоретичні аспекти оновлення виробничих потужностей підприємства

1.1 Економічна сутність та класифікація виробничих потужностей підприємства

1.2 Фінансування оновлення виробничих потужностей підприємства

1.3 Амортизація як джерело коштів для оновлення виробничих потужностей

1.4 Методи нарахування амортизації

2. Нарахування амортизації на основні засоби підприємства різними

методами

2.1 Визначення первісної та ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів

2.2 Розрахунок амортизаційних відрахувань прямолінійних методів

2.3 Розрахунок амортизаційних відрахувань за методом зменшення залишкової вартості

2.4 Розрахунок амортизаційних відрахувань за методом прискореного зменшення залишкової вартості

2.5 Розрахунок амортизаційних відрахувань за кумулятивним методом

2.6 Розрахунок амортизаційних відрахувань виробничим методом

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми: В наш час, коли настала ера оновлення та модернізації підприємств, великою проблемою стало вирішення питання, як краще окупити нове або модернізоване обладнання. Для цього використовується один з п'яти методів амортизації.Як говорять нові експерти в галузі економіки що амотризація це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується (первісна мінус ліквідаційна вартість ) упродовж строку їх корисного використання ( експлуатації).

Мета дослідження: полягає у дослідженні і вивченні методичних принципів і основобліку амортизації необоротних активів на підприємствах України на сучасному етапі розвитку виробничих сил

Завдання досліюдження: дослідити та зв'ясувати економічну сутність і класифікацю виробничих потужностей підприємства, шляхів оновлення.

Дослідити амортизацію, як джерело коштів для оновлення виробничих потужностей підприємства та перевірити на практиці всі методи нарахування амортизації.

Визначити первісну і ліквідаційну вартости об'єкта основних засобів та навчитися користуватися і розраховувати всіма методами амортизації.

Об'єктом дослідження: курсової роботи є економічний процес формування основних засобів та джерел их відновлення за рахунок амортизаційних відрахувань

Предмет дослідження: оновлення виробничих потужностей підприємства для фінансуванняоновлення обладнання підприемства.



1. Теоретичні аспекти оновлення виробничих потужностей підприємства

1.1 Економічна сутність та класифікація виробничих потужностей підприємства

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва. Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості.

Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками:

· у чисельнику -- натуральні показники за видами продукції;

· у знаменнику -- загальний вартісний (грошовий) показник.

Потужності підприємства бувають: проектна, поточна (фактично досягнуту), резервна.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості -- для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт.

На транспорті -- для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях -- для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо. Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

· номенклатура

· асортимент та якість продукції що виготовляється;

· кількість встановленого устаткування

· розміри і склад виробничих площ

· можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року

прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається такими показниками:

· коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

· коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у багатьох галузях економіки і передовсім у промисловості не перевищує 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються. Це обумовлюється тим, що функціонування підприємств нині адекватно реагує на зміну загальноекономічної ситуації та характер здійснюваних заходів щодо структурної перебудови економіки. Аналіз використання виробничої потужності українських підприємств показує, що основні чинники, які впливають на рівень їхнього завантаження, можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні, залежні від рівня господарської діяльності підприємства. До першої групи слід віднести рівень доходів населення, попит на продукцію, загальну економічну кон'юнктуру ринку і рівень концентрації виробництва. До факторів другої групи належать рівень технології і якість продукції, кваліфікація робочої сили, забезпеченість матеріалами, паливом, електроенергією, рівень організації виробництва, змінний режим роботи підприємств та інше. Вирішальним становищем, що відображає загальну економічну кон'юнктуру, є надходження замовлень. Вплив інших факторів визначається як закономірностями розвитку і функціонування економіки, так і рівнем господарської діяльності підприємств. Загальна ситуація в економіці України тісно пов'язує дію чинників обох груп.[1]

1.2 Фінансування оновлення виробничих потужностей підприємства

Джерела фінансування інвестицій підприємства.

Для здійснення виробничої, науково-дослідної й комерційної діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, зазвичай, за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Джерела фінансуваняінвестаційної діяльності підприємства

Усі види перелічених вище джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Отже, під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Розрізняють такі основні складові фінансових ресурсів підприємства: прибуток;

· амортизаційні відрахування;

· обігові кошти;

· бюджетні асигнування;

· надходження з цільових фондів;

· надходження з централізованих корпоративних фондів;

· кредити.

Коротко охарактеризуємо ці види фінансових ресурсів і джерела їх формування.

