Сучасне підприємство можна розглядати, як складну систему, у якій взаємодіють матеріально - речовинна, інтелектуально - інноваційна та людська складова розвитку власної діяльності. Ефективне їхнє використання забезпечує режим економічної безпеки - це стабільне функціонування фірми, її динамічний науково-технічний і соціальний розвиток, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам. І досить часто стабільності функціонування підприємства заважають зовнішні та внутрішні загрози, які наносять майнову та фінансову шкоду, дискредитує керівництво у ділових колах, викликає у керівників та рядових співробітників почуття небезпеки та страху, що унеможливлюють здорову ділову активність. До факторів, що є причиною виникнення загроз найбільше значення мають такі:

невирішеність соціальних проблем населення - низький рівень доходів, безробіття, плинність кадрів та інші, що суттєво знижують ступінь відповідальності працівників підприємства до збереження та імовірного продажу секретів фірми;

збереження високого рівня криміналізації економіки взагалі та поширення випадків укладання кримінальними структурами протиправних зовнішньоекономічних угод з метою відмивання "брудних" грошей та вивозу їх за кордон;

підсилення конкурентної боротьби за українські ринки збуту як з боку вітчизняних, так і з боку закордонних виробників;

установлення контролю з боку кримінальних структур над багатьма суб'єктами господарської діяльності різних секторів економіки;

недосконалість чинного законодавства, що регулює відносини в сфері підприємництва, зокрема, у сферах ліцензування, оподатковування, банкрутства та інших;

високий рівень монополізації ринку;

фізична економічна безпека

відсутність досвіду в українського бізнесу у розробці та реалізації засобів і методів захисту власної економічної безпеки, відсутність досвідчених фахівців-професіоналів.

Наведемо класифікацію загроз за різними ознаками та критеріями.

Так, за джерелом виникнення всі загрози можна поділити на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні загрози це такі, що пов'язані з недоліками та прорахунками у діяльності самого підприємства, які можуть призвести до негативних наслідків, а також з ефективністю заходів, які вживаються для усунення причин та умов, що цим недолікам сприяють:

недоліки у роботі з персоналом підприємства - у плануванні, організації та управлінні персоналом (підбір, розстановка, організація праці, підвищення кваліфікації, навчання кадрів та забезпечення мотивації до праці);

низький рівень внутрігосподарського контролю за здійсненням фінансово-господарських операцій, веденням бухгалтерського обліку матеріальних цінностей та грошових коштів, складанням бухгалтерської й іншої документації фірми, що безпосередньо сприяють вчиненню корисливих злочинів на підприємстві;

невирішеність соціальних проблем працівників підприємства (низька заробітна плата, соціальної незахищеність, відсутність мотивації до праці тощо);

низький рівень організації роботи з конфіденційними документами (фінансовими документами, планами, звітами, цивільно-правовими документами, кресленнями, технічною документацією, електронними носіями інформації тощо), оскільки саме ці джерела інформації можуть бути об'єктами неправомірних зазіхань;

плинність кадрів, відсутність досвідчених фахівців-професіоналів на важливих організаційно-виробничих ділянках підприємства, неефективна робота служби економічної безпеки;

незадовільний стан забезпечення збереження матеріальних цінностей, грошових коштів та відомостей, що становлять комерційну, банківську та іншу таємницю;

низький організаційний рівень захисту комп'ютерних систем від несанкціонованого доступу;

інші чинники, що можуть спричинити шкоду підприємству. До зовнішніх загроз відносять такі, джерела яких перебувають поза межами підприємства, наприклад:

розкрадання матеріальних коштів і цінностей особами, що не працюють у даній фірмі;

промислове шпигунство (таємне спостереження за співробітниками фірми, зараження комп'ютерних програм вірусами, засилання агентів, копіювання комп'ютерних програм і даних, підслуховування переговорів тощо);

незаконні дії конкурентів (переманювання співробітників фірми, які володіють комерційною таємницею на більш високі посади, прямий підкуп співробітників фірми представниками конкурентів, компрометація діяльності фірми та компрометація керівників та окремих співробітників, укладання фіктивних цивільно-правових угод, паралізація діяльності фірми із використанням повноважень державних органів, засобів масової інформації тощо);

протизаконні дії з боку кримінальних структур (вимагання та шантаж співробітників фірми; викрадення, комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем; пропонування більш вигідних умов найму на службу, компрометація діяльності фірми та компрометація керівників та окремих співробітників, паралізація діяльності фірми із використанням повноважень державних органів, засобів масової інформації, погрози фізичних розправ над співробітниками фірми та їх близькими, аж до їх усунення, пограбування і розбійні напади тощо);

неправомірні дії працівників правоохоронних органів (безпідставне проведення перевірок; неправомірне вилучення документів, у тому числі, що містять комерційну таємницю й таке інше);

інші джерела.

