Закономірності формування перехідної економічної системи та її особливості в Україні

Для обґрунтованої оцінки названих факторів слід враховувати дію двох суперечливих тенденцій (до утворення моноетнічних та полі етнічних держав, з одного боку, і переростання світовими інтеграційними процесами меж державних суверенітетів -- з іншого) та адекватних їм економічних процесів, що зумовлюють кожну з них. крім того, треба спиратися на досвід більшості країн Заходу. З економічного боку перша тенденція супроводжується формуванням здебільшого закритих національних держав, а друга - зростаючою їх відкритістю, дедалі більшим втягуванням у міжнародний поділ праці, у світову економіку.

Найважливішим кількісним показником такої замкнутості або відкритості національної економіки є передусім частка певної країни у світовому виробництві, з одного боку, і світовому товарному експорті -- з іншого. За цим критерієм колишній СРСР, а отже, й Україна, були досить замкнутою економічною системою. Так, наприкінці 80-х років на СРСР припадало майже 14% чистого світового матеріального продукту (або національного доходу без сфери послуг), але лише 4% світового експорту (частка слаборозвинутих країн у виробництві чистого матеріального продукту тоді становила 14,3%, проте їхня частка у світовій торгівлі перевищувала 20%). Наведені дані свідчать про значно більшу відкритість економік країн «третього світу» порівняно з економікою країн колишнього Радянського Союзу.

Оскільки державний, народний та національний суверенітети належать до сфери надбудовних відносин, які розвиваються за своїми внутрішніми законами і залежать від базисних відносин .лише в остаточному підсумку, то було б помилкою ставити у пряму залежність тенденцію до утворення моноетнічних та полі етнічних держав і формування замкнутих національних економік, з одного боку, та переростання світовими інтеграційними процесами міждержавних суверенітетів і зростання відкритості економіки -- з іншого. Такий зв'язок має опосередкований характер і визначається історичними умовами розвитку національної економіки, рівнем розвитку продуктивних сил, обсягом внутрішнього ринку, ступенем забезпеченості країни природними ресурсами, розвитком сфери послуг та іншими факторами. Однак заперечення існування цього взаємозв'язку означало б ствердження повної ізоляції базису від надбудови у межах суспільно-економічної формації, що суперечить практиці розвитку світової цивілізації.

У межах зазначеної взаємозалежності (між переростанням світовими інтеграційними процесами меж державних суверенітетів і зростанням відкритості національних економік) діє суто економічна закономірність - ступінь відкритості економіки перебуває у прямо пропорційній залежності від рівня розвитку продуктивних сил і економічного потенціалу країни.

При обчисленні ступеня відкритості економіки слід враховувати не лише експортну квоту щодо матеріального продукту або ВНП тощо, а й структуру самого експорту, зокрема співвідношення частки сировини та машин і устаткування. У країнах колишнього СРСР цей показник був такий, як у слаборозвинутих країнах, оскільки майже 60% експорту становили товари сировинно-енергетичної групи, а, скажімо, в експорті Японії на машини й устаткування припадає до 80%. В Україні у 1989 р. у структурі експортних поставок машини й устаткування становили 22% , сировина, матеріали та товари народного споживання -- 72%. Із загальної суми вивозу продукції майже 47 млрд. крб. (у поточних цінах) в 1988 р. понад 40 млрд. припадало на міжреспубліканський обмін. При цьому з колишніми республіками Україна мала активне торгове сальдо в сумі 3,6 млрд. крб., а її зовнішньоекономічна діяльність характеризувалася пасивним сальдо в сумі 6,.5 млрд. крб. Це свідчить, насамперед, про надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості України, високу замкнутість й економіки щодо економік країн, які не входили до складу СРСР, низький рівень розвитку продуктивних сил, міжнародного поділу праці тощо.

Оскільки на сучасному етапі домінуючою тенденцією у світовому господарстві є процес переростання продуктивними силами меж національних держав, то один із важливих факторів досягнення економічного суверенітету України -- подолання зазначених вище негативних явищ (низька конкурентоспроможність промисловості та сільського господарства України тощо), зростання ступеня відкритості економіки. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів стратегічного плану, зокрема, треба домагатися поступової переорієнтації економіки України на ринки науковоємної продукції країн -- не членів СНД, для чого, згідно з оцінками західних експертів, потрібно щонайменше два десятки років (адже за нинішніх темпів розвитку Україна досягне рівня 1990 р. лише у 2015 р., а розвинуті країни за цей час значно поглиблять свій відрив від її економічного потенціалу). Це, у свою чергу, передбачає інтенсивну стриктурну перебудову економіки, активне стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств, створення спільних підприємств тощо. Тому Україні доцільно розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з країнами колишнього СРСР (зокрема, Білоруссю та Росією), що сприятиме подоланню кризових явищ в економіці, а також прискоренню розвитку продуктивних сил і швидшому створенню матеріальних передумов для входження в ЄС.

2.2 Економічна безпека України

Матеріальною основою економічної безпеки є власність народу на національне багатство (сукупність створених і нагромаджених в Україні працею всього суспільства матеріальних і духовних благ, інтелектуального потенціалу суспільства, природних ресурсів тощо). Відповідно до структури економічної системи основними напрямами досягнення економічної безпеки є незалежність у формуванні й розвитку кожного елемента економічної системи.

Економічна безпека -- стан незалежності держави у формуванні (І розвитку власної економічної системи та комплекс заходів щодо, а забезпечення.

Кожний з основних напрямів економічної незалежності, а отже, безпеки має кілька конкретніших форм, напрямів розвитку. Оскільки сучасна система продуктивних сил формується із засобів праці, предметів праці, людини, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є:

-- технічна та технологічна незалежність (техніка розглядається як синонім засобів праці);

-- сировинна незалежність;

-- кадрова незалежність;

-- наукова незалежність;

-- незалежність в освоєнні й використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії (які є силами природи), або енергетична незалежність;

-- інформаційна незалежність;

-- незалежність у впровадженні власних форм і методів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність). Кожна з цих форм мас низку практичних параметрів та вимірів. Найпростішим для розв'язання названих проблем є досягнення організаційно-виробничої незалежності, найскладнішим -- кадрової.

Техніко-технологічна безпека є необхідною умовою розвитку народного господарства. Людство знало три технологічні способи виробництва (заснований па ручній праці, на машинній, на автоматизованій). Якщо розвинуті країни досягли вищого ступеня технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, й розбудовують його на основі автоматизованої праці, то в Україні панівним є технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на ручній та машинній праці. У народному господарстві країни понад 40% працездатного населення зайняті ручною працею, в більшості галузей використовується техніка, яка на 70% фізично зношена та на 95% морально застаріла. Уже це загрожує Україні втратою економічної незалежності.

Основні параметри кадрової незалежності зумовлені сутністю людини, яка визначається, насамперед, єдністю її біологічної та соціальної складових. Як біологічна (природна) істота людина наділена природними силами (нервами, м'язами, органами чуттів та ін.) Тому для здійснення праці необхідне відтворення індивіда як біологічного явища (його фізичного, психічного та емоційного здоров'я). В Україні в останні 14 років генофонду нації загрожує не безпека: смертність удвоє перевищує народжуваність; на шість-сім років скоротилася середня тривалість життя, лише третина школярів здорові, половина юнаків призивного віку вражені тяжкими недугами, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жінки, рівень загальної захворюваності в Україні -- один із найвищих у країнах СНД; Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів, злоякісних новоутворень та ін. Зокрема, значного поширення набув СНІД (за даними вчених, нині налічується майже 1 млн. інфікованих), епідемія туберкульозу.

Внаслідок усього цього знижується економічна безпека держави.

Як істота соціальна, людина є сукупністю суспільних відносин, зокрема економічних, соціальних, правових, духовних, національних, культурних тощо. У с(})ері економічних відносин йдеться, насамперед, про формування, з одного боку, працівника нового типу, з іншого -- людини власника.

Найважливішими рисами працівника нового типу в умовах НТР є розвиток його творчих здібностей, професійних навичок; економічне мислення; рівень підготовки до організаційної й управлінської діяльності (знання найновіших методів, форм організації праці, вміння ефективно організувати працю трудового колективу тощо).

Заважають успішній діяльності народного господарства України безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо частини його працівників. Більше того, за роки перебування при владі антинародних режимів негативні риси людини-працівника значно посилились, що поглиблює нестабільність економічної системи. Відставання України від багатьох розвинутих країн у цій сфері і навіть зростаючий розрив є важливим фактором зменшення її економічної безпеки.

Синтезуючим показником розвитку людини-працівника є рівень її освіти, економічної культури тощо. За своїм освітнім потенціалом Україна відстає від багатьох розвинутих країн. Так, якщо прийняти рівень освітнього потенціалу у США за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді цей показник становить 99,6%, у Південній Кореї -- 69,3, в Ізраїлі -- 53,7, у Західній Німеччині -- 49,2, в Іспанії -- 47,3, в Росії -- 40,4, в Україні - 32,7%. Хоча в останні роки цей розрив значно зменшився, але відставання за якістю освіти ще залишається значним.

Формування людини-власника в Україні передбачає подолання тотального відчуження працівників від засобів виробництва і створеного продукту, від управління власністю та ін. Успішне розв'язання цієї проблеми сприяло б формуванню людини-працівника. У багатьох розвинутих країнах ці процеси відбуваються інтенсивно через створення народних підприємств, формування прошарку реальних (а не формальних) акціонерів. В Україні, однак, здійснювалася не народна, а кланово-номенклатурна приватизація, суто символічне перетворення працівників на власників, широкомасштабне розкрадання державної власності. Оскільки ці процеси відбувались на тлі численних обіцянок вищих керівників держави сформувати широкий прошарок реальних власників, то зростали апатія і безініціативність народу, його незадоволення, які спричинили наприкінці 2004 р. соціальний вибух.

У сфері соціальних відносин сутність людини розкривається в утворенні класів, соціальних верств, прошарків, у формуванні спільних економічних, політичних та інших інтересів тощо. На відміну від розвинутих країн, де триває процес утворення середнього к-часу (насамперед, класу власників), в Україні відбувалася поляризація суспільства на вузьке коло буржуазії та напівпролетаризовану більшість населення. Це гальмувало стимули до праці у більшості найманих працівників, було підґрунтям для соціальної революції.

У сфері правових відносин сутність людини означає можливість й ставлення до різних об'єктів власності як до своїх, владу над речами, право володіння, користування і розпоряджання ними, формування правової культури тощо. В Україні внаслідок зубожіння переважної частини суспільства створювалось правове поле нігілізму, вседозволеності, неповага до законів держави, а через тотальне відчуження працівників від власності зменшилася їх влада над речами, над різними об'єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною власністю та ін.). Це також загрожує суверенітету держави, призводить до зростання злочинності, насамперед економічної.

У сфері національних відносин слабо виявляється національна самосвідомість людей, має місце розбрат у релігійних общинах тощо.

Наукова незалежність держави полягає у здатності народу, насамперед інтелігенції, засвоювати нові знання, технічні новації, впроваджувати наукові винаходи у виробництво, в досягненні нею передових позицій хоча б у кількох пріоритетних галузях світової науки та здатності утримувати їх, у наявності висококваліфікованих учених та ін. Наприкінці 80-х -- на початку 90-х років за низкою кількісних показників (чисельності кандидатів і докторів наук, наукових установ, обсягу витрат на розвиток науки та ін.) Україна входила до першої десятки країн світу. За 1991--2004 рр. у країні втричі скоротилася мережа проектних і науково-дослідних організацій, більш ніж удвічі - чисельність наукових працівників, питома вага бюджетних асигнувань на науку скоротилася з 3% ВВП у 1990 р. до 1% у 2004 р. Відбувається катастрофічне руйнування наукового потенціалу держави. Все це теж ослаблює економічну безпеку країни, її економічну незалежність.

Інформаційна незалежність держави передбачає здатність на основі інформаційних технологій (інтелектуальних суперкомп'ютерів п'ятого і шостого поколінь, найновіших систем зв'язку, сучасних персональних комп'ютерів) забезпечити організаціям, кожній особі отримання будь-якої інформації, нагромадженої людством. Країна, яка значно відстає у створенні таких технологій, перетворюється на інформаційну колонію. Крім того, Україні загрожує поступова втрата інформаційного простору, надмірна комерціалізація радіо і телебачення.

Мало сприяють економічній безпеці України рекомендації та пропозиції МВФ й деяких інших організацій, особливо щодо надмірної приватизації, лібералізації цін на внутрішньому ринку, лібералізації цін на експорт товарів, відмови від валютного регулювання (вільного і нерегульованого обміну валют), тотальна приватизація та ін. Урядові структури ще не цілком усвідомили негативні наслідки цих процесів, зокрема те, що при втіленні рекомендацій в життя з метою одержання кредитів від МВФ економічні збитки для національної економіки набагато перевищать суму самих кредитів. Такі заходи ще більше перетворюють Україну на постачальника дешевої робочої сили, на периферію світового господарства.

Незалежність у (формуванні й розвитку господарського механізму означає право держави розвивати власну модель господарювання, насамперед поєднувати ринкові важелі управління економікою з державним регулюванням. Досвід розвинутих країн підтверджує, що ядром господарського механізму в сучасних умовах с державне регулювання економіки. Всупереч цьому урядові рішення орієнтовані переважно на ринкові важелі управління економікою і штучно послаблюють сферу державного регулювання.

Лише подолання цих негативних тенденцій у розвитку сучасних суспільно-економічних процесів дасть змогу українському народу відстояти свою незалежність.

Висновки

В даній курсовій роботі на тему «Закономірності формування перехідної економічної ситеми та її особливості в Україні» були висвітлені такі питання:

1. Поняття, сутність і риси перехідної економіки.

2. Типи перехідної економіки та основні етапи перехідної економіки.

3. Сутність лібералізації економіки.

4. Економічні закони. Групи економічних законів:

- закони, що діють протягом різних історичних періодів;

- закони сфер суспільного відтворення;

- закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.

5. Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах:

1) неокласична модель;

2) градуалістська модель;

3) інституціалістська модель.

6. Суверенітет держави. Його види:

- державний суверенітет;

- народний суверенітет;

- національний суверенітет.

7. Структура економічного суверенітету України.

8. Економічна безпека держави. Її форми:

- технічна та технологічна незалежність;

- сировинна незалежність;

- кадрова незалежність;

- наукова незалежність;

- енергетична незалежність;

- інформаційна незалежність;

- організаційно-виробнича незалежність.

Список використаних джерел

1. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного періоду // Економіка України. -- 1993. -- № 8.

2. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. -- М., 1997.

3. Кривенко К.Т. Політична економія. - Київ, 2001

4. Луніна І. Державні гарантії у перехідній економіці: теоретичний аналіз і досвід України // Економіка України. -- 1999. -- № 12.

5. Мочерний С.В., Устинко О.А. Основи економічної теорії. - Київ, 2005

6. Овечкин Н., Паламарчук В. Про поєднання економічних інтересів у процесі переходу до ринкової економіки // Економіка України. -- 1993. -- №9.

7. Чухно А. А. Проблеми теорії перехідного періоду ринкової трансформації економіки України // Вісник «Економіка». -- К.: Видав. центр «Київський університет», 1999. -- Вип. 40.

Размещено на Allbest.ru