У контексті мобілізації фінансових ресурсів за рахунок припливу великих сум інвестиційного капіталу, для України найважливішим питанням в короткостроковій і середньостроковій перспективі є вже не те, як мобілізувати необхідні засоби, а як найефективніше використовувати їх для досягнення цілей розвитку.

Разом з традиційними інструментами залучення іноземних інвестицій можна виділити нові механізми фінансування, як за рахунок випуску облігацій, так і акцій, державного і приватного секторів в інтересах передусім малих підприємців і малих і середніх підприємств і інфраструктури. Ці державні і приватні ініціативи можуть включати розвиток механізмів консультацій міжнародних і регіональних фінансових організацій і урядів країн з приватним сектором як в країнах-інвесторах, так і країнах-одержувачах в якості засобу створення сприятливих для підприємницької діяльності умов. [21]

Важливу роль у фінансуванні сталого розвитку відіграє Офіційна допомога в цілях розвитку (ОПР), як компонент, доповнюючий інші джерела фінансування в процесі розвитку, особливо в тих країнах, які мають найменший потенціал для залучення прямих приватних інвестицій. Найбільшими країнами-донорами є США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Китай, Австралія. ОПР може посприяти тій або іншій країні в досягненні достатніх рівнів мобілізації внутрішніх ресурсів впродовж відповідного проміжку часу у міру зміцнення людського капіталу, виробничих потужностей і експортних можливостей. ОПР може також грати важливу роль в поліпшенні умов для діяльності приватного сектора і тим самим створити можливості для динамічного росту. ОПР є також одним з вирішальних інструментів надання фінансової підтримки освіті, охороні здоров'я, розвитку державної інфраструктури, сільському господарству і розвитку сільських районів і підвищенню продовольчої безпеки. Для багатьох країн в Африці, найменш розвинених країн, малих острівних держав, що розвиваються, і країн, що розвиваються, не мають виходу до моря, ОПР як і раніше є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування і грає вирішальну роль в досягненні цілей і цільових показників в області розвитку, закріплених в Декларації тисячоліття, і інших погоджених на міжнародній основі цільових показників в області розвитку.

Після проведення в 2002 році Міжнародної конференції з фінансування розвитку, коли об'єм ОПР скоротився до 0,2 % валового національного доходу (ВНД), ця тенденція до скорочення об'єму цієї допомоги була припинена. У 2005 році об'єм ОПР збільшився до 106,5 млрд. дол. США і склав 0,33 відсотка ВНД розвинених країн. Проте в 2006 році об'єм ОПР скоротився до 0,30 відсотка. Незважаючи на збільшення об'єму цієї допомоги з 2002 року і нові зобов'язання, включаючи і ті, які були узяті в 2005 році Групою восьми на їх Зустрічі на вищому рівні в Глениглзе, нинішні об'єми ОПР за період 2006-2010 років як і раніше не досягають цільових показників. За оцінками, для досягнення до 2015 року цілей в області розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття, потрібно 150 млрд. дол. США, а при оціненому показнику, що становить 0,36 % ВНД, до 2010 року об'єм ОПР як і раніше залишатиметься нижче за рівень 0,5 %, досягнутого на початкових етапах здійснення ініціатив Комітету сприяння розвитку (КСР) Організації економічного співробітництва і розвитку, і складе трохи більше половини цільового показника в 0,7 %.

Ефективні партнерські зв'язки між країнами донорами і одержувачами засновані на врахуванні ефективності національного управління розробкою планів розвитку і відповідальності за їх виконання. На цій основі потрібні раціональна політика і управління на усіх рівнях для забезпечення ефективності ОПР. Одне з основних пріоритетних завдань полягає в налагодженні цих партнерських зв'язків з питань розвитку, особливо на підтримку тих країн, що потребують її найбільшою мірою, і забезпеченні максимального скорочення масштабів бідності за рахунок ОПР. Закріплені в Декларації тисячоліття цілі, цільові показники і зобов'язання і інші погоджені на міжнародному рівні цільові показники в області розвитку можуть сприяти країнам у визначенні короткострокових і середньострокових національних пріоритетів в якості основи для налагодження партнерських зв'язків в цілях отримання зовнішньої допомоги. Тому неможливо переоцінити важливе значення фондів, програм і спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй.

У зв'язку з цим необхідно, зробити конкретні зусилля для досягнення цільового показника виділення країнам ОПР, що розвиваються, в об'ємі 0,7 % від ВНП і в об'ємі 0,15-0,20 % від ВНП розвинених країн на потреби найменш розвинених країн, що підтверджено рішеннями на третій Конференції Організації Об'єднаних Націй з найменш розвинених країн. [19]

Надзвичайно важливим для розширення можливостей фінансування сталого розвитку, особливо для країн, що розвиваються, є вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Нестача внутрішніх ресурсів зумовлює опору на зовнішнє фінансування. Потоки донорської допомоги носять нестійкий характер, і ця нестійкість часто посилюється розривом між узятими зобов'язаннями і реальними виплатами. Допомога донорів є набагато нестабільнішою, при цьому вона залежить від циклічності і характеризується відсутністю гнучкості. Коли об'єм допомоги скорочується, це часто веде до податково-бюджетних коригувань у вигляді збільшення податків і скорочення витрат, що лише посилює циклічну дію потоків допомоги, що зменшуються. Тому в Монтеррі (Мексика) міжнародне співтовариство визнало ключову роль систематичних заходів, спрямованих на полегшення заборгованості і відміну боргу, у вивільненні ресурсів для цілей розвитку. Воно призвало боржників і кредиторів прикласти спільні зусилля в цілях запобігання і врегулювання нестійких боргових ситуацій. Докладені відтоді зусилля були спрямовані на вирішення поставлених завдань і, що найбільш важливо, дозволили отримати уроки щодо поліпшення регулювання і моніторингу заборгованості і вдосконалення механізмів врегулювання, спираючись на які належить вести подальшу роботу.

Ініціативи відносно списання боргу бідних країн з великою заборгованістю охоплює 41 країну, у тому числі 33 в Африці, 5 в Латинській Америці і Карибському басейні і 3 в Азії. З цих країн 31 досягла «моменту ухвалення рішення» і почала отримувати допомогу у рамках Ініціативи, а 22 досягли також «моменту завершення процесу». У 2005 році була оголошена Багатостороння ініціатива по полегшенню заборгованості в цілях подальшого полегшення положення бідних країн з великою заборгованістю і забезпечення додаткових ресурсів, з тим щоб вони змогли виконати цілі в області розвитку, проголошені в Декларації тисячоліття. [14]

У разі країн з середнім рівнем доходу, де переважає заборгованість приватних компаній нинішні підходи до перебудови приватної заборгованості можуть не забезпечувати можливість «почати з нуля» після дефолту. Підходи до врегулювання боргових проблем мають бути більшою мірою зосереджені на кінцевому результаті, а не на проміжних віхах.

Нинішня кон'юнктура посткризового світу підтверджує наполегливу необхідність зміни парадигми з переходом на методику перебудови заборгованості, яка забезпечує самодостатнє зростання в країнах з борговими проблемами, включаючи використання безвідплатних позик і можливість 100-процентної відміни боргу. За відсутності такого росту і вивільнення ресурсів на скорочення масштабів убогості у багатьох країнах велика зовнішня заборгованість залишатиметься перешкодою на шляху до досягнення сталого розвитку, включаючи цілі, проголошені в Декларації тисячоліття.

Таким чином, можливості сталого розвитку суттєво знижуються без механізму врегулювання державного боргу. Тому країнам належить досягти згоди по ряду принципів врегулювання потенційних боргових криз, які повинні передбачати справедливий розподіл тягаря між державним і приватним секторами і між позичальниками, кредиторами і інвесторами. Країнам належить також розширювати застосування інструментів, заміни боргових зобов'язань на акціонерний капітал, які сприяють запобіганню борговим кризам і зниженню рівнів нестійкої заборгованості.

Потужним інструментом фінансового стимулювання сталого розвитку є податкові важелі. Задля забезпечення стратегії сталого економічного розвитку необхідною умовою є модернізація діючого податкового законодавства та співпраця на дво- та багатосторонніх рівнях. Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях вже провів дві сесії і, серед іншого, веде оновлення Типової конвенції ООН про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між країнами. Усе більш широким визнанням користується та обставина, що міжнародна співпраця в справі боротьби з ухиленням від оподаткування не лише є незамінною у боротьбі з міжнародною злочинністю і тероризмом, але і може, по суті, бути інноваційним джерелом фінансування розвитку за рахунок зменшення витоку надходжень.

Багатостороння співпраця в цій області може, зокрема, усунути нерівномірність податкового навантаження щодо малих і середніх підприємств. Відповідно до існуючого широкого мандату в області зміцнення міжнародної співпраці в питаннях оподаткування, у тому числі в цілях розвитку, ООН належить розширювати і активізувати свою роботу в плані забезпечення співпраці в податкових питаннях і грати практичну роль в розгляді питань оподаткування, включаючи нові питання, які нині не розглядаються в інших організаціях. Під егідою діяльності щодо фінансування сталого розвитку в зв'язку з цим представляється доречним організувати обговорення потенціалу розширення діяльності по співпраці в питаннях оподаткування на багатосторонньому рівні, включаючи його організаційні аспекти. Зокрема, працюючи з іншими установами в цій області при збереженні пріоритетності питань розвитку Комітет експертів з міжнародної співпраці в податкових питаннях міг би за власною ініціативою постаратися забезпечити ширшу міжнародну співпрацю в таких областях, що розглядалися нині, як боротьба з ухиленням від оподаткування, оподаткування послуг і використання природних ресурсів і податкові адміністрації. [20]

Окрім традиційних податків можна ввести цільові податки, які могли б виступати в якості джерела фінансування сталого розвитку на глобальному рівні. До них належать податок Тобіна. Серед широкої публіки Дж.Тобін став знаменитим завдяки своїй пропозиції, висловленій ще на початку 1970-х, що якщо ввести податок на операції з іноземними валютами, то навіть якщо він би дорівнював тільки 0,1% - 0,25%, це могло б різко обмежити трансграничні валютні спекуляції, зробивши велику частину з них невигідною і зменшити їх шкоду, особливо для країн, що розвиваються. На думку Тобина цей податок приносив би в рік не менше 150 млрд. доларів, які він пропонував розділяти між Міжнародним валютним фондом і національними банками. Зазвичай прибічники цього податку пропонують використовувати його для боротьби проти нерівності і бідності, для розвитку освіти, охорони здоров'я і підйому економіки у відсталих країнах, хоча сам Тобин виступав з набагато помірніших позицій. У цього пропозиція багато прибічників, особливо в тих, що розвиваються.[25] Іншими податком можна назвати податок на використання мережі Інтернет в розмірі 1 центу, а також податок на використання авіа палива.

