Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський національний університет садівництва

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з дисципліни "Історія економіки та економічної думки"

на тему "Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування"

Виконала:

Студентка Закернична Світлана

Науковий керівник: к.е.н

Смолій Л.В.

Умань - 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність і класифікація інвестиція

1.1 Поняття і економічна сутність інвестицій

1.2 Класифікація інвестицій

2. Заощадження та інвестиції

2.1 Трансформація заощаджень в інвестиції

2.2 Функції інвестицій

3. Проблеми формування інвестиційного клімату в Україні

3.1 Аналіз прямих іноземних інвестицій в Україні

3.2 Інвестиційна привабливість економіки України

3.3 Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Процес розвитку ринкових відносин зумовлює необхідність подальшого дослідження організаційно-економічних умов здійснення інвестиційної діяльності, формування і використання інвестиційного потенціалу та удосконалення методів забезпечення його активізації. Практична значимість упровадження досягнень науково-технічного прогресу і реалізації стратегії економічного та соціального розвитку регіонів потребує комплексного підходу до вирішення цих проблем.

Актуальність окреслених теоретичних, методичних і практичних питань інвестування в умовах розвитку ринкових відносин визначили мету та завдання статті.

У практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі інвестиції трактуються широко і розуміють їх як будь-які кошти, що забезпечують одержання прибутку.

Для умов, в яких діють зарубіжні інвестори, таке визначення інвестицій є найбільш прийнятним. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України "Про інвестиційну діяльність" поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Основні напрями інвестицій -- це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об'єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади, придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, "ноу-хау", інтелектуальні цінності, майнові права тощо), придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств , інших господарських одиниць).

Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:

- виробничі інвестиції -- вкладення у виробничі ресурси (основні засоби і предмети праці);

- фінансові інвестиції -- вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо;

- інтелектуальні інвестиції -- вкладення коштів у об'єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення нових технологій або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

У масштабах держави пріоритетними для інвестицій є ті галузі та виробництва, яким притаманний істотний мультиплікативний ефект (наприклад, сільське господарство, або переробні галузі АПК).

Завдяки такому ефекту розвиток указаних галузей справляє позитивний вплив на економічне зростання суміжних галузей і виробництв.

Аграрні підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвестиційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Як суб'єкти такої діяльності, аграрні підприємства самостійно визначають напрями, види й обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасника інвестиційної діяльності.

Слід зазначити, що з метою організації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів поняття інвестиційної діяльності згідно з П(С) БО 4 "Звіт про фінансові результати" трактується модифіковано. Зокрема, інвестиційна діяльність розглядається як така, що пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Як бачимо, тут інвестиційна діяльність включає в себе і реалізацію необоротних активів. Це виходить за межі усталеного розуміння даного поняття. Відповідно до такого трактування інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з указаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, відносять надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб'єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються для основної діяльності підприємства). Такі грошові надходження не мають прямого відношення до інвестиційної діяльності як такої, а лише певне опосередковане відношення. Тому в подальшому викладі матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності.

У процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснювати реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть спрямовуватися на заміну фізично і морально зношених основних засобів початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентоспроможність продукції та її доходність тощо.

Держава може регулювати інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політик, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податковою політикою шляхом диференціації суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг тощо.

Аграрні підприємства можуть здійснювати за індивідуальними ліцензіями інвестиції і за межами України за різними напрямами. Головними з них є створення спільних підприємств з іноземними юридичними і фізичними особами на їх території, придбання частки у діючих іноземних підприємств або придбання за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам.

Важливим напрямом інвестиційної діяльності підприємств за межами України є придбання за кордоном нерухомого і рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, придбання в них будь-яких прав інтелектуальної власності.

Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні,позичкові, залучені і бюджетні.

До власних джерел аграрних підприємств-інвесторів відносять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації вибракуваної худоби з основного стада, виручку від ліквідації основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, вибулі внаслідок стихійного лиха.

