Статистика житлових умов

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в практичній значущості статистики житлових умов і побутового обслуговування населення.

Статистика житлових умов повинна давати всебічну та об'єктивну інформацію про житловий фонд і житлові умови населення, необхідну, зокрема, для проведення житлової політики, тобто розробки державою комплексу заходів, спрямованих на задоволення потреб у житлі, останнє досягається за допомогою рішення статистикою наступних завдань: надання відомостей про забезпеченість населення житлом, комунальним та побутовим обслуговуванням.

На сучасному етапі соціально-економічних реформ проблеми стабілізації і підвищення рівня і якості життя населення стали центральними. Від їх рішення багато в чому залежать спрямованість і темпи подальших перетворень, і, в кінцевому рахунку, політична стабільність у суспільстві. Підвищується роль різнобічних досліджень в області якості життя як наукової основи державних заходів, що сприяють забезпеченню найбільшої соціальної ефективності економічних процесів.

Серед найважливіших напрямів соціально-економічних перетворень в країні виділяється реформування і розвиток житлової сфери, створює необхідні умови для життєдіяльності людини. Провідними галузями у складі даної сфери є житлове будівництво та житлове господарство, які забезпечують відтворення і утримання житлового фонду, а також доведення житлово-комунальних послуг (ЖКП) до безпосередніх споживачів.

У Україні рівень розвитку житлової сфери не відповідає висунутим вимогам; покладені на неї завдання виконуються далеко не в повній мірі, що в значній мірі впливає на зниження якості життя населення. У зв'язку з цим реформа житлово-комунального господарства (ЖКГ) стає однією з найгостріших економічних і соціальних проблем. Причина в тому, що вона продовжується вже більше десяти років і поки що, на думку переважної частини населення, не принесла істотних результатів, крім безперервного зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Тому реформа ЖКГ і пов'язані з нею процеси є постійним джерелом соціальної напруги в суспільстві. У ході реалізації реформи дуже чітко проявилося протиріччя між цілями реформи і соціальними наслідками, які вона викликає.

Фактичний стан побутової інфраструктури катастрофічно погіршується, система життєзабезпечення населення руйнується, і стає все більш очевидним, що вирішити цю макроекономічну проблему за рахунок тільки переходу на стовідсоткову оплату населенням житлово-комунальних послуг вельми проблематично.

Мета роботи: розглянути статистику житлових умов і побутового обслуговування населення, забезпечення громадян житлом за рахунок розвитку житлового будівництва, змін його структури, збільшення обсягів реконструкції.

Завдання: розглянути задачі статистики джерела даних, характеристику житлових умов, статистику розвитку побутового населення, дії держави щодо підтримки житлового фонду.

Об'єктом дослідження є адміністративно-територіальний устрій України.

Предметом дослідження є житлові проблеми адміністративно територіального устрою в Україні.

Методами дослідження є порівняння, статистичне спостереження, статистичне зведення та групування, вибірковий метод різних економічних районів за наявними на їхній території житлових площ, їх стан, розміри та фінансування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Сутність, значення, особливості, класифікація житлових умов

Житловий фонд-- сукупність всіх житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціалізовані будинки (гуртожитки, готелі-притулки, будинки маневреного фонду, житлові приміщення з фондів житла для тимчасового поселення змушених переселенців та осіб, визнаних біженцями, житлові приміщення з фонду житла для тимчасового поселення громадян, які втратили житло в результаті звернення стягнення на житлове приміщення, яке придбане за рахунок кредиту банку або іншої кредитної організації яких засобів цільової позики, наданого юридичною особою на придбання житла, і закладено у забезпечення повернення кредиту або цільової позики, спеціальні будинки для самотніх людей похилого віку, будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів та інші), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в інших будівлях, придатні для проживання.

Житловий фонд являє собою складний інженерний комплекс, який складається з житлових будинків, систем водопостачання та водовідведення, теплоенергетичного обладнання; автоматичних засобів управління та експлуатації; різноманітних мереж комунікацій; протипожежного, ліфтового, санітарно-технічного та іншого устаткування.

Житлово-комунальні послуги-- результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Вироблення та виконання житлово-комунальних послуг регламентуються стандартами, нормативами, нормами і правилами, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Комунальні послуги -- результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні: холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством.

Поліпшення житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення, а, отже, на демографічну ситуацію. [1, c. 112]

Житлова політика повинна включати організацію допомоги на утримання і ремонт житла сім'ям, які її потребують. Статистика відіграє провідну роль з виявлення диференціації житлових умов населення, визначення категорій мешканців, які потребують підтримки з коштів бюджету. При цьому плата за утримання житла для всіх мешканців повинна поетапно підвищуватиметься до рівня, коли будуть повністю покриватися витрати паралельно з відповідним збільшенням прямих цільових соціальних виплат певним групам. Тарифи за комунальні послуги повинні грунтуватися на законах ціноутворення в умовах природних монополій. Можливо вплив на тарифи і деякої структурної перебудови шляхом виділення з природних монополій окремих елементів з метою розвитку конкуренції, стримує зростання тарифів, акціонування деяких комунальних служб з встановленням чіткого контролю за їх роботою. Все більш важливою функцією комунальних служб стають прибирання територій та сходових клітин, утилізація і переробка побутових відходів, організація поховань. Так, в бюджетах міст Німеччини фінансування цих видів діяльності складає в середньому 12%. Інформація про результати діяльності комунальних служб міститься в представленій ними звітності.

Для вирішення завдань обслуговування та фінансування житлового фонду повинно бути організовано забезпечення відомостями по регіонах і муніципалітетам. Статистика повинна відображати розвиток конкуренції в сфері обслуговування житлового фонду, формування реальних договірних відносин у житлово-комунальному господарстві.

Житловою площею вважається площа житлових кімнат у житлових Будинках і приміщеннях. Загальна (корисна) площа визначається як сума площ житлових і підсобних приміщень, розташованих усередині квартир: кухонь, передніх, внутрішньоквартирних коридорів, санвузлів, ванних або душових, гардеробних кімнат, комор, вбудованих шаф, а також мансард, мезонінів, критих лоджій, веранд, опалювальних і придатних для проживання. У гуртожитках до підсобних приміщень, крім перерахованих, належать приміщення культурно-побутового призначення та медичного обслуговування.

