Виробництво та його роль в житті суспільства

Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є вироблений продукт. Він є сумою всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, вироблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмислення суспільства як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва. Спосіб суспільного виробництва - це спосіб створення і відтворення суспільної людини (індивіда) і людського суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів матеріального (технологічного та економічного) і духовного суспільного способу виробництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування суспільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у всіх її властивостях та відносинах, соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відносини - для дослідження суспільства і підходить до способу виробництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи. У такому аспекті спосіб матеріального виробництва виражає суть суспільного виробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню природу і разом з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад свого життя, оскільки спосіб виробництва є певний вид життєдіяльності індивідів, їх певний спосіб життя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Кожний індивід засвоює соціальний досвід, мову, культуру і відповідно з ними здійснює працю. Ось чому, навіть працюючи наодинці, індивід діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї системи суспільного виробництва, що індивід застає при народженні, оскільки у суспільному виробництві формується суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм підкреслює, що суспільна праця забезпечує єдність суспільства, є джерелом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства людини.

Отже, спосіб виробництва - це матеріальна система, що, зрештою, функціонує як системотворчий елемент суспільства. Історія суспільства в певному розумінні є історією зміни способів виробництва. Це добре видно на прикладі історії технологічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічного способу виробництва, як єдності матеріально-технічної основи та технологічних відносин: в історії людського суспільства один іншого змінили чотири технологічні способи виробництва: привласнюючий, аграрно-ремісничий, індустріальний, інформаційно-комп'ютерний. І кожен з них характеризується специфічними знаряддями праці, характером праці і системою організації праці. За привласнюючого способу виробництва знаряддя праці були ручними; за аграрно-ремісничого - залізний плуг, худоба, вітряний та водяний млини, гончарний круг; за індустріально-комп'ютерного - автоматизована техніка.

Первісну основу життя становить суспільне виробництво. Перш ніж займатися наукою, мистецтвом, політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубка суспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси і визначити спрямованість, тенденції в їхньому русі, нам насамперед необхідно розглянути суспільне виробництво, як джерело всякого благополуччя.

Виробництво - не єдиний фактор, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, кількість народонаселення та інші фактори. Однак певного результату суспільство може досягти лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих факторах, у процесі виробництва.

Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих чи інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм і які реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвитку суспільного виробництва змінюються характер і зміст робочої сили. На ранніх етапах розвитку суспільства головну роль грали фізичні здібності людини до праці. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції, усе більш високі вимоги пред'являються до розумових здібностей людини, до його інтелектуального рівня, науково-технічної освіти, кваліфікації й інших якостей.

Робоча сила виступає особистим фактором виробництва, а людина - як її носій, трудящий - як головна продуктивна сила.

Предмет праці - це все те, на що спрямовано працю людини, і що становить матеріальну основу майбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково була речовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці усе більше місця займають продукти виробництва, що називаються сировиною.

Засоби праці - це речі чи комплекси речей, за допомогою яких людина обробляє предмети праці, впливає на них. До них належать різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляхи сполучення, земля тощо. В міру розвитку виробництва засоби праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються. [11, с.78]

Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний фактор виробництва, як засоби виробництва.

Виробництво не можна представляти як механічне поєднання його елементів. Це складна система взаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальною основою. Способи з'єднання факторів виробництва визначають систему пануючих у суспільстві виробничих відносин. Зміст виробничих відносин визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхньогопрояву - способом поєднання працівника з засобами виробництва, тобто відносинами власності на засоби виробництва.

У суспільстві завжди панують визначені типи, види власності: приватна, колективна, дрібна трудова, державна, змішана і т.д. При цьому вони змінюються, розвиваються під впливом змін у матеріальних умовах виробництва і знаходяться в різних сполученнях, у постійних зв'язках. Якщо відносини власності перестають змінюватися, то продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмується технічний і соціальний прогрес. Відносинами власності визначається приналежність виробленого продукту, форма його розподілу, характер обміну і рівень споживання різних груп людей.

Часто поняття власності зводиться до володіння певним майном, капіталом (заводом, фабрикою, будинком, рахунком у банку тощо). Це не зовсім прапвильно.

Обсяг власності мера міста визначається не його рахунком у банку й особистим майном, а тими можливостями, що фактично дає йому займана посада.

Висновки

Виробництво -- це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця -- людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво -- не тотожні поняття. Виробництво -- це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення -- засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер. [9, с.34]

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне - та організаційно-економічних).

Процес виробництва -- це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

Список використаних джерел

1. Бідняк М.Н. Організація управління: Навч. посібник. - К.:А.С.К., 2003.- 176 с.

2. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. -К.: Вищашк.., 2003.- С. 365

3. Бутко М. Суспільне виробництво // Економіка України, № 2, 2003, 53с.

4. Бондар І. Ю., Пахомов В. І. Управління витратами виробництва та собівартістю продукції: Навч. пос. - К.: КДТЕУ, 2000.

5. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. Посібник. - К.: Знання -Прес, 2002 .- 608с.

6. Варналій З.С. Основи підприємницької діяльності: Підручник для учів 10-11 класів/ З.С.Варналій, В.О.Сизоненко. - К.: Знання України, 2003.-407 с.

7. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 2003.- 524 с.

8. Гордієнко П.Л. Стратегічний аналіз: Навч. посібник. - К.: Алерта, 2006.- 404 с

9. Голиков В. Фактори виробництва та їх взаємодія// Економіка України, № 8, 2004, С. 62с.

10. Загальна економічна теорія. І ч. / за ред. І.В.Буяна. -Тернопіль: Лідер, 2000. -378 с.

11. Зінь Е.А. Планування діяльності підприємства: Підручник/ Е.А.Зінь,
М.О.Їурченюк. - К.: Професіонал, 2004 - 320 с.

12. Кисельов А.II. Основи бізнесу: Підручник .- К.: Вища школа, 1998 .- 191с.

13. Економічна теорія /Під ред. Предборського В.А.- К.: Кондор, 2003.-492с.

14. Кириленко В. Мікроекономіка: Навч. Посібник.-К.:Таксон,2008.-335с.

15. Крупка М.І. та ін. Основи економічної теорії: Підручник .-К.: Атака, 2007.- 344с.

16. Мурашко М. Роль виробництва в житті суспільства // Економіка України, № 7, 2003, 64с.

17. Нємцов В.Д. Менеджмент організацій: Навч. посібник/ В.Д.Нємцов, Л.С.Довгань, Г.Ф.Сініок.- К.:ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2007.- 392 с.

18. Нємцов В.Д. Стратегічний менеджмент: Навч. посібник/ В.Д.Нємцов, Л.С.Довгань.- К.: ЕксОб, 2002.- 560 с.

19. Мочерний С.В. та ін. Основи підприємницької діяльності: навчальний посібник.-К.: Академія, 2003.-280с.

20. Оберемчук В.Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. -К.:МАУП, 2000.- 128 с

21. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Під ред. Г.Н.Климка, В.П. Несторенка. - К.: Вища школа. - Знання, 2007.-743с.

22. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник/ За ред. Г.ІІ.Климко .- К.: Знання - Прес, 2002.- 615с.

23. Основи економічної теорії / за ред. С.В. Мочерного. -К.: Академія, 1997. -464 с.

24. Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки// Фінанси України,2005.-№5 - С. 110-121.