Позичкові джерела фінансування представлені облігаційними позиками, банківськими та бюджетними кредитами, а залучені -- коштами, одержаними від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб.

Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства, наприклад у меліорацію. Крім названих джерел фінансування інвестицій, підприємства можуть використовувати благодійні внески, пожертвування інших юридичних і фізичних осіб.

Більшість зазначених джерел фінансування інвестицій формуються в процесі фінансової діяльності підприємства, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу. До такої діяльності, зокрема, відносять одержання грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій, що зумовлює збільшення власного капіталу, одержання грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань, що збільшують позичковий капітал (взяття кредиту, випуск облігацій, видачу векселів). Водночас складовою цієї діяльності є виплата грошових коштів для погашення раніше отриманих позик, виплата дивідендів грошима, викуп раніше випущених підприємством акцій та ін.

Фактична величина інвестицій підприємства залежить від його інвестиційного потенціалу. Він визначається підсумовуванням чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, позичкових і залучених коштів. Чистий прибуток, взятий разом з амортизаційними відрахуваннями, називають грошовим потоком підприємства.

Слід зазначити, що підприємства-інвестори, згідно з існуючим в Україні законодавством, можуть здійснювати інвестиції за кордоном виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих і облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для означених цілей.

З метою залучення додаткових джерел інвестування для здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці України, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств в енергоносіях і сировині, ліквідації існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України, розвитку її потужного експортного потенціалу прийнято закон "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", яким передбачається стимулювання вкладень іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки держави за рахунок надання податкових пільг і страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів.

Серед таких пріоритетних сфер для іноземного інвестування провідне місце займає агропромисловий комплекс. Основними напрямами такого інвестування в цю сферу є впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та утримання худоби, налагодження випуску ефективних хімічних засобів захисту тварин і рослин, оновлення та модернізація на базі новітніх технологій підприємств переробної й харчової промисловості, випуск обладнання для масложирової, м'ясо- молочної, борошно-мельно-круп'яної та хлібопекарської промисловості, міні-цехів фермерських господарств, розвиток сільськогосподарського машинобудування, сировинної бази для виробництва тари та пакувальних матеріалів.

Основними формами здійснення прямих іноземних інвестицій в АПК України є створення спільних підприємств; створення іноземним інвестором власних дочірніх підприємств (філій); укладання ліцензійних угод з вітчизняними підприємствами, згідно з якими останні набувають право на використання нової технології виробництва товару; придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних підприємств -- емітентів (портфельні іноземні інвестиції); придбання контрольних пакетів акцій у вітчизняних підприємств (пряма купівля, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо).

Іноземні інвестиції повинні забезпечити впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій, сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції і раціональному використанню сировинної бази України.

Важливою вимогою для іноземних інвестицій є також і те, що продукція підприємств, створена за їх участю, має бути конкурентоспроможною на міжнародному ринку.

1. Сутність і класифікація інвестицій

1.1 Поняття і економічна сутність інвестицій

Для будь-якого підприємства важлива розумна і цілеспрямована інвестиційна діяльність. Вкладення коштів у реалізацію різних проектів несуть у собі задачу досягнення визначених цілей у залежності від проведеної підприємством політики. Цілі можуть бути всілякими: підвищення рентабельності виробничого процесу, заміна застарілого устаткування, і як наслідок - підвищення ефективності, розширення виробництва, збільшення частки ринку, технологічний прорив і т.д.

Реалізація інвестиційних проектів являє собою нову й у недостатньому ступені вивчену сферу діяльності підприємств на українському ринку. Інвестиційний проект - це процес здійснення комплексу взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення визначених фінансових, економічних, соціальних, інфраструктурних і в деяких випадках політичних результатів. Основним інструментом реалізації інвестиційного проекту є бізнес-план, що являє собою техніко-економічне і фінансове обґрунтування ефективності інвестицій.

У нинішніх реаліях вищий менеджмент українських підприємств розглядає проблему залучення інвестицій лише з погляду одержання кредиту в банку. І навіть цей процес представляється йому досить простим, не потребуючої підготовки передінвестиційної документації. Результатом непрофесійного підходу до питань реалізації інвестиційних проектів, а також слаборозвиненої законодавчої, податкової бази і ризиків, що випливають з нестабільної політичної ситуації, є відсутність прагнення у вітчизняних і іноземних інвесторів вкладати кошти в українську економіку.

Українські підприємства можна підрозділити на дві групи. Перша - найбільші підприємства, що мають можливість залучити українські і іноземні консалтингові компанії з метою професійної підготовки і реалізації інвестиційного проекту для подальшого виходу на ринок капіталу, як правило, міжнародного.

Друга група - це дрібні і середні підприємства, на частку яких приходиться основний обсяг інвестицій і, як наслідок, вони складають основну частку ВВП. Однак саме дана категорія підприємств не в змозі відповідним чином розробити повноцінний бізнес-план інвестиційного проекту в зв'язку з низьким професійним рівнем середньої і вищої ланки управління і недостатністю фінансових засобів для трудомісткої і капіталомісткої роботи. Хоча необхідно відзначити, що причиною відсутності інвестицій є не тільки внутріфірмові проблеми, але і відсутність належного інвестиційного клімату на макрорівні, що веде до зниження обсягу приваблюваних ресурсів вітчизняними підприємствами і подорожчанню планованих інвестицій. [1. с,112-120].

Для ефективної реалізації інвестиційного проекту вище керівництво повинно мати чітку "інвестиційну філософію" (investment philosophy), тобто усвідомити для себе стратегію розвитку власної компанії і напрямок інвестицій. Це може бути філософія росту - висока рентабельність проекту і високий ризик; філософія розвитку - модернізація і розширення виробництва; філософія екстенсивного або інтенсивного зростання; філософія захоплення ринку і т.д.

Підприємству необхідно мати ціль інвестування (investment objective) - об'єкт напрямку інвестицій: нове обладнання, нерухомість, портфельні інвестиції, нематеріальні активи і т.д.

Якщо підприємства мають більш-менш виразну філософію й уявляють собі мету, то з третім елементом ланки інвестиційного проекту виникають проблеми. Це управління інвестиціями (investment menegement) - професійна діяльність усіх структурних підрозділів підприємства в справі досягнення поставлених цілей відповідно до раніше розробленого бізнес-плану інвестиційного проекту.

Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

Термін "інвестиція" означає "вкладати". Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток, Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладення капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладення капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладення капіталу, а потім через деякий час одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому - одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому - між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції це загальний обсяг інвестування в певному періоді, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо ж сума валових інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо ця сума перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки.

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво.

У результаті виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження - важлива частина інвестиційної діяльності.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та її матеріальні цінності);

* майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

* права користування землею, водою, природними ресурсами;

* сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау). [2, с.256].

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

* підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

* проектні організації та установи;

* фінансові посередники: інвестиційні банки, компанії, фонди;

* органи державного управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;

* інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 - 30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше ЇЇ зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення), поділяються на такі види:

* у нове будівництво створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

* на розширення виробництва - уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

* на реконструкцію обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

* на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

* будівельні роботи;

* монтажні роботи;

* машини та обладнання;

* проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізацію - створення нового матеріального об'єкта;

3) експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

Розуміння інвестицій як вкладень тільки в основні фонди або тільки в цінні папери є надто вузьким і не розкриває сутності цієї економічної категорії.

У сучасній літературі багатоманітні визначення інвестицій часто трактують цю категорію недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих її сутнісних сторонах.

Найтиповіша неточність багатьох визначень полягає в тому, ідо під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення фінансових коштів, яке часто не пов'язане з рішенням інвестиційних цілей суб'єктів їх здійснення. До них іноді відносяться так звані "споживацькі інвестиції" (покупка телевізорів, автомобілів і т.п.), які по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються вданому випадку на довгострокове їх споживання (якщо їх придбання не переслідує мети подальшого їх перепродажу для отримання прибутку). Крім того, часто не проводиться відмінність між інвестиційними витратами фінансових коштів і поточними їх витратами, обслуговуючими операційний процес підприємства.

1. Інвестиції як об'єкт економічного управління. Предметна суть інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою її прояву. Не дивлячись на розглянуті раніше достатньо значущі термінологічні відмінності, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоча і пов'язана з технологічними, соціальними, приро-доохоронними і іншими аспектами їх здійснення. Іншими словами, категорія "інвестиції" бачить понятійно-категоріальний апарат, пов'язаний зі сферою економічних відносин, економічною діяльністю. Відповідно - виступаючи носієм переважно економічних характеристик економічних інтересів, інвестиції є суб'єктом економічного управління як на мікро -, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найактивніша форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв'язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) займає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного до інвестування. Термін "капіталіст" в першу чергу характеризує індивідуума, що інвестує свій капітал, а не тільки що накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність залучається до економічного процесу.

Проте не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу через вимоги ліквідності є формою страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т.п., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж на противагу цьому, слід розглядати як найактивнішу форму використання накопиченого капіталу.

Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що залучається до реального виробничого процесу підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з другого боку - нормами вибуття (амортизація) капіталу у виробничому процесі, предмету відшкодування для забезпечення простого відтворювання.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу у всіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використовування. Самою універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, проте, для безпосереднього вживання в цьому процесі вимагає в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, проте, сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

Капітал у всіх його формах, що використовується в інвестиційному процесі, може бути задіяний перш за все у виробничій діяльності підприємства. З цих позицій капітал, як реальний інвестиційний ресурс, характеризується в економічній теорії як "чинник виробництва". При цьому в процесі виробництва продукції капітал, що інвестується, не є самодостатнім чинником, а використовується в комплексі з іншими економічними ресурсами (чинниками виробництва). До числа основних чинників виробництва, з якими капітал, що інвестується, комплексно взаємодіє у виробничій діяльності підприємства, відносяться праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) та інші. Навіть для найпримітивнішого виробництва товарів і послуг потрібне об'єднання капіталу, що інвестується, як мінімум ще з одним чинником виробництва - працею. В процесі виробництва товарів і послуг капітал спільно з іншими виробничими чинниками, що інвестується, використовується не як простий їх конгломерат, а як взаємодіючий комплекс з цілеспрямовано сформованими певними внутрішніми пропорціями. При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску одного і того ж обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції об'єднання капіталу, що інвестується, з іншими основними чинниками виробництва. В теорії інвестування капіталу взаємозамінність чинників виробництва є однією з фундаментальних концепцій.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарської діяльності. Капітал, що інвестується підприємством, цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, призначеного для здійснення різних форм його господарської діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з обширного діапазону можливих об'єктів інвестування капіталу підприємство самостійно визначає пріоритетні форми майнових цінностей (об'єктів і інструментів інвестування), які в обліково-фінансовій термінології носять назву "активи". Іншими словами, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства. З позицій можливостей вкладення капіталу у виробництво різних видів продукції інвестиції характеризуються як комбінаторний процес. В комбінації з іншими чинниками виробництва капітал, що інвестується, може бути використаний для випуску як продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу).

5. Інвестиції як джерело генерації ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного, наперед зумовленого ефекту, який може носити як економічний, так і неекономічний характер (соціально-екологічний і інші види ефекту). На рівні підприємств раритетною цільовою установкою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, який може бути одержаний у формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивної риси інвестиційного прибутку, позитивного значення чистого грошового потоку, забезпечення збереження раніше вкладеного капіталу і т.п. Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їх потенційною здатністю генерувати дохід. Як джерело доходу інвестиції є одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту інвесторів. Разом з тим, потенційна здатність інвестицій приносити дохід не реалізується автоматично, а забезпечується лише в умовах ефективного вибору інвестиційних об'єктів (інструментів). Здійснення такого вибору зумовлює одну з важливих функцій інвестиційного менеджменту.

6, Інвестиції як об'єкт ринкових відносин. Різноманітні інвестиційні ресурси, що використовуються підприємством в процесі інвестицій, товари і інструменти як об'єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку - "інвестиційний ринок", - який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю певних суб'єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг і т.п.) і функціонує під певною дією різноманітних форм державного регулювання. [4, с. 40-42].

Попит на інвестиційні ресурси, товари і інструменти підприємства пред'являють для реалізації своєї інвестиційної стратегії у сфері реального і фінансового інвестування. Окрім підприємств суб'єктами попиту на інвестиційні товари і інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів і інструментів виходить від підприємств-виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різноманітних фінансових інститутів.

Ціна на інвестиційні товари і інструменти в системі ринкових відносин формується з урахуванням їх інвестиційної привабливості під впливом попиту і пропозиції. Ця ціна відображає економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів і інструментів в конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, яка формується на ринку капіталу.

7. Інвестиції як об'єкт власності і розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на першому етапі інвестування капіталу титул власності і право розпорядження ними були пов'язані з одним і тим же суб'єктом, то в міру подальшого економічного розвитку відбувається поступове їх розділення. Спочатку це розділення відбулося у сфері функціонування грошового капіталу, що залучається до інвестиційного процесу (у міру виникнення і розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин). В сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розділеними в розрізі окремих суб'єктів економіки. Прикладом такого розділення прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних суспільств і т.п., коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам. [3, с. 61-66].

Капітал, що інвестується, як об'єкт власності може виступати носієм всіх форм цієї власності - індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної і т.п. Носієм титулу власності капітал виступає перш за все як накопичений інвестиційний ресурс. При розділенні в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб'єктів, роль цього капіталу як об'єкта власності носить пасивний характер.

Капітал, що інвестується, як об'єкт розпорядження може виступати у всіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль капіталу, що інвестується, як об'єкта розпорядження носить активний характер по відношенню до капіталу як об'єкта власності.

Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов'язково пов'язано з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, що безпосередньо не є суб'єктами прав власності на нього.

Як об'єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, що відображають співвідношення власного і позикового капіталу. Це співвідношення характеризується в економічній теорії терміном "структура капіталу". Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно і на характер інвестиційних рішень, що приймаються підприємством.

8. Інвестиції як об'єкт тимчасової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов'язаний з чинником часу. З позицій цього чинника призначений до інвестування капітал може розглядатися як запас раніше накопичених економічних цінностей з метою можливого їх примноження в процесі інвестиційної діяльності, а з інших, - як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити обсяг споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх і майбутніх благ, пов'язаних з інвестиціями, для власників капіталу, що інвестується, нерівнозначна. Економічна теорія говорить про те, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище за блага майбутні. Ця особливість економічної поведінки індивідуумів в економічній теорії відображається терміном "тимчасова перевага", суть якої полягає в тому, що за інших рівних умов можливості майбутнього споживання завжди менш цінні порівняно з поточним споживанням. Для того, щоб подолати вказаний стереотип тимчасової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на етапі споживання, необхідно забезпечити за таку відмову достатньо вагому для нього винагороду у формі інвестиційного доходу.

Між інвестуванням капіталу і отриманням інвестиційного доходу часовий проміжок може характеризуватися великим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива тимчасової переваги використання капіталу - вибрати для інвестиційної діяльності коротко - або довгострокові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як носій чинника ризику. Ризик є найважливішою характеристикою інвестицій, що пов'язано із всіма їх формами і видами. Носієм чинника ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов'язаний з можливим зниженням або неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (часткової або повної) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризик і прибутковість інвестицій в підприємницькій діяльності інвестора взаємопов'язані.

Рівень ризику інвестицій знаходиться в прямій залежності від рівня очікуваної їх прибутковості. Чим вище очікуваний інвестором рівень прибутковості інвестицій в будь-якій з їх форм, тим вище (за інших рівних умов) буде супутній йому рівень ризику і навпаки. Іншими словами, об'єктивний зв'язок між рівнями прибутковості і ризику інвестицій носить прямо пропорційний характер.

10. Капітал як носій чинника ліквідності. Всі форми і види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміється їх здатність бути реалізованими при необхідності за своєю реальною ринковою вартістю. Ця здатність інвестицій забезпечується тим, що вивільняється капітал, вкладений в різноманітні об'єкти і інструменти при настанні несприятливих економічних і інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті ринку або в задіяному регіоні. Процес вивільнення вкладеного капіталу, що забезпечений його ліквідністю, характеризується терміном "дезінвестиції". Капітал, що вивільняється в процесі дезінвестицій, може бути реінвестований в інші об'єкти і інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не тільки прямий, але і зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс. [2, с. 256].

Різні форми і види інвестицій мають різний ступінь ліквідності. Ці відмінності визначаються ступенем мобільності різних форм капіталу як інвестиційного ресурсу, функціональними особливостями конкретних видів реальних інвестиційних товарів (інвестиційних об'єктів) і інвестиційними якостями різних фінансових інструментів інвестування, рівнем розвитку інвестиційного ринку і характером його державного регулювання, кон'юнктурою інвестиційного ринку і окремих його сегментів, що склалася, і іншими умовами.

Основним параметром оцінки ступеня ліквідності різних форм і видів інвестицій виступає рівень їх ліквідності. Він визначається з урахуванням періоду часу, протягом якого інвестований в різні об'єкти і інструменти капітал може бути конвертованим в грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижче можливий період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більше високим рівнем ліквідності характеризується той або інший вид інвестицій.

Ліквідність інвестицій є об'єктивним чинником, що обумовлює вибір конкретних їх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня їх майбутньої прибутковості. [5, с. 95-102].

інвестиція фінансування заощадження вклад

1.2 Класифікація інвестицій

Інвестування залежно від обставин, організаційних умов, джерел коштів, форми інвестицій, характеру задіяних активів, учасників процесу має особливості, які є основою різних типів класифікації інвестиційного процесу.

Передусім слід виокремити інвестування реальне й фінансове. Це дві досить різні сфери інвестиційного процесу, які мають не лише різні об'єкти інвестування (саме за цією ознакою й визначається реальне або фінансове інвестування), а й суттєві відмінності в самій технології процесу інвестування.

1. Реальні інвестиції охоплюють діяльність, пов'язану зі створенням нових матеріальних об'єктів, що матимуть прибуток за рахунок виробництва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інвестування є "капітальні вкладення", "виробничі інвестиції".

2. Фінансові інвестиції є вкладанням коштів у фінансові операції та цінні папери. Наприклад, валютні операції (отримання прибутку за рахунок різниці курсів валют), операції з векселями, купівля та продаж акцій, облігацій, сертифікатів, доходи від володіння пакетами цінних паперів тощо.

Реальне і фінансове інвестування, не зважаючи на різні інструменти та форми активів, взаємопов'язані, обслуговують однакові фінансові потоки в економіці країни. Наприклад, інвестор реалізує проект створення виробничого підприємства. Це процес реального інвестування, в результаті якого капітал інвестора буде трансформовано в матеріальні активи: будови, обладнання, матеріальні запаси тощо. Якщо організаційною формою підприємства обрано акціонерне товариство, буде проведено емісію акцій і відбувається їх продаж на фондовому ринку. Покупці акцій здійснять фінансові інвестиції в цінні папери. Акціонування буде одним із способів фінансування виробничого (реального) проекту. Звичайно, з метою швидкої консолідації капіталу для реалізації проекту буде задіяно інфраструктуру фондового ринку, в тому числі фінансових посередників. В результаті створення виробничого підприємства (реальне інвестування) відбудеться за рахунок форм фінансового інвестування.

Отже, різновиди інвестування тісно пов'язані між собою, мають крім відмінностей багато спільного, створюють розмаїття форм інвестування і водночас є різними проявами інвестиційного процесу використання капіталу з метою його нарощування. [6, с. 10].

Інвестиції, спрямовані на відтворення основних фондів і на приріст матеріально-технічних запасів з метою організації виробництва й продажу товарів і послуг, є капітальними вкладеннями. Це складова реального інвестування.

З урахуванням інших ознак інвестування можна виокремити інвестиції:

а) залежно від строку життя проекту:

* короткострокові (до одного року);

* середньострокові (2-3 роки);

* довгострокові (понад 3 років);

б) залежно від форми власності на інвестиційні ресурси:

* державні;

* приватні;

* іноземні;

* змішані;

в) інвестиції можуть бути прямими, тобто спрямованими на об'єкт інвестування (інвестор безпосередньо здійснює управління своїм капіталом і проектом інвестування, укладає договори щодо використання свого капіталу від свого імені), а можуть здійснюватися через посередників, які в той чи інший спосіб діють від імені інвестора з метою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують фінансові ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінансовий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими відносинами з ним. Так відбувається спільне інвестування взаємних інвестиційних фондів від імені дрібних інвесторів;

г) інвестиції поділяються за місцем реалізації на внутрішні (реалізуються на території країни) чи зовнішні (реалізуються за її межами).

Реальне інвестування, що здійснюється в матеріальні активи, може поділятися залежно від ознак і форми активів як об'єкта інвестування. Відповідно до форми діючих основних фондів виокремлюється інвестування в нове будівництво, розширення виробництва, модернізацію основних фондів, технічне переоснащення, у повну реконструкцію. Розподіл капітальних вкладень за наведеними напрямами визначає відтворювальну структуру основних фондів:

* нове будівництво -- це процес інвестування в організацію нового виробництва (введення основних фондів). Воно створюється на новому місці і не має зв'язку з діючими підприємствами;

* розширення виробництва -- інвестування з метою розширення виробничого апарату, введення в дію нових основних фондів, подібних до тих, що вже діють на підприємстві. Таким інвестуванням реалізується екстенсивний розвиток, повторюється технічний рівень виробництва без заміни діючого обладнання;

* реконструкція -- комплексна заміна виробничого апарату більш продуктивним та економічним, із заміною діючого обладнання. Масштаб заміни потребує розробки нового технічного проекту для проведення реконструкції;

* технічне переоснащення, модернізація -- удосконалення окремих елементів технологічного та технічного обладнання заміною більш сучасним продуктивним або вдосконалення вже діючого обладнання заміною окремих його вузлів.

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізнятися за ознакою кінцевої мети:

* інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження позицій на ринку;

* інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технології;

* інвестиції в удосконалення технології з метою зменшення витрат на виробництво;

* вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспроможності підприємства (для зменшення впливу на навколишнє середовище, для вимушеного перенесення виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

* ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із виходом на нові ринки.

Щодо підприємства як організаційно-юридичної форми реалізації інвестування, проект може реалізовуватися на базі вже діючого підприємства (чи виробництва) і може бути підприємство формуючий (впроваджується на "рівному місці", тобто передбачає створення відповідного підприємства).

За масштабністю інвестування проект може мати ознаки стратегічних або тактичних інвестицій. Стратегічне (що до інвестора) інвестування пов'язане із великими (що до загального обсягу активів інвестора) обсягами інвестованого капіталу, із значною зміною форми активів інвестора чи сфери діяльності, форми його власності.

За формою тих реальних активів, у які вкладаються кошти інвестора, інвестування може здійснюватися в основні чи в оборотні фонди, у нематеріальні активи. [7, с. 297].

Технологічна структура інвестиційного процесу базується на розподілі інвестиційних витрат: проектні роботи; навчання персоналу; будівельні роботи; ремонтно-будівельні роботи; вартість машин та обладнання; монтажні роботи.

Обґрунтування та планування інвестиційного процесу здійснюється за допомогою інвестиційного проекту. Цей термін також вживається для позначення практичних дій інвестора щодо нарощування капіталу.

