Доходи населення, їх види, джерела формування і рівень у сучасних умовах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доходи населення, їх види, джерела формування і рівень у сучасних умовах України

Вступ

1. Сутність, види і джерела формування доходів

2. Місце і роль доходів населення у національній економіці

3. Особливості формування доходів в домашніх господарств в Україні

4. Вплив світової кризи на формування доходів населення в Україні

5. Державна політика сприяння підвищення рівня доходів населення та напрями її вдосконалення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Достатній рівень винагороди за працю виступає головним мотивом людини до високопродуктивної діяльності, водночас його скорочення підриває економічну базу реформ, стимулює розвиток соціального утримання та поширення тіньових видів діяльності. Низький рівень первинних доходів поряд із кризовою демографічною ситуацією обумовлює неспроможність держави забезпечувати ефективний соціальний захист громадян і, як наслідок, - масове падіння рівня життя.

Дослідження методологічних засад процесів формування доходів населення завжди перебувають в центрі уваги науковців. Серед зарубіжних економістів необхідно відмітити праці Дж. Кейнса, К.Маркса. Сучасні тенденції формування доходів населення та вплив на них макроекономічної політики відображені в дослідженнях вітчизняних вчених, серед яких вирізняються А. Гальчинський, В. Геєць, А. Колот, Е. Лібанова, В. Мандибура та ін.

Метою статті є комплексне дослідження доходів населення, їх видів, джерел формування і рівня в сучасних умовах України.

Для висвітлення поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

- висвітлити сутність, види і джерела формування доходів,

- визначити місце і роль доходів населення у національній економіці,

- дослідити особливості формування доходів в домашніх господарств в Україні,

- обгрунтувати вплив світової кризи на формування доходів населення в Україні,

- охарактеризувати державну політику сприяння підвищення рівня доходів населення та напрями її вдосконалення в Україні.

Об'єктом дослідження виступають доходи населення України.

Предметом дослідження є обґрунтування дослідження доходів населення України, їх видів та джерел формування в сучасних умовах.

Теоретичною і методологічною основою виконаного дослідження є системний підхід до аналізу процесів і об'єктів, що досліджуються, висновки і положення загальної економічної теорії, зокрема, теоретичні основи ринкової економіки з використанням результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців.

У курсовій роботі використано загальнонаукові методи пізнання: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, дослідження процесів і явищ у їх діалектичній взаємодії і розвитку, поєднання методів логічного, статистичного, графічного відображення.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти України, нормативно-правові документи, прийняті Верховною Радою і Урядом України, що стосуються реформування економіки, матеріали органів державної статистики і Світового Банку, Міністерства економіки України, а також матеріали інших вітчизняних і зарубіжних джерел.

Мета та завдання дослідження обумовили його структуру. Курсова робота складається із вступу, основної частини, висновку та списку використаної літератури.

1. Сутність, види і джерела формування доходів

В економічній науці поняття доходу є одним із найскладніших. Це свого часу визнав один із світових авторитетів у цій сфері - відомий англійський економіст Джон Річард Хікс [25, c. 207], який зазначав, що багато вчених викликали один в одного (та й у самих себе) певне замішання, приймаючи різні визначення доходу, що були досить суперечливими та не цілком задовільними. Частково така розбіжність у тлумаченні сутності доходу пояснюється широкою сферою його застосування на макро- і мікрорівнях (національний дохід, дохід держави, дохід підприємства, дохід сім'ї тощо).

Доходи населення як політико-економічна категорія представляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг, отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і, передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Доходи населення є концентрованим вираженням кінцевих результатів взаємодії всієї сукупності параметрів, що характеризують стан і динаміку економічної системи.

Державний комітет статистики України, визначаючи доходи населення, констатує, що вони включають в себе “обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати (включаючи одержану населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів” [1, с. 385].

“Доходи населення є сукупністю надходжень за певний період часу, використовуваних фізичними особами з метою споживання і нагромадження”, - зазначають автори підручника “Політика доходів і заробітної плати” [18, с. 89]. Проте якщо доходи - це “сукупність надходжень за певний період часу”, то постає питання: чи слід враховувати при розрахунку доходу надходження грошових коштів у результаті продажу майна, що вже є в розпорядженні домашнього господарства?

Колектив науковців під керівництвом М.Назарова визначає доходи населення як “ресурси в грошовому і натуральному вираженні, які можуть бути використані на задоволення особистих потреб, податкові та інші обов'язкові і добровільні платежі, заощадження” [14, с.588]. У контексті “задоволення особистих потреб” одразу ж виникає питання: чи є частиною доходу заощадження домашнього господарства, витрачені в даному періоді, скажімо, на придбання майна.

Основними тенденціями формування доходів населення є розширення структури дохідних складових, різке зниження загального рівня доходів населення, посилення диференціації в секторах економіки, регіонах, соціальних групах, підприємствах, посилення перерозподільних процесів, високий рівень конвертації частини доходів населення в стабільну валюту, збільшення частки тіньових доходів населення.

Доходи населення - це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд із підтриманням соціально незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини [6, c. 79].

Види доходів населення різноманітні. Основну масу особистих доходів складають доходи в грошовій формі, до них належать: оплата праці, пенсії, допомоги, стипендії, доходи від власної самозайнятості (рис. 1.1).



Рис. 1.1 Структура сукупних доходів населення

Обсяг і структура доходів населення є основними економічними показниками рівня життя населення України. Основну роль у сукупному доході сім'ї відіграють грошові доходи, які складаються із заробітної плати, пенсії, соціальної допомоги, стипендії та інших соціальних виплат, грошових надходжень від продажу продуктів сільського господарства, доходів від продажу іноземної валюти тощо. Перехід до ринкових відносин і відповідні структурні зміни в економіці вплинули на формування доходів населення, їх використання та систему розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці.

Заробітна плата, як основна форма прояву доходу від праці, виступає сьогодні найпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу відомою ще з часів рабовласницької епохи, свого значення, як одного з основних видів доходів населення, зарплата набуває лише в умовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва з притаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвитком капіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації. З іншого боку, чинником, що впливає на зростання питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплати високопродуктивної кваліфікованої праці, яка все більше витискує малопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.

2. Місце і роль доходів населення у національній економіці

Доходи населення є одним з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного і соціального стану, а також захищеність суспільства. Завдяки безлічі причин у кожному суспільстві виявляється нерівність у розподілі доходів, що розділяє людей на різні групи та спричиняє стратифікацію суспільства. Велика різниця у рівні життя спровокує невдоволення населення якістю життя та спричинює соціальну напруженість. За другий квартал 2015 р. доходи населення становлять 303623 млн. грн., у порівнянні з другим кварталом 2014 р. доходи зросли на 13,3%. Проте реальний наявний дохід збільшився на 3,4%. [11]

Заробітна плата є найважливішим джерелом доходів більшості населення. За даними Державного комітету статистики України у серпні 2015 року середній розмір номінальної заробітної плати штатних працівників становив 2210 грн. і порівняно з попереднім періодом минулого року збільшився на 3,08%.

Науковці кажуть, що періоди економічних потрясінь завжди супроводжуються посиленням диференціації доходів різних груп населення, а якраз диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності. Так було і є не тільки в Україні, а й у тих країнах, які нині стали настільки заможними, що бідних людей там просто немає. Офіційна українська статистика трохи відрізняється від тих даних, які наводять профспілки, проте й вона визнає, що від бідності страждає чверть населення України. Але окреслений статистикою бідний сектор може значно зрости, коли порівняти офіційні показники прожиткового мінімуму з фактичними. Офіційно на початку 2015 року цей показник був на рівні 894 гривні, а фактично - 1039 гривень. Отже, коли мінімальна зарплата була з першого січня цього року підвищена до 941 гривні, то люди, які її отримували, насправді не мали прожиткового мінімуму. З першого жовтня мінімальну заробітну плату підняли до 985 гривень. Це відповідає офіційному рівню прожиткового мінімуму, але насправді цей рівень зовсім не забезпечує, адже фактичний прожитковий мінімум на цей час становить уже 1160 гривень для працездатної особи [7, c. 182].

Сучасна соціально-економічна теорія характеризує бідність як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів. Тим часом результати опитування Інституту політики, які були презентовані у Верховній Раді України на початку цього року, засвідчили, що майже 62 відсотки українців стали жити гірше і відчувають на собі незадовільний матеріальний стан. Кожній десятій українській родині (11,2%) не вистачає грошей навіть на їжу, а дві п'яті (41,3%) якщо мають за що купляти їжу, то не мають коштів на одяг чи взуття.

Ще однією з загроз є надмірна диференціація доходів населення, що проживає у різних регіонах, зайняте у різних галузях, має неоднакові умови одержання освіти, соціальних послуг, місця роботи. Це також стосується регіональної диференціації доходів і видатків місцевих бюджетів разом із трансфертами, як загалом, так і на одиницю населення.

Неузгодженість у тенденціях зміни показників диференціації доходів населення зумовлена тим, що на регіональну диференціацію доходів впливають такі фактори, що не пов'язані з динамікою регіонального продукту, або не можуть бути виявлені за різних причин.

1) Значна сума доходів українців формується за рахунок переказів трудових мігрантів.

2) офіційні показники оплати праці набагато нижчі за реальні дані, що зумовлено високими податками і тонізацією доходів [7, c. 182].

Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівнем розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. Отже, на рівень життя населення впливає низка економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших чинників.

Основною причиною низького рівня життя населення в України є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій у заробітній платі, важкі умови праці, тобто неефективна соціальна політика. Показники рівня та якості життя населення України підтверджують, що заходи, яких держава вживає для поліпшення життя (підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, тощо), є недостатніми. Українська держава в умовах відсутності достатніх фінансових коштів повинна створити такі умови, щоб працездатні громадяни отримали гідний захист. Тому нині важливою для України є виважена соціальна політика, спрямована на регулювання соціальних відносин, соціальний розвиток та забезпечення соціальної перспективи. Пріоритетами такої соціальної політики мають бути: створення умов для забезпечення достатнього рівня життя населення, розвитку трудового потенціалу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, науки, поліпшення охорони здоров'я населення та інші.

3. Особливості формування доходів в домашніх господарств в Україні

Домашні господарства в процесі своєї економічної діяльності отримують певні доходи, які слугують важливим підґрунтям для характеристики рівня життя населення в Україні.

“Доходи домашнього господарства - частина національного доходу, що створюється в процесі виробництва і призначена для задоволення матеріальних і духовних потреб членів господарства” [28, с. 312], - стверджують автори підручника “Фінанси. Грошовий обіг. Кредит”.

Основними видами доходів домогосподарств, які фіксуються офіційною статистикою в Україні, є: доходи від найманої праці, доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності й соціальні трансферти. Величина цих доходів є однією з найважливіших характеристик рівня життя населення.

Державний комітет статистики України при характеристиці загальної величини доходів домашніх господарств використовує поняття “сукупних ресурсів”, що є цілком логічним і мотивованим, адже заощадження домогосподарств (скажімо, неорганізовані заощадження у вигляді готівки, яка зберігається вдома) не завжди є надходженнями за певний період часу (тобто доходами), а лише відображають ресурсний потенціал домашнього господарства, формуючи його багатство. При щорічному вибірковому обстеженні умов життя домогосподарств України, здійснюваному департаментом обстежень домогосподарств Державного комітету статистики, використовують класифікацію доходів домашніх господарств, яка включає такі основні елементи: грошові доходи (оплату праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, від продажу сільськогосподарської продукції, особистого й домашнього майна, доходи від власності, пенсії, стипендії, субсидії, компенсаційні виплати, надані готівкою, грошову допомогу від родичів, аліменти та інші грошові доходи); негрошові доходи (вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства й від самозаготівель, пільги та субсидії безготівкові, грошову оцінку допомоги від родичів); загальні доходи (суму грошових і негрошових доходів); сукупні ресурси (величину загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, і повернених йому боргів) [8].

Об'єктом дослідження є доходи і витрати домашніх господарств України, розподіл яких залежить від основного джерела доходу. За цим фактором виділено чотири категорії домашніх господарств (ДГ):

1) ДГ, основним доходом яких є дохід від підприємницької діяльності (ДГ роботодавців);

2) дохід від самостійної трудової діяльності (ДГ самостійно зайнятих працівників);

3) оплата праці (ДГ найманих працівників),

4) трансферти, дохід від власності та інші доходи (ДГ одержувачів трансфертів та інших доходів).

У 2014 році із 17,05 млн ДГ 0,7%, із них належали до ДГ роботодавців, 9,5 - ДГ самостійно зайнятих трудовою діяльністю, 47,3 - ДГ найманих працівників, 42,5% усіх ДГ належали до ДГ, основним доходом яких є одержувачі трансфертів та інших доходів, причому такий розподіл ДГ за основним джерелом доходу мало що змінювався впродовж 2006-2014 рр. [4, с. 40; 5, с. 40].

Сукупні ресурси домашніх господарств за таким розподілом складаються із грошових і негрошових доходів (що в сумі є загальними доходами ДГ). На поточне споживання, крім загальних доходів ДГ, використовують заощадження, позики, повернені йому борги, що разом із загальними доходами є сукупними ресурсами ДГ. Структуру сукупних ресурсів ДГ за основним джерелом доходів наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Структура сукупних ресурсів домашніх господарств за основними джерелами доходу у 2014 р.

Складові сукупних ресурсів ДГ	Усі ДГ	У тому числі ДГ за основним джерелом доходу:
		найманих працівників	роботодавців	самостійно зайнятих	одержувачів трансфертів, інших доходів
Оплата праці	47,9	74,6	11,4	15,4	14,7
Прибуток, мішаний дохід	9,6	2,2	78,3	51,5	3,4
Дохід від власності	1,1	0,7	0,2	2,6	1,2
Пенсії	22,8	8,4	2,8	9,6	54,2
Грошові трасферти	3,1	2,3	1,5	3,0	4,8
Грошова допомога від родичів та інших осіб, аліменти	4,9	3,6	2,3	2,9	8,1
Інші грошові доходи	0,8	0,6	0,2	0,6	1,3
Усього грошових доходів	90,1	92,3	96,7	85,5	87,7
Вартість спожитої продукції з ОПГ від самозаготівель	4,8	3,1	1,0	9,6	6,3
Пільги безготівкові	0,9	0,6	0,2	0,3	1,8
Грошова оцінка допомоги продовольчими товарами від родичів та інших осіб	1,5	1,4	1,1	1,3	1,8
Усього не грошових доходів	7,2	5,0	2,3	11,2	9,9
Усього загальних доходів	97,4	97,3	99,0	96,7	97,6
Використання заощаджень, позики, повернені домогосподарству борги	2,6	2,7	1,0	3,3	2,4
Усього сукупних ресурсів	100	100	100	100	100
Довідково:
Кількість ДГ, тисяч	17050,3	8059,5	127,5	1619,9	7243,4
Середній розмір ДГ, осіб	2,59	2,99	3,34	3,14	3,02

Джерело: Розраховано за даними про доходи ДГ у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у грн.

У структурі сукупних ресурсів у середньому за місяць у ДГ, основним доходом яких є дохід найманих працівників, оплата праці у 2014 році становила, відповідно, 74,6%, прибуток, мішаний дохід роботодавців - 78,3, дохід самостійно зайнятих працівників разом із доходами від продажу сільгосппродукції - 51,5% усіх ресурсів. Трансферти ДГ, до яких віднесено пенсії, стипендії, допомоги, пільги, субсидії та компенсаційні виплати, надані готівкою, разом становили 59% сукупних ресурсів таких ДГ, дохід від власності (в який включено доходи від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна, дивіденди від акцій та інших цінних паперів, відсотки за вкладами, доходи від здачі в найми нерухомості) становив 1,2%, безготівкові пільги (на оплату послуг з охорони здоров'я, відпочинку, транспорту та зв'язку, житлово-комунальні субсидії тощо) - 1,8%, інші доходи (переважно грошова допомога від родичів до 8,1% усіх ресурсів) у структурі сукупних ресурсів ДГ з такими основними доходами становили разом 70,8%.

Існування основних джерел доходів не виключає отримання доходів з інших джерел ДГ, але зі значно нижчою їх часткою в сукупних ресурсах ДГ. Наприклад, у 2014 році оплата праці в ДГ, основним доходоходом яких є дохід роботодавців, становила 11,4%; сукупних ресурсів, у ДГ з основним доходом від самостійної трудової діяльності - 15,4, для ДГ одержувачів трансфертів та інших доходів вона становила 14,7% сукупних ресурсів. Поточні заощадження, кредити в усіх його формах для вищезазначених структурованих за основним джерелом доходу чотирьох типів ДГ становили, відповідно, 2,7, 1,0, 3,3, 2,4% сукупних ресурсів за середнього значення цього показника для всіх ДГ 2,6% [5, c. 208].

Структура сукупних ресурсів у табл. 1.1 відрізняється від аналогічної структури доходів ДГ за під-секторами залежно від основного джерела доходу в системі національних рахунків (СНР) на величину податків та інших трансфертів, зокрема при їх розподілі у грошовій і безготівковій формах, тому частка основних джерел доходів для ДГ із СНР також буде іншою, ніж у табл. 1.1, у структурі сукупних ресурсів (за даними вибіркового обстеження умов життя ДГ) унаслідок виділення грошових і негрошових доходів ДГ.

Оскільки для ДГ за основним джерелом доходів не передбачено їх розподіл за децильними групами залежно від грошових і загальних доходів, то надалі для аналізу диференціації ДГ використано статистичні дані про аналогічний розподіл усіх ДГ і населення за рівнем доходів.

Аналіз структури доходів, їх розподіл між децильними групами населення показує, що нерівність за грошовими доходами є значно вищою, ніж за загальними, що відображають тенденції у зміні відповідних індексів Джині і співвідношення між доходами домогосподарств десятої і першої децильних груп, що зменшувалося співвідношення з незначними відхиленнями в передкризовий період між доходами багатших і бідніших децильних груп упродовж 1999-2014 рр. Однак згладжені тенденції в розшаруванні населення за доходами не є критичними, якщо враховувати, що Україна за рівнем людського роз витку належать до країн із середнім рівнем розвитку (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Співвідношення між доходами 10% найбільш і найменш забезпеченого населення та індекс Джині у 1999-2014 рр.

Роки	Співвідношення між доходами десятої і першої децильних груп у розподілі доходів населення	Індекс Джині за розподілом доходів
	грошових	загальних	грошових	загальних
1999	10,9	6,2	0,340	0,280
2000	9,9	6,4	0,330	0,290
2001	9,8	6,9	0,340	0,300
2002	9,2	6,8	0,330	0,290
2003	9,3	6,5	0,320	0,290
2004	8,7	6,9	0,320	0,290
2005	8,7	6,9	0,326	0,299
2006	8,7	7,1	0,327	0,302
2007	6,1	5,2	0,273	0,252
2008	6,4	5,4	0,278	0,259
2013	6,1	5,3	0,277	0,257
2014	6,4	5,4	0,278	0,255

Джерело: Наведено за даними Держкомстату України

Унаслідок зменшення обсягів трансфертів у безготівковій формі, що за здійснюваного курсу економічних реформ до переходу до субсидіарної держави в сучасних умовах є неминучим, механізм вирівнювання доходів і згладжування нерівності буде можливим за рахунок перерозподілу грошових доходів населення, а також попередження бідності шляхом перерозподілу доходу багатих на користь бідних.

Нерівність у розподілі доходів супроводжувалася ще вищою нерівністю в забезпеченні першочергових людських потреб. У 2013 році значно зменшилися реальні доходи домашніх господарств, але траєкторія динаміки цих доходів не змінила позиції бідного і багатого населення в суспільстві. Середньодушові доходи домашніх господарств в цілому впродовж 1999-2013 рр. відповідали приблизно доходам п'ятої - сьомої децильних груп. Стабілізація становища в розподілі доходів домашніх господарств у 2013 році відповідала таким же кривим тенденцій у доходах децильних груп, що й у передкризовий період.

Суттєво не змінилася чисельність бідного населення, що має доходи нижчі за національну межу бідності і прожитковий мінімум. Національна межа бідності дорівнює 75% медіанного доходу (МД), причому порівняно з іншими країнами медіанний дохід на особу в Україні є значно нижчим за середньодушовий - як грошовий, так і загальний. Об'єктивнішою оцінкою бідності повинен би стати прожитковий мінімум (ПМ) на особу і для окремих соціальних груп, але його поточне значення занижує оцінку рівня бідності в Україні (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Частка бідного населення в Україні за різними критеріями в 1999-2014 рр.

Роки	Частка населення з грошовим доходом на особу, нижчим за:	Частка населення із загальним доходом на особу, нижчим за:
	75% МД	ПМ	75% МД	ПМ
1999	31,0	62,3	29,0	40,5
2000	32,2	87,9	27,4	80,2
2001	31,3	89,0	28,6	82,7
2002	31,1	88,4	28,1	83,3
2003	31,0	83,4	27,8	76,2
2004	30,9	73,8	27,8	65,6
2005	30,7	64,0	28,3	55,3
2006	30,2	59,4	28,3	49,7
2007	24,0	39,8	23,4	27,2
2008	26,3	25,6	25,3	16,1
2013	25,5	30,4	24,0	15,5
2014	24,2	29,6	24,0	21,8

Джерело: Наведено за даними Держкомстату України

Показник національної межі бідності, що прирівнюється до 75% медіанного середньодушового загального доходу, завжди залишався нижчим від такої ж частки середнього загального доходу. У високорозвинених країнах існує такий розподіл домашніх господарств доходів, за якого медіанний дохід переважно перевищує середній. За існуючої тенденції в розподілі доходів межа бідності є заниженою, оскільки значно більша частка населення (до 60-65%) має медіанний середньодушовий дохід, нижчий за середній. Тому в Україні медіанний рівень доходів є менш інформативним з точки зору існуючих механізмів розподілу і перерозподілу доходів.

Структура доходів ДГ свідчить про те, що, по-перше, основою добробуту багатших груп є не тільки заробітна плата, а й інші доходи (доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності), по-друге, концентрація цих доходів є основним фактором нерівності. Аналіз рівня доходів децильних вказує на ріст доходів багатих прошарків, що приводить до висновку: механізми розподільчих відносин в основному приносять вигоду 10-20% багатого населення, дискримінуючи решту 80% населення, причому більшою мірою найбідніше населення нижчих трьох децильних груп.

Нерівність спостерігається не тільки за витратами домашніх господарств на споживання і заощадження, а також унаслідок нерівномірного податкового навантаження на доходи домогосподарств залежно від їх основного джерела доходів. У 2005- 2013 рр. діяла плоска шкала оподаткування, тому умовно вважалося, що податкове навантаження є рівномірним. Насправді оподаткування заробітної плати найманих працівників є найвищим порівняно з оподаткуванням прибутку, мішаного доходу та інших доходів домогосподарств, від володіння нерухомістю або здачі її в оренду, доходів від володіння акціями, цінними паперами, приросту процентів на заощадження, що оподатковуються за нижчими процентними ставками або зовсім не оподатковуються. З аналізу структури доходів за джерелами їх надходження для домогосподарств та їхніх підсекторів виходить, що у програші залишається та частина населення, що отримує доходи від трудової економічно активної діяльності порівняно з рентними та іншими доходами. З позиції соціальної держави таке явище є неправомірним, оскільки деформація розподільчих механізмів, що обумовлена концентрацією доходів у багатих, досягла такого рівня, коли за економічного зростання порушується тенденція до зниження бідності.

Соціально-економічна нерівність в Україні обумовлено деформованими механізмами державного регулювання і розподільчими відносинами: соціальна поляризація і концентрація доходів не зменшується, а посилюється і триває. Бідність як соціальне явище відтворюється за нового зростання середньодушового грошового і загального доходу домашніх господарств.

Нерівність і відносна бідність залишається високою, незважаючи на економічне зростання, його темпи. Якщо існуючі тенденції у процесі формування і використання доходів домашніх господарств залишаться такими ж, то й нерівність надалі буде зростати. Зміни в мінімальних соціальних стандартах на користь бідних, що пов'язані з підвищенням мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, прожиткового мінімуму для різних соціальних груп, є необхідною умовою для зменшення абсолютної бідності. Однак зорієнтованість мінімальних соціальних стандартів на бідних розподіляється і впливає на доходи всіх домашніх господарств - як бідних, так і багатих. Найбільший ефект від їх поточної зміни отримують домогосподарства вищих децильних груп, тобто заходи з підвищення мінімальних соціальних стандартів не розв'язують проблеми загострення нерівності.

При обґрунтуванні конкретних заходів із реформування розподільчих відносин недостатньо орієнтуватися на середні показники доходів домашніх господарств, а потрібно враховувати специфіку доходів та їх використання в окремих децильних групах домогосподарств, їх структуру та основні джерела доходів. В Україні існує значне соціально-економічне розшарування в суспільстві, але діючий розподільчий механізм систематично сприяє збереженню диспропорцій у доходах домашніх господарств.

Його треба скоригувати через удосконалення розподілу доходів у взаємозв'язку «доходи - їх оподаткування», «доходи - трансферти грошові, безготівкові».

4. Вплив світової кризи на формування доходів населення в Україні

Державне регулювання сучасних економічних систем характеризується тим, що уряд перерозподіляє доходи населення для зменшення диспропорції у їх розподілі та зменшення рівня бідності. Політика такого перерозподілу залежить від багатьох факторів, таких як тип економічної системи, історично сформована практика, пріоритети державних видатків, політичний процес, фаза ділового циклу, цінності населення тощо.

Економічне зростання, що спостерігалось в Україні до фінансово-економічної кризи 2008 року, не змогло суттєво змінити основних тенденцій рівня життя, оскільки результатами економічного підйому користуються, передусім, ті верстви населення, які мають більший доступ до розподілу ресурсів. На тлі підвищення середніх показників доходів населення посилення його розшарування призвело до збільшення частки ресурсів, сконцентрованих у найбільш заможних прошарків суспільства. Тому звуження диференціації в доходах населення, подолання бідності та підвищення рівня життя на сьогодні визнаються головними пріоритетами нового етапу розвитку економіки України. Низький рівень доходів населення та їх необ'єктивна диференціація зумовлює кризу мотивації трудової діяльності, наслідком якої є низький рівень трудової активності, використання трудового потенціалу не в повному обсязі [3, c. 55].

Кризові явища, які мали місце в Україні, супроводжувалися появою гострих соціально-економічних проблем, які ведуть до серйозних змін якості життя населення, що виявляється, перш за все, в скрутному економічному становищі населення країни. Посилюються такі негативні тенденції, як погіршення фізичного здоров'я, скорочення середньої тривалості життя, збільшення диференціації доходів різних груп населення, погіршення соціальної захищеності, соціальна деградація частини населення тощо. Низький рівень доходів населення та їх не об'єктивна диференціація призводить до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої є низький рівень трудової активності, використання трудового потенціалу не в повному обсязі.

На початкових етапах постсоціалістичних трансформацій диференціація доходів була стимулом для економічного розвитку. Але в певні моменти економічного розвитку, фактор високої диференціації починає гальмувати економічне зростання. Висока частка населення з низькими доходами - це значні соціальні видатки, більші вимоги стосовно різних галузей соціальної політики, низький платоспроможний попит, загроза соціальних конфліктів.

Останніми роками тривав інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших верств населення. Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансформаційних економіках. Однак варто визнати, що в Україні, поряд з Росією, ступінь доходної нерівності не має аналогів серед східноєвропейських країн, що здійснюють економічні реформи. Фахівці Світового банку пояснюють істотне зростання нерівності з недоліком реформ і так званим state capture, здатністю груп, що мають владу, впливати на політику в інтересах особистого збагачення [11, c. 231], а також наявністю високого рівня корупції в країні. Проблема ускладнюється тим, що сформована в Україні економічна система не містить ніяких вбудованих механізмів перерозподілу доходів у національному масштабі.

В економічно розвинутих країнах політика у сфері регулювання доходів населення є одним з найголовніших елементів управління соціально-економічним розвитком країни. В сонові розробки такої політики лежать поточні оцінки і прогнозування рівнів, динаміки і структури доходів населення. Необхідність в управлінні соціально-економічними процесами була головною причиною створення статистики доходів населення. В подальшому статистика доходів населення стала інструментом в визначенні рівня бідності, і як наслідок побудови соціальної політики щодо боротьби з бідністю. Визначення порогу бідності, або рівня бідності орієнтований на визначення мінімуму коштів, необхідних для існування. А отже поріг бідності фактично є показником який вказує уряду країни на рівень прожиткового мінімуму [4]. Для України характерна ще одна проблема - значне розходження доходів сільського та міського населення. Так, у першій групі населення вони помітно нижчі за доходи міських жителів. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської та міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить 1,5 рази й більше. Тобто відбувається диспропорція доходів і витрат за територіальною та галузевою ознаками. Рівень життя сільського населення наближений майже до злиденного. Селяни менше витрачають свою заробітну плату на продукти харчування, однак різноманітність їх їжі невисока й незбалансована за поживністю. Паралельно у селян збільшуються інші витрати, які майже відсутні у міських жителів: на будівництво житла та утримання особистого господарства, без якого життя за даних умов було б просто неможливе [3, c. 53]. Всі диспропорції, що сьогодні існують, зумовлюють необхідність активної ролі держави в регулюванні оплати праці та доходів населення, тільки держава може забезпечити справедливе й суспільно прийнятний розподіл в умовах ринкової економіки. Однак спроби впливати на диференціацію, тобто впливати на перерозподіл доходів небезпечні цілим рядом витрат. Найбільша небезпека в тому, що процеси легітимізації економіки, можуть знов набути нелегітимних рис.

Державна політика регулювання доходів населення повинна передбачати всебічне урахування дії всього комплексу механізмів, та прогнозування наслідків сукупного впливу на існуючий механізм формування доходів населення. Отже, в умовах фінансово-економічної кризи необхідно спрямувати зусилля на зупинення подальшого зниження рівня життя населення та утримання його на базовому рівні, формування у населення впевненості в майбутньому. Першочерговими є такі заходи: подолання інфляції та збереження стабільної національної грошової одиниці - гривні; встановлення мораторію на надання нових пільг для населення; збереження купівельної спроможності всіх соціальних пільг, а також рівня заробітної плати та пенсій, що вимагає корегування їх величини на рівень інфляції; підвищення рівня та удосконалення розробки державних соціальних стандартів і гарантій, наближення їх рівнів до світових мінімальних стандартів; введення прогресивної шкали оподаткування доходів населення тощо.

5. Державна політика сприяння підвищення рівня доходів населення та напрями її вдосконалення в Україні

В економічно розвинених країнах політика у сфері регулювання доходів населення є одним із найголовніших елементів управління соціально-економічним розвитком країни. В основі розробки такої політики лежать поточні оцінки і прогнозування рівнів, динаміки і структури доходів населення. Необхідність в управлінні соціально-економічними процесами була головною причиною створення статистики доходів населення. В подальшому статистика доходів населення стала інструментом у визначенні рівня бідності і, як наслідок, побудови соціальної політики щодо боротьби з бідністю. Визначення порогу бідності, або рівня бідності, орієнтоване на визначення мінімуму коштів, необхідних для існування. А отже, поріг бідності фактично є показником, який вказує уряду країни на рівень прожиткового мінімуму.

Варто зазначити, що в ринковій економіці держава виконує цілу низку функцій, однією з яких є забезпечення справедливості, а серед завдань економічної політики держави - досягнення справедливого розподілу доходів населення та економічної справедливості. Державне регулювання доходів населення - дуже важливий напрям соціально-економічної політики, який повинен охоплювати всі верстви населення і сприяти росту його реальних доходів.

Регулюючи доходи населення, держава використовує різні методи, які в більшості випадків відповідають тій чи іншій економічній ситуації всередині країни. Методи дослідження регулювання доходів населення поділяють на три групи: правові, економічні та адміністративні. Сутність правових методів регулювання полягає в створенні та виконанні таких нормативно-правових актів, законів, які забезпечують належний рівень доходів населення та справедливість їхнього розподілу. До системи економічних методів регулювання доходів населення належать регулювання оплати праці, визначення мінімальної оплати праці, податкової політики, регулювання цін, оплати праці працівників бюджетної сфери, державних підприємств і державних службовців.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі влади і використовують заборони, дозвіл або примус.

Одні з найпрогресивніших інструментів регулювання доходів населення, які є в розпорядженні уряду, - прогресивна форма оподаткування доходів населення і трансфертні платежі.

Прогресивне оподаткування - це важливий інструмент державного регулювання доходів, завдяки своїй справедливості та ефективності податкової системи. Яскравим прикладом прогресивного оподаткування є податок на доходи фізичних осіб. Переваги даного податку: узгодженість з принципом платоспроможності; гнучкі податкові надходження; він є ефективним макроекономічним стабілізатором; не призводить до викривлення цін; податкове навантаження для його платників очевидне та зрозуміле.

В аналізі впливу податків на розподіл доходів важливе значення мають такі поняття, як система, ставки та база оподаткування, величина неоподаткованого мінімуму, пільги при сплаті податків тощо. Навіть незначні зміни в системі оподаткування призводять до суттєвих змін у формуванні доходів населення [1, с. 483]. Проте система оподаткування не може допомогти тим, хто зовсім не отримує доходів. Тому в таких випадках вступає в силу інший інструмент - трансфертні платежі, які передбачають надання допомоги людям похилого віку, батькам з неповнолітніми дітьми, безробітним, немічним тощо.

Державна політика регулювання доходів населення передбачає всебічне урахування дії всього комплексу механізмів та прогнозування наслідків сукупного впливу на існуючий механізм формування доходів населення. Державні інституції регулюють розподіл національного доходу між різними факторами та інструментами, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування. Регулювання оплати праці передбачає встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій виплат, умов та розмірів оплати праці керівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів тощо. Використання податків як інструменту регулювання доходів передбачає встановлення неоподаткованого мінімуму, прогресивних ставок оподаткування, бази оподаткування та пільг щодо сплати податків.

Досліджуючи сучасні важелі державного механізму регулювання доходів населення, варто звернути увагу на те, що вони склалися, формувалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Сучасні умови розвитку економіки спричинили потребу впровадження нових більш ефективних механізмів у системі соціально-економічних відносин.

Аналіз сучасного стану державного регулювання доходів населення, яке здійснюється в Україні, демонструє негативні процеси, пов'язані з руйнування економічної бази, необхідної для утворення на базі представників потенційно середнього прошарку потужної складової середнього класу. На сьогодні наявний фактор дешевої робочої сили та висока експлуатація найманої праці, що виражається у невідповідності рівня заробітної плати рівню продуктивності праці найманих працівників.

Провівши аналіз даних Держкомстату, можна дійти висновку, що значна частина соціальної допомоги перерозподіляється на користь забезпечених верств населення. Такий характер розподілу засобів по своїй суті вже порушує принципи справедливого розподілу та ефективності використання ресурсів, особливо з огляду на значимість соціальної допомоги для бідних верств населення.

Тому необхідно наголосити, що саме держава має взяти на себе основні зобов'язання щодо виправлення ситуації та ліквідувати неприпустимі прояви несправедливого розподілу доходів, і тим самим закласти необхідні підвалини перетворення зазначених верств населення в середній клас. Окрім того, ліквідація диспропорцій між оплатою і продуктивністю праці шляхом доведення частки середньої заробітної плати у прирості продуктивності праці принаймні до рівня східноєвропейських країн (тобто з 20-23 до 32-35 %) є сьогодні одним із основних завдань державного регулювання доходів населення в Україні [27, с. 356].

Державна політика регулювання доходів населення охоплює цілу низку аспектів, зокрема:

- проблему формування первинних доходів населення як грошових, так і натуральних, яка залежить від ефективності політики держави у сфері соціально-економічного розвитку країни в цілому;

- проблему механізму розподілу і перерозподілу доходів через базу фінансово-економічних важелів, що впливають на рівень доходів усіх секторів економіки і, як результат, - на сукупний попит і пропозицію;

- проблему формування кінцевих доходів населення, його споживчого попиту на товари та послуги, фактичне використання доходів на споживання і нагромадження.

Ефективна державна політика регулювання доходів населення повинна увібрати у себе дії всього комплексу цих чинників. Виходячи з цього, можна сформувати низку пріоритетних напрямів регулювання доходів населення (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Пріоритетні напрями регулювання доходів населення

Разом з тим, реалізація більшості з цих напрямів потребуватиме певного часу, тому найактуальнішим питанням найближчої перспективи є забезпечення ефективного використання дедалі більшого обсягу бюджетних коштів шляхом їх адресного спрямування насамперед найменш захищеним верствам населення.

У світовій практиці вироблено чимало ринкових механізмів державного регулювання доходів населення. Основною проблемою перерозподілу доходів є визначення глибини державного втручання. Під час формування механізму регулювання реального рівня доходів населення важливо передбачити регламентацію припустимих пропорцій між доходами різних соціальних груп для забезпечення рівня доходу громадян з фіксованим доходом.

Отож, необхідною умовою подальшого зростання доходів населення є підвищення ефективності суспільного виробництва. У свою чергу, підвищення рівня доходів населення сприятиме реалізації споживчого попиту, що стимулюватиме похідний попит на продукцію виробничого призначення, інноваційні розробки та економічний ріст країни. Завдяки ефективній політиці використання ринкових механізмів та інструментів регулювання та вирівнювання доходів громадян, Україна має стати більш конкурентоспроможною у світовому та європейському економічному просторі.

дохід криза домогосподарство розподіл

Висновки

Доходи населення є головним джерелом формування купівельної спроможності, забезпечення матеріальних та нематеріальних потреб для розвитку особистості. До них належать сукупні надходження від реалізації індивідуального трудового потенціалу, володіння власністю чи соціальних трансфертів, а також цільові суспільні блага. Створення ефективної системи регулювання, яка сприятиме стабільному підвищенню рівня життя та зменшенню соціальної нерівності, вимагає не лише розподілу та перерозподілу доходів громадян, але і впливу на сферу їх первинного утворення.

У світовій практиці вироблено чимало ринкових механізмів державного регулювання доходів населення. Основною проблемою перерозподілу доходів є визначення глибини державного втручання. Під час формування механізму регулювання реального рівня доходів населення важливо передбачити регламентацію припустимих пропорцій між доходами різних соціальних груп для забезпечення рівня доходу громадян з фіксованим доходом.

Отож, необхідною умовою подальшого зростання доходів населення є підвищення ефективності суспільного виробництва. У свою чергу, підвищення рівня доходів населення сприятиме реалізації споживчого попиту, що стимулюватиме похідний попит на продукцію виробничого призначення, інноваційні розробки та економічний ріст країни. Завдяки ефективній політиці використання ринкових механізмів та інструментів регулювання та вирівнювання доходів громадян, Україна має стати більш конкурентоспроможною у світовому та європейському економічному просторі.

Список використаної літератури

1. Абрамов М.О. О промышленной политике и налоговом регулировании / М. Абрамов // Свободная мысль. - 2013. - 1 (1596). - С. 101-116.

2. Бобков В. Влияние кризиса на уровень и качество жизни // Экономист. - 2015. - № 4. - С. 66-78.

3. Вергелес Т. Диференціація доходів населення і економічне зростання в Україні / Вергелес Т. // Світ фінансів - 2015. - № 2. - С. 49-57.

4. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2013 р. (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат України, 2014. - 395 с.

5. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2014 р. (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). - К.: Держкомстат України, 2015. - 390 с.

6. Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення / Г. Волинський // Економіка України. - 2008. - № 2. - С. 79-84.

7. Гордей О.Д. Особливості функціонування системи фінансового забезпечення рівня життя населення / Гордей О.Д. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2015. - № 2. - С. 181-185.

8. Государственная политика в области формирования и регулирования доходов граждан // http://www.vitebsk-region.gov.by/ru/informday/pol_doh/ 17.09.09.

9. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник // Г.Т. Завіновська К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

10. Колот А.М. Соціальна згуртованість суспільства як доктрина: основні засади причини актуалізації, складові розвитку // Економічна теорія. 2014. - № 1. - С. 18-28.

11. Кордин О.В. Доходи населення як основний показник рівня життя в Україні / Кордин О.В. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2015. - №5. - С. 229-232.

12. Кузнецова Т.К. Вплив ціни підпорядкування закону на деякі аспекти соціального захисту населення / Т.К. Кузнецова // Український соціум. - 2013. - № 2 (29). - С. 104-107.

13. Курило І.О. Соціально-економічна структура населення: еволюція, сучасність, трансформації. - К.: Ін-т демографії та соц. дослідж. НАНУ, 2006. 472 с.

14. Курс социально-экономической статистики: учеб. для вузов / [под ред. М.Г. Назарова]. - М. : Финстатинформ; ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 794 с.

15. Людський розвиток в Україні: можливості та напрями інвестицій: кол. наук.-аналітична моногр. [за ред. Е.М. Лібанової]. - К.: Ін-т демографії та соц. Досліджень НАН України; Держкомстат України, 2006. - 356с.

16. Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання / В.О. Мандибура; [відп. ред. Д.П. Богиня ]. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - 256 с.

17. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників. - К., 2015. - Вип. 4. - 90 с.

18. Политика доходов и заработной платы: учеб. / под ред. П.В. Савченко, Ю.П. Кокина. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Экономистъ, 2004. - 389 с.

19. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж.; Держ. ком. статистики України; За ред. Л.М. Черенько. - К.: ТОВ «Вид-во «Консультант»», 2006. - 428 с.

20. Ривак О.С. Доходи населення України в умовах ринкових перетворень / Ривак О. С. // Науковий вісник НЛТУ України. - 2015. - № 3. - С. 136-140.

21. Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів (за даними вибіркового опитування домогосподарств у січні 2015 р.). - К.: Держкомстат України, 2015. - 84 с.

22. Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів: статистичний збірник. - К., 2013. - 84 с.

23. Статистичні дані за 2013-2014 роки // http://www.ukrstat.gov.ua/.

24. Тохтарова В. Дифференциация населения по доходам с учетом теневого сектора / В. Тохтарова // Економічний аналіз. - 2014. - Вип. 7.

25. Хикс Дж. Ричард. Стоимость и капитал / Дж. Ричард Хикс. - М. : Изд. группа “Прогресс”, 1993. - 459 с.

26. Холод Н. Фінансові інструменти державного регулювання доходів населення / Н. Холод // Формування ринкової економіки в Україні. - 2013. - Вип. 19. - С. 483-488.

27. Федірко Н. Державне регулювання диференціації доходів населення та його вплив на формування соціально-класової структури в Україні / Н. Федірко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - Вип. 6 - С. 356-364.

28. Финансы. Денежное обращение. Кредит: учеб. для вузов. / [под ред. проф. Г.Б. Поляка]. - 2-е изд. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 678 с.

Размещено на Allbest.ur