У сучасному світі однією із важливих складових сталого розвитку є зменшення відновлювальної енергетики. У всьому світі податкові стимули служать для підтримки державної політики, спрямованої на стимулювання розвитку відновлювальної енергетики та енергозбереження. Податкове стимулювання є обов'язковим компонентом у системі стимулювання відновлювальної енергії. Зазвичай податкове стимулювання включає:

Податкове стимулювання інвестицій: забезпечує пільги на податок на прибуток або податковий кредит на частину інвестицій у проекти відновлювальної енергії, а також на встановлення енергозберігаючого обладнання

Податкові пільги на виробництво: надаються знижки на податок на прибуток або податковий кредит при певній кількості кіловат-годин, вироблених відновлювальною енергією

Зниження ставки податку на майно: власники землі або нерухомості, що використовується у виробництві відновлювальної енергії, можуть отримати зниження ставки податку на майно до 100%

Зниження ставки ПДВ: виробники відновлювальної енергії отримують знижки на ПДВ до 100%

Зниження ставки податку з продажу: покупці обладнання, що використовується у відновлювальній енергетиці отримують знижки при сплаті податку з продажу до 100%

Зниження ставки імпортного мита: знижується або скасовується імпортне мито на товари та обладнання, що імпортуються для використання у виробництві відновлювальної енергії.

Прискорена амортизація: дозволяє інвесторам у виробництво відновлювальної енергії піддавати амортизації електростанції та обладнання швидшими темпами, ніж звичайно дозволено, знижуючи таким чином декларований прибуток для сплати прибуткового податку

Податкові кредити на дослідження, розробку та виробництво: пропонуються податкові кредити у розмірі до 100% від суми, інвестованої у розробку технології відновлювальної енергії, включаючи процес виробництва

Податкові канікули: знижується або скасовується податок на прибуток, ПДВ або податок на майно на період до 10-ти років

Податки на традиційні види палива: деякі країни вводять податки на споживання не відновлювальної енергії (найчастіше це податки на викопні палива або на викиди вуглекислого газу). Відсутність цих податків на відновлювальну енергію може служити стимулом для споживачів використовувати більше відновлювальної енергії

Податкові стимули зазвичай виявляються ефективними при заохоченні розвитку відновлювальної енергії в приватному секторі. Вони можуть впливати як на інвестиційні рішення (пропозицію), так і на споживчі рішення (попит).

На інвестиційні рішення виробників відновлювальної енергії можна також безпосередньо впливати податковими кредитами на інвестиції, зниженням податків на виробництво, зниженням ставки ПДВ, податку на майно, імпортного мита, а також прискоренням амортизації. Всі ці стимули можуть впливати на рух грошової маси після оподаткування, а також на прибутки компаній, що займаються розробкою, виробництвом обладнання для відновлювальної енергії та безпосередньо виробництвом відновлювальної енергії.

На побутові та комерційні споживчі рішення на користь відновлювальної енергії можна безпосередньо впливати за допомогою споживчих інвестиційних податкових стимулів, зниження ставки акцизу, ПДВ, імпортного мита на обладнання відновлювальної енергетики, що встановлюється у побутових та комерційних будівлях. Також можна впливати встановленням податків на традиційні джерела енергетики. Більшість цих заходів знижує вартість відновлювальної енергії, тим самим підвищуючи попит на неї.

Хоча використання податкових стимулів є корисним, цього може бути недостатньо для підтримки стабільного розвитку відновлювальної енергії. Більшість країн поєднують податкове стимулювання з іншими стимулами. В основному це квоти на виробництво відновлювальної енергії, зелені тарифи, гранти, кредити під низькі проценти та фінансування наукових досліджень.

Таким чином уряди країн мають в своєму розпорядженні низку інструментів і можливостей фінансування сталого розвитку.

Висновки до розділу 1

Модель стійкого розвитку визначається в Декларації тисячоліття як система гармонійних відносин, що реалізовує збалансоване соціально орієнтований, економічно ефективний і природозахисний розвиток країни на користь задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь, передбачає існування трьох основних компонент стійкого розвитку: соціальної, економічної та екологічної. Кожна з компонент базується на загальних принципах стійкого розвитку і в той же час має свої особливості, цілі та імперативи функціонування і взаємодії в рамках інтеграційного механізму і єдиної політики стійкого розвитку.

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ'я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

Основна мета сталого розвитку України - забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Забезпечення сталого розвитку України ґрунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища - створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва; 

добробут - запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей; 

справедливість - встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; 

ефективне (стале) використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь; 

стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства; 

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни; 

міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього

На цих засадах можна виділити чотири критерії стійкого розвитку на тривалу перспективу. Кількість відновлюваних природних ресурсів, максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів, можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій, забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і по видах) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень.

Серед основних механізмів фінансування сталого розвитку можна виділити наступні: мобілізація ресурсів, зменшення боргового навантаження, податкові надходження, інституційно - організаційні механізми, податкові важелі.

Розділ 2. економічний, гуманітарний та Екологічний розвиток України

2.1 Економічний розвиток України: стан, структура і тенденції

Для вироблення адекватних напрямів, пріоритетів та інструментів забезпечення сталого економічного зростання необхідно постійне відстежування особливостей розвитку депресивних процесів в Україні, реакції економіки на позитивні імпульси, що формуються на зовнішніх та внутрішніх ринках. Проблема прискорення економічного зростання стоїть перед Україною вкрай гостро. Період економічного піднесення 2000-2008 рр. змінився стрімким економічним спадом, який характеризував економіку України у 2008 році і був обумовлений явищами фінансово-економічної кризи. В 2009 році спостерігалася стабілізація економіки на певних низьких рівнях макроекономічних показників, що дозволяє говорити про перехід економіки до фази депресії.

Навіть ураховуючи високі ризики відновлення кризових процесів у країнах єврозони, видається, що за рахунок «перерозподілу» світових «центрів зростання» зовнішнє середовище надаватиме сприятливі імпульси для відновлення економічного зростання України у 2010-2011 рр. Проте тривала економічна депресія формує додаткові ризики. Суперечності, що нагромаджуються у фіскальній, валютно-курсовій, банківській та інших сферах, можуть скласти підґрунтя «другої хвилі» кризи в Україні. Відтак «друга хвиля» кризи ймовірна навіть на тлі загального поліпшення становища у світовій економіці.

Становище в економіці України на початку 2009 р. характеризувалося продовженням негативних тенденцій, які набули розвитку в кінці 2008 р. Відбулося значне поглиблення падіння основних економічних показників, які характеризують розвиток реального сектору економіки. Незважаючи на антикризові заходи, що вживаються українською владою, вітчизняна промисловість втратила майже третину обсягів виробництва. Відсутність офіційних статистичних даних щодо динаміки ВВП у зв'язку з рішенням уряду щодо припинення публікації оперативних даних та переходу до поквартального обрахунку ВВП суттєво звужують можливості експертів оцінити реальний стан економіки.

Українська економіка у період кризи втратила майже четверту частину свого ВВП, що є одним з найгірших у світі й найгіршим серед країн СНД показників. Для порівняння, серед країн СНД у першому кварталі зростання продемонстрували Узбекистан - 7,9 %, Азербайджан - 4,1 %, Таджикистан - 3,5 %, Білорусь - 1,1 % та Киргизія - 0,2 %. Один з найгірших показників виявився в РФ - -12,3 %. Крім того, падіння ВВП в Україні в першому кварталі 2009 р. було значно більшим, ніж в розвинених країнах ЄС та ОЕСР.

Сільськогосподарський сектор України виявився єдиною базовою галуззю, де було зафіксовано зростання обсягів виробництва, яке в січні-квітні 2009 р. становило 2,1 % проти січня-квітня 2008 р. (рис. 2.1). Прискорення темпів зростання з початку року спостерігається завдяки тваринницькій галузі. При цьому зафіксована позитивна тенденція до збільшення поголів'я. Чисельність великої рогатої худоби протягом березня-травня зросла на 12 %, свиней - на 5 % (склавши на 4,8 % більше, ніж торік), птиці - на 2,4 %.

Позитивні показники сільського господарства значною мірою ґрунтуються на тому що, на відміну від усіх інших секторів, підприємства галузі не лише не втратили зовнішні ринки, а й, навпаки помітно збільшили експорт порівняно з першим кварталом попереднього року. Далися взнаки також відносно неглибоке падіння виробництва у харчовій промисловості - основному споживачі сільгоспсировини, а також суто статистичний ефект - низької порівняльної бази минулого року (зростання за чотири місяці 2008 р. складало лише 0,1 %). Водночас хронічно недостатній рівень фінансової підтримки сільгоспвиробників в умовах здорожчання залучених фінансових ресурсів може негативно позначитися як на урожайності зернових внаслідок непроведення в повному обсязі необхідних підготовчих робіт та закупівлі менш якісного посівного матеріалу, так і на обсягах виробництва галузі. При цьому середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за січень-квітень 2009 р. порівняно з відповідним періодом 2008 р. зменшилися на 26 %, у тому числі на продукцію рослинництва - зменшилися на 41 %, а на продукцію тваринництва - зросли на 7 %. Це знижує прибутковість сільськогосподарського виробництва та ускладнює фінансування галузі при високій ціні запозичених фінансових ресурсів. Інші базові галузі демонструють негативну динаміку в порівнянні з 2008 роком. Особливо загрозливою складується ситуація в вітчизняній промисловості. Зниження обсягів виробництва в промисловості України було одним з найглибших серед країн - основних торговельних партнерів (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка промислового виробництва України в січні-квітні 2007-2009 рр., %.

Джерело: За даними держкомстату України.

Головним рушієм негативного розвитку промисловості на початку 2009 р. стала переробна промисловість. За період січня-квітня обсяги виробництва в переробній промисловості зменшилися на 38,0 %, тоді як в добувній промисловості темпи падіння були вдвічі меншими (Рис. 2.2.). Найглибше падіння закономірно було притаманне галузям - колишнім «лідерам» зростання. Найбільше зниження обсягів виробництва в цей період зафіксовано у машинобудуванні (53,7 %), виробництві неметалевої мінеральної продукції (50,5 %), металургії (43,8 %). Це пояснюється як звичайним статистичним ефектом порівняння, так і тимчасовістю конкурентних переваг цих галузей у попередні роки, які будувалися насамперед на цінових чинниках конкурентоспроможності. Саме металургія та машинобудування, є «відповідальними» за понад половину усього промислового спаду в 2009 р.

Найменше з усіх втратила під час кризи харчова промисловість, що є свідченням посилення впливу внутрішнього споживчого попиту на економічну динаміку. Споживчий попит на нафтопродукти разом із зростанням попиту на паливно-мастильні матеріали з боку аграріїв, які у квітні проводили весняно-польові роботи, сприяли стримуванню темпів падіння виробництва в добувній промисловості та виробництві коксу й продуктів нафтопереробки. Девальвація гривні, яка утруднила імпорт енергетичної сировини, сприяла заохоченню видобування паливно-енергетичних матеріалів (зниження обсягів виробництва у галузі складало лише 4,5 % порівняно з січнем-квітнем 2008 р.).

Варто зазначити, що негативні темпи приросту виробництва зберігалися у січні-квітні стійкими майже в усіх галузях промисловості. Спадна негативна динаміка була помітною лише в харчовій, легкій, хімічній та нафтохімічній промисловості і у виробництві неметалевої мінеральної продукції. Зокрема, у квітні порівняно з березнем виробництво харчової продукції зросло на 6,4 %, неметалевої мінеральної продукції - на 6,5 %. Харчова промисловість - єдина із значущих галузей переробної промисловості, обсяги реалізованої продукції якої у січні-квітні в номінальному виразі не лише не зменшилися, а зросли на 11,2 %. Загалом це підтверджує попередній висновок про поступове посилення ролі споживчого попиту та дозволяє розглядати його як один з провідних чинників відновлення економічного зростання.

Особливо відчутного удару українська промисловість зазнала від спаду металургійного виробництва, на яке в докризовий період припадало близько третини всього промислового виробництва й близько 45 % експорту. Початок весни традиційно є періодом відновлення попиту на світових ринках після «зимової сплячки» й індикатором «настрою» в галузі на поточний рік. Проте цього року ситуація й прогнози розвитку ринку металопродукції вкрай песимістичні. Починаючи з грудня минулого року виробництво сталі в Україні повільно, але стабільно збільшувалося. Основними чинниками, що сприяли повільному відновленню вітчизняної чорної металургії, стали девальвація національної валюти, скорочення видатків металургів через конструктивні переговори з урядом і постачальниками сировини, і пожвавлення попиту в країнах Азії й Африки, пов'язане з виснаженням нагромаджених Проте негативний злам в квітні, обумовлений вичерпанням позитивної дії названих чинників, став причиною зменшення завантаженості вітчизняних металургійних підприємств. Наразі виробництво сталі перебуває на рівні 65-70 % порівняно з піковим показником минулого року. Враховуючи ж і зниження світових цін на металопродукцію Зокрема, світові ціни на вуглецеву сталь знизилися з 676 дол. / тону в грудні 2008 р. до 566 дол. / тону в квітні 2009 р., на ринку ЄС ціна знизилася відповідно з 646 дол. / тону до 634 дол. / тону, на азійському ринку - з 610 дол. / тону до 541 дол. / тону., яке обумовило значно більше скорочення вартісних показників галузі, є підстави стверджувати про закладення тривалої депресії в металургійній галузі, що н дозволяє розглядати її у найближчій перспективі як рушій відновлення економічного зростання.

Кризові явища світової та вітчизняної економіки не могли не позначитися на розвитку інвестиційних процесів в національній економіці. Погіршення очікувань суб'єктів господарювання щодо найближчих перспектив економічного зростання, з одного боку, а також суттєве погіршення умов доступу до зовнішнього фінансування та зростання його вартості, з іншого, зумовили суттєві обмеження для активізації інвестиційних процесів. Як наслідок, обсяг інвестицій в основний капітал в цілому в економіці України в 2009 р. зменшився на 39,5 % порівняно з минулим роком. При цьому в усіх видах діяльності падіння обсягів інвестицій зафіксовано на рівні, що перевищує 20 %.

Зміна інвестиційної динаміки тісно корелює з тенденціями розвитку видів діяльності. Так, серед складових реального сектору економіки найбільше зниження інвестицій відбулося в будівництві й переробній промисловості. Суттєво також зменшились обсяги інвестицій в посередницьких видах діяльності - сфері нерухомості, фінансовій діяльності, торгівлі. Тривожною ознакою є скорочення на 41,3 % інвестицій в сільському господарстві, яке, як було показано вище, демонструє позитивну динаміку виробництва. Ключові галузі промисловості також скоротили інвестиції. При цьому низка галузей, що формують більшу частину інвестицій, зазнали їх падіння на рівні, вищому, ніж в цілому в промисловості.

У процесі реформування економіки України гостро постали проблеми підвищення ефективності виробництва. Такі висновки можна зробити, виходячи з розгляду економічної динаміки (рис. 2.3).

На рис. 2.3 видно поглиблення кризових явищ протягом 2009 року. Так, якщо у 2008 році співвідношення збиткових до прибуткових підприємств в загальному по України становило 38,7 до 61,3 %, а загальний фінансовий результат склав збиток у розмірі 41025,1 млн грн, то у 2009 році це співвідношення сягало вже 41,1 до 58,9 % і загальний збиток у розмірі 37131,1 млн грн, що дещо краще ніж у попередньому періоді в абсолютному номінальному значенні. У 2010 році це співвідношення змінилося дещо в гіршу сторону, а саме відсоток збиткових підприємств досяг 42,7 %, що на 1,6 % більше ніж у 2009 році. Хоча в абсолютних значеннях підприємства отримали більші прибутки і у загальному в 2010 році чистий прибуток склав 13906,1 млн грн.

Прибутковими підприємствами, частка яких у загальній кількості становила у 2010 році 57,3 %, отримано 155197,6 млн грн прибутку. Основна його частина сформована в промисловості (50339,6 млн грн), торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (36099,8 млн грн), оптової торгівлі (31176,6 млн грн.), фінансовій діяльності (15585,0 млн грн), операціях із нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (14233,5 млн грн). (див додатки Д.2.1, Ж.2.1, З 2.1.)

Фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування за видами економічної діяльності (крім банків та бюджетних установ) за 2008 та 2009 роки був негативним за рахунок будівництва, торгівлі, діяльності готелів та ресторанів, операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям, охорони здоров'я та надання соціальної допомоги, надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту. У 2010 році найбільші збитки зазнали операції з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям та становили 30676,2 млн грн.

Хоча сама промисловість у кризовий період показала достатньо задовільні результати: у 2008 році чистий прибуток склав 5542,5 млн грн. У 2009 році спостерігається вплив кризових явищ, а саме: збиток у розмірі 14192,5 млн грн. У 2010 році пожвавлення економічного розвитку призвело до отримання чистого прибутку у розмірі 11889,6 млн грн. У розрізі видів промислової діяльності прибутковими у 2008 були тільки добувна промисловість, хімічне та металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів, виробництво машин та устаткування, а в 2009 - добувна промисловість, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, виробництво шкіри і машинобудування. У 2010 році додалася целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність та наростили потужності добувна промисловість та машинобудування.

У період кризи значно погіршилися і рентабельність операційної діяльності підприємств за видами промислової діяльності (див. додаток К.2.1.). Так, у 2008 році вона склала 4,9 %, а в 2009 році тільки 1,8 %, у 2010 році її значення не досягли докризових і склала 3,6 %. Найбільш рентабельною була добувна промисловість (23,5 % - у 2008 році, 4,3 % - у 2009 році, 14,8 % - у 2010 році), а рентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічної діяльності зазнала незначних змін і становила 2008 році 3,9 %, 2009 - 3,3 % та у 2010 - 4,0 %. Найбільш рентабельними були: сільське господарство, мисливство, лісове господарство (12,9 % - у 2008 році, 14,7 % - у 2009 році, 23,2 % - у 2010 році), діяльність транспорту та зв'язку (6,9, 8,5 % та 7,2 % відповідно), освіта (6,2, 6,0 та 6,7 %). Стрімко знизилася рентабельність операції з нерухомим майном (4,0, 5,1 та -4,2 %) тощо.

Важливою перешкодою на шляху ефективного формування і використання потенціалу підприємства є неефективність конкурентного середовища, яке є рушійною силою ринкової економіки, що передбачає результативну діяльність ринкового механізму, що забезпечує розподіл та використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, а також створює сприятливий економічний клімат для технічного прогресу. Конкуренція нерозривно пов'язана з розвитком і малого і середнього бізнесу. Економічна ситуація і тенденції за роки реформування в Україні показали, що ще не створені необхідні умови для розвитку малого та середнього підприємництва, тому механізми мотивації підприємницької діяльності повністю не використовуються.

Отже, низький загальний рівень доходів населення, нерозвиненість внутрішнього ринку та, головне, структура національної економіки, орієнтованої значною мірою на виробництво проміжної та інвестиційної продукції, не дають підстав розраховувати на компенсацію внутрішнім попитом втрат від скорочення експорту та інвестиційної діяльності. Проте відзначені вище тенденції дають змогу встановити перспективний вектор поліпшення структури національної економіки з поступовим зниженням рівня залежності від експорту.

Економіка України у 2011 році розвивається відповідно до світових трендів. Поступово відновлюється зростання, але обсяги виробництва у більшості країн є все ще нижчими ніж їх потенційний рівень. Відновлення зростання в Україні у 2011 р. відбувалося в таких зовнішніх умовах.

1. Річний темп зростання світової економіки очікується на рівні 4,5 %, при цьому в розвинених країнах - 2,5 %, у країнах, що розвиваються, - 6,5 %. Світова інфляція очікується на рівні 4,6 %, у розвинених країнах - 2,2 %, у країнах, що розвиваються, - 6,9 %.

2. Очікується припливи капіталу в певні країни, що розвиваються, та в країни з перехідною економікою (зокрема в Бразилію, Китай, Індію, Мексику, Польщу, Туреччину) вже досягли або перевищили докризовий рівень Разом з тим це збільшення ще не є стійким: головним чином воно формується за рахунок зростання портфельних інвестицій, кредитів та облігацій, питома вага прямих іноземних інвестицій зменшується. Ціни на акції у країнах Азії та Латинської Америки, що розвиваються, а також у США вже досягли докризового рівня. В Європі ціни на акції зростають, але є меншими, ніж у докризовий рівень.

3. Зростання світової економіки спричинює збільшення світового попиту на нафту. Водночас скоротилася пропозиція нафти через зупинку її постачання з Лівії. Незадіяні виробничі потужності країн ОПЕК оцінюються експертами на рівні 4,5 % від її світового попиту, що може компенсувати поставки з Лівії та стримати зростання цін на нафту. У короткостроковій перспективі очікується, що ціна на нафту стабілізуватиметься на високому рівні та її зростання у у 2011 р. становитиме 135 % до середнього значення 2010 р.

4. Після нещодавнього зменшення пропозиції та стрімкого зростання цін на світовому продовольчому ринку у поточному році очікується збільшення пропозиції продовольства завдяки сприятливим погодним умовам. Разом з тим через необхідність відновлення запасів продовольства, які були виснажені внаслідок дисбалансу попиту та пропозиції у минулому році, у поточному році попит також очікується на високому рівні. В таких умовах ціни на продовольство залишатимуться високими.

5. Високі темпи зростання у країнах, що розвиваються, відновлення фінансових ринків та, як наслідок, розгортання інвестиційної активності підприємств спричиняють відновлення попиту на метали. Крім того, збільшення попиту на сталь пов'язане з виснаженням її запасів, що відбувалося у період кризи. У другому півріччі поточного року можливе деяке збільшення попиту на метали через необхідність відбудови Японії після землетрусу. Водночас у короткостроковій перспективі очікується скорочення пропозиції металів, зокрема сталі, через зменшення обсягів постачання з Японії, яка забезпечує близько 8-9 % світового постачання сталі За оцінками експертів, зростання цін на сталь очікується на рівні 127 %.

Внутрішні умови розвитку економіки України формуються під впливом таких чинників. Збільшення припливу капіталів в Україну, активізація банківського сектору та відновлення довіри до банківської системи з боку домогосподарств створюватимуть умови для пожвавлення кредитування реального сектору. Покращення очікувань суб'єктів господарювання, макроекономічна стабільність і початок запровадження нових положень Податкового кодексу формуватимуть умови для зменшення масштабів тіньового сектору. Фінальні етапи реалізації проектів з підготовки до Євро-2012 забезпечуватимуть певний попит на будівельно-монтажні роботи в умовах низької ділової активності на ринку нерухомості. Підвищення тарифів на газ, опалення та електроенергію для населення матиме вплив на інфляційні процеси та позитивно впливатиме на фінансовий стан підприємств з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води. Покращення урожаю зернових та, як наслідок, позитивні темпи зростання у сільському господарстві формуватимуть умови для насичення внутрішнього ринку продовольства та збільшення експортних поставок.

Значний обсяг платежів з погашення та обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного та гарантованого державою боргу стримуватиме інвестиційну активність у державному секторі. Високий рівень валового та короткострокового зовнішнього боргу країни збільшує її уразливості до зовнішніх шоків на світових фінансових ринках.

Рушієм збільшення ВВП у 2011 році є промисловість, зростання якої зумовлене відновленням інвестиційної активності підприємств та, як наслідок, попиту на інвестиційну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках. В умовах сприятливої кон'юнктури на зовнішніх товарних ринках, враховуючи глибину докризового падіння українського експорту та його повільне відновлення у минулому році, у 2011 році український експорт має потенціал швидшого зростання порівняно із загальносвітовими тенденціями.

Позитивні очікування суб'єктів господарювання, зміцнення власної фінансової бази та покращення доступу до запозичення коштів сприятимуть розгортанню інвестиційної активності реального сектору. Разом з тим повільне відновлення ринку нерухомості негативно впливатиме на інвестування житлового будівництва. Зростання світових цін на метали спричинюватиме зростання індексу цін інвестицій в основний капітал. Під впливом зазначених чинників темпи зростання валового нагромадження основного капіталу в поточному році очікуються на рівні 112 %.

Таким чином, економіка України у 2011 р. загалом почала зростати, але низка ознак свідчить про нестійкість і суперечливість процесів після-кризового відновлення. Переважають тенденції екстенсивного відновлення основних рис докризової економічної моделі, якій були притаманні високий рівень відкритості національної економіки та вразливість щодо коливань кон'юнктури світової економіки.

Відновлення економічного зростання було забезпечене переважно за рахунок активізації експортної діяльності та збільшення нагромадження запасів матеріальних оборотних коштів, що разом надало 8,4 в. п. приросту валової доданої вартості у цей період. Із другого півріччя 2011 р. активізувалося відновлення складових внутрішнього попиту, яке поки що не дало змоги подолати стагнації галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, негативної динаміки інвестицій в основний капітал.

Про переважно екстенсивний тип післякризового відновлення свідчить збереження негативної динаміки інвестиційної діяльності. Загалом частка валового нагромадження основного капіталу у 2010 р. склала 16,3 % ВВП. Інвестиції в основний капітал у 2010 р. скоротилися на 2,9 % порівняно з попереднім роком (у 2011 р. - зросли на 21%). Головним джерелом їх фінансування і досі залишаються власні кошти підприємств та організацій. Проте їх питома вага порівняно з 2009 р. суттєво зменшилася і становила 57,4 %. За рахунок кредитів банків профінансовано 13,7 % інвестицій. Активізувалася роль держави як інвестора. Капітальні видатки за рахунок коштів державного бюджету в 2010 р. зросли в номінальному вимірі порівняно з відповідним періодом 2009 р. удвічі і втрималися на цьому рівні у 2011 р.

Секторальна структура інвестицій в основний капітал характеризується їх незбалансованим розподілом, унаслідок чого надходження інвестиційних ресурсів відбувалося переважно в галузі з високим рівнем рентабельності та швидким оборотом капіталу, а також в експортоорієнтовані галузі. Основним об'єктом інвестиційної активності в економіці у 2010-2011 рр. стала сфера операцій з нерухомим майном, оренди, динаміка якої в цей період сягнула рівня 34,9 %, забезпечивши 5,5 в. п. приросту капіталовкладень. Стагнаційні тенденції обумовлені спадом інвестицій у переробній промисловості (на 13,1 %), виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (19,0 %), торгівлі (27,5 %). У будівництві хоча й досягнуто збільшення капіталовкладень на 2,5 %, проте для цієї найбільш постраждалої від кризових тенденцій галузі така динаміка об'єктивно є недостатньою і фактично свідчить про збереження кризових настроїв щодо її подальшого розвитку. У промисловості найпомітніша активізація інвестиційних проектів відбулася в таких галузях, як легка, де обсяг інвестицій в основний капітал збільшився на 30,2 %, хімічна та нафтохімічна промисловість (87,3 %). При цьому тривав спад у капіталоємних галузях промисловості - виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (на 36,4 %), металургійному виробництві (на 32,3 %), машинобудуванні (на 6,1 %). Слід наголосити, що цим галузям була притаманна прискорена динаміка економічного зростання, яка відтак, не була спричинена технологічною модернізацією.

Показовим проявом структурних вад інвестування в економіку України є динаміка прямих іноземних інвестицій. Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо за 2010 р. становив 4655,0 млн дол. США, що майже на 5 % перевищило аналогічний показник 2009 р., у 2011 р. приріст ПІІ склав 5 млрд дол. США, що дозволило компенсувати негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

Приріст іноземного капіталу спостерігався головним чином у фінансовому секторі обсягом 2628,5 млн дол., у сферах торгівлі й ремонту - 447,9 млн дол. США та операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу і надання послуг підприємцям - 485,6 млн дол.США.

Проведений аналіз не дає підстав для висновку про остаточне завершення післякризової економічної депресії та перехід економіки України до фази економічного пожвавлення. Проведений аналіз засвідчує поступове поширення ознак після кризового «оздоровлення» у промисловості, яке, однак, відбулося без відчутних структурних трансформацій і зумовлене переважно зовнішніми сприятливими чинниками. У посткризовій моделі промисловості України переважають тенденції екстенсивного нарощування промислового потенціалу, що не відповідає вимогам часу та створює ризики стійкому економічному зростанню. Основними вадами промислового сектору України є такі:

1. Відсутність пріоритетів промислової політики, недостатність важливих для відновлення економіки проектів розвитку промисловості та механізмів їх реалізації, що призводить до відтворення диспропорційної галузевої структури виробництва докризового періоду, недовикористання потенціалу окремих галузей промисловості, знижує ефективність зовнішньоторговельних відносин і негативно позначається на конкурентоспроможності та інвестиційній привабливості промислового комплексу в цілому. Відтак інструменти державного впливу на розвиток промисловості залишаються неадаптованими до нових геоекономічних викликів і суспільних потреб.

2. Закріплення залежності економіки України від зовнішньої кон'юнктури одночасно з низькою здатністю промислових підприємств оперативно реагувати на потреби ринку.

3. Невідповідність промислового виробництва потребам внутрішнього ринку, низька конкурентоспроможність значної кількості товарів національного виробництва порівняно з іноземними аналогами за якісними характеристиками.

4. Висока енергоємність промисловості, нераціональне енергоспоживання під час виробничих процесів, що негативно впливає на конкурентоспроможність промислової продукції, створює навантаження на зовнішньоторговельний баланс і посилює енергетичну, економічну та політичну залежність України від країни-постачальника. Зокрема, за показником енергоємності ВВП Україна понад удвічі відстає від провідних країн світу. Без розв'язання проблеми зменшення енерговитрат не можна побудувати модель нової української ефективно діючої економіки, спроможної забезпечити високі соціальні стандарти.

5. Нерозвиненість науково-технологічного потенціалу промислового сектору веде до неможливості застосування у виробничих процесах промисловості передових досягнень науки і техніки та розвитку патентнолі цензійної діяльності промислових підприємств, спричиняє консерва цію застарілих технологічних укладів у промисловості, загрожує деградацією вітчизняного виробничого та інтелектуального потенціалу, поглиблює науково-технологічне відставання України від розвинених країн.

Реформування у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва має спрямовуватися на дотримання прогресивних, усталених у світі співвідношень між інтелектуальним потенціалом та іншими ресурсами країни, створення конкурентних переваг у високотехнологічних галузях.

6. Зниження інноваційної активності промислових підприємств, що поглиблює розрив між наукою та виробництвом і призводить до падіння рівня інтелектуалізації експорту, зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів і суперечить практиці розвинених країн, у яких стимулювання інноваційного розвитку є складовою заходів посткризового відновлення економічного зростання.

7. Нерозвиненість фінансових механізмів забезпечення промислового розвитку, що обумовлено недостатніми обсягами наявних фінансових ресурсів, які не задовольняють потреби промисловості у фінансових ресурсах для оновлення виробничої та технологічної бази, а також несистемним їх розподілом і використанням у промисловості.

За наявної моделі промисловості посткризове відновлення вітчизняної економіки не буде довготривалим, що вимагає здійснення реструктуризації промислового сектору України в межах економічних реформ, спрямованої на побудову прогресивнішої моделі розвитку.

Такою може бути лише інноваційна модель масштабної модернізації всього виробництва.

За прогнозами, у середньостроковій перспективі за інтегральним критерієм соціально-економічний розвиток України стабілізується у 2011-2012 рр. та почне зростати у 2013-2015 рр.

Досягнення інтегрального рівня соціально-економічного розвитку 2008 р., за визначеним сценарієм, буде можливим лише у 2015 р.

Забезпечення стабільності соціального та економічного поступу в післякризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, досягнення стабільно високих темпів економічного зростання, системну модернізацію економіки країни, післякризове оновлення економіки.

2.2 Стан соціального і гуманітарного розвитку України

Україна перебуває у стані демографічної кризи, одним із проявів якої є зменшення чисельності її населення. Якщо в 1990 р. у країні проживало 51,6 млн. осіб, то на початок 2011 р. - уже 45,6, а за національним прогнозом на 2030 р. в Україні проживатиме 41,5 млн. осіб. Сучасний рівень народжуваності нижчий, ніж той, що потрібен для забезпечення простого відтворення населення, у зв'язку з чим у середньостроковій перспективі відсутня можливість відновлення 50-мільйонної чисельності населення. Хоча низький рівень народжуваності мають більшість розвинутих країн світу, в Україні він поєднується з високою смертністю населення. Середня очікувана тривалість життя при народженні становить близько 68,6 років, що значно нижче ніж у провідних країн світу, де цей показник коливається між 78-82 роками.

Забруднення навколишнього середовища, погіршення умов життя, нераціональне харчування, поширення шкідливих звичок, слабкість державної політики у сфері охорони здоров'я, поширення таких захворювань, як туберкульоз і СНІД, зниження якості медичного обслуговування негативно позначилися на здоров'ї громадян України. Як наслідок ? значно збільшилася загальна захворюваність населення. Погіршення стану здоров'я населення не лише обумовлює зростання потреб у медичній та соціальній допомозі, а й зумовлює додаткове навантаження на бюджет. Країна втрачає надто багато своїх громадян у найпродуктивнішому віці, а самі громадяни позбавляються можливостей для підвищення рівня добробуту шляхом реалізації своєї освіти й професійного досвіду. Утворюється замкнене коло: зниження рівня людського розвитку звужує можливості для суспільних реформ, а відсутність реформ позбавляє можливостей для реалізації людського потенціалу, сприяючи таким чином його деградації.