При оцінці комфортабельності житлового фонду має значення співвідношення житлової і загальної площ: висока питома вага житлової площі свідчить про низьку комфортабельності житла, низький - може свідчити як про погану плануванні, недостатності житлової площі, так і про високу комфортабельності житлового фонду.

Житловий фонд враховується за типами житлових приміщень. Статистика виділяє такі типи житлових приміщень: індивідуальний будинок, окрема квартира, загальна (комунальна) квартира, гуртожиток робітників, службовців, учнів, будинок-інтернат для престарілих та інвалідів, дитячий будинок і т.д., інші інституційні установи, інше житлове приміщення, відсутність удома. [2, c. 78]

Житловий фонд може групуватися і за типами розселення: житловий фонд з поквартирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу, гуртожитках ліжкового типу, житловий фонд в бараках, підвалах і напівпідвалах. Очевидно, що таке угруповання швидше відображає похмуру картину розподілу житлового фонду в недавньому минулому і може бути не цілком актуальна для сьогодення. З цих позицій цікавіше в житловому фонді виділяти площа квартир з поліпшеним плануванням і т. д.

Житлове будівництво є основним джерелом поповнення житлового фонду. Воно здійснюється державними і недержавними підприємствами і організаціями, житлово-будівельними кооперативами, індивідуальними забудовниками за допомогою бюджетних коштів, іпотеки, особистих коштів громадян та інших джерел фінансування. Рік від року зростає питома вага житлового будівництва за рахунок коштів населення і за допомогою кредиту.

Забезпеченість населення житлом:

1) житлова площа в середньому на одного мешканця, кв. м / чол.;

2) загальна площа в середньому на одного мешканця, кв. м / чол.;

3) чисельність населення, що проживає:

* в окремій квартирі;

* в комунальній квартирі;

* в окремому будинку або його частини:

* в гуртожитку;

4) те ж у% до всіх жителів;

5) середня площа окремої квартири, кв. м / квартира;

6) середня кількість жителів на одну кімнату, чол. / кімната;

7) кількість домогосподарств, які перебувають на обліку для отримання муніципального житла (абсолютне і у% до загальної кількості домогосподарств);

8) кількість сімей біженців і вимушених переселенців, які потребують житло.

Потреба в житлі відноситься до числа первинних життєвих потреб людини. Основна функція житла - забезпечити людині сприятливе середовище проживання. У міру розвитку суспільства розширювалися функції житла. Сьогодні оселя - місце ведення домашнього господарства, спілкування, відпочинку, сімейного виховання дітей, нерідко і місце навчання, трудової та дозвільної діяльності членів домогосподарства, місце споживання ними матеріальних і культурних благ, а також захисту людини від соціальних та інформаційних перевантажень.

Житло, включений у систему комунального та побутового обслуговування населення, становить середовище проживання людини, визначальну якість життя, В умовах ринкової економіки житло виступає як товар тривалого користування. Воно індукує широкий додатковий попит (на меблі, килими, посуд, побутову техніку і т.д.) і стимулює розвиток багатьох галузей економіки. Будучи дорогим товаром, житло є одним з найважливіших чинників стимулювання заощаджень населення, формування інвестиційних ресурсів.

Перетворення житлово-комунального господарства в беззбитковий сектор економіки можливе лише за рахунок повного покриття витрат житлово-комунальної сфери відповідними платежами населення. У перехідний період важливо забезпечити соціальну підтримку незахищених верств населення. Тому в рамках житлово-комунальної реформи велике значення має програма житлових субсидій (компенсацій) з оплати житла і комунальних послуг.

У розвинених країнах домогосподарства із середніми доходами витрачають на оплату житла і комунальні послуги в середньому 25-30% свого доходу. У концепцію житлово-комунальної реформи була закладена мета довести частку витрат середньої української родини на оплату житла та комунальних послуг з 3% її доходу до 25%, щоб при цьому сім'я сплачувала 100% витрат житлово-комунального господарства на утримання і обслуговування займаного нею житла. Передбачається досягнення цієї мети в 2014-2015 рр. [12, c. 11]

Відповідно до здійснюваної житлово-комунальною реформою ростуть ставки оплати житла і тарифи за комунальні послуги. За відсутності чіткої тенденції зростання реальних грошових доходів населення зростання оплати житла і комунальних послуг створює труднощі середньозабезпеченим верствам населення, які не можуть претендувати на субсидії з оплати житлово-комунальних послуг.

З розвитком ринкових відносин можуть посилюватися відмінності в житлових умовах населення в значній мірі під впливом зростання квартирної плати та впливу останньої на забезпеченість житлом. Цей процес може бути визначений кількісно за допомогою вимірювання взаємозв'язку між рівнем оплати житла і забезпеченістю житлом, а також методами багатовимірної класифікації домогосподарств на основі таких ознак, як рівень забезпеченості житлом, розмір душового грошового доходу, соціально-професійна група економічно активних членів домогосподарства, число утриманців , або коефіцієнт сімейної навантаження, і т. д.

Житлова політика повинна включати організацію допомоги на утримання і ремонт житла сім'ям, які її потребують. Статистика відіграє провідну роль з виявлення диференціації житлових умов населення, визначення категорій мешканців, які потребують підтримки з коштів бюджету. При цьому плата за утримання житла для всіх мешканців повинна поетапно підвищуватиметься до рівня, коли будуть повністю покриватися витрати паралельно з відповідним збільшенням прямих цільових соціальних виплат певним групам. Тарифи за комунальні послуги повинні грунтуватися на законах ціноутворення в умовах природних монополій. Можливо вплив на тарифи і деякої структурної перебудови шляхом виділення з природних монополій окремих елементів з метою розвитку конкуренції, стримує зростання тарифів, акціонування деяких комунальних служб з встановленням чіткого контролю за їх роботою. Все більш важливою функцією комунальних служб стають прибирання територій та сходових клітин, утилізація і переробка побутових відходів, організація поховань. Так, в бюджетах міст Німеччини фінансування цих видів діяльності складає в середньому 12%. Інформація про результати діяльності комунальних служб міститься в представленій ними звітності.