Прибуток - це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-якої форми власності та належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності. Прибуток - це найголовніша фінансова категорія на рівні підприємницьких структур, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Прибуток також є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави

Амортизаційні відрахування - це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення.

Обігові кошти - частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають в господарському обороті. До них належать кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т. п.), які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Бюджетні асигнування завжди мають суворо визначений порядок використання й можуть надаватися підприємству у формі:

· бюджетних інвестицій - виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва в пріоритетних напрямках, які впливають на ефективність економіки країни загалом;

· бюджетних кредитів - надаються підприємствам державного сектора економіки на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;

· державних дотацій - виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової кон' юнктури або політики держави;

· державних субсидій - виділення коштів із бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку.

· Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.

· Кредити - фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва.

· Кредит існує в двох формах:

· комерційний (товарний) кредит - це придбання товарів або послуг із відстрочкою платежу;

· банківський кредит - позичка від банку або інших установ у грошовій формі під певний відсоток.

Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру підприємства, виду його діяльності, обсягів виробництва. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більшим є обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів та їх ефективне використання визначають задовільний фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність і рентабельність. З огляду на це, найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найкращого їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства.

За нинішніх економічних умов багато підприємств України неспроможні власним коштом здійснювати технічне оновлення виробничих потужностей. У зв'язку з цим об'єктивно виникає потреба розвитку лізингового бізнесу, що зумовлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств.[2]

Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "брати в оренду". Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна лізингодавець надає користувачу лізингоодержувачу фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач. З економічного погляду лізинг можна порівнювати із банківським кредитом, який надається на придбання основного капіталу. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізинго-одержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави).

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства. Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає в оперативному розв'язанні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їхнє тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки. Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що його можна віднести до основного капіталу, яке не заборонене до вільного продажу на ринку і щодо якого немає обмежень на передавання в лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу: об'єкти оренди державного майна, за винятком окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором. Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором. Постачальник лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать: страхові компанії; брокерсько-дилерські фірми; сервісні центри з обслуговування машин та устаткування; інші посередники. Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

Для кожного з учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги. Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Отже, скорочується можливість "заморожування" капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний кредит.

Підприємство, що прагне отримати основні засоби на умовах кредиту- оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів: підготовка та обґрунтування лізингового проекту; юридичне оформлення лізингової угоди; виплата лізингових платежів; повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Підприємство подає до лізингової компанії: заяву, економічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв'язку з тим, що лізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить насамперед перспективний фінансовий стан підприємства лізинго одержувача.

Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Майно передається в лізинг тільки після укладання лізингоодержувачем договору страхування об'єкта лізингу на користь лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити підгримування в належному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповідних лізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають: суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу; платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застраховано лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий і оперативний. Як при фінансовому, так і при оперативному лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, за яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Оперативний лізинг - це вигідний та зручний спосіб фінансування, за якого лізингова компанія купує у постачальника обладнання та передає його у тимчасове користування лізингоодержувачу на обумовлених сторонами умовах, з наступним переходом права власності на дані об'єкти до лізингоодежувача. Як правило, термін оперативного лізингу коротший, ніж нормативний термін служби предмету лізингу, а лізингові платежі не покривають повної вартості предмету лізингу.

За оперативним лізингом, лізингодавець зобов'язаний обліковувати об'єкт лізингу у себе на балансі як основний засіб, утримувати його на праві власності та нараховувати амортизацію на цей об'єкт. Лізингоодержувач має право відносити на валові витрати суму лізингових платежів і зменшувати суму прибутку до сплати податку на прибуток підприємств.

Оперативний лізинг надає для лізингоодержувача можливість позабалансового фінансування, забезпечує гнучке керування рухом грошових коштів, не ставить під погрозу існуючі кредитні відносини; на предмет лізингу не може бути накладене стягнення третіх осіб; предмет лізингу не може бути об'єктом податкової застави; нарощування обсягу виробництва за рахунок відновлення основного капіталу високопродуктивною технікою, а також впровадження нових технологій.

Фінансовий лізинг - це лізинговий договір, в якому передбачено виплату за період дії договору суми, що дорівнює повній амортизації машин і устаткування, або не менше 60% вартості об'єкта лізингу. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупається ним за залишковою вартістю.

Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основного капіталу такого орендодавця. Основний капітал, переданий у фінансовий лізинг, включається до складу основного капіталу орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти: виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування; орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу з виробником і стає власником устаткування; орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі. Це традиційна і найпоширеніша форма проведення лізингової операції, яку повністю фінансує орендодавець, і тому її називають прямою лізинговою операцією - прямим лізингом.

Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, який фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.

При фінансовому лізингу лізингоодержувач: зараховує об'єкт лізингу на свій баланс; нараховує амортизацію; одержує податковий кредит відразу на всю вартість об'єкта лізингу (відсотки по фінансовому лізингу не обкладаються ПДВ і ставляться в повному обсязі на валові видатки не залучає додатковий позиковий капітал і в балансі підприємства лізингоодержувача підтримується оптимальне співвідношення власного й позикового капіталів; одержує безкоштовну розстрочку на весь період лізингу по видатках, пов'язаним з обслуговуванням предмета лізингу.

При оформленні договору лізингу не потрібно додаткового фінансового забезпечення. На предмет лізингу не може бути накладене стягнення третіх осіб. Предмет лізингу не може бути об'єктом податкової застави. При цьому здійснюється обов'язкове страхування переданого майна. Оформляється один договір - фінансового лізингу (у випадку включення страхування в лізингові платежі).

Підприємство-лізингоодержувач припиняє сплачувати лізингові платежі після закінчення терміну чинності лізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право: повернути обладнання лізингодавцеві; поновити або укласти нову лізингову угоду; придбати обладнання за залишковою вартістю. Спосіб дальшого використання лізингового майна залежить від напрямків інвестиційної стратегії підприємства. Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності підприємств.[3]

1.3 Амортизація як джерело коштів для оновлення виробничих потужностей

Амортизація -- це процес перенесення вартості основних засобів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів в амортизаційному фонді. Амортизаційний фонд накопичується підприємствами поступово і використовується для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру накопичення коштів.

Відповідно до діючого Податкового Кодексу об'єктами амортизації вважаються і, відповідно, підлягають амортизації:

· витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

· витрати на самостійне виготовлення основних засобів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

· витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

· витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

· капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту;

· вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань визначають за допомогою річних норм амортизації.

Норма амортизації -- це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношення частини основних засобів.

Норми амортизації, які застосовують на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних засобів.

Величину щоквартальних амортизаційних відрахувань визначають як суму добутків первісної вартості об'єктів основних засобів на відповідні норми амортизації. Річна норма амортизації об'єкта (групи) основних засобів залежить від вибраного підприємством метода амортизації.

1.4 Методи нарахування амортизації

Різні методи амотризації використовуються для розрахунку амортизації в різних сферах життя бо використовувати промілінійний метод недоцільно використовувати для амортизації станка для амортизації станків використовуєть ся виробничий метод бо він точніше зможе зробити розрахунок амортизації.

Прямолінійний метод нарахування амортизації

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується к очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

А_річна = АВ / Т (1.1)

АВ - амортизаційна вартість

Т - термін корисного використання об'єкта основних засобів;

Метод зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Залишкова вартість - це різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу у попередніх періодах.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Річна сума амортизації визначається за формулою:

АВ = 3_в х Н_а (1.2)

АВ - амортизаційна вартість

Н_а - норма амортизації;

З_в - залишкова вартість;

Залишкова вартість об'єкта:



З_в = П_в - ?З (1.3)

З_в - залишкова вартість;

П_в- первісна вартість;

?З - сума нарахованого зносу у попередніх періодах;

Норма амортизації визначається так:

(1.4)

АВ - річна сума амортизації;

ПВ-початкова вартість

Т - термін корисного використання об'єкта основних засобів;

Л_в - ліквідаційна вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

( 1.5)

Т - термін корисного використання об'єкта основних засобів;

ЗВ до рівня ліквідаційної вартості:

; (1.6)

АВ - амортизаційна вартість

НА - норма амортизації

Прямолінійний метод (виробничий).

Виробничий метод базується на припущенні, що об'єкт ОЗ амортизується тільки під час його використання. Місячна сума амортизації (А_міс) визначається за формулою:

А_міс = Ч (1.7)

- місячний обсяг виготовленої продукції

- виробнича ставка амортизації

Н_в.а. = АВ/ В_очік (1.8)

В_очік - загальний обсяг продукції, що планується виготовити за весь строк корисного використання об'єкта ОЗ.[5]



2. Нарахування амортизації на основні засоби підприємства різними методами

2.1 Визначення первісної та ліквідаційної вартості основних засобів

Згідно вихідних даних відомо що підприємство придбало обладнання вартістю 24800 грн., а витрати на транспортування і монтаж становили 2200 грн, а ліквідаційна вартість планується на рівні 2500 грн, строк корисного

використання обладнання 5 років, очікується, що за ввесь строк користного використання обладнання виготовить 24 тис.од продукції:

1 рік - 4 тисячі од. продукції;

2 рік - 5 тисяч од. продукції;

3 рік - 6 тисяч од. продукції;

4 рік - 5 тисяч од. продукції;

5 рік - 4 тисячі од. продукції.

Однак, для початку необхідно встановити розмір первісної вартості обладнання.

ПВ = 24800 + 2200 = 27000 грн;

Саме за цією сумою обладнання буде введено в експлатацію та буде обліковуватися у бухгалтерській звітності.

Ліквідаційна вартість (ЛВ) - це сума коштів, яку підприємство очікує отримати при ліквідації основних засобів після закінчення терміну їх експлуатації, за вирахуванням витрат, пов'язаних з їх ліквідацією. Згідно з вихідними даними до курсової роботи, відомо, що ЛВ = 2500 грн.

Вартість, яка амортизується (АВ) - це різниця між первісною (або переоціненою) та ліквідаційною вартістю основних засобів. Отже,

АВ = ПВ - ЛВ = 27000 - 2500 = 24500 грн.

Для забезпечення нормального відтворення основних засобів достатньо відшкодувати лише вартість, яка амортизується.



2.2 Розрахунок амортизаційних відрахвуань прямолінійним методом

Використання найпростішого з методів нарахування амортизації - прямолінійного, передбачає, що протягом усього терміну використання об'єкта основних засобів сума амортизаційних відрахувань буде однаковою (рівномірною). Таким чином, за прямолінійним методом річна сума амортизації визначається шляхом ділення вартості, яка амортизується (АВ) на строк корисного використання об'єкта основних засобів (Т):

А_річна = АВ / Т = 24500 / 5 = 4900 грн.

Тобто, щороку підприємство буде нараховувати (та списувати) на вказане обладнання 4900 грн.

Прямолінійний метод нарахування

Таблиця 2.1

Рік використання обладнання	Нарахована сума амортизаційних відрахувань, грн	Залишкова вартість обладнання, грн.
1	4900	19600
2	4900	14700
3	4900	9800
4	4900	4900
5	4900	0



2.3 Розрахунок суми амортизаційних відрахувань за методом зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості

За методом зменшення залишкової вартості річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації (Nа):

;

При використанні методу зменшення залишкової вартості передбачається обов'язкова наявність ліквідаційної вартості на обладнання, що буде амортизоване.

Норма амортизації - це відношення щорічного розміру амортизаційних відрахувань до їх залишкової вартості, виражене у відсотках.

Норму амортизаційних відрахувань при застосуванні цього методу

визначаємо за допомогою формули:

де ЛВ - ліквідаційна вартість;

ПВ - первісна вартість;

- норма амортизаційних відрахувань.

;

В першому році використання нашого обладнання має бути амортизована така сума:

Сума амортизаційних відрахувань у другому році становить:

Сума амортизаційних відрахувань у третьому році становить:

Сума амортизаційних відрахувань у четвертому році становить:

Сума амортизаційних відрахувань у пятому році становить:

Тому, загальна сума накопичених амортизаційних відрахувань за п'ять років становить:

Нарахування амортизаційних відрахувань методом зменшення залишкової вартості

Таблиця 2.2

Рік використання обладнання	Нарахована сума амортизаційних відрахувань, грн	Залишкова вартість обладнання, грн.
1	10224.36	16775.64
2	6352.6	10423.04
3	3947	6476.04
4	2452.35	4023.69
5	1523.69	2500

За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта основних засобів і подвоюється:

(2.3)

де - Т кількість років корисного використання об'єкта основних засобів;

- нарахована амортизація.

Таким чином: при застосуванні цього методу залишкова вартість під час ліквідації основних засобів не враховується і розмір амортизаційних відрахувань останнього року обмежений сумою необхідної до зменшення ЗВ до рівня ліквідаційної вартості:

; (2.4)

(НА - сума накопичених амортизаційних відрахувань за попередні роки корисного використання об'єкта основних засобів).

При використанні цього методу для визначення річної суми амортизаційних відрахувань скористаємось формулою:

; (2.5)

Відрахування у 1 рік складають:

Відрахування у 2 рік складають:

Відрахування у 3 рік складають:

Відрахування у 4 рік складають:

При нарахуванні амортизації за допомогою методу прискореного зменшення залишкової вартості ліквідаційна вартість основних засобів не враховується.

Розмір амортизаційних відрахувань останнього року обмежений сумою, необхідною для зменшення залишкової вартості до рівня ліквідаційної вартості, а отже сума відрахуваннь у 5 рік складе:

Нарахування амортизації методом прискореного зменшення залишкової вартості

Таблиця 2.2

Рік використання обладнання	Нарахована сума амортизаційних відрахувань, грн.	Залишкова вартість обладнання, грн.
1
2
3
4
5	999.2

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації машин, обладнання і транспортних засобів.



2.4 Кумулятивний метод нарахування амортизаційних відрахувань

За використання кумулятивного методу нарахування амортизації, річна сума амортизації визначаєтьcя як добуток вартості, якa амортизується, тa кумулятивного коефцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розрахoвується діленням кількості років, щo залишаються дo кінця строку корисного використання oб'єкта основних засобів, нa суму числа років йогo корисного використання.

(2.6)

(2.7)

де і - рік корисного використання об'єкта основних засобів;

Т-і+1 - кількість років, що зменшаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобі

Уі - сума числа років його корисного вик ористання.

Кумулятивний коефіцієнт першого року за вказаним обладаннм становитиме:

,

Відповідно, А_{1 року} = 27000 / 3 = 9000грн.

Кумулятивний коефіцієнт другого року становитиме:

А_{2 року} = 27000 Ч = 7200грн.

Кумулятивний коефіцієнт третього року становитиме:

А_{3 року} = 27000 Ч = 5400грн.

У четвертому році:

,

А_{4 року} = 27000 Ч = 3600грн.

У п'ятому році:

А_{5 року} =27000 Ч = 1800грн.

Нарахування амортизації відрахувань кумулятивним методом

Таблиця 2.3

Рік використання обладнання	Нарахована сума амортизаційних відрахувань, грн	Залишкова вартість обладнання, грн.
1	9000	18000
2	7200	10800
3	5400	5400
4	3600	1800
5	1800	2500

Кумулятивний метод належить до групи прискорених методів амортизації.

Методи зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний відносяться до прискорених методів, використання яких дає змогу швидшими темпами відшкодувати знос основних засобів. Отже, всі принципові особливості цієї групи подібні та полягають у тому, що значна частка амортизаційних відрахувань накопичується протягом перших років експлуатації.



2.6 Розрахунок амортизаційних відрахувань виробничим методом

Розрахунок амортизаційних відрахувань виробничим методом Виробничий метод базується на припущенні, що об'єкт ОЗ амортизується тільки під час його використання. Місячна сума амортизації (А_міс) визначається за формулою:

А_річ = Ч (2.8)

- місячний обсяг виготовленої продукції

- виробнича ставка амортизації

Н_в.а. = АВ/ В_очік (2.9)

В_очік - загальний обсяг продукції, що планується виготовити за весь строк корисного використання об'єкта ОЗ.

Тобто амортизаційна вартість визначається за формулою

(2.10)

Використовуючи умови нашого прикладу, розрахуємо річну суму амортизації (Аріч)

Аріч = АВ (2.11)

(2.12)

Нарахування амортизації виробничим методом

Таблиця 2.4

Рік використання обладнання	Нарахована сума амортизаційних відрахувань, грн	Залишкова вартість обладнання, грн.
1	2	3
1	371.68	26628,32
2	430.06	26198,26
3	517.55	25680,71
4	416.50	25264,21
5	332.97	24931,24

Є 5 видів амортизації які використовуються для розрахунку в різних сферах та різних ситуаціях неможливо зробити так щоб один метод може використовуватися в схіх галузяг та ситуаціях для цого я на практиці зобразив як розраховуваеться амортизація різними методами.



Висновок

Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва, ініціативи.

Необхідною умовою реалізації основної мети будь-якого виробництва є одержання максимального прибутку на вкладений капітал, зокрема на основний капітал. Основний капітал - це вкладення коштів з довгостроковою метою в основні засоби, фінансові інвестиції, нематеріальні активи.

Постановка завдання Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств") Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податків протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про інші необоротні матеріальні активи і розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначаються П (С) БО 7.

Основна частина Під впливом часу, сил природи та в процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Вони втрачають свої первинні фізичні якості, знижуються їх техніко - експлуатаційні можливості, в результаті зменшується реальна балансова вартість основних засобів.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується (первісна мінус ліквідаційна вартість), необоротних активів упродовж строку їх корисного використання (експлуатації).