Практика господарювання суб'єктів підприємницької діяльності свідчить, що для підприємства чи фірми, найбільшу небезпеку представляють зовнішні погрози, оскільки їх важко передбачити, а тому важко своєчасно вжити відповідних контрзаходів.

Загрози економічній безпеці підприємницькій діяльності, можна класифікувати також й за ступенем тяжкості, спричинених ними наслідків: загрози з низьким, середнім та високим ступенем тяжкості наслідків.

Як правило, реалізація загроз з низьким ступенем тяжкості наслідків не чинять якого-небудь істотного впливу, навіть на її поточну діяльність.

Загрози, що спричиняють наслідки середнього ступеню тяжкості вимагають від фірми для їх подолання додаткових витрат порівняно з її поточними витратами і не потребують значних витрат часу.

Найбільшу небезпеку для підприємства, його стратегічних програм та для персоналу представляють загрози з високим ступенем тяжкості наслідків, їх здійснення, незалежно, чи працівниками підприємства, чи суб'єктами погроз ззовні, може призвести до різкого погіршення його фінансово-економічного стану та викликати можливе припинення його діяльності тепер або його ліквідацію у майбутньому.

Значний ступінь ваги наслідків реалізації погроз припускає можливість завдання фірмі таких фінансових утрат, що матимуть негативний вплив на основні фінансово-економічні показники фірми, на її діяльність у майбутньому і переборюються протягом тривалих термінів часу.

У науковій літературі трапляється класифікація загроз економічній безпеці підприємництва й за такими ознаками:

за ступенем імовірності загрози можуть бути:

малоймовірними, - реальними;

за впливом на стадії підприємницької діяльності:

на етапі організації фірми,

на стадії функціонування,

на заключному етапі;

за суб'єктами загроз:

з боку кримінальних структур,

з боку несумлінних конкурентів,

з боку контрагентів,

з боку власних співробітників;

за об'єктами зазіхань:

погрози трудовим ресурсам (персоналу фірми),

загрози матеріальним ресурсам,

загрози фінансовим ресурсам,

загрози інформаційним ресурсам;

за характером відповідальності суб'єктів загроз за їх наслідки:

цивільно-правова відповідальність,

кримінально-правова.

Отже існують різні загрози економічній безпеці підприємництва, що можуть одночасно належати до різних груп класифікації.

В таких умовах набувають чинності питання вдосконалення заходів із забезпечення безпеки, поліпшення охорони, оперативно-технічного (фізичного, інженерного, електронного) захисту службових споруд та приміщень. Важливого значення набувають заходи з відпрацювання надійних систем обліку документів, товарів, вантажів та персоналу. Але найважливішого значення набуває завдання збереження життя, здоров'я керівників фірми та її персоналу.

Завдання системи економічної безпеки підприємництва спрямовані на:

захист законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та їх співробітників;

збір даних, їх аналіз, оцінка і прогнозування оперативної обстановки та різноманітних ризиків на підприємстві, в організації, установі;

вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;

своєчасне виявлення можливих посягань на об'єкт чи його співробітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;

недопущення проникнення на об'єкт структур промислового шпіонажу, злочинних формувань чи осіб із протиправними намірами;

протидію технічному проникненню на об'єкта чи його комунікаційні системи;

захист співробітників об'єкта від насильницьких посягань;

виявлення, попередження можливої протиправної чи іншої негативної діяльності співробітників суб'єкта підприємництва на шкоду його безпеці;

збереження матеріальних цінностей, відомостей з обмеженим доступом;

пошук та здобування необхідної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики подальшої підприємницької діяльності;

фізичну і технічну охорону будов, споруд, територій, транспортних засобів;

формування в засобах масової інформації у партнерів та клієнтури позитивного іміджу про суб'єкт підприємницької діяльності, що повинно сприяти реалізації бізнес-проектів;

відшкодування матеріальних та моральних збитків, спричинених неправомірними діями юридичних чи фізичних осіб;

контроль за ефективністю функціонування системи безпеки.

Для вирішення цих завдань суб'єкти підприємницької діяльності створюють власні або використовують міжвідомчі служби безпеки. Міжоб'єктні служби безпеки, як правило, спеціалізуються або на чисто режимно-охоронних послугах (охорона будівель, споруд, транспорту, окремих працівників підприємств, установ, членів їх сімей тощо), або на суто економічних, правових чи консультаційних. Клієнтами таких служб є основний загал малих та середніх підприємств, організацій та установ, для яких важко утримувати власні служби безпеки. Більш великі підприємства, банківські чи інші установи кредитно-фінансової системи також звертаються з окремих питань у ці служби безпеки. Такі суб'єкти економіки не зможуть забезпечити ефективне функціонування своєї організації без комплексного підходу до питань безпеки. Тому, як правило, вони створюють власні служби безпеки. Структура цих підрозділів залежить від рівня становлення підприємства, масиву питань, вирішення яких покладає на ці служби керівництво організації на тому чи іншому етапі її розвитку. Але в структурі типових служб безпеки повинні обов'язково бути підрозділи, до функцій яких входять такі елементи системи безпеки, як:

1) розвідка, контррозвідка з економічних та інших питань;

2) внутрішня безпека, режим діловодства, моніторинг факторів ризику;

3) режим проходу на об'єкт та охорону його будівель, територій і споруд;

4) фізична безпека персоналу;

5) протипожежна безпека;

6) технічна безпека, до якої входять:

робота охоронно-технічного обладнання;

захист засобів зв'язку, комп'ютерних систем та інших комунікаційних мереж;

7) радіаційно-хімічна безпека, цивільна оборона;

Для вирішення питань фізичної безпеки впроваджуються ряд заходів, таких як:

- інформаційно-оперативні з виявлення і попередження негативних проявів;

- інженерно-будівельні зі створення і укріплення існуючих в службових спорудах та приміщеннях контрольно-пропускних систем і пунктів охорони, ґрат, жалюзі, запорів, металевих дверей, огорож;

- експлуатаційно-технічного контролю за станом систем сигналізації, оповіщення міліції та підрозділів позавідомчої охорони про несанкціоновані вторгнення;

- фінансово-організаційні з придбання обладнання та сервісного контролю за функціонуванням електронних засобів захисту, а також обладнання службових приміщень, виробничих зон, майданчиків, складів високочутливою фото-, відеоапаратурою;

- адміністративно-кадрові з підбору, перевірки, підготовки, навчання персоналу для обслуговування вищевказаних систем та обладнання.

Розглядаючи проблему безпеки особи, необхідно визнати, що більшість бізнесменів легко вразливі, і для забезпечення більшої захищеності слід керуватись такими принципами:

1. Поєднувати у власній системі безпеки заходи трьох видів:

а) особиста охорона (тілоохоронці та службові собаки);

б) технічні засоби охорони (сигналізація, бронежилети, замки, сейфи тощо);

в) правила поведінки для всіх членів сім'ї та найманого персоналу.

2. Наявність однієї лише особистої охорони недостатня для гарантованого захисту життя та здоров'я. Необхідно використовувати саме комплекс з цих трьох видів.

3. Про надійність заходу безпеки необхідно судити за найслабшим місцем в ньому (як про міцність ланцюга судять за найслабшою ланкою в ньому).

4. Всі заходи безпеки повинні знаходитися під постійним контролем керівника фірми чи її спеціаліста в сфері безпеки.

5. Прийняті заходи безпеки повинні бути сумісними з повсякденними умовами життя підприємця, членів його сім'ї, не бути перепоною в роботі фірми.

6. Ефективність заходів безпеки буде вищою, якщо вони сплановані спеціалістами в цій області з урахуванням специфіки вашого бізнесу та місцевих умов.

7. У випадках, коли вірогідність здійснення нападу на вас зростає, необхідно не просто виконувати заходи перестороги, а використовувати якісно новий рівень безпеки (починаючи з інформаційного захисту і закінчуючи зміною місця проживання).

Значне місце у забезпеченні фізичної безпеки підприємства посідає захист інформації. в сучасних умовах розвитку ринкових відносин в економічній сфері, інформація є особливого роду товаром, що має велику значиму цінність.

Чинним законодавством України установлено, що під поняттям "інформація" необхідно розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Законодавчо врегульовано загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначений статус учасників інформаційних відносин, доступ до інформації та її охорона.

До джерел інформації належать носії інформації у вигляді документів та інших матеріальних об'єктів, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Щодо інформації, яка є власністю держави і перебуває в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційною інформацією є відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні чи юридичні особи і які поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Для суб'єктів підприємницької діяльності більш цінною інформацією є та, яку вони використовують для досягнення цілей фірми і розголошення якої може позбавити його можливостей реалізувати свої наміри щодо забезпечення конкурентоздатності свого підприємства та створити загрози безпеці підприємницької діяльності. Звичайно, не вся інформація може, у випадку її розголошення, створювати ці загрози, однак існує визначена її частина, що має потребу в захисті. Інформація, що використовується у підприємницькій діяльності досить різноманітна за джерелами походження (документи, електронні носії, креслення) та за змістом (організаційно-господарська, промислово-виробнича, технічно-технологічна, фінансово-економічна, програмне забезпечення і т. ін.).

Уся ця інформація має різну цінність для самого підприємця і, відповідно, її розголошення може призвести (або не привести) до різного ступеня ризиків та погроз економічної безпеки. Тому, виходячи із важливості інформації для суб'єкта підприємницької діяльності, в межах підприємства її доцільно поділити на три групи:

інформація відкритого користування;

інформація обмеженого доступу - тільки для органів влади, що мають відповідні законодавчо визначені повноваження (міліція, податкова поліція, прокуратура тощо);

інформація, призначена тільки для працівників фірми.

Із вищенаведеного випливає, що інформація другої і третьої груп має обмеження в поширенні і є конфіденційною.

Частина конфіденційної інформації може містити особливий блок і може бути віднесена до комерційної таємниці.

Згідно з чинним законодавством комерційною таємницею є інформація, яка є секретною у тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

До комерційної таємниці також можуть бути віднесені відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Комерційна інформація, у силу своєї невідомості для третіх осіб, має реальну або потенційну комерційну цінність. Відсутність до неї вільного доступу на законній підставі, потребує від її власника вжиття ефективних заходів щодо охорони її конфіденційності.

Наприклад, до комерційної інформації підприємства можуть бути віднесені відомості про: фінансово-економічне становище підприємства (бухгалтерська звітність), суму кредитів та стан їх погашення, банківські операції, укладені цивільно-правові договори, контрагентів, структуру капіталів, плани інвестицій, стратегічні плани маркетингу, аналіз конкурентоздатності власної продукції, зміст ділової переписки та ін.

Отже, комерційна таємниця не може бути загальновідомою і загальнодоступною інформацією, відкрите її використання несе загрозу економічній безпеці підприємницькій діяльності і тому підприємець вживає заходи для збереженню її конфіденційності та захисту від незаконного витоку і використання.

Чинним законодавством визначена правомочність суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Так, суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів щодо охорони її конфіденційності. Проте, не вся інформація, якою володіє суб'єкт підприємницької діяльності, може бути віднесена до категорії комерційної таємниці. Існує офіційно затверджений перелік відомостей, що не можуть становити комерційну таємницю.

Інформацію про діяльність фірми, що є комерційною таємницею для конкурентів даної фірми та кримінальних структур, можна одержати як законним, так і незаконним способами. Законний, легальний спосіб збору інформації полягає в одержанні її з відкритих джерел користування: засобів масової інформації (статей про фірму), рекламних проспектів фірми, з виставок, прес-конференцій, шляхом направлення офіційних запитів, тощо. Незаконний спосіб одержання інформації про фірму полягає в одержанні з порушенням вимог чинного законодавства інформації, яка не призначена для відкритого користування зовнішніми користувачами, без згоди керівництва фірми, що може призвести до прямих економічних втрат або до упущеної вигоди.

Більш детально про неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею наведено у ст.36 Господарського Кодексу України, зокрема:

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Так, у кримінальному порядку переслідується умисні дії осіб, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. Кримінальна відповідальність встановлена також й за умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності.

Економічна оцінка рівня безпеки комерційної діяльності підприємства

- Коефіцієнт фінансової залежності підприємства розраховується за формулою:

Кфз=Б/Вк (2)

де Б - баланс підприємства

Кфз = 98592,7 тис. грн. /81580.2 тис. грн. = 1,21

ВОЗ = Ір. п - Ір. а (4)

Де Ір. п - І розділ пасиву балансу (Необоротні активи),

Ір. а - 1 розділ активу балансу (Власний капітал).

Провівши оцінку рівня економічної безпеки, можна прийти до висновку, щодо:

Досліджуване підприємство за коефіцієнтом автономії є забезпеченим власними фінансовими ресурсами, але, порівняно з попереднім періодом, стан дещо погіршився. В той же час коефіцієнт фінансової залежності підприємства свідчить, що про залежність підприємства від позичкового капіталу. На одиницю власних коштів припадає 1 % запозиченого капіталу, що у межах норми.

Досліджуючи фінансову стійкість визначили негативні тенденції в розвитку діяльності підприємства, що виражається у недостатності власних оборотних засобах, нехватці власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат, нестачі загальної величини основних джерел формування запасів і витрат. Підприємство перебуває у кризовому фінансовому стані, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки його кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть кредиторської заборгованості і прострочених позичок.

Розрахувавши ліквідність підприємства встановив недостатність ліквідних активів на покриття поточних зобов`язань. Підприємство в змозі покрити лише 74% поточних зобов`язань.

Що до оцінки кризового стану підприємства, то результати свідчать про мінімальну можливість банкрутства.

Основними шляхами підвищення фінансової стійкості підприємства при цьому є такі:

підвищення ефективності використання основних фондів підприємства;

підвищення інтенсивності використання оборотних активів підприємства;

підвищення продуктивності праці;

подальше збільшення обсягів реалізації товарів;

зниження матеріальних операційних витрат;

розширення ринку збуту продукції (товарів);

залучення інвестицій (кредитів) та ін.

Список використаної літератури