Для вирішення завдань обслуговування та фінансування житлового фонду повинно бути організовано забезпечення відомостями по регіонах і муніципалітетам. Статистика повинна відображати розвиток конкуренції в сфері обслуговування житлового фонду, формування реальних договірних відносин у житлово-комунальному господарс

Кімната-- простір житла, обмежений стінами, площа якого не менше 4 м2. Кімнатою вважаються спальня, вітальня, їдальня, житлові мансарди.

Підсобні приміщення -- це приміщення кухні, ванної кімнати та душової, санвузла, квартирного коридору або прихожої, вбудованих у квартири кладових чи шаф (у гуртожитках -- це також приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування).

За формами власності розрізняють житлові фонди: державний, комунальний, колективний і приватний.

Державний житловий фонд-- фонд державних установ, підприємств та організацій, який належить їм на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Комунальний житловий фонд-- фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Колективний житловий фонд-- фонд колективних і орендних підприємств, господарських товариств (житлово-будівельні та житлові кооперативи), об'єднань недержавних підприємств, релігійних організацій, політичних партій, об'єднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд -- житлові будинки, приватизовані квартири, власниками яких є фізичні особи (громадяни).

За типами житлових помешкань виділяють:

· індивідуальний будинок;

· окрему квартиру;

· комунальну квартиру;

· гуртожиток;

· інше житлове приміщення.

За типами розселення розрізняють житловий фонд з поквартирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу та ін.

В статистиці проводять аналіз руху житлового фонду за допомогою характеристик його зміни, серед яких виділяють такі:

1) показники збільшення житлового фонду:

-- обсяги і вартість загальної житлової площі введених в експлуатацію житлових будинків за рахунок будівництва протягом звітного періоду в цілому по країні та в розрізі регіонів. При цьому проводять групування за джерелами фінансування, типами місцевості, формами власності;

-- кількість і середній розмір споруджених квартир;

-- показники перебудови й переобладнання нежитлових помешкань на житлові.

2) показники зменшення житлового фонду в цілому по країні і по регіонах у розрізі основних причин зменшення (знесення житла, знищення в результаті стихійних лих, внаслідок відселення мешканців з аварійних будинків, переобладнання житлових помешкань на нежитлові тощо).

Якість житлових умов аналізується за допомогою характеристик забезпеченості населення житлом і благоустроєм житла.

1.2 Інформаційна база щодо вивчення житлових умов

Джерелами інформації про житлові умови населення є державна й відомча статистична звітність, дані спеціальних обстежень та переписів населення. Так, вибіркові обстеження умов життя домогосподарств розкривають вид власності на житло, кількість кімнат, розміри загальної і жилої площі, обладнання житла, витрати на оплату житлово-комунальних послуг тощо. Окремим напрямком дослідження є аналіз умов життя сімей--учасниць Програми житлових субсидій [10, с. 56]. Крім того, в межах програми вибіркових обстежень передбачено проводити одноразові тематичні опитування. У 2005 р. таке опитування стосувалося витрат домогосподарств на будівництво та ремонт житла і господарських будівель.

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі.

Джерелами даних служать, перш за все, державна і відомча статистична звітність, а також дані мікроперепісі, спеціальних обстежень і переписів населення.

Проведення житлово-комунальної реформи потребувало нових даних, які містять відомості про надання громадянам субсидій на оплату житла та комунальних послуг нормативам, кількість сімей, які отримують субсидії на оплату житла та комунальних послуг, а також фактичні обсяги фінансування, виділені на дотації житлово-комунальному господарства (по житлу та ресурсозабезпечення), у тому числі з федерального бюджету.

Відомості про житлові умови населення отримують в ході дане ремінних статистичних переписів населення, спеціальних обстежень.

Характеристики житлових умов домогосподарств передбачають: виділення тих, хто знімає кут, житлове приміщення; облік бездомних; число займаних кімнат або частину кімнати, розмір житлової площі.

Спеціальні обстеження організовуються для комплексного вивчення взаємодії житла і всього середовища проживання людини.

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі.

Джерелами статистичного вивчення житлового фонду є звіти житлових організацій, інвентаризація та переписи (або одночасні обліки) житлового фонду.

Держкомстатом затверджена форма статистичної звітності №1-житлофонд (наказ за №260 від 03.08.2000р.) «Звіт про житловий фонд», яка подається власниками житлового фонду або уповноваженими ними організаціями, за якими закріплено житловий фонд та установи, в оперативне управління яких передано житловий фонд; орендатори житлового фонду, бюро технічної інвентаризації та органи виконавчої влади в сільській місцевості - про житлові будинки, що знаходяться в приватній власності громадян.

Інформація про квартирну чергу та отримання житла міститься в статистичному звіті по формі №4-житлофонд, затвердженому Наказом Держкомстату України від 05.06.2000 року за №181.

Джерелом для показників обслуговування і фінансування житлового фонду є державна статистична звітність по формах №3-житлофонд, №1-субсидії (ЖКГ), №1-заборгованість (ЖКГ) та №1-прилади.

1.3 Методологічні підходи до проведення статистичного аналізу житлових умов

Забезпеченість населення житлом аналізується за допомогою наступної системи показників:

1) житлова площа в розрахунку на одного мешканця, м2/чол.;

2) загальна площа в розрахунку на одного мешканця, м2/чол.;

3) чисельність і структура населення, яке мешкає в житлових приміщеннях різного типу;

4) середня площа окремих квартир, м2/кв.;

5) середня чисельність осіб, що мешкають в одній кімнаті, чол./кім.;

6) загальна кількість і частка домогосподарств, які перебувають на квартирному обліку.

Показники середньої забезпеченості одного мешканця загальною та житловою площею є узагальнюючими характеристиками забезпеченості населення житлом. Вони використовуються для аналізу ступеня нерівномірності житлового забезпечення населення різних регіонів, міст, сільських поселень тощо і визначаються за формулою:

(3.1)

де Кз -- коефіцієнт забезпеченості загальною (житловою) площею одного жителя, м2/чол.;

Qз(ж) -- загальна (житлова) площа наявного житлового фонду, м2;

-- середньорічна чисельність постійного населення.

