Дефляція та її вплив на національну економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра економічної теорії

РЕФЕРАТ

Дефляція та її вплив на національну економіку

Підготувала:

ст. гр. БС-14

Палешник Т.В.

Перевірив:

проф. екон. н.,доц

Березюк Р. М.

Тернопіль-2011



План

Вступ

1.Характеристика національної економіки

2.Дефляція та її вплив на національну економіку

3.Дефляція як засіб боротьби з інфляцією

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Небагатьох речей жахалися і небагато речей лаяли за історію економіки більше, ніж дефляцію. Навіть такий сприйнятливий до твердих грошей теоретик, як Рікардо був надмірно підозріливий до інфляції, а як для кейнсіанської, так і до монетаристської думки центральною була абсолютна фобія падаючих цін. І інфляційні витрати, і кредитні рекомендації Ірвінга Фішера і ранньої чиказької школи і знамените Фрідманівське "правило" фіксованих рівнів збільшення грошей, пішло від пристрасного бажання стримувати ціни від падіння, принаймні в довгостроковій перспективі.

Саме через те, що вільні ринки і чистий золотий стандарт незворотно вів до падіння цін, однаково і монетаристи, і кейнсіанці закликали до декретних грошей. Однак, цікаво, що в той час, як до вільної або добровільної дефляції незмінно ставляться із жахом, існує загальне прийняття драконівських, або примусових, дефляційних мір, що нещодавно були прийняті - особливо в Бразилії - у спробі побороти глибоку інфляцію.

Таким чином в умовах пануючої інфляції актуальним є вивчення дефляції та її безпосередній вплив на національну економіку країни. Метою даної роботи є аналіз попередніх досліджень щодо панування дефляції та її вплив на економіку України, формулювання відповідних висновків.



1. Характеристика національної економіки

Основним об'єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.

Національна економіка - це сукупність економічних суб'єктів і зв'язків між ними, що характеризуються господарською цілісністю, спільністю у певних часових і просторових рамках.

Ознаками національної економіки є:

- наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни, що базуються на розподілі праці;

- загальне економічне середовище, в якому діють господарські суб'єкти. Економічне середовище формують: а) єдине господарське законодавство; б) єдина грошова система; в) спільна фінансова система;

- спільний економічний центр, контролює діяльність господарських суб'єктів. Цим центром є держава;

- спільна система національного захисту. Це наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот і т. д.

Суб'єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.

Об'єкти національної економіки - це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є. Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважають національним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем - охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об'єктом макроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вони впливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).[1]

Проблема доходів важлива як на мікро-, так і на макрорівні. На рівні мікроекономіки доходи підприємства визначають шляхом зіставлення отриманих доходів і зазнаних витрат. Якщо доходи переважають витрати, то підприємство вважають рентабельним (діяльність успішна). На макрорівні критерії успішності інші - це сукупний дохід і сукупні витрати, а принцип зіставлення залишається аналогічним.

До сукупних доходів відносять: заробітну плату, рентні платежі, відсотки за банківськими вкладами та цінними паперами, підприємницькі прибутки, експортні надходження.

Сукупні витрати - споживчі витрати людини чи сім'ї, вкладення коштів у виробництво (інвестиції), імпортні витрати.

В основі регулювання економіки держави - використання державних фінансів. Державні фінанси -- це система грошових коштів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

Основою державних фінансів є бюджет - склад майбутніх доходів та видатків держави. Цей баланс складає міністерство фінансів на наступний рік. Бюджет України, як і багатьох європейських держав, складається з двох ланок - центрального та місцевих бюджетів.[2]

На центральний бюджет покладені функції забезпечення потреб оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, транспорт, грошовий обіг збереження довкілля тощо.

Місцеві бюджети виконують функції розвитку комунального господарства, будівництва, охорони здоров'я, освіти, культури. Для всіх бюджетів незмінними є принципи їх формування.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з доходної і витратної частин. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна -- бюджетні видатки та їх обсяги.

Видатки бюджету спрямовують на такі потреби:

* соціальні програми (допомога безробітним, малозабезпеченим тощо);

* оборона держави;

* утримання апарату управління;

* державні інвестиції (фінансування пріоритетних державних програм в галузі виробництва, науки та ін.);

* проценти за державним боргом (виплата відсотків з обслуговування раніше отриманих позик).

У бюджетах багатьох держав передбачено спеціальну статтю витрат на обслуговування державного боргу, який зумовлений бюджетним дефіцитом. Про це мова далі. І, нарешті, частина коштів із бюджету країни йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, внески до міжнародних організацій та ін.

У багатьох країнах світу видатки бюджету перевищують надходження до нього. Це свідчить про його дефіцит. Державний бюджет України з часу здобуття незалежності - дефіцитний. Наслідками такого стану, коли держава витрачає більше коштів, ніж отримує, є значні затримки з виплатою пенсій та заробітних плат, зменшення фінансування науки, культури та ін. Проте, виявляється, бюджетний дефіцит не обов'язково є негативним явищем.

Для ліквідації дефіциту держава змушена або проводити грошову емісію (друкування додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами і послугами), або брати в борг. Це може здійснюватися через випуск облігацій державної позики і продаж їх громадянам. Крім того, держава може позичати кошти за кордоном.

Економіка будь-якої держави розвивається нерівномірно, проте за певною закономірністю. Стрімке піднесення економіки змінюється спадом, після якого знову розпочинається пожвавлення. Така послідовність називається економічним циклом.

Економічний цикл - це сукупність регулярно повторюваних періодів збільшення і зменшення обсягів виробництва у національній економіці. Економічний розвиток має хвилеподібний вигляд. [1]

Кожен економічний цикл складається з фази спаду, депресії, пожвавлення, зростання (рис 1).

Спад. Характеристиками цієї фази є зменшення обсягів виробництва, збільшення безробіття. Зменшується завантаження промислових потужностей. За умови затяжного спаду ціни починають переважно зменшуватися. Зменшення цін пов'язано зі зменшенням збуту.

Депресія. Це нижня частина економічного циклу. Тут економіка досягає критичних точок в обсягах виробництва, зайнятості, заробітної плати.

Пожвавлення. У цей період економіка починає “відроджуватися”. Зростає обсяг виробництва, у кінці стадії пожвавлення він досягає передкризового рівня.

Рис. 1. Економічний цикл (Е - обсяг виробництва, С - час)

Зростання. Період пожвавлення закінчується досягненням передкризового рівня обсягів національного виробництва. Подальше його підвищення означає входження економіки у нову фазу економічного циклу - зростання.

Нині основні причини, що призводять до коливання економічних циклів, поділяють на зовнішні та внутрішні.

Серед зовнішніх причин коливання економічних циклів: а) зміна чисельності населення; б) політичні, військові та інші надзвичайні події; в) винаходи революційного характеру. До таких можна віднести автомобільний, залізничний і повітряний транспорт, комп'ютер, синтетичні матеріали.

Серед основних внутрішніх причин коливання економічних циклів називають: а) нестабільність інвестиційних витрат; б) нестабільність споживчих витрат; в) діяльність держави в галузі економічного регулювання. Економічна політика держави впливає на загальний стан національної економіки. Ті чи інші дії в області макроекономічного регулювання, пов'язані, наприклад, зі змінами у податковій політиці, валютному регулюванні, кредитно-грошовій політиці, можуть сприяти не тільки розвитку виробництва, а й і його занепаду.[5]

Для успішної боротьби з кризовими явищами необхідно, насамперед, виявити їх причини. Слід зауважити, що багато вчених у різні періоди намагалися їх з'ясувати і виробити рекомендації для запобіганням кризам. Серед них видатний український економіст М. І. Туган-Барановський головною причиною криз вважав нерівномірність розвитку різних галузей економіки, Дж. Кейнс головну причину криз вбачав у тому, що люди надмірно заощаджують свої доходи. У результаті споживання товарів та послуг є значно меншим від їх виробництва, різко зростає кількість нереалізованої продукції. Така ситуація є початком кризи.

Економічні кризи дуже негативно впливають на економіку країни, на суспільно-політичну ситуацію. Тому держава повинна всіма доступними методами якщо не відвернути їх, то значно зменшити дестабілізуючий вплив. Регулювання економіки спрямовують таким, щоб стимулювати економіку в періоди спадів і стримувати в періоди піднесення.

2. Дефляція та її вплив на національну економіку

Для вияснення впливу дефляції на національну економіку, логічнио буде вияснити що ж таке дефляція?

Дефляція (лат. deflare -- здуваю) - це скорочення грошової маси шляхом вилучення із обертання надлишкових грошових знаків. Тобто, дефляція не є методом самого реформування грошових систем. У період золотого стандарту вона часто передувала грошовим реформам, створюючи більш сприятливі умови для їх проведення. Дефляція може виникати не тільки в результаті природних ринкових процесів, але і як наслідок певної державної політики. Зокрема, такий ефект викликає що проводиться урядом з метою придушення інфляції штучне вилучення з обігу надлишкової грошової маси, що реалізується через збільшення податків, підвищення облікової ставки, запобігання росту (або заморожування) заробітної плати, зниження витрат державного бюджету шляхом скорочення обсягів кредитів - за рахунок, наприклад, збільшення продажу державних цінних паперів (боргових зобов'язань, оскільки щось не чутно, щоб у нас, як у Росії, можна було купити акції де - факто держпідприємств, виставлених на відкритий продаж для громадян). Вважається, що дефляція викликає спад економіки, оскільки в умовах поступового падіння цін економічні агенти воліють, утримуючись від покупок і від інвестування коштів, накопичувати гроші, розраховуючи через деякий час витратити їх більш вигідно, придбавши товари задешево. У результаті сильно падає попит, що ще більше стимулює падіння цін на товари і тягне за собою подальше скорочення обсягів виробництва. Це призводить до зниження темпів росту і до його припинення. Відзначимо, однак, що така послідовність характерна для нормальної, більш-менш розвиненої економіки. У нас же випадок особливий - вже і невідомо, чи то до добра, чи то до лиха (хоча немає лиха без добра).

Численні наукові дослідження з проблем взаємозв'язку динаміки цін та економічного зростання свідчать про те, що дефляція настільки ж згубно впливає на економіку, як і надмірна інфляція. Якщо говорити в найзагальніших рисах, негативний вплив дефляції на економічне зростання обумовлюється тим, що в умовах падіння цін помітно знижується привабливість інвестиційної діяльності, без якої розвиток економіки неможливий. Адже, за інших рівнів, дефляція призводить до зниження майбутньої вартості бізнес-проектів, у які інвестуються гроші сьогодні. А за таких умов буває значно вигідніше тримати капітал у формі грошей, аніж у формі інвестиційних активів.

Саме з цієї причини розвинені країни зі стабільною економікою оберігають свою валюту не лише від знецінення, а й від подорожчання. Приміром, головна мета грошово-кредитної політики країн Європейського валютного союзу полягає у тому, щоб темпи інфляції були не лише нижчими 2%, а й вищими 0%.

Попри підвищення споживчих цін, розвиток економіки поточного року відбувається зовсім не за тим сценарієм, як це має бути в теорії. Зокрема економічна наука стверджує, що дефляція неминуче мусить супроводжуватися низкою негативних явищ, а саме падінням обсягів виробництва, підвищенням рівня безробіття, негативними реальними відсотковими ставками тощо. Тим часом нічого із зазначеного в економіці України сьогодні не спостерігається, а певне падіння виробництва, яке в першому півріччі відзначалося в деяких базових промислових галузях (наприклад, у металургії), переважно пов'язане з несприятливою кон'юнктурою зовнішніх ринків та аж ніяк не з динамікою внутрішніх цін.

Чому ж глибоко обгрунтовані наукові концепції, не раз підтверджені емпіричним досвідом інших країн, в Україні не спрацьовують? Почнемо з того, що в теоретичних викладках під інфляцією розуміється показник, який відбиває загальну зміну купівельної спроможності національної валюти, а не просто рух цін на споживчому ринку. Однак у реальності такий показник надзвичайно складно підрахувати, тим більше в оперативному (хоча б один раз на місяць) режимі. Тому в ролі індикатора внутрішньої купівельної спроможності національної валюти і використовують індекс інфляції.

Інша річ, що в більшості розвинених країн із зазначеною метою використовують так званий базовий індекс інфляції, який не враховує сезонних, адміністративних чинників, змін структури споживчого кошика та інших моментів, що спотворюють реальну силу національної грошової одиниці.

В Україні такий показник не розраховується. Наявний же індекс споживчих цін не може правити за універсальний орієнтир динаміки цінових процесів у державі, оскільки левову частку споживчого кошика для його обчислення (понад 63%) становлять продовольчі товари. Таким чином, цей показник практично не враховує стану справ в інших галузях економіки, які водночас займають значну частку в структурі ВВП. Тим часом у «неспоживчих» галузях цінова ситуація розвивається за цілком прийнятним сценарієм. Про це можна судити зі зміни індексу цін виробників промислової продукції, який, за підсумками дев'яти місяців, становив 105,3%.

Таким чином, немає підстав говорити про наявність в Україні глобальної і всеосяжної тенденції до зниження цін. Тому й немає причин на основі лише держкомстатівського індексу інфляції очікувати негативного впливу цін на загальні показники економічного зростання.[6]

Розглянемо дефляцію на прикладах і аналізі інших країн.

Основу українського індексу споживчих цін складають продукти з ваговою часткою більше 50%. Природно, що половину місячних доходів на їжу витрачає далеко не кожен громадян України. Однак Держкомстат вважає, що в цілому для країни таке припущення справедливе. Українська інфляція, яка вимірюється індексом споживчих цін - ІСЦ, у першому півріччі 2010 року дозволила говорити про два протилежні напрямки для аналізу. Якщо у першому кварталі експерти турбувалися з приводу суттєвого подорожчання продуктів, то вже у другому кварталі економіці загрожувала дефляція, що викликало здивування одних, радість інших і занепокоєння третіх. Здивування викликане агрегованою природою загального показника інфляції. Контраргументом зниження інфляційного тиску може служити відсутність видимого зниження цін на практиці. У даному випадку слід пам'ятати, що зміна цін на одні групи товарів і послуг є більш значущим для динаміки ІСЦ, ніж зміна цін інші групи. Основу українського ІСЦ складають продукти харчування з ваговою часткою більше 50%. Природно, що витрати на продовольство у розмірі 50% від місячних доходів не типові для всіх громадян України. Однак Держкомстат вважає, що в цілому для України таке припущення є справедливим. Паралельних досліджень автор не проводив, тож у нього нема підстав не довіряти методології статистичного відомства. Одним із слабких місць методології Держкомстату може бути ігнорування тіньових доходів громадян, що призводить до заниження середнього рівня доходів, однак це вже інша історія. Радість викликана надіями на зниження загального рівня цін, наприклад, до однозначної величини, про що свідчать прогнози офіційних осіб.

В цілому, зниження рівня інфляції допоможе покращити прогнозованість макроекономічних змінних, що підвищить ефективність довгострокового прогнозування і добре позначиться на інвестиційному кліматі.

Однак не слід забувати про дві передумови, які лежать в основі зниження інфляційних прогнозів: незмінність комунальних тарифів, що навряд чи відповідатиме дійсності, а також стабільність валютного курсу, що не є очевидним з огляду на ризики уповільнення глобальної економіки.

Занепокоєння викликане негативними наслідками дефляції на макроекономічному рівні. Для тих, хто цікавиться економікою США і ЄС, дефляція і "подвійне дно" - споріднені категорії. Тобто, якщо ми віримо в дефляціну тенденцію, значить ми чекаємо повернення економіки до стану рецесії. Отже, виникнення передумов для дефляції в Україні має викликати занепокоєння щодо стабільності макроекономічної ситуації.

Усі три стани - здивування, радості та занепокоєння - віддзеркалюють екстремуми сприйняття економічної дійсності з наступних причин. 1. Дефляція в Україні відсутня - зниження загального рівня цін у розрізі місяць до місяця призводить лише до уповільнення річного темпу інфляції. Таким чином, економіка країни вкрай далека від стану дефляції у її класичному розумінні. Отже, українська "дефляція" не загрожує макроекономічній стабільності.

2. Перспективи скорочення темпів інфляції обмежені через імовірність зростання комунальних тарифів.У чому й причина занепокоєння.

Дефляцією варто вважати зниження загального рівня цін на товари і послуги, очищене від сезонних коливань і, бажано, від впливу динаміки найбільш волатильних компонентів - продуктів та енергетичних сировинних товарів. На практиці це означає від'ємне значення ІСЦ до аналогічного періоду минулого року. Дефляцію можна розглядати у трьох площинах: пропозиції, попиту, а також монетарних агрегатів і фінансових ринків.

Зниження витрат виробництва у результаті зростання продуктивності праці може привести до зниження рівня цін. У такому випадку, дефляція є продуктом прогресу і не створює додаткових ризиків для макроекономічної стабільності.

Другий підхід є наслідком спаду. Зниження рівня сукупного попиту в результаті рецесії призводить до зниження рівня цін у процесі взаємодії попиту і пропозиції. Справедливе і зворотне твердження: зниження попиту провокує рецесію.

У рамках третього підходу джерелом скорочення загального рівня цін є зниження монетарних агрегатів і цін фінансових активів. Це призводить до скорочення сукупного попиту, що, в результаті, стає причиною дефляції.

Таким чином, за винятком випадку підвищення продуктивності праці, поняття дефляції нерозривно пов'язане з економічним спадом. Підвищена увага до проблеми дефляції пояснюється тим, що існують два принципово відмінні види рецесії. Перший - нормальна циклічна рецесія: перегрів економіки - зростання інфляції - підвищення процентних ставок - зниження економічної активності. Другий - рецесія, супроводжувана дефляцією.

У другому випадку дефляція є наслідком економічного спаду, але вона також стає причиною поглиблення рецесії в результаті дії ефекту дефляційної спіралі.

У класичному розумінні дефляційна спіраль описується так: зниження цін призводить до скорочення прибутків корпоративного сегмента, це спричиняє зменшення прибутків, що веде до зниження зайнятості і доходів населення. У кінцевому підсумку, це знову скорочує сукупний попит і посилює дефляцію.

Другий, паралельний, варіант розвитку подій описується так: споживачі стикаються із зростанням купівельної спроможності своїх заощаджень і відкладають споживання, що також призводить до додаткового зниження сукупного попиту.

У сучаснішій інтерпретації дефляція призводить до зростання реальних процентних ставок. Так, якщо вартість обслуговування кредиту становить 10%, а рівень інфляції -5%, реальна вартість обслуговування позики складає 15%. Це знижує попит з боку корпоративного і приватного секторів, що мають борги.

У контексті дефляції також варто згадати концепції американського економіста першої половини ХХ століття Ірвінга Фішера і голови ФРС Бена Бернанке про боргову дефляцію і фінансовий акселератор відповідно. Обидві ідеї можна звести до того, що здешевлення фінансових активів викликає падіння рівня добробуту економічних агентів і призводить до скорочення сукупного попиту.[7]

Отже, дефляція є одночасно наслідком і причиною глибокого економічного спаду, який через дії негативних ефектів дефляційної спіралі перетворює рецесію у депресію. Саме тому Бернанке назвав свій знаменитий виступ 2002 року Deflation: Making Sure "It" Doesn't Happen Here, за що отримав прізвисько "Вертоліт Бен".

Приклади дефляції: Латвія та Ірландія у порівнянні з Україною

Найкращими зразками причин і наслідків дефляції є Велика депресія 1930-х років і японське Втрачене десятиріччя 1990-х років. Наступними такими прикладами можуть стати США і ЄС 2008-2012 років, однак краще залишатися оптимістами і поглянути на скромніші і свіжіші приклади - Латвію та Ірландію.

Ці країни спіткала одночасно дефляція у розрізі звичайного і базового показників ІСЦ. Автор не намагатиметься проаналізувати причини і наслідки дефляції у цих країнах, принаймні, не тут і не зараз. Тим не менш, для довідки, варто поглянути на порівняльну динаміку ВВП Ірландії, Латвії та України.

Глибший спад в Ірландії і Латвії пояснюється низкою причин. Найбільш корисна тут така ідея: у разі наявності дефляції в Україні, економіка мала б набагато більше шансів почати відновлення не 2009 року, а в кращому випадку - у 2010 році.

Рис.1

На наступних двох графіках можна побачити різницю в показниках звичайної і базової споживчої інфляції в дефляційному і дезінфляційному - уповільнення темпів інфляції - випадках.



Рис.2Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.3

Тепер звернемося до динаміки складових ІСЦ. Далі на графіках - розріз зміни цін за категоріями товарів, червень 2010 року до червня 2009 року. Слід пам'ятати, що однакова зміна цін на однакові товари може приводити до різного вкладу у динаміку ІСЦ у країнах через відмінності у ваговій структурі споживчого кошика.

Рис.4



Рис.5



Рис.6

У цілому, аналізуючи динаміку компонентів у дефляційному і дезінфляційному випадках, можна прийти до емпіричного висновку: для початку дефляції в Україні необхідно зіштовхнутися із зниженням цін на низку категорій товарів і послуг щодо аналогічного періоду 2008 року. Цього поки немає і навряд чи буде.

У такому випадку логічним буде проаналізувати інфляційну картину в Україні.

Отже, внесок зміни цін на різні товари і послуги відрізняється у зв'язку з різною вагою цих товарів і послуг у споживчому кошику. Як зазначалося вище, основний компонент ІСЦ - продукти харчування.



Рис.7

Виходячи з ваги різних компонентів, а також історичної динаміки їх вартості, можна побачити, що саме визначає динаміку споживчих цін в Україні.

Нижче представлений внесок компонентів у значення ІСЦ. На графік нанесена динаміка внеску всіх 12 основних груп товарів і послуг. Очевидно, що зміна ІСЦ - це завжди цілком і повністю зміна вартості продуктів харчування.



Рис.8

Тепер варто детальніше розглянути останні три "дефляційні" місяці. На графіку нижче показаний внесок компонентів у показник місячної зміни ІСЦ. Негативний ІСЦ вийшов за рахунок того, що зростання цін на інші складові споживчого кошика не змогло перекрити корекції цін на продовольство.

В останньому випадку використання терміну "корекція" справді виправдане. Низка продуктів на початку 2010 року подорожчала через короткостроковий шок пропозиції, характерний переважно для країн, що розвиваються. Ліквідація наслідків шоку пропозиції викликала корекцію цін.



Рис.10

На графіку нижче показані такі ж дані, але у розрізі динаміки цін рік до року.



Рис.11

На завершення можна навести історичну частоту дефляційних ситуацій - від'ємного значення ІСЦ до першого півріччя 2010 року - з 2001 року. Очевидно, що "дефляційні" тенденції характерні для всіх груп товарів та послуг й істотно не загрожують позитивному темпу зростання інфляції.



Рис.12

У червні 2010 року в Україні третій місяць поспіль зафіксоване зниження споживчих цін. У травні ціни знизилися на 0,6%, і у квітні на 0,3%.[7]

Сам же факт зниження цін протягом трьох місяців поспіль спостерігається вперше з 2002 року, коли дефляція була зафіксована і за підсумками 12 місяців.Останнє більш-менш відчутне зниження споживчих цін за місяць (0.5%) було зафіксоване в липні 2008 року, після значного їх зростання на протязі попередніх місяців та ревальвації(офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни) гривні.

Для оцінки динаміки інфляції порівняно з попереднім роком слід звернути увагу на індекс базової інфляції (який виключає адміністративно регульовані ціни і схильні до сезонних коливань елементи). У червні базовий ІСЦ був додатнім і становив 0.1%, і 3,1% за січень-червень 2010 року, в той час як минулого року базовий ІСЦ за підсумками 6 перших місяців зріс на 10,2%. При цьому базова інфляція в червні 2009 року була вищою за офіційний індекс споживчих цін. Тобто, уповільнення інфляції в 2010 році спостерігається безвідносно до сезонних коливань. Найближчі два літні місяці навряд чи позначаться значним зростанням цін, очікувати відновлення більш-менш помітних темпів інфляції можна лише в останньому кварталі.

Зниження споживчих цін в Україні можна оцінювати в цілому позитивно -- як повернення цінової стабільності, охолодження «перегрітих» цін на деякі групи товарів. Але очевидно, що в Україні купівельна спроможність населення внаслідок економічної кризи залишається досить низькою. Доходи населення після зниження на 10,8% у 2009 році зросли в 1 кварталі 2010 року лише на 3,7%. Крім того, досвід недавньої економічної нестабільності поряд із деяким відновленням довіри до банківської системи змушує населення заощаджувати, відкладати деякі покупки. Депозити населення показують стійку тенденцію до зростання, але при цьому вартість споживчих кредитів є надзвичайного дорогою.

Дефляція несе в собі і цілий ряд загроз для економічного зростання, її негативний вплив може бути не меншим, ніж від неконтрольованого зростання цін. Падіння попиту на товари і послуги, яке є передумовою дефляції, призводить до зростання безробіття, що у свою чергу стимулює подальше падіння попиту і чергове зниження цін. Подолання цієї «спіралі дефляції» може затягнутися на десятиліття (як це було в 90-х роках в Японії, де тривалий час спостерігалося зниження або стабільність цін, а економіка практично не зростала).

Дефляція робить інвесторів менш схильними вкладати кошти у економіку та розвиток бізнесу, оскільки купівельна спроможність грошей за умови дефляції зростає у будь-якому випадку. Зростає і реальна вартість боргових зобов'язань для тих, хто взяв кредити -- при стабільності чи зниженні цін номінальні процентні ставки по цих, уже виданих позиках залишаються незмінними.

Втім, варто зазначити, що загроза тривалого дефляційного сценарію навряд чи є надто актуальною для України. Хоча доволі помітний негативний індекс споживчих цін усе ж можна назвати опосередкованою ознакою того, що економічне зростання після кризи не є достатньо стійким. Зростання відпускної ціни на газ для населення уже з 1 липня цього року на 50% неодмінно викличе перегляд комунальних тарифів у окремих населених пунктах та регіонах. Сезонні зростання цін на продукти харчування також здатне повернути індексу споживчих цін додатні значення уже в найближчі місяці.

Втім, урядовий прогноз щодо інфляції на 2010 рік -- 13,1% , який при ухваленні бюджету виглядав цілком реалістичним, потребує корегування. Це, до речі, створить додаткові проблеми для уряду при виконанні бюджету. Нижчий, ніж передбачалося, рівень інфляції зменшить доходи бюджету, зокрема, від податку на додану вартість, надходження якого розраховуються, виходячи з цін товарів.

Такі перспективи не є аж ніяк райдужними для економічного зростання. За оцінками Національного банку України, реальний ВВП України зріс в 1 півріччі 2010 року на 6,2-6,4% (рік до року).

Але вже в наступних кварталах цілком можливе уповільнення темпів росту економіки. Зокрема, уже третій місяць поспіль Держкомстат фіксує зниження рівня промислового виробництва до попереднього місяця, хоча у річному вимірі темпи відновлення промвиробництва залишаються досить пристойними (8,9%).

Своєрідним “локомотивом” економіки мало би стати відновлення будівництва та роздрібної торгівлі. Але в умовах дефляції споживчих цін, схильності населення заощаджувати та відсутності кредитування складно сподіватися на зростання економіки за рахунок названих вище секторів. Тому українська економіка залишається вкрай вразливою щодо світової кон'юнктури, попиту на основні товари вітчизняного експорту.

3. Дефляція як засіб боротьби з інфляцією

національна економіка дефляція бюджет

Таким чином проаналізувавши і порівнявши дефляційні та інфляційні процеси в Україні,Латвії та Ірландії можна сказати,що найближчим часом в Україні не передбачається дефляція, навіть більше того, передбачається інфляція приблизно 2,1%. На,і так хвору економіку України, це буде мати значний вплив. Тому важливим кроком у боротьбі з інфляційними процесами є економіко-логічне використання дефляції. Це називається державне регулювання цін.

Державне регулювання цін -- це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити декілька найтиповіших цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення: 1. Запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит основних товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов вдаються переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів і послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції. 2. Стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата -- ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов найбільшого поширення набули такі методи: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів підвищення їх, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Ці методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати. 3. Забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад, акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.[8]

4. Захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів. І навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їхні ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування,ліцензування).

5. Стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін.

Зазначені методи мають як недоліки, так і переваги і різною мірою використовуються урядами економічно розвинених країн. Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є: здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін; захист законних інтересів громадян; викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін; експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів; установлених підприємствами незалежно від форм власності і господарювання.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають й інші державні та недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють підприємницьку діяльність.

Важливим індикатором здоров'я економіки є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. Вона виникає не стихійно, а під впливом двох факторів: грошових -- емісія паперових грошей, швидкість обертання їх, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют; виробничих (негрошових) -- монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.

Грошові фактори формують інфляцію попиту, яка виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в її класичному вигляді.

Виробничі фактори викликають інфляцію витрат (пропозиції). Причиною цієї інфляції також є гроші, але тут вони відіграють пасивну роль. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо. Інфляція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечення і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робочих місць. Інфляція є постійним фактором економічного життя, повна її ліквідація практично неможлива. Помірна, порівняно стабільна та передбачувана інфляція ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але неконтрольоване зростання її сприяє розвитку негативних процесів в економіці, уражаючи виробництво, розподіл і споживання. Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем ДРЕ, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою отримання інфляції та зменшення її негативних наслідків держава здійснює антиінфляційну політику.

Утілення в життя такої політики потребує від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи реалізації її, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Завдання боротьби з інфляцією та обмеження масштабів інфляційних наслідків -- різні й потребують різних методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо. У сучасній практиці мають місце такі напрями антиінфляційної політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів (регулювання витрат).

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою обмеження його та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної і бюджетної політики.

Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів і передовсім заробітної плати. Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, в ціну яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні із заходами дефляційної політики. Особливістю політики доходів є можливість проведення її не тільки щодо економіки країни в цілому, а й у межах окремих секторів економіки, зокрема в державному. Регулювання цін і заробітної плати в державному секторі справляє подвійний вплив на інфляційні процеси, стримуючи підвищення загального рівня цін і стабілізуючи державний бюджет.[9]

З-поміж заходів антиінфляційної політики помітне місце посідають заходи, спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. З таких можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження реальних доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Така індексація не усуває інфляції, а лише пом'якшує її негативний вплив, хоч вона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунок грошової емісії. Отже, здійснення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Таким чином, дефляційна політика -- напрям антиінфляційної політики; комплекс заходів держави, спрямованих на приборкання інфляції попиту.

Виходом для пожвавлення економіки могло би стати радикальне зниження відсоткових ставок як за кредитами, так і, відповідно, за депозитами, що стимулювало би населення більш активно споживати, стимулюючи тим самим зростання економіки.

Проте слід прогнозувати, що значна кількість проблемних кредитів змусить банки обережніше підходити до видачі нових позик. Також зниження кредитних ставок навряд чи може бути вигідним для банків: адже таким чином виникає можливість перекредитування існуючих позик (насамперед, іпотечних) за нижчою ставкою, а отже зниження доходності активів, опроцентованих за високими ставками, які все ще “працюють” і є джерелом прибутків. У будь-якому разі, помітне зниження темпів інфляції та відповідне коригування ставки рефінансування НБУ поки-що суттєво не позначилася на кредитній політиці банків.

За даними НБУ, загальний обсяг залишків кредитних вкладень у червні зріс лише на 0,1% (з початку року зменшився - на 2,9%) - до 697 млрд. грн. Незначне збільшення залишків за кредитними вкладеннями відбулося за рахунок зростання (на 0,6%) залишків за кредитами, наданих юридичним особам (у тому числі в національній валюті - на 1,3%). Одночасно залишки за кредитами, наданих населенню, зменшилися на 1,2%.[10]

Ставки по нововиданим кредитам знижуються, але для підприємств на різні види діяльності, ефективна ставка по кредиту становить 25% річних, що навряд чи можна назвати прийнятною величиною. Так само і вартість іпотечних кредитів (від 22% у гривні) робить іпотеку недоступною. Результат -- зниження цін на ринку житла, яке триває, що є також фактором стагнації економіки.

Таким чином, зниження рівня споживчих цін, попри деякі позитивні сторони, є свідченням нестійкого характеру економічного зростання в Україні. Дефляція сама по собі здатна стати чинником, який гальмує економічне зростання, хоча ймовірність продовження дефляційного сценарію є вкрай невисокою. Точніше сказати такий дефляцій ний сценарій немає щасливого кінця і плавно замінюється інфляцією.

Висновки

Отже, проаналізувавши статистичні дані за 2001-2010 рр., було з'ясовано, що вперше дефляція була зафіксована у 2002 році,(за аналізом даних 12 місяців). Останнє більш-менш відчутне зниження споживчих цін за місяць (0.5%) було зафіксоване в липні 2008 року, після значного їх зростання на протязі попередніх місяців та ревальвації(офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни) гривні. Також незначне уповільнення інфляції в 2010 році спостерігається безвідносно до сезонних коливань( в порівнянні до попереднього року). Але найбільшого вираженя дефляція набула у 2001 та 2008 році, у наступні роки спостерігається тенденція до збільшення інфляції.

Таким чином потрібно використовувати дефляцію для регулювання інфляційної політики держави. Спочатку це може призвести до негативних наслідків: зниження виробництва, безробіття на ринку праці та інші негативні наслідки. Але незначне і поступове включення дефляційної політики в економіку країни приведе до стабільності національної економіки.

На мою думку, це і є один із найефективніших методів для підняття національної економіки на більш високий рівень.



Список використаної літератури

1. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .- 2-ге вид., доп. і перероб.- К.: А.П.Н., 2000.

2. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. - 2-ге вид., перероб. і допов.- К.: Вища шк., 2002 - 543 с.: іл.

3. . Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А Григорука, М. С. Палюха. - 2-ге видання, перероблене і доповнене. - Тернопіль. 2002.- 304 с.

4. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. - К.: Вища шк., 2001.- 606 с.

5. http://old.niss.gov.ua/Table/Zhalilo20/003.htm - особливості сучасного етапу економічної динаміки в Україні

6. http://www.liga.net/smi/info.html?mid=27&amount=10&from=137 - Арсенюк О. Цінова головоломка: дефляційну недугу української економіки,з огляду на її специфічність, не можна вилікувати монетарними ліками// Дзеркало тижня - 2002р.

7. http://www.epravda.com.ua/publications/2010/07/23/242597/ - Ілляшенко П. Чи загрожує Україні дефляція//Економічна правда- 2010р.

8.http://www.mises.org.ua/articles/40-murray-rothbard/87-deflation-free-or-compulsory.html - Мюррей Р. Дефляція, вільна чи примусова.

9. http://2000.net.ua/2000/nedelja-ukrainy/ekonomika/43312 - Михайленко М. Чудеса дефляции //Еженедельник 2000 - 2008 р.

10. http://www.systemforex.ru/analytics/articles/13113/ Why Is Deflation Bad?// The New York Times - 2010 р.

Размещено на Allbest.ru