Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх. Такий метод дістав назву «портфельне інвестування». Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням «інвестиційного портфеля». Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше, ніж один фінансовий інструмент, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів представляє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Актуальність даної теми полягає у тому що, на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів»). На сучасному етапі головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів.

Теорія і практика організації інвестиційних портфелів на підприємствах України, зокрема за сучасного рівня розвитку нашої держави, представлені в роботах таких вітчизняних вчених як А.А. Пересада [12], О.Г. Шевченко [34], Ю.М. Коваленко [87], С.В. Урванцева [118]та ін.

Метою роботи є проведення вивчення, аналізу й оцінки організації на підприємствах України інвестиційних портфелів, виявлення їх особливостей на сучасному етапі розвитку національної економіки.

З урахуванням поставленої мети дослідження основними завданнями є:

1) з'ясувати зміст інвестиційних портфелів на підприємстві;

2) розкрити сутність інвестиційних портфелів, визначити їх місце й роль на підприємстві;

3) визначити особливості застосування портфелів у практиці підприємств України основних їх форм;

4) проаналізувати основні переваги та недоліки інвестиційних портфелів;

5) дослідити методи управління інвестиційними портфелями.

Об'єктом дослідження є інвестиційні портфелі на підприємстві.

Предметом дослідження, виступають методи управління портфелями.



РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПОРТФЕЛІВ ПІДПРИЄМСТВА, МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ НИМИ

1.1 Сутність інвестиційних портфелів та їх класифікація

Головна проблема будь-якої економіки -- це проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвестиційного процесу й стабілізації грошової одиниці відчувається гостра нестача їх. Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина -- куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.

Інвестиційний портфель -- це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету. [2,с.34-35]

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об'єктів реального і / або фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством (рис.1.1).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів.

З початку необхідно визначити головну мету. Нею може бути: - забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді; - забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу; - мінімізація інвестиційних ризиків;

- забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

- забезпечення максимального ефекту «податкового бар'єру» в процесі фінансового інвестування.

З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

· забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

· забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

· забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

· забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

· забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Відповідно до сучасних підходів до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підприємства можлива наступна класифікація інвестиційних портфелів(див. рис. 1.2 та 1.3, додаток Б). [6, с. 67-72]

За метою формування інвестиційного портфеля:

1. Портфель доходу - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестованого капіталу на тривалу перспективу.

2. Портфель росту - інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості. підприємства.

За відношенням до інвестиційних ризиків:

1. Агресивний (спекулятивний) портфель - формується за критерієм максимізації поточного доходу чи приросту інвестованого капіталу незалежно від рівня інвестиційного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, але супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику.

2. Поміркований (компромісний) портфель - інвестиційний портфель, за яким загальний рівень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал також наближується до середньоринкової.

3. Консервативний портфель - сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Формується найбільш поміркованими інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику за якими перевищує середньоринковий.

Також можна класифікувати інвестиційні портфелі підприємства за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування [7,с.234-236]:

· портфель акцій;

· портфель облігацій;

· портфель векселів;

· портфель міжнародних інвестицій;

· портфель депозитних вкладів;

· портфель інших видів спеціалізації.

У сучасній інвестиційній практиці найбільш часто здійснюється формування комбінованого портфеля за першими двома ознаками - цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються. Такими основними варіантами комбінованих типів інвестиційних портфелів є:

· агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

· агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);

· помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

· помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);

· консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

· консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індивідуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори -- юридичні особи та інвестори -- фізичні особи. До юридичних осіб, які інвестують кошти у цінні папери, належать комерційні банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії, брокерські компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії та інші суб'єкти господарювання. Індивідуальні портфелі цінних паперів формують громадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у цінні папери,

поточного і додаткового доходу. Типізація портфелів цінних паперів за їх досягнутою відповідністю цілям інвестування пов'язана передусім з процесом реалізації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей його формування шляхом відбору фінансових інструментів, які найповніше відповідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу його фінансових інструментів цілям його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві зміни умов інвестиційної діяльності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям формування портфеля.

За рівнем ризику портфелі цінних паперів можна поділити на агресивні, середньоризикові, консервативні та безсистемні. В основі формування цих портфелів лежить різне співвідношення показників дохідності (в різних її формах -- приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику більшості цінних паперів, які належать до певного портфеля. Дохідність портфеля та його ризик перебувають у прямій залежності. Наприклад, агресивний портфель складається з високодохідних цінних паперів, але і сукупний ризик даного портфеля вищий порівняно з іншими видами портфелів. Відповідно мінімізація ризику під час формування консервативного портфеля обумовлює зниження його дохідності. Найоптимальнішим щодо поєднання дохідності та ризику є середньоризиковий портфель цінних паперів.

У разі коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних

видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодиверсифікованим).

Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів. На відміну від фіксованого портфеля, формування інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін.

Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цінних паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій та інших видів цінних паперів.

Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери:

1) дохід від цінних паперів

2) контроль за підприємствами.

Виходячи з цього, портфелі цінних паперів класифікують (типізують) за цілями інвестування: дохідний портфель та спеціальний портфель. Дохідний портфель формують задля отримання доходу від цінних паперів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсової вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його специфічними цілями. У такому випадку існування специфічного портфеля приносить інвестору певні доходи, але не безпосередньо від цінних паперів, які входять до даного портфеля.

Портфель цінних паперів, як правило, формують на підставі визначеної інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестиційних проектів. Методи формування й оцінювання портфеля цінних паперів є найважливішими у сучасній економічній теорії ринку.

1.2 Сучасна портфельна теорія

«Портфельна теорія» є заснованим на статистичних методах механізмом оптимізації інвестиційного портфеля за заданими критеріями, співвідношенням рівня його прибутковості і ризику. [9,c.45-50]

Мета аналізу цінних паперів протягом десятиліть залишилася, в основному, незмінною:

- визначення справжньої вартості цінних паперів;

- визначення ступеня ризику;

- прогнозування очікуваного прибутку за цінними паперами.

Але на кінець 50-х - початок 60-х років на основі трьох факторів почалися зміни у процесі аналізу, особливо звичайних акцій:

1) наявність мікрокомп'ютерів, персональних комп'ютерів і комп'ютерних терміналів, пов'язаних через телефонну мережу з банком даних;

2) величезні комп'ютерні банки інформації, приведені у відповідність із сучасними вимогами;

3) використання сучасної теорії портфеля цінних паперів (MPT - Modern Portfoto Theory) у формі моделей для вибору цінних паперів портфеля. Комп'ютери допомогли розвинути аналітичні способи, за якими аналітики можуть одержувати інформацію і проводити дослідження. З ростом можливостей комп'ютера збільшилось використання сучасної теорії портфеля (СТП). Використовуючи СТП для вибору інвестиційних засобів, інвестор або менеджер бажає отримати кількісні дані про конкретні цінні папери. На основі можливостей певної регресивної моделі аналітик може передбачити або оцінити майбутні коефіцієнти для акцій, залишковий ризик, темп росту дивідендів і ставку дисконту для вибраних вкладником або менеджером акцій даної компанії. Такий аналіз дозволяє скласти різноманітний і вигідний портфель цінних паперів. Сучасна теорія портфеля розглядає й урізноманітнення цінних паперів, але в основному подає оптимальні методи розміщення. Одним із найпростіших засобів сучасної теорії портфеля (СТП), є метод урізноманітнення, який дозволяє інвестору зменшити до мінімуму ризик. Також СТП дозволяє інвесторам здійснити набір цінних паперів у портфелі з вищим доходом. Припущення сучасної портфельної теорії: СТП припускає, що ринок є ефективний. Це означає, що всі учасники ринку мають доступ до інформації, одержують однакову інформацію, мають вільний доступ і вихід з ринку. Фундаментальний же припускає, що ринок є неефективним і більший дохід можна отримати, купуючи недооцінені цінні папери.

СТП припускає, що інвестори:

- неохоче сприймають ризик, тобто не люблять його. Ризик визначається несталістю норми доходу або основного капіталу;

- надають перевагу вищій нормі доходу над нижчою;

- намагаються максимально збільшити доходи і до мінімуму зменшити

ризик. Іншими словами, намагаються одержати найвищі доходи на одиницю ризику. СТП припускає, що всі рішення будуть прийматися на основі очікуваної норми доходу та очікуваного ризику або очікуваного стандартного відхилення норми доходу. СТП вимагає певного співвідношення цінних паперів у портфелі. Ця вимога була розроблена Гаррі Марковіцем. Ця система стверджує, щоб зменшити ризик, інвестор повинен додати інші цінні папери до свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі. СТП припускає, що:

- завданням інвестора є ефективний набір цінних паперів, який забезпечить найвищий дохід при найнижчому рівні ризику;

- норма доходу і ризик за цінними паперами обчислюється за певний період часу.

- ризикові цінні папери можуть додаватися, вилучатися з портфеля на будь-яку суму. Основою СТП є гіпотеза ефективного ринку.

1.3 Методи управління інвестиційними портфелями

На сучасному етапі є багато різних методів і критеріїв оцінювання рівня ефективності управління інвестиційним портфелем, які об'єднують рівні ризику і доходу в одній величині. Ми зупинимося на основних методах і при цьому будемо оцінювати діяльність певного інвестиційного фонду як підприємства, що управляє інвестиційним портфелем.

Метод Трейнора [12, c. 23-30]. Трейнор насамперед цікавився рівнем ефективності, який міг би бути використаний всіма інвесторами, незалежно від їхнього ставлення до ризику. Він розробив метод, у якому за основу для оцінювання ефективності управління інвестиційним портфелем запропонував взяти показник дохідності ринкового портфеля (km). Трейнор припускає, що портфель, який розглядається, є повністю диверсифікованим, тому як показник ризику використовує величину (3 цього портфеля), розраховану стосовно дохідності ринкового портфеля.