Наведений коефіцієнт дорівнює одиниці, якщо кожна особа або член домогосподарства має окрему кімнату для проживання (що є мінімальною нормою за міжнародних стандартів) [4, c. 40].

Показник середньої забезпеченості одного жителя площею покладений в основу розрахунку гігієнічного нормативу забезпеченості житлом, який застосовується як аргумент при взятті особи на квартирний облік, для реалізації права особи на приватизацію житла та ін. Він використовується також для проведення порівняльного аналізу ступеня відповідності фактичного рівня забезпеченості особи житлом гранично допустимим гігієнічним нормам проживання.

Згідно з Житловим кодексом в Україні встановлені гігієнічні нормативи.

Благоустрій є характеристикою якості житлового фонду. Розрізняють благоустрій населених пунктів і житлового фонду в цілому. Благоустроєними населеними пунктами вважаються такі, що мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу й сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод з житлових будинків і комунально-побутових підприємств.

В статистичних щорічниках публікується інформація, яка характеризує обсяги й питому вагу загальної житлової площі в структурі всієї площі житлового фонду, обладнаної водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, газом, гарячим водопостачанням, ванними, підлоговими електроплитами. Такі дані групуються також за типами місцевості.

Якість житлових умов населення аналізується за допомогою коефіцієнтів поліпшення житлових умов і благоустрою житла. Коефіцієнт поліпшення житлових умов визначається за формулою:

(3.2)

де Kж.у -- коефіцієнт поліпшення житлових умов;

Sо -- кількість домогосподарств, які одержали житло за рік;

Sп -- кількість домогосподарств, що перебували на квартирному обліку на кінець року.

Коефіцієнт поліпшення благоустрою житла визначається як відношення обладнаної загальної житлової площі протягом певного часу до загальної житлової площі, яка потребувала обладнання протягом того ж періоду.

Важливе місце в статистиці житлових умов належить вивченню ефективності житлово-комунального обслуговування населення. Такі показники є опосередкованими характеристиками благоустрою житла та індикаторами забезпечення нормальних умов життя людей.

Система показників житлово-комунального і побутового обслуговування населення складається з двох груп характеристик [4, c. 49]. Першу группу становлять показники розвитку житлово-комунальної інфраструктури:

· кількість населених пунктів, які надають населенню житлово-комунальні послуги за їх видами;

· протяжність водопроводів, тепломереж, електромереж та ін.;

· кількість артезіанських свердловин, насосних станцій тощо.

До цієї групи відносять також показники діяльності житлово-комунальних підприємств і організацій, які надають населенню відповідні послуги, а саме:

· кількість житлово-комунальних підприємств та організацій, які надають населенню послуги відповідного виду;

· обсяги наданих підприємствами й організаціями послуг для забезпечення житлово-комунального обслуговування населення;

· витрати житлово-комунальних підприємств і організацій на обслуговування житлового фонду;

· обсяги надходжень від населення за користування відповідними послугами.

Другу групу складають показники забезпеченості населення житлово-комунальними послугами, які характеризують доступність, споживання і витрати населення на житлово-комунальні послуги. Це показники:

· загальної чисельності й структури домогосподарств, які приєднані до мереж водопостачання, мають центральне опалення і забезпечені гарячим водопостачанням, обладнані газовими та електричними плитами, ваннами й підлоговими електроплитами та ін.;

· загальної чисельності і частки домогосподарств, які мають лічильники споживання води, тепла, газу;

· обсягів споживання населенням житлово-комунальних послуг за їх видами;

· витрат домогосподарств на житлово-комунальні потреби й тарифів на кожний вид послуг;

· загальної кількості і частки домогосподарств, які мають заборгованість за сплату житлово-комунальних послуг, та обсягів цієї заборгованості;

· загальної чисельності і частки домогосподарств, які отримують субсидії на сплату витрат за житлово-комунальні послуги (за видами) і використання газу та твердого палива.

Остання група показників використовується для оцінки ефективності впровадження Програми житлових субсидій, яка діє в Україні нині.

Пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг є державною соціальною гарантією. Їх розмір і критерії надання визначаються виключно законами України, як це передбачено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

При оцінці ступеня територіальної диференціації в забезпеченості житлово-комунальними послугами населення цікавим є застосування коефіцієнта конкордації, який дає можливість оцінити комплексність доступу населення до житлово-комунальних послуг у певному регіоні. Основу розрахунку цього коефіцієнта становить метод ранжування досліджуваних регіонів за рівнем житлово-комунального обслуговування, що відбиває таким чином місце кожного регіону за ступенем доступності житлово-комунальних послуг населенню.

Розрахунок експлуатаційних витрат на виробництво теплової енергії виробляється на основі наступних даних (табл. 1.3)

Таблиця 1.3 Вихідні дані для розрахунку

Показники	Одиниці виміру	Фактично за 2013 рік
1. Витрата палива (газу)	тис.куб.м	9948,438
2. Витрата електроенергії	тис.квт.ч	1430,456
3. Витрата води	тис.м 3	134804,29

Розрахунок витрат на газ

Фактичні витрати палива за газ на виробництво теплової енергії приймається за даними виробництва.

Витрати на газ визначаються за формулою:

З топ = V т · Ц т

де: V т - фактична витрата газу;

Ц т - ціна за 1 куб. м газу.

Розрахунок витрат на воду / каналізацію (стоки)

Витрати на воду / каналізацію розраховуються, виходячи з фактичних даних витрати води / каналізації за рік, і тарифів на споживання та промислові стоки.

З в / с = З в + З

Витрати на воду визначаються за формулою:

З в = V в · Т в

де: V в - фактичний витрата води, млн. м 3,

Т в - тариф за 1 м 3 води, грн;

Витрати на стоки (каналізацію) визначаються за формулою:

З з = V з · Т с

де: V с - фактичний обсяг стоків, млн. м 3;

Т з - тариф за 1 м 3 промислових стоків, грн.

Витрати на електроенергію визначаються за формулою:

З ел = V ел · Т ел

де: V ел - кількість споживаної енергії, млн. кВт. годину;

Т ел - тариф за 1 кВт. годину.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНО-ДОСЛІДНА ЧАСТИНА

2.1 Загальна характеристика території України як об'єкта дослідження

Житловий фонд України -- національне надбання багатьох поколінь людей і становить майже 25% основних засобів країни.

У повоєнний період наприкінці 40-50-х років при відбудові зруйнованих міст, селищ, промислових підприємств і всього народного господарства України проблема забезпечення житлом, в основному, вирішувалась шляхом будівництва дво-, три- поверхових будинків найпростіших архітектурних форм з місцевих будівельних матеріалів і конструкцій. При їх зведенні в наступний період отримали подальший розвиток і масове втілення швидкісні та поточні методи житлового будівництва.

В більшості великих та малих міст такі будинки збереглись до нашого часу. Вони займають, як правило, престижні, прилеглі до центрів міст території із зручним та надійним транспортним сполученням і повним складом об'єктів інженерної та соціальної інфраструктури. В той же час щільність забудови цих територій у 2,5-3,0 рази вище за сучасні нормативи. Фізичний стан конструктивних і інженерних систем цих будинків у більшості випадків потребує санації.

З розвитком індустріальних методів житлового будівництва на початку 60-70-х років у населених пунктах країни будувалися п'ятиповерхові будинки перших масових типових серій з цегли та в крупнопанельному і крупноблочному виконанні різної поверховості. Кількість таких будівель в загальному об'ємі житлового фонду міст України в наш час складає 10-39 %. Забудова міст п'ятиповерховими будинками здійснювалась, як правило, поточно-швидкісними методами у вигляді кварталів і мікрорайонів на вільних територіях.

Щільність забудови цих територій у 2,0-2,5 рази була вище за сучасні нормативи. Вказаний житловий фонд, який має переважно до 80% крупнопанельних, крупноблочних і цегляних будівель із так званими малометражними квартирами, призначений для заселення сім'ями.

На даний час очевидні суттєві недоліки архітектурних і містобудівних рішень п'ятиповерхових будинків і забудов, які вже не відповідають в достатній мірі життєзабезпечуючим якостям будівель.

По-перше, забудова подібними будівлями велась, як правило, без врахування містобудівного та історико-культурного значення ділянок, із тотальним ігноруванням природного ландшафту та архітектурних особливостей природного середовища забудови, що призвело врешті до деградації архітектурного обличчя міст.

По-друге, прийнята забудова п'ятиповерховими будівлями, з дотриманням санітарних відстаней між ними за умовами інсоляції, обумовила дуже низьку щільність жилої забудови, нераціональне використання земель в містах, збільшення витрат на інженерні комунікації та благоустрій територій, що забудовувались, та на прокладку магістралей і транспортних мереж.

По-третє, маємо очевидну невідповідність сьогоденню морально-естетичних вад п'ятиповерхової забудови. Фактично було запропоновано та реалізовано будівництвом єдиний тип секційного будинку, розроблений без врахування кліматичних поясів, історико-культурних і архітектурних традицій тих чи інших регіонів. Як наслідок, невиразний за архітектурою зовнішній вигляд таких будинків і кварталів, що з них формуються. Низький рівень будівельно-оздоблювальних робіт став причиною швидкого морального старіння «п'ятиповерхівок», пригнічуючого впливу подібного жилого середовища на людей. Морально застаріле і внутрішнє планування будинків, що зумовлено низьким архітектурно - планувальним стандартом малокімнатних квартир, недостатньою загальною та жилою площею, наявністю суміжних кімнат, практично не пристосованими для эксплуатації кухнями (4,05 м2), застарілим санітарно-технічним і кухонним обладнанням.

Моральне старіння «п'ятиповерхівок» визначається також наявністю непопулярних першого та п'ятого поверхів, відсутністю вбудованих соціально-побутових і торгових закладів, гаражів, неможливістю користуватися прилеглою територією з наданням індивідуальних ділянок.

Політика інтенсивного будівництва житла у 70-80-і роки була спрямована на задоволення першочергових потреб населення, а саме забезпечення потребуючих у жилих площах за нормами в квадратних метрах житла на людину. Це викликало до життя індустріальні методи, відповідні конструктивні системи та сучасні технології будівництва жилих будинків. Багатоповерхові жилі будинки, що збудовані в той період і будуються до цього часу, відрізняються від п'ятиповерхових більшою комфортністю, але ще мають багато недоліків.

Офіційна законодавча статистика України зазначала (на 01.01.2012 р.), що «кожен третій будинок потребує капітального ремонту. В аварійних та вкрай застарілих будинках мешкає більш, ніж 300 тисяч мешканців, які вже зараз потребують відселення з наданням необхідного житла». І далі: «незадовільний технічний стан і низькі експлуатаційні якості житлового фонду, побудованого за проектами перших масових серій крупнопанельних, блочних і цегляних будівель, об'єми яких складають 72 млн.кв.м загальної жилої площі, або 23% всього міського житлового фонду України, потребують негайного проведення сучасних комплексних заходів з реконструкції та капітального ремонту».

Комплексна програма забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей (далі - Комплексна програма); військовослужбовців, звільнених у запас або відставку; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; суддів; інвалідів по слуху та зору; розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, які повернулися на проживання в Україну; вчених Національної академії наук України.

Станом на початок 2010 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1 млн. 300 тис. сімей і одинаків та 132,5 тис. військовослужбовців, прирівняних до них осіб, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших службових осіб (з них: 30,3 тис. на квартирному обліку за місцем проживання).

Отже, низький рівень забезпечення житлом громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, залишається однією з найгостріших соціальних проблем в Україні. Адже на квартирному обліку перебувають більше 10 років майже 67% черговиків, а одержують квартири лише 1,5% з них.

Розроблення концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Забезпечення житлом громадян у 2009-2016 роках» зумовлене необхідністю здійснення комплексного підходу до визначення шляхів та інструментів реалізації державної житлової політики щодо створення умов доступності будівництва (придбання) житла для громадян. Даний проект підготовлено з метою врегулювання питання щодо розгляду законопроектів органами самоврядування, спрямованих на забезпечення виконання регіональних програм «Територія якісного житла регіону», якнайшвидшого вирішення проблеми щодо залучення інвестиційних коштів для реалізації програм комплексної модернізації та реконструкції кварталів застарілого житла, та забезпечення доступності іпотечного кредитування для широких верств населення шляхом удосконалення відповідних механізмів. Даним проектом запропоновано, з метою будівництва доступного за вартістю житла, забезпечити реконструкцію житлового фонду перших масових серій.

Протягом багатьох років усілякі державні структури намагалися знайти підходи до вирішення проблеми збереження або реконструкції застарілого житлового фонду. Тимчасовість урядів, нескінченні ротації керівників на всіх рівнях та характерний чиновничий менталітет не дозволили зрушити з місця найважливішу справу в суспільстві. Сьогодні держава фактично позбулася своїх керівних функцій у будівництві житла, залишивши за собою сумнівний «бізнес» у вигляді надання дозволів та ліцензій підприємствам будівельного бізнесу і, до речі, не вимагаючи від них відповідних гарантій за якість кінцевого товару для споживачів: будинків, квартир та мереж тощо. Відсутні належні законодавча та нормативна бази на користь споживачів за якість, терміни тощо. Наприкінці 2006 року Верховна Рада прийняла, а Президент підписав Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», після виходу якого упродовж півтора року жодного будинку в країні не реконструйовано.

Починаючи з 2007 року спостерігається зменшення черги на отримання житла або поліпшення житлових умов. Але це не є свідченням того, що проблема з житлом ефективно вирішується. Реальною причиною скорочення квартирної черги є ліквідація черги на підприємствах у зв'язку із структурною реорганізацією підприємств, масовими скороченнями працівників, відсутністю коштів на будівництво житла. Поряд зі скороченням черги на житло зменшується і кількість одержувачів житла. Якщо у 2007 році одержали житло або поліпшили свої житлові умови 19,2 тис. домогосподарств які перебували на квартирному обліку в державному житловому фонді в містах, то у 2011 році цей показник скоротився до 10,8 тис. (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка надання житла міському населенню

Рік	У державному фонді	У фонді житлово-будівельних кооперативів
	кількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)	кількість сімей та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)	кількість сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку, (тис)	кількість сімей та одинаків, що одержали житло або поліпшили свої житлові умови квартирному обліку, (тис)
2007	1022,7	19,2	288,5	0,4
2008	994,2	19,3	294,1	0,7
2009	957,6	16,0	282,1	0,4
2010	928,8	15,9	275,1	0,4
2011	897,3	10,8	264,0	0,03

Міське населення може поліпшити свої житлові умови за рахунок власних коштів. Утім лише незначна кількість може це зробити.

Таблиця 2.21 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

	Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2009 рік)
1	2	3	4
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	12,3	34,3	53,4
Автономна Республіка Крим	14,2	36,5	49,3
Вінницька	13,8	32,1	53,5
Волинська	10,0	35,3	54,7
Дніпропетровська	13,0	33,2	53,8
Донецька	11,2	33,7	55,1
Житомирська	11,8	36,2	51,0
Закарпатська	12,1	33,6	54,3
Запорізька	15,4	34,0	50,6
Івано-Франківська	11,7	35,3	53,0
Київська	10,2	35,4	54,4
Кіровоградська	9,1	30,8	60,1
Луганська	11,3	38,5	50,2
Львівська	15,6	37,8	46,6
Миколаївська	10,2	35,6	54,2
Одеська	11,3	35,2	53,5
Полтавська	12,5	31,3	56,2
Рівненська	14,4	30,1	54,5
Сумська	13,2	30,8	55,8
Тернопільська	14,4	36,4	49,2
Харківська	13,3	34,7	52,0
Херсонська	15,0	32,4	52,6
Хмельницька	11,7	31,1	57,3
Черкаська	11,5	24,5	64,0
Чернівецька	12,2	35,0	52,8
Чернігівська	12,7	33,1	54,2
м.Київ	15,2	41,1	43,7
м. Севастополь	15,1	36,0	47,9
РАЗОМ	326,8	954	1487,9

У 2009 р. найбільша частка господарств у яких розмір житлової площі до 7,5 кв. м. знаходиться у Запорізькій, Херсонській та Львівській областях, а також у місті Києві та Севастополі. Найменша частка таких домогосподарств знаходиться у Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м у місті Києві, а найменша у Черкаській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській та Кіровоградській області, а найменша у місті Києві та Севастополі, а також у Львівській області.

Таблиця 2.22 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

	Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2010 рік)
1	2	3	4
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	13,4	34,0	52,6
Автономна Республіка Крим	15,3	37,8	46,9
Вінницька	14,4	29,7	55,9
Волинська	8,9	36,4	55,7
Дніпропетровська	13,5	33,2	53,3
Донецька	11,3	33,2	55,5
Житомирська	11,0	36,4	52,6
Закарпатська	12,9	33,2	53,8
Запорізька	14,6	38,9	46,5
Івано-Франківська	11,4	35,0	53,6
Київська	10,1	35,1	54,8
Кіровоградська	10.6	30,9	58,5
Луганська	11,8	37,8	50,4
Львівська	17,2	36,2	46,6
Миколаївська	9,8	35,0	55,2
Одеська	11,1	35,3	53,6
Полтавська	12,4	31,6	56,0
Рівненська	14,1	30,8	55,1
Сумська	13,3	30,2	56,4
Тернопільська	14,9	36,5	48,6
Харківська	13,7	34,0	52,3
Херсонська	15,3	32,6	52,1
Хмельницька	11,4	31,0	57,6
Черкаська	11,4	26,4	64,2
Чернівецька	12,0	35,9	52,1
Чернігівська	12,6	33,4	54,0
м.Київ	15,1	39,9	45,0
м. Севастополь	15,2	36,9	47,9
РАЗОМ	358,9	923,2	1434

У 2010 році у Львівській області була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв. м., а найменша у Миколаївській та Волинській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м у місті Києві, Луганській та Запорізькій областях, а найменша у Черкаській та Вінницькій.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв. м знаходиться у Черкаській області, а найменша у місті Києві та Севастополі, а також у Львівській, Тернопільській та Запорізькій областях.

Таблиця 2.23 Територіальні відмінності домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу, %

	Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік)
1	2	3	4
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	Понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	12,8	34,2	53,0
Автономна Республіка Крим	15,0	37,1	47,9
Вінницька	14,0	27,0	59,0
Волинська	7,4	36,7	55,9
Дніпропетровська	13,0	33,7	53,3
Донецька	11,9	32,2	55,9
Житомирська	11,8	36,7	51,5
Закарпатська	12,6	32,5	54,9
Запорізька	15,1	38,4	46,5
Івано-Франківська	11,2	35,5	53,3
Київська	10,5	35,7	53,8
Кіровоградська	7,9	30,7	61,4
Луганська	11,8	37,8	50,4
Львівська	18,2	36,2	45,6
Миколаївська	9,2	35,6	55,2
Одеська	11,3	35,2	53,5
Полтавська	12,1	31,8	56,1
Рівненська	14,6	30,5	54,9
Сумська	13,7	30,0	56,3
Тернопільська	14,2	36,9	48,9
Харківська	13,0	34,2	52,8
Херсонська	15,5	32,0	52,5
Хмельницька	11,4	31,6	57,0
Черкаська	11,0	24,5	64,5
Чернівецька	12,5	35,0	52,5
Чернігівська	12,1	33,7	54,2
м.Київ	15,8	41,7	42,5
м. Севастополь	15,7	36,8	47,5
РАЗОМ	355,3	920,2	1437

Найбільша частка господарств у яких розмір житлової площі понад 13,65 кв. м. знаходиться у Черкаській та Кіровоградській областях.

В Автономній Республіці Крим, у Львівській, Херсонській, Запорізькій областях, містах Києві та Севастополі вищою від середньої по країні є частка домогосподарств, в яких розмір житлової площі на одну особу є більшим від 7,5 але меншим від 13,65 кв.м., а найменша частка таких господарств знаходиться у Кіровоградській, Волинській, Миколаївській областях.

Основна частина житла домогосподарств припадає на індивідуальні будинки, а в таких областях, як Волинська, Хмельницька, Івано-Франківська та Чернівецька, їх частка становить понад дві третини усіх домогосподарств. У решті регіонів переважають домогосподарства, жителі яких мешкають в окремій квартирі.

Значна частина населення проживає в гуртожитках чи комунальних квартирах, особливо у м. Севастополі, Запорізькій, Херсонській, Львівській, Вінницькій та Полтавській областях.

Практично в усіх регіонах переважна більшість житла домогосподарств припадає на приватне житло, яке, як правило, має значно нижчий рівень благоустрою. Адже статистика свідчить, що чим новішим є житло, тим рівень благоустрою вищий. За даними вищезгаданих обстежень, найбільше житла, збудованого ще в 50-ті роки, у Чернігівській, Луганській, Донецькій, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях та м. Севастополі, тоді як у Київській, Дніпропетровській та Кіровоградській областях домовласники найчастіше мають житло, збудоване у 80-ті роки.

Для багатьох верств населення з кожним роком залишається все менше можливостей для покращення своїх житлових умов за рахунок державного будівництва. Найбільше від темпів будівництва державного житла залежить міське населення. Протягом 2003-2010 рр. відбувалося поступове збільшення рівня будівництва. 2010 року в Україні було введено в експлуатацію житлових будинків загальною площею 10496 тис. м2, 2003 року - 5558 тис. м2. Однак ця позитивна тенденція перервалася у 2011 році (рис. 2.1).

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Рис. 1. Динаміка введення в експлуатацію житлових будинків в Україні, тис. м2 загальної площі

У 2011 році в експлуатацію було введено лише 6400 тис. м2 загальної площі житла, що складає лише 61 % від рівня 2009-2010 років, та лише трохи перевищує показник 2003-2005 років.

2.2 Аналіз та оцінка причинно-наслідкових зв'язків між показниками, що характеризують об'єкт дослідження

Коефіцієнт забезпеченості загальною (житловою) площею одного жителя

Кз==21, 311 (/чол.)

Отже, на одного жителя припадає в середньому 21, 311

Qз(ж) = 603(місто) + 367,5(село) = 970,5 (млн. кв. м)

Qз(ж) показує кількість житлової площі яка припадає на міське та сільське населення.

Коефіцієнт поліпшення житлових умов у державному житловому фонді за даними «див. табл. 2.1»

Кжу(2007)==1,88%

Кжу(2008)==1,94%

Кжу(2009)==1,67%

Кжу(2010)==1,71%

Кжу(2011)==1,20%

Коефіцієнт поліпшення житлових умов у фонді житлово-будівельних кооперативів за даними «див. табл. 2.1»

Кжу(2007)==0,139%

Кжу(2008)==0,238%

Кжу(2009)==0,142%

Кжу(2010)==0,145%

Кжу(2011)==0,011%

Отже, коефіцієнт поліпшення житлових умов не має чітко вираженої тенденції до спадання, або зростання. Але порівнюючи 2007 і 2011 роки - цей показник знизився.

Дані для розрахунку витрат на газ, воду та електроенергію подані у «табл.. 1.3» Розрахунки проводяться для всієї території України на 2011 рік.

Розрахунок витрат на газ

З топ = 14000 · 1.1 = 15400 млн.грн.

Отже, за 1 рік Україна в середньому витрачає на газ 15,4 млрд.грн..

Розрахунок витрат на воду / каналізацію (стоки)

З в/с = 474376,29 + 34914,311 = 948752,58 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає за 1 рік на воду та каналізацію до 948,752 млн.грн.

Витрати на воду

Зв = 134804,29 * 0,9 * 3,91 = 474376,29 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає 474,376 млн.грн.

Витрати на стоки (каналізацію)

Зс = 134804,29 * 0,1 * 2,59 = 34914,311 грн.

Отже, Україна в середньому витрачає на каналізацію 34,914 млн. грн.

Витрати на електроенергію

З ел = 10000 · 0.34 = 3400 млн. грн.

Отже, Україна в середньому витрачає на електроенергію до 3,4 млрд. грн.

Таблиця 3.1

Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі

	Розподіл домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2009 рік)
1	2	3	4
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	3,764	3,595	3,589
Автономна Республіка Крим	4,345	3,826	3,313
Вінницька	4,223	3,365	3,596
Волинська	3,059	3,701	3,676
Дніпропетровська	3,978	3,480	3,616
Донецька	3,427	3,532	3,703
Житомирська	3,611	3,795	3,428
Закарпатська	3,703	3,522	3,649
Запорізька	4,712	3,564	3,401
Івано-Франківська	3,580	3,701	3,562
Київська	3,121	3,711	3,656
Кіровоградська	2,785	3,229	4,039
Луганська	3,458	4,036	3,374
Львівська	4,774	3,962	3,132
Миколаївська	3,121	3,732	3,643
Одеська	3,458	3,689	3,596
Полтавська	3,825	3,281	3,777
Рівненська	4,406	3,155	3,663
Сумська	4,039	3,229	3,750
Тернопільська	4,406	3,816	3,306
Харківська	4,069	3,637	3,494
Херсонська	4,589	3,396	3,535
Хмельницька	3,580	3,259	3,851
Черкаська	3,519	2,568	4,301
Чернівецька	3,733	3,668	3,549
Чернігівська	3,866	3,469	3,643
м.Київ	4,651	4,308	2,937
м. Севастополь	4,621	3,774	3,219

У 2009 році у Львівській, Вінницькій, Херсонській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській області, а також у АР Крим та містах Києві і Севастополі була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв.м., а найменша у Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв.м знаходилися у місті Києві та Луганській області, а найменша у Черкаській.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській та Кіровоградській області, а найменша у місті Києві, решта областей мають середні показники розміру житлових площ.

Таблиця 3.2 Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі на одну особу, %. Дані для розрахунку подані у «табл..2.22»

	Частка домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік), %
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	3,734	3,683	3,668
Автономна Республіка Крим	4,263	4,145	3,271
Вінницька	4,012	3,217	3,898
Волинська	2,479	3,942	3,884
Дніпропетровська	3,762	3,596	3,717
Донецька	3,149	3,596	3,870
Житомирська	3,065	3,942	3,668
Закарпатська	3,594	3,596	3,752
Запорізька	4,068	4,214	3,243
Івано-Франківська	3,176	3,791	3,738
Київська	2,814	3,802	3,821
Кіровоградська	2,953	3,347	4,079
Луганська	3,288	4,094	3,515
Львівська	4,792	3,921	3,249
Миколаївська	2,731	3,791	3,849
Одеська	3,093	3,824	3,738
Полтавська	3,455	3,423	3,905
Рівненська	3,929	3,336	3,842
Сумська	3,706	3,271	3,933
Тернопільська	4,152	3,954	3,389
Харківська	3,817	3,683	3,647
Херсонська	4,263	3,531	3,633
Хмельницька	3,176	3,358	4,017
Черкаська	3,176	2,859	4,477
Чернівецька	3,344	3,889	3,633
Чернігівська	3,511	3,618	3,766
м.Київ	4,207	4,322	3,138
м. Севастополь	4,235	3,997	3,340

Беручи до уваги показники які наведені у «табл..3.2» бачимо, що у 2009 році в таких областях як Львівська, Вінницька, Херсонська, Запорізька Тернопільська, а також у АР Крим та містах Києві і Севастополі мали найбільшу частку домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв. м., а найменша у Кіровоградській, Київській та Волинській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв. м знаходилися у місті Києві та АР Крим, А також у Луганській і Запорізькій області, а найменша у Черкаській.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв. м знаходиться у Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській області, а решта областей мають середні показники розміру житлових площ.

Таблиця 3.3 Територіальні відмінності домогосподарств за часткою житлової площі на одну особу, %. Дані для розрахунку подані у «табл..2.23»

	Частка домогосподарств за розміром житлової площі на одну особу (2011 рік), %
	до 7,5 кв.м	7,5-13,65 кв.м	понад 13,65 кв.м
Україна, в т.ч. по областях	3,603	3,717	3,688
Автономна Республіка Крим	4,222	4,032	3,334
Вінницька	3,940	2,934	4,106
Волинська	2,083	3,988	3,890
Дніпропетровська	3,659	3,662	3,709
Донецька	3,349	3,499	3,890
Житомирська	3,321	3,988	3,584
Закарпатська	3,546	3,532	3,820
Запорізька	4,250	4,173	3,236
Івано-Франківська	3,152	3,858	3,709
Київська	2,955	3,880	3,744
Кіровоградська	2,223	3,336	4,273
Луганська	3,321	4,108	3,507
Львівська	5,122	3,934	3,173
Миколаївська	2,589	3,869	3,841
Одеська	3,180	3,825	3,723
Полтавська	3,41	3,456	3,904
Рівненська	4,109	3,314	3,820
Сумська	3,859	3,260	3,918
Тернопільська	3,997	4,009	3,403
Харківська	3,659	3,717	3,674
Херсонська	4,363	3,478	3,653
Хмельницька	3,209	3,434	3,967
Черкаська	3,096	2,662	4,489
Чернівецька	3,518	3,804	3,653
Чернігівська	3,406	3,662	3,772
м.Київ	4,447	4,532	2,958
м. Севастополь	4,419	3,999	3,305

Беручи показники всієї території України у 2011 році у Львівській, Рівненській, Херсонській, Запорізькій області, а також у містах Києві та Севастополі і у АР Крим була найбільша частка домогосподарств, у яких розмір житлової площі понад 7,5 кв.м., а найменша у Миколаївській, Волинській, Київській та Кіровоградській області.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі від 7,5 до 13,65 кв.м у місті Києві, Луганській, Тернопільській, Запорізькій областях, а найменша у Черкаській та Вінницькій.

Найбільша частка домогосподарств у яких розмір житлової площі більше 13,65 кв.м знаходиться у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській області, а найменша у місті Києві, у решті міст ці показники є середніми.

2.3 Прогнозування тенденцій розвитку

Економічне прогнозування - це спосіб науково обгрунтованого передбачення основних напрямків розвитку економічної системи або їх окремих елементів.