Особливостями обліку основних засобів є правильність і своєчасність нарахування амортизації і зносу основних засобів. Нарахування амортизації повинні проводитись відповідно до чинного законодавства.

Слід враховувати особливості нарахування амортизації основних засобів, представлених на рис. 1.

Нарахування амортизації проводиться із застосуванням наступних методів:

· 1) прямолінійний метод;

· 2) метод зменшення залишкової вартості;

· 3) кумулятивний метод;

· 4) метод прискореного зменшення залишкової вартості;

· 5) виробничий метод;

Прямолінійний метод застосовують для амортизації ОЗ, знос яких не залежить від обсягу виробництва (будівлі адміністративного призначення, виробничі цехи). Переваги: простота розрахунку амортизації; можливість рівномірного розподілу амортизації в кожному звітному періоді, що зручно для зіставності собівартості продукції, яка випускається, з доходами від її реалізації. Недоліки: не враховується моральний знос ОЗ і чинник зростання витрат на ремонт у міру їх експлуатації.

Метод зменшення залишкової вартості застосовують тільки тоді, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості. А також коли потрібно накопичити кошти з метою заміни ОЗ у випадку їх морального старіння та інфляції. Переваги: упродовж перших років експлуатації об'єкта за допомогою нарахування амортизації накопичується значна сума коштів, необхідних для відновлення ОЗ. Недоліки: метод базується на порівняно складних математичних розрахунках і через це є не дуже зручним у використанні.

Кумулятивний метод застосовують, якщо продуктивність обладнання в перші роки експлуатації значно вища, ніж у наступні Недоліки: сума зносу часто не узгоджується ні з фактичним використанням ОЗ, ні з обсягом виробленої продукції.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовують, якщо продуктивність обладнання в перші роки експлуатації значно вища ніж у наступні.

Виробничий метод застосовують у випадку, коли інтенсивність використання об'єкта впливає на його експлуатаційні властивості і коли можливо визначити фактичний обсяг виробництва. Переваги: простота та раціональність розрахунку. Недоліки: неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того чи іншого активу.

У діючій системі бухгалтерського обліку сума зносу основних засобів відповідає на запитання: скільки всього нараховано амортизації на всі об'єкти основних засобів, які є у розпорядженні підприємства на дату звітного балансу (на цю суму вартість основних засобів зменшується).

Але вона не відповідає на запитання про розмір суми амортизації, яка може бути використана на капітальні вкладення, бо бухгалтерський облік не передбачає відображення зменшення суми зносу основних засобів, якщо за рахунок амортизаційних коштів здійснено капітальні витрати за період до звітної дати.

Таким чином, щоб ефективно і грамотно управляти розміщенням капіталу між основними засобами та іншими активами, підприємство має розподіляти суму накопиченого зносу основних засобів на частину, яка вкладена в основні засоби, і частину, яка є джерелом формування оборотних активів. І якщо має місце перевищення витрат на капітальні вкладення понад "вільні" амортизаційні кошти і понад інші джерела, які на це призначені (йдеться перш за все про прибуток, реінвестований на приріст основних засобів), підприємство опиняється у скрутному фінансовому стані через брак коштів для створення оборотних активів.[6]

Джерела

1)Виробнича потужність фірми [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://helpiks.org/7-94932.htm.

2)Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://pidruchniki.com/ 18111210/ finansi/ finansovi_resursi_pidpriyemstv_sklad_harakteristika.

3)Лізингове кредитування підприємств [Електронний ресурс]. Режим доступу доресурсу: https://pidruchniki.com/ 84358/ ekonomika/ lizingove_ kredituvannya _ pidpriyemstv.

4) Амортизація як інструмент відтворення основних засобів та джерело формування фінансових ресурсів: поняття, методи нарахування [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://pidruchniki.com/ 1534122064 71 8/ ekonomika/amortizatsiya_instrument_vidtvorennya_osnovnih_zasobiv_dzherelo_formuvannya_finansovih_resursiv_ponyattya_metodi.

5) Амортизація як інструмент відтворення основних засобів та джерело формування фінансових ресурсів: поняття, методи нарахування [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://pidruchniki.com/ 1534122 064718/ ekonomika/amortizatsiya_instrument_vidtvorennya_osnovnih_zasobiv_dzherelo_formuvannya_finansovih_resursiv_ponyattya_metodi.

6) Амортизація основних засобів: особливості нарахування. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://ru.osvita.ua/ vnz/reports/ accountant /16419/.

Размещено на Allbest.ru