Оскільки чисельник наведеного рівняння -- це премія за ризик, а знаменник -- це ступінь ризику, то економічний зміст коефіцієнта Трейнора полягає в тому, що він показує дохідність портфеля на одиницю виміру ризику. Отже, цей коефіцієнт дає змогу оцінити здатність інвестиційного менеджера вибирати активи з вищою дохідністю серед інших активів із таким самим ризиком. Усі інвестори намагаються збільшити величину (ТгК).

Якщо порівняти коефіцієнт Трейнора, розрахований для певного портфеля, з коефіцієнтом, розрахованим для ринкового портфеля, то можна уявити розміщення характеристики портфеля стосовно лінії SML. Інвестиційні портфелі, характеристики яких розміщені над емпіричною лінією SML, випереджають ринкову ефективність, а розміщені під лінією, навпаки, відстають за показниками ефективності. Причому відстань від характеристичної точки до лінії SML показує рівень ефективності.

Метод Шарпа. Цей метод є одним із найпростіших, але водночас і досить надійних показників ефективності управління інвестиційним портфелем. Особливість полягає в тому, що на відміну від попереднього методу, в якому враховувався лише недиверсифікований ризик, тут у знаменнику використовується показник історичного стандартного відхилення дохідності як величини загального (повного) ризику інвестиційного портфеля:

kp = -- (kp)t -- середня дохідність портфеля;

де

(kp )t -- дохідність у і-му періоді;

п -- кількість періодів

t, що розглядаються.

Отримана величина (ShK) показує рівень стійкості перевищення портфелем, що оцінюється, безризикової ставки дохідності й фактично є премією за ризик на одиницю виміру загального (повного) ризику.

Отже, коефіцієнт Шарпа дає змогу оцінити не лише вибір менеджером найдохідніших активів, а й ефективність диверсифікації (розподілу ризику). Зазначимо, що є не винятковою ситуація, коли коефіцієнти Шарпа і Трейнора можуть дати різні оцінки ефективності портфеля. Це буде свідчити про відповідну схильність до коливань вартості цього портфеля порівняно з ринковим.

Метод Джексона. В основу цього методу покладено цінову модель капітальних активів (САРМ), тому його можна вважати подібним до описаних вище методів. Метод Дженсона використовується тоді, коли вже відомий коефіцієнт (Зр , і, припускаючи, що модель цінових капітальних активів емпірично дійсна), можна застосувати цей метод, визначаючи премію за ризик інвестиційного портфеля. Отже, виходячи з математичного рівняння моделі САРМ з урахуванням часових рядів

kp = Z + рр (km - Z) + у,

віднявши від обох частин рівняння середню безризикову дохідність за державними цінними паперами, отримуємо:

kp-Z = $p(km-Z) + y,

де kp -Z -- премія за ризик портфеля;

у -- можлива випадкова помилка в оцінюванні факторів моделі САРМ для часових рядів.

Позитивна константа (DjK) показує, що цей інвестиційний портфель певного фонду ефективніший, ніж середній на ринку, а отже менеджери цього фонду вміло прогнозують стан ринку та вибирають перспективні активи. Від'ємне значення свідчить про недосвідченість менеджерів у запобіганні ризику втрати дохідності інвестиційного портфеля фонду.

Отже, розглянуті вище методи визначення ефективності управління інвестиційним портфелем Трейнора, Шарпа і Дженсона дають нам загальне уявлення про те, наскільки професійно менеджери відбирали активи для своїх портфелів. Але, як відомо, вибираючи цінні папери, менеджери часто намагаються включити до портфеля недооцінені активи і, як наслідок, втрачають у диверсифікації, тому що не можуть включити всі альтернативні активи до своїх інвестиційних портфелів. Тому інший аналітик Фама, поглиблюючи попередні розробки Трейнора та інших дослідників, запропонував свій метод, сутність якого полягає у декомпозиції надлишкового прибутку взаємних активів з метою зміцнення опору портфеля цінних паперів загальному ризику.

Крім того, Фама запропонував спосіб обчислення втрат або, навпаки, доходів від диверсифікації:

FD = (km-Z)%-(km-Z)

Не вдаючись у подробиці елементарних розрахунків, зазначимо, що від "поганої" диверсифікації портфеля ми можемо мати не лише збитки, а й значні доходи. Так, деякі інвестори взагалі не вимагають диверсифікації, оскільки інвестують кошти лише в акції зі стабільно зростаючим доходом або лише в облігації чи спекулятивні акції.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах підприємства застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме: активний і пасивний. [10, c. 56-70] Ці методи розрізняються як задачами, так і методами оперативного управління портфелем. Пасивний метод до управління портфелем ґрунтується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має чітко відображати тенденції кон'юнктури фондового ринку. Послідовники вважають, що ефективність портфеля на 90% забезпечується структурою видів фінансових інструментів і лише на 10% - конкретними їх різновидами у рамках окремих видів. В найбільшій мірі пасивний відображає менталітет формування консервативного типу портфеля.

Активний метод до управління портфелем ґрунтується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має базуватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Активний метод передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури фондового ринку, заснованого переважно на фундаментальному його аналізі. В найбільшій мірі активний підхід до управління портфелем відображає менталітет агресивного його формування. При пасивному підході до оперативного управління портфелем основна увага приділяється забезпеченню глибокої його диверсифікації у рамках окремих видів фінансових інструментів.

Одним із методів, характерних для цього підходу до управління, є також імунізація портфеля, спрямована на зменшення відсоткового ризику по борговим цінним паперам. Сутність цього методу полягає в підборі до портфелю боргових цінних паперів з періодом обігу, в рамках якого відсоткова ставка на фінансовому ринку прогнозується незмінною. При активному підході до оперативного управління портфелем основна увага приділяється пошуку і придбанню недооцінених фінансових інструментів інвестування.

Цей підхід використовує так званий «Метод Грехема» - інвестиційну теорію, яка стверджує, що найбільш ефективною стратегією управління є формування портфеля за рахунок таких фондових інструментів, ринкові ціни на які нижчі за їх реальну внутрішню вартість (вирахувану на основі оцінки вартості чистих активів компанії). Складність оперативного управління портфелем фінансових інвестицій визначає необхідність широкого використання в цьому процесі сучасних комп'ютерних технологій. Програмні продукти, пов'язані з використанням таких технологій, повинні забезпечувати моніторинг основних параметрів окремих фінансових інструментів і портфеля фінансових інвестицій в цілому, визначати напрями і строки реструктуризації портфеля за основними видами і різновидами фінансових інструментів, формувати найбільш ефективні альтернативні проекти наказів брокеру на здійснення необхідних угод.

У кожного метода свої переваги і недоліки і природно свої прихильники. Полеміка між ними продовжується з часів зародження фондового ринку і до цих пір і справа тут не тільки в професійній репутації і багатомільярдних комісійних, що виплачуються за управління портфелем, але і в цілому функціонування ринку. Пасивне управління - придбання паперів на тривалий термін. При цьому інвестор як мета вибирає певний показник, динаміці якого відповідає зміна прибутковості. Після формування портфеля цінні папери в його складі змінюються не часто. Звичайна зміна відбувається тільки з метою ще більшого наближення до вибраного показника, який найчастіше є ринковим індексом. Тому в світовій практиці часто пасивні портфелі називають індексними фондами, а управління ними - індексуванням.

Активне управління у свою чергу, включає систематичний додаток зусиль, постійний моніторинг ринкової ситуації для отримання результатів, що перевищують позначений метою показник. Активне управління включає пошук невірно оцінених паперів, а значить володіння деякою ексклюзивною інформацією або надійними прогнозами і аналізами експертів. Якщо уміло визначити точки входу і виходу, тенденцію в цілому і встигати своєчасно реагувати на зміну ринковій ситуації - те переваги в прибутку перед пасивними інвесторами стають вельми очевидні. При цьому воно компенсується значно великим рівнем ризику.

Якщо вірити прихильникам активного управління, то ринок капіталу не є ефективним і за рахунок цього на нім існує безліч груп недооцінених паперів. Основні відмінності між фахівцями цього напряму полягають лише у визначенні ступеня неефективності ринків. Тобто експерти технічного аналізу, в основному спираються на суб'єктивні і передбачені дії інвесторів, тоді як, наприклад, фундаменталісти часто знаходять для себе менш чіткі, але більш статичні можливості витягання прибули. Багато хто з них говорить про те, що активне управління покращує економічний клімат ринку. У відповідь таким менеджерам, прихильники пасивного управління, завіряють, що досягнення вражаючих результатів у разі активного управління можливо лише при сильному везінні або володінні інсайдерською, внутрішньокорпоративною інформацією. До того ж в середньому прибутковість підсумковий приріст в активному управлінні виходить нижчим, за рахунок того що, комісійні активних менеджерів вищі, більше транзакційних витрат. Але це середня величина і прибутки успішних і удачливих активних менеджерів на порядок перевершують найбільші прибутки пасивних.

Хоча у прихильників пасивного управління активи ростуть швидше, більшість міжнародних і національних портфелів що складаються з акцій і облігацій, вибирають активний шлях. А великі інституційні інвестори як правило тримаються середини, направляючи частину капіталу в активне управління, а інше в пасивне. Зокрема сучасні приватні інвестиційні фонди з довірчим управлінням завжди мають диверсифікований портфель, що дозволяє досить застрахуватися від ризиків і разом з тим досягти показників тих, що перевищують рівень інфляції.

Висновки за розділом 1:

Інвестиційний портфель -- це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету. Головною метою формування інвестиційного портфеля є реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів. До мети також можна віднести: - забезпечення високого рівня інвестиційного доходу в поточному періоді; - забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на тривалу перспективу; - мінімізація інвестиційних ризиків;

- забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

- забезпечення максимального ефекту «податкового бар'єру» в процесі фінансового інвестування.

З урахуванням сформульованої мети будується і система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля на підприємстві, основними з яких є:

· забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

· забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

· забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

· забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

· забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Управління портфелем на підприємстві потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо. Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим. Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

управління інвестиційний портфель україна



РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ «ДОМАШНІЙ ТЕКСТИЛЬ»

Відкрите акціонерне товариство «Домашній текстиль» займається пошивом такої продукції:

ковдри розміром 205 140 см;

подушки розміром 70 70 см

1. Визначимо річний випуск ковдр і подушок у натуральному виразі, використовуючи дані про чисельність та продуктивність праці швачок, а також фонду їх робочого часу.

Річний випуск ковдр = швачки*ковдри*робочі дні*12місяців

Річний випуск ковдр = 10*3*23*12=8280(шт.)

Річний випуск подушок = 8*5*23*12=11040(шт.)

2. Розрахуємо доход від реалізації ковдр і подушок у звітному році, податок на додану вартість і чистий доход.

2.1 Доход від реалізації продукції розраховуємо шляхом множення річного обсягу реалізованої продукції відповідного виду на відпускну ціну, яка включає податок на додану вартість, за формулою

Д = V * Ц (1)

деV - річний обсяг реалізованої продукції відповідного виду виробу, шт.

Ц - відпускна ціна відповідного виду виробу, яка включає податок на додану вартість, грн./шт.

Таким чином отримуємо:



Дк=8280*263,52=2181945,6(грн)

Дп=11040*81=894240(грн)

2.2 Податок на додану вартість розраховуємо за формулою:

ПДВ = Д / 120 * 20. або ПДВ = Д/6 (2)

ПДВк=2181945,6/120*20=363657,6(грн)

ПДВп=894240/6=149040(грн)

2.3 Чистий доход визначимо як різницю доходу від реалізації продукції та податку на додану вартість за формулою

ЧД = Д - ПДВ (3) ЧДк=2181945,6-363657,6=1818288(грн)

ЧДп=894240-149040=745200(грн)

Результати розрахунків занесемо до табл. 1.

Таблиця 1

Доходи від реалізації продукції ВАТ «Домашній текстиль»

Показники	Ковдри	Подушки	Всього
1. Доход (виручка) від реалізації продукції, грн. (Д)	2181945	894240	3076185
2. Сума податку на додану вартість, грн. (ПДВ)	363657,6	149040	512697,6
3. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, грн. (ЧД)	1818288	745200	2563488

Таким чином, незважаючи на те, що підприємство виробляє на

більше подушок, ніж ковдр, за рахунок того, що ціна реалізації ковдри перевищує ціну однієї подушки у рази, найбільш дохідним для підприємства є виробництво саме ковдр. Вони забезпечують більше чистої виручки від реалізації продукції. У той же час саме з ковдр сплачується відповідна більша частина податку на додану вартість.

3. Визначимо величину прямих матеріальних витрат на виробництво однієї ковдри та однієї подушки. Розрахуємо річні витрати матеріалів на виробництво кожного виду продукції та знайти сукупний обсяг річних витрат на прямі матеріали та покупні вироби.

Результати розрахунків наведемо у формі табл.2.

Таблиця 2

Розрахунок витрат матеріалів на виробництво однієї ковдри (подушки)

Найменування матеріалів	Кількість	Ціна, грн.	Сума витрат, грн.
1. Тканина, м	4,14	16,2	4,14*16,2=67,07
2. Наповнювач, лист	1	10,8	10,8
3. Нитки, котушка	1	1,62	1,62
4. Окантовочна стрічка,м	6,92	2,16	14,95
Всього	13,06	30,78	94,44
Подушка
1. Тканина, м	0,74	16,2	11,99
2. Наповнювач, лист	0,3	10,8	3,24
3. Нитки, котушка	0,5	1,62	0,81
4. Окантовочна стрічка, м	2,82	2,16	6,09
Всього	4,36	30,78	22,13

Річні витрати матеріалів на окремий вид продукції підприємства розраховується за формулою (4):

М_і = м_і * V(4)

Де М_і - річні витрати матеріалів на виробництво і-того виду продукції, грн., і = 1, 2;

м_і - величина прямих матеріальних витрат на одиницю і-того виду продукції підприємства, грн./шт.

М_і=94,44*8280=781963,2(грн)

Мі=22,13*11040=244315,2(грн)

Знайдемо річні прямі матеріальні витрати на продукцію підприємства,які визначаються як сума річних матеріальних витрат на виробництво халатів та чоловічих сорочок.

М=Мк+Мп=781963,2+244315,2=1026278,4(грн)

Отже, незважаючи на менші обсяги випуску, виробництво ковдр є у

разів більш витратним, ніж виробництво подушок

4. Визначимо витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальне страхування основних виробничих працівників, зайнятих у виробництві ковдр та подушок окремо. Результати розрахунків наведемо у формі табл. 3,4,5.

Відрахування в Пенсійний фонд і у фонд Соціального страхування нараховуються від суми основної і додаткової заробітної плати.

Таблиця 3

Штатний розклад працівників підприємства

Працівники	Кількість	Заробітна плата на місяць, грн.
1. Закрійник	4	2559,6
2. Швачка	18	2268
3. Прасувальник	2	1944
4. Прибиральниця	1	788,4
5. Менеджер по збуті	2	2592
6. Бухгалтер	1	2764,8
7. Директор	1	3067,2



Таблиця 4

Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві ковдр

Показник	Кількість, чол.	Оклад, грн.	Витрати на оплату праці в міс, грн.	Річні витрати на оплату праці, грн.
Швачка	10	2268	22680	22680*12=272160
Закрійник	2	2559,6	5118,4	61420,8
Основна зарплата			27798,4	333580,8
Додаткова зарплата			2779,84	33358,08
Сума основної і додаткової зарплати			30578,24	366938,88
Нарахування на зарплату			11466,84	137602,08
Загальний обсяг витрат на оплату праці			42045,08	504540,98

Таблиця 5

Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві (подушок)

Показник	Кількість, чол.	Оклад, грн.	Витрати на оплату праці в міс, грн.	Річні витрати на оплату праці, грн.
Швачка	8	2268	18144	217728
Закрійник	2	2559,6	5118,4	61420,8
Основна зарплата			23262,4	279148,8
Додаткова зарплата			2326,24	27914,88
Сума основної і додаткової зарплати			25588,64	307063,68
Нарахування на зарплату			9595,74	115148,88
Загальний обсяг витрат на оплату праці			35184,38	422212,56

Отже, зважаючи на те, що у виробництві ковдр зайнято на 2 швачки та більше, ніж у виробництві подушок, річні витрати на оплату праці працівників, що займаються їх пошивом відповідно більші на 504540,98- 422212,56 = 82328,42 грн. більше, ніж працівників, зайнятих у виробництві подушок

5. Визначимо величину річних загальновиробничих витрат.

У загальновиробничі витрати підприємства входять: витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування обслуговуючих і допоміжних працівників; знос малоцінних і швидкозношуваних предметів та інвентарю; амортизація машин і устаткування; витрати енергії для роботи машин і устаткування; витрати мастильних і обтиральних матеріалів, запчастин для ремонту устаткування, цехові витрати.

5.1 Знайдемо витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування обслуговуючих і допоміжних працівників використаємо табл.6

Таблиця 6

Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві ковдр (подушок)

Показник	Кількість, чол.	Оклад, грн.	Витрати на оплату праці в міс, грн.	Річні витрати на оплату праці, грн.
Прасувальник	2	1944	3888	3888*12=46656
Прибиральниця	1	788,4	788,4	9460,8
Основна зарплата			4676,4	56116,8
Додаткова зарплата			467,64	5611,68
Сума основної і додаткової зарплати			5144,04	61728,48
Нарахування на зарплату			1929,015	23148,18
Загальний обсяг витрат на оплату праці			7073,055	84876,66

5.2 Визначимо величину річних загальновиробничих витрат

Загал. вир. витрати = витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування обслуговуючих і допоміжних працівників + знос малоцінних і швидкозношуваних предметів та інвентарю + амортизація машин і устаткування + витрати енергії для роботи машин і устаткування + витрати мастильних і обтиральних матеріалів, запчастин для ремонту устаткування, цехові витрати



Загал. вир. витрати = 84876,66+1517,616 + 5393,5*1,08 + 5746,280 +

61571,48*1,08=164462,73 (грн.)

Для визначення річної величини зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів і інвентарю використаємо табл. 7 і табл. 8.

Таблиця 7

Розрахунок витрат на придбання МШП і інвентарю

Вид МШП та інвентарю	Кількість, шт.	Ціна, грн.	Загальна вартість, грн.
1. Ножиці для швачок	18	7,56	136,08
2. Ножиці закрійника	4	64,8	259,2
3. Голки, упакування	200	5,4	1080
4. Праска	2	129,6	259,2
5. Інший виробничий інвентар	-	432	432
Всього	-	-	2166,48

Таблиця 8

Розрахунок обсягу зносу МШП та інвентарю

Вид МШП та інвентарю	Термін служби, років	Метод списання витрат	Загальна вартість зносу на рік, грн.
1. Ножиці для швачок	5	Рівномірний	136,08:5=27,22
2. Ножиці закрійника	2	Списання 50% у момент придбання,50% у момент ліквідації	259,2:2=129,6
3. Голки, упакування	1	Списання витрат відразу ж при придбанні	1080
4. Праска	4	рівномірний	64,8
5. Інший виробничий інвентар	2	Списання 50% у момент придбання,50% у момент ліквідації	216
Всього			1517,62

Витрати (кВт)=(Ч-Пр)*Сп*К

6. Визначимо виробничу собівартість кожного виду реалізованої продукції, проведемо аналіз її структури. Результати розрахунків наведемо у формі табл. 10.

Таблиця9

Розрахунок витрат на електроенергію для роботи машин і устаткування, зайнятих у виробництві продукції

Вид обладнання	Час роботи, год. / рік	Простоювання, год./рік	Споживання енергії, кВт / год	Кількість обладнання, шт	Витрати
					кВт	грн.
1. Швацька машина	2160	100	0,5	18	18540	4516,34
2. Оверлок	2160	100	0.4	2	1648	401,45
3. Комп'ютер	1890	150	0.15	1	261	63,58
4. Праска	1620	50	1	2	3140	764.90
Всього за рік					23589	5746,28

Таблиця 10

Розрахунок виробничої собівартості продукції підприємства

Стаття витрат	ковдри	подушка	Усього, грн.
	Сума, грн.	Питома вага, %	Сума, грн.	Питома вага, %
1. Прямі витрати на матеріали	781963,2	55,37	244315,2	34,62	1026278,4
2. Основна зарплата	333580,8	23,6	279148,8	39,56	612729,6
3. Додаткова зарплата	33358,08	2,4	27914,88	3,58	61272,96
4. Відрахування на соціальні заходи	137602,08	10,72	115148,88	16,24	252750,96
5. Загальновиробничі витрати	125310,84	8,01	39151,9	5,54	164462,74
Всього	1411815	100	705679,66	100	2117494,66

Виробничу собівартість ковдр та подушок, а також виробничу собівартість усього випуску продукції розраховуватимемо відповідно до прямих матеріальних витрат та загальновиробничих витрат.

Визначимо питому вагу кожної статті виробничих витрат у виробничій собівартості на виробництво ковдр та подушок до відповідної суми усіх виробничих витрат на вид продукції.

Виробнича собівартість вироблюваних підприємством ковдр за своєю структурою близька до загальної виробничої собівартості продукції підприємства, а саме найбільшу питому вагу в собівартості ковдр займають прямі матеріальні витрати - 55,37%,а найменшу-додаткова заробітна плата. Значну частину собівартості складають витрати на основну заробітну плату працівників: відповідно 23,6% та 39,56%. Такі відмінності у структурі виробничої собівартості окремих видів продукції підприємства пов'язані зі значно меншою матеріалоємністю виробництва ковдр у порівнянні з подушками.

7. Визначимо суму річних адміністративних витрат.

Адміністративні витрати підприємства включають:витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування директора і бухгалтера; витрати утримання, амортизацію, ремонт основних фондів загальногосподарського призначення, витрати на зв'язок і охорону.

7.1 Визначимо витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування директора і бухгалтера, використавши форму табл. 11.;

Таблиця 11

Витрати на оплату праці працівників,зайнятих у виробництві ковдр, подушок

Показник	Кількість, чол.	Оклад, грн.	Витрати на оплату праці в міс, грн.	Річні витрати на оплату праці, грн.
бухгалтер	1	2764,8	2764,8	2764,8*12=33177,6
директор	1	3067,2	3067,2	36806,4
Основна зарплата			5832	69984
Додаткова зарплата			583,2	6998,4
Сума основної і додаткової зарплати			6415,2	76982,4
Нарахування на зарплату			2405,7	28868,4
Загальний обсяг витрат на оплату праці			8820,9	105850,8

7.2 Витрати на утримання, амортизацію, ремонт основних фондів загальногосподарського призначення, витрати на зв'язок і охорону наведені у вихідних даних.

7.3 Річні адміністративні витрати визначаються як сума їх окремих елементів=105850,8+8754,8904=114605,69 (грн)

8. Визначимо річні витрати на збут.

Витрати на збут включають:

витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання, амортизацію, ремонт основних фондів, використовуваних для збуту продукції, витрати на рекламу.

8.1 Визначимо витрати на оплату праці і відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих збутом, використавши форму табл. 12.;

Таблиця12

Витрати на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві ковдр, подушок

Показник	Кількість, чол.	Оклад, грн.	Витрати на оплату праці в міс, грн.	Річні витрати на оплату праці, грн.
Менеджер по збуту	2	2592	5184	62208
Основна зарплата			5184	62208
Додаткова зарплата			518,4	6220,8
Сума основної і додаткової зарплати			5702,4	68428,8
Нарахування на зарплату			2138,4	25660,8
Загальний обсяг витрат на оплату праці			7840,8	94089,6

8.2 Витрати на утримання, амортизацію, ремонт основних фондів, що використовуються для збуту продукції, витрати на рекламу наведені у вихідних даних;

8.3 Річні витрати на збут визначаються як сума їх окремих елементів.=94089,6+6434,2512=100523,85 (грн)

9. Визначити валовий прибуток від реалізації продукції за формулою:

ВП = ЧД - Срп,

де Прп - валовий прибуток, отриманий від реалізації продукції, тис. грн.;

Срп - виробнича собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

ВП=2563488-2117494,66=445993,34(грн)

10. Визначимо фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток/збиток ) підприємства до оподаткування, розрахуємо величину чистого прибутку,для цього використаємо табл.13

При розрахунку податку на прибуток врахуємо те, що отримані дивіденди і відсотки за цінними паперами, що отримані підприємством, не входять до складу оподатковуваного прибутку підприємства.

Тому по-перше, визначимо величину оподатковуваного прибутку як різницю фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування та величини отриманих підприємством дивідендів та відсотків по цінним паперам. По-друге, з величини оподатковуваного прибутку розрахуємо податок на прибуток за ставкою 25 %. Чистий прибуток підприємства визначимо як різницю фінансових результатів від звичайної діяльності підприємства до оподаткування та нарахованої суми податку на прибуток.

Таблиця 13

Порядок розрахунку фінансових результатів підприємства

	Валовий прибуток (збиток)
+	Інші операційні доходи
-	Адміністративні витрати
-	Витрати на збут
-	Інші операційні витрати
=	Фінансові результати від операційної діяльності (прибуток / збиток)

Страница:

•  1 
•  2 

курсовая работа "Особливості застосування інвестиційних портфелів у практиці підприємств України" скачать

Подобные документы

• Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємства

  Необхідність, сутність і мета реструктуризації. Основні форми і види реструктуризації, їх характеристика. Показники ефективності використання оборотних коштів. Переваги, недоліки і сфери практичного застосування методів інвестиційних розрахунків.
  
  контрольная работа [290,4 K], добавлен 21.11.2010
  

• Управління інвестиційною діяльністю підприємств України

  Дослідження теоретичних засад управління інвестиційною діяльністю підприємств України. Методичне забезпечення прийняття інвестиційних рішень. Управлінські складові здійснення інвестиційної діяльності на підприємстві. Модель оцінювання вартості капіталу.
  
  автореферат [59,2 K], добавлен 11.04.2009
  

• Організація і фінансування інвестицій

  Методи оцінки ефективності інвестицій, умови їх застосування та вимоги щодо їх вхідної інформації. Вибір показників оцінки прийнятності вкладів, їх основні переваги та недоліки. Визначення початкових та аналітичних параметрів інвестиційних альтернатив.
  
  курсовая работа [148,8 K], добавлен 17.01.2011
  

• Переваги і недоліки лізингових відносин в АПК України

  Використання лізингу для фінансування придбання і використання устаткування. Переваги та недоліки лізингових операцій для підприємств. Організація лізингу в різних країнах світу, та його стан в Україні. Основні організаційні форми управління лізингом.
  
  реферат [64,3 K], добавлен 22.04.2011
  

• Інвестиційні ресурси підприємства

  Поняття інвестиційних ресурсів, їх види і класифікація. Джерела фінансування інвестицій. Особливості інвестиційного проектування на вітчизняних підприємствах. Поняття ризику, методи оцінки ризикованості інвестиційних проектів, їх переваги та недоліки.
  
  реферат [1,0 M], добавлен 21.10.2011
  

• Сучасний стан та особливості діяльності інвестиційних дилерів або інвестиційних фондів, їх відмінності від трастів

  Ефективність використання фінансових ресурсів, визначення найбільш раціонального функціонування інвестиційних фондів. Аналіз ринку спільного інвестування. Шляхи вдосконалення системи економічних відносин у процесі формування інвестиційних фондів.
  
  контрольная работа [14,1 K], добавлен 09.02.2016
  

• Інноваційна діяльність на підприємстві

  Економічна сутність та зміст інноваційної діяльності, етапи формування на підприємстві. Особливості інвестування інноваційної діяльності харчових підприємств. Аналіз інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності ВАТ "Кременчуцький хлібокомбінат".
  
  курсовая работа [783,9 K], добавлен 17.12.2013
  

• Менеджмент інвестиційних проектів в зовнішньо економічній діяльності підприємств (на прикладі ВАТ "СМНВО ім. М.В. Фрунзе")

  Теоретичні основи менеджменту інвестиційних проектів у ЗЕД підприємств. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності на ВАТ "СМНВО ім. М.В. Фрунзе". Шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності на підприємстві. Шляхи вдосконалення маркетингової діяльності.
  
  магистерская работа [1,2 M], добавлен 11.10.2011
  

• Організація роботи та методика оцінки інвестиційної привабливості підприємств

  Основи розробки інвестиційних програм. Ефективність капітальних інвестиційних проектів. Рангування конкуруючих проектів. Доходність інвестицій у ризикових умовах. Удосконалення та поліпшення інвестиційної привабливості в Україні для інвесторів.
  
  дипломная работа [140,6 K], добавлен 15.06.2012
  

• Розробка інвестиційних проектів

  Загальне поняття інвестиційних проектів. Соціальні аспекти розробки інвестиційних проектів. Аналіз техніко-економічних показників та соціальних аспектів розробки інвестиційного проекту. Оцінка отриманих результатів та характеристика підприємства.
  
  курсовая работа [180,7 K], добавлен 19.03.2011
  

Другие документы, подобные "Особливості застосування інвестиційних портфелів у практиці підприємств України"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам