Сталий розвиток економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота на тему:

«Сталий розвиток економіки»

Студентки І курсу,

5 групи, спеціальності 6509

факультету обліково-економічного

Голубєвої Марини

Науковий керівник

Гужеля Любов Миколаївна

Київ - 2013



План

Вступ

1. Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів

2. Фактори та умови сталого розвитку

3. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації

Висновки

Список літератури



Вступ

У процесі еволюції людство постійно стикалося з певними проблемами стосовно подальшого розвитку цивілізації. Як жити? У якому напрямку рухатися? Сьогодні людська цивілізація теж переживає складні часи. На сучасному етапі історичну перспективу людства насамперед визначає екологічний фактор. Стає очевидним вплив екологічних умов на розвиток усіх без винятку компонентів соціуму. Поряд з вичерпанням деяких природних ресурсів, труднощами їх відновлення і пошуку нових погіршується якість навколишнього середовища, що негативно впливає на розвиток світової економіки.

Ідея взаємозв'язку між навколишнім середовищем і розвитком не нова. Глобальний діалог сформувався навколо стратегій, необхідних для побудови здорових товариств, економік та екологічних систем, визначається необхідність розробки нової еколого-економічної концепції, розвиток і реалізація якої на практиці законодавчими і виконавчими структурами буде сприяти трансформації мислення і перегляду багатьох стереотипів у процесах прийняття еколого-орієнтованих рішень, стратегії, яка б дозволила запобігти погіршенню стану навколишнього середовища, забезпечити сучасне суспільство ресурсами, але при цьому не залишити майбутні покоління без ресурсів, необхідних для задоволення вже їхніх потреб.

Сьогодні соціум усвідомлює, що перехід на принципи сталого розвитку є головним і життєво необхідним завданням людства задля подальшого активного і успішного зростання у всіх сферах його життєдіяльності. Тому робота по висвітленню основних положень концепції сталого розвитку є дуже актуальною. Важливо довести, що соціальні, економічні та екологічні процеси відбуваються в дуже тісному взаємозв'язку. Нажаль, історія людства знає безліч прикладів, коли екологічними інтересами нехтували заради економічної вигоди. Але не можна поступатись одним з аспектів людського розвитку з метою досягнення максимальної вигоди в іншому. Необхідно, щоб люди усвідомили той факт, що екологічний аспект розвитку суспільства ні в якій мірі не тільки не поступається по значимості іншим. Від усвідомлення людством цього багато в чому буде залежати успіх роботи по збереженню екології та ресурсів планети для майбутніх поколінь.

Обставини складаються так, що на сучасному етапі розвитку людства економіка і екологія вже не можуть функціонувати окремо або всупереч, а тільки у взаємодії, тісній співпраці. Тепер ці дві складові повинні існувати разом, неподільно, адже сьогодні вже ніяк не можна не звертати уваги на такі жахливі процеси, як забруднення навколишнього середовища, вичерпання ресурсів, їх нестаток і, як наслідок, негативний вплив на розвиток світової економіки. І вплив цих процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров'я людей, знижується середня тривалість і рівень їх життя. Це ще раз підкреслює необхідність комплексних кардинальних структурних зрушень в управлінській сфері, у тому числі в природо-ресурсній площині. Зростаючий транскордонний екологічний вплив і інші негативні наслідки свідчать також про необхідність посилення міжнародної співпраці в сфері забезпечення безпеки і створення глобальних заходів у напрямках реалізації принципів сталого розвитку. Саме від цілеспрямованості людських дій щодо подолання цих проблем залежить життя сьогодні і майбутнє наших нащадків.



Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів

XX століття стало епохою стрімкого підкорення природи людиною, його майже безмежної влади над матерією, але з іншого боку війни, хвороби, голод, расова неприязнь чи соціальна несправедливість не тільки не пішли на спад, а загострилися і прийняли нехай і нові форми, але небувалого раніше масштабу. Виникає парадоксальне протиріччя між стрімким науково-технічним зростанням і системною кризою, що охопила всю планету. З кожним роком ця жахлива тенденція набирає обертів.

Невірно вважати, що людство захвилювалися про це тільки зараз. У ідей сталого розвитку довга історія. Люди з давніх пір глибоко замислювалися про правильне використання ресурсів - висунуті при цьому ідеї часто впливали на розвиток всього людства.

Історія ідеї сталого розвитку нерозривно пов'язана з діяльністю великих людей: педагога Паулюса Ніавіса, який наприкінці XV століття журився з приводу ганебного виснаження землі; Георга Агрікола, всесвітньо відомого фахівця з гірничої справи епохи Ренесансу; геолога Готтлоба Абрахама Вернера. У XVII столітті англійський філософ Джон Івлін (1620-1706) у книзі «Сільва, або Міркування про лісових деревах» вказував на те, що ліси в Англії зникають і необхідно їх відновлювати. Пізніше з'являється робота «Fumifugium, або незручності лондонського повітря і розсіяного смогу» (1661), в якій він запропонував посадити в Лондоні більше дерев для очищення повітря. Його німецький сучасник Ганс Карл фон Карловіц (1645-1714), якого іноді називають засновником лісівництва, розвинув цю ідею у праці «Silvicultura Oeconomica» і аргументовано показав необхідність «сталого» типу лісокористування: люди не повинні рубати більше деревини, ніж виростає. Томас Мальтус (1766-1834) підрахував, що виробництво їжі не встигає за збільшенням населення і що, якщо населення буде збільшуватися колишніми темпами, настане момент, коли почнеться масовий голод. Ернст Геккель (1834-1919) створює і розробляє науку екологію, яка доводить, що все в цьому світі взаємопов'язано і діяльність людини може негативно позначитися на природі, а потім рикошетом вдарити по нам самим. Величезний внесок у розуміння глибинної взаємозв'язку всього живого і геохімічних процесів вніс наш співвітчизник В. І. Вернадський (1863-1945), який розробив учення про біосферу - оболонку Землі, заселеній живими організмами, що знаходиться під їх впливом і заповненої продуктами їх життєдіяльності.[17]

Як організувати достатній, дбайливий і стійкий кругообіг ресурсів з природою? Що ми робимо у зв'язку з фактом невідновлюваності мінеральних і горючих корисних копалин? Що робити, коли родовища будуть вичерпані?

У результаті цього масштабного пошуку з'явилося поняття, яке за останні 20 років отримало величезну світову відомість.

Економічне зростання є бажаним і позитивним явищем для кожної країни. Однак воно має і негативні наслідки. Насамперед воно збільшує шкідливий вплив людини навколишнє середовище, що виявляється у погіршенні якості повітря, води і землі, завданні шкоди ландшафту, флорі, фауні та здоров'ю людей, зменшенні запасів корисних копалин.

Виходячи з цього, корінний перелом у в суспільній свідомості стався в 1972 році, коли члени Римського клубу(Римський клуб(1968), очолюваний італійським промисловцем Аурреліо Песси і шотландським вченим Олександром Кінгом, був заснований 36-ма європейськими економістами та науковцями. Його метою стало досягнення розуміння і прийняття рішень щодо світової проблематики. Він проводить дослідження у світових масштабах з моделювання та аналізу динамічної взаємодії між промисловим виробництвом, демографічною ситуацією, погіршенням стану навколишнього середовища, споживанням їжі і використанням природних ресурсів) опублікували доповіді «Межі зростання», висвітливши динаміку п'яти глобальних факторів розвитку суспільства (населення, виробництва продуктів харчування, індустрії, забруднення навколишнього середовища, споживання невідтворюваних ресурсів), вчений дійшов висновку, що зростання масштабів світового промислового виробництва неминуче призведе людство до загибелі внаслідок деградації та руйнування навколишнього середовища.

За розрахунками, наведеними в цих доповідях, уже на кінець ХХІ ст. населення Землі досягне 30 млрд. чоловік, яких вона неспроможна буде прогодувати. Водночас високі темпи економічного розвитку призводять до скорочення запасів сировинних ресурсів. Досягає межі й забруднення навколишнього середовища, що врешті-решт призведе до порушення екологічної рівноваги. Виходячи з цих негативних наслідків, члени Римського клубу настійно рекомендують обмежити економічне зростання. Багато вчених вважають висновки Римського клубу занадто песимістичними, однак це не виключає наявності проблеми негативного впливу економічного зростання. До останніх належить і посилення диференціації в рівнях життя між розвинутими країнами і переважною більшістю інших країн, поглиблення процесу нівелювання людини, що зумовлюється індустріалізацією виробництва і побуту

У 1974 р. М. Месарович та Е. Пестель запропонували новий проект Римського клубу "Людство на роздоріжжі", у якому еволюція людського суспільства уподібнювалася до розвитку живого організму та досліджувалася на основі виявлення та аналізу взаємозв'язків та взаємозалежностей економічної, демографічної, енергетичної та інноваційної сфер. Водночас у 60- 70-ті роки XX ст. дослідники глобальних проблем акцентували увагу переважно на демографічних аспектах, що було зумовлено "демографічним вибухом", який переживали на той час країни третього світу.

80-ті роки XX ст. були пов'язані з переосмисленням шляхів вирішення глобальних проблем та формуванням концепції сталого розвитку, яка нині визнається одним із найважливіших досягнень наукової та суспільної думки кінця XX ст.

У 1983 р. за ініціативою ООН була створена Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку, яку очолила прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Врундтланд. У звіті "Наше спільне майбутнє", підготовленому цією комісією у 1987 p., вперше було використано термін "сталий розвиток" - розвиток, який задовольняє потреби теперішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливості задоволення потреб майбутніх поколінь.

Концепцію сталого розвитку було поглиблено на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. У 2002 р. в м. Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся саміт ООН "Ріо + 10" - друга зустріч глав держав, присвячена проблемам екології та сталого розвитку. У прийнятих конференцією документах ("Порядок денний на XXI століття", "Декларація Ріо") зазначалося, що модель благоустрою розвинених країн з екологічних причин не підлягає глобальному розширенню; нагальною необхідністю є поглиблення міжнародного співробітництва щодо подолання екологічної кризи на основі рівноправної кооперації, координації зусиль усіх держав світу, екологічної розрядки, інтернаціоналізації природоохоронних коштів, передбачення, моніторингу та врахування транскордонного характеру екологічного забруднення, активного включення глобальних екологічних імперативів у практичну діяльність на всіх рівнях. Йоганнесбурзький саміт Землі підтвердив безальтернативність моделі сталого розвитку. Водночас було зауважено, що зазначена концепція ще не переросла в модель консенсусу, досягнення якого є метою всіх учасників міжнародних економічних відносин.

Таким чином, концепція сталого розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів.[8, с.331; 9, c. 468; 18]

Сьогодні існує багато екологічних загроз. Екологічними загрозами вважаються сукупність екологічних, економічних і соціальних чинників, які прямим або непрямим чином можуть призвести до дестабілізації екологічних систем, а відповідно негативно вплинути на суспільний розвиток. За походженням екологічні загрози бувають земного або космічного походження. Екологічні загрози земного походження пов'язані з антропогенною діяльністю і природними чинниками земного походження.

Терміни екологічність, екологізація, екологічні загрози, екологічна безпека не так давно використовуються в національній еколого-економічній літературі. Серед них особливої популярності набрав термін екологізація, що не так давно був малопоширеним. [11]

У підручнику "Екологічне управління" екологізація розглядається як "процес проникнення ідей, знань, законів екології, екологічного мислення в ніші сфери науки, виробництва, в життєдіяльність суспільства, держави" [3, c. 240]. Це проникнення, на думку авторів підручника, має здійснюватися за допомогою системи управління, яка функціонуватиме "на основі екологічного імперативу, тобто обов'язкової вимоги збереження, відновлення до рівня природної продуктивності деградованих екосистем, а також формування нової етичної системи існування людини як частини земної біосистеми" [3, c. 88].

Здебільшого у наукових роботах процес екологізації, головним чином, пов'язується з виробничо-господарською діяльністю, спрямованою на оздоровлення довкілля.

У 1992 році на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро представники 179 країн визнали, що сучасний світ перебуває в нестійкому стані, що ситуація з бідністю, голодом, неосвіченістю і руйнуванням екологічних систем тільки погіршується і все це позначиться на умовах нашого існування. На цьому форумі планетарного масштабу було прийнято ряд важливих документів, зокрема, -- Програму дій “Порядок денний на 21 століття” -- основоположний документ в галузі переходу до сталого розвитку країн світу. В “Порядку денному на 21 століття” розглянуті нагальні проблеми сучасності у галузі довкілля та розвитку і ставиться мета підготувати світ до завдань наступного століття з досягнення довгострокових цілей сталого розвитку. У «Порядку денному» відзначається як один з фундаментальних принципів сталого розвитку - принципу «встановлення обмежень» та стан технологій задля збереження довкілля, а також наголошується на тому, що «моделі економічного зростання повинні доповнюватись економічними цілями збереження природного капіталу». [6, c.10]

Документами 5-ї сесії Комісії ООН зі сталого розвитку (Нью-Йорк, червень 1997 року) міжнародна спільнота задекларувала перехід до стратегії сталого розвитку. 2005 - Кіотський протокол набув чинності, легально зобов'язавши розвинені країни до скорочення викидів парникових газів і встановивши Механізм Чистого Розвитку (Clean Development Mechanism) для країн, що розвиваються. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети.

Протокол зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008-2012 роках до рівня 1990 року. Кіотський протокол -- додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро. Кіотський протокол почав діяти з 16 лютого 2005 року.[5, с.3]

Що ж таке сталий розвиток як поняття в економічній теорії? Одним з перших, введених у науковий обіг, було визначення сутності сталого розвитку в доповіді комісії ООН «Наше спільне майбутнє», представленої в 1987 р. 42 сесією цієї організації. Сталий економічній розвиток у цьому документі розглядався як такий, що «задовольняє потреби сучасного покоління й не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби[16].

Американський вчений Г. Дейлі вважає, що сутність сталого економічного розвитку полягає в тому, щоб утримувати економічну систему в такому стані, який дасть змогу екосистемі постійно її живити та підтримувати. Також дуже цікавою є його думка щодо відмінностей сутностей понять: стала(стабільна) економіка та економіка зростання. Виходячи з визначення сталого розвитку як розвитку «без зростання масштабу економіки понад якийсь масштаб, що перебуває в межах підтримуючої здатності довкілля», учений вважає, що зростання означає фізичне збільшення кількості речовин та енергії для діяльності в процесі виробництва та споживання товарів. За цих умов ресурсопотік починається з виснаження, а закінчується забрудненням. На противагу цьому якісне поліпшення процесу переробки в межах існуючого потоку ресурсів, досягнуте за рахунок технічних удосконалень або поглибленого розуміння мети, називається розвитком. Стабільна економіка може розвиватись, але не може зростати, так само, як і планета Земля, підсистемою якої є економіка, може розвиватися без зростання. Нова парадигма, що формується сьогодні (стабільний стан, сталий розвиток) починається з фізичних параметрів, якими займалися ще українські вчені у кінці ХІХ - початку ХХ ст.(українська школа фізичної економії, засновниками якої були С.Подолинський, В. Вернадський). Це й обмежені можливості довкілля, складні екологічні взаємовідносини, закони термодинаміки. Ця нова парадигма й прагне з'ясувати, яким чином можна досягти оптимальної рівноваги між нефізичними змінними параметрами (технологіями, преференціями, розподілом, стилем життя) і складною біофізичною системою, частиною якої ми є.

В науковій літературі є таке поняття, як сталий екологічний розвиток, що конкретизує та поглиблює можливості аналізу форм і механізмів взаємовпливу економіки, економічної діяльності людини, суспільства, природної сфери щодо визначення критеріїв та принципів, на основі яких має в подальшому існувати людство. В Економічному енциклопедичному словнику С.В. Мочерного стійкий екологічний розвиток визначається як сутнісно новий тип екологічно безпечного соціально-економічного прогресу суспільства, за якого в економічній діяльності суб'єктів господарювання надається перевага екологічнім критеріям збереження природи для майбутніх поколінь.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф -- злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Характеристика сутності, змісту, ключових ознак поняття та явища сталого розвитку дає змогу зробити висновок, згідно якого можна констатувати: на теоретичному рівнів, у науковому середовищі сутність прямої взаємозалежності між можливостями подальшого існування світового суспільства, його розвитку та якістю економічного розвитку узгодженою з можливостями збереження умов самовідтворення в повному обсязі довколишнього природного світу усвідомлюється з достатньою повнотою [7, c.276].

В процесі свого розвитку людство створило багато теорій, спрямованих на його оптимізацію. У зв'язку із загостренням екологічних проблем була розроблена нова теорія, яка виходила з теорії еволюційного розвитку, але на перше місце в якій було поставлено екологічний аспект людської еволюції, - концепцію сталого розвитку. Саме від її успішного впровадження в світі, а особливо - в країнах, що розвиваються, залежить надання людському розвитку сталого характеру. Дуже важливим є формування та активне впровадження в світову практику якісно нової поведінки в економічній діяльності бізнесу, урядів, кожної окремої людини. Це забезпечить як економічне зростання в країнах світу, так і збереження чистої, незабрудненої екології для майбутніх поколінь.

Фактори та умови сталого розвитку

Оптимізація розвитку продуктивних сил є проблемою світового масштабу. Але це не виключає відповідних устремлінь окремих країн та регіонів. Тому в багатьох країнах світу підготовлені або готуються власні національні концепції сталого розвитку. Досвід свідчить про те, що не існує єдиної моделі сталого розвитку для усіх країн. Через це кожна країна визначає як підійти до підготовки та реалізації власної національної концепції сталого розвитку продуктивних сил і створення власної стратегічної моделі. Очевидно, що тут потрібні неординарні рішення. Бідним країнам треба наздоганяти багатих, не крокуючи слід у слід, що неминуче пов'язано з хижацькою експлуатацією природних багатств, а діяти так би мовити «навперейми». Тип світогляду, якого дотримується більшість людей в розвинених країнах, можна назвати споживчою (західною) моделлю. При цьому за зразок для наслідування беруться розвинуті капіталістичні країни, в першу чергу США і країни Західної Європи. Критерієм прогресу вважається економічний розвиток, і розвиток суспільства розуміється як взяття все нових і нових економічних і технологічних висот, а головне мірило досягнень - рівень споживання (валовий внутрішній продукт на душу населення). Головне в західній моделі - економічне зростання, саме воно вважається ознакою правильного розвитку. Такий підхід був продуктивний, коли капіталізму було куди поширюватися. Історія розвитку капіталізму (кілька останніх століть) - це історія приєднання все нових територій і людей до зростаючої системі. Не можна забувати, що в основі успіхів Заходу лежить експлуатація ресурсів усього світу, і перш за все, країн, що розвиваються, які з цієї причини бідні і залежні. При такому світоглядному підході бідність розуміється як результат недостатньої причетності країн третього світу до Заходу, а насправді - якраз навпаки. Західна модель не враховує, що якщо все спробують скопіювати Захід, то ресурсів планети може не вистачити.

В останні десятиліття безвихідність західної світоглядної парадигми стає все більш очевидною. Важливі не тільки матеріальні блага, але і відносини людей з природою і один з одним.

Сталий розвиток як світоглядна модель намагається об'єднати екологічне, соціальне і економічне вимірювання навколишнього середовища в глобальній перспективі. Модель зосереджена не так на задоволенні запитів окремих індивідів, а на загальне благо. Завданням суспільства ставиться не тільки зменшити споживання ресурсів, а й змінити структуру споживання. Мета сталого розвитку - виживання людства в цілому і підвищення якості життя для кожної людини окремо. Багатим країнам, спираючись на вже нові здобутки науки, належить скорочувати споживання природних ресурсів, в першу чергу невідновлювальних, переходити на інші види матеріалів та енергії, повсюдно на планеті поширювати прогресивні ресурсонемісткі безвідходні технології і зрештою усім світом припинити забруднення довкілля та забезпечити його якісне відтворення.

Треба підкреслити, що альтернативи стратегії сталого розвитку людства немає. Ця стратегія включає три складові:

· екологічну (збереження і поліпшення природного середовища, має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані.);

· економічну (подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства, передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних -- природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів);

· соціальну (орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах; неухильне підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя -- внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів). Тільки таке розуміння сталого розвитку прийнятне для всіх народів.



Рис.2.1. Триєдина концепція стійкого розвитку

Узгодження цих різних поглядів та їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку -- завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх впливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликала інтерес до таких питань як внутрішньо-поколінна і міжпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі прийняття рішень.[5, c.46; 15]

Екологічно модифікований розвиток економіки розглядається як єдино можливий шлях розв'язання проблем довкілля у таких умовах:

-- забезпечення природоохоронної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

-- управління технічним прогресом;

-- заміни обмежених природних ресурсів грішми і технологіями;

-- усунення бідності та інших соціальних негараздів, які по суті і є головним підґрунтям забруднення навколишнього середовища.

Немало й противників ідеї сталого розвитку. Існує думка, що сценарій нульового зростання, який нині реалізується в ряді країн (Нідерланди, Велика Британія, Франція) і є одним з основоположних елементів концепції сталого розвитку, можливий лише для високорозвинутих країн, котрі можуть у найближче десятиліття переорієнтувати свою економіку на екологічний шлях розвитку. Якщо ж багаті країни в результаті екологізації своїх економік скоротять до мінімуму потребу у природних ресурсах і припинять ввезення їх з бідних країн, це, у свою чергу, призведе до економічного колапсу у цих країнах, посилення бідності і нестабільності.

Програма розвитку ООН (UNDP) зробила серію доповідей про розвиток людства, у котрих доводить, що економічне зростання не може ліквідувати бідність. Відвернути це явище можна й при доволі низькому рівні загального обсягу виробництва. Але головною умовою має стати відповідна політика насамперед щодо розподілу вироблених благ. Це надзвичайно важливо, оскільки біосфера планети вже не здатна витримувати теперішній рівень антропогенного навантаження. Виходячи із зазначеного, провідні економісти Світового банку Роберт Гудлед, Герман Дейлі та Се-риф Эль Серафі сформували основні положення, які відбивають сучасні пріоритети зростання:

-- економічне зростання значною мірою залежить від вилучення з навколишнього середовища все більших обсягів сировини, обробки їх в економічній системі з наступним поверненням у навколишнє середовище у вигляді відходів;

-- цей всезростаючий потік природних ресурсів досяг меж еколого-економічної стабільності на планеті Земля;

-- таким чином біосфера не встигає відновлюватися;

-- світова економіка вже вийшла за межі власної екологічної ніші, і збільшення потоків природних ресурсів як наслідок прискорення економічного зростання лише посилено нищить регенеративні властивості біосфери;

-- природа вимагає покінчити з ерою економічного зростання.

Разом з тим, нині панує чітка позиція, що екологічні фактори розвитку стають дедалі вагомішими і визначають можливості подальшого буття і розвитку цивілізації. Готтхард Бехманн виділяє чотири базові принципи сталого розвитку:

-- сталий розвиток -- концепція глобальна, а тому екологічні та соціокультурні проблеми, на котрі вона спрямована, не обмежуються національними межами й окремими регіонами;

-- сталий розвиток -- концепція комплексна, а тому глобальні кризи, екологічна, соціальна, економічна, розглядаються як прояв єдиної кризи цивілізації;

-- сталий розвиток -- концепція радикальних підходів до вирішення існуючих проблем, а тому вона вимагає відмови від традиційних уявлень, переорієнтації поглядів суспільства щодо вирішення нагальних проблем людства;

-- сталий розвиток -- концепція динамічна і відкрита, яка відзначається креативністю і необхідністю конкретизації постулатів і конкретних шляхів подальшого розвитку людства.

З екологічного погляду сталий розвиток ґрунтується на низці принципів:

-- коефіцієнт використання відновних природних ресурсів не повинен перевищувати коефіцієнт їх регенерації;

-- невідновні ресурси повинні використовуватися лише в обсягах, для яких може бути створена фізично і функціонально еквівалентна заміна, шляхом створення регенеративних ресурсів чи підвищення їх продуктивності;

-- використання природних ресурсів має бути справедливим щодо нинішніх і майбутніх поколінь;

-- обсяг емісії забруднювальних речовин не повинен перевищувати екологічної місткості навколишнього середовища.[10, с. 579]

В Україні державна концепція сталого розвитку у першій редакції була розроблена ще в 1998 році, а проект концепції (друга редакція) - у 2000 році. Передумовами появ концепції сталого розвитку України були відповідні рішення міжнародної конференції у Ріо-де-Жанейро (1992 рік), а також глибокі системні кризові явища у нашому українському суспільстві, принаймні протягом 90-х років.

Вихідне положення «сталий розвиток» формується у другій концепції як «процес розбудови держави на основі узгодження та гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних та майбутніх поколінь». У першій редакції сталий розвиток - це «процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь». Така редакція більше відповідає світовим підходам до сталого розвитку продуктивних сил.

Практична реалізація в Україні принципів сталого, збалансованого розвитку знаходиться на початковому етапі й здійснюється у досить складних політико-суспільних, соціально-економічних та екологічних умовах. Майже весь період після Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро наша країна була охоплена системною соціально-економічною кризою, а процес розбудови держави й становлення демократичного громадянського суспільства поєднувався з ринковими трансформаціями в усіх галузях і сферах економіки. У цьому полягають національні особливості, проблеми й труднощі переходу України до моделі сталого - економічно, соціально й екологічно збалансованого - розвитку.[13]

Головною метою переходу України до сталого розвитку є забезпечення високої якості життя нинішнього та майбутнього поколінь українського народу на основі економічного зростання, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів та гарантій праці громадян, раціонального споживання матеріальних ресурсів. До цієї мети слід віднести також охорону навколишнього середовища, добробут, справедливість, ефективне використання природних ресурсів, стабілізація чисельності населення, освіта, збереження інтелектуального потенціалу країни, міжнародне співробітництво.

Національні пріоритети сталого розвитку реалізуються через: підготовку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та соціальної) у їх взаємозв'язку й взаємоузгодженості; формування механізму інтеграції екологічних компонентів у стратегію соціально-економічних реформ; створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, здатного забезпечити належне регулювання використання природних ресурсів і розвитку продуктивних сил країни; врахування передумов та можливостей сталого розвитку різних регіонів, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп. Згідно з чинним законодавством забезпечення ресурсо-екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є безпосереднім обов'язком як державних управлінських структур, так і кожного громадянина окремо, включаючи й тих, хто займається приватним підприємництвом.[14]

Конституція України передбачає, зокрема, що кожен не лише «має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50), а й «зобов'язаний не заподіювати шкоду природі.., відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66) [1].

В цілому все, що охоплює Концепція сталого розвитку продуктивних сил України, відповідає її національним інтересам, а, з іншого боку, самі національні інтереси можуть бути досягнуті лише на шляху до сталого розвитку.

Особливості реалізації сталого розвитку в умовах глобалізації

У сучасному науковому дискурсі особливий інтерес викликають проблеми природи, сутності і результативності глобального інтеграційного прогресу. Це насамперед викликано зростанням глобалізацій них викликів і загроз. За даними ООН, яка є світовим центром вивчення процесів глобалізації та формування перспективних моделей глобалізму, однією з головних тенденцій стрімкого розвитку транснаціонального(глобального) фінансово-інформаційного простору є глобальна інтеграція світової економіки. Нині ми в праві говорити про існування об'єктивно діючого закону глобальної інтеграції економіки. Його дія виявляється через результати і соціальні наслідки глобалізації, яка є сутнісною ознакою сучасного світогосподарського розвитку.[2, c. 13]

Глобалізація (від фр. global - планетарний, всеосяжний) - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загально-цивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію.



Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новим для сучасного етапу розвитку є їх глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, є потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис. Одними з найважливіших глобальних проблем сьогодення є:

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи І суспільства:

- надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

- раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

- раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

- утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

- відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

- подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

- попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

- ліквідація наслідків світових та локальних криз;

- роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

Ш. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:

- пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

- подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

- культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

- боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

- проблеми демократизації та охорони прав людини.

Всі ці глобальні проблеми мають всезагальний, універсальний характер, загально-планетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства, безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав, потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 р. у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд - базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; гендерна рівність; охорона довкілля.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники зумовлюють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах:

Екологічний демпінг - один із проявів недобросовісної конкуренції, пов'язаний із необгрунтованим зниженням експортних цін шляхом скорочення витрат на природозберігаючі та екологічно безпечні технології.

Екологічний неоколоніалізм - екологічна експансія розвинених країн, їх спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний ("зелений") протекціонізм - політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і становлять загрозу здоров'ю населення.[9, c. 611]

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання кризи передбачають радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку й відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності.

Глобальною метою людства є прямування до сталого розвитку суспільства. Трансформація моделей соціально-економічної системи при цьому повинна здійснюватися в декілька етапів.

Глобалізація як складний за своєю структурою процес, розвивається під впливом низки чинників: політичних, ідеологічних, культурологічних, цивілізаційних. Це зумовлює подвійний характер процесу. З одного боку, він є об'єктивним як результат розвитку виробничих сил та відповідних їм економічних відносин, а, з іншого, - суб'єктивний - як результат певної політики, яка проводиться найбільш потужними країнами. У цій роздвоєності приховується одна з суперечностей глобалізації. З одного боку, суб'єктивний глобалізм використовує об'єктивний процес розподілу праці з метою реалізації своїх економічних інтересів та переформатовує міжнароднізв'язки у бажаних для себе напрямках для отримання доступу до економічних та фінансових ресурсів. З іншого - об'єктивна глобалізація, маючи на меті формування простору здійснення ефективного обміну для максимального задоволення потреб кожної особи у світовому суспільстві, обмежує можливості суб'єктивних глобалістів, які прагнуть досягнення індивідуальної мети. [12]

Для вирішення глобальних проблем та усунення існуючих глобальних суперечностей необхідно сформувати якісно нові концептуальні підходи до дослідження процесів і явищ у сучасному суспільно-економічному розвитку, оскільки далеко не всі вони можуть бути пояснені із позиції класичної теорії.

Остання розвивалася на основі таких ключових позицій: раціоналізація процесів і явищ; максимізація ефекту за рахунок технологічного оновлення; зміна ролі людини у процесі економічного розвитку (головне джерело забезпечення прогресивного розвитку). Наслідком реалізації раціональних принципів класичної науки є: розрив у рівнях розвитку між багатими і бідними країнами; диференціація між соціальними групами в межах окремих суспільств; посилення протистояння між працею і капіталом (в українській термінології - між народом та елітою); затвердження агресивного егоїзму за рахунок втрати духовного потенціалу (економічний результат превалює над моральним підґрунтям); загроза виживанню людства (екологічні наслідки економічного розвитку).

Отже, усталена думка стосовно тотожності глобального і сталого розвитку вважається некоректною і помилковою. Глобалізація не спростовує спроможність сталого розвитку, але не є його основою, і сталість не є характерною рисою складних соціально-економічних систем.

Порівняльна характеристика глобального та сталого розвитку дала змогу виявити суперечність в самій сутності цих процесів.



Висновки

Мільярди років еволюції дозволили сформувати живий світ нашої планети стійким до катаклізмів і постійних змін. Безперервно змінюючись, він не втратив свого вигляду, своєї цілісності. Людина згідно своїм бажанням, підкоряючись антропоцентризму, наївно припустив можливість влаштувати світ кращим чином. Це хибне уявлення, що призвело до необхідності прискореного безперервного економічного зростання, поставило під загрозу саме наше існування, існування майбутніх поколінь. Тепер, коли системний підхід, нелінійне мислення, вкоренилися у свідомості дослідників, прийшла пора впроваджувати їх в масову свідомість людини, реалізовувати в економічній і соціальній сферах.

Зупинити нестримне споживче зростання, переглянути варварське ставлення до ресурсів, звести відходи виробництва та життєдіяльності до можливого мінімуму, повністю реорганізувати систему освіти, забезпечити раціональний новий підхід до будівництва та облаштування житла, підпорядкувати розробку, планування і управління строгим математичним моделям, ввести нову систему контролю, засновану на сертифікації - ось завдання на найближче майбутнє, від виконання яких залежить сама можливість майбутнього для наступних поколінь.

Однією з нових теоретичних доктрин, що зробила спробу відповісти на сучасні виклики, є концепція сталого розвитку. Сутність її полягає у тому,що соціально-економічний розвиток має бути спрямований на гармонізацію еколого-економічного простору з урахуванням поточних інтересів і потреб кожної особистості і суспільства загалом без загрози для інтересів і потреб майбутніх поколінь. Головною проблемою є гармонізація і синхронізація сталого розвитку і процесу глобалізації, обґрунтування спроможності їх одночасної реалізації.

Методологічним підґрунтям дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних авторів: О. Білоруса, М. Блауга, Б. Боулінга, В. Гейця, М.Кондратьєва, Р. Коуза, П. Кругмана, Д. Лук'яненка, В. Лукашевича, Ю. Пахомова, Т. Туниці. Але, незважаючи на істотний науковий заділ, низка проблемних питань залишається недослідженою, а вирішення - нереалізованими.

Головним результатом роботи світового співтовариства у напрямку переходу на засади сталого розвитку є те, що переважна більшість країн, вже стали на цей шлях, в них почалися необхідні трансформаційні процеси. Чи не найсуттєвішим моментом є те, що уряди країн світу усвідомили екологічну небезпеку, яка постала перед ними, зрозуміли, що майбутні покоління мають такі ж права на користування ресурсами планети, як і теперішнє. В зв'язку з цим було обрано єдиний можливий шлях до вирішення проблеми -- сталий розвиток. Перехід на його засади обіцяє бути непростим, враховуючи цілу низку негативних факторів та тенденцій.

Для успішного завершення цього процесу, необхідно два ключових фактори: зовнішня фінансова підтримка та передача екологічно чистих технологій.

Лише при виконанні таких умов повний перехід на принципи сталого соціально-економічного розвитку є реальним. А сталий розвиток є єдиною можливістю для світового співтовариства, а особливо для країн, що розвиваються, не тільки уникнути екологічної катастрофи, але і задовольняти свої потреби, не ставлячи під загрозу можливість задоволення потреб майбутніх поколінь.

Саме «сталий розвиток» відображає необхідне реальності ставлення людини до навколишнього середовищі і його дійсності. Єдина можливість врятуватися від вимирання - це прийняти «правила гри» світу, не вигаданого нами, а справжнього.

економічний глобалізація сталий соціальний



Список використаних джерел

1. Конституція України. -- К.: Вікар, 1996

2. Глобальні стратегії Євросоюзу : монографія / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко, І.І. Вітер ; за наук. ред. О.Г. Білоруса. -- К. : КНЕУ, 2009

3. Підручник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. -- К.: Либідь, 2004

4. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. - Київ, Центр навчальної літератури, 2004

5. Екологія : Підручник /С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко --К. : КНЕУ, 2005

6. Макроекономіка: зростання і сталий розвиток : навч. посіб. /Карпінський Б.А., Божко С.М. -- К., ВД «Професіонал», 2006

7. Основи економічної науки : курс лекцій /В.С. Савчук. О.О. Бєляєв ; за заг. ред. д.е.н., проф., чл.-кор. НАНУ В.С. Савчука. -- К. КНЕУ, 2011

8. Основи економічної теорії : Навч. посіб. / Чепінога В.Г. --К.: Юрінком Інтер, 2003

9. Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. -- 7-ме вид., стер. -- К.: Знання-Прес, 2008

10. Регіональна економіка : підручник / за ред. Є.П. Качана. --К. : Знання, 2011

11. Проф. І.М. Синякевич, д-р екон. наук Екологізація як інстркмент подолання економічних загроз і зміцнення екологічної безпеки // Науковий вісник, 2005, вип. 15.6, С. 129-135

12. Доц. М.В. Фоміна, д-р екон. наук - Сталий економічний розвиток та особливості його реалізації в умовах глобалізації // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.19 С. 39-42

13. Брижань І. А., кандидат економічних наук Умови та чинники переходу України до моделі сталого розвитку // ВІСНИК Полтавської державної аграрної академії. 2013. - Вип. 1 С. 128-132

14. Дорогунцов С., Ральчук О. Сталий розвиток -- цивілізаційний діалог природи і культури // Вісн. НАН України. -- 2001. -- № 10. -- С. 17.

15. Чалчинський В. І. Правові, економічні та екологічні чинники сталого розвитку в Україні // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України №2(5)/2011С.143-147

16. Наше спільне майбутнє: Доповідь Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку: Пер. з англ. / Под ред. і з послесл. С.А. Евтеева і Р.А. Перельоту /-М.: Прогрес, 1989

17. Internet. www.elementy.ru

18. Internet. www.ecorussia.info



Додатки

Додаток 1

Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему

Размещено на Allbest.ru