Слід виокремити кілька ознак інвестування залежно від його змістовної характеристики. Належна спрацьованість проекту значною мірою впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Наведемо кілька аспектів інвестування, які можна вважати важливими при визначенні доцільності його реалізації. Водночас ці аспекти можна вважати також змістовними ознаками інвестування, що відображують окремі якості цього процесу:

* узгодженість інвестування із зовнішніми умовами (стан економіки країни, окремих регіонів і фінансового ринку, альтернативні проекти, галузеві особливості проекту, сумісність продукції проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітництво з органами влади, наявність потрібних місцевих ресурсів і т. ін.). Відповідно, за цією ознакою проекти можуть відрізнятися рівнем узгодженості із зовнішніми умовами для інвестування: добре узгоджене, умовно узгоджене, недостатньо узгоджене, ризиковане інвестування через зовнішні несприятливі умови;

* внутрішня збалансованість процесу інвестування за комплексом взаємопов'язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, соціальні, часові параметри інвестиційного процесу). Інвестування за цією ознакою може бути системно збалансованим (повністю) планом інвестування, умовнозбалансованим (середній рівень), недостатньо збалансованим (відносно ризикованим за внутрішніми чинниками);

* достатність рівня дохідності та прийнятність рівня ризикованості інвестування (високодохідні, середньодохідні, низько-дохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризи-ковані проекти);

* збалансованість і синхронізованість фінансових потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інвестування може бути фінансове збалансоване, фінансове напружене, фінансове ризиковане (за збалансованістю щодо фінансових потоків), частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим із резервами часу (за рівнем передбачених резервів часу при інвестуванні);

* наявні можливості для управління проектом, тобто спроможність інвестора і його менеджерів впливати на поточний стан проекту, вносити зміни в процес інвестування, поліпшувати результати використання кожного окремого ресурсу і кінцеві показники інвестування, можливості нейтралізації чинників ризику, зокрема можливість відносно беззбиткового виходу з проекту. За цими ознаками слід виокремити добре керовані проекти, умовно керовані проекти (із очікуваним недостатнім рівнем впливу менеджменту на потенційно можливі кризові події у ході реалізації інвестування), повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інвестування із повним поверненням вкладених у проект коштів). Визначення проекту інвестування за ознакою керованості слід виконувати також із урахуванням оцінки запланованої системи управління інвестуванням і ділових якостей менеджерів, які мають реалізовувати проект.

Для дослідження процесів фінансового інвестування важливо визначити термін "портфельне інвестування". Під цим терміном розумітимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або перепродажу), але без наміру управляти емітентами цих цінних паперів. Портфельний інвестор завжди має набір (портфель) пакетів цінних паперів, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб безпосередньо впливати на емітентів цінних паперів.

На відміну від портфельного пряме стратегічне фінансове інвестування передбачає операції з цінними паперами з метою отримання можливості безпосередньо впливати на діяльність емітента придбаних цінних паперів, управляти ним. [8, с. 256].

2. Заощадження та інвестиції

2.1 Трансформація заощаджень в інвестиції

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв'язок.

Сімейних господарств у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок. Тільки за рахунок цього джерела сектор "фірми" може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор "уряд" - збільшити свої закупівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Звідси можна зробити кілька загальних висновків щодо взаємозв'язку заощаджень та інвестицій.

1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та "проїдання" раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх через інфляцію. Потік 5 набуває зворотної спрямованості, а витрати на споживання перевищать національний дохід. За таких умов зростання інвестицій у секторі "фірми" припиняється, що підриває основу для розвитку економіки в майбутньому.

Ці процеси чітко проявлялися в економіці України в 1992- 1994рр., коли внаслідок гіперінфляції попередні заощадження населення повністю знецінилися, а нові заощадження в національних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва в цей період фактично припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централізованих коштів державного бюджету.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі "фірми".

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв'язку з вищим рівнем гарантій за його зобов'язаннями (цінними паперами) порівняно із зобов'язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел.