Основні теорії прибутку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з Політекономії

на тему: Основні теорії прибутку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Прибуток як економічна категорія :сутність,види,розподіл

1.1 Показники рентабельності

1.2 Теорії «утримання», «чекання», «ризику»

Розділ 2 Теорія трудового доходу

2.1 Сучасна політекономія

2.2 Джерела формування прибутку

2.3 Напрямки розподілу прибутку

Розділ 3. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку

3.1 Умови максимального прибутку

3.2 Підприємницький прибуток

3.3 Монопольний прибуток

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Прибумток (англ. Profit) -- сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток -- частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г -- Т -- Г'

Прибуток -- одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним доходом та явними витратами.

Економічна роль прибутку

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

-- прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності

-- прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

-- прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Прибуток на капітал -- найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами вияву.

Функції прибутку:

Оцінювальна -- ефект використання основних ресурсів підприємства

Стимулююча -- функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.

Господарського розрахунку -- доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.

Розподільча -- функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.

Індикативна (інформаційна)-- функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром, даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Види прибутку:

Загальний прибуток -- кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток -- прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності витрати -- оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут -- оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати -- собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Принципи розподілу прибутку підприємства:

сплата частки до бюджету;

поповнення статутного фонду;

виплата дивідендів;

розширення виробництва;

сплата штрафів;

соціальний розвиток;

стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.

Методи планування прибутку:

прямого рахунку;

аналітичний.

Чинники, що впливають на норму прибутку:

На норму прибутку впливають такі чинники:

Швидкість обороту капіталу. При її зростанні до суб'єкта господарської діяльності скоріше повертаються витрачені кошти, в тому числі на заробітну плату. У такому разі за попередньої величини капіталу зростають обсяги виробництва і прибуток.

Економія витрат на засоби виробництва. Її досягають завдяки впровадженню досконалішої техніки, технології, передової організації виробництва і стимулюванню живої праці.

Масштаби виробництва. Зростання обсягів виробництва дає можливість використати ефективніші засоби виробництва (поточні лінії тощо) порівняно з середніми і малими підприємствами. Це сприяє економії витрат виробництва, а отже, підвищенню віддачі одиниці використаного капіталу.

Таким чином, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, в якій виражаються відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення.

У розвинутих країнах норма і величина прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку великих компаній становить до 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниженні собівартості продукції, зростанні продуктивності праці, величині створеного додаткового продукту та інших факторів.

Метою цієї курсової роботи є дослідження історичних аспектів економічної категорії прибуток, порівняння поглядів видатних економістів минулого на цю проблему та практичний аналіз рентабельності підприємства в сучасній українській економіці.

утримання ризик прибуток рентабельність

1. Прибуток як економічна категорія:сутність, види, розподіл

У реальній дійсності прибуток -- кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток -- зворотний бік витрат виробництва.

На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000 грош. од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формування даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т. ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибуток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т. ч. проценти на капітал); рента -- дохід від використання землі (природних ресурсів); заробітна плата -- дохід на працю (використання робочої сили).

Теорії та види прибутку

Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов'язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток -- це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток -- це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) -- це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс -- ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток -- це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм-ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток -- це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

[4, с.5; 8, с.43]

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша -- ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група -- це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон'юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент -- це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу -- М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8--10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції*2. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.

Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

Другий варіант -- це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних вироб ничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.

Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий -- характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

* величину маси прибутку;

* структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

* економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.

У загальному виді формулу прибутку можна виразити в такому вигляді:

P = W - (З + Н + Ш),

Де Р - прибуток підприємства, грн./рік,

W - виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;

З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн./рік;

Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн./рік;

Ш - штрафні санкції, грн./рік.

Виторг від реалізації визначається по формулі:

Де Ni - кількість зробленої і реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;

Ci - ціна реалізації продукції, грн.;

Основні теоретичні погляди на природу прибутку

Основні теоретичні погляди щодо природи прибутку та його джерел змінювались протягом тривалого історичного процесу під впливом виникнення різних економічних шкіл та течій.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На Мал. 4 зображені основні економісти, які мали різні погляди щодо природи прибутку та власне терміну прибуток. У той час як більшість економістів не прийшли до одностайної думки щодо концептуальних основ природи та утворення прибутку, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку - яскравий доказ регресу й соціальної напруженості. Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності, досить багатогранна і важко переоцінима [20].

В економіці існують різні погляди щодо суті підприємницького доходу. Наприклад німецький економіст Йоганн Тюнен визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом підприємницький дохід він розглядав як плату за прийняття на себе ризиків.

Французький економіст Анн Тюрго стверджував, що прибуток на капітал, тобто надлишок над витратами виробництва, розпадається на підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику -- земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.

Адам Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Цей економіст вважав, що першоджерело прибутку знаходиться у виробництві. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі Адам Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Він казав, що цей прибуток не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Прибуток виступає як винагорода капіталіста за працю і ризик [5, c. 134]. На думку Адама Сміта, заробітна плата, прибуток і рента є трьома першоджерелами будь-якого доходу. Головним надбанням цього економіста є створення теорії додаткової вартості [15, c. 157-158].

Продовжив розробку теорій Адама Сміта англійський економіст Давид Рікардо. Наукова заслуга цього економіста перед суспільством полягає в спробі дати пояснення процесу розподілу виходячи з єдиної основи - трудової теорії вартості[15, c. 157-158]. Він ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця. Давид Рікардо, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного, тобто зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується [19]. Він писав: «Підвищення вартості праці є неможливим без відповідного падіння прибутку. Давид Рікардо вважав, на відміну від Адама Сміта, що прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими вартості, що створюється лише працею [15, c. 157].

Теорії Адама Сміта і Давида Рікардо стали основою концепції продуктивності капіталу, в основі якої лежить твердження, що прибуток є результатом заміни людської праці капіталом (засобами виробництва) та виконання ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Ці економісти прирівнювали підприємця до капіталіста, бо в ті часи власники і керуючі фірмами в більшості випадків були одними й тими ж самими людьми. Проте це твердження не є достовірним [5, c. 134]. Основним недоліком цієї теорії було те, що засоби виробництва самі по собі прибутку не створюють, оскільки прибуток створюється лише при поєднанні капіталу з найманою працею, коли створюється синергетичний ефект. Синергетичний ефект - це ефект подвійної дії капіталу та праці при їх техніко-економічному злитті [15, c. 157-158].

Джон Мілль у теорії трудового доходу прибуток підприємця розглядав як:

плату за ризик

винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу

плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати та є оплатою підприємницької функції. Цю теорію поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Фредерік Батіста, Джон Мак-Куллох, Альфред Маршалл та інші [19].

Карл Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. Карл Маркс поглиблює трудову теорію додаткової вартості Адама Сміта та Давида Рікардо. Згідно з теорією Карла Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість, тобто прибуток. Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію [16].

Представник прагматичної економіки французький науковець Жан Батист Сей був популяризатором ідей Сміта на європейському континенті. Він ввів в науковий обіг окремий термін «підприємець», який означав відмінного від капіталіста учасника економічного процесу. Цей економіст розробив теорію, у якій вперше підкреслив роль підприємця як особи, яка вміло комбінує фактори виробництва. Згідно з теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. Він писав, що дія виробничих фондів надає користі продуктам, ця користь дає продуктам цінність, а цінність дає дохід власникам виробничих фондів [15, c. 158]. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за «продуктивну послугу» у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток - це дохід, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата - дохід власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля [19].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер розробив наукову концепцію, в якій вперше вводиться поняття новатора, винахідника, який впроваджує «базисні інновації».

На думку цього економіста, вони включають:

революційні зміни в техніці та технології виготовлення нових товарів;

освоєння нових джерел сировини;

вихід на нові ринки;

організаційно-управлінські нововведення [15, c. 158].

Він також у своїй теорії вперше зауважив, що підприємець не обов'язково є власником капіталу. Таке руйнування тотожності понять власника капіталу і підприємця насамперед було зумовлене розвитком кредитних відносин у суспільстві, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу, оскільки одна частина капіталу банку представлена його власним капіталом, а інша - залученим. Корпоративна форма підприємницької діяльності чітко відображає відокремлення одна від одної функцій підприємництва і власності, причому слід відзначити, що функція власності дедалі з часом стає пасивнішою, а активна роль переходить до організації та управління [1, c. 256]. Йозеф Шумпетер вважав, що після введення інновацій підприємство стає на вищий рівень, ніж спочатку, та відповідно отримує вищий прибуток. Цей науковець так характеризував своє бачення підприємця і прибутку: «Підприємець - це людина особливого роду. Прибуток для нього лише символ успіху. Головне - ступити на незвіданий шлях, далекий від усталених рішень» [1, c. 253].

У своїй теорії економіст А. Бабо виводить 3 види прибутку: заробленому завдяки ініціативі, одержаному за сприятливих обставин, одержання якого є можливим за рахунок його визнання суспільними інститутами.

Сучасні західні економісти, розвивають теорії прибутку економістів ХІХ - го початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприємців за підприємницьку діяльність;

теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.

Проте ці теорії удосконалили та внесли в них ряд нововведень:

прибуток пов'язують із нововведеннями, тобто досягненнями науково-технічного прогресу

прибуток зумовлений ризиком та невпевненістю в майбутніх доходах

прибуток трактується як трудовий дохід, тобто різновид заробітної плати

прибуток пов'язаний з монопольним доходом, тобто його можуть отримувати лише ті товаровиробники, які мають певні переваги над іншими

рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб [19].

Сучасні економісти трактують прибуток як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на закладений капітал, різницю між загальною виручкою від реалізації, тобто валовим доходом, та сукупними витратами фірми. Він визначається за формулою:

PR=TR-TC,

де PR - прибуток фірми, TR - виручка від реалізації, TC - сукупні затрати [1, c. 286].

Отже, в цьому розділі було розглянуто основні теоретичні концепції про джерела та означення прибутку. Велике різноманіття поглядів щодо розуміння економічної категорії прибуток пов'язане з великою кількістю економічних шкіл і течій, що сформувалися в процесі історичного розвитку.

1.1 Показники рентабельності

Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

Показники, які базуються на витратному підході, рівень яких визначається відношенням прибутку до затрат:

рентабельність окремих видів продукції;

рентабельність операційної діяльності;

рентабельність інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних проектів

рентабельність звичайної діяльності.

Показники, які характеризують прибутковість продаж, рівень яких визначається відношенням прибутку до виторгу від реалізації продукції:

рентабельність продаж окремих видів продукції;

загальна рентабельність продаж.

Показники, в основі яких лежить ресурсний підхід, рівень яких визначається відношенням прибутку до загальної суми або до окремих частин авансованого капіталу:

рентабельність сукупних активів (загальна рентабельність);

рентабельність операційного капіталу;

рентабельність основного капіталу;

рентабельність власного капіталу [11, с. 5-11].

Ріст валового доходу та прибутків сприяє зростанню рентабельності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, тому що високу рентабельність забезпечують, здійснюючи підприємницьку діяльність з високим рівнем ризику. Цей ризик може призвести до збитків підприємства або, якщо не зреагувати на цю ситуацію вірно і вчасно, до банкрутства.

В умовах нестабільної економіки та поглиблення кризових явищ малий та середній бізнес, які не потребують великого вкладання коштів, можуть розв'язувати проблеми монополізації ринку, поповнити коштами державний бюджет за рахунок сплати податків та стимулювати розвиток доброякісної конкуренції [12, c. 66-77]. Недарма на малий та середній бізнес в економіці розвинутих країн припадає 90-95% усіх підприємств та до 40-60% виробництва валового національного продукту [7, с. 221].

Проте, не зважаючи на високий потенціал, сучасний розвиток малого та середнього підприємництва перебуває на низькому рівні та не відіграє важливої ролі в економіці країни. Починаючи з вересня 2008 року відбувається сповільнення темпів зростання фінансового результату підприємств. Основними причинами цього стали скорочення внутрішнього попиту через зниження реальних доходів населення та заробітної плати, а також через погіршення економічних умов внаслідок високої залежності від кон'юнктури на зовнішніх ринках.

Рис. 5 - Фінансові результати діяльності підприємств [18, c. 25]

За 2008 рік результати фінансової діяльності підприємств України до оподаткування скоротились на 55,5% та дорівнювали 57,9 млрд. грн., порівняно зі зростанням на 72,9% у 2007 році до 121,4 млрд. грн. Прибутки підприємств від звичайної діяльності до оподаткування становили 140,9 млрд. грн., а збитки 83 млрд. грн. Підприємства всіх видів економічної діяльності, окрім промислової та фінансової, починаючи з жовтня 2008 року мали від'ємний фінансовий результат діяльності [18, с. 24-26].

Сучасні ринкові відносини вимагають як від приватних підприємців, так і від держави правильної оцінки ситуації на внутрішньому ринку країни, добре налагодженої та прозорої системи оподаткування, прогнозування розвитку підприємств та уникання кризових явищ в економіці країни. Високий рівень оподаткування, нестабільна економічна ситуація на внутрішньому ринку призвели до того, що досить велика частка підприємств відійшла в тіньову економіку. 

Слід також відзначити, що розвиток підприємництва гальмує надзвичайно високий рівень корупції в державі, порівняно з іншими державами, що розвиваються та долають наслідки світової кризи. Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції - 2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових незалежних країн". Це дослідження показувало громадську думку щодо рівня корупції у країні та проводилось у 69 країнах з жовтня 2008 року до лютого 2009 року. В його рамках було опитано 73 тисячі 132 людини. Оцінки виставлялися за 5-бальною шкалою, де 1 бал - "найнижчий рівень корумпованості", а 5 - "найвищий". Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 бали - це найбільший, тобто найгірший бал серед "нових незалежних країн" і всіх інших країн взагалі. За даними дослідження, майже кожен десятий з опитаних давав хабара за минулий рік, що можна порівняти з результатами 2005 року. Крім того, четверо з десяти, хто давав хабара, віддали майже 10% свого річного доходу. В Україні найбільш корумпованими назвали державні установи - 28%, парламент - 25%, юстицію - 21%. Рівень корумпованості у бізнесі оцінили в 11%, медіа - 2%. За рівнем корупції бали розподілилися наступним чином: державні чиновники, юстиція та парламент - 4,5 бали, політичні партії - 4,4. Корупція в бізнесі - 4,3, медіа - 3,8 бали. Згідно з дослідженням, 21% з опитаних українців або їхніх близьких давали протягом останнього року хабара. Неефективною боротьбу української влади з корупцією вважають 73% опитаних українці, ніякою - 19% і 7% - ефективною [17]. Це дослідження показує, наскільки важко малому та середньому бізнесу розпочати свою справу, залучати інвестиції. В цій ситуації, що склалася в країні, підприємці не можуть не тільки планувати свою діяльність і розраховувати на прибуток, а й утриматися в сфері суспільного виробництва та послуг.

Розглянемо проблему забезпечення рентабельності в українській економіці на прикладі галузі будівництва. Внаслідок кризових явищ в українській економіці, замороженого кредитування галузі банками та відтоку іноземних інвестицій відбулося різке скорочення об'ємів будівництва. Згідно з фінансовим звітом Національного банку України за 2008 рік, обсяги виробництва скоротились на 15.8 %

Рис. 6 - Виконання будівельних робіт [18, c. 20]

Багато в чому ситуація в будівництві викликана кредитним бумом 2007--2008 років, коли банки видавали кредити під великі відсотки, практично без яких-небудь зобов'язань з боку позичальників, розраховуючи на швидкий прибуток. За даними Держкомстату, в період з січня по серпень 2009 року українські компанії виконали робіт вартістю 21,5 млрд. грн. що склало всього 46,4% об'єму будівництва за аналогічний період попереднього року. Згідно дослідженням аналітиків компанії «Альянс-Нерухомість», в 2006--2008 роках не менше, ніж 30% всіх інвесторів купували нове житло винятково для перепродажу. Нині, оцінивши безперспективність ринку, вони стали терміново позбавлятися від квартир, викликавши тим самим різке збільшення пропозиції на ринку та зменшення потенційної купівельної можливості покупців. Внаслідок цього, сьогодні в Україні існує велика кількість недобудов, в які інвестори вклали кошти. А шанси отримати прибуток чи хоча б повернути свої вклади в будівництво мізерні. Тривалий процес отримання узгоджень створює ідеальне підґрунтя для поширення корупції. За неофіційними даними, собівартість квадратного метра за рахунок хабарів зростає як мінімум на 20%.

Падіння інвестиційної діяльності в галузі будівництва було зумовлене несприятливою кон'юнктурою на світових ринках та зменшенням заощаджень населення. У 2008 році в будівельну промисловість було вкладено 233.1 млрд. грн. інвестицій, що 2.6% менше, ніж в попередньому році. Причому основними джерелами капіталовкладень були власні кошти підприємств та кредити банків, що становили 74% від загального обсягу капіталовкладень в цю галузь. [4, с.60]

Рис. 7 - Динаміка приросту інвестицій в основний капітал [18, c. 20]

Якщо системні проблеми в будівельній галузі не будуть вирішені, проблеми загрожують економіці в цілому: відсутність наповнення бюджету, тисячі безробітних фахівців, а найголовніше -- занепад галузей, пов'язаних з будівництвом, а це і транспортні перевезення, і гірничодобувна галузь, і виробництво будівельних матеріалів, устаткування, машин, механізмів, енергетичний комплекс, ЖКГ і багато що інше [9].

Розглянемо вплив несподіваних чинників, які іноді можуть давати над збитки або надприбутки, на прикладі фармацевтичної промисловості. На тлі несподіваної епідемії свинячого грипу та спричиненої від цього масової паніки населення, прибутки фармацевтичних компаній зросли в рази. Як розповів Андрій Миронюк, комерційний директор фармфірми "Дарниця", за весь вересень українці купили тисячу тубів оксолінової мазі, а зараз беруть по 90 тисяч тубів на добу. Тобто об'єм продажів збільшився у 2700 разів.

Проте поряд із надприбутками фармацевтичних підприємств, приватний бізнес поніс великі збитки, спричинені заборонами масових зборів людей та панікою. Насамперед, збитки понесла сфера обслуговування, тобто кінотеатри, готелі, магазини, розважальні центри, а також майже всі види транспорту. Тому несподівані та не прогнозовані чинники можуть призвести до надприбутків підприємств однієї з галузей економіки та до збитків інших, оскільки під час панічних настроїв населення попит на необхідні товари зростає на порядок.

Отже, проблеми рентабельності підприємств в українській економіці можуть бути вирішені завдяки використанню світового економічного досвіду та продуманому використанню дії економічних законів. Також необхідно враховувати український менталітет та особливості економіки нашої держави, адже світовий досвід може виявитись недієвим без попередньої його адаптації.

1.2 Теорії “утримання”, “чекання”, “ризику”

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині ХІХ ст. англійський економіст Н. Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д, і завдяки цьому отримують прибуток.

За умов недосконалої конкуренції прибуток набуває форми "ненульової", "чистої", "диференціальної", "чистої економічної" та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий економічний прибуток виникає за умов наявності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина залежить від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціною та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про незначні розміри чистого економічного прибутку.

Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція "ризикового" прибутку, автором якої є американський економіст Ф. Найт. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються витратами страхування) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні фактори. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження в компанії передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію "функціонального прибутку" американського вченого Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає у випадку впровадження нововведень конкурентами. Але його джерело пов'язується з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості[6, c. 189-192].

2. Теорія трудового доходу

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати[8, c. 155-156].

2.1 Сучасна політекономія

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

Польський економіст Михайло Калецький запропонував свою теорію прибутку.

Основні роботи М. Калецького вийшли в 1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970". ["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 - 1970"] (1971).

У ряді своїх робіт, частина яких була опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих аспектах його аналіз виявився значно глибше. Тому разом із Дж. М. Кейнсом М. Калецького можна розглядати як засновника макроекономіки в цілому і єретичній макроекономіці зокрема (і насамперед , посткейнсіанської макроекономічної теорії)[3, c. 141-142].

М. Калецький запропонував оригінальну теорію прибутку. Ця теорія описується в такий спосіб.

Y = Cп + Сw + І. (1)

Y = П + W. (2)

Формули (1) і (2) є відомими макроекономічними формулами визначення ВВП відповідно по витратах і по доходах. З одного боку, ВВП дорівнює сумі споживання (а воно, у свою чергу, підрозділяється на споживання підприємців (капіталістів), Cп, і робітників, Cw) і інвестицій. З іншого боку, він дорівнює сумі доходів - прибутку і заробітної плати.

Далі М. Калецький вводить спрощуєче (але не дуже нереалістичне) допущення, відповідно до якого робітники не зберігають. Це означає рівність заробітній платі і споживанню робітників:

W = Cw.(3)

Звідси випливає, що

П = Cп + І. (4)

М. Калецький дав крилатий опис двох останніх формул: "Робітники витрачають те, що одержують; капіталісти одержують те, що витрачають".

Споживання підприємців, у свою чергу, залежить від наступних факторів:

Cп = Ca + lп, (5)

де Ca - споживання капіталістів, що не залежить від їхнього прибутку, а l - константа (0 < l < 1). З врахуванням (4) і (5) формулу функції прибутку можна записати в такий спосіб:

П = Ca + lп + І = (Ca + І/1 - l). (6)

З огляду на, що l - константа, а Ca навряд чи відрізняється сильною мінливістю, можна прийти до висновку, відповідно до якого прибуток капіталістів визначається насамперед їхньою інвестиційною активністю.

Таким чином, радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: якщо ж у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, то в Калецкого - з макроекономічною обстановкою, і насамперед , з інвестиційною активністю (таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки").

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих працівників, які мають певну кількість акцій і брали участь у нововведеннях. Проблеми ціноутворення в Україні. В Україні на зміну адміністративним цінам за часів існування СРСР прийшла система вільних ринкових (лібералізованих) цін. Так, у 2000 р. у нашій країні регулювалося лише 8 % цін, тоді як у США 20 %, в Японії -- до 40 %. Необґрунтованість майже тотальної лібералізації цін є ще більш вражаючою, якщо взяти до уваги такий факт, що в окремих країнах (наприклад, Швейцарії) під час кризи здійснюється регулювання усіх цін, тоді як в Україні у 1998 р. регулювалось лише 11 % цін. Крім того, ступінь державного регулювання цін має коригуватися з питомою вагою державного сектору економіки.

Загалом в Україні впродовж 90-х рр. XX ст. і на початку XXI ст. була відсутня науково обґрунтована політика цін. Свідченням цього є такі цінові диспропорції, як наближення цін на товари і послуги до рівня світових за одночасного штучного зниження ціни на робочу силу до рівня найменш розвинених країн Африки; значний диспаритет цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію; невиконання цінами своєї функції та ін.

Стосовно прибутку, то внаслідок наявної системи цін в Україні спостерігається перекачування додаткової вартості і навіть частини необхідного продукту із сільського господарства в руки посередницьких структур, у т. ч. банків, прибутків з державних підприємств до приватних фірм; вилучення до 80 % доходів підприємств у державний бюджет через механізм оподаткування, масове вивезення прибутків компрадорською буржуазією за кордон, привласнення значної частки прибутків іноземними фірмами і компаніями зі спільних підприємств тощо. Так, іноземці вклали в такі підприємства у 1999 р. лише 0,1 % активів, а привласнили 24 % прибутків. Це вимагає ефективного державного регулювання цих процесів[2, c. 135-137].

2.2 Джерела формування прибутку

Загальна величина прибутку підприємства від: реалізації продукції (робіт, послуг), реалізації матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій, від володіння корпоративними правами та процентів до одержання.

Прибуток від реалізації продукції є основною складової загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного здору) та її повною собівартістю.

Прибуток від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

Прибуток від іншої реалізації представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів та іншого майна підприємства, відходів, нематеріальних активів тощо. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації і витратами на цю реалізацію. При визначенні прибутку від реалізації основних фондів та іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів, майна. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу.

Доходи від позареалізаційних операцій включають:

* доходи, отримані від участі в діяльності інших господарюючих суб'єктів;

* доходи від здачі майна в оренду;

* доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

* присуджені або визнані боржником штрафи, пені інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також доходи від повернення відшкодувань, спричинених збитків;

* прибуток минулих років, що виявлений у звітному році;

* позитивні курсові різниці по валютних рахунках, а також операціям в іноземній валюті;

* суми коштів, які не підлягають поверненню, що отримані від інших підприємств;

* інші доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

На схемі №1 відображено формування чистого прибутку підприємства, який підлягає розподілу.

Схема №1 Схема формування чистого прибутку підприємства

2.3 Напрямки розподілу прибутку

В умовах багатоукладної економіки не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Безумовно, є відмінності розподілу прибутку на приватному підприємстві та в кооперативних і державних підприємствах. Однак для всіх учасників виробництва є загальні засади щодо здійснення цієї процедури.

Насамперед, з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Величина, що залишається після сплати податку називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на частини.

Частина прибутку вилучається на орендну плату (за користування землею, будівлями, які знаходяться в розпорядженні інших власників). Підприємства за рахунок прибутку сплачують відсотки за позичені кошти банківським установам.

Із прибутку створюються благодійні та інші фонди. В Законі України "Про благодійництво та благодійницькі організації" визначені основні напрями благодійництва і благодійної діяльності. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами.

Кошти, що залишаються після перелічених відрахувань, утворюють чистий прибуток. З нього здійснюється нагромадження (тобто розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення).

За рахунок прибутку забезпечуються охорона навколишнього середовища, підготовка кадрів, створюються соціальні фонди.

Частина прибутку може розподілятися за власним бажанням підприємця. Зауважимо, що нормальний прибуток, який становить матеріальну винагороду підприємця, вже вилучений з облікового (бухгалтерського) прибутку, і є частиною витрат виробництва. Проте певна частина Економічного прибутку може розподілятися на різні цілі за бажанням підприємця.

У кожній країні є певні особливості розподілу прибутку. Наприклад, якщо в Україні відсотки за кредит сплачуються за рахунок валового прибутку, то у США вони входять до складу витрат виробництва. Для підприємців такий порядок більш вигідний. По суті за користування позикою платять покупці товарів і послуг. Крім того, витрати виробництва - більш надійна матеріальна база для сплати відсотків за кредит. Як відомо, прибуток є тоді, коли виручка від реалізації продукції за ринковими цінами перевищує витрати виробництва. Якщо ринкові ціни різко знизяться, то прибуток зменшується або ж його немає зовсім. У цьому разі платити за кредит важко або зовсім неможливо.

Соціальні фонди, порядок їх формування у різних країнах також відрізняється.

В сучасних умовах господарювання підприємство самостійно визначає напрямки використання прибутку, якщо інше не обумовлено статутом.

Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.

Розподілення прибутку акціонерного товариства може представити у вигляді схеми №2.

Резервний фонд створюється підприємством на випадок припинення його діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Він є обов'язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.

Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплати процентів по облігаціям і дивідендам на привілейовані акції у випадках коли прибутку для цих цілей недостатньо. [7, с.44; 18, с.109]

Схема №2

.

Відрахування у резервний фонд та інші аналогічні за призначенням фонди проводяться до досягнення розмірів цих фондів, що встановлені у засновницьких документах, але не менше 15% (для акціонерних товариств).

Фонди накопичення і фонди споживання - це фонди соціального призначення. Фонд накопичення являє собою джерело коштів господарюючого суб'єкту, що акумулює прибуток, та інші джерела для створення нового майна, придбання нових основних фондів, оборотних засобів тощо. Фонд накопичення показує величину зростання майнового стану підприємства, збільшення власних його коштів. Фонд накопичення зменшується у випадках: