Значною мірою прерогативою держави залишається орієнтація великих технічних систем у напрямку підвищення рівня гнучкості або збереження твердої структури з різким ростом продуктивності (роторні лінії). Особливо важливим є правильний вибір напрямку розвитку в умовах масового виробництва, наприклад, в автомобілебудуванні. В Україні підприємства такого рівня виділялися в стратегічно важливі об'єкти, у яких держава при приватизації залишала за собою, як мінімум, пакет акцій, що блокує. На жаль, представник від держави, що керує відповідним пакетом акцій, як правило, змушений додержуватися у своїх рішеннях вимог великих інвесторів, які володіють вільними фінансовими коштами. Можливість оперувати вільними фінансовими коштами дозволяє такому інвесторові контролювати всі оборотні кошти підприємства, а значить і збут продукції, і постачання сировини, матеріалу, що комплектують за вигідними йому цінами. У таких умовах великий інвестор не зацікавлений у яких-небудь значних заходах відновлення технічної бази і бачить свою мету, насамперед, у якнайшвидшому поверненні вкладених коштів, а держава не має можливості впливати не тільки на вибір напрямку розвитку, але й на прийняття рішень про проведення будь-якого заходу відновлення ОВФ. Ситуація, що сформувалася, не дозволяє державі реалізувати намічену технічну політику ні через своїх представників на підприємствах, ні на рівні галузі або промисловості. Практично не одержують розвитку і підтримки ресурсозберігаючі технології і природоохоронні заходи.

Очевидно, що навіть у найскрутніших обставинах держава все-таки повинна сформувати основи технічної політики, незалежно від політичних колізій зберігати її спрямованість, створити механізм її реалізації в рамках існуючих структур керування, і наявні кошти направляти на найвідповідальніші і такі, що потребують термінового втручання, напрямки. Механізм реалізації повинен містити в собі глибоке обґрунтування обраної технічної політики, розподіл обов'язків відповідальних осіб, систему контролю за виконанням, аналітичний апарат для коректування ходу реалізації технічної політики. Інструментом проведення в життя прийнятого напрямку можуть служити:

система збору й обробки інформації;

система добору перспективних ідей і рішень;

система забезпечення фундаментальних досліджень;

система фінансування, податкових і митних пільг;

система професійного утворення й обміну фахівцями;

система залучення інвестицій і перспективних технологій;

система формування прогресивної технічної бази.

Найбільш ефективно зазначені системи можуть бути використані в міжнародному поділі праці, якщо правильно обраний стратегічний партнер в області проведення технічної політики й економічного співробітництва. У цих рамках має бути погоджене національне законодавство, національні стандарти й вимоги, полегшений візовий режим, створені оптимальні умови для залучення інвестицій з боку стратегічного партнера, зближені принципи і підходи до розвитку великих технічних систем.

Потреба у підвищені стабільності вибору стратегічного партнера. Нестабільність у цьому питанні пояснюється, з одного боку, важливістю геополітичного розташування України в системі рівноваги сил світової політики, а з іншого боку, - незавершеністю процесу формування політичної стабільності в країні. Очевидно, що стратегічними партнерами України не можуть бути одночасно США, Росія, Польща, що змінюють один одного протягом півроку. Відносини зі стратегічним партнером вимагають тривалого періоду формування, врегулювання цілого ряду питань міжнаціонального, міждержавного, міжгалузевого характеру. Оскільки провідною стороною у відносинах стратегічного партнерства повинна бути країна зі сталою ринковою економікою, у національне законодавство України необхідно внести зміни, що дають можливість зблизити законодавчі бази партнерів, забезпечити їм режим найбільшого сприяння при передачі технологій, експорту капіталу, обміну фахівцями, співробітництві в області освіти і т.д.

Дуже важливим питанням у виборі стратегічного партнера є зближення системи стандартів і вимог двох країн. З цього погляду орієнтація в одній з найважливіших галузей національної промисловості (автомобілебудуванні) на Корею є зовсім непослідовним кроком. Очевидно, що ніякі тимчасові переваги при підписанні конкретних угод не компенсують втрату переваг стратегічного партнерства. Крім того, банкрутство деяких великих компаній підтверджує необхідність ретельного аналізу становища майбутнього партнера, що йде на значні поступки, і виявлення дійсних причин таких поступок. Слід зазначити, що Україна виявилася зовсім не готова до ринкових відносин ні в науковому, ні в методичному, ні в правовому відношенні. Не була підготовлена суспільна думка, не створений необхідний психологічний клімат, не була прийнята за основу економічна модель ні однієї з європейських країн. Україна декларує європейський вибір, однак стратегічного партнера шукає де завгодно, тільки не в Західній Європі. Звичайно, сліпе копіювання законодавства тут неможливе, оскільки зовсім різний рівень розвитку ринкових відносин, має місце специфіка структури промисловості, орієнтованої на участь у кооперованих зв'язках із країнами колишнього СРСР. Але вибір стратегічного партнера ще на початковому етапі дозволив би будувати економіку цілеспрямовано, зблизити законодавчі бази ще при формуванні ринкового механізму України, забезпечити сумісність законів і підзаконних актів. Таким рішучим діям повинне було передувати глибокий аналіз питання, економічне обґрунтування кожного закону. На жаль, якщо така робота і велася, то в законодавчому процесі це відображення не знайшло.

Розробка комплексного єдиного підходу, що базується на оцінці об'єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, що регулюють процеси відновлення, найбільш яскраво виявляється в кількості змін і поправок, внесених у законодавчі акти. На всіх рівнях обговорюється недосконалість Закону «Про податок на додану вартість», але саме в нього поправок вноситься менше, ніж у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», коректування якого, у свою чергу, вкрай суперечливе. На етапі переходу до ринку, може бути, і виправдана тактика «латання дір у бюджеті», але в Україні цей етап занадто розтягся. Крім того, існуюча законодавча база не здатна забезпечити нормального переходу до умов сталих ринкових відносин. Можна виділити такі основні недоліки, властиві тією або іншою мірою рядові законодавчих актів:

недостатня обґрунтованість ключових положень. Наприклад - розподіл ОВФ у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» на чотири групи з включенням у «інші» машин і обладнання явно невдалий. На підприємствах з перевагою в технологічній структурі великого обладнання, розрахункові терміни служби якого - 50-60 років, виникає проблема переамортизації. При цьому обладнання служить у 9-10 разів довше, ніж здійснюється його повна амортизація, а отже нарахований знос не буде відбивати дійсний стан парку обладнання підприємства, постійне завищення зносу спотворює картину, ускладнюючи планування відновлення. Відповідно, на тих підприємствах, де переважає легке обладнання з термінами служби 3-4 роки, має місце постійна недоамортизація ОВФ і, отже, виникають труднощі з формуванням фонду розвитку виробництва, або ж обладнання експлуатується за економічною межею доцільності проведення капітального ремонту;

перевантаженість законів положеннями, що повинні б виноситися в окремий документ. Так, у тому же Законі, приводяться норми амортизації, перелік термінів і визначень, структура ОВФ і т.д. Ці положення тільки затемнюють основний зміст Закону і повинні проходити окремими документами. Перелік термінів і визначень повинен був бути єдиним для всього господарського законодавства [68, 122], а не для кожного окремого закону або стандарту свій. Це забезпечило б єдину базу, однозначність розуміння термінів, єдиний підхід до оцінки економічних закономірностей. Викликає сумнів трактування основних понять Закону, таких, як валовий доход, валові витрати: «Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами». При такому підході в поняття доходу включаються усі витрати, ПДВ, акциз і т.д., тобто це поняття аналогічне поняттю виторгу від усіх видів діяльності. Існуюче розуміння терміна «доход» як результату живої праці, що включає в себе прибуток і заробітну плату, не суперечить сучасному розумінню питання, і не було необхідності змінювати його зміст. І бухгалтерський облік, і податкове законодавство повинні враховувати дії об'єктивних економічних законів і будуватися на єдиній економічній теорії. Саме відсутність такої єдиної теоретичної бази стало причиною виникнення розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком. Які б тактичні цілі не переслідувало в конкретній ситуації податкове законодавство, в цілому воно повинне враховувати дію об'єктивних економічних законів;

узгодження підзаконних актів, стандартів, вимог з діючими законами. Проблема породжується як неузгодженістю самих законів, так і різною відомчою і функціональною приналежністю розробників. Якщо є Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», то стандарти бухгалтерського обліку вже можуть будуватися без якого-небудь зв'язку з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств». Назріла необхідність створення механізму координування дій виконавців, особливо при переході від рівня законодавчої роботи на рівень методичного забезпечення реалізації законів;

уточнення теоретичної бази виникнення та накопичення морального зносу та взаємодії його з фізичним зносом засобів виробництва. У цьому питанні потребує уточнення класифікація зносу, визначення до кожного роду чи виду, підхід до кількісної оцінки кожного виду зносу, встановлення відповідного виду, напрямку, форми відновлення, що дозволяє усунути знос. Це дозволить встановити єдину термінологію, єдиний підхід до кількісної оцінки зносу щодо кожного об'єкта та до парку обладнання в цілому. Обґрунтована і апробована теоретична база може бути використана в офіційних документах, що виключить неоднозначність трактувань та різноманітність термінів, що стосуються одного і того ж поняття. Усі положення теоретичної бази мусять бути погоджені з усіма групами спеціалістів, що приймають участь в розробці всього пакету документів економічного характеру, що стосується процесів зносу та відновлення засобів виробництва. У цій роботі може бути запропонований один з можливих варіантів підходу до вказаних питань та уточнена класифікація з відповідною термінологією.

Особливої уваги потребує вирішення науково-практичного завдання, пов'язаного з розрахунками показника строку корисного використання ОВФ, і, в першу чергу, основного виробничого обладнання підприємства. У першу чергу необхідно розмежування таких понять, як нормативний строк служби, економічно виправданий строк служби, фактичний строк служби, життєвий цикл машин, строк корисного використання. Деякі автори [14, 8] ототожнюють економічно виправдані строки з періодом зміни моделей нових машин. ГОСТ 13377-75 «Надійність техніки, терміни і визначення» діє до цього часу, характеризує строк служби як календарну тривалість експлуатації об'єкта від початку або відновлення після капітального ремонту до настання повного руйнування з утратою спроможності до роботи. Середній строк служби трактується як математичне очікування даного показника. Розрізняють середній строк служби групи об'єктів, середній строк служби вибуваючих засобів виробництва, середній строк служби діючих засобів виробництва, тривалість використання машин усіх років випуску. Можна відмітити, що ці визначення втратили актуальність, у першу чергу, у зв'язку з тим, що дуже прискорився моральний знос техніки. Тому строк служби, як і строк корисного використання, не може вимірюватися лише рівнем фізичного зносу та межею фізичного руйнування об'єкту. В.Ф. Спірін розрізняє економічний строк служби як оптимальний. При цьому оптимальний строк служби - «вероятная и нестабильная величина, связанная с неопределенностью, недостаточной достоверностью прогнозируемых показателей, которые используются при его расчетах, а также с неполным учетом всех влияющих на него факторов. Модели определения оптимального срока отражают, как правило, наиболее важные, основные факторы, а не их совокупность.» Виділення найбільш впливових факторів з ігноруванням інших - це правомірний підхід, але ж з тих факторів, що виділені, не можна ігнорувати жодного. Тому у ході оцінки рівня зносу треба враховувати вплив фізичного зносу, морального зносу усіх родів і видів, економічні результати, втрати (втрати від браку, втрата робочих речовин, підвищене споживання енергії та інше), витрати у ході експлуатації конкретної машини у конкретних виробничих умовах (на проведення чергового ремонту, наладочних робіт, технічного догляду).

2. Методики аналізу парку і вибору об'єктів підвищення ефективності виробництва

2.1 Аналіз продукції і парку виробничого устаткування

Аналіз що випускається й альтернативної продукції варто робити на основі визначеної стратегії маркетингу, що найбільше повно відповідає вимогам ринку з урахуванням довгострокових прогнозів його стану. Для підприємств машинобудування, значна частка продукції якого має виробниче призначення, найбільш прийнятним методом вибору стратегії є побудова матриці можливостей по товарах / ринкам. Матриця передбачає використання чотирьох альтернативних стратегій чи маркетингу їхніх сполучень: проникнення на ринок, розвиток ринку, розробка товару і диверсифікованість [18]. Вибір стратегії даним методом може бути уточнений з використанням матриці БКГ, що дозволить зробити попередній добір номенклатурних груп продукції, що вимагають більш глибокого аналізу на предмет необхідності їхньої подальшої маркетингової чи підтримки зняття з виробництва. Загальний підхід до вибору загальної стратегії розвитку, стратегії маркетингу, а отже і до формування життєвого циклу номенклатурних груп продукції з наступним ухваленням рішення про його чи просування знятті з виробництва може бути представлений блок - схемою (рис. 2.1).

На першому етапі аналізу (блок 1) розглядаються зовнішні фактори, формуючих ринки профільної продукції підприємства (фірми). До них відносяться:

коливання стану світової і національної економіки [12] (у процесі аналізу дається прогнозна оцінка тенденції зниження, чи підвищення застою на найближчі 10 - 15 років);

рівень і характер зв'язку обсягів продажів і цін конкретної продукції на конкретному ринку з коливаннями ринку більш високого порядку (наприклад, загальний спад світового виробництва може проходити на тлі росту попиту на чи нафту зброю);

поява і розвиток потенційний конкуруючих галузей (як приклад можна привести поява і розвиток сугубо технічної галузі - виробництво персональних комп'ютерів, що роблять усе велику конкуренцію індустрії традиційних видів організації дозвілля);

рівень загальної стабільності обстановки і ступінь ризику в процесах інвестування в національній економіці (імовірність прямого збройного конфлікту, участі країни в регіональних конфліктах, напруженість політичної обстановки у відносинах із країнами, що є імпортерами профільної продукції чи фірми експортерами сировини). Слід зазначити, що навіть якщо саме в ці країни фірма не поставляє продукцію, ринок для неї може звузитися. У той же час аналогічні відносини з експортерами конкуруючої продукції можуть дати розширення ринку (ризик вкладень при цьому росте).

Очевидно, що загальне зниження купівельної спроможності споживачів не однаково відіб'ється на цінах і обсягах продажів різних товарів. Однак, у дійсній роботі нам досить загальної оцінки тенденції, що буде враховуватися в процесі вибору стратегії маркетингу. В елементах 2, 3.4, 5 і 6 блок-схеми (рис. 2.1) виробляється оцінка тенденцій розвитку світових ринків, що роблять прямий чи непрямий вплив на обсяги реалізації продукції підприємства (фірми). Якщо заключний висновок аналізу - «ринок розширюється» (коефіцієнт розширення ринку ДО>0), то в цьому випадку можливі довгострокові інвестиції, глибина упевненого прогнозу - 15 -20 років, ризик мінімальний. У випадку стабілізації ринку (ДО=0) глибина прогнозу - 10 років, можливі середньострокові інвестиції зі звичайним ступенем ризику, а також довгострокові проекти з підвищеним ступенем ризику. Звуження ринку в перспективі (ДО<0) означає ріст ступеня ризику будь-яких вкладень і вимагає ухвалення рішення про чи стабілізацію зниженні обсягів, чи диверсифікованості згортанні виробництва, пошуку нових ринків, нових технологій, нового застосування традиційних товарів.

Для цілей визначення загальної стратегії планування розвитку технічної бази фірми ми використовуємо найбільш раціональну, на наш погляд, модель вибору стратегії маркетингу («матриця можливостей» з урахуванням елементів матриці БКГ) як елемент спільного процесу впливу попиту і розвитку техніки і технології.

Для формалізації процедури вибору, приводяться в елементах 9, 10 і 11 блок-схеми (рис. 2.1) групи умов вибору найбільш раціональної для даного періоду часу (t) стратегії поводження фірми, що робить товари в діапазоні (1,2.3……i…m) позицій номенклатури для діапазону (1,2.3……j…n) ринків збуту. Більш докладно процедура розрахунку цих показників буде показана в пункті 3.1 даної роботи на прикладі розглянутого підприємства.

Обрана методика передбачає оцінку об'єкта (фірми, підприємства, стратегічного підрозділу) у цілому, сумарно по всій номенклатурі і у всіх ринках. При цьому мається на увазі, що більш «слабкі» товари будуть просуватися на ринку і міцніти за рахунок товарів ввійшли в «силу», що мають визначену репутацію і стійкий ринок. Така узагальнена оцінка, дозволяючи прийняти визначену загальну стратегію поводження об'єкта в цілому, вимагає конкретизації при переході до оцінки перспектив окремого виробу на конкретних ринках. Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Період 2 - 3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків.

У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка.

Планування життєвих циклів по номенклатурних групах виробів (рис. 2.1, блок 16) проводиться з урахуванням впливу загальних тенденцій ринку й обраної стратегії поводження підприємства (фірми) на ринку.

Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Зазначений нами період 2 -3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків.

У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка.

У даному блоці враховується зміна співвідношення попиту та пропозиції, виробляється облік співвідношення виробничих потужностей і прогнозованого попиту. Необхідно відзначити важливу особливість: тут (рис. 2.2) плановані зміни чи технології конструкції виробів, маркетингова підтримка приймаються в розрахунок по кожнім конкретному виробі, а не сумарно, як передбачено для вибору стратегії поводження фірми в цілому.

На основі цих розрахунків виробляється побудова уточнених графіків життєвих циклів кожного виробу з докладним проробленням ділянки графіка, що відбиває тенденцію зміни обсягів випуску даної продукції на найближчі 5 років, з яких до подальшого розрахунку (блок 17) будуть прийняті найближчі 2 - 3 роки планового періоду (в умовах стабільної економіки - 5 -10 років).

Для формалізації процесу прийняття рішень по кожній позиції номенклатури пропонується друга група умов вибору, розрахунок якої більш детально буде розглядатися в пункті 3.1 цієї роботи.

Процедура блоку 23 «заміна у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зняття i-й продукції з виробництва; проведення маркетингових досліджень по виявленню на світових ринках продукції, що відповідає загальному профілю фірми і має значну перевагу попиту над пропозиціями (тобто прийнятної в якості альтернативної, що йде на заміну продукції фірми, що випускається,); виконання конструкторсько - технологічних робіт зі створення принципово нових виробів по профілі фірми і запуску їхній у виробництво замість застарілої продукції; підготовка варіантів заміни для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки альтернативного виробу, та ін.

Процедура блоку 24 «модернізація у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зміну ТУ по виробництву i-й продукції; проведення маркетингових досліджень по виробленню технічного завдання на модернізацію відповідно до вимог ринку; виконання конструкторсько - технологічних робіт з модернізації виробу і внесення змін у технологію виготовлення застарілої продукції; підготовка варіантів модернізації для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки модернізованого виробу, ін.

Процедура блоку 25 «розширення виробництва» включає:

проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в силу визначеного рівня своєї конкурентноздатності;

розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів виробу і його внутрішніх резервів конкурентноздатності);

виконання конструкторсько - технологічних робіт зі збільшення обсягів виробництва за рахунок інтенсивних і екстенсивних факторів розвитку виробництва;

підготовка варіантів розширення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки виробу на знову освоюваних ринках, ін.

Процедура блоку 26 «здешевлення стабільного випуску» включає:

проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в результаті зниження собівартості замість ринкам, що втрачається з - за загального зниження купівельної спроможності споживачів;

розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів даної продукції);

виконання конструкторсько - технологічних робіт зі зниження собівартості за рахунок удосконалювання технології і здешевлення в результаті змін конструкції виробу;

підготовка варіантів здешевлення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого варіанта;

розробка заходів плану маркетингової підтримки здешевленого виробу, ін.

Блоки 27 і 28 виконуються на основі використання результатів аналізу парку устаткування, методика проведення якого розглядається далі.

Обраний підхід заснований на угрупованні устаткування по приналежності до масового і серійного виробництва продукції (знімається з виробництва, замінної, розширюваним випуском) і на зіставленні типорозмірів рядів операцій, що може забезпечити існуючий парк універсального устаткування, з потребою в них (поточної і на перспективу). Такий підхід вимагає глибокого аналізу застосовуваних технологій, особливо в дрібносерійному й одиничному виробництві. Очевидно, що підхід до аналізу парку універсального устаткування в дрібносерійному й одиничному виробництві і спеціальному устаткуванні в масовому виробництві повинний бути різний, так само, як повинні враховуватися особливості аналізу парку машин, зайнятих виробництвом продукції з попитом, що розширюється, і продукції, що знімається з виробництва. Ми пропонуємо наступну послідовність аналізу парку устаткування масового і крупносерійного виробництва підприємства (фірми), представлену на блок - схемі (рис. 2.3) «Аналіз стану і рівня використання діючого парку устаткування підприємства»:

На підставі аналізу, проведеного відповідно до методики, викладеної в попередньому розділі, по кожній позиції номенклатури продукції, що випускається, приймається рішення про зняття з виробництва, модернізації продукції в процесі її виробництва, заміні випуску продукцію на альтернативну (тобто пред'являються до устаткування ті ж чи близькі вимоги, що і замінна продукція, але облачаючи більш високими показниками конкурентноздатності), розширенні виробництва даної продукції.

Кожна одиниця основного технологічного устаткування розподіляється по зазначеним вище групах. Якщо це устаткування зв'язане з випуском декількох видів продукції, воно закріплюється за групою, по якій устаткування має найбільше завантаження. Для кожної одиниці устаткування аналіз її стану і можливостей використання повинний проводитися у визначеному порядку відповідно до вимог до обсягів, якості, вартості, конкурентноздатності продукції, у виробництві якої зайнята дана одиниця устаткування (блоки 1; 10; 22; 23; 24, рис. 2.3).

У першу групу (блок 1) включається устаткування, зв'язане з виробництвом продукції, що знімається з виробництва для визначення можливості його подальшого використання на даному підприємстві при виробництві іншої продукції. Угруповання робить відділ головного технолога шляхом індексації єдиної бази даних основного технологічного устаткування відповідно до приналежності до визначеного техпроцесу виробництва по всій номенклатурі продукції.

У блоці 2 виробляється класифікація устаткування на вузькоспеціалізоване, подальше використання якого при виробництві іншої продукції (чи іншого типорозміру продукції) на даному підприємстві неможливо, і на переналагоджуване на інші чи операції типорозміри. Якщо устаткування є вузькоспеціалізованим (так), воно підлягає реалізації і включається у відповідний перелік. Перелік складається відділом головного технолога і передається у відділ головного механіка для виключення цього устаткування з подальшого аналізу стану і можливості використання парку машин. Відділ головного механіка доповнює даний перелік за результатами аналізу рівня фізичного і морального зносу устаткування. Для автоматизації роботи з визначення можливості подальшого використання спеціалізованого устаткування на даному підприємстві рекомендується створити масив даних про типорозміри рядів операцій по видах обробки, виконуваних на підприємстві. Цей масив необхідний також для рішення задачі довантаження устаткування, розрахунків необхідного і достатнього рівня підвищення продуктивності в процесі модернізації і заміни устаткування на більш продуктивне. Структура бази даних приведена в третьому розділі дійсного дослідження.

По першій групі устаткування, зайнятого у виготовленні продукції, що знімається з виробництва, проводиться (блок 3) аналіз рівня фізичного зносу. Оскільки, відповідно до змін, внесеними в механізм амортизації законом про оподаткування прибутку, норми амортизації не зв'язані безпосередньо з термінами служби по групах устаткування, рівень фізичного зносу доцільно визначати співвідношенням нормативного терміну служби і фактично відпрацьованого календарного часу по кожній одиниці устаткування. Основним недоліком такого підходу є складність визначення нормативного терміну служби машини. Базою для розрахунків у цьому випадку є паспортні дані заводу - виготовлювача, однак при цьому не враховуються дві групи факторів: конкретні умови експлуатації, що відрізняються від нормативних і ефективність ремонтної бази, що визначає економічну доцільність проведення капітальних ремонтів, як умови подальшого використання устаткування. Таким чином, немає можливості грузнути нормативний термін служби й умови експлуатації машини. У той же час, методика, що враховує вплив умов експлуатації на нормативний термін служби, не відбиває обмежень, що накладаються рівнем ефективності ремонтної бази на доцільність проведення чергового капітального ремонту. Більш докладно методика розрахунку фактичного терміну роботи устаткування буде описано у розділі 3.2.

Оцінка морального зносу устаткування (блок 4) може бути виконана за існуючою методикою [19], однак для даної групи устаткування (зайнятої у виробництві продукції, що знімається з виробництва) важливо визначити моральний знос не як застарілість моделі машини (суспільний моральний знос), а як повна невідповідність техніко - економічних показників устаткування вимогам техпроцесу на операціях, машина, що вивільняється, могла бути використана на досліджуваному підприємстві (індивідуальний моральний знос). Тільки в цьому випадку вона включається в перелік устаткування, призначеного до реалізації (у тому числі на металобрухт).

Для формалізації оцінки рівня морального зносу можливо використовувати як основу класифікацію морального зносу 2-го роду представлену нижче на рис. 2.4. У вихідній класифікації як напрямки морального зносу зазначені: «по ергономічності», «по собівартості», «по точності», «по продуктивності». Але у вихідному варіанті даної моделі, класифікація була неповної і неточний, оскільки цілком упускала експлуатаційні характеристики (такі, як довговічність, надійність, ремонтоздатність, автоматичність, екологічність, експлуатаційні витрати), деякі показники призначення (такі, як універсальність, гнучкість операцій) і на індивідуальний моральний знос поширювала таке поняття, що характеризує модель машини в її виробництві, як собівартість. Для сфери експлуатації, у якій появляється індивідуальний моральний знос, варто використовувати поняття повної первісної балансової вартості.

Крім того, для цілей визначення рівня зносу, не грає ролі ступінь охоплення напрямків морального зносу, оскільки оцінка виробляється по кожному з них і значення має тільки оцінка рівня одиничних показників, використовуваних при визначенні інтегрального показника морального зносу 2-го роду.

Принцип оцінки рівня морального зносу 2-го роду складається, по визначенню, у зіставленні основних характеристик застарілої машини і більш прогресивної аналогічного призначення. У більш точному формулюванні варто виділити суспільний моральний знос (як моральний знос не конкретної машини, а моделі, при цьому порівнюються характеристики моделей машин, що зіставляються,) і індивідуальний моральний знос, при визначенні якого зіставляються характеристики конкретної машини і вимог, що пред'являються до цієї машини умовами виконання конкретної операції на діючому підприємстві. Якщо на даному підприємстві параметри машини (навіть якщо її модель не застаріла) не відповідають вимогам жодного робочого місця (операції), значить має місце повний індивідуальний моральний знос машини і вона підлягає реалізації на інші підприємства чи в металобрухт. Така ситуація характерна для випадків зняття з виробництва продукції масового виробництва (наприклад, при переході радіоелектроніки на напівпровідникові планарні технології) і відповідає, по блок-схемі 2.4, групі устаткування 1. У цьому випадку нас цікавить не рівень морального зносу, а тільки граничний результат - чи є знос (у даному випадку - індивідуальний) повним. Виходячи з даної класифікації, індивідуальний моральний знос є повним, якщо на всіх операціях, виконуваних на досліджуваному підприємстві в основному виробництві, характеристики верстата не задовольняють мінімальним вимогам хоча б по одному параметрі. Це значить, що знос може бути чи частково цілком усунутий тільки шляхом переміщення в інше (наприклад допоміжне) виробництво, на інше чи підприємство шляхом модернізації. Ефективність таких заходів як правило низка, тому, після перевірочного розрахунку, таке устаткування включається в перелік для реалізації.

У блоці 7 блок-схеми визначається рівень фізичного зносу другої, третьої і четвертої груп устаткування. Процедура розрахунку відрізняється від процедури блоку 3 тим, що устаткування зазначених груп забезпечує випуск продукції знімається не з виробництва, тому мова йде не тільки про те, як використовувати фізично зношене устаткування, але і про те, яке устаткування повинне бути спрямоване на заміну. Блоком 9 починається розробка заходів заміни, виконувана відділом головного технолога. У результаті першого етапу виробляється узгодження з заходами заміни по технологічних причинах (блок 16) і складається доповнення до переліку устаткування, призначеного до реалізації (блок 6).

На наступному етапі аналізу парку ми пропонуємо провести визначення границі повного суспільного морального зносу парку устаткування, зайнятого на випуску продукції, знімається не з виробництва. Параметри моделі устаткування, прийняті до розрахунків, відповідають параметрам верстата у формулі (13) за винятком параметра собівартості заводу - виготовлювача (може використовуватися ціна з урахуванням доставки і монтажу), що враховується в даному випадку в обов'язковому порядку з причин, зазначеним у пункті 7 цього розділу. Зіставлення параметрів моделі виробляється не з конкретними вимогами на даній операції техпроцеса, а з відповідними характеристиками кращих з існуючих зразків аналогічного призначення (типовий підхід до визначення порівняльної ефективності стосовно базового устаткування). Проведення цих розрахунків повинне виконуватися заводом - виготовлювачем устаткування, тому аналізоване підприємство, що експлуатує машину даної моделі повинне орієнтуватися на її життєвий цикл. Так, наприклад, зняття з виробництва останньої модифікації даної моделі і перехід на випуск принципово нових машин означає повний суспільний моральний знос моделі в її виробництві. Для користувача, на наш погляд, повний суспільний моральний знос, як причина заміни устаткування, настає в тому випадку, коли зняті з виробництва всі моделі устаткування, сполучені з даною машиною в техпроцесу виробництва визначеної чи продукції виробу - представника визначеного типорозмірного ряду. Слід зазначити, що для чіткої організації процесів відновлення парку основного технологічного устаткування необхідно створити і постійно обновляти базу даних не тільки по типорозмірних рядах операцій, виконуваних на підприємстві, але і карти даних.

Устаткування, використовуване у виробництві продукції, що підлягає заміні (блок 10, рис. 2.4), досліджується на можливість і достатність використання у виробництві нової продукції послідовно: у блоці 11 на можливість і достатність довантаження для операцій нового техпроцеса; на можливість і достатність проведення модернізації по параметрах, що не відповідають нової технології, з можливим довантаженням (блок 13); можливість і достатність заміни на рівноцінне чи більш прогресивне устаткування (блок 15); можливість (по ресурсах, енергозабезпеченості, площам наявним і споруджуваної, ін.) і достатність додаткового введення з можливою заміною застарілого устаткування (блок 17); у випадку чи неможливості недостатності перерахованих вище заходів приймається рішення (блок 19) про передачу незабезпечених устаткуванням операцій по випуску нової продукції стороннім організаціям для виконання під чи замовлення постійно по договорах надання послуг промислового характеру. Послідовність вибору заходів відновлення обумовлена наростанням витрат при переході від заходів довантаження (не потребуючих капітальних вкладень) до заходів заміни і замовленням на стороні. Для випадків, що вимагають чи заміни модернізації цілих комплексів устаткування можуть бути окремо виконані розрахунки порівняльної економічної ефективності заходів для підвищення точності прийняття відповідальних рішень з обліком конкретної виробничої обстановки.

Для устаткування, зайнятого у виробництві продукції, по якій прийняте рішення про її модернізацію для подальшого просування на ринку (блок 22) звичайні заходи довантаження не є характерними і застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу станкоємності по окремих операціях. У той же час, довантаження устаткування по цій групі устаткування (3-й) не відрізняються по своєму чи змісті організації від довантаження по будь-якій іншій групі, у зв'язку з чим нами показана епізодичний зв'язок блоку 22 і блоку 11 (довантаження устаткування). Модернізація, заміна і додаткове введення устаткування по цій групі має свою специфіку. Так модернізація () носить характер технологічної модернізації. Технологічна модернізація є вузькоскерованим процесом, вона спрямована на відшкодування індивідуального функціонального морального зносу (див. рис. 2.5). Якщо індивідуальний функціональний моральний знос являє собою втрату частини споживчої вартості устаткування, у результаті зміни вимог до параметрів машини на конкретному робочому місці (операції), у результаті конструктивних змін продукції, що випускається, то модернізація верстата в напрямку її усунення може навіть погіршити параметри верстата по ряду важливих показників по ходу усунення їхньої невідповідності з вимогами нового техпроцеса. Заміна () у даному випадку теж має свої особливості і спрямована не на підвищення загального технічного рівня парку чи машин одиничної машини, а на приведення параметрів машини на конкретній операції у відповідність з новим техпроцесом. Додаткове введення () як і довантаження по даній групі устаткування застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу станкоємності по окремих операціях.

Устаткування 4-й групи, зайнятої у виготовленні продукції, виробництво якої планується розширювати, може модернізуватися, замінятися, уводитися додатково в порядку убування пріоритетності заходів. Довантаження в даному випадку не рекомендуються до проведення додаткового введення, тому що після введення і заміни проведених у великому масштабі неминуче проведення вирівнювання завантаження групи устаткування. Модернізація 4-й групи устаткування носить характер загальнотехнічної. У процесі цього виду модернізації () охоплюється широке коло параметрів і обов'язково основні - продуктивність, експлуатаційні витрати. Оскільки обсяг виробництва продукції, що випускається на даному устаткуванні, буде рости, цикл його життя повинний бути продовжений шляхом підвищення загального технічного рівня конкретної машини і 4-й групи устаткування в цілому. Рівноцінна заміна для устаткування даної групи виробляється тільки по аварійному виході з чи ладу повному фізичному зносу, тобто за результатами аналізу в блоці 7. Основні заходи заміни () по блоці 23 виробляються на більш прогресивне устаткування одного призначення з замінним чи заміна виробляється комплекс на комплекс (наприклад - ділянка токарських напівавтоматів на роторну лінію для масового виробництва протягом тривалого періоду часу). Особливістю відновлення даної групи ми вважаємо те, що додаткове введення устаткування тут небажане. За результатами досліджень, проведених на Холдинговій компанії «Луганськтепловоз» у механоскладальному виробництві кафедрою економіки промисловості СНУ, додатково введене нове обладнання погане стикується з іншим технологічним ланцюжком.

Устаткування, що неможливо віднести до першого чотирьох групам (тобто воно не закріплено за визначеною продукцією в силу її частої чи зміни незначної частки участі у виробництві усіх видів продукції, що випускається підприємством,), формується в масив (блок 24) універсального устаткування, для якого необхідно проводити аналіз по його розподілі відповідно до типорозмірних рядів операцій, необхідних для виробництва груп виробів що часто змінюються однорідних. Більш докладно методика проведення даного аналізу буде розглянута нами в наступному підрозділі даної роботи.

2.2 Аналіз рівня організації виробництва і застосовуваних технологій

В основному виробництві того самого підприємства, як правило, сполучаються елементи дрібносерійного і масового виробництва. Так, при виробництві невеликих серій тепловозів, виробництво колісних пар може носити масовий характер. У зв'язку з цим, у процесі аналізу ми виділяємо устаткування серійного і масового виробництва й устаткування одиничного і дрібносерійного виробництва в тому самому паренню устаткування підприємства. Якщо устаткування не закріплене за визначеним чи виробом типорозміром виробів, його аналіз для оптимізації завантаження і виділення об'єктів і напрямків відновлення необхідно проводити в зовсім іншому напрямку, з урахуванням постійної зміни асортименту продукції. При цьому особливу увагу треба приділяти рівню відповідності продукції, прийнятої до виготовлення на даному підприємстві, його профілю, що характеризується визначеним набором типорозмірних характеристик діапазону операцій по видах обробки, що може забезпечити даний парк устаткування. Очевидно, що такий парк машин повинний мати універсальність і гнучкістю. Питання про необхідність відновлення для такого парку в першу чергу зв'язаний не з життєвими циклами продукції, що випускається, а з рівнем морального і фізичного зносу об'єктів, при цьому пріоритетність окремих параметрів значно міняється. Так, наприклад, показник продуктивності для такого парку вже не може вважатися ведучим, оскільки високопродуктивне устаткування, як правило, є спеціальним і не володіє необхідним при частій зміні чи асортименту навіть номенклатури продукції рівнем універсальності і гнучкості. Типовий представник даного напрямку - роторна автоматична лінія. У зв'язку з викладеним вище, підхід до аналізу парку устаткування, що закріплюється не за окремими видами продукції, заснований на:

визначенні рівня морального і фізичного зносу устаткування;

аналізі технології (рівень відповідності типорозмірних рядів операцій, необхідних для виготовлення заданої кількості виробів відповідно до попереднього портфеля замовлень, типорозмірним рядам, забезпечуваних парком діючого устаткування);

аналізі організації виробництва (у розрізі розподілу завантаження устаткування і формування оптимального портфеля замовлень).

визначення рівня морального і фізичного зносу виконується по всьому парку машин відповідно до єдиного алгоритму (рис. 2.1, роздягнув 2.2). Аналіз технології й організації виробництва можливо сполучити в одному алгоритмі, оскільки кількісна оцінка технологічної поопераційної структури обробки зв'язана з обсягами виробництва, що визначають станкоємність продукції по кожній операції.

Вихідним для розрахунків є перелік устаткування, не закріпленого за визначеною продукцією, одержуваний як вихідний блок схеми аналізу парку устаткування для масового і крупносерійного типу виробництва (рис. 2.4). Зазначений перелік містить дані про наявність і відсутність повного морального і фізичного зносу цієї частини парку основного технологічного устаткування (блок 6) і список устаткування, що було зайнято виробництвом продукції, що знімається з виробництва, і може бути спрямоване на поповнення парку машин дрібносерійного типу виробництва на даному підприємстві (блок 5).

Загальна концепція завершальної стадії аналізу побудована з обліком того, що на попередньому етапі з переліку обладнання виключені машини, що піддалися повному фізичному зносу, чи суспільному моральному зносу 2-го роду. Оскільки устаткування цієї групи не закріплено за визначеною продукцією, визначення ступеня індивідуального морального зносу зв'язано з виявленням, у першу чергу, невідповідності рівня гнучкості парку машин вимогам динаміки змін набору профільної продукції (портфеля замовлень) по обсягах і складу необхідних для її виробництва операцій.

У даної проблеми існує два основних аспекти:

реально сформований традиційний портфель замовлень не забезпечує повну (достатню) завантаження устаткування;

цей же портфель замовлень не забезпечений здатністю парку устаткування виконати весь обсяг необхідних для виробництва продукції операцій.

Слід зазначити, що оптимізація завантаження устаткування і формування оптимальної структури номенклатури продукції, що випускається, має сенс навіть в умовах чи кризи застою, коли використання виробничих потужностей падає до 10 - 20 відсотків. Задачею аналізу парку устаткування, не закріпленого за конкретними виробами є визначення неузгодженості між фактичним (плановим) і станом парку, що вимагається, машин і номенклатури продукції, на підставі якого може вироблятися оптимізація завантаження парку устаткування, оптимізація структури прийнятих до виконання замовлень на виробництво продукції і виконання робіт (послуг), а також розробка планів відновлення. На першому етапі аналізу складається перелік устаткування, не закріплений за визначеною продукцією. Крім того, перелік включає устаткування, раніше закріплене за продукцією крупносерійного і масового виробництва, виготовлення якої припиняється без заміни, якщо відповідне рішення було прийнято на початок планового періоду. Наступним кроком є підготовка попереднього портфеля замовлень по традиційній профільній номенклатурі продукції дрібносерійного й одиничного виробництва, якщо таке має місце на аналізованому підприємстві.

Попередній портфель замовлень проробляється на предмет прив'язки до наявної чи технології по існуючим техпроцесам і на кожен виріб з урахуванням обсягу його виробництва відповідно до попереднього замовлення. У процесі зіставлення можливостей діючого парку устаткування з вимогами, що пред'являє до устаткування продукція в процесі її виготовлення визначається відхилення, що характеризує чи нестачу надлишок станкочасів. Для ухвалення рішення про включення замовлення в подальший розгляд важливо весь портфель замовлень диференціювати на двох груп:

вироби, що цілком відповідають профілю підприємства по усіх видах обробки і всіх параметрів;

виробу, що мають негативні відхилення показника по одному, декільком чи усім видам обробки.

По першій групі виробів необхідно відзначити, що на даній стадії розрахунку кожен виріб розглядається на відповідність окремо. Можливо, що для виконання всіх замовлень, що відповідають профілю, парк не забезпечить необхідної кількості станкочасів по одному чи декільком видам обробки, тому їхня пріоритетність, як профільної продукції, недостатня, список зажадає надалі ранжирування по рентабельності виробів кожного замовлення. Перелік устаткування не цілком відповідному профілю підприємства необхідно ранжирування у порядку убування показника рівня відповідності, оскільки у виробництві продукції постійно мінливої номенклатури (і особливо в умовах дефіциту засобів на розвиток виробництва) найбільш раціональним є формування портфеля замовлень з мінімальними відхиленнями від профілю підприємства. Такий підхід забезпечує:

мінімум додаткових одноразових вкладень для досягнення відповідності шляхом модернізації, чи заміни додаткового введення устаткування (варто врахувати, що тип виробництва дрібносерійний чи одиничний, і, при черговій зміні номенклатури, вкладення можуть не виправдатися, тобто зростає ступінь ризику);

збереження профілю підприємства від змін, що накопичуються, що дозволяє зберігати стабільну інфраструктуру в сфері постачання, збуту, енергоспоживання й ін.;

можливість своєчасного виявлення об'єктивно обумовлених технічним прогресом загальних змін потреби суспільства в продукції даного профілю по кількості, якості і технології її виготовлення, тобто наявності морального зносу продукції, як моделі, що вимагає відновлення парку універсального устаткування підприємства шляхом чи реконструкції технічного переозброєння.

На наступному етапі аналізу необхідно зробити комплектування портфеля замовлень.

2.3 Дії, необхідні для довантаження потужностей і переходу до випуску нової продукції з метою підвищення ефективності виробництва