Сутність, особливості розвитку та значення домогосподарства як суб'єкта дослідження економічної теорії

Зусилля держави мають бути спрямовані на подолання стереотипного мислення, негативні риси якого дістають прояв у патерналістських настроях, марнотратстві, заздрощах, чванстві. Це одне з найскладніших завдань, оскільки значною мірою пов'язане з ментальністю. Наведемо типові приклади абсолютно нераціональної поведінки:

· домогосподарство з низьким поточним доходом потрапляє у боргову яму задля організації гучного святкування якоїсь події (весілля, ювілею та ін.);

· прагнення батьків будь-що дати своїй дитині вищу освіту заради підтвердження соціального статусу, а не здобуття корисної, затребуваної кваліфікації. У результаті ринок праці України перенасичений фахівцями двох-трьох «престижних» профілів;

· купівля непотрібних або й шкідливих товарів (дорогих мобільних телефонів, ювелірних прикрас для школярів, зайвих хатніх речей, продуктів харчування і напоїв, ціна яких не відповідає корисності, тощо).

Небезпека втрати контролю над внутрішнім ринком продовольства містить загрозу для нації перетворитися на споживача неякісної продукції та полігон для випробування новацій у галузі харчових технологій. Так, лібералізація Україною зовнішньої торгівлі дала змогу ліквідувати дефіцити окремих категорій товарів, але частина імпортованої продукції - це товари, які не знаходять збуту в країнах-виробниках через низьку якість та наявність шкідливих компонентів [13, с. 87].

Невід'ємною умовою формування споживчої поведінки домогосподарств є проведення пенсійної реформи. Оскільки передбачлива людина усвідомлює необхідність переміщення доходів у часі шляхом заощаджень, щоб підтримувати однаковий рівень споживання впродовж усього життя, вона повинна мати можливість реалізувати свій намір через особливий економічний механізм - багаторівневу систему пенсійних нагромаджень. Такий механізм покликаний створити рівний вільний доступ до можливостей нагромадження максимального обсягу майна на момент настання пенсійного віку.

Модель поведінки споживача належить до групи ендогенних факторів, які впливають на рівень національної продовольчої безпеки. Випливає це із сформованого механізму розподілу доходів домогосподарства у часі, який визначає рівень платоспроможного попиту, а отже, і продовольчого забезпечення споживача в найбільш ризикований період його життєвого циклу - в пенсійному віці. Такий механізм залежить від раціональності споживчої поведінки домогосподарства і рівня розвитку інституту пенсійного страхування.

3.2 Фінанси домогосподарств

Фінанси домогосподарств як складова фінансової системи країни відіграють важливу роль в її функціонуванні. Це особливо яскраво проявляється в найбільш розвинених країнах світу, де за рахунок податків з доходів громадян держава отримує значну частину надходжень до бюджету, а соціальні трансферти так само сприяють формуванню значної частини їх видатків. Домогосподарства забезпечують економіку країни вільними грошовими ресурсами за рахунок своїх заощаджень в комерційних банках, накопичення коштів на пенсійних рахунках, інвестування коштів в паї інвестиційних фондів. Вони ж створюють основний попит на різноманітну продукцію, яка виробляється суб'єктами господарювання і самі беруть участь у задоволенні цього попиту, здійснюючи підприємницьку діяльність [20, с. 4].1

Таким чином, роль домогосподарств важко переоцінити, а їх фінанси є рушійною силою, яка забезпечує економічне зростання країни, особливо враховуючи ті тенденції глобалізації, які панують у світі.

Домогосподарства є одним із найважливіших ринкових інститутів поряд із комерційними організаціями й державою і як суб'єкт економічних стосунків самостійно приймають фінансові рішення. Фінанси домогосподарств як сукупність економічних стосунків характеризують їх взаємодію з іншими економічними суб'єктами, стосунки, що складаються всередині домогосподарств, домогосподарств один з одним. Зміст цих стосунків відображається в специфіці формування, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів. При цьому вихідним посиланням різних проявів фінансових стосунків домогосподарств є розгляд домогосподарства як суб'єкта здобуття доходу, тобто як частини системи фінансових інститутів держави, його внеску в національну економіку, а також взаємин із державою, сферою виробництва й бізнесу.

Багатоаспектне функціонування фінансів домогосподарств, їх участь у формуванні фінансових потоків стають принципово важливими для сучасної економіки. Для досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни важливе значення має розширення та зміцнення фінансових стосунків домашніх господарств з усіма сегментами фінансової системи: широкого включення грошових доходів населення у формування бюджетних, кредитних і страхових ресурсів, участі домашніх господарств у фінансовому капіталі підприємств і ринках фінансових інструментів. У цих умовах дуже колосальною вимогою є політика регулювання доходів домогосподарств, яка являє собою є найбільш важливу частину загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є й характеристиками рівня життя, й одночасно економічними результатами заходів щодо реалізації загальної соціально-економічної політики. Відповідно стосовно засобів такої політики відбувається взаємодія держави й домогосподарств, а саме - безпосередній вплив держави на фінансові аспекти взаємодії домогосподарств із сегментами системи фінансових інститутів. Це означає, що стає можливим коригування рівня залежності домогосподарств від держави. В такому випадку важливим принципом є те, що необхідно вміло використовувати політику регулювання доходів домогосподарств, щоб не перетворити вплив на домогосподарства в тотальний контроль над ними з боку держави. Якщо така помилка станеться, то наслідки для економіки країни можуть бути нищівні.

Фінанси домогосподарств виступають засобом створення і використання фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом фінансових ресурсів домогосподарств служить заробітна плата, доходи від продажу власного капіталу, доходи від реалізації продукції підсобних господарств, доходи від здачі майна в оренду, відсотки на грошовий капітал, доходи на вклади у цінні папери тощо.

Витрати фінансових ресурсів домогосподарств зумовлені задоволенням власних потреб та накопиченнями, необхідними для здійснення інших заходів.

Проаналізуємо стан фінансів домогосподарств України на підставі даних Держкомстату України за останні 8 років - з 2002 по 2008 р. (табл. 3.1).

Структура доходів населення за період, що досліджується, майже не змінилась. Для порівняння, нами було взято перший і останній роки дослідження, адже, як показали проміжні розрахунки, які не було наведено в таблиці, відхилення в структурі питомої ваги окремих показників не перевищувало 2-3 відсоткові пункти.

Структура доходів населення у 2008 р.: заробітна плата - 43 %, соціальні допомоги - 21 %, прибуток та змішаний доход - 16 %, соціальні трансферти в натурі - 14 %, інші одержані поточні трансферти - 3 %, доходи від власності (одержані) - 3 %. Найбільшу питому вагу таким чином займає заробітна плата - 43 %, що є достатньо типовим для країни, де більша частина населення є найманими працівниками.

Значну частину займають соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти - 38 % і їх питома вага зросла у порівнянні з 2002 роком, коли на них припадало 36 %. Ці зміни можна пояснити більшою соціальною спрямованістю політики уряду за останні 2 роки. Більше половини таких доходів (21 % в загальній структурі) припадає на соціальні допомоги. Вагоме значення мають і соціальні трансферти в натурі (14 %).

Частина населення займається підприємницькою діяльністю, що знайшло своє відображення і в структурі доходів, 16 % яких отримано саме за рахунок цього виду активності, хоча 2002 року їх питома вага була дещо більша - 18 %.

Таблиця 3.1

Динаміка доходів та витрат населення України у 2002-2008 pp., млн. грн.

Доходи від власності поки що не відіграють суттєвої ролі - лише 3 %. На нашу думку, це пов'язано із нерозвиненістю фондового ринку як основного можливого джерела подібних доходів. Навіть за наявності у населення акцій тих чи інших суб'єктів господарювання, виплати дивідендів по них, як правило, не здійснюється, а отримані прибутки реінвестуються. Окрім цього, в подібній статистиці навряд чи враховуються неофіційні доходи громадян, які формуються за рахунок оренди житла.

Що ж стосується динаміки доходів, то за 2002 - 2008 рр. їх загальна сума зросла на 457 % (рис. 3.1). При цьому значними були і ланцюгові темпи зростання - від 117 % (у 2003 році) до 139 % (у 2005 році). Майже така ж динаміка притаманна і наявному доходу, хоча темпи його зростання за весь період були дещо меншими - 448 %.

Заробітна плата зростала дещо швидшими темпами, ніж загальна сума доходів, що відображається в показнику зростання - 464 %. Найбільші темпи зростання серед всіх показників мали соціальні допомоги. Вони збільшились на 571 %. Майже однаково зросли статті «Прибуток та змішаний дохід» (391 %), «Інші одержані поточні трансферти» (392 %) і «Соціальні трансферти в натурі» (390 %).

Суттєво збільшились і доходи від власності - 537 %, але це не призвело до підвищення їх питомої ваги в загальній сумі доходів населення, як це було зазначено вище.

Що стосується витрат, то дані таблиці 3.1 свідчать про домінування статті «Витрати на придбання товарів та послуг» - 82 %, яка зростала майже такими ж темпами (453 %), як і загальні витрати та заощадження (457 %). Вочевидь, що інші статті витрат у порівнянні з цією майже не мають суттєвого значення (придбання товарів та послуг - 82 %, поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти - 8 %, доходи від власності (сплачені) - 4 %, приріст фінансових активів - 3 %, нагромадження нефінансових активів - 3 %), що свідчить про недостатній рівень доходів населення, які майже повністю використовуються на споживання.

Незначна частка припадає на поточні податки на доходи (лише 8 %), враховуючи то факт, що ставка прибуткового податку з населення становить 15 %. Це, скоріше за все, свідчить про наявність у населення джерел доходів, які не враховуються і, відповідно, не оподатковуються.

Порівнюючи особливості, які притаманні фінансам вітчизняних домогосподарств з іншими країнами, то можна відзначити окремі спільні риси. По-перше, доходи домогосподарств формуються за рахунок як заробітної плати, так і соціальних трансфертів. При цьому в найбільш розвинених країнах така практика є переважаючою. По-друге, в структурі витрат норма заощадження майже не має суттєвого значення, що пов'язано із значним поширенням кредитних продуктів, які доступні населенню, в результаті чого кошти, які накопичуються на депозитних рахунках, майже не перекривають ті суми, які отримані в кредит [7, с. 31].

3.3 Основні мотиви та чинники формування заощаджень домогосподарств

Заощадження як частина сукупного доходу (домашнього господарства, фірми, держави в цілому), що не споживається, впливають на параметри господарської системи шляхом інвестування. Серед основних чинників, завдяки яким утворюються грошові заощадження громадян, -- грошові доходи, обов'язкові платежі й добровільні внески, споживчі та інші витрати, менталітет. Ментальності українців споконвіку притаманне прагнення відкладати кошти на майбутнє.

Обсяги заощаджень зростають зі і збільшенням грошових доходів та зменшенням обов'язкових платежів і добровільних внесків, споживчих та інших і витрат, а скорочуються -- зі зниженням доходів і зростанням витрат.

Сучасна структура грошових доходів населення України та її динаміка не сприяють розвитку грошових заощаджень. Зарплата втрачає ключове значення і за впливом на заощадження наближається до соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог). Тому слід ужити радикальних заходів для виправлення такого становища з оплатою праці, а також стимулювати активність людей щодо одержання грошових доходів від підприємницької діяльності.

Стосовно питомої ваги витрат населення на купівлю товарів та оплату послуг, то вона також зменшується.

Аналіз динаміки цього показника за останнє десятиліття засвідчує, що ця тенденція має сталий характер. У суспільстві триває процес розшарування людей на бідних і багатих, причому бідні становлять переважну більшість. Людей із середнім достатком небагато, і вони істотно не впливають на процес заощаджень. Багаті люди, звісно, багато й заощаджують.

Нинішній рівень оплати праці та соціального захисту громадян України, їх низька купівельна спроможність є тими чинниками, що стримують розвиток грошових заощаджень населення, а отже, й розвиток виробництва, відтворення робочої сили, розв'язання найгостріших соціально-економічних проблем.

Вихід зі становища, що склалося, бачиться у реформуванні системи оплати праці (провідною його складовою має стати зростання реальної заробітної плати) і збільшенні доходів від підприємницької діяльності та власності (доходи від цінних паперів, депозитних вкладів тощо). Цього можна досягти шляхом проведення розвитку підприємництва, що також сприятиме зростанню доходів населення.

Необхідність заощаджень диктується низкою мотивів. Такими мотивами є:

· придбання товарів і послуг, оплата яких потребує коштів більших, ніж сума, що залишається після задоволення поточних потреб;

· прагнення підготуватися до непередбачуваних обставин (очікування змін у соціально-економічному і політичному житті країни, які можуть призвести до ускладнень в особистому житті -- тимчасового безробіття, переїзду на інше місце проживання тощо);

· бажання уникнути втрат капіталу, який зберігається, скажімо, у формі цінних паперів, унаслідок очікуваного підвищення норми позичкового процента і таке інше.

На процес формування заощаджень впливають різноманітні фактори. їх можна систематизувати, поділивши на п'ять груп:

1. Основним фактором першої групи є державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності і сталого розвитку національної економіки, запобігання кризових ситуацій, сприяння розвитку підприємництва.

2. Фактори другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників -- рівнем інфляції, процентних ставок, безробіття тощо -- а також з економічним розвитком регіонів, їх інфраструктури.

3. Третя група факторів стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів.

4. Четверта -- довіри до комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність.

5. П'ята група факторів визначаться демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, Де більша питома вага молоді).

Сприятлива економічна ситуація в державі стимулює зростання доходів та збільшення заощаджень, і навпаки -- інфляція, безробіття є причиною їх знецінення та скорочення.

Монетарна політика, яку проводить Центральний банк держави, впливає на рівень процентних ставок, а через них -- на економічну активність кредитно-фінансових установ, підприємств, населення. Зростання процентних ставок спонукає громадян вкладати вільні грошові кошти на рахунки в банках (щоправда, доти, доки ставки перевищують темпи інфляції), а зниження -- до збільшення попиту на банківські кредити.

У нашій державі, фінансові можливості якої обмежені, грошово-кредитна політика, на нашу думку, має базуватися на принципах широкого використання різних джерел фінансування, у тому числі заощаджень населення, вільних коштів підприємницьких структур, іноземних інвестицій.

Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать, що в Україні є значні кошти тіньових підприємницьких структур, які бояться вкладати їх у розвиток національної економіки, оскільки не впевнені в тому, що ці гроші не пропадуть і будуть примножені в процесі використання. Назріла необхідність знайти правове вирішення цієї проблеми.

Вітчизняна законодавча база потребує суттєвого вдосконалення. Ідеться насамперед про створення правових засад для ефективного використання іноземних і вітчизняних інвестицій, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в країні, зокрема надання державних гарантій тим інвесторам, які вкладають кошти в розвиток пріоритетних для нашої країни видів підприємницької діяльності.

Необхідно також створити умови для ефективної реалізації та позитивного вияву стимулюючої функції податків, а саме:

Ш узгодити інтереси платників податків і держави;

Ш удосконалити структуру податків;

Ш знизити податковий тиск;

Ш скасувати пільгове оподаткування;

Ш створити інституційне правове поле для розвитку підприємництва;

Ш поглибити дослідження щодо оцінки можливих наслідків введення нових податків або змін у чинній системі оподаткування;

Ш активно обстоювати в економічній пресі, інших засобах масової інформації ідею необхідності перетворень у системі оподаткування.

Стосовно розвитку банківської системи та системи інших кредитно-фінансових інститутів, то основними цілями їх реформування й розвитку, на наш погляд, є:

Ш зменшення чутливості окремих банків і банківського сектору в цілому до зовнішніх потрясінь, що сприятиме запобіганню системним кризам, посиленню надійності і стійкості банків;

Ш розвиток посередницьких можливостей банківського сектору з метою ширшого кредитування суб'єктів господарювання;

Ш оздоровлення банківської системи та підвищення її привабливості для клієнтів;

Ш створення і розвиток системи гарантування мобілізованих коштів підприємств і населення;

Ш розширення мережі системи кредитно-фінансових інститутів.

З огляду на недосконалість вітчизняного законодавства вважаємо за потрібне звернути увагу на Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Його прийняття мало важливе значення як з економічної, так і з політичної точок зору, оскільки йшлося фактично про відновлення довіри населення до фінансової та економічної політики держави. Але в законі є суттєві недоліки: не встановлено часовий діапазон, протягом якого має бути завершеним процес компенсації; не визначено джерел компенсаційних виплат населенню; не розроблено методику оцінки збитків громадян від знецінення заощаджень; викликає сумнів застосований у законі принцип рівності вкладників незалежно від часу внесення вкладу; не розроблено часовий графік виконання державою взятих на себе зобов'язань [17, с. 33].

Відтак кошти на відновлення вкладів майже не виділяються. Очевидно, чесніше було б державі визнати свою фінансову неспроможність повністю відновити (у середньостроковій перспективі) вартість знецінених вкладів і оформити з вкладниками довгострокові зобов'язання з правом передачі їх у спадок. Це значно б підвищило рівень довіри населення до держави в цілому і банківської системи зокрема.

Результати анкетних опитувань, проведених у трьох областях -- Львівській, Івано-Франківській, Хмельницькій, -- а також у Львові та Києві, свідчать, що лише 10 % обстежених домогосподарств негативно оцінюють діяльність вітчизняних банків, тоді як 67 % ставляться до них, за висловом опитуваних, «нормально». Економічна ситуація в державі, вважають 50 % респондентів, не вельми сприяє заощадженням [17, с.33]. Щоб їх рівень зростав, потрібна активніша підтримка власного товаровиробника, поглиблена трансформація економічної системи.

Нині в Україні є вибір форм зберігання заощаджуваних коштів. Значна частина опитаних зберігає їх на депозитних рахунках у банках або вдома у вигляді готівки -- гривневої чи конвертованої в іноземну валюту. Тому банківські установи повинні вдосконалювати технології депозитних операцій, підвищувати привабливість вкладень валютних заощаджень на депозитні рахунки.

Попри відносну стабільність економічного становища в державі, більшість потенційних вкладників побоюється втратити частину коштів унаслідок розвитку інфляційних процесів. Значна частина опитуваних зберігає заощадження поза банківськими установами через відсутність гарантій повернення вкладів на першу вимогу. Однак переконаність громадян у вигідності зберігання коштів у банках поступово міцнішає -- майже 60 % опитаних вважають за потрібне нагромаджувати заощадженню в установах, оскільки це дає змогу отримувати дохід у вигляді процентів за депозитами. За результатами проведених досліджень, 82 % потенційних вкладників схильні відкривати депозити в комерційних банках у національній валюті, решта -- в іноземній; 27 % респондентів нарікають на недосконалу систему гарантій за знеціненими вкладами; 20 % -- на непривабливість системи державного страхування вкладів. Порівняно невелика кількість опитуваних надає перевагу спеціальним інвестиційним програмам, які базувалися б на депозитах фізичних осіб [17, с. 33].

Результати опитування свідчать про доволі значні потенційні можливості вітчизняних комерційних банків щодо залучення заощаджень населення. Тому необхідно постійно поліпшувати імідж банківських установ, розширювати і якісно вдосконалювати депозитні операції, які здатні примножувати ресурси банку й забезпечувати на цій основі їх ширшу участь в інвестиційній та кредитній діяльності. Водночас є потреба створити постійно діючу систему моніторингу рівня заощаджуваності домогосподарств та окремих фізичних осіб.

Висновки